Як «на­ро­джу­ва­ти» ідеї та пе­ре­тво­рю­ва­ти їх на ка­пі­тал

Обго­во­рю­ва­ли пред­став­ни­ки но­во­ство­ре­них те­ри­то­рі­аль­них об’єд­на­них гро­мад на Все­укра­їн­сько­му пра­кти­чно­му фо­ру­мі в Туль­чи­ні

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Оле­ся ШУТКЕВИЧ, Він­нич­чи­на

Ума­лих мі­стах Укра­ї­ни ни­ні ме­шкає по­над 50% на­се­ле­н­ня. Але рі­зни­ця у ко­му­наль­них та со­ці­аль­них стан­дар­тах між обла­сни­ми цен­тра­ми, мі­ста­ми обла­сно­го зна­че­н­ня та ра­йо­на­ми за­ли­ша­є­ться ко­ло­саль­ною. Зна­чно­ю­мі­ро­ю­ця си­ту­а­ція бу­ла ви­зна­че­на ко­ли­шньо­ю­по­лі­ти­кою Ра­дян­сько­го Со­ю­зу, яка сфор­му­ва­ла за­ле­жність еко­но­мі­ки ма­ло­го мі­ста від під­при­ємств, що ді­я­ли на йо­го те­ри­то­рії. І ко­ли біль­шість за­во­дів та фа­брик за­кри­ла­ся чи збан­кру­ту­ва­ла, пе­ред гро­ма­да­ми по­ста­ло пи­та­н­ня роз­роб­ки вла­сної стра­те­гії роз­ви­тку — в но­вих умо­вах. Ми­ну­ло по­над 20 ро­ків, перш ніж гро­ма­ди ма­лих міст зро­зумі­ли, що по­при низь­кий со­ці­аль­но-еко­но­мі­чний роз­ви­ток, по­де­ку­ди на­віть де­пре­сив­ний стан, во­ни ма­ють істо­ри­чну та куль­тур­ну спад­щи­ну, яка є ко­ло­саль­ним ре­сур­сом для роз­ви­тку. Як зав­дя­ки куль­тур­ним про­е­ктам мо­жна роз­ви­ва­ти мі­ста і се­ла, пі­ді­йма­ти еко­но­мі­ку та по­лі­пшу­ва­ти ін­фра­стру­кту­ру, роз­по­від­а­ли но­вим «аген­там змін» об’єд­на­них те­ри­то­рі­аль­них гро­мад укра­їн­ські та за­кор­дон­ні екс­пер­ти. За при­клад взя­ли І Між­на­ро­дний опер­ний фе­сти­валь OPERAFESTTULCHYN, який 4-5 черв­ня зі­брав у Туль­чи­ні до 10 ти­сяч від­ві­ду­ва­чів і став своє­рі­дним куль­тур­но-еко­но­мі­чним про­ри­вом ро­ку.

«СУ­СПІЛЬ­СТВО ВІД­ЧУ­ВАЄ ПОТРЕБУ В НОВІЙ ФОРМІ КУЛЬТУРНОГО ВІДПОЧИНКУ»

Ідея «ка­чну­ти» Туль­чин, щоб зна­йти ін­ве­сто­ра для ре­став­ра­ції па­ла­цу По­то­цьких і від­ро­ди­ти ту­ри­сти­чний по­тен­ці­ал мі­ста, ба­зу­ва­ла­ся на до­сві­ді ні­ме­цько­го мі­ста Райнс­берг, де ба­га­то ро­ків по­спіль від­бу­ва­є­ться openair-фе­сти­валь у Райнс­берзь­ко­му па­ла­ці. У 90-х ро­ках, пі­сля па­ді­н­ня Бер­лін­ської сті­ни і оста­то­чної де­мі­лі­та­ри­за­ції міст ко­ли­шньої НДР, у Райнс­бер­зі бу­ло сто­від­со­тко­ве без­ро­бі­т­тя і біль­ше 10 міль­йо­нів єв­ро бор­гів. Са­ме опер­ний фе­сти­валь до­по­міг мі­сту не про­сто ожи­ти, а при­йти до про­цві­та­н­ня. За 10 ро­ків про­ве­де­н­ня фе­сти­ва­люу мі­сті бу­ло збу­до­ва­но 16 го­те­лів і по­над 18 ре­сто­ра­нів. За рік 8 ти­сяч ме­шкан­ців об­слу­го­ву­ють 500 ти­сяч офі­цій­но за­ре­є­стро­ва­них ту­ри­стів. А зав­дя­ки здо­бу­то­му ав­то­ри­те­ту і по­пу­ляр­но­сті ме­рії вда­ло­ся отри­ма­ти ко­шти на ре­кон­стру­кці­ю­па­ла­цу.

«Цей до­свід ми спо­ді­ва­є­мо­ся ви­ко­ри­ста­ти на Він­нич­чи­ні, тим біль­ше, що Туль­чин має ба­га­тю­щий ту­ри­сти­чний по­тен­ці­ал. Із ним пов’яза­ні іме­на та­ких ві­до­мих ми­тців та істо­ри­чних по­ста­тей, як Ми­ко­ла Ле­он­то­вич та Ки­ри­ло Сте­цен­ко, Іван Ко­тля­рев­ський і Пав­ло Ти­чи­на, а та­кож сла­ве­тно­го пол­ко­вод­ця Оле­ксан­дра Су­во­ро­ва і де­ка­бри­стів, — роз­по­від­ає арт-ди­ре­ктор фе­сти­ва­лю OPERAFESTTULCHYN Іри­на ФРЕНКЕЛЬ. — За кіль­ка ти­жнів пі­сля то­го як ми за­пу­сти­ли у со­ці­аль­ні мережі про­мо­ро­лик про фе­сти­валь, він на­брав біль­ше міль­йо­на пе­ре­гля­дів, при­чо­му як в Укра­ї­ні, так і за її ме­жа­ми. Це свід­чить про те, що су­спіль­ство від­чу­ває потребу в новій формі культурного відпочинку. Щоб за­лу­чи­ти яко­мо­га біль­ше гля­да­чів, ми ство­ри­ли мікс куль­тур — кла­си­чної і мо­ло­ді­жної. Ви­зна­чи­ли, що по­лю­бляє мо­лодь — від­кри­те по­ві­тря, мо­жли­вість но­чу­ва­ти у на­ме­тах, роз­ро­би­ли кіль­ка ту­ри­сти­чних мар­шру­тів. Та­кож об’єд­на­ли ми­тців, які пра­цю­ють у ві­зу­аль­но­му жан­рі, — це ві­зу­аль­ні об’єкти, які до­по­мо­гли пе­ре­тво­ри­ти ру­ї­ни па­ла­цу на ми­сте­цькі ло­ка­ції. І у пер­ший день фе­сти­ва­лю­Туль­чин пе­ре­жив на­плив ту­ри­стів. У мі­сті впер­ше за всю­йо­го істо­рі­ю­ви­ни- ка­ли проб­ки. Це озна­чає, що зав­дя­ки цій по­дії на куль­тур­ній ма­пі Укра­ї­ни з’яви­ло­ся но­ве мі­сто з но­во­ю­куль­тур­но­ю­по­ді­єю , яка впли­ва­ти­ме на фор­му­ва­н­ня ін­фра­стру­кту­ри та роз­ви­ток го­тель­но­ре­сто­ран­но­го бі­зне­су».

«ТУЛЬ­ЧИН ОТРИ­МАВ ПОШТОВХ ДЛЯ ТУРИСТИЧНОГО РОЗ­ВИ­ТКУ»

Про­ве­де­н­ня фе­сти­ва­лю­ста­ло для Туль­чи­на ви­про­бу­ва­н­ням у хо­ро­шо­му зна­чен­ні цьо­го сло­ва. Мі­стя­ни пе­ре­жи­ли пев­ний куль­тур­ний шок, бо ве­ли­ка куль­ту­ра при­йшла в про­він­цію. Се­ред гля­да­чів опер­но­го фе­сту бу­ли й та­кі, які ні­ко­ли в жит­ті не слу­ха­ли опе­ру і не зна­ють жо­дно­го опер­но­го спів­а­ка. Подія спо­ну­ка­ла « по­чу­ха­ти­ся» і чи­нов­ни­ків. За два мі­ся­ці під­го­тов­ки до фе­сти­ва­лю­па­лац По­то­цьких на­ре­шті отри­мав зов­ні­шнє осві­тле­н­ня, у цен­трі Туль­чи­на від­ре­мон­ту­ва­ли ву­ли­ці і тро­ту­а­ри, роз­мі­сти­ли ту­ри­сти­чні вка­зів­ни­ки, а вла­сни­ки ка­фе та ре­сто­ра­нів на­віть роз­ро­би­ли опер­не ме­ню.

«У під­го­тов­ці до фе­сти­ва­лю­бу­ли за­ді­я­ні ти­ся­чі жи­те­лів гро­ма­ди. Усі ра­зом ми за ко­ро­ткий тер­мін зро­би­ли те, чо­го не зро­би­ли за ро­ки, — ка­же го­ло­ва Туль­чин­ської ОТГ Ва­ле­рій ВЕСНЯНИЙ. — Істо­рія по­да­ру­ва­ла Туль­чи­ну уні­каль­ний па­лац, який ми по­вин­ні ви­ко­ри­ста­ти ма­кси­маль­но для роз­ви­тку на­шої гро­ма­ди —і в куль­тур­ній, і еко­но­мі­чній сфе­рах. Ор­га­ні­за­ці­є­ю­фе­сти­ва­лю­за­йма­ла­ся обла­сна вла­да. Ми ж на­во­ди­ли по­ря­док у мі­сті. Ни­ні на­лі­чу­є­ться до 120 ком­фор­та­бель­них місць в го­те­лях і мо­те­лях. Туль­чин отри­мав поштовх для туристичного роз­ви­тку, і те­пер го­лов­не — не втра­ти­ти йо­го».

ТРЕНД — МІКРОРОЗВИТОК

Про­ве­де­н­ня ши­ро­ко­мас­шта­бних, між­на­ро­дних, за­галь­но­укра­їн­ських по­дій у не­ве­ли­чко­му мі­сте­чку — це при­клад, який тре­ба роз­ви­ну­ти в мас­шта­бах кра­ї­ни, пе­ре­ко­на­ний стар­ший екс­перт про­е­кту Assosiation4U з пи­тань се­кто­раль­ної по­лі­ти­ки, кон­суль­тант з пи­тань оцін­ки ре­гу­ля­тор­но­го впли­ву та сти­му­лю­ва­н­ня рин­ків Яро­слав ПЕТРАКОВ.

«Пи­та­н­ня не в то­му, що дер­жа­ва мо­же зро­би­ти для нас, а в то­му, що ми мо­же­мо зро­би­ти са­мі для се­бе, для сво­їх гро­мад. І, ви­хо­дя­чи з цьо­го фор­ма­ту, ду­же ва­жли­во ро­зу­мі­ти, які за­раз за­галь­но­сві­то­ві трен­ди роз­ви­тку, бо ни­ні світ роз­ви­ва­є­ться не че­рез роз­ви­ток кра­їн, а зав­дя­ки ді­яль­но­сті ко­жної окре­мої гро­ма­ди. Це та­кий со­бі мікророзвиток. І уні­каль­ність ОТГ в то­му, що во­ни є кон­ку­рен­то­спро­мо­жни­ми і ма­ють ре­сур­си, які мо­жна мо­не­ти­зу­ва­ти, — по­яснює Яро­слав Петраков. — Тре­ба на­вчи­ти­ся ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти куль­ту­ру як ре­сурс, а іде­ю­чи по­дії як мо­жли­вість за­ро­би­ти гро­ші. Але слід пам’ята­ти, що куль­ту­ра — це не кі­нець, це ли­ше по­ча­ток для роз­ви­тку. Пер­шо­дже­ре­лом є не гро­ші чи ін­фра­стру­кту­ра, пер­шо­дже­ре­лом є лю­ди. Якщо у них є іскра і го­тов­ність пра­цю­ва­ти за­ра­ди гро­ма­ди, то тре­ба спря­мо­ву­ва­ти їх на прое­кт­ну ді­яль­ність. Але ни­ні нам по­трі­бна не тіль­ки фор­ма, а й но­вий зміст. За­ма­ло збу­ду­ва­ти го­тель «Хіл­тон» у ма­ло­му мі­сті, ту­ри­сти за­ра­ди ньо­го не при­їдуть, а якщо про­ве­сти куль­тур­ну по­дію, то но­ме­ри бу­дуть за­се­ле­ні. Ін­но­ва­ція для роз­ви­тку ма­лих міст — це ство­ре­н­ня до­да­тко­вих мо­жли­во­стей. А куль­тур­ний чи істо­ри­чний ре­сурс є у ко­жно­му укра­їн­сько­му мі­сті. Нам із цим по­ща­сти­ло».

«ВИ­КО­РИ­СТО­ВУ­ВА­ТИ НЕСПОДІВАНЕ ПОЄДНАННЯ НЕСУМІСНИХ РЕ­ЧЕЙ»

Ди­ре­ктор Ін­сти­ту­ту культурного ме­не­джмен­ту з Бер­лі­на Па­трик ФЬОЛЬ ка­же, що ко­ли зі­став­ля­єш ні­ме­цькі та укра­їн­ські про­е­кти у сфе­рі куль­ту­ри — ні­би ні­чо­го спіль­но­го не ба­чиш, але це не зов­сім так. Як до­каз на­во­дить при­клад про­ект «План Z», який від­був­ся у Жме­рин­ці, по­ді­бний ба­га­то ро­ків то­му про­ве­ли у Ной­руп­пі­ні (Ні­меч­чи­на). Ефект від про­е­кту для обох міст був по­зи­тив­ним.

«Ми пе­ре­ко­на­ли мі­сько­го го­ло­ву Жме­рин­ки у до­ціль­но­сті роз­ви­ва­ти усі ло­ка­ції, які є в мі­сті, на­віть за­ки­ну­ті бу­дин­ки. І цей не­фор­мат до­дав мі­сту осо­бли­во­сті, при­тя­гнув ту­ри­стів. Лю­ди по­ча­ли по-ін­шо­му говорити про Жме­рин­ку. Те­пер це не про­сто за­лі­зни­чна стан­ція, а мі­сто зі сво­є­ю­фі­шкою . По­ді­бна істо­рія бу­ла і в Ной­руп­пі­ні, який зу­мів ви­ко­ри­ста­ти при­ріст ту­ри­стів для роз­ви­тку гро­ма­ди. Чи вда­сться за­крі­пи­ти успіх Жме­рин­ці і Туль­чи­ну, який став по­пу­ляр­ним зав­дя­ки опер­но­му фе­сти­ва­лю, по­ка­же час, але вже за­раз мо­жна ска­за­ти, що це про­рив, — ка­же Па­трик Фьоль. — Для успі­шно­го про­е­кту не по­трі­бно ви­га­ду­ва­ти ве­ло­си­пед. Я на­во­див та­кож при­клад на фо­ру­мі, як одна жін­ка пе­ре­їха­ла з ве­ли­ко­го мі­ста у се­ло і ку­пи­ла фер­му. А зго­дом за під­трим­ки мі­сце­вих жи­те­лів по­ча­ла ор­га­ні­зо­ву­ва­ти там опер­ний фе­сти­валь. І ця не­ор­ди­нар­ність ско­ли­хну­ла усіх, до се­ла по­тя­гну­ли­ся ту­ри­сти зві­ду­сіль. Укра­їн­ці по­ки що не ро­зу­мі­ють, як мо­жна ви­рі­ши­ти про­бле­ми сво­їх міст зав­дя­ки су­ча­сно­му ми­сте­цтву. Ра­джу ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти несподіване поєднання несумісних ре­чей, що до­зво­ляє ство­ри­ти зв’язок між ми­сте­цтвом й ін­ши­ми сфе­ра­ми жи­т­тя. Але куль­тур­ний роз­ви­ток гро­мад бу­де ко­ри­сним ли­ше то­ді, ко­ли він бу­де зо­се­ре­дже­ний на роз­ви­тку гро­ма­ди, а не на ту­ри­стах. І про це тре­ба пам’ята­ти».

«ПО­ТРІ­БНО ЗАПОВНЮВАТИ ПРО­СТІР ЯКІСНИМ ДОСВІДОМ»

Пред­став­ни­ки з ко­жної об’єд­на­ної те­ри­то­рі­аль­ної гро­ма­ди упро­довж фо­ру­му не ли­ше слу­ха­ли і за­но­то­ву­ва­ли по­ра­ди та ідеї, а й пра­цю­ва­ли над фор­му­ва­н­ням спи­ску куль­тур­них по­дій у сво­їх гро­ма­дах, які, на їхню­дум­ку, ста­нуть ло­ко­мо­ти­вом роз­ви­тку мі­ста. Го­ло­ва Бар­ської об’єд­на­ної те­ри­то­рі­аль­ної гро­ма­ди Ар­тур ЦИЦЮРСЬКИЙ, до ре­чі, дав­ній чи­тач га­зе­ти «День», ка­же, що бар­ча­ни ро­би­ти­муть акцент на істо­рії, бо це без­про­гра­шний ва­рі­ант.

«Ми за­раз у по­шу­ку, ви­зна­ча­є­мо­ся, як тре­ба роз­ви­ва­ти­ся. Бар­ча­нам є чим пи­ша­ти­ся — мі­сто має ба­га­тю­щу істо­рію. На­сту­пно­го ро­ку ми від­зна­ча­ти­ме­мо 250-ту рі­чни­цю пов­ста­н­ня Бар­ської кон­фе­де­ра­ції. А ці­єї осе­ні до Ба­ра пла­ну­є­мо за­про­си­ти го­лов­но­го ре­да­кто­ра га­зе­ти «День» па­ні Ла­ри­су Ів­ши­ну, щоб во­на по­ді­ли­ла­ся сво­ї­ми дум­ка­ми зі сту­ден­та­ми і шко­ля­ра­ми, — роз­по­від­ає Ар­тур Цицюрський. — На фо­ру­мі ме­ні спо­до­ба­ло­ся най­біль­ше, що екс­пер­ти не ли­ше ви­хва­ля­ли­ся сво­їм досвідом, а й роз­по­від­а­ли про по­мил­ки. По­трі­бно заповнювати про­стір якісним досвідом. На жаль, вла­сно­го ми не ма­є­мо, він втра­че­ний або по­ні­ве­че­ний. То­му за­раз пра­цю­є­мо над тим, щоб ство­ри­ти стра­те­гі­ю­ро­з­ви­тку гро­ма­ди. Про­ект роз­ро­бля­є­ться як пі­ло­тний на рів­ні Мі­ні­стер­ства ре­гіо­наль­но­го роз­ви­тку. Та­кож го­ту­є­мо ге­не­раль­ний план мі­ста, істо­ри­ко-ар­хі­те­ктур­ний, і все це від­бу­ва­є­ться па­ра­лель­но. І ра­но чи пі­зно ці па­зли по­чнуть скла­да­ти­ся в єди­ну до­ро­жню кар­ту роз­ви­тку гро­ма­ди. Го­лов­не — не зу­пи­ня­ти­ся, ні на се­кун­до­чку».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.