Чо­му до­мі­ну­ють «ста­рі схе­ми»?

Ро­ман СЕМЕНУХА: «Ми до­сі не мо­же­мо ви­бра­ти­ся зпос­тко­ло­ні­аль­но­го син­дро­му, бо ро­сій­ська ме­тро­по­лія дов­го і си­сте­ма­ти­чно ви­па­лю­ва­ла укра­їн­ські ге­ни»

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Іван КАПСАМУН, «День»

Ро­ман СЕМЕНУХА: «Ми до­сі не мо­же­мо ви­бра­ти­ся з пос­тко­ло­ні­аль­но­го син­дро­му, бо ро­сій­ська ме­тро­по­лія дов­го і си­сте­ма­ти­чно ви­па­лю­ва­ла укра­їн­ські ге­ни»

Укра­ї­на ви­вча­ти­ме до­свід Хор­ва­тії в на­бут­ті член­ства в НАТО та Єв­ро­со­ю­зі, оскіль­ки умо­ви для За­гре­ба бу­ли більш су­во­рі, ніж для ін­ших кра­їн Схі­дної Єв­ро­пи. «Не ду­маю, що Єв­ро­со­ю­збу­де більш по­бла­жли­вим до Укра­ї­ни, рад­ше нав­па­ки», — ска­зав прем’єр-мі­ністр Во­ло­ди­мир Грой­сман в ін­терв’ю хор­ват­сько­му ви­дан­ню Jutarnji list, пе­ре­дає прес-слу­жба Ка­бмі­ну.

Укра­ї­на, зви­чай­но, мо­же сьо­го­дні ви­вча­ти до­свід Хор­ва­тії в на­бут­ті член­ства в НАТО, але укра­їн­ським по­лі­ти­кам вар­то на­сам­пе­ред до­бре ви­вчи­ти но­ві­тню істо­рію вла­сної кра­ї­ни. Адже Укра­ї­на ма­ла свій шлях до НАТО, який три­вав па­ра­лель­но із­хор­ват­ським кур­сом, але був зу­пи­не­ний. Пі­сля то­го, як на по­ча­тку 2000-х рр. бу­ла ство­ре­на за­ко­но­дав­ча ба­за для член­ства в Альян­сі ( від­по­від­на фор­му­ла бу­ла про­пи­са­на у Во­єн­ній до­ктри­ні й у За­ко­ні «Про осно­ви на­ціо­наль­ної без­пе­ки»), то­ді­шній пре­зи­дент Ле­о­нід Ку­чма пі­сля зу­стрі­чі зро­сій­ським пре­зен­том Во­ло­ди­ми­ром Пу­ті­ним влі­тку 2004 р. дав вка­зів­ку за­бло­ку­ва­ти курс Укра­ї­ни до НАТО. Хор­ва­тія не зу­пи­ня­ла свій курс і 2009 р. ста­ла чле­ном Альян­су. Чо­му бу­ли втра­че­ні шан­си Укра­ї­ни та як ре­а­лі­зу­ва­ти за­раз вступ до НАТО, мо­жна про­чи­та­ти у стат­ті «Дня» — «276» (№97-98 за 8 черв­ня 2017 р.).

На­ро­дний де­пу­тат від фра­кції «Са­мо­по­міч» Ро­ман СЕМЕНУХА го­ло­су­вав за не­що­дав­ні змі­ни до за­ко­но­дав­ства що­до на­бу­т­тя член­ства Укра­ї­ни в Пів­ні­чно­а­тлан­ти­чно­му альян­сі. На­ша зу­стріч із ним від­бу­ла­ся на­сту­пно­го ж дня пі­сля го­ло­су­ва­н­ня в пар­ла­мен­ті, зчо­го і по­ча­ла­ся на­ша роз­мо­ва. Але го­во­ри­ли ми не тіль­ки про НАТО. Ро­ман є ко­рін­ним хар­ків’ яни­ном (очо­лює обла­сний осе­ре­док пар­тії «Са­мо­по­міч»), від­по­від­но си­ту­а­цію в Хар­ко­ві ми та­кож обго­во­ри­ли. У Вер­хов­ній Ра­ді де­пу­тат є чле­ном ко­мі­те­ту зпи­тань ін­фор­ма­ти­за­ції та зв’яз­ку, то­му тор­кну­ли­ся ми і ці­єї те­ми. От­же, НАТО:

«З ВЕЛИКОБРИТАНІЄЮ НЕОБХІДНО ГОВОРИТИ ПРО ПРЯМИЙ БЕЗ­ПЕ­КО­ВИЙ ВІЙСЬКОВИЙ СОЮЗ, ОСО­БЛИ­ВО ПІ­СЛЯ «БРЕКЗІТУ»

— Що ми прийня­ли? Змі­ни бу­ли вне­се­ні у два за­ко­ни — «Про на­ціо­наль­ну без­пе­ку Укра­ї­ни» і «Про осно­ви вну­трі­шньої і зов­ні­шньої політики Укра­ї­ни». У ста­рій ре­да­кції фор­му­лю­ва­н­ня зву­ча­ло так: «до­ся­гне­н­ня кри­те­рі­їв, не­об­хі­дних для на­бу­т­тя член­ства в НАТО». В но­вій ре­да­кції — «по­гли­бле­н­ня спів­пра­ці з ме­тою на­бу­т­тя член­ства в Альян­сі».

— Пар­ла­мент фа­кти­чно по­вер­нув ту фор­му­лу, яка бу­ла про­пи­са­на в за­ко­ні ще в 2003 ро­ці й за яку про­го­ло­су­ва­ла то­ді на­віть Пар­тія ре­гіо­нів.

— Сьо­го­дні­шні пред­став­ни­ки так зва­но­го Опо­зи­цій­но­го бло­ку (ко­ли­шні ре­гіо­на­ли) цьо­го не ви­зна­ють. Хо­ча во­ни дій­сно го­ло­су­ва­ли за це рі­ше­н­ня, але пі­зні­ше від­мо­ви­ли­ся від сво­єї по­зи­ції. Всі ми пам’ята­є­мо, на­при­клад, як во­ни по­тім бі­га­ли з куль­ка­ми по пар­ла­мен­ту. Та­кож ми пам’ята­є­мо 2008 рік, ко­ли Ро­сія фа­кти­чно че­рез Фран­цію й Ні­меч­чи­ну за­бло­ку­ва­ла на­да­н­ня Укра­ї­ні ПДЧ.

Але ме­не бен­те­жить ін­ше — те, що сьо­го­дні не­має жо­дно­го си­гна­лу з бо­ку НАТО що­до Укра­ї­ни. Так са­мо тре­ба ви­зна­ти, що «нор­манд­ський фор­мат» — це глу­хий кут. У ньо­му із са­мо­го по­ча­тку був за­про­гра­мо­ва­ний ал­го­ритм, який бу­де про­гра­шний для Укра­ї­ни. Цей фор­мат має вклю­ча­ти в се­бе або США, або Ве­ли­ко­бри­та­нію, або оби­дві кра­ї­ни.

Я ж осо­би­сто вва­жаю, що з Великобританією необхідно говорити про прямий без­пе­ко­вий військовий союз, осо­бли­во пі­сля «брекзіту». Це на­віть більш імо­вір­ний ва­рі­ант, ніж НАТО. А, на­при­клад, по­кій­ний вже Збі­гнєв Бже­зін­ський вза­га­лі го­во­рив про план «фін­лян­ди­за­ції» для Укра­ї­ни.

— Це фа­кти­чно озна­чає по­за­бло­ко­вий ста­тус, який ми вже ма­ли і про що по­стій­но го­во­рять у Ро­сії.

— Я при­хиль­ник НАТО і го­ло­су­вав за остан­ні за­ко­но­дав­чі змі­ни, але якщо по­ки не­має ре­аль­ної пер­спе­кти­ви, необхідно роз­гля­да­ти й ін­ші ва­рі­ан­ти. Свій ва­рі­ант що­до Ве­ли­ко­бри­та­нії я вже озву­чив.

Та­кож хо­тів би до­да­ти, що, на­скіль­ки ме­ні ві­до­мо, сьо­го­дні пре­зи­дент­ська ко­ман­да шу­кає но­ві драй­ве­ри під пре­зи­дент­ські ви­бо­ри 2019 р. Я не ви­клю­чаю, що сьо­го­дні­шнє го­ло­су­ва­н­ня що­до пи­та­н­ня НАТО є під­го­тов­чим ета­пом іні ці ю ван ня ре фе рен ду му, який мо­жна бу­ло би по­єд­на­ти з пре­зи­дент­ськи­ми ви­бо­ра­ми. Ме­ні ду­же не хо­ті­ло­ся б, що та­ке важливе пи­та­н­ня бу­ло ви­ко­ри­ста­но у та­кий спо­сіб.

— Мо­же, все-та­ки вар­то говорити про те, що Укра­ї­ні необхідно ро­би­ти до­ма­шню ро­бо­ту і ду­ма­ти, як за­без­пе­чи­ти свою без­пе­ку, а не про те, що в НАТО нас не че­ка­ють, хо­ча на Бу­ха­рест­сько­му са­мі­ті бу­ло на­го­ло­ше­но, що две­рі для Укра­ї­ни від­кри­ті, або що нам по­трі­бен ней­тра­лі­тет?

— Аб­со­лю­тно пра­виль­но. Ми ма­є­мо го­во­ри на­сам­пе­ред про ре­фор­му без­пе­ко­во­го про­сто­ру. На­при­клад, як­би ми сьо­го­дні під­по­ряд­ку­ва­ли Ген­штаб мі­ні­стру обо­ро­ни, а не Пре­зи­ден­ту, то це був би не мен­ший си­гнал для НАТО, що ми го­то­ві ре­фор­му­ва­ти без­пе­ко­вий се­ктор. Або та­кі ре­чі, які сьо­го­дні від­бу­ва­ю­ться нав­ко­ло за­без­пе­че­н­ня на­шої ар­мії за­со­ба­ми зв’яз­ку, то­чно не на­бли­жа­ють нас до Альян­су.

На­справ­ді гли­бин­на про­бле­ма в то­му, що до­сі і в су­спіль­стві, і в по­лі­ти­ку­мі до­ста­тньо силь­ним за­ли­ша­є­ться пос­тко­ло­ні­аль­ний син­дром. Си­ту­а­ція пев­ним чи­ном змі­ни­ла­ся пі­сля 2014 ро­ку, ко­ли ін­сти­ту­цій­на і фі­нан­со­ва за­ле­жність від Ро­сії змен­ши­ла­ся, але не зни­кла — що мо­же­мо спо­сте­рі­га­ти сьо­го­дні за по­ве­дін­кою ко­ли­шніх ре­гіо­на­лів. То­таль­на за­ле­жність від Ро­сії — в цьо­му, зокре­ма, і кри­є­ться від­по­відь що­до то­го, чо­му сво­го ча­су Укра­ї­на не всту­пи­ла в НАТО.

«ЧЕ­РЕЗ ВІД­СУ­ТНІСТЬ КООРДИНАЦІЙНОГО ЦЕН­ТРУ З КІБЕРБЕЗПЕКИ ІСНУЄ КОЛЕКТИВНА БЕЗВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ»

— Сто­сов­но пи­та­н­ня за­без­пе­че­н­ня за­со­ба­ми зв’яз­ку укра­їн­ської ар­мії — це по­ка­зо­вий при­клад. В чо­му все-та­ки про­бле­ма?

— На­скіль­ки ме­ні ві­до­мо, із са­мо­го по­ча­тку тен­дер був ство­ре­ний під ту­ре­цьку ком­па­нію. Хо­ча во­ни дій­сно за­про­по­ну­ва­ли ду­же ви­гі­дні умо­ви. Однак під час остан­ньо­го ві­зи­ту прем’єра Во­ло­ди­ми­ра Грой­сма­на до Ізра­ї­лю йо­му вка­за­ли на пев­ні не­до­лі­ки в про­це­ду­рі з ви­бо­ру по­ста­чаль­ни­ка. І ко­ли Грой­сман по­вер­нув­ся до Укра­ї­ни, то іні­ці­ю­вав по­втор­ні ви­про­бу­ва­н­ня. На­ра­зі ці ви­про­бу­ва­н­ня ще три­ва­ють. Є ве­ли­кі ри­зи­ки, що в ре­зуль­та­ті всі­єї ці­єї істо­рії ми мо­же­мо сер­йо­зно втра­ти­ти ре­пу­та­цій­но. Як­би політики мен­ше втру­ча­ли­ся в те, що мо­жуть і по­вин­ні ви­зна­ча­ти вій­сько­ві, бу­ло б на­ба­га­то мен­ше про­блем.

— На­при­кін­ці трав­ня че­рез низь­ку яв­ку де­пу­та­тів проект За­ко­ну «Про основ­ні за­са­ди за­без­пе­че­н­ня кібербезпеки Укра­ї­ни» не був ухва­ле­ний, йо­го від­пра­ви­ли на по­втор­не дру­ге чи­та­н­ня. Ви вже пи­са­ли, що це ком­пле­ксний, про­те рам­ко­вий до­ку­мент. Які шан­си ухва­ли­ти цей за­кон і в яко­му ста­ні сьо­го­дні кі­бер­без­пе­ка кра­ї­ни?

— На мою дум­ку, офі­цій­но кі­бер­вій­ни в Єв­ро­пі роз­по­ча­ли­ся з 2007 ро­ку, ко­ли Ро­сія здій­сни­ла ма­со­ва­ну кі­бе­ра­та­ку на Есто­нію. Вза­га­лі з то­го ча­су по­чи­на­є­ться актив­на фа­за про­ти­сто­я­н­ня Ро­сії із за­хі­дним сві­том. В 2008-му во­ни вже на­па­ли на Гру­зію, і да­лі по ви­схі­дній.

Ін­фор­ма­цій­на та кі­бер­вій­на є скла­до­вою будь-якою гі­бри­дної вій­ни в су­ча­сно­му сві­ті. На на­шій країні Ро­сія якраз ви­про­бо­вує всі ви­ди су­ча­сної гі­бри­дної вій­ни, зокре­ма ін­фор­ма­цій­ні і кі­бе­ра­та­ки. Укра­ї­на, на жаль, ма­ло чим мо­же від­по­ві­сти.

Дій­сно за­про­по­но­ва­ний за­ко­но­про­ект є рам­ко­вим, але на­віть йо­го на­ро­дні де­пу­та­ти про­ва­ли­ли. Ме­та цьо­го за­ко­ну бу­ла — уто­чни­ти по­ня­тій­ний апа­рат, вве­сти кри­те­рії кі­бе­ра­так і ство­ри­ти ко­ор­ди­на­цій­ний центр, який бу­де здій­сню­ва­ти ко­ор­ди­на­цію і впро­ва­дже­н­ня дер­жав­но-при­ва­тно­го пар­тнер­ства. За­раз в ко­мі­те­ті го­ту­ють но­вий ком­пле­ксний за­кон. Я уяв­ляю, як скла­дно бу­де про­ве­сти цей до­ку­мент че­рез Вер­хов­ну Ра­ду, якщо був про­ва­ле­ний по­пе­ре­дній рам­ко­вий за­ко­но­про­ект.

На сьо­го­дні­шній день за від­су­тно­сті координаційного цен­тру з кі- бер­без­пе­ки ко­жне ві­дом­ство за­йма­є­ться цим пи­та­н­ням окре­мо, то­му існує колективна безвідповідальність. Якщо говорити про окре­мі до­ся­гне­н­ня, то по­при всю кри­ти­ку На­ціо­наль­на по­лі­ція про­су­ну­ла­ся в пи­тан­ні кі­бер­за­хи­сту най­кра­ще. Але кі­бер­по­лі­ції не­до­ста­тньо. До то­го ж у її пра­ців­ни­ків ба­га­то про­блем, зокре­ма не­рин­ко­ва за­ро­бі­тна пла­та. Хо­ча, як ми зна­є­мо, ай­ті­шни­ки в Укра­ї­ні ма­ють ви­со­кі зар­пла­ти. СБУ, в свою чер­гу, ді­ють на вла­сний роз­суд. До них та­кож при­хо­дять мо­ло­ді та­ла­но­ви­ті лю­ди, але че­рез низь­ку зар­пла­ту во­ни че­рез де­який час йдуть звід­ти і ство­рю­ють вла­сні кам­па­нії або пра­цю­ють на ін­ших.

Уні­каль­ний в цьо­му при­клад Есто­нії. Якщо у нас в ІТ-га­лу­зі офі­цій­но пра­цю­ють 125 тис. лю­дей плюс фрі­лан­се­ри, то в Есто­нії — їх 90 тис. Але ж кіль­кість на­се­ле­н­ня кра­їн аб­со­лю­тно рі­зна. І що ва­жли­во, якщо у нас 90% про­ду­кту ці­єї га­лу­зі — це си­ро­вин­ні ма­те­рі­а­ли, то там біль­ше ви­ро­бля­ють го­то­вий про­дукт (на­при­клад, ві­до­мий сві­то­вий бренд Skype).

Не бу­де­мо за­бу­ва­ти та­кож, що кі­бер­центр НАТО роз­мі­ще­ний в Тал­лін­ні. В ра­зі не­об­хі­дно­сті, осо­бли­во пі­сля ро­сій­ської кі­бе­ра­та­ки, во­ни мо­жуть за­лу­чи­ти кіль­ка де­ся­тків ти­сяч лю­дей про­тя­гом кіль­кох го­дин. Це своє­рі­дні кі­бер­вій­ска. На­ра­зі бу­ду­чи драй­ве­ром всьо­го єв­ро­а­тлан­ти­чно­го про­сто­ру кібербезпеки, во­ни го­то­ві від­би­ти кі­бе­ра­та­ку Ро­сії.

З дру­го­го бо­ку, Кремль пі­сля то­го як здій­снив кі­бе­ра­та­ку на США під час пре­зи­дент­ських ви­бо­рів, так і не от ри мав від по ві ді НАТО.

— Як Ро­сії вда­ло­ся сфор­му­ва­ти та­кі по­ту­жні кі­бер­вій­ська?

— Суть в то­му, що ро­сі­я­ни до вій­ни го­ту­ва­ли­ся си­сте­ма­ти­чно і дав­но. І все це на дер­жав­но­му рів­ні і за від­по­від­но­го фі­нан­су­ва­н­ня. В лю­то­му цьо­го ро­ку во­ни на­віть ле­га­лі­зу­ва­ли ці вій­ська. На­ра­зі го­ту­ють за­ко­но­дав­ство, щоб за не­об­хі­дно­сті мо­бі­лі­зо­ва­но за­лу­ча­ти ай­ті­шни­ків.

«ПО­ТРІ­БНО РОЗУМІТИ, ЩО ХАР­КІВ ПРОСТО НЕ БАЧИВ НОРМАЛЬНО МЕРА, ТО­МУ НА ТЛІ ІН­ШИХ КЕРНЕС ВИГЛЯДАЄ КРАЩИМ»

— Те­ма Хар­ко­ва, звід­ки ви ро­дом. Чим мо­же­те по­ясни­ти своє­рі­дний і не­о­дно­зна­чний «фе­но­мен Кер­не­са», за яко­го хар­ків’яни від­да­ли аб­со­лю­тну біль­шість го­ло­сів на остан­ніх мі­сце­вих ви­бо­рах?

— У ме­не з цьо­го при­во­ду є та­ка ме­та­фо­ра. В 1990-х рр. на ХТЗ (це аб­со­лю­тно про­ле­тар­ський ра­йон — за­раз він на­зи­ва­є­ться Ін­ду­стрі­аль­ний) схо­ди­ти в кі­но­те­атр чи на ди­ско­те­ку без бій­ки бу­ло просто не­ре­аль­но. Це бу­ли аб­со­лю­тно бан­дит­ські і не­без­пе­чні ча­си. А те­пер уявіть, що все змі­ни­ло­ся — на­став час оман­ли­вої без­пе­ки. Та­кою си­ту­а­ція на­справ­ді є у всьо­му мі­сті. Лю­ди по­тра­пи­ли в ка­ме­ру, де від­но­сно спо­кій­но і чи­сто, бо там діє своя суб­куль­ту­ра, хоч і кри­мі­наль­но­го, але то­таль­но­го по­ряд­ку.

Що від­бу­ло­ся в Хар­ко­ві? Там бу­ли мі­ські го­ло­ви, які кра­ли й біль­шменш ке­ру­ва­ли мі­стом. Але по­тім, у час, ко­ли всі смі­я­ли­ся з ро­ли­ка «До­пи і Ге­пи», де був «по-де­биль­но­му на­пи­сан текст», ці лю­ди просто за­хо­пи­ли вла­ду в мі­сті. Кернес же ке­рує мі­стом не з пер­шої сво­єї ка­ден­ції, а з ка­ден­ції Доб­кі­на, тоб­то з 2006 ро­ку. 2010-го Ар­сен Ава­ков ви­грав ви­бо­ри на по­са­ду мі­сько­го го­ло­ви, але во­ни вкра­ли цю пе­ре­мо­гу.

Да­лі Кернес фа­кти­чно взяв Хар­ків під то­таль­ний кон­троль і дій­сно по­чав на­во­ди­ти по­ря­док — з’яви­ли­ся пар­ки, до­ро­ги, ае­ро­порт... Ду­же ба­га­то мі­сту да­ло Єв­ро-2012. Але по­трі­бно розуміти, що Хар­ків просто не бачив нор­маль­но­го мера, то­му по­рів­ня­но з ін­ши­ми Кернес виглядає кра­ще.

А 2014-го Кернес і Доб­кін ви­йшли під адмі­ні­стра­цію з ро­сій­ськи­ми пра­по­ра­ми. Ми то­ді бу­ли за мі­лі­метр від то­го, де за­раз опи­ни­ли­ся Лу­ганськ і До­нецьк. По­тім Кернес по­їхав із мі­ста на де­кіль­ка днів, а ко­ли по­вер­нув­ся, то ска­зав, що «на­до уметь сде­лать своих вра­гов со­ю­зни­ка­ми». Зре­штою но­ва вла­да зро­би­ла все, щоб на мі­ських ви­бо­рах 2015-го не ви­ста­ви­ти єди­но­го кан­ди­да­та від де­мо­кра­ти­чних сил і щоб не бу­ло дру­го­го ту­ру. По­ди­ві­ться, як го­ло­сує в ни­ні­шньо­му пар­ла­мен­ті де­пу­тат­ська гру­па «Від­ро­дже­н­ня», одним із бе­не­фі­ці­а­рів якої є Кернес! Во­на ж по­стій­но пі­ді­грує вла­ді.

По­ка­зо­вим при­кла­дом та­кож є за­сі­да­н­ня се­сії Хар­ків­ської мі­ської ра­ди. Це атмо­сфе­ра то­таль­но­го стра­ху, за­ля­ку­ва­н­ня та при­ни­же­н­ня.

— Сьо­го­дні Ар­сен Ава­ков — мі­ністр вну­трі­шніх справ, чи від­чу­ва­є­ться якесь про­ти­сто­я­н­ня між ним і Кер­не­сом?

— Скла­дно ска­за­ти. Іно­ді це мо­жна спо­сте­рі­га­ти ли­ше на рів­ні обмі­ну «люб’язно­стя­ми» на адре­су один одно­го. Але я знаю, що ко­ли Ава­ков чо­мусь про­ти­діє, то він ча­сто до­ся­гає сво­єї ме­ти. Ко­ли він за­хо­тів роз­бло­ку­ва­ти обла­сну адмі­ні­стра­цію в Хар­ко­ві й ро­зі­гна­ти ро­сій­ських се­па­ра­ти­стів, то він це зро­бив. Ду­маю, як­би він за­хо­тів про­ти­сто­я­ти Кер­не­су, в мі­сті бу­ла б ін­ша си­ту­а­ція.

— На­скіль­ки сьо­го­дні Хар­ків­ська область за­хи­ще­на в без­пе­ко­во­му пла­ні, адже це одна із клю­чо­вих обла­стей, в якій роз­та­шо­ва­ні основ­ні про­ми­сло­ві та вій­сько­ві по­ту­жно­сті та яка роз­та­шо­ва­на на кор­до­ні з агре­со­ром і по­ряд з фрон­том...

— По­зи­тив­ний той факт, що зов­сім в ін­шо­му ста­ту­сі від­ро­ди­ла­ся укра­їн­ська гро­ма­да. Те, що Хар­ків за­ли­шив­ся укра­їн­ським, це са­ме її за­слу­га. Все ре­шта — по­хі­дне. Лю­дей під час по­дій ве­сни 2014го по­ча­ли фі­зи­чно би­ти, і во­ни зро­зумі­ли: якщо во­ни не по­чнуть чи­ни­ти опір ро­сі­я­нам і се­па­ра­ти­стам, то їх просто зни­щать. Вла­сне, те, що від­бу­ло­ся в До­не­цьку і Лу­ган­ську. І як на­слі­док, у Хар­ко­ві по­ча­ли пе­ре­ма­га­ти па­трі­о­ти­чно на­ла­што­ва­ні лю­ди.

В де­яких ра­йо­нах ре­гу­ляр­но про­во­дя­ться за­хо­ди з те­ри­то­рі­аль­ної обо­ро­ни. Вздовж кор­до­ну з Ро­сі­єю з ко­жним ро­ком збіль­шу­ю­ться об’єми про­кла­да­н­ня сей­смі­чно­го ка­бе­лю і вста­нов­ле­н­ня ка­мер. Я аб­со­лю­тно не ві­рю в ефе­ктив­ність ри­т­тя ро­ву, бо це уні­каль­на схе­ма з роз­кра­да­н­ня

гро­шей. Чи ста­ла кра­ще пра­цю­ва­ти СБУ в обла­сті? Так, кра­ще. Чи про­дов­жує во­на за­йма­ти­ся по­лі­ти­чни­ми пе­ре­слі­ду­ва­н­ня­ми та еко­но­мі­чни­ми пи­та­н­ня­ми? Так, про­дов­жує.

Чи пра­цю­ють за­во­ди? Так, пра­цю­ють. Якщо до вій­ни на то­му ж за­во­ді Ма­ли­ше­ва пра­цю­ва­ли дві зпо­ло­ви­ною ти­ся­чі лю­дей, то сьо­го­дні пра­цює по­над чо­ти­ри ти­ся­чі. Але чо­му сьо­го­дні дер­жав­не за­мов­ле­н­ня мен­ше, ніж за­мов­ле­н­ня Та­ї­лан­ду? Пи­та­н­ня. Ба­га­то що змі­ни­ло­ся, про­те за ці три ро­ки мо­жна бу­ло б зро­би­ти на­ба­га­то біль­ше.

«МЕ­НЕ ВРАЗИЛА

СЛАБКІСТЬ БА­ГА­ТЬОХ

ДЕР­ЖАВ­НИХ

ІНСТИТУЦІЙ, РІВЕНЬ

КОРУПЦІЇ

ТА МЕГАЦИНІЗМ»

— Ви впер­ше в пар­ла­мен­ті. Які вра­же­н­ня?

— У ме­не ду­же ма­ло по­зи­тив­них емо­цій. Ра­ні­ше я спав на­ба­га­то кра­ще. Ме­не вразила слабкість ба­га­тьох дер­жав­них інституцій, рівень корупції та мегацинізм. Та­кож у ме­не є чі­тке усві­дом­ле­н­ня, що в Укра­ї­ні май­же не­має по­лі­ти­чних пар­тій. Апрі­о­рі біль­шість на­ро­дних де­пу­та­тів за­хо­дять у пар­ла­мент за­ле­жни­ми від фі­нан­со­во-про­ми­сло­вих груп лю­дьми. Ця кла­но­во-олі­гар­хі­чна си­сте­ма по­бу­до­ва­на ще в 1990-х ро­ках за ча­сів пре­зи­дент­ства Ле­о­ні­да Ку­чми. Па­ра­докс, але й до­сі кра­ї­на існує в тих ста­рих схе­мах. Справ­жніх ре­во­лю­цій у нас не бу­ло, то­му що не­має но­во­го су­спіль­но­го до­го­во­ру між су­спіль­ством і вла­дою. До­сі існує до­го­вір — ви кра­діть, але і для нас щось ро­біть. Тре­ба ла­ма­ти ці уяв­ле­н­ня і бо­ро­ти­ся за свої пра­ва. Але нам важ­ко, то­му що ми до­сі, по­вто­рю­ся, не мо­же­мо ви­бра­ти­ся з пос­тко­ло­ні­аль­но­го син­дро­му, бо ду­же дов­го й си­сте­ма­ти­чно ро­сій­ська ме­тро­по­лія ви­па­лю­ва­ла укра­їн­ські ге­ни.

— За та­ких умов ре­аль­но ре­фор­му­ва­ти пар­ла­мент? Під час остан­ньо­го се­сій­но­го ти­жня де­пу­та­ти про­ва­ли­ли від­по­від­ний за­ко­но­про­ект.

— Якщо ми хо­че­мо си­стем­них змін у пар­ла­мен­ті, ма­ють від­бу­ти­ся кіль­ка ре­чей. Пер­ше — змі­на ви­бор­чо­го за­ко­но­дав­ства. Я — за ви­бор­чий ко­декс, але я не ві­рю, що цей пар­ла­мент зда­тен за ньо­го про­го­ло­су­ва­ти, то­му в цьо­му ра­зі по­тріб но змі ни ти хо ча б за кон про ви­бо­ри до Вер­хов­ної Ра­ди.

Дру­ге — по­трі­бно ска­со­ву­ва­ти де­пу­тат­ську не­до­тор­кан­ність. У пар­ла­мен­ті є ба­га­то успі­шних лю­дей, які йдуть ту­ди, щоб за­хи­сти­ти се­бе, а є зло­дії, які просто хо ва ють ся за іму ні те том. Якщо за­бра­ти в них не­до­тор­кан­ність, во­ни пе­ре­ста­нуть оби­ра­ти­ся до Вер­хов­ної Ра­ди.

Тре­тє — якщо ми доб’ємо си­ту­а­цію і ство­ри­мо ан­ти­ко­ру­пцій­ний суд, то­ді ре­аль­но за­пра­цю­ють НАБУ і САП. Чо­му ва­жли­ві спра­ви Мар­ти­нен­ка, На­сі­ро­ва, Охен­дов­сько­го? Як тіль­ки по­са­дять ко­го-не­будь із ТОП-чи­нов­ни­ків, це спри­чи­нить ефект до­мі­но. Політики-зло­чин­ці по­ба­чать, що їх ні­хто не за­хи­ща­ти­ме і що во­ни ре­аль­но мо­жуть по­тра­пи­ти за ґра­ти.

Та­кі кро­ки на­да­дуть мо­жли­вість при­хо­ди­ти в пар­ла­мент лю­дям з ін­ши­ми мо­раль­ни­ми яко­стя­ми і про­фе­сій­ним рів­нем. То­му я не про­пу­скаю за­сі­дань Вер­хов­ної Ра­ди, в то­му чи­слі у п’ятни­цю. Ко­жен має ро­би­ти свою ро­бо­ту, то­ді, дай Бо­же, ми прой­де­мо цей шлях.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.