Ко­ло­ні­а­лізм, пос­тко­ло­ні­а­лізм та еко­ло­гі­чні кри­зи: до­свід Укра­ї­ни

Ста­нов­ле­н­ня й роз­ви­ток еко­ло­гі­чно­го ру­ху від ча­су від­нов­ле­н­ня не­за­ле­жно­сті є прин­ци­по­во но­вим яви­щем пост­ра­дян­сько­го пе­рі­о­ду

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Те­тя­на ГАРДАШУК, до­ктор фі­ло­соф­ських на­ук ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

УРо­сій­ській ім­пе­рії, до якої вхо­ди­ла біль­ша ча­сти­на укра­їн­ських зе­мель, кі­нець ХІХ — по­ча­ток ХХ ст. ста­ли пе­рі­о­дом за­ро­дже­н­ня й роз­ви­тку ка­пі­та­лі­зму, ко­ли Укра­ї­на роз­гля­да­ла­ся пе­ре­ва­жно як си­ро­вин­ний до­да­ток ім­пе­рії, ко­ли на укра­їн­ській те­ри­то­рії від­бу­ва­ло­ся бур­хли­ве осво­є­н­ня зе­мель­них ре­сур­сів, ро­зо­рю­ва­ли­ся сте­пи, від­кри­ва­ли­ся но­ві ро­до­ви­ща ко­ри­сних ко­па­лин, за­кла­да­ли­ся по­ту­жні про­ми­сло­ві об’єкти. Зокре­ма, сто­ли­пін­ська аграр­на ре­фор­ма ма­ла на­слід­ком ро­зо­рю­ва­н­ня до то­го ча­су не­за­йма­них сте­пів, що ста­но­ви­ло зна­чну за­гро­зу уні­каль­ній ди­кій при­ро­ді.

На зла­мі сто­літь, за оцін­кою Оре­ста Суб­тель­но­го, в Укра­ї­ні бу­ли спо­ру­дже­ні най­біль­ші й най­су­ча­сні­ші в Єв­ро­пі фа­бри­ки, ко­паль­ні, ме­та­лур­гій­ні за­во­ди, ото­че­ні се­ла­ми. 1913 р. на Укра­ї­ну при­па­да­ло 70% усьо­го ви­до­бу­тку си­ро­ви­ни ім­пе­рії і ли­ше 15% її по­ту­жно­стей у ви­ро­бни­цтві го­то­вих то­ва­рів. От­же, ро­бить ви­сно­вок О. Суб­тель­ний, по­ту­жний ви­бух про­ми­сло­во­го роз­ви­тку при­хо­ву­вав одно­бі­чний, нев­рів­но­ва­же­ний ха­ра­ктер роз­ви­тку.

Ці про­це­си су­про­во­джу­ва­ли­ся етні­чни­ми й де­мо­гра­фі­чни­ми змі­на­ми, пов’яза­ни­ми зі зна­чним при­пли­вом ро­бо­чої си­ли зРо­сії, тоб­то мі­гра­цій­ни­ми про­це­са­ми, а от­же, і змі­на­ми в стру­кту­рі ко­рін­но­го на­се­ле­н­ня. За да­ни­ми Ма­твія Явор­сько­го, аб­со­лю­тна біль­шість «за­йшло­го» на­се­ле­н­ня як по мі­стах (540,4 тис. лю­дей), так і по се­лах (520.4 тис. лю­дей) Укра­ї­ни май­же одна­ко­ва, не­зва­жа­ю­чи на те, що сіль­ська лю­дність пе­ре­ва­жа­ла мі­ську май­же у сім ра­зів. Ці про­це­си не мо­гли не по­зна­чи­ти­ся на став­лен­ні до при­ро­ди і на стру­кту­рі при­ро­до­ко­ри­сту­ва­н­ня.

«ПІДКОРЕННЯ ПРИ­РО­ДИ» ЗА СРСР

В епо­ху СРСР, що став про­дов­же­н­ням Ро­сій­ської ім­пе­рії, по­си­ли­ли­ся про­це­си руй­на­ції укра­їн­ської при­ро­ди під ти­ском ін­ду­стрі­аль­но­го та аграр­но­го роз­ви­тку. Упро­довж 1920 — 1930-х ро­ків ро­зу­мі­н­ня зна­че­н­ня й ком­пле­ксної цін­но­сті при­ро­ди для лю­ди­ни і су­спіль­ства всту­па­ли в жор­сто­ку су­пе­ре­чність зі­де­о­ло­гі­єю со­ці­а­лі­сти­чно­го го­спо­да­рю­ва­н­ня та пла­на­ми пер­ших п’яти­рі­чок.

У пе­рі­од ко­ле­кти­ві­за­ції Йо­сиф Ста­лін та йо­го ото­че­н­ня за­кли­ка­ли ра­дян­ське сіль­ське го­спо­дар­ство збіль­ши­ти вро­жай­ність зер­но­вих на 35%. Вче­ні до­во­ди­ли, що під­ви­ще­н­ня вро­жа­їв мо­жна до­сяг­ти за ра­ху­нок впро­ва­дже­н­ня еко­ло­гі­чно об­ґрун­то­ва­них ме­то­дів го­спо­да­рю­ва­н­ня, і та­кі про­по­зи­ції ви­сту­па­ли як альтернатива то­таль­ній ко­ле­кти­ві­за­ції, а за­хо­ди з охо­ро­ни при­ро­ди мо­гли б ста­ти до­во­лі ефе­ктив­ним чин­ни­ком опти­мі­за­ції сіль­сько­го­спо­дар­ської ді­яль­но­сті й та­ки­ми, що не ма­ли б на­слід­ком со­ці­аль­ні тра­ге­дії.

Роз­по­ча­та в Укра­ї­ни 1929 ро­ку то­таль­на ко­ле­кти­ві­за­ція пі­дір­ва­ла сіль­сько­го­спо­дар­ське ви­ро­бни­цтво і при­зве­ла до різ­ко­го па­ді­н­ня йо­го про­ду­ктив­но­сті. Со­ці­аль­ним і де­мо­гра­фі­чним на­слід­ком ко­ле­кти­ві­за­ції став Го­ло­до­мор 1932 — 1933 рр. Про­те слід зва­жи­ти й на еко­ло­гі­чні на­слід­ки ко­ле­кти­ві­за­ції, які по­ля­га­ли в по­ру­шен­ні при­ро­дної рів­но­ва­ги че­резз апро­ва­дже­н­ня мо­но­куль­тур. Го­ло­до­мор мав на­слід­ком змі­ну стру­кту­ри на­се­ле­н­ня, що та­кож по­зна­чи­ло­ся на при­ро­до­ко­ри­сту­ван­ні в Укра­ї­ні.

Крім то­го, на­при­кін­ці 1930-х ро­ків роз­по­ча­ло­ся по­всю­дне згор­та­н­ня при­ро­до­охо­рон­ної ді­яль­но­сті на те­ре­нах УРСР. Бу­ли лі­кві­до­ва­ні чи­слен­ні при­ро­до­охо­рон­ні ор­га­ні­за­ції, а їхні акти­ві­сти за­зна­ли ре­пре­сій. По­ряд зі згор­та­н­ням при­ро­до­охо­рон­ної ді­яль­но­сті до чи­сла пе­ре­жи­тків за­ра­хо­ву­ва­ли на­ро­дні тра­ди­ції й зви­чаї оща­дли­во­го став­ле­н­ня до при­ро­ди. На­то­мість з’яви­ли­ся за­кли­ки до підкорення при­ро­ди, яку по­ча­ли роз­гля­да­ти як пе­ре­шко­ду на шля­ху со­ці­а­лі­сти­чно­го бу­дів­ни­цтва.

20 жов­тня 1948 р. зіні­ці­а­ти­ви Й. Ста­лі­на РМ СРСР і ЦК ВКП(б) ви­да­ли по­ста­но­ву «Про стан по­ле­за­хи­сних лі­со­на­са­джень, впро­ва­дже­н­ня три­піль­них сі­во­змін, бу­дів­ни­цтва ста­вів і во­дойм для за­без­пе­че­н­ня ви­со­ких і ста­лих уро­жа­їв у сте­по­вих та лі­со­сте­по­вих ра­йо­нах Єв­ро­пей­ської ча­сти­ни СРСР». Цей до­ку­мент, ві­до­мий як ста­лін­ський план пе­ре­тво­ре­н­ня (пе­ре­бу­до­ви) при­ро­ди, мав на ме­ті оста­то­чну пе­ре­мо­гу лю­ди­ни, а то­чні­ше — но­вої ко­му­ні­сти­чної іде­о­ло­гії, — над при­ро­дою, при­сто­су­ва­н­ня при­ро­ди «до по­треб ко­му­ні­сти­чно­го су­спіль­ства». На пра­кти­ці він яв­ляв со­бою ціл­ко­ви­те ігно­ру­ва­н­ня за­ко­нів при­ро­ди, уста­ле­них тра­ди­цій го­спо­да­рю­ва­н­ня, не­бу­ва­лий роз­мах гі­ган­то­ма­нії. Вна­слі­док ре­а­лі­за­ції цьо­го пла­ну при­ро­дне се­ре­до­ви­ще Укра­ї­ни за­зна­ло не­по­прав­ної руй­на­ції, про що свід­чить той факт, що упро­довж 1950 — 1960-х рр. за пло­щею за­по­від­них те­ри­то­рій Укра­ї­на по­сі­да­ла чи не остан­нє мі­сце се­ред ін­ших ре­спу­блік СРСР.

При­ро­до­охо­рон­ні зу­си­л­ля но­во­ство­ре­но­го 1968 ро­ку Держ­ко­мі­те­ту Укра­ї­ни зпи­тань охо­ро­ни при­ро­ди і при­ро­дних ре­сур­сів та ра­ціо­наль­но­го при­ро­до­ко­ри­сту­ва­н­ня всту­па­ли в су­пе­ре­чність із ре­аль­ною пра­кти­кою го­спо­да­рю­ва­н­ня. При­кла­дом мо­же слу­гу­ва­ти ство­ре­н­ня на Дні­прі ру­ко­твор­них мо­рів, уна­слі­док чо­го Укра­ї­на втра­ти­ла цін­ні зем­лі, які та­кож бу­ли аре­ною ва­жли­вих істо­ри­ко­куль­тур­них по­дій.

На­бу­ли роз­ма­ху пла­ни іри­га­ції, осу­ше­н­ня бо­літ (ме­лі­о­ра­ції) та «по­лі­пше­но­го» ви­ко­ри­ста­н­ня зе­мель­них ре­сур­сів (хі­мі­за­ції). На той час в Укра­ї­ні бу­ло спо­ру­дже­но най­біль­шу в Єв­ро­пі Ка­хов­ську зро­шу­валь­ну си­сте­му, Пів­ні­чно-Ро­га­чин­ську, Пів­ні­чно-Крим­ську та кіль­ка ін­ших зро­шу­валь­них си­стем. До кін­ця 1975 р. в Укра­ї­ні пла­ну­ва­ло­ся вве­сти в дію 600 тис. га осу­ше­них зе­мель, а при­ро­до­охо­рон­ні за­хо­ди сто­я­ли на за­дньо­му пла­ні. Вна­слі­док нев­пин­но­го роз­ши­ре­н­ня площ ор­них зе­мель та екс­тен­сив­но­го ви­ко­ри­ста­н­ня зе­мель­них ре­сур­сів зни­кло май­же 3000 ма­лих рі­чок Укра­ї­ни, про­гре­су­ва­ла еро­зія зе­мель.

НАЙ­БІЛЬ­ШЕ ЕКОЛОГІЧНЕ ЛИХО І РЕЗУЛЬТАТ КОЛОНІАЛЬНОГО СТАНОВИЩА

Най­біль­шим еко­ло­гі­чним ли­хом і ре­зуль­та­том колоніального становища Укра­ї­ни ста­ла ава­рія на ЧАЕС 26 кві­тня 1986 р., на­слід­ки якої ви­хо­дять да­ле­ко за ме­жі про­блем дов­кі­л­ля, пе­ре­ро­ста­ю­чи у ва­го­мі со­ці­аль­но-еко­но­мі­чні, ме­ди­ко­біо­ло­гі­чні, пси­хо­ло­гі­чні, мо­раль­но-ети­чні про­бле­ми, до­ла­ти які бу­де ще не одне по­ко­лі­н­ня укра­їн­ців. На­при­кін­ці 1980-х — на по­ча­тку 1990-х рр. ста­ло оче­ви­дно, що еко­ло­гі­чні кри­зи в Укра­ї­ні — це без­по­се­ре­дній на­слі­док ре­аль­но без­ла­дно­го «пла­но­во­го» го­спо­да­рю­ва­н­ня і ко­ло­ні­аль­ної екс­плу­а­та­ції при­ро­дних ре­сур­сів, не­хту­ва­н­ня по­тре­ба­ми лю­дей за умов від­су­тно­сті де­мо­кра­ти­чних ме­ха­ні­змів ухва­ле­н­ня рі­шень, ігно­ру­ва­н­ня істо­ри­чно­го зв’яз­ку етно­су та при­ро­ди.

Це все, вре­шті-решт, при­зве­ло до ма­со­во­го еко­ло­гі­чно­го опо­ру. Для Укра­ї­ни ста­нов­ле­н­ня еко­ло­гіст­сько­го ру­ху су­ча­сно­го ти­пу як скла­до­вої єв­ро­пей­сько­го та гло­баль­но­го еко­ло­гіст­ських ру­хів при­па­дає на кі­нець 1980-х — по­ча­ток 1990-х ро­ків. Ви­бух ре­акто­ра на Чор­но­биль­ській АЕС, що став­ся в ніч з25 на 26 кві­тня 1986 ро­ку, яв­ляв со­бою не ли­ше най­біль­шу те­хно­ген­ну ка­та­стро­фу в істо­рії люд­ської ци­ві­лі­за­ції, а й пі­ді­рвав під­мур­ки всьо­го ра­дян­сько­го су­спіль­ства, до то­го роз­хи­та­ні пе­ре­бу­дов­чим бро­ді­н­ням су­спіль­ної сві­до­мо­сті. Зна­чне по­гір­ше­н­ня ста­ну дов­кі­л­ля, спри­чи­не­не ава­рі­єю на ЧАЕС, три­ва­ле при­хо­ву­ва­н­ня до­сто­вір­ної ін­фор­ма­ції та ви­крив­ле­н­ня фа­ктів ком­пар­тій­ною ко­ман­дно-адмі­ні­стра­тив­ною си­сте­мою ко­ли­шньо­го СРСР спри­чи­ни­ли стрім­ке зро­ста­н­ня гро­мад­ської стур­бо­ва­но­сті ста­ном нав­ко­ли­шньо­го при­ро­дно- го се­ре­до­ви­ща в Укра­ї­ні. Ава­рія на ЧАЕС зму­си­ла за­ми­сли­ти­ся не ли­ше про на­слід­ки, а й про при­чи­ни цьо­го стра­шно­го ли­ха, про ін­ші по­тен­цій­ні Чор­но­би­лі чи по­ді­бні до них за сво­єю не­без­пе­кою для при­ро­ди й життя лю­ди­ни об’єкти. Са­ме пі­сля Чор­но­би­ля для ба­га­тьох лю­дей став оче­ви­дним ка­та­стро­фі­чний стан ба­га­тьох ін­ду­стрі­аль­них ре­гіо­нів в Укра­ї­ні, де бу­ла скон­цен­тро­ва­на чи не чверть про­ми­сло­во­го по­тен­ці­а­лу ко­ли­шньо­го СРСР. Са­ме «зір­ка По­лин» зму­си­ла лю­дей за­ми­сли­ти­ся про ці­ну по­бу­до­ви «сві­тло­го ко­му­ні­сти­чно­го май­бу­тньо­го», про ці­ну життя, а від­так — і про пра­во за­хи­ща­ти вла­сне життя й життя ді­тей та ону­ків. Су­спіль­на сві­до­мість пов­ста­ла про­ти узур­па­ції ра­дян­ською ком­пар­тій­ною си­сте­мою пра­ва «говорити від іме­ні су­спіль­ства» і ви­ма­га­ти жертв за­ра­ди яки­хось «ви­щих ці­лей», не ра­ху­ю­чись ізжит­тє­ви­ми ін­те­ре­са­ми лю­дей.

ОСОБЛИВОСТІ СТА­НОВ­ЛЕ­Н­НЯ ЕКО­ЛО­ГІСТ­СЬКО­ГО РУ­ХУ

Збе­ре­же­н­ня та оща­дли­ве ви­ко­ри­ста­н­ня на­ціо­наль­них при­ро­дних ре­сур­сів, під­ви­ще­н­ня еко­ло­гі­чної без­пе­ки, яко­сті життя і здо­ров’я на­се­ле­н­ня ви­яви­ли­ся чи не най­ва­го­мі­ши­ми ар­гу­мен­та­ми у спра­ві здо­бу­т­тя Укра­ї­ною дер­жав­но­го су­ве­ре­ні­те­ту і не­за­ле­жно­сті 1991 ро­ку. При­ро­до­охо­рон­ні га­сла, ви­мо­ги еко­ло­гі­чної без­пе­ки та під­ви­ще­н­ня яко­сті життя ши­ро­ко ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли в по­лі­ти­чно­му ле­кси­ко­ні на­при­кін­ці 1980-х та осо­бли­во на по­ча­тку 1990-х ро­ків. Са­ме цей пе­рі­од по­кли­кав до життя, по­пер­ше, ста­нов­ле­н­ня еко­ло­гіст­сько­го ру­ху в Укра­ї­ні; по-дру­ге, в су­спіль­стві від­бу­вав­ся дво­єди­ний про­цес, який мо­же бу­ти оха­ра­кте­ри­зо­ва­ний як «по­лі­ти­за­ція еко­ло­гії» та «еко­ло­гі­за­ція політики».

Ста­нов­ле­н­ня й роз­ви­ток еко­ло­гіст­сько­го ру­ху ста­ли не­від’єм­ною скла­до­вою по­бу­до­ви гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства в не­за­ле­жній Укра­ї­ні. Він яв­ляє со­бою прин­ци­по­во но­ве яви­ще пост­ра­дян­сько­го пе­рі­о­ду. На від­мі­ну від За­хо­ду, де при­ро­до­охо­рон­ний рух роз­ви­вав­ся без­пе­рерв­но зкін­ця ХІХ ст. із­пев­ни­ми по­сла­бле­н­ня­ми на час Пер­шої та Дру­гої сві­то­вих во­єн і який ви­ріс у по­ту­жний су­ча­сний при­ро­до­охо­рон­ний та еко­ло­гіст­ський ру­хи, в Укра­ї­ні при­ро­до­охо­рон­на ді­яль­ність, яка по­ста­ла на по­ча­тку ХХ ст., бу­ла зни­ще­на то­та­лі­тар­ною си­сте­мою в 1930-х ро­ках. Фор­маль­не від­тво­ре­н­ня під дер­жав­ним кон­тро­лем гро­мад­ської при­ро­до­охо­рон­ної ді­яль­но­сті від­бу­ло­ся 1948 р. під зна­ком ство­ре­н­ня Все­укра­їн­сько­го то­ва­ри­ства охо­ро­ни при­ро­ди як скла­до­вої Все­со­ю­зно­го то­ва­ри­ства охо­ро­ни при­ро­ди. Менш за­фор­ма­лі­зо­ва­ною та більш са­мо­ді­яль­ною фор­мою ді­яль­но­сті ви­сту­па­ли сту­дент­ські дру­жи­ни з охо­ро­ни при­ро­ди. Осо­бли­вість еко­ло­гіст­сько­го ру­ху пі­сля­чор­но­биль­сько­го пе­рі­о­ду по­ля­гає в то­му, що по­ря­док ден­ний їхньої ді­яль­но­сті охо­плює не ли­ше пи­та­н­ня охо­ро­ни при­ро­ди, збе­ре­же­н­ня фло­ри й фа­у­ни, а зна­чно шир­ший спектр су­спіль­но зна­чу­щих про­блем — гро­мад­ська еко­ло­гі­чна екс­пер­ти­за, за­бру­дне­н­ня во­ди й по­ві­тря, зем­ле­ко­ри­сту­ва­н­ня, фун­кціо­ну­ва­н­ня еко­ло­гі­чно не­без­пе­чних об’єктів то­що.

Та­ким чи­ном, еко­ло­гі­чний опір став ва­го­мою ру­шій­ною си­лою у від­нов­лен­ні дер­жав­ної не­за­ле­жно­сті Укра­ї­ни, що свід­чить про єд­ність бо­роть­би за звіль­не­н­ня з-під колоніального гні­ту і за пра­во на які­сне життя в без­пе­чно­му дов­кіл­лі.

Во­дно­час слабкість дер­жав­них ін­сти­ту­тів, гро­мад і стру­ктур гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства, не­ро­з­ви­не­ність та не­ста­біль­ність еко­но­мі­чної си­сте­ми має на­слід­ком те, що Укра­ї­на до­сі є ура­зли­вою пе­ред ти­ском зов­ні­шніх рин­ків, що не­га­тив­но по­зна­ча­є­ться на при­ро­ді й при­ро­дних ре­сур­сах, усій со­ці­аль­но-еко­но­мі­чній си­сте­мі та еко­ло­гі­чній без­пе­ці дер­жа­ви.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.