Сло­во про Си­лу Ду­ху

Вла­ди­ка Бо­рис Гу­дзяк — про мі­сію Кар­ди­на­ла Йо­си­фа Слі­по­го

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ігор СЮНДЮКОВ, фо­то Ру­сла­на КАНЮКИ, «День»

Ча­сто на­рі­ка­є­мо: мов­ляв, за­ма­ло у нас в Україні ду­хов­них ав­то­ри­те­тів! Проте чи ча­сто за­ми­слю­є­мось над тим, що ре­аль­ні, прав­ди­ві, не­фаль­ши­ві ду­хов­ні ав­то­ри­те­ти, по­за сум­ні­вом, бу­ли, є й бу­дуть, але за однієї не­о­дмін­ної умо­ви: су­спіль­ство має ба­чи­ти їх, під­три­му­ва­ти їх, робити крок на­зу­стріч та­ким лю­дям, аби на­слі­ду­ва­ти їхній при­клад. А це значить — робити ду­хов­ні зу­си­л­ля, ча­сом до­сить-та­ки важ­кі та бо­лі­сні, пра­цю­ва­ти над со­бою; це — не­лег­кий труд, адже ні­хто й ніколи не під­не­се нам спад­щи­ну, на­пра­цьо­ва­ну мо­раль­ни­ми ав­то­ри­те­та­ми (в му­ках, стра­ж­да­н­нях, бо­роть­бі з со­бою) на «та­рі­ло­чці з бла­ки­тни­ми ві­зе­рун­ка­ми». Це, що­най­мен­ше, ілю­зія, цьо­го не бу­де; не та­ким лег­ким є шлях до Шев­чен­ка та Ле­сі Укра­їн­ки, Фран­ка та Дов­жен­ка, Сту­са та Ан­дрея Ше­пти­цько­го, Лю­бо­ми­ра Гу­за­ра та Йо­си­фа Слі­по­го...

Са­ме ду­хов­но­му по­дви­гу, ве­ли­ко­му слу­жін­ню Го­спо­ду й вла­сно­му на­ро­до­ві кар­ди­на­ла Йо­си­фа Слі­по­го (у сві­ті — Йо­сиф Ко­бер­ни­цькийДи­чков­ський, 17. 02. 1892-07. 07. 1984), Вер­хов­но­го Ар­хі­єпис­ко­па Львів­сько­го, Пред­сто­я­те­ля Укра­їн­ської Греко-Католицької церкви, бу­ла при­свя­че­на зу­стріч у Ки­їв­сько­му цен­трі Укра­їн­сько­го Ка­то­ли­цько­го Уні­вер­си­те­ту з президентом цьо­го за­кла­ду, єпис­ко­пом Па­ризь­кої єпар­хії УГКЦ вла­ди­кою Бо­ри­сом Гу­дзя­ком. За­хід во­і­сти­ну по­трі­бний, на­си­че­ний і змі­стов­ний — бо йде­ться справ­ді про одного з най­ви­щих мо­раль­них ав­то­ри­те­тів Укра­ї­ни ХХ століття (міль­йо­ни на­ших лю­дей ли­ше те­пер по­чи­на­ють ося­га­ти мас­штаб осо­би­сто­сті Кар­ди­на­ла Слі­по­го), а вла­ди­ка Бо­рис мав ща­стя осо­би­сто зна­ти По­дви­жни­ка в остан­ні ро­ки йо­го жи­т­тя, коли Кар­ди­на­ло­ві було вже близь­ко 90 ро­ків й він, від­чу­ва­ю­чи, що ча­су для здій­сне­н­ня за­ду­ма­но­го за­ли­ша­є­ться ма­ло, пра­гнув не мар­ну­ва­ти да­рем­но жо­дної хви­ли­ни.

Для тих чи­та­чів, ко­трі ще не­до­ста­тньо зна­ють про Йо­си­фа Слі­по­го, на­да­мо ду­же сти­сло відомості про йо­го жи­т­тя. На­ро­див­ся Йо­сиф Ко­бер­ни­цький-Ди­чков­ський (за пе­ре­ка­за­ми, «Сліпий» про­зва­ли йо­го да­ле­ко­го пред­ка, ко­тро­му цар Пе­тро на­ка­зав ви­ко­ло­ти очі за під­трим­ку геть­ма­на Іва­на Ма­зе­пи!) у се­лі За­здрість Те­ре­бо­вель­сько­го по­ві­ту на Тер­но­піль­щи­ні у ба­га­то­ді­тній, гли­бо­ко ре­лі­гій­ній се­лян­ській ро­ди­ні. З ди­тин­ства обда­ро­ва­ний хло­пчик пле­кав у со­бі дві мрії: ста­ти про­фе­со­ром гу­ма­ні­тар­них ди­сци­плін та свя­ще­ни­ком. Коли Йо­си­пу було 11 ро­ків, із ним по­зна­йо­мив­ся ми­тро­по­лит Ан­дрей Ше­пти­цький, ко­трий за­опі­ку­вав­ся до­лею май­бу­тньо­го Пред­сто­я­те­ля УГКЦ й був йо­го ду­хов­ним вчи­те­лем, кер­ма­ни­чем та на­став­ни­ком аж до вла­сної смер­ті в ли­сто­па­ді 1944 ро­ку (са­ме Йо­сип Сліпий став йо­го на­сту­пни­ком). Мо­ло­дий Йо­сиф здо­був ґрун­тов­ну осві­ту в Інс­бру­ку та Ри­мі (до цьо­го в 1911 ро­ці з від­зна­кою за­кін­чив Тер­но­піль­ську укра­їн­ську гім­на­зію). 1917 ро­ку ми­тро­по­лит Ан­дрей ви­свя­чує Йо­си­фа Слі­по­го на свя­ще­ни­ка; 1922 ро­ку Йо­сиф стає про­фе­со­ром Греко-Католицької Львів­ської ду­хов­ної се­мі­на­рії; 1929 ро­ку — ре­кто­ром Львів­ської бо­го­слов­ської ака­де­мії. У гру­дні 1939 ро­ку, під час ра­дян­ської оку­па­ції, ми­тро­по­лит Ан­дрей ви­свя­тив Йо­си­фа Слі­по­го на єпис­ко­па (та­єм­но) з пра­вом на­сту­пни­цтва. При цьо­му ми­тро­по­лит ска­зав: «Нам потрібна лю­ди­на, яка за жо­дних об­ста­вин не зла­ма­є­ться».

По смер­ті Ан­дрея Ше­пти­цько­го 1 ли­сто­па­да 1944 ро­ку Йо­сип Сліпий пе­ре­брав про­від над Га­ли­цькою ми­тро­по­лі­єю. За­а­ре­што­ва­ний, ра­зом з ін­ши­ми іє­рар­ха­ми УГКЦ, 11 кві­тня 1945 ро­ку за та­єм­ним на­ка­зом Ста­лі­на та Бе­рії. Рі­шу­че від-

Pки­нув про­по­зи­цію «пе­ре­йти у Мо­сков­ське пра­во­слав’я», за що було обі­ця­но не ли­ше ви­зво­ле­н­ня, але й ви­со­ку по­са­ду в Мо­сков­ській па­трі­ар­хії (аж до най­ви­щих!), бо, як за­явив Йо­сиф Сліпий, «я не зра­джу сво­єї Укра­їн­ської пе­ре­слі­ду­ва­ної церкви». Ві­дбув 18 ро­ків за­сла­н­ня (1945—1963) у та­бо­рах Си­бі­ру та Мор­до­вії. Під час ув’язне­н­ня тяж­ко хво­рів, дві­чі пе­ре­бу­вав на порозі смер­ті, силь­но обмо­ро­зив но­ги. Проте са­ме у ці ро­ки ним було на­пи­са­но фун­да­мен­таль­ну ба­га­то­том­ну «Істо­рію Все­лен­ської Церкви в Україні», ко­тра та­єм­но пе­ре­да­ва­ла­ся для пу­блі­ка­ції за кор­дон.

Був звіль­не­ний М. С. Хру­що­вим у лю­то­му 1963 ро­ку за кло­по­та­н­ням Па­пи Рим­сько­го Іва­на ХХІІІ та пре­зи­ден­та США Джо­на Кен­не­ді. Остан­ні 20 ро­ків жи­т­тя про­вів у Ри­мі, від­ві­дав­ши, втім, з па­стир­ськи­ми по­їзд­ка­ми всі кон­ти­нен­ти Зем­лі. У сі­чні 1965 ро­ку па­па Пав­ло VI звів йо­го у сан Кар­ди­на­ла. По­при по­ва­жний вік, роз­гор­нув над­зви­чай­но актив­ну й са­мо­від­да­ну ду­хов­ну ді­яль­ність зі ство­ре­н­ня па­ра­фій та осе­ред­ків УГКЦ в ці­ло­му сві­ті. Зо­ор­га­ні­зу­вав Укра­їн­ський Ка­то­ли­цький Уні­вер­си­тет свя­то­го Кли­мен­та (1963 рік), за йо­го спри­я­н­ня було по­бу­до­ва­но Со­бор Свя­тої Со­фії у Ри­мі ( 1969 р.). 1978 ро­ку під час зу­стрі­чі з Па­пою Іва­ном Пав­лом ІІ (ау­ді­єн­ція на честь всту­пу Пон­ти­фі­ка на пре­стол) Пер­во­свя­ще­ник, ви­явив­ши по­ва­гу до Йо­си­фа Слі­по­го, під­вів­ся й сам підійшов йо­го при­ві­та­ти, що су­пе­ре­чи­ло про­то­ко­лу.

Ось про та­ку людину зга­ду­вав й роз­по­від­ав вла­ди­ка Бо­рис Гуд- зяк ( до ре­чі, зу­стріч ма­ла на­зву «Що про Вас одного дня ска­же істо­рія?»). Спро­бу­є­мо гра­ни­чно ла­пі­дар­но ви­кла­сти най­ва­жли­ві­ші йо­го дум­ки.

То бу­ла жи­ва лю­ди­на, не іко­на. Але лю­ди­на, яка бу­ла свід­ком й уча­сни­ком ве­ли­ких ба­та­лій ХХ століття — ба­та­лій су­про­ти то­та­лі­та­ри­зму, який пра­гнув пе­ре­тво­ри­ти людину на біо­ма­су або й вза­га­лі зни­щи­ти її. Йо­сиф Сліпий ви­сто­яв у цій бо­роть­бі, й та­ка си­ла ду­ху є ве­ли­ким за­кли­ком і уро­ком для нас.

Він при­їхав до Ри­ма у ві­ці 71 ро­ку (Хру­щов спо­ді­вав­ся, що Сліпий пі­сля пе­ре­жи­то­го дов­го не про­жи­ве), при­їхав «без ні­чо­го», якщо го­во­ри­ти у вуль­гар­но-ма­те­рі­аль­но­му сен­сі (не мав аб­со­лю­тно жодного май­на або гро­шей). Але він «ді­став но­ве жи­т­тя» у Ва­ти­ка­ні, як сам го­во­рив, хоч і втра­тив в ув’язнен­ні 18 кра­щих ро­ків жи­т­тя. При цьо­му ду­же не любив го­во­ри­ти про осо­би­сте стра­ж­да­н­ня і тер­пі­н­ня, ду­ма­ю­чи і го­во­ря­чи про стра­ж­да­н­ня і тер­пі­н­ня ці­ло­го укра­їн­сько­го на­ро­ду.

Був над­зви­чай­но ви­мо­гли­вим і до се­бе (пе­ре­дов­сім) і до свого ото­че­н­ня. Ви­гля­дав, як хтось, хто ви­сту­пає пря­мо зі сто­рі­нок Бі­блії, як бі­блій­ні па­трі­ар­хи (прав­ди­ві, не­ка­но­ні­чні). Ча­сто шко­ду­вав, що був із ки­мось за­над­то ла­гі­дним — і ніколи не жа­лів, якщо був із ки­мось за­над­то стро­гим.

Проте якщо ти до­ві­рив­ся йо­му, якщо ти гі­дно пра­цю­вав, то він, хоч міг ду­же жорс­тко те­бе кри­ти­ку­ва­ти, однак ніколи те­бе не зра­джу­вав, за­хи­щав на­віть перед ду­же впли­во­ви­ми лю­дьми. За що я осо­би­сто ду­же вдя­чний йо­му: йо­го жи­т­тя кар­ди­наль­но впли­ну­ло на моє. Якщо б не він, я не сто­яв би тут перед ва­ми.

По­стій­но за­кли­кав: «Великого ба­жай­те!» Цей йо­го за­клик, так са­мо, як й ін­ша, ду­же ва­жли­ва дум­ка: «Єди­ний ка­пі­тал укра­їн­ців — вла­сна гор­дість і по­ста­ва», має бути обов’яз­ко­во по­чу­тий, і по­чу­тий са­ме за­раз. Мо­жна ска­за­ти, що Йо­сиф Сліпий був ли­цем укра­їн­ства у сві­ті та Єв­ро­пі, нав­ко­ло ньо­го ство­рю­ва­лась укра­їн­ська іден­ти­чність. Він, як ні­хто, вмів мо­бі­лі­зу­ва­ти мо­лодь, бо давав тобі ду­же скла­дну, ви­сна­жли­ву на­віть, але жит­тє­во не­об­хі­дну, кон­кре­тну ціль.

Йо­го без­мір­но хви­лю­ва­ло: що ска­же про нас Істо­рія? То бу­ла аб­со­лю­тно від­да­на лю­ди­на, яка ма­ла ду­же гли­бо­ке спіл­ку­ва­н­ня з Бо­гом. А спіл­ку­ва­н­ня з Бо­гом — це пе­ре­дов­сім умі­н­ня слу­ха­ти... То­ді через ве­ли­ке таїнство бу­т­тя від­кри­ва­є­ться таїнство ін­ших лю­дей. Не був по­збав­ле­ний вла­сно­го «его» (во­но є в ко­жної лю­ди­ни), але, з ди­тин­ства при­вчив­ши се­бе до що­ден­них мо­ли­тов й опо­від­ей перед Го­спо­дом, от­же, до са­мо­ди­сци­плі­ни, спро­міг­ся через щи­рість, че­сність і від­вер­тість при­бор­ку­ва­ти це «его» у со­бі.

Як ду­хов­ним отцем Йо­си­па Слі­по­го був ми­тро­по­лит Ан­дрей Ше­пти­цький — так са­мо осо­би­сто Кардинал був ду­хов­ним на­став­ни­ком ба­га­тьох і ба­га­тьох слу­жи­те­лів і ді­я­чів УГКЦ. І се­ред них (а, мо­же, перш за все) — Бла­жен­ній­шо­го Лю­бо­ми­ра Гу­за­ра, яко­го ми щой­но втратили й яко­го він, на­ле­жно оці­нив­ши, пі­сля ба­га­тьох ро­ків ті­сно­го ду­хов­но­го спіл­ку­ва­н­ня, ви­свя­тив на єпис­ко­па ще 1977 ро­ку (хай на­віть без фор­маль­ної зго­ди на це Па­пи Пав­ла VI). Оце й є та жит­тє­дай­на еста­фе­та мо­раль­них ав­то­ри­те­тів, яка ви­ня­тко­во ва­жли­ва для Укра­ї­ни.

Сьо­го­дні Ше­пти­цький і Сліпий — бу­кваль­не їх від­тво­ре­н­ня! — пра­кти­чно не­мо­жли­ві в Україні, як не­мо­жли­вий, при­мі­ром, Уїн­стон Чер­чілль та ін­ші ве­ле­тні такого мас­шта­бу. Але ми не про­сто мо­же­мо, але й ма­є­мо ви­ко­ну­ва­ти свя­тий мо­раль­ний обов’язок: у ціл­ком ін­ших об­ста­ви­нах істо­рії на­вча­тись у них, на­слі­ду­ю­чи не зов­ні­шню «бу­кву», але вну­трі­шній «дух» їхньо­го жит­тє­во­го по­дви­гу.

*** Кардинал Йо­сип Сліпий і за­раз за­кли­кає нас: «Великого ба­жай­те!» Він тер­пі­ти не міг лі­ню­хів, не­роб, під­га­няв сво­їх по­мі­чни­ків учи­ти­ся, за­хи­ща­ти на­у­ко­ві ро­бо­ти. Та, по­при свою зов­ні­шню су­во­рість (та ще й був лю­ди­ною ве­ли­че­зно­го, май­же дво­ме­тро­во­го зро­сту), зав­жди ви­про­мі­ню­вав при­ро­дну ду­хов­ну ра­дість. Ніколи не до­зво­ляв ці­лу­ва­ти со­бі ру­ки: «Не ці­луй­те рук ка­тор­жни­ка. Я не по­тре­бую по­ці­лун­ків. Кра­ще ви­ко­най­те свою ро­бо­ту». А на йо­го єпис­коп­сько­му гер­бі був на­кре­сле­ний сла­ве­тний ла­тин­ський ви­слів: Per aspera ad astra — «Крізь тер­ни до зі­рок»...

ФО­ТО РУ­СЛА­НА КАНЮКИ / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.