«Case Стан­ко»,

або Про «цно­тли­ву на­їв­ність» жур­на­лі­сти­ки

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Ва­лен­тин ТОРБА, «День»

Не­що­дав­но мі­ністр обо­ро­ни Сте­пан Пол­то­рак на­го­ро­див жур­на­ліс­тку Ана­ста­сію Ан­то­нюк (Стан­ко) гра­мо­тою « За зна­чний осо­би­стий вне­сок у спра­ву роз­ви­тку ві­тчи­зня­ної вій­сько­вої жур­на­лі­сти­ки » . Гра­мо­та жур­на­лі­сту — річ начебто зви­чай­на. Але са­ме в цьо­му ви­пад­ку со­ці­аль­ні ме­ре­жі спа­ла­хну­ли обу­ре­н­ням. Остан­ній факт до­во­дить не­о­дно­зна­чність си­ту­а­ції. Гру­па бло­ге­рів і акти­ві­стів на­пи­са­ли лист до мі­ні­стра обо­ро­ни із ви­мо­гою «про­ве­сти роз’ясню­валь­ні ро­бо­ти з під­ле­гли­ми, аби во­ни від­по­від­аль­но ста­ви­лись до скла­да­н­ня спи­сків до на­го­ро­ди чи по­дя­ки, і вра­хо­ву­ва­ли всі об­ста­ви­ни, а не ви­клю­чно вла­сні сим­па­тії до окре­мих кан­ди­да­тів на по­дя­ки чи на­го­ро­ди » . Об­ґрун­то­ву­ють свою ви­мо­гу ав­то­ри звер­не­н­ня ші­стьма пун­кта­ми, основ­ним з яких є пре­тен­зія до Стан­ко в то­му, що во­на «де­мо­ра­лі­зує ар­мію » . І спра­ва тут не в то­му, що жур­на­ліс­тка «кри­ти­кує».

З по­ча­тку війни РФ про­ти Укра­ї­ни жур­на­лі­сти зі­штов­хну­лись із до то­го не­о­чі­ку­ва­ни­ми ви­кли­ка­ми. По­ве­дін­ка ЗМІ в умо­вах війни відрізняється від умов мир­но­го ча­су. Ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти українських жур­на­лі­стів для вла­сних ці­лей агре­со­ру осо­бли­во ви­гі­дно. Та­ким чи­ном мо­жна так би мо­ви­ти по­тра­пи­ти в тил об’ єкту на­па­ду. І вар­то ска­за­ти, що ві­тчи­зня­на жур­на­лі­сти­ка да­ле­ко не у всьо­му змо­гла зда­ти цей іспит. Ві­до­мо, з якою пі­до­зрою став­ля­ться вій­сько­ві до, на­при­клад, те­ле­опе­ра­то­рів, яким кон­че не­об­хі­дно зня­ти сюжет, адже за не­о­бач- ні­стю мо­жна ви­да­ти по­зи­ції ЗСУ. Влі­тку 2014 ро­ку укра­їн­ські ме­діа за­мість то­го, щоб фі­ксу­ва­ти зло­чи­ни оку­пан­та, ін­ко­ли, са­мі то­го не ба­жа­ю­чи, « на­во­ди­ли » во­ро­га на ціль. Ро­сій­ські ж оку­па­цій­ні те­ле­ві­зій­ні вій­ська нав­па­ки ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли будь-який при­від для пе­ре­кру­чу­ва­н­ня, бре­хні та про­па­ган­ди. Во­ни на це бу­ли при­ціль­но «за­то­че­ні».

Дру­гим аспе­ктом не­аде­ква­тної по­ве­дін­ки де­яких жур­на­лі­стів є спо­тво­ре­не уяв­ле­н­ня про па­ци­фізм і об’єктив­ність під час війни. Ві­до­мо, як низ­ка ме­діа пер­сон (в то­му чи­слі і На­стя) по­ча­ли бо­ро­тись із « мо­вою не­на­ви­сті » . Во­дно­час де­я­кі жур­на­лі­сти, гро­мад­ські ді­я­чі та про­сто шо­у­ме­ни за­ча­сти­ли в оку­по­ва­ний Донецьк і Лу­ганськ. І це при то­му, що со­тні по­ло­не­них, з яких зокре­ма укра­їн­ські жур­на­лі­сти і бло­ге­ри, пе­ре­бу­ва­ють в ле­ща­тах оку­пан­та. Це зай­вий раз до­зво­ля­ло ро­сій­ській про­па­ган­ді де­мон­стру­ва­ти, що на­справ­ді в «ЛНР» та «ДНР» не­має ути­сків сво­бо­ди сло­ва, а пра­ва лю­ди­ни — це вза­га­лі на­че го­лов­на цін­ність в «ре­спу­блі­ках» на тлі кри­ва­вих ка­ті­вень.

Представники бо­роть­би з «мо­вою не­на­ви­сті» ді­йшли до то­го, що по­ча­ли про­по­ну­ва­ти свої «стан­дар­ти» жур­на­ліст­ської ети­ки під час війни. Зокре­ма, во­ни за­про­по­ну­ва­ли від­мо­ви­тись від вжи­ва­н­ня слів: ге­рої, за­хи­сни­ки та на­ші во­ї­ни. Та­ка со­бі цно­тли­ва на­їв­ність в пра­гнен­ні во­зне­стись над кон­флі­ктом, за якою оче­ви­дно кри­є­ться, або не­ро­зу­мі­н­ня ре­а­лій, або... за­ці­кав­ле­ність. Не­о­дно­ра­зо­во екс­пер­ти звертали ува­гу на те, що об­ті­чність в ме­діа є, на­при­клад, одні­єю з умов отри­ма­н­ня гран­тів.

Але не ли­ше жур­на­лі­сти від­зна­чи­лись в пра­гнен­ні зна­йти « по­ро­зу­мі­н­ня із пред­став­ни­ка­ми Дон­ба­су » . На­при­клад, ві­до­мий пи­сьмен­ник Сер­гій Жа­дан якось за­про­сив у Хар­ків лу­ган­ську «по­е­те­су» Оле­ну За­слав­ську. Оста­н­ня ві­до­ма не ли­ше сво­ї­ми пу­блі­чни­ми ін­тим­ни­ми зі­зна­н­ня­ми російському бан­ди­ту Мо­то­ро­лі, а й від­вер­то спо­від­ує ан­ти­укра­їн­ську по­зи­цію. Цьо­му за­хо­ду обу­ре­но зди­ву­ва­лись ти­ся­чі справ­жніх уро­джен­ців Дон­ба­су, які ви­му­ше­ні бу­ли за­ли­ши­ти свої до­мів­ки в то­му чи­слі «зав­дя­чу­ю­чи» і та­ким як За­слав­ська. Адже ви­ни­кає пи­та­н­ня — з яким са­ме Дон­ба­сом (і чи з Дон­ба­сом?) зби­ра­ю­ться «ми­ри­тись» на­ші лі­те­ра­то­ри?

В не­о­дно­зна­чні си­ту­а­ції по­тра­пля­ли і жур­на­лі­сти, які до то­го вже бу­ли при­су­тні у вій­сько­вих кон­флі­ктах, але на цій вій­ні во­ни вчи­лись бути жур­на­лі­ста­ми вже во­ю­ю­чої сто­ро­ни. Від­су­тність кри­ти­ки в то­му чи­слі вій­сько­во­го ко­ман­ду­ва­н­ня мо­же ли­ше ви­су­ши­ти по­ле сти­му­лів для роз­ви­тку ар­мії та дер­жа­ви. З ін­шо­го бо­ку, не вар­то за­бу­ва­ти про «план­ку», за якою кри­ти­ка пе­ре­тво­рю­є­ться в глу­зу­ва­н­ня. В час, коли май­же що­дня з’яв­ля­ю­ться по­ві­дом­ле­н­ня про за­ги­блих українських вій­сько­вих, коли на­род по­тер­пає від кри­зи, ви­яв­ля­є­ться для ко­гось ви­гі­дні­ше існу­ва­ти в ін­шій ре­аль­но­сті. Ре­аль­но­сті, де са­ма на­ро­дна бі­да стає при­во­дом пе­ре­гор­ну­ти дій­сність до­го­ри но­га­ми. При цьо­му ці жур­на­лі­сти не пір­на­ють чо­мусь в ко­рі­н­ня ці­єї бі­ди.

Хви­ля обу­ре­н­ня вру­че­ною На­сті Стан­ко на­го­ро­дою, яку во­на са­ма сприйня­ла за­мість «ви­ба­че­н­ня» (при цьо­му по­глу­зу­вав­ши із Мі­ні­стер­ства обо­ро­ни, мов­ляв, «але ви­ба­че­н­ня було б кра­ще»), зу­стрі­ла ін­шу хви­лю — на­ма­га­н­ня її за­хи­сти­ти. При­кме­тним є не ли­ше те, що Стан­ко іро­ні­зує над ти­ми хто цю гра­мо­ту їй ви­дав, але й пи­та­н­ня — яким чи­ном во­на по­тра­пи­ла в спи­ски на­го­ро­дже­них? Яким чи­ном при­йма­лось та­ке рі­ше­н­ня, яке апрі­о­рі мо­гло і ви­кли­ка­ло су­спіль­ний ре­зо­нанс, в яко­му фі­гу­рує не ли­ше жур­на­лі­ста, а ці­ле мі­ні­стер­ство во­ю­ю­чої кра­ї­ни?

В свою чергу під­три­ма­ли На­стю і Оле­на При­ту­ла, і Ігор Гу­жва, який вважає, що ка­нал NewsOne пра­гнуть «зни­щи­ти», і Му­ста­фа Найєм, який якось ви­знав, що не знав, що отри­му­вав гро­ші від фон­ду Пін­чу­ка, і ба­га­то хто ще. Всі від­зна­ча­ють, що пре­тен­зії до Стан­ко є «цьку­ва­н­ням » . Зга­да­ні хви­лі ста­ли пев­ним во­до­роз­ді­лом і не ли­ше між ти­ми, хто за неї чи про­ти. «На­стя Стан­ко» — це про­сто Стан­ко. А ось коли де­я­кі жур­на­лі­сти та ді­я­чі об’єд­ну­ю­ться за прин­ци­па­ми начебто бо­роть­би за сво­бо­ду сло­ва, а на­справ­ді ство­рю­ю­чи пев­ний ан­клав із, ска­жі­мо так, ви­ня­тко­ви­ми пра­ви­ла­ми по­ве­дін­ки, то це зай­вий раз стає при­во­дом за­ми­сли­тись в яких си­сте­мах ко­ор­ди­нат ми існу­є­мо. В ко­ор­ди­на­тах дер­жа­ви, війни, обо­ро­ни, на­ціо­наль­них ін­те­ре­сів, зре­штою, за­галь­но­го бла­га, чи ко­ор­ди­на­тах гран­тів, гри в « об’ єктив­ність » та об­слу­го­ву­ва­н­ня олі­гар­хів під ви­гля­дом «не­до­по­ни­ма­ю­щих».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.