Пі­ді­йма­ю­чись схо­дин­ка­ми Дніпра

Чи зда­тне мі­сто при­ва­би­ти українських ту­ри­стів? Так, але для цьо­го не­об­хі­дно зро­би­ти ще ти­та­ні­чну ро­бо­ту

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Дмитро ПЛАХТА Львів — Дні­про — Львів

«Та навіщо тобі те Дні­про?» — за­пи­ту­ва­ли ме­не ти­ждень то­му чи­ма­ло львів­ських зна­йо­мих, на­рі­ка­ю­чи на те, що це мі­сто: а) ду­же да­ле­ко; б) там, ка­жуть, не­має на що по­ди­ви­ти­ся; в) там же не­без­пе­чно, бо близь­ко до зо­ни бо­йо­вих дій. Сло­вом, су­ціль­ні сте­ре­о­ти­пні твер­дже­н­ня. Окрім пун­кту про від­стань — від Льво­ва до Дніпра справ­ді да­ле­ко. У ре­шті ви­пад­ків су­дже­н­ня бу­ли сфор­мо­ва­ні, за ве­ли­ким ра­хун­ком, на по­ро­жньо­му мі­сці лю­дьми, які жодного ра­зу там не бу­ли. Зви­чай­но, я не по­слу­хав­ся по­ра­дни­ків. Жа­га до­слі­джу­ва­ти Укра­ї­ну взя­ла го­ру, то­му спа­ку­вав на­плі­чник і ви­ру­шив на чо­ти­ри дні до Дніпра. Дві до­би на до­да­чу про­вів у до­ро­зі. 19 го­дин у по­тя­зі — це чи­ма­ло. Яка ж ве­ли­ка все­та­ки у нас Укра­ї­на, чи не так? Чи це по­їзди про­сто та­кі по­віль­ні?

Дні­про опи­ни­ло­ся в мо­є­му пе­ре­лі­ку must-visit міст три ро­ки то­му. То­ді це ще був Дні­про­пе­тровськ. Однак не на­зва, не зов­ні­шня обо­лон­ка, а су­тність цьо­го мі­ста зму­си­ла за­го­во­ри­ти про ньо­го всю Укра­ї­ну, коли на схо­ді роз­по­ча­ла­ся вій­на.

Ра­ні­ше це мі­сто ча­сто, якщо не ска­за­ти зав­жди, спри­йма­ло­ся як ра­дян­ське. Ця сте­ре­о­ти­пна ві­зія вко­ре­ни­ла­ся над­зви­чай­но гли­бо­ко. Ви­кор­чо­ву­ва­ти її по­ча­ли під час Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті та по­ча­тку во­єн­них дій. Ці по­дії ста­ли пе­ре­лом­ним мо­мен­том у сприйнят­ті Дніпра, як са­ми­ми жи­те­ля­ми мі­ста, так і ре­штою українцями. У 2014 ро­ці ти­ся­чі укра­їн­ців ви­йшли за­хи­ща­ти Укра­ї­ну в Дні­прі. Са­ме тут до­бро­воль­чий рух був і є чи не най­більш по­ту­жним в Україні. Са­ме це мі­сто не да­ло «рус­ско­му ми­ру» про­су­ну­ти­ся да­лі вглиб Укра­ї­ни. Тут зу­пи­ни­ли ро­сій­ську агресію. «Мі­сто­фор­пост укра­їн­ської дер­жав­но­сті» — кра­си­ва ме­та­фо­ра, яку за­крі­пи­ло за со­бою Дні­про, про­де­мон­стру­вав­ши при­клад усій Україні.

У цьо­му мі­сті на­справ­ді від­чу­ва­є­ться, що в су­сі­дній обла­сті ве­ду­ться бо­йо­ві дії. Про це на­га­ду­ють де­ся­тки пам’ятних зна­ків, ме­мо­рі­а­ли, Алея ге­ро­їв Не­бе­сної Со­тні, Алея пам’яті воїнів АТО, що роз­та­шо­ва­на в одно­му зі скве­рів цен­траль­ної ча­сти­ни мі­ста. А на най­біль­шу ува­гу за­слу­го­вує перший в Україні му­зей АТО, який є фі­лі­єю істо­ри­чно­го му­зею іме­ні Дми­тра Явор­ни­цько­го.

Му­зей «Гро­ма­дян­ський по­двиг Дні­про­пе­тров­щи­ни в по­ді­ях АТО» скла­да­є­ться з вну­трі­шньої та ву­ли­чної екс­по­зи­ції. Оста­н­ня на­зи­ва­є­ться «Шля­ха­ми Дон­ба­су» і бу­ла від­кри­та ще в трав­ні 2016 ро­ку. Тут мо­жна прой­ти­ся сим­во­лі­чною до­ро­гою, уздовж якої вста­нов­ле­ні вка­зів­ні зна­ки з на­зва­ми міст До­не­цької та Лу­ган­ської обла­стей. Також тут пред­став­ле­на бо­йо­ва те­хні­ка, рі­зно­ма­ні­тні зраз­ки озбро­є­н­ня, ка­ре­та швид­кої допомоги, ма­кет блок­по­сту з бе­тон­них бло­ків. А ве­ли­ка ме­та­ле­ва кон­стру­кція, ко­тра зо­бра­жує по­ні­ве­че­ні за­ли­шки До­не­цько­го ае­ро­пор­ту, і є своє­рі­дним мо­ну­мен­том «кі­бор­гам».

Вну­трі­шню екс­по­зи­цію було від­кри­то на­при­кін­ці цьо­го ро­ку в при­мі­щен­ні діо­ра­ми «Би­тва за Дні­про». За­га­лом тут зберігаються біль­ше ти­ся­чі уні­каль­них екс­по­на­тів, що сим­во­лі­зу­ють по­дії остан­ніх ро­ків на пе­ре­до­вій. Йде­ться про осо­би­сті ре­чі за­ги­блих бій­ців, шев­ро­ни до­бро­воль­ців, ре­чі із зо­ни во­єн­ної опе­ра­ції на Дон­ба­сі, ди­тя­чі ма­люн­ки, одяг ка­пе­ла­нів, ін­стру­мен­ти ме­ди­ків, які ря­ту­ва­ли по­ра­не­них бій­ців. Три му­зей­ні за­ли при­свя­че­но ре­аль­ним істо­рі­ям бій­ців, во­лон­те­рів, ме­ди­ків, жур­на­лі­стів, ко­трі пра­цю­ва­ли в зо­ні бо­йо­вих дій. Також є стен­ди про тих, чий дім за­бра­ла вій­на, ви­му­ше­них пе­ре­се­лен­ців, які те­пер жи­вуть на Дні­про­пе­тров­щи­ні.

Сті­ни му­зею вкри­ті ма­ке­та­ми мо­біль­них те­ле­фо­нів та лис­тка­ми із зо­бра­же­н­ня­ми спов­не­них три­во­ги та во­дно­час на­дії смс-по­ві­дом­лень, які над­си­ла­ли бій­ці. Тут ува­гу до се­бе при­ко­вує ледь не ко­жен сан­ти­метр му­зею, адже за ко­жним еле­мен­том екс­по­зи­ції є пев­ний сим­во­лізм, чи­ясь ре­аль­на істо­рія.

Від­ві­ду­ва­чі при­хо­дять до му­зею не ли­ше по­ди­ви­тись екс­по­зи­цію, а й вшанувати пам’ять. У «За­лі Пам’яті» пред­став­ле­ні пів­ти­ся­чі порт­ре­тів уро­джен­ців Дні­про­пе­тров­щи­ни, які від­да­ли на Дон­ба­сі свої жи­т­тя, за­хи­ща­ю­чи Укра­ї­ну. Тут емо­ції дій­сно за­шка­лю­ють.

Окра­сою му­зею є муль­ти­ме­дій­на за­ла. Це перший му­зей­ний про­стір в Україні, який пра­цює у фор­ма­ті «360 гра­ду­сів»: кі­но­хро­ні­ку тут транс­лю­ють одра­зу на чо­ти­рьох сті­нах, ство­рю­ю­чи для гля­да­ча ефект при­су­тно­сті та пе­ре­но­ся­чи йо­го в епі­центр по­дій. Тут від­ві­ду­ва­чам про­по­ну­ють пе­ре­гля­ну­ти 24-хви­лин­ний фільм, у яко­му в хро­но­ло­гі­чній по­слі­дов­но­сті пред­став­ле­ні по­дії остан­ніх трьох ро­ків — від оку­па­ції Криму до сьо­го­де­н­ня. Че­сно ка­жу­чи, хо­ті­ло­ся б, що­би в цій кім­на­ті по­бу­вав ко­жен укра­ї­нець. На- стіль­ки силь­но про­йма­ють ці кі­но­хро­ні­ки, які не мо­жуть за­ли­ши­ти бай­ду­жим жодного.

Му­зей «Гро­ма­дян­ський по­двиг Дні­про­пе­тров­щи­ни в по­ді­ях АТО» вра­жає но­ві­тні­ми ін­фор­ма­тив­ни­ми ме­то­да­ми та сто­їть на пе­ре­до­вій му­зей­ної спра­ви Укра­ї­ни. Без сум­ні­ву, му­зеї на кшталт такого за­раз по­трі­бні по всій Україні. Зло­вив се­бе на дум­ці: не­що­дав­но під час свя­тку­ва­н­ня Дня Єв­ро­пи на Львів­сько­му бро­не­тан­ко­во­му за­во­ді від­гри­мі­ло пом­пе­зне шоу, яке на­по­вал вра­зи­ло сво­єю «кре­а­тив­ні­стю». Жодного ми­сте­цтва тут не було. Вій­сько­ва те­ма­ти­ка про­сто бу­ла де­ко­ра­ці­єю для не­до­ре­чно­го шоу. Здо­га­ду­ю­ся, що чи­ма­лі ко­шти бу­ли ви­тра­че­ні на це дій­ство. Навіщо? Чо­му б не вкла­сти їх у щось на­справ­ді по­трі­бне? На­при­клад, у до­стой­ний му­зей АТО, яко­го бра­кує у Льво­ві та ре­шті українських мі­стах.

Чи зда­тен Дні­про при­ва­би­ти українських ту­ри­стів? Впев­не­ний, що так, але для цьо­го не­об­хі­дно про­ро­би­ти ще ти­та­ні­чну ро­бо­ту. По­ки що мі­сто ли­ше на по­ча­тку цьо­го шля­ху, проте ру­ха­є­ться в пра­виль­но­му на­прям­ку. Бу­кваль­но де­кіль­ка мі­ся­ців то­му роз­по­чав­ся ко­пі­ткий про­цес ре­брен­дин­гу мі­ста.

Мі­сце­ва вла­да де­кла­рує по­ча­ток ро­бо­ти над за­без­пе­че­н­ня ту­ри­сти­чної ін­фра­стру­кту­ри. Ка­жуть, що одним з прі­о­ри­те­тних на­прям­ків роз­ви­тку ту­ри­зму у мі­сті мо­же ста­ти про­ми­сло­вий ту­ризм. Осо­би­сто не впев­не­ний, що са­ме про­ми­сло­вість мо­же ста­ти на­віть при пра­виль­ній по­да­чі ту­ри­сти­чною ро­дзин­кою Дніпра. Вва­жаю, що до­ціль­ні­ше було б зро­би­ти став­ку на так зва­ний на­пря­мок «ко­за­цько­го» ту­ри­зму, рів­ня­ю­чись на бренд Хор­ти­ці у За­по­ріж­жі. Для цьо­го тут на­справ­ді є всі мо­жли­во­сті. Осо­бли­во по­тен­ці­ал від­чу­тний в обла­сті, де вже є чи­ма­ло ко­за­цьких ху­то­рів, де мо­жна від­по­чи­ти та ді­зна­ти­ся чи­ма­ло про по­бут ко­за­ків. Тут до­ре­чні, зви­чай­но, ці­ка­ві те­ма­ти­чні за­хо­ди, фе­сти­ва­лі, та­кі як, на­при­клад Са­мар-Дні­про- Фест, Ко­за­кФест та ін­ші. Це ефе­ктив­ний шлях до за­ці­кав­ле­н­ня мо­ло­ді.

Дні­про по­тре­бує змін: як ко­сме­ти­чних, так і змі­сто­вих. Так, вся бу­дів­ля мі­сце­вої обл­держ­адмі­ні­стра­ції ря­сно обві­ша­на пра­по­ра­ми Укра­ї­ни та Єв­ро­со­ю­зу. На бу­дів­лі ме­рії жов­то- бла­ки­тні пра­по­ри утво­рю­ють сим­во­лі­чне бу­кво­спо­лу­че­н­ня «ЄС», яке вно­чі під­сві­чу­ють сві­тло­діо­дни­ми лам­па­ми. Одна­че де­ко­му­ні­за­ція тут, зда­є­ться, від­бу­ла­ся біль­ше на па­пе­рі, ніж без­по­се­ре­дньо на спра­ві. На­при­клад, коли ме­ні не­об­хі­дно було ді­ста­ти­ся до Цен­траль­ної мі­ської бі­бліо­те­ки на ву­ли­ці Во­скре­сен­ській, я не зна­йшов жо­дної та­бли­чки з на­звою та­кої ву­ли­ці. Ви­я­ви­ло­ся, що мій пункт при­зна­че­н­ня де- фа­кто був на ву­ли­ці Ле­ні­на, 23. Сов­ка ще ду­же ба­га­то на ву­ли­цях Дніпра. Однак йо­го ста­ло ку­ди мен­ше у сві­до­мо­сті дні­прян.

У Дні­прі чи­ма­ло бу­ді­вель, по­бу­до­ва­них у фор­мі, ко­тра на­га­дує схо­ди, яки­ми, зда­є­ться, мо­жна під­ня­ти­ся до са­мо­го не­ба. Ци­ми схо­дин­ка­ми по­сту­по­во і тре­ба йти са­мо­му мі­сту, роз­ви­ва­ю­чись та пі­ді­йма­ю­чись до чо­гось кра­що­го.

ФО­ТО МИ­КО­ЛИ ТИМ­ЧЕН­КА / «День»

ФО­ТО МИ­КО­ЛИ ТИМ­ЧЕН­КА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.