«Важ­ко любити те, чо­го не зна­єш»

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Оле­ся ШУТКЕВИЧ, Він­ни­ця

На Він­нич­чи­ні за­вер­ши­ла­ся гро­мад­ська ініціатива з ада­пта­ції пе­ре­се­лен­ців, у якій взя­ли участь по­над дві ти­ся­чі учасників

Із учасників про­е­кту 75% — пе­ре­се­лен­ці, які про­жи­ва­ють у Він­ни­ці, 25% — ко­рін­ні він­ни­ча­ни. Про­ект мав на ме­ті до­по­мог­ти пер­шим ада­пту­ва­ти­ся до нових умов жи­т­тя, а дру­гих — навчитися ро­зу­мі­ти нових чле­нів гро­ма­ди.

Пер­ші пе­ре­се­лен­ці зі схо­ду Укра­ї­ни при­їха­ли до Він­ни­ці рів­но три ро­ки то­му — на по­ча­тку лі­та 2014 ро­ку. Ни­ні в обла­сті про­жи­ває 12 ти­сяч вну­трі­шньо пе­ре­мі­ще­них осіб, по­ло­ви­на з тих пра­це­зда­тно­го ві­ку. Зна­йти по­стій­не і гі­дне мі­сце ро­бо­ти вда­ло­ся ко­жно­му п’ято­му, ре­шта пе­ре­би­ва­ю­ться на під­ро­бі­тках або ж пра­цю­ють не­о­фі­цій­но. Згі­дно з опи­ту­ва­н­ням, яке про­во­ди­ли він­ни­цькі гро­мад­ські акти­ві­сти, тіль­ки 30% пе­ре­се­лен­ців впев­не­ні, що ін­те­гру­ва­ли­ся в гро­ма­ду і від­чу­ва­ють се­бе її ча­сти­ною. Се­ред причин успі­шно­го ін­те­гру­ва­н­ня на­зи­ва­ють пра­це­вла­шту­ва­н­ня (або пе­ре­їзд з ро­бо­тою), спіль­ні за­хо­ди з мі­сце­вою гро­ма­дою та спе­ці­аль­ні про­е­кти, орі­єн­то­ва­ні на по­лі­пше­н­ня ада­пта­ці­їв­ну­трі­шньо пе­ре­мі­ще­них осіб.

Один із та­ких упро­довж ро­ку ре­а­лі­зо­ву­ва­ла гро­мад­ська ор­га­ні­за­ція «Вісь» за під­трим­ки Укра­їн­сько­го жі­но­чо­го фон­ду. Він вклю­чав у се­бе два аспе­кти: з одного бо­ку до­по­мог­ти пе­ре­се­лен­кам ада­пту­ва­ти­ся до нових умов жи­т­тя, з ін­шо­го ж — по­спри­я­ти гро­ма­дам по­ро­зу­мі­ти­ся з но­ви­ми уча­сни­ка­ми. Спіль­но во­ни про­во­ди­ли рі­зні куль­тур­но-ми­сте­цькі за­хо­ди, май­стер-кла­си, хо­ди­ли в кі­но, му­зеї, те­атр. А на за­вер­ше­н­ня про­е­кту від­ві­да­ли істо­ри­ко-куль­тур­ний за­по­від­ник «Бу­ша».

«Ми­сте­цькі гру­пи по­ча­ли зби­ра­ти­ся у сі­чні цьо­го ро­ку. Ві­дві­ду­ва­ли їх пе­ре­ва­жно жінки та ді­ти. Чо­му так? Про­ве­де­ні до­слі­дже­н­ня по­ка­за­ли: жінки го­то­ві кон­та­кту­ва­ти і спіл­ку­ва­ти­ся біль­ше, аніж чо­ло­ві­ки, які зде­біль­шо­го зорієнтовані на то­му, щоб за­ро­бля­ти гро­ші для ро­ди­ни, — ко­мен­тує го­ло­ва ГО « Вісь » Сві­тла­на ДУБИНА. — Спо­ча­тку уча­сни­ці про­е­кту на­вча­ли­ся пи­са­ти мі­ні-про­е­кти, по­тім ре­а­лі­зо­ву­ва­ли сво­ї­іні­ці­а­ти­ви, у яких бра­ли участь та їхні «ко­ле­ги» з чи­сла вну­трі­шньо пе­ре­мі­ще­них осіб, і но­ві друзі-він­ни­ча­ни. Істо­рій успі­ху упро­довж дії про­е­кту було ба­га­то, але най­зна­ко­ві­ша, як на ме­не, ста­ла­ся, коли ми їха­ли в Бу­шу. Одна з жі­нок-пе­ре­се­ле­нок, за­йшов­ши до ав­то­бу­са, ка­же до ме­не: «Я да­же не знаю, вот эта жен­щи­на, она пе­ре­се­лен­ка или нет? Все так пе­ре­ме­ша­лись, ка­же­тся, мы все зна­ко­мы уже очень дав­но». І це, на­пев­но, го­лов­ний ін­ди­ка­тор успі­шно­сті про­е­кту».

Під час ко­жно­го май­стер-кла­су акти­ві­сти ста­ви­ли со­бі за ціль на­ла­го­ди­ти діа­лог, за­без­пе­чи­ти пси­хо­ло­гі­чний ком­форт для усіх учасників. Са­ме то­му ми­сте­цькі іні­ці­а­ти­ви чи май­стер-кла­си про­во­ди­ли не ли­ше він­ни­чан­ки, але й ті, хто пе­ре­їхав до Він­ни­ці з Дон­ба­су. Ін­на Єр­ма­ко­ва, на­при­клад, ви­кла­да­чка До­нНУ іме­ні Сту­са, про­ве­ла май­стер-клас з фо­то­гра­фії, а її ко­ле­га Ан­на Глу­шко — «уро­жай­не» за­ня­т­тя з ва­ля­н­ня. Ка­же, що про­сто хо­ті­ло­ся по­ді­ли­ся тим, що при­но­сить їй за­до­во­ле­н­ня.

«Про­ект був по­бу­до­ва­ний та­ким чи­ном, що ко­жна з йо­го уча­сниць ма­ла мо­жли­вість про­я­ви­ти вла­сну іні­ці­а­ти­ву. Так на­ро­ди­ла­ся на­ша ідея «По­діль­ське ко­ло май­стринь», у рам­ках яко­їя про­ве­ла май­стер-клас із ва­ля­н­ня, — роз­по­ві­ла Ган­на. — Ми осво­ю­ва­ли те­хні­ку фел­тін­гу, або, іна­кше ка­жу­чи, вчи­ли­ся ва­ля­ти з вов­ни. А па­ра­лель­но ді­зна­ва­ли­ся рі­зні ці­ка­ві фа­кти: що та­ке слі­вер, кар­до­чос, ме­ри­нос, чим мо­кре ва­ля­н­ня відрізняється від су­хо­го, які ефе­кти до­ся­га­ю­ться при до­да­ван­ні у ва­ля­н­ня шов­ку, льо­ну, ба­на­но­вих ни­ток, що то за «стра­шна зброя» — гол­ки для ва­ля­н­ня. Ну і, зви­чай­но, ре­ла­ксу­ва­ли в те­плій атмо­сфе­рі під дру­жнє «штри­ка­н­ня» на­шо­го май­бу­тньо­го яблу­чно­го вро­жаю. Який вийшов ду­же ба­га­тим!».

Уча­сни­ці ми­сте­цьких і куль­тур­них іні­ці­а­тив го­лов­ним сво­їм ме­се­джем про­е­кту вва­жа­ють фра­зу: «Важ­ко любити те, чо­го не зна­єш». Під цим де­ві­зом во­ни по­зна­йо­ми­ли­ся, ра­зом ре­а­лі­зо­ву­ва­ли низ­ку іні­ці­а­тив і ста­ли близь­ки­ми друзями. Без пі­зна­н­ня одне одного, ка­жуть во­ни, не­мо­жли­во прийня­ти, зро­зу­мі­ти і по­то­ва­ри­шу­ва­ти. А спіль­ні спра­ви об’єд­ну­ють.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.