На­щад­ки ві­кін­гів та ви­кли­ки ча­су

Шлях шведської ко­ро­ни: від істо­ри­чної ве­ли­чі до по­лі­ти­чно­го пра­гма­ти­зму

Den (Ukrainian) - - Монархія В Ххi Столітті - Ігор СЮНДЮКОВ, «День»

І сто­рія, як ві­до­мо, ба­га­та на ди­во­ви­жні сю­же­ти, у по­рів­нян­ні з яки­ми фан­та­зії на­віть най­сла­ве­тні­ших пи­сьмен­ни­ків ви­гля­да­ють «сі­ри­ми» йна­ду­ма­ни­ми. Ось один з та­ких сю­же­тів. Ко­ли 18-рі­чний­га­ско­нець, фран­цуз Жан Ба­тіст Бер­на­дот (до ре­чі, зем­ляк зна­ме­ни­то­го д’Ар­та­нья­на), син ша­но­ва­но­го адво­ка­та, ко­тро­го в мі­сті По усі ша­ну­ва­ли за без­до­ган­ну че­сність і не­під­ку­пність (рід Бер­на­до­тів так і не зміг здо­бу­ти дво­рян­ство, ста­тки ро­ди­ни бу­ли ду­же скром­ні) — так от, ко­ли цей юнак у 18 ро­ків утра­тив ба­тька, то він ми­мо­во­лі му­сив за­ду­ма­тись про те, як жи­ти да­лі: за­гро­жу­ва­ла ба­наль­на бі­дність! Мо­ло­дий­чо­ло­вік ви­рі­шив при­свя­ти­ти се­бе вій­сько­вій слу­жбі, за­вер­бу­вав­ся у Бе­арн­ський­пі­хо­тний­ко­ро­лів­ський­полк, здо­був на­ле­жну вій­сько­ву осві­ту, став офі­це­ром, у 31 рік (вже в ча­си Ре­во­лю­ції) — ге­не­ра­лом, а зго­дом до­ля зве­ла йо­го з На­по­ле­о­ном Бо­на­пар­том, ко­трий­на­ле­жно оці­нив зді­бно­сті Жа­на Ба­ті­ста, зро­бив­ши йо­го в 41 рік (1804 ро­ку) мар­ша­лом Ім­пе­рії. Бли­ску­ча кар’єра, чи не так? Але це ще да­ле­ко не все, чи­та­чу!

■ Я так до­кла­дно роз­по­від­аю про до­лю Мар­ша­ла Бер­на­до­та, то­му що са­ме ця лю­ди­на з Га­ско­ні ста­ла за­снов­ни­ком ни­ні прав­ля­чої ко­ро­лів­ської ди­на­стії Шве­ції йпо­сі­да­ла пре­стол кра­ї­ни під іме­нем Кар­ла ХІV Юха­на у 1818—1844 рр. (фа­кти­чно — з 1810 р.). Це ста­ло ре­зуль­та­том ду­же не­про­стих ди­пло­ма­ти­чних ком­бі­на­цій­та ком­про­мі­сів. Річ у тім, що то­го­ча­сна швед­ська вла­дна елі­та в пе­рі­од «по­лі­ти­чної тур­бу­лен­тно­сті», що на­став пі­сля хво­ро­би ста­ро­го ко­ро­ля Кар­ла ХІІІ, роз­ра­хо­ву­ва­ла, за­про­сив­ши на­по­ле­о­нів­сько­го Мар­ша­ла спо­ча­тку ре­ген­том (бу­ло зро­зумі­ло, що не­вдов­зі він по­ся­де пре­стол), розв’яза­ти про­бле­му ба­жа­но­го со­ю­зу з Фран­ці­єю та пер­со­наль­но з Бо­на­пар­том у на­дії здо­бу­ти під­трим­ку остан­ньо­го йві­дво­ю­ва­ти у Ро­сії ане­ксо­ва­ну нею Фін­лян­дію. Про­те май­бу­тній ко­роль по­вів­ся до­во­лі не­о­чі­ку­ва­но: він при­єд­нав­ся, нав­па­ки, до ан­ти­на­по­ле­о­нів­ської ко­а­лі­ції (1813 р.) йзо­се­ре­див зу­си­л­ля до при­єд­на­н­ня до Шве­ції нор­везь­кої те­ри­то­рії (до цьо­го — во­ло­ді­н­ня Да­нії), що йо­му вда­ло­ся. Під­су­мо­ву­ю­чи, мо­жна ска­за­ти, що впро­довж трьох де­ся­ти­літь прав­лі­н­ня Карл ХІV Юхан (ко­ли­шній Бер­на­дот) по­ка­зав жорс­ткий­ха­ра­ктер і був аж ні­як не «ляль­ко­вим» ко­ро­лем.

■ Вза­га­лі вар­то на­го­ло­си­ти, що очіль­ни­ки шведської мо­нар­хії (а най­дав­ні­ші істо­ри­чні ві­до­мо­сті про неї зна­хо­ди­мо ще у ле­ген­дах про ко­ро­лів­ство све­їв або ж све­вів, на­щад­ків ві­кін­гів, да­то­ва­них ІХ сто­лі­т­тям!) ні­ко­ли не бу­ли «хло­пчи­ка­ми для би­т­тя». Всі укра­їн­ці зна­ють про зна­ме­ни­то­го Кар­ла ХІІ, ба­га­тьом ві­до­мо про йо­го по­пе­ре­дни­ків — ко­ро­ля Гу­ста­ва ІІ Адоль­фа (1611—1632), ко­ро­ле­ву Хри­сти­ну (1632—1654), Кар­ла Х Гу­ста­ва (1654— 1660) та Кар­ла ХІ (1672—1697), за ча­сів яких Шве­ція бу­ла «Пів­ні­чною Ім­пе­рі­єю» Єв­ро­пи і які не вва­жа­ли се­бе зв’яза­ни­ми жо­дни­ми кон­сти­ту­ці­я­ми вза­га­лі. Пі­сля за­ги­бе­лі Кар­ла ХІІ (1718 р.) у кра­ї­ні на­ста­ла так зва­на ера сво­бод (1720—1772), центр вла­ди пе­ре­мі­стив­ся в уряд та пар­ла­мент (рігс­даг, верх­ня йо­го па­ла­та пред­став­ля­ла дво­рян, ви­ще ду­хо­вен­ство, чи­нов­ни­ків, ни­жня — се­лян, бу­ли кон­флі­кти). Ко­роль Гу­став ІІІ (1771—1792) здій­снив дер­жав­ний­пе­ре­во­рот, ба­га­то в чо­му по­вер­нув­ся до аб­со­лю­ти­зму, про­те був уби­тийв­на­слі­док змо­ви дво­рян­ської опо­зи­ції. Хто знає, якою бу­ла б до­ля мо­нар­хії, як­би не рі­ше­н­ня за­про­си­ти на трон (1810 р.) ні­би­то «сто­рон­ню» лю­ди­ну, іно­зем­ця — Жа­на Ба­ті­ста Бер­на­до­та. По­при те, що йо­го на­сту­пни­ки (Оскар І, Гу­став V, Оскар ІІ) пра­гну­ли роз­ши­ри­ти вла­ду — мо­нар­хія уві­йшла в кон­сти­ту­цій­не ру­сло.

■ А те­пер тро­хи про су­ча­сність. Те­пе­рі­шній­ко­роль Шве­ції Карл ХVІ Гу­став (на тро­ні з сер­пня 1973 р.) — вже сьо­мий­мо­нарх ди­на­стії Бер­на­до­тів (до ре­чі, по­стій­ний ней­тра­лі­тет кра­ї­ни бу­ло про­го­ло­ше­но ще 1815 р.). Тре­ба від­зна­чи­ти, що ко­ро­лів­сько­му до­му Шве­ції жи­ве­ться не­про­сто у та­кій­кра­ї­ні со­ці­аль­но­го до­бро­бу­ту, як ця дер­жа­ва. Ко­ро­лів­ська ро­ди­на по­стій­но під­да­є­ться кри­ти­ці за най­мен­ший від­ступ від ви­со­ких стан­дар­тів прав лю­ди­ни. Ко­ро­лів­ська фа­мі­лія Бер­на­до­тів, за тра­ди­ці­єю, не ви­ко­ри­сто­вує своє пра­во го­ло­су­ва­ти на ви­бо­рах, її чле­ни ма­ють на­ле­жа­ти до Єван­ге­ліст­ської Лю­те­ран­ської Цер­кви і не мо­жуть змі­ню­ва­ти ві­ро­спо­віда­н­ня, не мо­жуть та­кож бра­ти шлюб без до­зво­лу уря­ду. У про­гра­мах кіль­кох швед­ських по­лі­ти­чних пар­тій(вклю­чно з най­біль­шою й ни­ні прав­ля­чою — Со­ці­а­лДе­мо­кра­ти­чною Ро­бі­тни­чою) є пункт про ска­су­ва­н­ня мо­нар­хії (!), про­те ре­аль­но це є за­раз ціл­ко­ви­тою уто­пі­єю — адже мо­нар­хі­чну ін­сти­ту­цію під­три­мує біль­шість гро­ма­дян Ко­ро­лів­ства.

■ Це є зна­чною мі­рою на­слід­ком по­лі­ти­чно­го ком­про­мі­су, що був до­ся­гну­тий1971 ро­ку на зу­стрі­чі лі­де­рів го­лов­них по­лі­ти­чних пар­тій, най­більш впли­во­вих де­пу­та­тів та про­від­них бі­зне­сме­нів у мі­сте­чку То­рі­ков («мо­де­ру­вав» зу­стріч прем’єр-мі­ністр, со­ці­ал-де­мо­крат Улаф Паль­ме). То­ді був до­ся­гну­тий­ком­про­міс що­до одно­зна­чно­го збе­ре­же­н­ня мо­нар­хії, про­те мо­дер­ні­зо­ва­ної, де­мо­кра­ти­чної, «на­ро­дної» мо­нар­хії (цьо­му спри­я­ла і ду­же сим­па­ти­чна по­стать то­ді­шньо­го ко­ро­ля Гу­ста­ва VІ Адоль­фа («Ста­ро­го Ко­ро­ля», як йо­го на­зи­вав на­род), лю­ди­ни ду­же осві­че­ної (йо­го при­стра­стю бу­ло до­во­лі про­фе­сій­не за­хо­пле­н­ня ар­хе­о­ло­гі­єю), скром­ної (тер­пі­ти не міг будь-якої пом­пе­зно­сті, при зу­стрі­чах з го­ро­дя­на­ми зав­жди пер­шим чем­но ві­тав­ся, зні­ма­ю­чи ка­пе­лю­ха, зав­жди хо­див ву­ли­ця­ми Сток­голь­ма з дру­жи­ною без жо­дної охо­ро­ни), ді­да ни­ні­шньо­го мо­нар­ха. Са­ме він за­про­по­ну­вав ком­про­міс: за­ли­ши­ти за ко­ро­лем ли­ше пред­став­ни­цько-це­ре­мо­ні­аль­ні пов­но­ва­же­н­ня (ко­роль є гла­вою дер­жа­ви, про­те ре­аль­на вла­да на­ле­жить уря­ду та Рігс­да­гу; він від­кри­ває що­рі­чні се­сії Рігс­да­гу у ве­ре­сні — до ре­чі, ли­ше в цей день раз на рік йо­му до­зво­ле­но вхо­ди­ти ту­ди; чле­ни уря­ду ре­гу­ляр­но ін­фор­му­ють ко­ро­ля про по­то­чні по­дії в кра­ї­ні; ко­роль має най­ви­щі вій­сько­ві зва­н­ня — він є пов­ним ге­не­ра­лом та пов­ним адмі­ра­лом, про­те зброй­ні си­ли Шве­ції під­по­ряд­ко­ва­ні ли­ше уря­ду; при­ймає вір­чі гра­мо­ти від по­слів іно­зем­них дер­жав, здій­снює офі­цій­ні ві­зи­ти за кор­дон), про­те збе­рег­ти мо­нар­хію. І цей ком­про­міс ви­яви­ся до­во­лі успі­шним. Як від­зна­ча­ють про­від­ні швед­ські по­лі­ти­ки, зна­чу­щість мо­нар­хії для кра­ї­ни по­ля­гає не в кон­кре­тно­му об­ся­зі вла­дних пов­но­ва­жень ко­ро­ля (пі­сля Кар­ла ХVІ Гу­ста­ва трон має по­сі­сти йо­го донь­ка, крон­прин­це­са Ві­кто­рія), а в то­му, що са­ма ко­ро­лів­ська ін­сти­ту­ція є ви­ня­тко­во ва­жли­вим на­ціо­наль­ним сим­во­лом, сим­во­лом, який­не­мо­жли­во по­лі­ти­зу­ва­ти, про­ти існу­ва­н­ня яко­го ду­же важ­ко за­пе­ре­чу­ва­ти. Чле­ни ко­ро­лів­ської ро­ди­ни і за­раз — се­ред най­ша­нов­ні­ших лю­дей Шве­ції. Аби твор­чо використати цей­до­свід, Укра­ї­ні, ма­буть, перш за все слід ство­ри­ти, «ви­бу­ду­ва­ти» нор­маль­ні тра­ди­цій­ні по­лі­ти­чні пар­тії (цен­трист­ські, лі­ві, пра­ві), а не «імен­ні» бло­ки (не мо­гло бу­ти в кра­ї­ні ві­кін­гів «Бло­ку Ула­фа Паль­ме», «Бло­ку Кар­ла Більд­та» то­що!).

***

■ У чин­нійКон­сти­ту­ції Шве­ції 1975 ро­ку (го­ту­ва­лась два де­ся­ти­лі­т­тя, Гу­став VІ Адольф не до­жив до її всту­пу в дію) є та­кі сло­ва: «Уся дер­жав­на вла­да в Шве­ції на­ле­жить на­ро­ду». Існу­ва­н­ня ін­сти­ту­ту мо­нар­хії, як ба­чи­мо, аж ні­як не суперечить цьо­му фун­да­мен­таль­но­му по­ло­жен­ню...

ФО­ТО З САЙ­ТА TRAVELMAGAZINE.ORG

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.