«Хо­че­те жи­ти до­бре, бе­ріть спра­ву до сво­їх рук!»

Актив­ні ме­шкан­ці Лу­ган­сько­ї­о­бла­сті — про тру­дно­щі та но­ві ідеї

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» -

Об­ста­ви­ни не зав­жди скла­да­ю­ться на на­шу ко­ристь. Вій­на, еко­но­мі­чна кри­за, без­ро­бі­т­тя, рі­зні ре­фор­ми. На­ші спів­ві­тчи­зни­ки зна­ють про це не з чу­ток. Але в одна­ко­вих умо­вах зав­жди зна­йду­ться ті, хто діє не зав­дя­ки, а всу­пе­реч. Для та­ких лю­дей тру­дно­сті — це не бар’єр, а рі­вень для чер­го­во­го під­йо­му.

Ігор ІОФФЕ, ре­ктор Лу­ган­сько­го дер­жав­но­го ме­ди­чно­го уні­вер­си­те­ту:

— На пре­ве­ли­кий жаль, для всіх ме­ди­чних ви­шів Мі­ні­стер­ство осві­ти і Мі­ні­стер­ство охо­ро­ни здо­ров’я збіль­ши­ли бал про­хо­дже­н­ня ЗНО з усіх пре­дме­тів до 150. Тоб­то якщо ви­пу­скник за­хо­че до нас всту­пи­ти, але у ньо­го бу­де мен­ше 150 ба­лів з основ­них пре­дме­тів: біо­ло­гія, хі­мія або фі­зи­ка та українська мо­ва, то ми не ма­є­мо у ньо­го на­віть при­йма­ти до­ку­мен­ти. Адже в на­ших пра­ви­лах при­йо­му є спе­ці­аль­ні ко­е­фі­ці­єн­ти: сіль­ський, ре­гіо­наль­ний — ми ж те­пер не зна­є­мо, як їх ра­ху­ва­ти?! По­ки що роз’яснень що­до цих пи­тань не­має.

Крім то­го, що я ре­ктор, я ще й го­лов­ний хі­рург Лу­ган­ської обла­сті. В на­шій обла­сті за­без­пе­че­ність лі­ка­ря­ми ста­но­вить 62%, і в зо­ну АТО ні­хто не при­їде пра­цю­ва­ти, то­му тут осо­бли­во важливо го­ту­ва­ти фа­хів­ців для мі­сце­вих лі­ка­рень. Но­ві умо­ви всту­пу істо­тно обме­жу­ють мо­жли­во­сті уні­вер­си­те­ту в зо­ні АТО. То­рік у нас був 117 — най­ниж­чий бал із ЗНО, і я хо­чу ска­за­ти, що ді­ти вча­ться нор­маль­но.

Цьо­го ро­ку на 300 бю­дже­тних місць ми не на­бе­ре­мо і по­ло­ви­ни сту­ден­тів; що вже го­во­ри­ти про кон­тра­ктни­ків. На­віть у ве­ли­ких мі­стах ре­кто­ри за­кло­по­та­ні тим, що во­ни до 30% дер­жав­но­го за­мов­ле­н­ня не змо­жуть на­бра­ти. Але, на­пев­но, в мі­ні­стер­стві осві­ти вва­жа­ють, що у нас над­то ба­га­то ме­ди­чних ву­зів — по­трі­бно їх об’єд­на­ти. До чо­го при­зве­де це но­ва­тор­ство — ми по­ки не зна­є­мо. На­ше зав­да­н­ня — про­дов­жу­ва­ти го­ту­ва­ти ква­лі­фі­ко­ва­них фа­хів­ців.

Ка­те­ри­на ПАВЛОВА, на­чаль­ник Пів­ні­чно­до­не­цько­го мі­сько­го від­ді­лу Управ­лі­н­ня Дер­жав­но­ї­мі­гра­цій­ної слу­жби Укра­ї­ни в Лу­ган­ській обла­сті:

— За­раз ба­га­то скарг на чер­ги в мі­гра­цій­ній слу­жбі. На­справ­ді, де­які лю­ди шту­чно ство­рю­ють цей ажі­о­таж, у со­ці­аль­них ме­ре­жах пи­шуть про те, що для оформ­ле­н­ня за­кор­дон­но­го па­спор­та по­трі­бно за­йма­ти чер­ги зі сві­тан­ку. Чер­ги дій­сно є. Пі­сля на­бу­т­тя чин­но­сті без­ві­зо­во­го ре­жи­му кіль­кість звер­нень за оформ­ле­н­ням біо­ме­три­чних за­кор­дон­них па­спор­тів зро­сла вде­ся­те­ро! Якщо ра­ні­ше на день при­хо­ди­ло близь­ко 20 чо­ло­вік, то за­раз по 150 і біль­ше.

Важливо ро­зу­мі­ти, що в Сє­вє­ро­до­не­цьку з 2014 ро­ку на­се­ле­н­ня збіль­ши­ло­ся за ра­ху­нок пе­ре­се­лен­ців. Ми ста­ли обла­сним цен­тром, то­му до нас при­їжджа­ють оформ­лю­ва­ти па­спор­ти жи­те­лі не­під­кон­троль­ної те­ри­то­рії, ба­га­то ди­тя­чих па­спор­тів оформ­ля­ють для ви­їзду за кор­дон. А при­мі­ще­н­ня у нас ду­же ма­лень­ке, для та­ко­го ве­ли­ко­го об­ся­гу лю­дей во­но не роз­ра­хо­ва­не. Штат спів­ро­бі­тни­ків Пів­ні­чно­до­не­цько­го мі­сько­го від­ді­лу та­кож не збіль­шив­ся. То­му ко­жен мій ро­бо­чий ра­нок по­чи­на­є­ться з то­го, що я про­шу на­ших від­ві­ду­ва­чів про ро­зу­мі­н­ня і по­ва­гу як до спів­ро­бі­тни­ків, так і один до одно­го.

Ми го­то­ві ро­би­ти все для ком­фор­тно­го об­слу­го­ву­ва­н­ня гро­ма­дян. У бу­дів­лі, де ми роз­та­шо­ву­є­мо­ся, ско­ро по­чне­ться ре­монт, в ре­зуль­та­ті яко­го пло­ща при­мі­ще­н­ня тро­хи збіль­ши­ться. До­да­сться де­кіль­ка ка­бі­не­тів і про­сто­рий хол для очі­ку- ва­н­ня. Спо­ді­ва­є­мо­ся, що за лі­то все всти­гне­мо за­кін­чи­ти і на­шим від­ві­ду­ва­чам ста­не зру­чні­ше звер­та­ти­ся до мі­гра­цій­ної слу­жби.

Ста­ні­слав ГРИГОРСЬКИЙ, ди­ре­ктор Пів­ні­чно­до­не­цько­го за­во­ду хі­мі­чно­го не­стан­дар­ти­зо­ва­но­го уста­тку­ва­н­ня:

— Ми роз­мі­щу­є­мось на те­ри­то­рії пів­ні­чно­до­не­цько­го «Азо­ту», і в той час, ко­ли це під­при­єм­ство про­сто­ює, лю­дям не платять зар­пла­ту, — ми по­чу­ва­є­мо се­бе впев­не­но! На­шо­му за­во­ду пі­шов 52-й рік, ми зу­стрі­ча­є­мо йо­го з хо­ро­ши­ми по­ка­зни­ка­ми. Мо­жу з гор­ді­стю ска­за­ти, що ми вхо­ди­мо в трій­ку най­кра­щих під­при­ємств ма­ши­но­бу­дів­ної га­лу­зі Укра­ї­ни. Наш за­вод ви­го­тов­ляє су­ча­сні ре­акто­ри для хі­мі­чних гі­ган­тів на­шої кра­ї­ни, плюс при­бли­зно по­ло­ви­на го­то­вих ви­ро­бів екс­пор­ту­є­ться за йо­го ме­жі: до Ка­зах­ста­ну, Узбе­ки­ста­ну, Іра­ну, Мол­до­ви, Бі­ло­ру­сі, Есто­нії. До кін­ця по­то­чно­го ро­ку ми за­мов­ле­н­ня­ми за­без­пе­че­ні га­ран­то­ва­но, і на­віть є на­пра­цю­ва­н­ня на на­сту­пний рік.

Дня­ми ми ві­ді­сла­ли єм­кість ва­гою близь­ко 200 тонн на «Кри­во­ріж­сталь». Ще на­ді­йшла про­по­зи­ція про спів­пра­цю від ком­па­нії Siе­mens. Я з гор­ді­стю мо­жу ска­за­ти: за­мов­ле­н­ня та­кої скла­дно­сті, як ми сьо­го­дні ви­го­тов­ля­є­мо, в Укра­ї­ні мо­жуть по­вто­ри­ти ли­ше одне-два під­при­єм­ства. Зви­чай­но, і у нас не все іде­аль­но — не ви­ста­чає фа­хів­ців ви­со­ко­го кла­су: ін­же­не­рів, то­ка­рів, зва­рю­валь­ни­ків, які мо­гли б пра­цю­ва­ти на вер­ста­тах но­во­го по­ко­лі­н­ня. То­му ми ви­рі­ши­ли го­ту­ва­ти мо­ло­ді ка­дри для се­бе. Цьо­го ро­ку зро­би­ли за­мо­ви­ли про­фте­ху­чи­ли­щу — під­го­ту­ва­ти для нас гру­пу то­ка­рів. Цим сту­ден­там ми до­пла­чу­ва­ти­ме­мо пев­ну су­му до основ­ної сти­пен­дії. Тих хло­пців, які успі­шно за­кін­чать на­вча­н­ня, ми га­ран­то­ва­но ві­зьме­мо на ро­бо­ту.

Ва­дим ЛЮБЧЕНКО, акти­віст, за­снов­ник Об’єд­на­н­ня спів­вла­сни­ків ба­га­то­квар­тир­но­го бу­дин­ку (ОСББ):

— Ме­не ті­шить те, що ме­шкан­ці на­шо­го бу­дин­ку об’єд­на­ли­ся, аби впо­ряд­ку­ва­ти спіль­не жи­тло та еко­но­ми­ти на ко­му­наль­них пла­те­жах. За рік нам вда­ло­ся зро­би­ти не­ма­ло. На­сам­пе­ред за­мі­ни­ли лам­по­чки роз­жа­рю­ва­н­ня в під’їздах. Якщо ра­ні­ше ми спо­жи­ва­ли близь­ко 700 кВт за мі­сяць, то за­раз — при­бли­зно 150 кВт. Та­кож вста­но­ви­ли бу­дин­ко­вий те­пло­лі­чиль­ник. За мі­ською про­гра­мою роз­ви­тку ми отри­ма­ли на йо­го по­ку­пку 19 ти­сяч гри­вень з мі­сце­во­го бю­дже­ту. Ще до­ве­ло­ся уте­плю­ва­ти тру­би в під­ва­лі і на да­ху. Це до­зво­ли­ло нам ре­гу­лю­ва­ти по­да­чу те­пла і змен­ши­ти пла­те­жі при­бли­зно на 20 від­со­тків.

На­шо­му бу­дин­ку цьо­го ро­ку ви­пов­ню­є­ться 60 ро­ків, ка­пі­таль­них ре­мон­тів за весь цей час не бу­ло. Слаб­кою лан­кою за­ли­ша­є­ться крів­ля. Цьо­го ро­ку за­пла­но­ва­но ре­монт да­ху. Якщо ми йо­го зро­би­мо до­бре і уте­пли­мо краї мі­не­раль­ною ва­тою, то во­на ви­йде як тер­мос — не про­пу­ска­ти­ме те­пло, і це теж до­зво­лить еко­но­ми­ти. Ми са­мі та­кі ви­тра­ти не по­тя­гне­мо, бра­ти­ме­мо участь у мі­ській про­гра­мі під­трим­ки но­вих ОСББ.

На жаль, не всі су­сі­ди ро­зу­мі­ють ва­жли­вість ці­єї ро­бо­ти: одні зайня­ті, ін­ші бай­ду­жі. Але моя порада: якщо хо­че­те жи­ти в хо­ро­шо­му, те­пло­му, за­ти­шно­му бу­дин­ку, тре­ба бра­ти ке­рів­ни­цтво до сво­їх рук і це ро­би­ти!

На­та­лія ВОЙНОВА, Лу­ган­ська область

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.