Яки­ми ма­ють бу­ти «пе­ре­сі­чні міз­ки»,

Або Про те, як віль­ний ви­бір зда­тен тво­ри­ти істо­рію

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» -

Пе­ре­сі­чно­му укра­їн­цю, за­ну­ре­но­му в об­тя­же­ний не­ви­зна­че­ні­стю май­бу­тньо­го со­ці­ум, мо­же зда­ва­ти­ся, що йо­го вла­сна то­чка зо­ру на те, що від­бу­ва­є­ться нав­кру­ги, не є ді­є­вим чин­ни­ком, що ви­зна­чає бу­т­тя йо­го кра­ї­ни, йо­го вла­сне жи­т­тя і до­лю йо­го на­щад­ків. Бу­ду на­по­ля­га­ти на про­ти­ле­жно­му: « пе­ре­сі­чні міз­ки » вза­га­лі- то і ма­ють бу­ти тим, на чо­му сто­їть фі­ло­со­фія дії та актив­ність кра­ї­ни. Осо­бли­во кра­ї­ни, яка прагне та­ки пе­ре­бо­ро­ти тя­жі­н­ня сво­єї хи­бної істо­рії, кра­ї­ни, яка за­раз ви­три­мує ша­ле­ний тиск ззов­ні і зсе­ре­ди­ни на гра­ні існу­ва­н­ня або не­існу­ва­н­ня. По­чну зі слу­шно­го тут пе­ре­ко­на­н­ня ака­де­мі­ка О.О. Кри­шта­ля, яке я, пі­сля чи­та­н­ня йо­го лі­те­ра­тур­но­фі­ло­соф­ських текс­тів та бе­сід із ним, на свій ри­зик уза­галь­ню твер­дже­н­ням «Лю­ди­на — це і є її мо­зок». По­чну з цьо­го твер­дже­н­ня са­ме то­му, що во­но до­зво­ляє по­ди­ви­тись на лю­ди­ну як на но­сія сво­бо­ди, бо сво­бо­да, як я по­ка­жу тут, є за­са­дни­чою вла­сти­ві­стю актив­но­сті люд­сько­го моз­ку. А з огля­ду на су­ча­сний (перш за все, по­лі­ти­чний) стан Укра­ї­ни, во­но дає змо­гу по­ди­ви­ти­ся на лю­ди­ну ще і як на вла­сни­ка вже г ото­вог о (або не­го­то­во­го) для демократичних пе­ре­тво­рень моз­ку. Тож мій мо­зок — це май­же іє я сам...

Че­сно­тою не­спо­ді­ва­ної на тлі пост­ра­дян­ської на­у­ки ро­бо­ти, 600- сто­рін­ко­во­го дво­том­ни­ка Д. Се­пе­то­го «Сві­до­мість як суб’єктив­ність», є, як на ме­не, не тіль­ки зда­тність слу­гу­ва­ти ен­ци­кло­пе­ді­єю про­бле­ми мо­зок-сві­до­мість, а й на­по­ля­га­н­ня на то­му, що су­тні­стю сві­до­мо­сті як сфе­ри ін­фор­ма­цій­них про­це­сів, які від­бу­ва­ю­ться у моз­ку лю­ди­ни, є її суб’ єктив­ність. Яку я, як і де­які до­слі­дни­ки, тра­ктую як зда­тність будь-що оці­ню­ва­ти які­сно, а не кіль­кі­сно (як це ро­бить комп’ютер), тоб­то як «до­бре для ме­не» чи «не­до­бре для ме­не » . .. За­зир­ніть у се­бе: щоб здій­сни­ти вда­лий вчи­нок в умо­вах не­ви­зна­че­но­сті, ви ма­є­те все про­ду­ма­ти. І це ду­ма­н­ня бу­де спря­мо­ва­но са­ме на до­ся­гне­н­ня то­го, що ви вва­жа­є­те «добрим для вас» і по­збав­ля­н­ня то­го, що не є « добрим для вас».

Тож основ­ною фун­кці­єю моз­ку є елі­мі­на­ція не­ви­зна­че­но­сті за по­се­ре­дни­цтвом мо­де­лю­ва­н­ня май­бу­тньо­го... Че­рез зда­тність на­шо­го «Я» щось ба­жа­ти ми ви­ді­ля­є­мо се­бе з то­таль­но ото­чу­ю­чо­го нас сві­ту ре­чей і спо­ну­ка­є­мо се­бе пе­ре­ро­бля­ти ін­фор­ма­цію в на­шо­му моз­ку, щоб, втру­ча­ю­чись у фі­зи­чний світ зі зна­н­ням спра­ви, до­ся­га­ти ба­жа­но­го. Тож на­ша суб’єктив­ність є при­чи­ною всі­єї люд­ської істо­рії, бо істо­ри­чні по­дії та со­ці­аль­ні ре­чі є ре­зуль­та­та­ми, що ви­ни­ка­ють на тлі зі­ткне­н­ня ма­со­вих люд­ських ба­жань, цін­но­стей та по­тя­гів.

Ми зна­є­мо, що ми­ну­ло­го вже не­має фі­зи­чно ( то­му йо­го не змі­ни­ти), а май­бу­тньо­го ще не­має. Але май­бу­тнє все ж та­ки існує для нас, при­найм­ні у фор­мі де­яко­го ві­я­ла мо­жли­во­стей, що роз­гор­та­є­ться пе­ред на­ми як ін­фор­ма­ція, яка фун­кціо­нує у на­шо­му моз­ку. Тож май­бу­тнє фор­му­є­ться у моз­ку на осно­ві ін­фор­ма­ції про наш ми­ну­лий до­свід. А на­ше « Я » тут є де­яким се­ле­кто­ром, що на­ма­га­є­ться пропу­сти­ти у май­бу­тнє ли­ше ба­жа­не і не пропу­сти­ти ту­ди все не­ба­жа­не. От­же, ін­фор­ма­ція про ба­жа­не на­ми май­бу­тнє фор­му­є­ться у нас в моз­ку у фор­мі пси­хі­чних обра­зів, ду­мок, ідей. ...Як­би наш мо- зок не по­ро­джу­вав пси­хі­чних явищ, він, сам по со­бі, не мі­гби за­без­пе­чи­ти ада­пта­ції до мін­ли­во­го сві­ту, не ма­ю­чи мо­жли­во­сті опе­ру­ва­ти ін­фор­ма­ці­єю про ми­ну­ле та май­бу­тнє. Та­кий по­гляд на люд­ський мо­зок дає нам змо­гу го­во­ри­ти, що на­ша зда­тність оці­ню­ва­ти ін­фор­ма­цію як по­зи­тив­ну або не­га­тив­ну за­без­пе­чує нам, ме­та­фо­ри­чно ка­жу­чи, пе­ре­ка­чу­ва­н­ня ін­фор­ма­ції з ми­ну­ло­го в те­пе­рі­шнє і, та­ким чи­ном, ін­те­гру­ва­н­ня ( об’ єд­на­н­ня) її для елі­мі­на­ції не­ви­зна­че­но­сті. Ми, на­при­клад, мо­же­мо від­но­ви­ти в пам’яті істо­ри­чні по­дії, які від­бу­ва­ли­ся у на­шій кра­ї­ні 25, 10 ро­ків то­му і які від­бу­ва­ю­ться за­раз, і, об’єд­ну­ю­чи цю ін­фор­ма­цію, бо ми її ба­чи­мо у ви­гля­ді пси­хі­чних обра­зів одно­ча­сно, прийня­ти рі­ше­н­ня.

Тож що це, люд­ське «Я» — при­ма­ра, ар­те­факт актив­но­сті на­шо­го моз­ку чи те, що, ма­ю­чи за свій атри­бут сво­бо­ду, тво­рить своє бу­т­тя, ма­ні­пу­лю­ю­чи ін­фор­ма­ці­єю в сво­є­му моз­ку? Як на ме­не, люд­ське «Я» є сфор­мо­ва­ним у со­ці­аль­них умо­вах в ко­рі моз­ку лю­ди­ни пси­хі­чним утво­ре­н­ням (вну­трі­шньо-ме­ре­же­вим аспе­ктом пе­ре­роб­ки ін­фор­ма­ції), що є уяв­ле­н­ням лю­ди­ни про са­мо­го се­бе. Але для нас ва­жли­вим є те, що во­но, бу­ду­ю­чись на іє­рар­хії суб’єктив­них цін­но­стей, по­чи­на­ю­чи з біо­ло­гі­чних і за­кін­чу­ю­чи со­ці­аль­ни­ми, має сво­бо­ду як ін­стру­мент сво­го фун­кціо­ну­ва­н­ня при пе­ре­роб­ці ін­фор­ма­ції, на­ко­пи­че­ної в моз­ку... Тож люд­ське «Я» є опе­ра­то­ром пе­ре­роб­ки ін­фор­ма­ції в люд­сько­му моз­ку. Бо во­но є пев­ним згус­тком на­ших «до­бре» і «не­до­бре», на­ших кон­ку­ру­ю­чих упо­до­бань і упе­ре­дже­но­стей. Але са­ме у та­ких про­ти­річ­чях во­но і має змо­гу на­бли­жа­ти­ся до об’єктив­но­го ба­че­н­ня сві­ту. Сут­тє­вим є і те, що ево­лю­ція по­слі­дов­но фор­мує люд­ське «Я», зда­тне ма­ти ін­шу лю­ди­ну (на­віть тва­ри­ну) не за об’єкт, а за суб’єкт. Суб’єкт, що є ні­чим не гір­шим, аніж «Я сам». А цін­ність, яку «ви­би­раю Я сам», яка не є нав’яза­ною ме­ні мо­єю біо­ло­гі­єю чи мо­їм (або не мо­їм) со­ці­у­мом, є «мною са­мим»...

P.S.

До­зво­лю со­бі ще один ви­сно­вок: сво­бо­да є та­ким на­дба­н­ням ево­лю­ції та істо­рії, яка стає їхньою ру­шій­ною си­лою. Бо біль­шою лю­ди­ною, аніж ти є нею тут і за­раз, мо­жна ста­ва­ти тіль­ки че­рез іні­ці­а­цію вла­сним ви­бо­ром на ко­ристь люд­сько­го бу­т­тя — це сто­су­є­ться і ін­ди­ві­ду­у­мів, і кра­їн. Чер­га за Укра­ї­ною при­єд­на­ти­ся до кра­їн, які май­же впо­ра­лись зі сво­єю «дур­ною сво­бо­дою». На по­лі­ти­чній аре­ні Укра­ї­ни по­трі­бен та­кий, вже ви­тон­че­ний у по­лі­ти­чних іграх пе­ре­сі­чний ви­бо­рець, який зда­тен на 25-рі­чно­му еле­кто­раль­но­му до­сві­ді від­чу­ва­ти лу­ка­ве бу­т­тя. Адже сво­бо­да — це не узур­по­ва­на люд­ським ро­зу­мі­н­ням со­ці­аль­на цін­ність, а спо­сіб бу­т­тя, що по­слі­дов­но ви­зрі­ває в біо­ло­гі­чно­му, а по­тім і со­ці­аль­но­му кон­текс­тах. Спо­сіб, що за­без­пе­чує пе­ре­роб­ку ін­фор­ма­ції в моз­ку за­ра­ди зна­н­ня цьо­го сві­ту. Сві­ту, який мо­жна по-справ­жньо­му пі­зна­ти, тіль­ки див­ля­чись на ньо­го очи­ма рі­зних суб’єктив­но­стей. А тож і спо­сіб, що при­рі­кає лю­ди­ну ро­зу­мі­ти ін­шу лю­ди­ну і так ста­ва­ти біль­шою лю­ди­ною. Дар­ма що в істо­рії тра­пля­ю­ться ча­си тим­ча­со­вих ре­гре­сів.

Олег СОЛОВЙОВ, до­ктор пси­хо­ло­гі­чних на­ук (пси­хо­фі­зіо­ло­гія), про­фе­сор Схі­дно­укра­їн­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту ім. В.Да­ля

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.