«Ме­ні що­но­чі сни­ться, що хо­джу!»

19 черв­ня від­бу­де­ться кон­церт на під­трим­ку ві­до­мо­го ди­кто­ра те­ле­ба­че­н­ня та ра­діо Оле­ксан­дра Са­фо­но­ва

Den (Ukrainian) - - Культура - Ми­хай­ло МАСЛІЙ

Бла­го­дій­ний ве­чір на­зи­ва­є­ться «Срі­бний князь бла­ки­тно­го екра­ну», і він від­бу­де­ться у Ма­лій за­лі па­ла­цу «Укра­ї­на». По­над со­рок ро­ків Оле­ксандр Сер­гі­йо­вич був «облич­чям та го­ло­сом» те­ле­ві­зій­них но­вин, вів уря­до­ві уро­чи­сто­сті, кон­цер­ти, пі­сен­ні кон­кур­си, фе­сти­ва­лі. Йо­го не­за­бу­тній тембр був ві­до­мий міль­йо­нам те­ле­гля­да­чів. Вна­слі­док тяж­кої не­ду­ги О. Са­фо­нов уже во­сьмий рік при­ку­тий до ін­ва­лі­дно­го віз­ка і по­тре­бує до­по­мо­ги не­бай­ду­жих лю­дей. Пі­сля об­сте­же­н­ня і кур­су ре­а­бі­лі­та­ції з’яви­лась на­дія на оду­жа­н­ня. Але для лі­ку­ва­н­ня по­трі­бні чи­ма­лі ко­шти, то­му дру­зі й ко­ле­ги ви­рі­ши­ли про­ве­сти бла­го­дій­ний захід у Ки­є­ві.

Най­ві­до­мі­шо­го ди­кто­ра вва­жа­ли не ли­ше ета­ло­ном укра­їн­сько­го мов­ле­н­ня (за уні­каль­ний го­лос і чи­сто­ту ви­мо­ви), а й за­ко­но­дав­цем мод. Те­ле­ба­че­н­ня бу­ло йо­го жи­т­тям...

«Я МУ­СИВ УСІМ ДОВЕСТИ, ЩО ЗДАТНИЙ ВИ­ЖИ­ТИ І ВІД­БУ­ТИ­СЯ»

— Ко­ли я впер­ше по­чув го­лос Віл­лі­са Ко­но­ве­ра, ди­кто­ра «Го­ло­су Аме­ри­ки», то­ді «за­хво­рів», — при­га­дує Оле­ксандр СА­ФО­НОВ. — Усе твор­че жи­т­тя зві­ряв­ся з йо­го ди­во­ви­жним тем­бром... Моя ро­ди­на ске­пти­чно ста­ви­ла­ся до мо­го ви­бо­ру про­фе­сії. Грав у джа­зі, спів­ав, вів кон­цер­тні про­гра­ми. Я му­сив усім довести, що здатний ви­жи­ти і від­бу­ти­ся, не­за­ле­жно ні від ко­го, і ні від чо­го. Був час, ко­ли у Ки­є­ві си­дів на во­ді й хлі­бі (отри­му­вав сти­пен­дію 20 кар­бо­ван­ців), але опла­чу­вав за окре­мий ку­то­чок і но­сив поль­ські кра­ва­тки.

З Поль­щею у ме­не ба­га­то до­бро­го в жит­ті. Моя баб­ця — поль­ка, і цей го­нор ін­ко­ли ме­не ря­ту­вав у най­скла­дні­ших си­ту­а­ці­ях, не да­вав впа­сти ду­хом. Та й мо­ву ви­вчив ле­ге­сень­ко...

— Я вва­жаю Оле­ксан­дра Са­фо­но­ва те­ле­ві­зій­ним ди­кто­ром но­мер один в Укра­ї­ні, — ви­знає йо­го ко­ле­га по це­ху, ди­ктор Львів­сько­го те­ле­ба­че­н­ня Ро­ман ЛЕМЕХА. — Са­ша по­лі­глот. Він так «швар­го­че» поль­ською, як го­во­рять у Кра­ко­ві. Ан­глій­ську знає пер­фект, а йо­го угор­ською за­хо­плю­ва­ли­ся бу­да­пе­штці!

— Цен­зу­ра шлі­фу­ва­ла і за­о­кру­глю­ва­ла ко­жне сло­во, яке ди­ктор мав ска за ти, — про дов жує роз по відь О. Са­фо­нов. — Най­біль­ші про­бле­ми (з мо­їм зро­стом 192 см) я мав з ко­стю­ма­ми, які бу­ли у той час де­фі­ци­том. У 1960-х мав усьо­го два. Ря­ту­вав­ся під час по­їздок за кор­дон, де ку­пу­вав взу­т­тя, со­ро­чки, ко­стю­ми і кра­ва­тки. Так, зав­дя­ки за­кор­дон­ним май­страм, ме­не дов­гі ро­ки вва­жа­ли за­ко­но­дав­цем мо­ди на те­ле­ба­чен­ні. А то­ді, у Льво­ві, мав бла­ки­тний ко­стюм, який ме­ні по­ши­ли на ви­пу­скний ве­чір у шко­лі. На дру­гий, тем­ний, тка­ни­ну ку­пив у ко­мі­сій­но­му ма­га­зи­ні, і йо­го теж по­ши­ли в ате­льє. Але по­чав но­си­ти рі­зні ху­сто­чки, кра­ва­тки. Я жив по­руч із го­те­лем «Львів» і стриг­ся там у Ана­то­лія До­рі­на. Якось при­ніс йо­му жур­нал, і він на­ма­гав­ся щось вчу­ди­ти з мо­їм во­лос­сям під мо­дель­ну жур­наль­ну стриж­ку. З ті­єю стриж­кою моя фо­то­гра­фія пе­ре­бу­ва­ла дов­ший час на ві­три­ні фо­то­а­те­льє в цен­трі Льво­ва, нав­про­ти то­ді­шньо­го пам’ятни­ка Ле­ні­ну. А фо­то Ро­ма­на Ле­ме­хи бу­ло на ві­три­ні фо­то­а­те­льє нав­про­ти Го­лов­ної по­шти. Він під­стри­гав­ся на ву­ли­ці Ру­ській, а пі­зні­ше — в «Ча­ро­дій­ці».

«Я ОДРУЖИВСЯ ІЗ ПРОФЕСІЄЮ!»

— До сто­ли­ці я пе­ре­брав­ся у 1978 ро­ці. Обмі­няв свою одно­кім­на­тну львів­ську квар­ти­ру на ки­їв­ську. То­ді це бу­ло роз­кіш­шю, хоч по­чи­нав з ра­йо­ну Свя­то­шин (11 «ква­дра­тів» кім­на­тка і п’ять — ку­хня), і от став ки­я­ни­ном... — зга­дує ди­ктор.

На Укра їнсь ко му те ле ба чен ні Оле­ксандр Са­фо­нов чи­тав усі по­ста­но­ви ЦК КПРС і КПУ. «Ін­ко­ли на­віть те­ле­фо­ну­ва­ли з при­ймаль­ні ЦК і про­си­ли, щоб са­ме я щось про­чи­тав, — ка­же Оле­ксандр Сер­гі­йо­вич. — І не­кро­ло­ги чи­тав... Я ж «по­хо­вав» усіх ге­не­раль­них се­кре­та­рів ЦК КПРС! Усе по­ча­ло­ся з Бре­жнє­ва. От ча­си бу­ли... З ран­ку до ве­чо­ра грає кла­си­ка по те­ле­ба­чен­ню, на­род знає з «Го­ло­су Аме­ри­ки», що Льо­ня по­мер, а офі­цій­но­го по­ві­дом­ле­н­ня не­має. Так, Бре­жнє­ва хо­вав аж п’ять днів! На­віть якийсь гу­мо­рист на­ді­слав ли­ста на Укра­їн­ське те­ле­ба­че­н­ня, в яко­му, зокре­ма, написав: «...і як тіль­ки ви­три­ма­ло ва­ше му­жнє сер­це п’ять днів хо­ва­ти Ген­се­ка? Вам за це тре­ба при­сво­ї­ти зва­н­ня ге­роя»...

Я ні­ко­ли не був чле­ном пар­тії. Ме­ні ж до­ве­ло­ся чи­та­ти по­ві­дом­ле­н­ня й про ГКЧП. Че­рез це на якийсь час ме­не на­віть від­лу­чи­ли від ефі­ру. Ві­ша­ли яр­ли­ки. А я ви­ко­ну­вав свій про­фе­сій­ний обов’язок, хо­ча ме­ні са­мо­му це ду­же не по­до­ба­ло­ся...

«ЛИ­ШЕ ПОЧИНАЄШ КАЗАТИ СЛО­ВО «НА­РО­ДНА ...» ЧИ «НА­РО­ДНИЙ ...», А З ГЛЯДАЦЬКОЇ ЗА­ЛИ ЗРИВАЄТЬСЯ МОРЕ ОПЛЕСКІВ»

— Ба­га­то кон­цер­тів вів із Оле­ною Ко­ва­лен­ко — ві­до­мим і улю­бле­ним ди­кто­ром Укра­їн­сько­го ра­діо, — по­вер­та­є­ться спо­га­да­ми у ті ро­ки ле­ген­да ТБ. — Во­на бу­ла вже у по­ва­жно­му ві­ці й то­му не ви­хо­ди­ла на сце­ну, а ли­ше че­рез мі­кро­фон лу­нав її го­лос. Зві­сно, що я сам не міг ви­йти, то­му про­вів со­тні кон­цер­тів теж із-за ла­штун­ків, де бу­ло чу­ти ли­ше мій го­лос. Ор­га­ні­за­то­ром і по­ста­нов­ни­ком най­біль­ших дер­жав­них і свя­тко­вих чи уро­чи­стих дійств був Бо­рис Шар­вар­ко. Хоч не раз йо­го ла­я­ли і до­рі­ка­ли за де­які мо­мен­ти, все ж кра­що­го ре­жи­се­ра від ньо­го ми те­пер не ма­є­мо.

Зав­дя­ки Бо­ри­су Ге­ор­гі­йо­ви­чу, я вів пер­ші фе­сти­ва­лі «Пі­сен­ний вер­ні­саж» ра­зом зі спів­а­чкою Окса­ною Бі­ло­зір. А Дні куль­ту­ри Укра­ї­ни в усіх ре­спу­блі­ках СРСР, за­ру­бі­жні во­я­жі май­стрів ми­стецтв у кра­ї­ни со­ці­а­лі­зму не об­хо­ди­ли­ся без ме­не.

На від­мі­ну від те­ле­ба­че­н­ня, де чи­тав офі­цій­ні но­ви­ни, на естра­дних кон­цер­тах міг ви­яви­ти свої актор­ські зді­бно­сті.

Ко­ли ого­ло­шу­вав ви­ступ Со­фії Ро­та­ру, зав­жди був вну­трі­шній емо­цій­ний під­йом. У ко­жно­му кон­цер­ті бу­ли ті, ко­го гля­дач че­кав з осо­бли­вим не тер пін ням, ще лиш по чи на єш казати сло­во «на­ро­дна ...» чи «на­ро­дний ...», а з глядацької за­ли зривається море оплесків. Улю­блен­ці, пе­ре­ва­жно, за­кін­чу­ва­ли дій­ства. Ко­ли ого­ло­шу­вав у Ки­є­ві ви­хід сво­їх зем­ля­ків, в ду­ші зав­жди щось пе­ре­вер­та­ло­ся. Лю­бив і лю­блю пі­сні Іго­ря Бі­ло­зі­ра та йо­го «Ва­три».

То­ді ми ма­ли укра­їн­ську естра­дну пі­сню най­ви­щих зраз­ків. Та ж «Чер­во­на ру­та» Во­ло­ди­ми­ра Іва­сю­ка, «Два ко­льо­ри» Оле­ксан­дра Бі­ла­ша, пі­сні Іго­ря Ша­мо, Пла­то­на Май­бо­ро­ди, Во­ло­ди­ми­ра Вер­ме­ни­ча, Лев­ка Ду­тков­сько­го, Ана­то­лія Гор­чин­сько­го, Іго­ря По­кла­да, Віктора Мо­ро­зо­ва, Бо­г­да­на Янів­сько­го...

Зав­жди слу­хав і очі­ку­вав із не­тер­пі­н­ням на но­ві тво­ри в ре­пер­ту­а­рі Ва­си­ля Зін­ке­ви­ча, На­за­рія Ярем­чу­ка, Іва­на По­по­ви­ча, во­каль­но-ін­стру­мен­таль­них ан­сам­блів: «Сме­рі­чки», «Ко­бзи» Же­ні Ко­ва­лен­ка і «Ва­три», «Ар­ні­ки» чи «Сві­тя­зя»...

У Ки­є­ві О. Са­фо­нов змі­нив дев’ять по­ме­шкань. Ось у те­пе­рі­шньо­му, що на вул. Ли­сен­ка, услав­ле­ний ди­ктор у сво­їй квар­ти­рі — віч-на-віч із до­лею, і з ти­ми, хто до­по­ма­гає йо­му в бо­роть­бі з не­ду­гою.

— Я не одна, ме­ні на змі­ну при­хо­дить ще одна жі­но­чка, — ка­же Та­ня СИТНЮК. — Ми з Оле­ксан­дром Сер­гі­йо­ви­чем май­же ро­ди­чі. Йо­го стар­ша се­стра Сві­тла­на ви­йшла за­між за мо­го рі­дно­го бра­та. Во­ни жи­вуть у Ро­сії. А я вже шість ро­ків до­по­ма­гаю Оле­ксан­дру. Він опти­міст. Ли­шень без сто­рон­ньої до­по­мо­ги не мо­же обі­йти­ся. Пі­сля ін­суль­ту не пра­цю­ють но­ги. Є й ін­ші бо­ля­чки, про­те не на­рі­кає на до­лю, му­жньо пе­ре­но­сить усе...

На бла­го­дій­но­му кон­цер­ті у Па­ла­ці «Укра­ї­на» ви­сту­па­ти­муть: Іво Бо­бул, Окса­на Бі­ло­зір, Ві­та­лій та Сві­тла­на Бі­ло­нож­ки, Іван По­по­вич, Ана­то­лій Ма­твій­чук, На­дія Ше­стак, Павло Зі­бров, Юрій Риб­чин­ський, Ва­дим Кри­щен­ко, Ан­дрій Де­ми­ден­ко, Та­ма­ра Стра­ті­єн­ко, Те­тя­на Цим­бал, Ні­на Ма­тві­єн­ко, Єв­ген Ко­ва­лен­ко і ВІА «Ко­бза», Лі­дія Ми­хай­лен­ко, Окса­на Пе­кун, Лю­бов та Ві­ктор Ані­сі­мо­ви, квар­тет «Ге­тьман», Пе­тро Ма­га, Те­тя на Піс ка рьо ва, Сер гій Шиш кін. Ор­га­ні­за­то­ром ве­чо­ра є ко­ле­ктив НПМ «Укра­ї­на».

Пе­ре­ра­ху­ва­ти ко­шти на лі­ку­ва­н­ня мо­жна на бла го дій ний ра ху нок Оле­ксан­дра Сер­гі­йо­ви­ча Са­фо­но­ва 5168 7573 1352 1439 (кар­тка «При­ват­бан­ку»)

ФО­ТО З АР­ХІ­ВУ ОЛЕ­КСАН­ДРА СА­ФО­НО­ВА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.