Гро­ма­дян­ський ріст і ви­хо­ва­н­ня сма­ку

Чо­му де­які сту­ден­ти по­бу­ва­ли у ЛШЖ не один раз, а на­віть... тричі

Den (Ukrainian) - - 25 -

При­йом ан­кет у Лі­тню шко­лу жур­на­лі­сти­ки «Дня» три­ває, і ми отри­му­є­мо чи­ма­ло дзвін­ків та ли­стів від сту­ден­тів та їхніх ба­тьків із рі­зних ре­гіо­нів. Мо­лодь ці­ка­ви­ться не тіль­ки пев­ни­ми по­бу­то­ви­ми і те­хні­чни­ми мо­мен­та­ми, а й тим, чи «по­тя­гне» мі­сяць ін­тен­сив­но­го на­вча­н­ня. Щоб не бу­ти го­ло­слів­ни­ми, ми про­дов­жу­є­мо на­да­ва­ти сло­во ви­пу­скни­кам ЛШЖ рі­зних ро­ків, які пе­ре­ко­на­ні: цей, не у всьо­му лег­кий, до­свід дасть ре­зуль­тат на ба­га­то ро­ків. На­при­клад, ми­ну­ло­го ро­ку лі­тньо­шко­ля­рі зу­стрі­ли­ся аж з 32 ле­кто­ра­ми — лю­дьми з рі­зних сфер, за яки­ми — до­свід і своя істо­рія успі­ху. До ре­чі, під час ан­ке­ту­ва­н­ня ми ці­ка­ви­мо­ся і дум­кою сту­ден­тів що­до май­бу­тніх го­стей шко­ли, хо­ча, зви­чай­но, оста­то­чний ви­бір за­ли­ша­є­ться за ре­да­кці­єю. На­га­да­є­мо, Лі­тня шко­ла жур­на­лі­сти­ки «Дня»-2017 про­хо­ди­ти­ме за під­трим­ки Цен­тру ін­фор­ма­ції та до­ку­мен­та­ції НАТО. За­пов нюй те ан ке ти за ад ре сою https://day.kyiv.ua/uk/content/anket a-dlia-uchasnykiv-litnioi-shkolyzhurnalistyky-dnia. Де­длайн — 23 черв­ня!

● «МОЇ КО­ЛЕ­ГИ ІЗ ЛШЖ —

ДУ­ЖЕ ПРО­ФЕ­СІЙ­НІ

ЖУР­НА­ЛІ­СТИ ЗА­РАЗ»

Со­фія КОЧМАР,

жур­на­ліс­тка, ви­пу­скни­ця ЛШЖ-2011:

— Най­го­лов­ні­ше, що да­ла ме­ні ЛШЖ, — це кіль­ка де­ся­тків пу­блі­ка­цій у мо­є­му пор­тфо­ліо. Це бу­ли пер­ші мої ро­бо­ти і, я б ска­за­ла, най­більш ефе­ктив­ні в сен­сі мо­го на­вча­н­ня над ни­ми. За­раз це ку­ме­дно, але ко­ли ме­не за­пи­та­ли: «Що ти хо­чеш ро­би­ти в га­зе­ті?» — я ска­за­ла, що хо­чу взя­ти ін­терв’ю в усіх глав цер­ков. І то­ді я та­ки хо­ди­ла до Па­трі­ар­ха Фі­ла­ре­та з ко­ле­гою На­ді­єю Ти­ся­чною. Жур­на­лі­сти­ка — це як ви­вче­н­ня мо­ви — тре­ба прой­ти пев­ний бар’єр, і то­ді вже про­цес пі­де лег­ко. А не прой­деш — так ні­чо­го і не зро­биш. То­му, вла­сне, в га­зе­ті ме­ні це вда­ло­ся зро­би­ти. Най­біль­ше ці­ную зу­стріч у «Дні» з Бо­гда ном Гав ри ли ши ним. І це був справ­ді «свя­тий мі­льяр­дер». Як же він вчив нас мрі­я­ти! Біль­ше, ма­буть, ні­хто так і не зу­міє, як він, мо­ти­ву­ва­ти мо­лодь. І ще мій на­бу­ток зав­дя­ки га­зе­ті «День» — це кон­та­кти. Мої ко­ле­ги із ЛШЖ — це ду­же про­фе­сій­ні жур­на­лі­сти за­раз. Так, ба­га­то із мо­їх май­бу­тніх кон­тра­ктів чи про­по­зи­цій над­хо­ди­ло са­ме від тих, з ким ми бу­ли в «Дні».

А ще ду­же при­єм­но: ко­ли ти вже пра­цю­єш з ін­ши­ми ви­да­н­ня­ми, між­на­ро­дни­ми, а по­тім при­хо­диш з іно­зем­ни­ми ко­ле­га­ми на ін­терв’ю до на­ро­дних де­пу­та­тів, і во­ни да­ру­ють їм кни­гу Бі­блі­о­те­ки «Дня». А ти ще сту­ден­ткою ба­чи­ла, як цю кни­гу го­ту­ють до дру­ку, як во­на «на­ро­джу­ва­ла­ся»!.

● «МЕ­НЕ «День» НАВЧИВ,

ЩО ВСЕ ПО­ЧИ­НА­Є­ТЬСЯ

ЗІ СМІЛИВОСТІ ДУМ­КИ»

Юлія ЯРУЧИК, ви­пу­скни­ця Острозь­кої ака­де­мії, сту­ден­тка Ве­рон­сько­го уні­вер­си­те­ту (Iта­лія):

— Я бу­ла уча­сни­цею Лі­тньої шко­ли жур­на­лі­сти­ки тричі. І як­би бу­ла на­го­да, яб і за­раз про­во­ди­ла лі­тній час са­ме в та­ко­му сти­лі. «День» не просто про­по­нує по­ба­чи­ти ро­бо­ту ре­да­кцію зсе­ре­ди­ни, до­лу чи ти ся до тво рен ня га зет них шпальт чи на­пи­са­ти кіль­ка текс­тів для но­ме­ру. Лі­тня шко­ла — це щось на­ба­га­то біль­ше. Це ідея. Ідея са­мо­ро­з­ви­тку, ідея ди­ви­ти­ся на світ гло­баль­но, але ви­би­ра­ти для се­бе ли­ше те, що справ­ді цін­не і вар­ті­сне. У Лі­тній шко­лі ме­не не на­вча­ли, як пра виль но за пи са ти ін - терв’ю, зро­би­ти репортаж чи за­мі­тку, хо­ча й це теж. Ме­не на­вча­ли то­го, що є на­ба­га­то ва­жли­ві­шим для жур­на­лі­ста — ду­ма­ти, ана­лі­зу­ва­ти, роз­став­ля­ти акцен­ти, шу­ка­ти у су­спіль­стві ті «жи­ві» острів­ки, які вар­то під­три­ма­ти, про які вар­то роз­ка­зу­ва­ти ін­шим.

Для май­бу­тніх уча­сни­ків зі­зна­ю­ся від­ра­зу: в Лі­тній шко­лі не­про­сто. Тут тре­ба до­тя­гну­ти­ся до тих ви­со­ких стан­дар­тів, за яки­ми пра­цює га­зе­та з по­ча­тку сво­го існу­ва­н­ня. Тут важливо не тіль­ки го­во­ри­ти на рів­ні з ле­кто­ра­ми-ін­те­ле­кту­а­ла­ми, а й змог­ти по­тім пра­виль­но роз­кла­сти все по­чу­те в го­ло­ві й використати в що­ден­ній ро­бо­ті жур­на­лі­ста. Го­лов­ним зав­да­н­ням «шко­ля­рів», як на ме­не, є схо­пи­ти ті орі­єн­ти­ри, на які вка­зує «День». Але не тре­ба бо­я­ти­ся по­ми­ли­ти­ся або на­пе­ред не­до­оці­ню­ва­ти свої мо­жли­во­сті. Ме­не «День» навчив, що все по­чи­на­є­ться зі сміливості дум­ки, а рі­шу­чість при­но­сить гар­ні ре­зуль­та­ти. За­га­лом, Лі­тня шко­ла жур­на­лі­сти­ки «Дня» — це шанс ви­ро­сти із су­хої, схе­ма­ти­чної уні­вер­си­тет­ської те­о­рії, шанс увійти в ін­те­ле­кту­аль­ний про­стір кра­ї­ни, шанс до­пов­ни­ти свою ви­щу осві­ту, яка в Укра­ї­ні зде­біль­шо­го та­ка не­пов­на.

● «ТАК ВИХОВУЄТЬСЯ

ПО­КО­ЛІ­Н­НЯ

ЖУР­НА­ЛІ­СТІВ, ЯКІ НЕСУТЬ

ВІД­ПО­ВІД­АЛЬ­НІСТЬ

ЗА СВОЄ СЛО­ВО»

Хри­сти­на СОЛТИС, уча­сни­ця Лі­тньої шко­ли жур­на­лі­сти­ки-2016:

— В епо­ху ін­фор­ма­цій­но­го бу­му по­трі­бно ре­тель­но під­хо­ди­ти до пе­ре­вір­ки ін­фор­ма­ції. Цю фун­кцію мо­жуть і по­вин­ні взя­ти на се­бе ме­діа — це як аксі­о­ма, яка не під­ля­гає обго­во­рен­ню, а не уні­вер­саль­не зав­да­н­ня для всіх ЗМІ.

Крім цьо­го, ва­жли­вим є ви­хов­ний по­тен­ці­ал ме­діа, при цьо­му ма­є­ться на ува­зі не на­вча­н­ня як жи­ти, або про що ду­ма­ти. Йде­ться, перш за все, про ство­ре­н­ня філь­трів — ін­фор­ма­цій­них, куль­тур­них, ду­хов­них. Ме­діа по­вин­ні ви­хо­ву­ва­ти смак — смак до жи­т­тя, до куль­ту­ри, до прав­ди, до ви­щих ду­хов­них іде­а­лів.

Так скла­лось, що в Укра­ї­ні ЗМІ ма­ють до­да­тко­ве зав­да­н­ня — фор­му­ва­ти про­укра­їн­ську ре­аль­ність і ві­днов­лю­ва­ти істо­ри­чну пам’ять. З одно­го бо­ку — це ви­клик, а з дру­го­го — можливість пов­ні­стю ре­а­лі­зу­ва­ти по­тен­ці­ал че­твер­тої вла­ди. По­го­джу­юсь із дум­кою Єв­ге­на Свер­стю­ка, який го­во­рив, що ЗМІ ма­ють до­но­си­ти до ау­ди­то­рії пе­ре­кон­ли­ві ме­си­джі про за­хист на­ціо­наль­них ін­те­ре­сів, про за­хист і до­три­ма­н­ня за­ко­ну, про гі­дність гро­ма­дя­ни­на і дер­жа­ви.

Са­ме цим уже 20 ро­ків за­йма­є­ться га­зе­та «День». Ме­ні як ви­пу­скни­ці Лі­тньої шко­ли по­ща­сти­ло від­чу- ти на со­бі на­став­ни­цькі мо­жли­во­сті га­зе­ти пов­ною мі­рою. Зу­стрі­чі з не­пе­ре­сі­чни­ми го­стя­ми ЛШЖ стра­те гіч но до пов ню ва ли від ві ди ни «Ми­сте­цько­го Ар­се­на­лу», кін­но­го клу­бу, гольф-цен­тру та ін­те­ле­кту­аль­ною по­до­рож­жю в Ба­ту­рин. Так, на мою дум­ку, виховується по­ко­лі­н­ня жур­на­лі­стів, які несуть від­по­від­аль­ність за своє сло­во.

● «СЕР­ЙО­ЗНИЙ ВИ­КЛИК

СА­МО­МУ СО­БІ

ЯК МАЙ­БУ­ТНЬО­МУ

ЖУРНАЛІСТОВІ

ЧИ ПРОСТО АКТИВНОМУ

ГРОМАДЯНИНОВІ»

Во­ло­ди­мир СЕНАТОВСЬКИЙ,

жур­на­ліст, ви­пу­скник ЛШЖ-2011:

— На пер­ший по­гляд зда­є­ться, що Лі­тня шко­ла жур­на­лі­сти­ки га­зе­ти «День» обме­же­на кон­кре­тни­ми дня­ми в ка­лен­да­рі. Але цей ка­лен­дар­ний мі­сяць — ли­ше вер­хів­ка айс­бер­га. На­вча­н­ня з га­зе­тою, зви­чай­но, по­чи­на­є­ться за­дов­го до при­їзду в ре­да­кцію. І по­тім ти вже сам ви­би­ра­єш, яких ча­со­вих та сми­сло­вих форм на­бу­де Шко­ла са­ме для те­бе. Пі­сля ін­тен­сив­но­го мі­ся­ця в ре­да­кції «Дня» до­ма­шньо­го зав­да­н­ня ви­ста­чає, по­вір­те, на ба­га­то ро­ків упе­ред. І з ча­сом во­но на­віть ускла­дню­є­ться.

Це не нав­ми­сне при­ду­ма­ні кра­си­ві сло­ва. Це до­сі жи­ве від­лу­н­ня то­го на­тхне­н­ня і вра­жень, які я сам отри­мав у ре­да­кції «Дня» влі­тку 2011 ро­ку. Лі­тня шко­ла — це сер­йо­зний ви­клик са­мо­му со­бі як май­бу­тньо­му журналістові чи просто активному громадянинові. Я від­вер­то мо­жу зі­зна­тись, що справ­ля­ти­ся з усі­ма зав­да­н­ня­ми і всти­га­ти за про­гра­мою зу­стрі­чей та по­дій бу­ва­ло важ­ко. Нам, шко­ля­рам, до­во­ди­лось пе­ре­ми­ка­ти­ся з одні­єї те­ми на ін­шу, до­пи­су­ва­ти ма­те­рі­ал для на­сту­пно­го но­ме­ра га­зе­ти, ледь не одно­ча­сно роз­ши­фро­ву­ва­ти ау­діо­за­пи­си й по­спі­ша­ти на пре­зен­та­ції чи прес-кон­фе­рен­ції в мі­сті. Але та­кий темп від­шлі­фо­вує ба­га­то про­фе­сій­них яко­стей. Пра­цю­ва­ти пліч-опліч із до­свід­че­ни­ми жур­на­лі­ста­ми «Дня» — це ве­ли­ка честь. То­му пі­сля на­си­че­но­го мі­ся­ця в ре­да­кції «Дня» я від­чу­вав не вто­му, а без­ме­жну вдя­чність за цю можливість.

Не­за­дов­го пі­сля Шко­ли «Дня» я по­чав ви­вче­н­ня ще одні­єї іно­зем­ної мо­ви. Ще пі­зні­ше — по­над три ро­ки про­пра­цю­вав у но­вин­ній жур­на­лі­сти­ці. Ці ряд­ки я пи­шу зі швед­сько­го мі­ста Карл­скру­на, де в ро­лі пра­кти­кан­та ко­ле­джу Лі­то­рі­на я, се­ред ін­шо­го, по­ши­рюю ін­фор­ма­цію про Укра­ї­ну швед­ською мо­вою. Із впев­не­ні­стю мо­жу ска­за­ти, що «День», на­ста­но­ви Ла­ри­си Оле­ксі­їв­ни та пра­ців­ни­ків га­зе­ти бу­ли се­ред тих ва­жли­вих чин­ни­ків, які при­ве­ли ме­не ту­ди, де я пра­цюю за­раз. То­му я щи­ро за­здрю всім, для ко­го за кіль­ка ти­жнів роз­по­чне­ться цьо­го­рі­чна Лі­тня шко­ла жур­на­лі­сти­ки «Дня».

● «ЦЕ БУ­ЛО ДУ­ЖЕ

ВА­ЖЛИ­ВИМ ЕТА­ПОМ

У ЖИТ­ТІ»

Ві­кто­рія КАКУБАВА, ке­рів­ник ме­ді­а­де­пар­та­мен­ту А «Мі­стДні­про», ви­пу­скни­ця ЛШЖ-2006 і 2007:

— У Лі­тній шко­лі жур­на­лі­сти­ки «Дня» я бу­ла двічі — на дру­го­му і на тре­тьо­му кур­сі На­ціо­наль­но­го гір­ни­чо­го уні­вер­си­те­ту. Не­зва­жа­ю­чи на те, що цей виш не про­філь­ний що­до жур­на­лі­сти­ки, у нас є кра­щий у сві­ті ре­ктор Ген­на­дій Пів­няк, який нас від­прав­ляв до «шко­ли» і плюс за­без­пе­чу­вав це фі­нан­со­во. При­то­му, що ко­ле­ги з про­філь­них ви­шів не ма­ли та­кої під­трим­ки. Нам, сту­ден­там гір­ни­чо­го, це за­без­пе­чу­ва­ли, щоб ми різ но біч но роз ви ва ли ся і ста ли жур­на­лі­ста­ми.

Під час Лі­тньої шко­ли най­біль­ше ме­ні за­пам’ята­ло­ся ін­терв’ю з по­кій­ним, на жаль, Єв­ге­ном Ку­шна­рьо­вим. Це вза­га­лі був пер­ший по­лі­тик та­ко­го рів­ня, яко­го ми по­ба­чи­ли на­жи­во. За­пам’ята­лось ду­же ве­ли­ке вра­же­н­ня і від роз­мо­ви, і від то­го, що по­тім на­ші прі­зви­ща теж по­ста­ви­ли під ін­терв’ю. Сту­ден­ти дру­го­го кур­су не­про­філь­но­го ви­шу вже є спів­ав­то­ра­ми та­ко­го ін­терв’ю в та­кій га­зе­ті! Це бу­ло ду­же кру­то!

При­ро­дно, нас зди­ву­ва­ла і вра­зи­ла Ла­ри­са Оле­ксі­їв­на. Во­на зро­би­ла ва­го­мий вне­сок у наш роз­ви­ток. Ска­жу, який. Во­на спря­му­ва­ла нас у рі­чи­ще ін­те­ле­кту­аль­но­ана­лі­ти­чної жур­на­лі­сти­ки і жур­на­лі­сти­ки, яка ске­ро­ва­на на те, щоб лю­ди­ні да­ва­ти щось ко­ри­сне і ці­ка­ве, а не не­га­тив­ну ін­фор­ма­цію. Гру­бо ка­жу­чи, у нас ри­нок орі­єн­то­ва­ний на не­га­тив: всі ка­на­ли, які по­ка­зу­ють не­га­тив­ні по­дії, ма­ють ве­ли­кий рей­тинг. Ла­ри­са Ів­ши­на нам по­ясни­ла, що це не го­лов­не. А го­лов­не — те, що ти не­сеш лю­дям дій­сно щось хо­ро­ше і ро­зум­не. Я за раз до три му юсь са ме цьо го прин­ци­пу. У нас в ро­бо­ті тро­хи ін­ша спе­ци­фі­ка — ми, як ін­фор­ма­цій­не агент­ство, пи­ше­мо но­ви­ни. Але я зав­жди на­по­ля­гаю, щоб у всій сво­їй по­лі­ти­ці ми ухи­ля­ли­ся від не га ти ву. Ми на ма га є мо ся просто які­сно ін­фор­му­ва­ти чи­та­ча про по дії, які від бу ва ють ся. Ось там, в ЛШЖ «Дня», у ме­не за­кла­ли під­ва­ли­ни цьо­го ро­зу­мі­н­ня, що не тре­ба гна­ти­ся за «сма­же­ним » , для то го щоб під ви щи ти со­бі рей­тин­ги. І во­но до­сі за­ли­ша­є­ться. Дя­ку­є­мо Ла­ри­сі Оле­ксі­їв­ні, дя­ку­є­мо га­зе­ті «День». Це бу­ло ду­же ва­жли­вим ета­пом у жит­ті.

ФО­ТО МИ­КО­ЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Со­фія Кочмар

Во­ло­ди­мир Сенатовський

Хри­сти­на Солтис

Юлія Яручик

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.