Крізь при­зму вер­шин

На при­кла­ді жи­т­тя і твор­чої спад­щи­ни Йо­а­ни­кія Ґа­ля­тов­сько­го но­ва кни­га На­та­лі Яковенко ре­кон­стру­ює ін­те­ле­кту­аль­ний ланд­шафт дру­гої по­ло­ви­ни XVII сто­лі­т­тя

Den (Ukrainian) - - Українці – Читайте! - Ро­ман ГРИВІНСЬКИЙ, «День»

Не так ба­га­то в Укра­ї­ні ав­то­рів, ко­жна но­ва книж­ка яких стає по­ді­єю. Ще мен­ше се­ред та­ких ав­то­рів на­у­ков­ців. Ві­до­мий істо­рик, про­фе­сор ка­фе­дри істо­рії На­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту «Ки­є­во-Мо­ги­лян­ська ака­де­мія» На­та­ля Яковенко — одна з не­ба­га­тьох. Дня­ми в Цен­трі поль­ських та єв­ро­пей­ських сту­дій На­УКМА во­на пред­ста­ви­ла своє чер­го­ве зна­ко­ве до­слі­дже­н­ня «У по­шу­ках Но­во­го не­ба: Жи­т­тя і текс­ти Йо­а­ни­кія Ґа­ля­тов­сько­го». Ра­ні­ше ви­хід но­во­ї­кни­ги На­та­ля Яковенко про­а­нон­су­ва­ла в ін­терв’ю га­зе­ті «День» (див. ма­те­рі­ал «У по­шу­ках «зо­ло­то­го ві­ку» в № 61—62 від 7—8 кві­тня ц. р.)

В до­слі­джен­ні йде­ться про ре­кто­ра Мо­ги­лян­сько­го ко­ле­гі­у­му та най­по­пу­ляр­ні­шо­го цер­ков­но­го пи­сьмен­ни­ка сво­го ча­су Йо­а­ни­кія Ґа­ля­тов­сько­го. На при­кла­ді жи­т­тя і твор­чої спад­щи­ни ви­да­тно­го бо­го­сло­ва й про­по­від­ни­ка ав­тор­ка ре­кон­стру­ює ін­те­ле­кту­аль­ний ланд­шафт дру­го­ї­по­ло­ви­ни XVII сто­лі­т­тя, опи­сує дже­рель­ну ба­зу, на яку ма­ли змо­гу спи­ра­ти­ся то­го­ча­сні укра­їн­ські вче­ні му­жі, а та­кож спе­ци­фі­ку їхньої по­тен­цій­ної чи­та­цької ау­ди­то­рії. Ро­зді­ли кни­ги при­свя­че­но, зокре­ма, огля­ду ви­ко­ри­ста­но­го Ґа­ля­тов­ським «бі­бліо­те­чно­го ре­сур­су» та спосо­бам йо­го опра­цю­ва­н­ня, йо­го про- по­від­ям, «ба­лан­су­ван­ню» Ґа­ля­тов­сько­го між ві­ров­че­н­ня­ми схі­дно­їі за­хі­дно­ї­цер­ков, уяв­ле­н­ням пи­сьмен­ни­ка про свя­тість та свя­тих. В остан­ньо­му роз­ді­лі йде­ться про став­ле­н­ня Ґа­ля­тов­сько­го до єв­ре­їв. Окрім близь­ко 500 сто­рі­нок основ­но­го текс­ту, фун­да­мен­таль­не ви­да­н­ня На­та­лі Яковенко мі­стить та­кож до­да­тки, в яких по­да­но роз­ши­фро­ва­ний до­слі­дни­цею ка­та­лог по­си­лань у тво­рах Ґа­ля­тов­сько­го та ві­до­мо­сті про ав­то­рів, яких він зга­дує.

«НЕПРАВОСЛАВНИЙ ПРА­ВО­СЛАВ­НИЙ»

«Сво­го ча­су Ґа­ля­тов­ський при­ва­бив ме­не са­ме по­си­ла­н­ня­ми, які він ро­бив на по­лях, — роз­по­від­ає На­та­ля Яковенко. — По­ча­ла я з то­го, що взя­ла­ся роз­ши­фро­ву­ва­ти ці йо­го ча­сом просто без­ум­ні при­мі­тки, які скла­да­ли­ся з двох-трьох лі­тер. За­га­лом він зга­дує тво­ри близь­ко 200 ав­то­рів. Тіль­ки Ав­гу­сти­на, який був одним з йо­го улю­блен­ців, зга­дує 16 праць. Зро­зумі­ло, що, за ви­ня­тком, на­при­клад, Іо­ана Зо­ло­то­усто­го, ці тво­ри зде­біль­шо­го не бу­ли пе­ре­кла­де­ні. Ґа­ля­тов­ський — не чи­тач ки­ри­ли­чних спи­сків, він чи­тав ла­тин­ські текс­ти. Що він з ни­ми ро­бив — окре­ме пи­та­н­ня. Ті, які йо­му ім­по­ну­ва­ли, пе­ре­кла­дав до­слів­но, ін­ші — цен­зу­ру­вав. Роз­ши­фру­ва­н­ня зайня­ло в ме­не рік. На сьо­го­дні за­ли­ши­ло­ся чо­ти­ри чи п’ять по­си­лань, які так і не вда­ло­ся про­ін­тер­пре­ту­ва­ти. Про­тя­гом жи­т­тя Ґа­ля­тов­ський ви­дав дру­ком аж 18 кни­жок, то­му йо­го спадщина — справ­жній скарб для істо­ри­ка. Хто ще з ав­то­рів XVII сто­лі­т­тя мо­же по­хва­ли­тись та­кою пло- дю­чі­стю? По­ло­ви­на з цих текс­тів (дев’ять книг) — укра­ї­но­мов­ні, при­чо­му ча­сто йде­ться май­же про су­ча­сну укра­їн­ську мо­ву. Вла­сне, мо­ва та­кож ста­ла одним з чин­ни­ків, які ме­не за­ці­ка­ви­ли, адже у ті ча­си біль­ше так ні­хто не пи­сав. Ре­шта праць Ґа­ля­тов­сько­го — поль­сько­мов­ні».

Один з ва­жли­вих сю­же­тів кни­ги — осо­бли­ва екле­зі­аль­на іден­ти­чність то­го­ча­сно­го ки­їв­сько­го пра­во­слав’я, яскра­вим уосо­бле­н­ням якої був Йо­а­ни­кій Ґа­ля­тов­ський. В до­слі­джен­ні цьо­го фе­но­ме­на На­та­ля Яковенко, за її вла­сним зі­зна­н­ням, зна­хо­дить «де­те­ктив­ний сю­жет», «іскру», яка на­дає азар­ту ро­бо­ті істо­ри­ка. «На­зви для ті­є­ї­цер­кви я не при­ду­ма­ла, — роз­по­від­ає до­слі­дни­ця. — Умов­но на­зи­ваю ці про­це­си «не­пра­во­слав­ним пра­во­слав’ям». Йо­го пред­став­ни­ки по­слі­дов­но й ду­же вправ­но де­кла­ру­ють свою «гре­цькість», і це ду­же до­бре про­слід­ко­ву­є­ться в текс­тах Ґа­ля­тов­сько­го. Але во­дно­час во­ни «ду­ма­ють ла­ти­ною» — ко­ри­сту­ю­ться ла­тин­ськи­ми текс­та­ми, ла­тин­ськи­ми ко­мен­та­ря­ми до Свя­тих отців. Хтось хо­тів би зна­йти в цьо­му уній­ну ідею, але її тут не­має. Йде­ться про якесь хи­мер­не, але во­дно­час ду­же ор­га­ні­чне пе­ре­пле­те­н­ня куль­тур­них сві­тів. Вва­жаю, що ця екле­зі­аль­на іден­ти­чність по­ста­ла не за Пе­тра Мо­ги­ли, а ще ра­ні­ше — з по­ча­тком дру­кар­сько­ї­ре­во­лю­ції , ко­ли по­ча­ли над­хо­ди­ти книж­ки, став­ся ін­фор­ма­цій­ний бум. От­же, йде­ться при­бли­зно про дру­гу по­ло­ви­ну XVI сто­лі­т­тя. В се­ре­ди­ні ж XVII сто­лі­т­тя від­бу­ва­є­ться її ко­ди­фі­ка­ція. Пред­став­ни­ки се­ре­до­ви­ща т. зв. ки­їв­ської вче­но­сті, й се­ред них Ґа­ля­тов­ський, на­да­ють цьо­му яви­щу ін­те­ле­кту­аль­но­ї­за­вер­ше­но­сті та зрі­ло­сті».

На дум­ку до­слі­дни­ка ре­лі­гій­но­ї­куль­ту­ри та осві­ти, до­кто­ра істо­ри­чних на­ук, до­цен­та ка­фе­дри істо­рі­ї­На­УКМА Ма­кси­ма Яре­мен­ка, кни­га На­та­лі Яковенко спро­сто­вує уяв­ле­н­ня про те, що істо­рик, який за­йма­є­ться цер­ков­ною про­бле­ма­ти­кою, мо­же до­ся­гну­ти успі­ху тіль­ки за умо­ви, якщо він має по­за­ду бо­го­слов­ський бек­гра­унд. «У по­шу­ках Но­во­го не­ба» — це та кни­га, за якою ма­ють вчи­тись укра­їн­ські бо­го­сло­ви, — пе­ре­ко­на­ний Ма­ксим Яре­мен­ко. — В ній на кон­кре­тно­му ран­ньо­мо­дер­но­му ма­те­рі­а­лі по­ка­за­но, як за­сто­со­ву­ва­лись, тра­кту­ва­лись, спри­йма­лись ті чи ін­ші бо­го­слов­ські тер­мі­ни та по­ня­т­тя в пев­ний час і у пев­но­му мі­сці. Адже за­зви­чай бо­го­сло­ви роз­по­від­а­ють нам або про ду­же дав­ні ча­си, ко­ли фор­му­ва­ли­ся до­гми та до­ктри­ни, або ж про су­ча­сність, ко­ли во­ни пев­ним чи­ном осми­слю­ю­ться. Про жи­т­тя цих по­нять між зга­да­ни­ми істо­ри­чни­ми пе­рі­о­да­ми мо­жна ді­зна­ти­ся з но­во­ї­кни­ги На­та­лі Яковенко, що пе­ре­тво­рює її на по­тен­цій­ну «на­стіль­ну ен­ци­кло­пе­дію».

НА ЗА­ХИ­СТІ НА­ШОЇ ІСТО­РІЇ

Як за­ува­жи­ла до­ктор фі­ло­соф­ських на­ук, в. о. про­фе­со­ра ка­фе­дри те­о­рі­ї­та істо­рі­ї­куль­ту­ри НМАУ ім. П.І. Чай­ков­сько­го Ле­ся Дов­га, по­ява но­во­ї­кни­ги На­та­лі Яковенко — це ве­ли­че­зна подія, адже йде­ться про пер­шу фун­да­мен­таль­ну мо­но­гра­фію, при­свя­че­ну укра­їн­сько­му ін­те­ле­кту­а­лу ХVII сто­лі­т­тя, яка бу­ла на­пи­са­на не в кін­ці XIX — на по­ча­тку XX сто­лі­т­тя, а в на­ші дні. «Всім нам стра­шен­но бра­кує та­ких кни­жок про Ла­за­ря Ба­ра­но­ви­ча, Іно­кен­тія Ґі­зе­ля, Сте­фа­на Явор­сько­го, Вар­ла­а­ма Ясин­сько­го та ін­ших, — роз­мір­ко­вує Ле­ся Дов­га. — Як­би ру­ки укра­їн­ських істо­ри­ків та куль­ту­ро­ло­гів ді­йшли до то­го, щоб та­кі до­слі­дже­н­ня на­пи­са­ти, то нам, мо­жли­во, не до­ве­ло­ся б «пла­ка­ти» че­рез те, що хтось на­ма­га­є­ться ві­ді­бра­ти на­шу істо­рію. Пра­ця На­та­лі Яковенко — ве­ли­кий про­рив у цьо­му на­прям­ку».

Ле­ся Дов­га та­кож від­зна­чи­ла спро­мо­жність ав­тор­ки, з огля­ду на но­ві на­у­ко­ві ре­зуль­та­ти, пе­ре­гля­да­ти й де­які вла­сні по­пе­ре­дні по­зи­ції, що є не­о­дмін­ною че­сно­тою справ­жньо­го до­слі­дни­ка. «На по­ча­тку сво­є­ї­кни­ги На­та­ля Ми­ко­ла­їв­на пи­ше про те, що до­не­дав­на пе­ре­ва­жа­ла дум­ка, ні­би укра­їн­ські інтелектуали XVII сто­лі­т­тя не чи­та­ли кла­си­чних праць Пла­то­на, Ари­сто­те­ля та ін., а зна­йо­ми­лись з ни­ми ли­ше з дру­гих або тре­тіх рук. — роз­по­від­ає Ле­ся Дов­га. — Пам’ятаю, як і са­ма ав­тор­ка по­слі­дов­но від­сто­ю­ва­ла цю по­зи­цію. У но­вій кни­зі На­та­ля Яковенко бли­ску­че до­во­дить зво­ро­тне. Те­пер ми ма­є­мо не го­ло­слів­не при­пу­ще­н­ня, а ба­зо­ва­не на дже­ре­лах під­твер­дже­н­ня, що ін­те­ле­кту­аль­не ко­ло, з яко­го чер­па­ли сво­ї­зна­н­ня то­го­ча­сні ві­тчи­зня­ні кни­жни­ки, бу­ло зна­чно шир­шим за шкіль­ні під­ру­чни­ки чи поль­ські текс­ти, як вва­жа­ло­ся до не­дав­ніх пір. Це ва­жли­ве до­ся­гне­н­ня, яке до­зво­лить нам ве­сти се­бе більш впев­не­но, до­слі­джу­ю­чи текс­ти ін­ших ін­те­ле­кту­а­лів».

Окрім до­слі­дни­цько­ї­гли­би­ни й до­бро­че­сно­сті, ака­де­мі­чний стиль пи­сьма На­та­лі Яковенко ви­рі­зняє й зда­ва­ло­ся б зов­сім не­о­бов’яз­ко­ве для на­у­ко­вих текс­тів до­сто­їн­ство — їх справ­ді ці­ка­во чи­та­ти, на­віть якщо ви не фа­хі­вець-гу­ма­ні­та­рій. За­про­шу­є­мо чи­та­чів «Дня» пе­ре­ко­на­ти­ся у цьо­му!

ФО­ТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.