Міф про Одіс­сея: українська де­кон­стру­кція

Во­ло­ди­мир Єр­мо­лен­ко представив ро­ман «Ло­вець оке­а­ну»

Den (Ukrainian) - - Українці – Читайте! -

На не­що­дав­ньо­му «Книж­ко­во­му Ар­се­на­лі» при­вер­нув ува­гу про­зо­вий де­бют фі­ло­со­фа, есе­їста Во­ло­ди­ми­ра Єр­мо­лен­ка — ро­ман «Ло­вець оке­а­ну», на­дру­ко­ва­ний у Ви­дав­ни­цтві Ста­ро­го Ле­ва. Адже, по-пер­ше, українська про­за все ще пе­ре­бу­ває у ста­ту­сі та­кої, що від неї «очі­ку­ють біль­ше»; по­дру­ге, са­ма по­стать Єр­мо­лен­ка яскра­ва й по­мі­тна; по­тре­тє, зре­штою, в «Лов­ці оке­а­ну» ав­тор узяв­ся до справ­ді ам­бі­тно­го зав­да­н­ня — пе­ре­о­сми­сли­ти не аби­що, а міф про Одіс­сея.

Во­ло­ди­мир Єр­мо­лен­ко роз­по­чав з кін­ця. Йо­го Одіс­сей по­вер­та­є­ться на Іта­ку, але, на від­мі­ну від ка­но­ні­чно­го сю­же­ту, не зу­стрі­чає там ані дру­жи­ни, ані си­на. Пе­не­ло­па, на­слу­хав­шись про при­го­ди сво­го чо­ло­ві­ка дов­гою до­ро­гою додому, ру­ши­ла геть із остро­ва. І от Одіс­сей ви­рі­шує про­плив­ти весь свій шлях у зво­ро­тно­му на­прям­ку, пе­ре­тво­рив­ши йо­го на шлях по­ка­я­н­ня пе­ред усі­ма, ко­му він зав­дав при­кро­щів. Щоб за­вер­ши­ти йо­го там, де за­по­ді­яв при­кро­щів най­біль­ше — у зруй­но­ва­ній Трої. Чи вда­сться Одіс­се­є­ві спо­ку­ту­ва­ти свої про­ви­ни, очи­сти­ти со­вість і від­най­ти Пе­не­ло­пу?

Де­кон­стру­кція мі­фу в Єр­мо­лен­ка ви­йшла по­рів­ня­но близь­кою до кла­си­чних зраз­ків. Він збе­ріг ін­три­гу ге­ро­ї­чних ман­дрів як один із го­лов­них ру­ші­їв текс­ту. Пе­ре­тво­ре­н­ня, ча­ри, би­тви, ди­во­ви­жні істо­ти, за­гад­ко­ві кра­є­ви­ди — все це хви­лює й ці­ка­вить у «Лов­ці оке­а­ну». А ві­до­мі з «Одіс­сеї» пер­со­на­жі, як-от Ка­лі­псо, Цир­цея, пе­ре­тво­ре­ні на тва­рин лю­ди, ста­ро­дав­ні во­ї­ни, ко­трі опи­ни­ли­ся в Аї­ді, на­бу­ли тут но­вих пси­хо­ло­гі­чних від­тін­ків. На­пев­но, са­ме актив­на пси­хо­ло­гі­за­ція на­ле­жить до го­лов­них «вне­сків» Во­ло­ди­ми­ра Єр­мо­лен­ка у за­пу­ще­ний нав­спак дав­ній сю­жет.

Пе­ре­ро­бля­ю­чи пра­істо­рію, пи­сьмен­ник не по­зба­вив її вла­сне мі­фо­ло­гі­зму як та­ко­го. «Ло­вець оке­а­ну» спов­не­ний ар­хе­ти­пів, у ньо­му при­су­тня ви­ра­зна імі­та­ція ко­смо­го­нії, сен­тен­ції у сти­лі ста­ро­дав­ніх му­дро­щів, не ка­жу­чи вже про скла­дні стру­кту­ри сто­сун­ків між лю­дьми, бо­га­ми та ін­ши­ми істо­та­ми. Не­про­ста ді­а­ле­кти­ка смер­тних і без­смер­тних та їхньої вза­єм­ної за­здро­сті — по­стій­но опи­ня­є­ться в цен­трі роз­ду­мів го­лов­них пер­со­на­жів книж­ки.

Те са­ме мо­жна ска­за­ти та­кож про стиль Во­ло­ди­ми­ра Єр­мо­лен­ка. Пи­сьмо йо­го уро­чи­сте, па­те­ти­чне й об’єм­не, спов­не­не роз­ма­ї­т­тя сми­слів. Ледь не ко­жне тре­тє ре­че­н­ня на­тя­кає, що з ньо­го міг би ви­йти афо­ризм. Цій епі­чній плав­ній ри­то­ри­ці під­по­ряд­ко­ва­ні ча­сом не­бу­ден­ні ви­ра­зні за­со­би — від ме­та­фор до ви­га­дли­вих опи­сів по­до­ро­жніх ре­а­лій чи жи­т­тя бо­гів. Не менш плав­но змі­ню­ю­ться ро­лі опо­від­а­ча — від, ясна річ, Одіс­сея аж до Арі­а­дни, яка ра­зом з Те­се­єм зни­щи­ла зна­ме­ни­то­го Мі­но­тав­ра і про­сла­ви­ла­ся сво­єю ни­ткою, що до­по­ма­га­ла орі­єн­ту­ва­ти­ся в ла­бі­рин­ті.

Пе­ре­ва­ги та­ко­го сти­лю оче­ви­дні: «істо­ризм», утри­му­ва­н­ня чи­та­цько­ї­ува­ги то­що, про­те він по­ро­джує й не­ми­ну­чі не­до­лі­ки. Го­лов­ний із них — одно­ма­ні­тність. І по­стій­на по­тре­ба но­вих куль­мі­на­цій, що по­хо­дить із са­мо­ї­ри­то­ри­ки: «Ко­ли бог бе­ре твоє ті­ло як здо­бич, ти ще дов­го від­чу­ва­єш йо­го при­су­тність у со­бі. Сер­це моє ще три дні би­ло­ся так, ні­би хо­ті­ло щось ска­за­ти. Ти від­чу­ва­єш, що є ін­ша істо­та все­ре­ди­ні те­бе, і якщо її роз­гні­ви­ти, твоє ті­ло ви­бу­хне і роз­си­пле­ться в мо­рі...». А куль­мі­на­ції, пев­но ж, не бу­ва­ють не­скін­чен­ни­ми, що осо­бли­во від­чу­ва­є­ться у фі­на­лі.

Але за­га­лом не­має осо­бли­вих сум­ні­вів, що «Ло­вець оке­а­ну» Во­ло­ди­ми­ра Єр­мо­лен­ка бу­де до­бре сприйня­то і ба­га­то хто отри­має за­до­во­ле­н­ня від книж­ки. Книж­ки, яку мо­жна спри­йма­ти і в при­го­дни­цько-ман­дрів­но­му кон­текс­ті, і як річ лю­бов­но-пси­хо­ло­гі­чну, і, на­ре­шті, як уче­ну де­кон­стру­кцію за­са­дни­чо­го мі­фу єв­ро­пей­сько­ї­куль­ту­ри (до­сі в на­шій лі­те­ра­ту­рі, зда­є­ться, так ви­ра­зно не де­кон­стру­йо­ва­но­го). А ще книж­ка Єр­мо­лен­ка — не­по­га­ний при­від звер­ну­ти­ся вла­сне до пер­шо­дже­ре­ла, по­чи­та­ти що-не­будь з ан­ти­чно­ї­мі­фо­ло­гії. Там зав­жди зна­йде­ться чи­ма­ло вар­ті­сно­го.

Олег КОЦАРЕВ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.