Крим­ці та пер­спе­кти­ви Кри­му

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Сер­гій ГРАБОВСЬКИЙ, Ігор ЛОСЄВ

По­ки що між­на­ро­дно­го ти­ску на Ро­сію во­че­видь не до­сить

Про­бле­ма по­вер­не­н­ня Крим­сько­го пів­остро­ву під кон­троль Укра­їн­ської дер­жа­ви (скла­до­вою якої він є з між­на­ро­дно-пра­во­во­го по­гля­ду, по­при йо­го оку­па­цію Ро­сі­єю) та за­без­пе­че­н­ня ін­те­ре­сів крим­сько­та­тар­ської на­ції (крим­ці) — це про­бле­ма над­зви­чай­но скла­дна й ком­пле­ксна. Ми хо­че­мо при­вер­ну­ти чи­та­цьку ува­гу ли­ше до де­яких її ви­мі­рів.

■ Зга­дай­мо: Го­ло­до­мор за пре­зи­дент­ства Ві­кто­ра Ющен­ка бу­ло ви­зна­но на за­ко­но­дав­чо­му рів­ні ге­но­ци­дом. Але де­пор­та­цію 1944 ро­ку крим­сько­та­тар­сько­го на­ро­ду то­ді ге­но­ци­дом так і не бу­ла ви­зна­но. По­при те, що во­на та­кож під­па­дає під ви­зна­че­н­ня ге­но­ци­ду в між­на­ро­дно­му пра­ві. Тут про­блем не­має: ні­ме­цькі на­ци­сти ці­ле­спря­мо­ва­но зни­щи­ли при­бли­зно по­ло­ви­ну єв­ро­пей­ських єв­ре­їв під час Дру­гої сві­то­вої вій­ни. Ро­сій­ські біль­шо­ви­ки не менш ці­ле­спря­мо­ва­но зни­щи­ли май­же по­ло­ви­ну крим­ців під час ті­єї са­мої вій­ни.

■ Але ось про­бле­ма: ни­ще­н­ня єв­ре­їв ціл­ком спра­ве­дли­во ви­зна­но на між­на­ро­дно­му рів­ні ге­но­ци­дом, на­цизм так са­мо спра­ве­дли­во за­су­дже­но; але ни­ще­н­ня крим­ських та­тар май­же ні­де у сві­ті ге­но­ци­дом не ви­зна­но, ко­му­нізм за­су­дже­ний на між­на­ро­дно­му рів­ні рад­ше на рів­ні по­ба­жань, а не юри­ди­чно, ба біль­ше: до­сі лю­ди­на, яка по­слі­дов­но ви­сту­пає про­ти ко­му­ні­сти­чної іде­о­ло­гії та пра­кти­ки, мо­же одер­жа­ти в лі­бе­раль­них ко­лах За­хо­ду ре­пу­та­цію «ре­а­кціо­не­ра», ба біль­ше — «фа­ши­ста». Аб­сурд — чи є щось зна­чно більш не­без­пе­чне під огля­дом не­без­пе­ки від­ро­дже­н­ня то­та­лі­та­ри­зму? І чи не є ці «лі­бе­ра­ли» на­справ­ді пал­ки­ми при­хиль­ни­ка­ми ро­сій­сько­го ім­пе­рі­а­лі­зму, чи­ма­ло кла­си­чних рис яко­го при­та­ман­но іде­о­ло­гії та пра­кти­ці пу­ті­ні­зму?

■ На­за­гал, май­же два з по­ло­ви­ною сто­лі­т­тя Ро­сій­сько/Со­вєт­ська ім­пе­рія ве­ла про­ти крим­ських та­тар вій­ну на зни­ще­н­ня. Як і про­ти низ­ки ін­ших на­ро­дів. Са­мо­дер­жав­ство впа­ло 1917-го, роз­по­ча­ла­ся крим­сько­та­тар­ська ре­во­лю­ція, на­ція здо­бу­ла пев­ні пра­ва, але не­вдов­зі по­чав­ся ре­гре­сив­ний рух, до чер­во­но­пра­пор­но­го то­та­лі­та­ри­зму й ім­пе­рі­а­лі­зму. Три­чі: 1918-го, 1928-го та 1937—1938 ро­ках біль­шо­ви­ки ни­щи­ли як мо­гли і без то­го не­чи­слен­ну ін­те­ле­кту­аль­ну й по­лі­ти­чну елі­ту крим­ців. На­слід­ки від­чу­ва­ю­ться до­ни­ні...

■ Зна­до­би­ли­ся Ре­во­лю­ція гі­дно­сті та ро­сій­ське втор­гне­н­ня, що­би в Укра­ї­ні офі­цій­но бу­ло за­су­дже­но ко­му­нізм й ухва­ле­ні за­ко­ни про де­ко­му­ні­за­цію. Уже за умов ро­сій­ської оку­па­ції пів­остро­ва Вер­хов­на Ра­да Укра­ї­ни сво­єю по­ста­но­вою від 12 ли­сто­па­да 2015 ро­ку ви­зна­ла де­пор­та­цію крим­ських та­тар 1944 ро­ку ге­но­ци­дом і про­го­ло­си­ла 18 трав­ня Днем пам’яті жертв ге­но­ци­ду крим­сько­та­тар­сько­го на­ро­ду. Про­те до­сі не ство­ре­на — зви­чай­но, по­ки що, до­ки три­ває ро­сій­ська оку­па­ція Кри­му, тіль­ки на за­ко­но­дав­чо­му рів­ні, з фі­кса­ці­єю в Кон­сти­ту­ції, — крим­сько­та­тар­ська ав­то­но­мія, при­чо­му на те­ри­то­рії пів­остро­ву. Пре­зи­дент Укра­ї­ни Пе­тро По­ро­шен­ко вже ви­слов­лю­вав­ся з цьо­го при­во­ду. Та чи ви­ста­чить для вті­ле­н­ня ці­єї ідеї де­пу­тат­ських го­ло­сів у Вер­хов­ній Ра­ді, де око­па­ла­ся чи­ма­ла «п’ята ко­ло­на» та ви­ста­чає «бо­ло­та»? Крим­ські та­та­ри істо­ри­чно є дер­жав­ною на­ці­єю на те­ри­то­рії Кри­му, але, як ві­до­мо, їхні дер­жав­ни­цькі пра­гне­н­ня не йдуть за ме­жі ство­ре­н­ня ав­то­ном­ної ре­спу­блі­ки у скла­ді Укра­ї­ни. По­ки що не йдуть, до­да­мо, — але що мо­же ста­ти­ся, ко­ли вла­да Укра­ї­ни й на­да­лі де­мон­стру­ва­ти не­хіть з пи­та­н­ня ство­ре­н­ня та­кої ав­то­но­мії?

■ Остан­нім ча­сом іно­ді лу­на­ють про­по­зи­ції про ство­ре­н­ня тим­ча­со­вої, до ви­зво­ле­н­ня Кри­му, крим­сько­та­тар­ської ав­то­но­мії на те­ри­то­рії Хер­сон­ської обла­сті. Чи є ця ідея слу­шною? Ні. Крим і ли­ше Крим по­сі­дає осо­бли­ве мі­сце в мен­таль­но­сті крим­ців. Без Кри­му ця на­ція не має шан­сів на істо­ри­чне ви­жи­ва­н­ня, без Кри­му весь їхній етно­куль­тур­ний ко­смос роз­па­да­є­ться. Адже в Ту­реч­чи­ні жи­вуть кіль­ка міль­йо­нів лю­дей із крим­сько­та­тар­ським ко­рі­н­ням, та до­ля ві­дір­ва­ла їхніх пред­ків від Кри­му, і пе­ре­ва­жна біль­шість цих на­щад­ків крим­ців пов­ні­стю аси­мі­лю­ва­ла­ся у спо­рі­дне­но­му етні­чно­му ма­си­ві чи вва­жає се­бе «тур­ка­ми крим­сько­го по­хо­дже­н­ня».

■ Якщо ство­ри­ти тим­ча­со­ву крим­сько­та­тар­ську ав­то­но­мію на Хер­сон­щи­ні, це мо­же ма­ти при­крі на­слід­ки для та­тар­сько­го на­се­ле­н­ня на пів­остро­ві. Адже оку­па­цій­ні стру­кту­ри з цьо­го при­во­ду зда­тні по­си­ли­ти тиск на крим­ських та­тар під га­слом: «Ви там на пів­но­чі ма­є­те свою ав­то­но­мію, то й пря­муй­те ту­ди». Вра­хо­ву­ю­чи ни­ні­шню спе­ци­фі­ку і мо­сков­ської, і крим­ської вер­хів­ки, у них мо­же з’яви­ти­ся спо­ку­са пов­то­ри­ти де­пор­та­цію 1944 ро­ку, хо­ча й при­хо­ва­но і під на­че при­стой­ним пре­текс­том. На­ре­шті, ця ідея є ду­же ри­зи­ко­ва­ною і не­без­пе­чною ще й то­му, що на Хер­сон­щи­ні не­має по­ро­жніх, не­за­се­ле­них укра­їн­ця­ми та при­да­тних для нор­маль­но­го жи­т­тя те­ри­то­рій.

■ Зна­ний ки­їв­ський фі­ло­соф Ми­ро­слав По­по­вич ще 15 ро­ків то­му за­зна­чив: «Крим­сько­та­тар­ська на­ція є при­ро­дним со­ю­зни­ком етні­чних і по­лі­ти­чних укра­їн­ців. Це — опо­ра Ки­є­ва у Кри­му. Але ж і по­лі­ти­ка Укра­їн­ської дер­жа­ви тут має бу­ти ро­зум­ною». Ро­сія, тим ча­сом, по­си­лює тиск на крим­ських та­тар, від­вер­то на­ма­га­ю­чись йо­го по­зба­ви­ти­ся — час­тко­во за до­по­мо­гою аси­мі­ля­ції, час­тко­во — ви­ті­сне­н­ня по­за ме­жі пів­остро­ву. В цьо­му Пу­тін про­дов­жує лі­нію Єка­те­ри­ни ІІ, Ні­ко­лая І, Але­ксан­дра ІІ та Йо­си­фа Ста­лі­на, які мрі­я­ли про «етні­чно чи­стий» ро­сій­ський Крим. Їм усім, вре­шті-решт, вда­ло­ся зни­щи­ти етно­куль­тур­не роз­ма­ї­т­тя пів­остро­ва (де на­щад­ки кримсь- ких ґо­тів? де мі­сце­ві вір­ме­ни, гре­ки й бол­га­ри? де ка­ра­ї­ми?). З по­трій­ним ен­ту­зі­а­змом оку­пан­ти на­ра­зі ні­ве­лю­ють у Кри­му все не­ро­сій­ське (вклю­чно з укра­їн­ським і крим­сько­та­тар­ським), — тіль­ки ро­сій­сько­ім­пер­ське, і ні­чо­го біль­ше!

■ Та­ким чи­ном, на­ве­сні 2014-го, пі­сля но­вої ро­сій­ської оку­па­ції пів­остро­ва, крим­сько­та­тар­ська на­ція всту­пи­ла у ще один тра­гі­чний пе­рі­од сво­єї істо­рії. Во­на ви­яви­ла­ся від­ки­ну­тою на­зад на сто з га­ком ро­ків. По­стій­ні за­ля­ку­ва­н­ня, об­шу­ки, аре­шти, ви­кра­де­н­ня, жер­твою чо­го мо­же ста­ти будь-хто в си­лу вже сво­го на­ціо­наль­но­го по­хо­дже­н­ня, ду­же на­га­ду­ють по­дії, пер­ша хви­ля яких про­ко­ти­ла­ся пі­сля 1773 ро­ку, а дру­га — під час і пі­сля Крим­ської вій­ни. Про­ти крим­ців ви­ко­ри­сто­ву­є­ться стра­те­гія ви­дав­лю­ва­н­ня шля­хом ство­ре­н­ня лю­дям не­стер­пних умов існу­ва­н­ня. По­над два де­ся­тки крим­ців за­ги­ну­ли впро­довж цьо­го пе­рі­о­ду; їх ви­кра­да­ють, мор­ду­ють, а по­тім зна­хо­дять тру­пи. Ін­ших же за ви­га­да­ни­ми зви­ну­ва­че­н­ня­ми на­дов­го ки­да­ють за ґра­ти.

■ На по­ча­тку оку­па­ції Кремль на­ма­гав­ся під­ку­пи­ти крим­сько­та­тар­ських лі­де­рів, ба­га­то чо­го обі­ця­ю­чи, але зна­йшли тіль­ки ку­пку «кві­слін­гів» (бо ж на­род за два з по­ло­ви­ною сто­лі­т­тя до­бре ви­вчив, чо­го вар­ті ці обі­цян­ки). То­му оку­па­цій­на вла­да пе­ре­йшла до бру­таль­них ме­то­дів, по­єд­на­них із по­лі­ти­кою «до­ко­на­них фа­ктів»: мов­ляв, вам ні­ку­ди по­ді­ти­ся, мо­же­те нас не лю­би­ти, про­те ло­яль­но став­те­ся до Крем­ля й ді­йте в ме­жах нав’яза­них ним си­ло­міць пра­вил. Чи дасть усе це ба­жа­ний Крем­лю ре­зуль­тат? Це за­ле­жить від прин­ци­по­вої по­лі­ти­ки про­ти­дії з бо­ку укра­їн­ської вла­ди і між­на­ро­дно­го спів­то­ва­ри­ства, бо пе­ре­біль­шу­ва­ти рі­вень ци­ві­лі­зо­ва­но­сті чин­ної ро­сій­ської вла­ди аж ні­як не ви­па­дає. По­ки що між­на­ро­дно­го ти­ску на Ро­сію во­че­видь не до­сить; це ви­дно, як то ка­жуть, з усіх то­чок, від­так, зне­ві­рив­шись у пер­спе­кти­вах ви­зво­ле­н­ня Кри­му, де­які крим­сько­та­тар­ські сім’ї лі­тньо­го ві­ку, які бу­ло ви­їха­ли з пів­остро­ва, по­вер­та­ю­ться на Ба­тьків­щи­ну, щоб до­жи­ва­ти свої ро­ки там, на рі­дній зем­лі...

■ Три з по­ло­ви­ною сто­лі­т­тя Ро­сій­ська ім­пе­рія під рі­зни­ми пра­по­ра­ми ча­ви­ла крим­сько­та­тар­ський на­род, про­те їй не вда­ло­ся йо­го зни­щи­ти. Що да­лі? Як­би де­мон­таж ім­пе­рії був за­кін­че­ний, то про­блем з Кри­мом і до­лею крим­ців не ви­ни­кло б. Але та­кий де­мон­таж, пов­ний та оста­то­чний — не­ми­ну­чий з по­гля­ду об’єктив­но­го пли­ну істо­рії. І цей де­мон­таж ма­ти­ме сво­єю скла­до­вою ви­зво­ле­н­ня Кри­му...

■ Крим­сько­та­тар­ська ре­во­лю­ція, си­ло­міць пе­ре­р­ва­на сво­го ча­су, об’єктив­но по­вин­на вре­шті-решт за­вер­ши­ти­ся, хоч і че­рез сто­річ­чя чи че­рез сто­річ­чя з га­ком пі­сля сво­го по­ча­тку, успі­шно від­по­вів­ши на істо­ри­чні ви­кли­ки, по­став­ле­ні пли­ном по­дій пе­ред крим­ця­ми.

ФО­ТО З «ФЕЙСБУК»-СТО­РІН­КИ «СТРА­ТЕ­ГІЯ 18»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.