СВИДОВЕЦЬ: під­ко­ре­н­ня гір­ських жан­дар­ме­рій

По­хід на го­ри Жан­дарм і Бли­зни­ця. Спро­ба дру­га, май­же вда­ла

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Оле­на КУРЕНКОВА, фо­то ав­тор­ки

Кар­па­ти, по­при їхню ту­ри­сти­чну уні­вер­саль­ність, до­сі — оа­за май­же не­тор­ка­ної при­ро­ди і не­зна­них, не­до­слі­дже­них ку­то­чків. І все то­му, що ці го­ри ма­ють осо­би­стий ха­ра­ктер: кру­тий і без­ком­про­мі­сний. Са­ме че­рез ньо­го, а вла­сне че­рез ра­пто­ву і стрім­ку кар­пат­ську зли­ву, май­же рік то­му ме­ні не по­ща­сти­ло прой­ти увесь за­пла­но­ва­ний мар­шрут гір­ським ма­си­вом Свидовець. Але хто не лю­бить ки­да­ти ви­кли­ки: силь­ні­шим за се­бе і са­мо­му со­бі? Цьо­го ра­зу — курс на най­ви­щу то­чку Сви­дов­ця, го­ру Ве­ли­ка Бли­зни­ця.

ЯСІНЯ. В ПУТЬ

Сні­да­є­мо гри­бною юшкою. Па­ні Ва­лен­ти­на, го­спо­ди­ня са­ди­би зе­ле­но­го ту­ри­зму, у якій ми роз­мі­сти­ли­ся в смт Ясіня, при­про­шує на­си­па­ти до­бав­ки. Не сні­да­нок — мрія — ду­маю со­бі: удо­ма мо­жна зва­ри­ти щось по­ді­бне із, хай на­віть за­су­ше­них, кар­пат­ських гри­бів, однак ви­хо­дить не та­ке аро­ма­тне, не та­ке на­си­че­не, сло­вом — не те. Ма­буть, бра­кує яко­гось ав­тен­ти­чно­го се­кре­ту і, зві­сно ж, об­ста­нов­ки: тут же з ві­кна ві­таль­ні ви­дно дов­ко­ли­шні го­ри.

Ясіня Ра­хів­сько­го ра­йо­ну — істо­ри­чно, при­ро­дно і ту­ри­сти­чно — уні­каль­не мі­сце: са­ме тут — го­лов­на стар­то­ва то­чка для всіх охо­чих ви­ру­ши­ти на Свидовець або Чор­но­го­ру (са­ме ці хреб­ти схо­дя­ться за се­ли­щем). За сні­дан­ком ді­ли­мо­ся з го­спо­ди­нею та її чо­ло­ві­ком пла­на­ми на день. Ко­ли по­ві­дом­ля­є­мо, що сьо­го­дні ви­ру­ша­є­мо на Бли­зни­цю, ті ха­па­ю­ться за го­ло­ву. «Не­без­пе­чно», — ка­жуть, пе­ре­ра­хо­ву­ють ці са­мі не­без­пе­ки: ла­ви­ни, віт ри, зли­ви. «Див­но, — ду­маю, — усе-та­ки вже тра­вень...» Пе­ред ви­хо­дом, прав­да, не від­мов­ля­є­мо­ся від за­про­по­но­ва­них па­ні Ва­лен­ти­ною па­ри гу­мо­вих чо­біт, хо­ча по­пе - ре­дній до­свід пе­ре­ко­нує, що у ра­зі не­го­ди в го­рах жо­дна одіж чи взу­т­тя не до­по­мо­же за­ли­ши­ти­ся су­хим. Що ж, ви­ру­ша­є­мо.

ЯСІНЯ-ДРАГОБРАТ. ДО­РО­ГА ВГО­РУ НЕ БУ­ВАЄ ЛЕГКОЮ

Дощ по­чав на­кра­па­ти, щой­но ми сту пи ли за по ріг са ди би. На за прав ці, що умов но є від прав - ним пун к том усіх ав то мо бі лів, які за будь- яких по год них умов ве зуть ри зи ко вих ту рис тів до ур­очи­ща Драгобрат (а нам тре­ба са­ме ту­ди), «гру­зи­мо­ся» (бо «сі­да­є­мо» — над­то ней­траль­не сло­во у цьо­му ви­пад­ку) в ав­то ти­пу ГАЗ- 66. Вес ня на до ро га до Дра - го­бра­ту не­о­дмін­но за­ли­шає ку­пу вра жень, хо ча ма ло при єм них. Від стань від Ясі ня до Дра гоб ра - ту — ли ше 18 кі ло мет рів: при - бли­зно стіль­ки я що­ран­ку до­лаю ав то бу сом № 379 від Ір­пе ня до ст. мет ро « Ака дем міс теч ко » — але це зай має не біль ше 20 хви­лин. Тут же «на­со­ло­джу­ва­ти­ся» шля хом до ве деть ся від 50 хви - лин до го­ди­ни.

До ре­чі, ма­ло то­го, що са­ма ця до­ро­га — рад­ше на­пря­мок, «не - при ру че на » гірсь ка стеж ка без на­тя­ків на до­ро­жнє по­кри­т­тя, її, на до­да­чу, «роз­не­сло» під час бе­рез не вих по ве ней. Чор на Ти са, ви­ну­ва­ти­ця цьо­го тор­же­ства сти­хій, те­пер су­мир­но те­че пра­во­руч від нас. Про­ти­раю до­ло­нею за­па­ре­не ві­кон­це ав­то­мо­бі­ля: кра­є­ви­ди ас ке тич ні, по хнюп ле ні, але ду же спо кій ні. Над ці­єю хит ру - лею- річ кою « на хи ля ють ся » гір - ські сті­ни, ви­хо­ди по­ро­ди на них окре­сле­ні кра­си­ви­ми гео­ме­три­чни­ми лі­ні­я­ми. Не при­ро­да — мис тец т во. З ін шо го бо ку до ро - ги — ліс, силь ний і мов чаз ний. При­га­да­ло­ся: ми­ну­ло­го ро­ку цей шлях ми до­ла­ли пі­шки, то­ді у цьо­му лі­сі зу­стрі­ли ко­зу­лю. Але те­пер, ма­буть, уся фа­у­на хо­ва­є­ться по­да­лі від до­ріг: за­раз са­ме пі­ко вий се зон, ГАЗи пов за ють до - ро­гою до Дра­го­бра­ту без­пе­ре­стан- ку. До ре­чі, у цьо­му ур­очи­щі роз­та­шо­ва­ний най­біль­ший ви­со­ко­гір­ний гір­сько­ли­жний ку­рорт.

ДРАГОБРАТ. ШЛЯХ У ТРАВНЕВІ СНІГИ

У да но му кон тек с ті не вар то над­то ске­пти­чно спри­йма­ти сло­во «сніги»: мов­ляв, Аль­пи зав­жди так ма лю ють на по да рун ко - вих ли­стів­ках — із за­сні­же­ни­ми вер­ши­на­ми, з них, кіль­ка­ти­ся­чної ви со ти, сніг ні ко ли і не схо - дить. А що у нас? По при те, що ку­рорт Драгобрат ле­жить на ви­со­ті ли­ше 1300 —1400 м над рів­нем мо­ря, роз­мі­ри ді­ля­нок сні­гу, які ле­жать в уло­го­ви­нах і на схи­лах, — со лід ні. Най ди во виж ні - ший сюр­приз — силь­ний ре­аль­ний сні­го­пад, який «зу­стрів» нас на міс ці, щой но ми ви ван та жи - ли­ся з ав­та. Пі­сля «зі­грі­ва­ю­чої» подорожі ГА­Зом гір­ськи­ми до­ро­га­ми, ті­ло від­чу­ває не­при­єм­ний про низ ли вий хо лод, по при ту кіль­кість све­трів, у які я вдя­гне­на. Крім то­го, дов­ко­ла — ту­ман, не вид но на віть основ них вер - шин, до яких ма є мо пря му ва ти (на­то­мість улі­тку тут — роз­кі­шні па но ра ми). Ми мо во лі пи таю се­бе: чи вар­то ру­ша­ти да­лі? Вар­то. На свет ри і теп лу віт ров ку з ка пю шо ном вдя гаю клей он час - тий до що вик, ки даю рюк зак із су хим змін ним одя гом ( знаю, опі­сля він не­о­дмін­но зна­до­би­ться) десь у від­ве­де­но­му спе­ці­аль­но під на­ші ре­чі ку­тку ко­ли­би — і зно­ву ви­хо­джу під сніг.

ДО БЛИЗНИЦЬ. ТУ­МАН­НІ ГО­РИ І ПЕР­СПЕ­КТИ­ВИ

Якщо три ма ти курс на за хід від Дра гоб ра ту, вам мо же по - ща­сти­ти по­зна­йо­ми­ти­ся з ці­лим сі­мей ст вом: ви гляд го лов них вер шин Сви до вець ко го хреб та, Близ ниць, ціл ком від по ві дає на­зві цих гір, їх ні об ри си схо - жі, на че сес т ри- близ ню ки ( ді ал. « близ ни ці » ) . На під хо ді до них, за ана ло гі­єю — мо гут ні і стрім - кі — ви­со­чі­ють ще бли­зню­ки — двоє Жан дар мів. До них і пря - мує мо.

Від ур­очи­ща Драгобрат шлях стрім ко на би рає ви со ту. Ру ха є - мо­ся уздовж струм­ка: хо­ча са­мо­го те пер не вид но під сні го вою по­крів­лею, йо­го близь­ку при­су­тність по чу ва єш, час від ча су по ко лі на про ва лю ю чись у вог кий, ледь вто­пта­ний сніг. По­ряд із на­ми — не справ ний те пер ви тяг. Пі дйом ник ви ми ка ють за не - спри ят ли вих по год них умов (ли­жни­ки ко­ри­сту­ю­ться ін­шим). А во­ни те­пер са­ме та­кі: сніг, хо­ча і менш ак тив ний, аніж на Дра - гоб ра ті, все од но ме те прос то в об лич чя, нор маль ній ви ди мос ті за ва жає пе ле на ту ма ну. Іти скла­дно, тим біль­ше, що одра­зу за да но до во лі швид кий темп. Однак у будь- якій спра ві по ча - ток — най склад ні ший етап. То - му, пі­тні­ю­чи у сво­їх све­трах, му­шу сти­сну­ти зу­би і ди­ви­ти­ся під но ги. Близь ко трьох кі ло мет рів пі­шки — і до­ро­га звер­тає на пів­ден­ний за­хід.

Че­рез 500 ме­трів по­мі­ча­є­мо де­рев’яний три­по­вер­хо­вий бу­ди­но­чок — ба­зу ря­ту­валь­ни­ків. При­га­дую, якось на одній із екс­кур­сій чу­ла, що мар­шру­ти Сви­дов­цем най­не­без­пе­чні­ші са­ме у трав­ні: тут аб­со­лю­тно осо­бли­вий мі­кро­клі­мат — на­при­клад, сніг та­не зна­чно пі­зні­ше, ніж де­ін­де, і ве­сна по­чи­на­є­ться пі­зно. То­му тут і до­во­лі не­зви­чна фло­ра: сме­рі­чки «доби­ра­ю­ться» аж до ви­со­ти 1320 м, а бу­ки ся­га­ють по­зна­чки на­віть 1380 м. Драгобрат ле­жить на сти­ко­ві хвой­них лі­сів та аль­пій­ської зо­ни, то­му, по­при те, що мо­жли­вість огля­ну­ти те­ри­то­рію па­но­рам­но, м’яко ка­жу­чи, «не ду­же», ба­чи­мо, як усі де­ре­ва «за­ли­ша­ю­ться на Дра­го­бра­ті», а по­ряд із на­ми — ли­ше низь­ко­ро­слі ку­щи­ки. Але ви­до­ви­ще над­зви­чай­но ми­лує око — пур­пу­ро­ві кро­ку­си, які про­би­ва­ю­ться крізь ді­лян­ки сні­гу та ви­прі­лої тра­ви: на Ки­їв­щи­ні ми вже і за­бу­ли, ко­ли во­ни від­цві­ли, а тут — лиш хо­ди і ми­луй­ся. Однак на це осо­бли­во ча­су не­має. Всю ува­гу зму­ше­на кон­цен­тру­ва­ти на на­сту­пно­му кро­ці. Сніг уже при­пи­нив­ся, но­ве ви­про­бу­ва­н­ня — по­чи­на­є­ться дощ. По­то­ки та­ло­го сні­гу з пів­ден­них схи­лів мчать про­сто під но­ги, кам’яни­сті та гли­ни­сті ґрун­ти роз­пов­за­ю­ться під на­сту­пом кро­сі­вок. А ще — ту­ман, який ні­хто не ска­со­ву­вав, то­му, здо­га­ду­ю­чись, що ми ру­ха­є­мо­ся шля­хом, не­по­да­лік від яко­го роз­та­шо­ва­на фер­ма, лі­тнє стій­би­ще овець та ко­ней, звід­ки па­сту­хи ви­га­ня­ють їх ви­па­са­ти­ся на гір­ські по­ло­ни­ни, са­мої фер­ми не ба­чу. Та, вла­сне, не ви­дно геть ні­чо­го. «З обох бо­ків — стрім­кі ур­ви­ща, — по­яснює про­від­ник, — якщо зійти зі стеж­ки на сніг, не зна­ти, скіль­ки ко­ти­ти­ме­шся вниз». Не над­то ра­ді­сна звіс­тка, по­годь­те­ся. Але є на­то­мість і ра­ді­сна: на­ре­шті до­ся­гли пер­шо­го Жан­дар­му.

ЖАНДАРМИ. ЗА КРОК ДО ЖАДАНОЇ ВЕР­ШИ­НИ

Пер­ший Жан­дарм, зав­ви­шки 1763 м, і дру­гий — 1780 м, — остан­ні вер­ши­ни на шля­ху до го­лов­ної ці­лі, якої пра­гнуть по­до­ро­жні, що ви­ру­ша­ють у по­хід Сви­дов­цем — Близниць (Ве­ли­ка Бли­зни­ця — 1883 м). До­ся­гнув­ши її, мо­жна зі­тхну­ти по­лег­ше­но, зна ю чи, що дру гий на ви со - тою гір­ський ма­сив (пі­сля Чор­но­гір­сько­го, де роз­та­шо­ва­ні всі дво­ти сяч ни ки) під ко ре но. Го лов не для цьо­го — не ли­ше до­кла­сти зу­силь, а й «вга­да­ти» з по­го­дою та ма­ти уда­чу. Що­до пер­шо­го сум­ні­вів не бу­ло, а ось не­пе­ре­дба­чу ва на трав не ва по го да взя ла своє: уже на Жан­дар­мах по­чав­ся силь­ний ві­тер, і хо­ча до Бли­зни­ці звід­ти бу­ло ру­кою по­да­ти, до­свід­че ні ке рів ни ки пе ре ко на ли не зва­жу­ва­ти­ся на не­ви­прав­да­ний ри­зик. Ві­тер і дощ від­рі­за­ли нам шлях до го­лов­ної вер­ши­ни. Бач, го­ри: вдру­ге при­їжджаю на Свидовець, вдру­ге Бли­зни­цю ли­шаю не­під­ко­ре­ною. Ехх...

Ко­ро­тка фо­то­се­сія. На­стрій: час­тко­ве роз­ча­ру­ва­н­ня, однак і гор­дість: 1780 м — це ж вам теж не жар­ти! Спу­ска­є­мо­ся вниз, до Дра­го­бра­ту. Зно­ву сніг, зно­ву під­сні­жни­ки, зно­ву з’яв­ля­ю­ться де­ре­ва, ци­ві­лі­за­ція, ін­фра­стру­кту­ра.

На­ре­шті ски­даю про­мо­клі кро­сів­ки. У ко­ли­бі те­пло, па­хне де­ре­ви­ною, якою оздо­бле­но сті­ни. Ви­на­го­ро­да за спро­бу і зу­си­л­ля — при­го­то­ва­ний на во­гні плов, він па­хне гір­ким ди­мом і по­до­ро­жньою ек­зо­ти­кою. Об­пі­кає під­не­бі­н­ня. Че­каю, до­ки охо­ло­не. Дум­ка­ми — до­сі там, се­ред ту­ма­ну й су­во­рої при­ро­ди, на не­під­ко­ре­ній Бли­зни­ці.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.