Від­кри­ва­чі ко­смо­су: пер­ші...

До 120-річ­чя від дня на­ро­дже­н­ня Юрія Кон­дра­тю­ка

Den (Ukrainian) - - Особистість - Юрій КИЛИМНИК, кан­ди­дат фі­ло­соф­ських на­ук, Ки­їв

«І сто­рія ко­лись ска­же, хто я був і де дів­ся » , — на­пи­сав у остан­ньо­му сво­є­му ли­сті до рі­дних у пол­тав­ській тюр­мі пе­ред стра­тою ота­ман Над­дні­прян­сько­го пар­ти­зан­сько­го за­го­ну Іван Сав­чен­ко-На­гір­ний, один з актив­них уча­сни­ків укра­їн­сько­го пов­стан­ства у Хо­ло­дно­му Яру. Так про се­бе міг би ска­за­ти і Юрій Кон­дра­тюк, який із цим іме­нем і прі­зви­щем про­йшов най­біль­шу ча­сти­ну сво­го жи­т­тя у стра­шну до­бу ста­лін­ських ре­пре­сій...

ДИТИНСТВО

21 черв­ня 1897 ро­ку в Пол­та­ві в ро­ди­ні Ігна­тія Бе­не­ди­кто­ви­ча Шар­гея та Лю­дми­ли Львів­ни Шар­гей на­ро­див­ся хло­пчик, який не­вдов­зі був хре­ще­ний у Свя­то­Успен­сько­му ка­фе­драль­но­му со­бо­рі — там ма­лю­ку да­ли ім’я Оле­ксандр. До­ля ви­яви­ла­ся не­при­хиль­ною до Са­шка Шар­гея: у п’яти­рі­чно­му ві­ці йо­го ма­ти за­не­ду­жа­ла важ­кою пси­хі­чною хво­ро­бою, вна­слі­док чо­го по­тра­пи­ла до при­тул­ку для ду­шев­но­хво­рих, де в 1913 ро­ці й по­мер­ла. Ба­тько хло­пчи­ка пі­сля на­ро­дже­н­ня си­на ство­рив но­ву ро­ди­ну, а скін­чив зем­ний шлях ще ра­ні­ше за ма­тір — в 1910 ро­ці.

Ра­но став­ши кру­глим си­ро­тою, Оле­ксандр ви­хо­ву­вав­ся в ро­ди­ні ді­да з бо­ку ба­тька — зем­сько­го лі­ка­ря Яки­ма Ни­ки­ти­ча Да­цен­ка. Окрім фран­цузь­кої, ні­ме­цької та ла­тин­ської мов, які ви­вчав по- справ­жньо­му, хло­пчик за­ну­рив­ся в лі­те­ра­ту­ру з ма­те­ма­ти­ки, фі­зи­ки, при­ро­дни­чих на­ук, за­хо­плю­вав­ся та­кож книж­ка­ми пи­сьмен­ни­ків- фан­та­стів. З 1910 по 1916 ро­ки вчив­ся у Дру­гій пол­тав­ській чо­ло­ві­чій гім­на­зії, яку за­кін­чив зі срі­бною ме­да­л­лю.

Десь там, на ме­жі ди­тин­ства й юно­сті, у Са­шка ви­ник сер­йо­зний ін­те­рес до ін­же­нер­ної спра­ви. Ще під час на­вча­н­ня у гім­на­зії щось за­люб­ки роз­ра­хо­ву­вав, кре­слив, роз­клав­ши на під­ло­зі ар­ку­ші ва­тма­ну...

ПІД ЧУЖИМ ІМЕ­НЕМ

У 1916 ро­ці юна­ка без іспи­тів за­ра­хо­ву­ють до Пе­тро­град­сько­го по­лі­те­хні­чно­го ін­сти­ту­ту. Роз­по­ча­ло­ся но­ве жи­т­тя! Однак Сві­то­ва вій­на ста­ла пе­ре­шко­дою до подаль­шої осві­ти. В ли­сто­па­ді то­го ж ро­ку, на сім­де­сят пер­шо­му дні на­вча­н­ня, Оле­ксан­дру Шар­гею вру­чи­ли мо­бі­лі­за­цій­ну по­віс­тку і від­ра­зу ж за­ра­ху­ва­ли до шко­ли пра­пор­щи­ків при одно­му з юн­кер­ських учи­лищ. По­тім був За­кав­казь­кий фронт, Ту­реч­чи­на. Пра­пор­щик Шар­гей — ко­ман­дир взво­ду, во­ю­вав близь­ко ро­ку. Ко­ли че­рез рік укла­ли Брест­ський мир, ро­сій­ська ар­мія роз­па­ла­ся.

Пі­сля жов­тне­во­го пе­ре­во­ро­ту Шар­гея як вій­сько­ви­ка цар­ської ар­мії дві­чі мо­бі­лі­зо­ву­ва­ли до Бі­лої ар­мії, але він, не ба­жа­ю­чи бра­ти участь у бра­то­вбив­чій вій­ні, дві­чі де­зер­ти­ру­вав. Будь-якої ми­ті па­руб­ка мо­гли за­а­ре­шту­ва­ти.

До­по­міг ви­па­док, який змі­нив жи­т­тя Оле­ксан­дра Шар­гея раз і на­зав­жди. Ро­ди­чі, які ме­шка­ли в Ки­є­ві, пе­ре­да­ють йо­му в мі­сте­чко Ма­ла Ви­ска (ни­ні­шньої Кі­ро­во­град­ської обла­сті. — Ред.) ме­три­ку на ім’я Ге­ор­гія Ва­си­льо­ви­ча Кон­дра­тю­ка, уро­джен­ця Лу­цька, який, бу­ду­чи сту­ден­том Ки­їв­сько­го уні­вер­си­те­ту, ра­пто­во по­мер від ту­бер­ку­льо­зу. Ідею змі­ни­ти прі­зви­ще Оле­ксандр прийняв. Це по­лег­шить йо­го жи­т­тя, адже до­зво­лить по­кін­чи­ти з ви­му­ше­ною бі­ло­гвар­дій­щи­ною... 15 сер­пня 1921 ро­ку він та­ким чи­ном офор­мив свою про­пи­ску у во­ло­сно­му ви­кон­ко­мі — «Юрій Ва­си­льо­вич Кон­дра­тюк. На­ро­див­ся в Лу­цьку 26 сер­пня 1900 ро­ку».

У ме­три­ці, прав­да, сто­я­ло ім’я Ге­ор­гій, але у ви­кон­ко­мі не за­пе­ре­чу­ва­ли: за цер­ков­ни­ми свя­тця­ми, що «Ге­ор­гій», що «Юрій» — одна­ко­во. Ну, а для но­во­го во- ло­да­ря до­ку­мен­тів усе ж та­ки хоч якась від­мін­ність від не­біж­чи­ка... То­ді ж за­ре­є­стро­ва­ний ме­шка­нець мі­сте­чка став на вій­сько­вий облік як ря­до­вий — не на­вче­ний вій­сько­вої спра­ви... І тут про­шу чи­та­ча вра­ху­ва­ти ось який факт — в пер­шій ан­ке­ті, не за­ду­му­ю­чись, він на­пи­сав прав­ду: за­кін­чив гім­на­зію у Пол­та­ві. По­тім це до­во­ди­ло­ся по­вто­рю­ва­ти зно­ву і зно­ву... Та­ка кон­спі­ра­тив­на не­о­ба­чли­вість по­тім й до­по­мо­гла ви­яви­ти йо­го справ­жнє ім’я.

АВ­ТОР УНІКАЛЬНИХ ПРОЕКТІВ

Три­ва­лий час Юрій Кон­дра­тюк пра­цю­вав на пів­дні Укра­ї­ни, Ку­ба­ні, Кав­ка­зі, в Си­бі­ру, Мо­скві, Хар­ко­ві. І всю­ди ін­же­нер без ди­пло­ма ви­яв­ляв твор­чі ам­бі­ції, ро­бив те, що, зда­ва­ло­ся б, зро­би­ти не­мо­жли­во.

Пі­сля на­про­чуд успі­шної ро­бо­ти ме­ха­ні­ком зер­но­схо­ви­ща на ку­бан­ській стан­ції Кри­лов­ська в 1927 ро­ці тя­мо­ви­то­го Кон­дра­тю­ка за­про­си­ли до Но­во­си­бір­ська для ро­бо­ти в «Хлі­бо­про­ду­кті». Са­ме то­ді він по­бу­ду­вав у мі­сті Ка­мінь-на-Обі зна­ме­ни­тий еле­ва­тор «Ма­сто­донт» — най­біль­ше у сві­ті де­рев’яне зер­но­схо­ви­ще на 10 ти­сяч тонн зер­на. Ве­ле­тен­ську спо­ру­ду на Ал­таї збу­ду­ва­ли як ти­по­ву ро­сій­ську ха­ту — із кру­глих ко­лод, яких пов­но на бе­ре­гах си­бір­ських рі­чок, — без ви­ко­ри­ста­н­ня це­гли, це­мен­ту і на­віть... цвя­хів, за­оща­див­ши зна­чні ко­шти! Але са­ме че­рез цю еко­но­мію Юрій Кон­дра­тюк за­знав жор­сто­ких пе­ре­слі­ду­вань від ста­лін­сько­го ре­жи­му: 30 ли­пня 1930 ро­ку він був аре­што­ва­ний за зви­ну­ва­че­н­ням у шкі­дни­цтві в хлі­бо­по­ста­чан­ні. 10 трав­ня 1931 ро­ку йо­го за­су­ди­ли до трьох ро­ків за­сла­н­ня (ре­а­бі­лі­то­ва­ний по­смер­тно 26 бе­ре­зня 1970 ро­ку рі­ше­н­ням су­до­вої ко­ле­гії Вер­хов­но­го Су­ду РСФСР за від­су­тні­стю скла­ду зло­чи­ну). А еле­ва­тор про­сто­яв по­над пів­сто­лі­т­тя і зго­рів у се­ре­ди­ні 1990-х ро­ків.

За­мість та­бо­рів Ю. Кон­дра­тюк був за­лу­че­ний до ро­бо­ти в утво­ре­но­му в Но­во­си­бір­ську спе­ці­а­лі­зо­ва­но­му бю­ро №14 для в’язнів-ін­же­не­рів, які за­йма­ли­ся роз­роб­кою уста­тку­ва­н­ня для шахт Ку­зба­сько­го ву­гіль­но­го ком­пле­ксу.

Са­ме там Кон­дра­тюк ви­пад­ко­во до­від­ав­ся про умо­ви кон­кур­су на ескі­зне про­ек- ту­ва­н­ня мо­гу­тньої Крим­ської ві­тро­еле­ктро­стан­ції, ого­ло­ше­но­го Нар­ко­ма­том важ­кої про­ми­сло­во­сті. Узяв­шись за цю ро­бо­ту, він зро­бив ескі­зи, здій­снив роз­ра­хун­ки і від­пра­вив їх ор­га­ні­за­то­рам кон­кур­су. Проект Кон­дра­тю­ка, ви­ко­на­ний у спів­ав­тор­стві з ін­же­не­ром П. Гор­ча­ко­вим, був ви­зна­ний най­кра­щим. Від­так нар­ком важ­кої про­ми­сло­во­сті С. Ор­джо­ні­кі­дзе на­ка­зав у 1933 ро­ці до­стро­ко­во звіль­ни­ти Юрія Кон­дра­тю­ка та від­пра­вив йо­го до фі­лії Ін­сти­ту­ту про­ми­сло­вої енер­ге­ти­ки у Хар­ко­ві до­ро­бля­ти те­хні­чний проект. 1937 ро­ку на го­рі Ай-Пе­трі в Кри­му по­ча­ло­ся бу­дів­ни­цтво фун­да­мен­ту ві­тро­вої еле­ктро­стан­ції, про­те пі­сля смер­ті Ор­джо­ні­кі­дзе в 1938 ро­ці бу­ло ви­рі­ше­но при­пи­ни­ти ре­а­лі­за­цію цьо­го про­е­кту і Кон­дра­тю­ка від­кли­ка­ли до Мо­скви. У на­сту­пні два ро­ки він за­ймав­ся про­е­кту­ва­н­ням ма­лих ві­тро­вих еле­ктро­стан­цій.

За­га­лом же впро­довж сво­го жи­т­тя, за під­ра­хун­ка­ми пи­сьмен­ни­ка Ан­дрія По­дво­ло­цько­го, він одер­жав май­же 50 па­тен­тів і ав­тор­ських сві­доцтв.

НАЙВИДАТНІШИЙ ЗДОБУТОК

Ще юна­ком, на­вча­ю­чись у стар­ших кла­сах пол­тав­ської гім­на­зії, ге­рой на­шої роз­по­віді по­чав мрі­я­ти про по­літ у ко­смос — на Мі­сяць. Ба­га­то ро­ків по­спіль у при­ва­тно­му ли­сті він від­криє те, що бу­ло та­єм­ни­цею для йо­го рі­дних і близь­ких... Якось, най­імо­вір­ні­ше влі­тку 1914 ро­ку, до йо­го рук по­тра­пив ро­ман ні­ме­цько­го пи­сьмен­ни­ка Берн­гар­да Кел­лер­ма­на «Ту­нель», пе­ре­кла­де­ний на ро­сій­ську. Книж­ка й сьо­го­дні справ­ляє силь­не вра­же­н­ня. Ін­же­нер Мак-Ал­лан ці­ною не­ймо­вір­них тру­дно­щів і зу­силь про­би­ває під дном Атлан­ти­чно­го оке­а­ну су­пер­ту­нель, по яко­му по­не­су­ться швид­кі­сні по­тя­ги з Аме­ри­ки до Єв­ро­пи.

Кон­дра­тюк по­тім все своє жи­т­тя на­слі­ду­ва­ти­ме не­са­мо­ви­то­го Мак-Ал­ла­на. Ось ряд­ки з то­го дав­ньо­го ли­ста: «...Вра­же­н­ня від кел­лер­ма­нів­сько­го «Ту­не­лю» бу­ло та­ким, що від­ра­зу ж пі­сля йо­го про­чи­та­н­ня я прийняв­ся опра­цьо­ву­ва­ти, на­скіль­ки мої си­ли до­зво­ля­ли, май­же одно­ча­сно дві те­ми: про­би­т­тя гли­бо­кої ша­хти для до- слі­дже­н­ня надр зем­лі та ути­лі­за­ції те­пло­ти ядра і — по­літ за ме­жі Зем­лі». Що­прав­да, не­вдов­зі зро­зу­мів: ре­а­лі­зу­ва­ти проект із ша­хтою не­мо­жли­во. То­му ви­рі­шив ціл­ком при­свя­ти­ти се­бе дав­ній мрії — по­льо­ту лю­ди­ни в ко­смос.

Са­ме в ті ро­ки Юрій Кон­дра­тюк роз­ро­бив фун­да­мен­таль­ні про­е­кти ра­ке­тно­го ру­ху, ви­клав­ши їх у сво­їй пра­ці «Тим, хто бу­де чи­та­ти, щоб бу­ду­ва­ти», яка по­ба­чи­ла світ у 1919 ро­ці. Уже то­ді наш зем­ляк по­дав ма­те­ма­ти­чні фор­му­ли ру­ху ра­ке­ти у ко­смі­чно­му про­сто­рі. У зв’яз­ку з цим ва­жли­во під­кре­сли­ти, що він їх ви­вів не­за­ле­жно від К. Е. Ці­ол­ков­сько­го і не бу­ду­чи зна­йо­мим із йо­го до­слі­дже­н­ня­ми. Цим фа­кти­чно все ска­за­но.

Вель­ми зна­чу­щим є і те, що по­не­ві­ря­н­ня, які в подаль­шо­му ви­па­ли на до­лю Юрія Кон­дра­тю­ка, не за­ва­ди­ли йо­му на­по­ле­гли­во роз­ро­бля­ти ідеї осво­є­н­ня ко­смо­су, що за­хо­пи­ли йо­го ще в мо­ло­до­му ві­ці. І ось над­зви­чай­но зна­чу­щий ре­зуль­тат — у сі­чні 1929-го за вла­сні ко­шти в Но­во­си­бір­ську Кон­дра­тюк ви­дає кни­же­чку «За­во­ю­ва­н­ня між­пла­не­тних про­сто­рів», у якій бу­ло за­про­по­но­ва­но по­слі­дов­ність пер­ших ета­пів осво­є­н­ня ко­смі­чно­го про­сто­ру і роз­ви­ну­то де­які ідеї, сфор­му­льо­ва­ні у пер­шій книж­ці. У ній ли­ше 73 сто­рін­ки, шість ар­ку­шів схем і кре­слень, але са­ме зав­дя­ки їй ав­тор здо­був сві­то­вої сла­ви. Тут він ви­клав основ­ні ідеї, що по­тім бу­ли ре­а­лі­зо­ва­ні на пра­кти­ці в істо­ри­чно­му для люд­ства 1969 ро­ці.

За свід­че­н­ням ав­то­ри­те­тно­го істо­ри­ка Во­ло­ди­ми­ра Сер­гій­чу­ка, в пе­ред­мо­ві до пер­шо­го ви­да­н­ня сво­єї най­ви­зна­чні­шої книж­ки Юрій Кон­дра­тюк слу­шно за­зна­чав: «Цю пра­цю в її основ­них ча­сти­нах на­пи­са­но 1916 ро­ку, опі­сля три­чі до­пов­ню­ва­но і до­ко­рін­но пе­ре­ро­блю­ва­но. Ав­тор спо­ді­ва­є­ться, що йо­му вда­ло­ся по­да­ти зав­да­н­ня здо­бу­т­тя со­ня­чної си­сте­ми не у ви­гля­ді те­о­ре­ти­чних основ, роз­ви­ток яких і пра­кти­чне за­сто­су­ва­н­ня на­ле­жать на­у­ці і те­хні­ці май­бу­тньо­го, а у ви­гля­ді про­е­кту, хоч і не де­та­лі­зо­ва­но­го, але вже з кон­кре­тни­ми ци­фра­ми, здій­сне­н­ня яко­го ціл­ком мо­жли­ве і в те­пе­рі­шній час для на­шої су­ча­сної те­хні­ки пі­сля се­рії екс­пе­ри­мен­тів, що не ста­нов­лять будь-яких тру­дно­щів. Здій­сне­н­ня це до то­го ж, від по­пе­ре­дніх екс­пе­ри­мен­тів по­чи­на­ю­чи і кін­ча­ю­чи по­льо­та­ми на Мі­сяць, за­бра­ло б, оскіль­ки про це мо­жна су­ди­ти за­зда­ле­гідь, мен­ше ма­те­рі­аль­них за­со­бів, ніж по­бу­до­ва кіль­кох ве­ли­ких вій­сько­вих ко­ра­блів...» І він має ра­цію.

Усе це, а та­кож ори­гі­наль­ні про­е­кти ко­смі­чних ко­ра­блів, їхніх дви­гу­нів, бу­ли у 1920—1930-х ро­ках ґрун­тов­но опра­цьо­ва­ні Юрі­єм Кон­дра­тю­ком, який став ви­зна­ним кла­си­ком сві­то­вої те­о­ре­ти­чної ко­смо­нав­ти­ки. І ко­ли аме­ри­кан­ці ви­рі­ши­ли ле­ті­ти на Мі­сяць, то ви­ко­ри­ста­ли на­пра­цю­ва­н­ня ін­же­не­ра Кон­дра­тю­ка, ко­трий «роз­ро­бив усі де­та­лі ви­сад­ки» на цю пла­не­ту, «роз­ра­ху­вав усі ва­рі­ан­ти екс­пе­ди­ції че­рез нав­ко­ло­мі­ся­це­ву ор­бі­ту». На­га­даю, ке­рів­ник про­гра­ми «Апо­лон» Джон Гу­болт з цьо­го при­во­ду на­пи­сав у жур­на­лі «Лайф»: «Ко­ли я на сві­тан­ку 16 ли­пня 1969 ро­ку із зав­ми­ра­н­ням сер­ця сте­жив на ми­сі Кен­не­ді за стар­том ра­ке­ти, що не­сла ко­ра­бель «Апол­лон» у на­пря­мі Мі­ся­ця, я ду­мав у цей час про укра­їн­ця Юрія Кон­дра­тю­ка, який 50 ро­ків то­му роз­ро­бив ту са­му тра­су, якою на­ле­жа­ло ле­ті­ти на­шим астро­нав­там — Бо­же мій!..»

Спов­не­не дра­ма­ти­зму жи­т­тя укра­їн­сько­го ге­нія за­вер­ши­ло­ся тра­гі­чно — взим­ку 1942 ро­ку опол­че­нець Юрій Кон­дра­тюк за­ги­нув у бою з ні­ме­цько-фа­шист­ськи­ми за­гар­бни­ка­ми під Мо­сквою. На цьо­му істо­рія Оле­ксан­дра Шар­гея, тоб­то Юрія Кон­дра­тю­ка, за­кін­чу­є­ться. Біль­ше ні­хто і ні­ко­ли, як ствер­джу­ють йо­го біо­гра­фи, не ба­чив Шар­гея — Кон­дра­тю­ка ні жи­вим, ні мер­твим.

*** Жит­тє­вий шлях Юрія Кон­дра­тю­ка — яскра­вий при­клад для нас, як мо­жна крізь усі ви­про­бу­ва­н­ня до­лі про­но­си­ти свою мрію і ме­ту, бо­ро­тись і не зда­ва­ти­ся. Та­лант ви­на­хі­дни­ка й та­лант му­жно­сті ви­щою мі­рою був при­та­ман­ний цій лю­ди­ні, про­яв­ля­ю­чись і в ори­гі­наль­них роз­роб­ках, і в жит­тє­вих вчин­ках. За це йо­му пам’ять у на­ро­ді, по­че­сне мі­сце в істо­рії й за­слу­же­на ша­на.

ФОТО З САЙТА WIKIMEDIA.ORG

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.