«Аль­фа» і «Оме­га» Се­мю­е­ля Бек­ке­та

Все у цій кни­зі не­зви­чай­не, по­чи­на­ю­чи з са­мо­го ав­то­ра і за­кін­чу­ю­чи йо­го тво­ром, що має до­во­лі див­ну на­зву

Den (Ukrainian) - - Культура - Та­рас ГОЛОВКО

Ви­дав­ни­цтво « А- БА- БА- ГА- ЛАМА-ГА» (в рам­ках про­е­кту «Ва­ви­лон­ська бі­бліо­те­ка » ) пе­ре­ви­да­ло ро­ман « Уот » ви­да­тно­го ір­ланд­сько­го дра­ма­тур­га і пи­сьмен­ни­ка, ла­у­ре­а­та Но­бе­лів­ської пре­мії Се­мю­е­ля Бек­ке­та у пе­ре­кла­ді Во­ло­ди­ми­ра Ді­бро­ви.

Ро­ман, на­пи­са­ний під час вій­ни на те­ри­то­рії оку­по­ва­ної на­ци­ста­ми Фран­ції, по­ба­чив світ у па­ризь­ко­му ви­дав­ни­цтві «Олім­пія Прес» 1953 р. (тут дру­ку­ва­ли тво­ри все­сві­тньо ві­до­мих ав­то­рів, зокре­ма Во­ло­ди­ми­ра На­бо­ко­ва, Ві­лья­ма Бар­ро­у­за, Джейм­са Дан­лі­ва й ін.).

Як тіль­ки не на­зи­ва­ли Се­мю­е­ля Бек­ке­та за йо­го не­стан­дар­тну про­зу і дра­ма­тур­гію за жи­т­тя — від «ма­ра­зма­ти­чно­го» до «фе­но­ме­наль­но­го», аж по­ки за ним оста­то­чно не за­крі­пи­ло­ся зва­н­ня одно­го із за­снов­ни­ків одно­ча­сно «про­зи і те­а­тру аб­сур­ду».

Але не про­за, а те­атр при­ніс сві­то­ву сла­ву ми­тцю, ко­ли з-під йо­го пе­ра ви­йшли фе­но­ме­наль­ні за сво­їм змі­стом п’ єси « Че­ка­ю­чи на Го­до » , « Енд­шпіль » , « Ща­сли­ві дні » , « То­ва­ри­ство » , « Всі, хто па­дає » , « Оста­н­ня стрі­чка Сре­ча » . В 1969 р. Се­мю­ель Бек­кет був удо­сто­є­ний Но­бе­лів­ської пре­мії з лі­те­ра­ту­ри.

Ро­ман «Уот» має «рва­ний» сю­жет, в яко­му до­мі­ну­ють не по­дії нав­ко­ло го­лов­но­го ге­роя, а йо­го вну­трі­шні пси­хо­ло­гі­чні пе­ре­жи­ва­н­ня. Упо­ве­дін­ці Уо­та вба­ча­ють за всі­ма озна­ка­ми ти­по­во­го ін­тро­вер­та, який да­лі сво­го но­са ні­чо­го не ба­чить. Мо­жли­во, два пи­сьмен­ни­ки мо­гли б скла­сти кон­ку­рен­цію Се­мю­е­лю Бек­ке­ту у ви­шу­ка­но­му ін­те­ле­кту­аль­но­му пи­сьмі — Джеймс Джойс з « Уліс­сом » і Гер­ман Гес­се з «Грою в бі­сер», на твор­чість яких впли­ва­ло їхнє за­хо­пле­н­ня пси­хо­ана­лі­зом. До ре­чі, зна­ме­ни­то­го ір­ланд­ця мо­жна вва­жа­ти ще й пер­шим лі­те­ра­тур­ним вчи­те­лем ав­то­ра ро­ма­ну «Уот», ко­трих по­єд­ну­ва­ла не ли­ше мі­цна чо­ло­ві­ча дру­жба, а й спіль­на за­ко­ха­ність у ге­ро­ї­чний ір­ланд­ський епос.

Мо­жна по­го­ди­ти­ся з ба­га­тьма лі­те­ра­ту­ро­знав­ця­ми, ко­трі ви­не­сли вла­сний вер­дикт тво­ру, в яко­му, як во- ни вва­жа­ють, за­ба­га­то без­на­дії, при­ре­че­но­сті і фа­та­лі­зму. Все це над­хо­дить від бек­ке­тів­сько­го від­чу­т­тя аб­сур­дно­сті люд­сько­го існу­ва­н­ня, бо по­пе­ре­ду, як він вва­жав, ма­я­чить ли­ше сум­ний фі­нал і мо­то­ро­шне по­той­біч­чя... До цьо­го лі­те­ра­тор ще до­да­вав тра­гізм су­ча­сно­го сві­ту з йо­го мо­раль­ним ха­о­сом і со­ці­аль­ною не­спра­ве­дли­ві­стю.

В ро­ма­ні ді­ють та­кі основ­ні пер­со­на­жі — Уот (го­лов­ний ге­рой тво­ру з яв­ни­ми озна­ка­ми ши­зо­фре­нії); Нот ( пра­це­да­вець, яко­го ні­хто ні­ко­ли не ба­чив); Ар­сен (пер­со­наж, від іме­ні яко­го ве­де­ться роз­по­відь); Сем (друг за не­ща­стям, па­ці­єнт пси­хі­а­три­чної лі­кар­ні) і Лу­іт ( шар­ла­тан з пре­тен­зі­єю на роль етно­гра­фа-до­слі­дни­ка). Є у тво­рі і дру­го­ря­дні пер­со­на­жі, при­мі­ром чо­ло­ві­ки, жін­ки і ді­ти з ро­ди­ни Лін­чів. Чи­та­ю­чи їхні убив­чі ха­ра­кте­ри­сти­ки, при­ду­ма­ні Се­мю­е­лем Бек­ке­том, по­чи­на­єш ро­зу­мі­ти, що со­бою на­справ­ді яв­ляє чор­ний ан­глій­ський гу­мор. Щоб на­о­чно уяви­ти порт­ре­ти ко­жно­го з двад­ця­ти во­сьми на­щад­ків ро­ду Лін­чів, по­трі­бно ли­ше взя­ти будь-яку ре­про­ду­кцію кар­ти­ни Іє­ро­ні­му­са Бо­сха і під збіль­шу­валь­ним склом роз­ди­ви­ти­ся на­ма­льо­ва­ні ве­ли­ким ні­дер­ланд­ським жи­во­пи­сцем фі­гур­ки лю­дей рі­зних ста­тей. Ефект від по­ба­че­но­го і від про­чи­та­но­го бу­де один і той же.

Пе­ре­кла­дач Во­ло­ди­мир Ді­бро­ва, роз­гля­да­ю­чи ро­ман «Уот» в кон­текс­ті ран­ньої про­зи і дра­ма­тур­гії С. Бек­ке­та, кон­ста­тує, що ав­тор «на­ре­шті зна­хо­дить сво­їх ге­ро­їв — са­мо­тніх, по­ні­ве­че­них кло­у­нів, бла­знів, на­пів­ю­ро­ди­вих... усі во­ни ви­йшли з вер­те­пу, з ба­ла­га­ну, цир­ку. Йо­го твор­чі за­со­би: від гі­пер­бо­ли і без­о­гля­дно­го па­ро­ді­ю­ва­н­ня до ар­хі­ре­а­лі­сти­чної де­та­лі­за­ції, ма­ю­чи на ме­ті, однак, не са­ти­ри­чне ви­кри­т­тя люд­ських та су­спіль­них вад, а ймо­вір­ні­ше до­слі­дже­н­ня лю­ди­ни, яка опи­ни­ла­ся в ме­та­фі­зи­чній пу­сте­лі, сам на сам із не­бу­т­тям і по­ро­жне­чею»...

«Уот» ви­явив­ся остан­нім ан­гло­мов­ним тво­ром у твор­чій кар’єрі йо­го ав­то­ра. На­да­лі все ва­го­ме, ство­ре­не у про­зі і дра­ма­тур­гії, вті­лю­ва­ло­ся на па­пе­рі ви­клю­чно фран­цузь­кою. Ні­би зро­бив­ши рух по ко­лу, що три­вав не одне сто­лі­т­тя, пи­сьмен­ник опи­нив­ся са­ме там, звід­ки по­чи­на­лась істо­рія ли­ца­рів- про­те­стан­тів з дав­ньо­го ро­ду Бек­ке­тів.

Се­мю­ель Бек­кет

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.