За лю­бов до жи­т­тя йо­го на­зи­ва­ли «Ба­та­рей­кою»

Оле­ксандр Штей­ко за­ги­нув 26 кві­тня, ви­ко­ну­ю­чи бо­йо­ве зав­да­н­ня бі­ля Вер­хньо­то­ре­цько­го

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Оле­ся ШУТКЕВИЧ, Він­нич­чи­на

Вран­ці 27 кві­тня на сто­рін­ці 72-ї окре­мої ме­ха­ні­зо­ва­ної бри­га­ди у «Facebook» з’явив­ся сум­на звіс­тка: «Вно­чі 26 кві­тня від во­ро­жої ку­лі за­ги­нув наш по­бра­тим, бо­єць 72-ї бри­га­ди «Ба­та­рей­ка», по­до­ля­нин з мі­ста Бар (Він­ни­цька область) — Штей­ко Оле­ксандр Бо­ри­со­вич. Бу­ду­чи на бо­йо­во­му по­сту, ви­ко­ну­ю­чи бо­йо­ве зав­да­н­ня, Са­шко отри­мав смер­то­но­сне ура­же­н­ня в гру­ди. Зу­пи­ни­ло­ся сер­це ве­се­ло­го жит­тє­ра­ді­сно­го «Ба­та­рей­ки». Зно­ву го­ре і сму­ток...». Ця гір­ка звіс­тка чор­ним во­ро­ном увір­ва­ла­ся в ба­тьків­ську ха­ту, ви­би­ла зем­лю з-під ніг у ма­те­рі. Про­во­джа­ю­чи сво­го си­на в остан­ній путь, во­на раз у раз за­пи­ту­ва­ла йо­го, чо­му не по­слу­хав і пі­шов во­ю­ва­ти, за що за­ли­шив її одну й без­по­ра­дну, ко­ли за­кін­чи­ться ця стра­шна си­но­вбив­ча вій­на?..

«Ми зу­стрі­ли­ся з ним ще 2014 ро­ку, ко­ли роз­по­ча­ла­ся вій­на. То­ді їхній під­роз­діл сто­яв під Ста­ро­гна­тів­кою. При­ї­ха­ли, при­ве­зли хло­пцям до­ма­шніх на­їд­ків, пе­чи­во, цу­кер­ки, а Са­шко й ка­же: «Е, ні, по­че­кай­те сма­ку­ва­ти, я вам сол­дат­сько­го бор­щу зва­рю». Ді­стає із ящи­ка кіль­ка кар­то­пли­ни і одну ка­пу­сти­ну — це, схо­же, бу­ли їхні остан­ні ово­чі... При­ве­зе­ні сві­жі про­ду­кти він не чі­пав, але та­ко­го сма­чно­го бор­щу я ні­ко­ли не їв, — зга­дує ві­до­мий у Бар­сько­му ра­йо­ні во­лон­тер Во­ло­ди­мир Ма­лі­цький. — На пер­шій ро­та­ції Са­шка на­зи­ва­ли «Фар­то­вий», бо він лег­ко ви­хо­див з будь-якої си­ту­а­ції. Ко­ли йо­го по­ра­ни­ли, в го­спі­та­лі дов­го не за­три­мав­ся, лі­ка­рі «ло­ви­ли» йо­го на пе­ре­д­ку, щоб до­лі­ку­ва­ти. Але що­ра­зу уті­кав із го­спі­та­лю. За це отри­мав но­вий по­зив­ний — «Ба­та­рей­ка». Че­рез кон­ту­зію втра­тив го­стро­ту зо­ру, але вмо­вив ком­ба­та, щоб взяв йо­го на кон­тракт. Са­шко жив за прин­ци­пом — «Гу­ля­ти, то гу­ля­ти, а во­ю­ва­ти, то во­ю­ва­ти». Во­їн-ру­ба­шка. Ду­ша-то­ва­риш!!!

Оста­н­ня зу­стріч з ним бу­ла у Вол­но­ва­сі. Там він зна­йшов своє ко­ха­н­ня. Вза­га­лі мі­сце­ві жи­те­лі, як ка­жуть, но­си­ли йо­го на ру­ках, бо він усім до­по­ма­гав. Оста­н­ня на­ша роз­мо­ва бу­ла чи­стою і щи­рою, він ра­до роз­по­вів про те, що на­ре­шті зна­йшов свою сім’ю. А ко­ли від’їжджа­ли, в дзер­ка­ло за­дньо­го ви­ду я ба­чив, як він зняв свої тов­сті оку­ля­ри й ви­ти­рав сльо­зи...Та­ким він міг бу­ти тіль­ки на­о­дин­ці, бо з дру­зя­ми Са­шко був ге­не­ра­то­ром до­бра — «Ба­та­рей­кою».

Офі­цер гру­пи по ро­бо­ті з осо­бо­вим скла­дом і гро­мад­ські­стю Він­ни­цько­го обла­сно­го вій­сько­во­го ко­мі­са­рі­а­ту Оле­ксандр Яцко роз­по­вів, що Оле­ксандр Штей­ко пі­шов на вій­ну до­бро­воль­цем. Слу­жив у 72-й бри­га­ді. 2014 ро­ку че­рез отри­ма­не по­ра­не­н­ня втра­тив зір май­же на 70%, але в ти­лу за­ли­ша­ти­ся не за­хо­тів. Ма­ю­чи вій­сько­вий до­свід, по­про­сив­ся на слу­жбу. 29 ве­ре­сня 2016 ро­ку під­пи­сав кон­тракт на вій­сько­ву слу­жбу. Спер­шу був при­ко­ман­ди­ро­ва­ний до 80-ї бри­га­ди. По­тім пе­ре­вів­ся у рі­дну 72-у.

«Слу­жив на по­са­ді ко­ман­ди­ра бо­йо­вої ма­ши­ни. Ви­ко­ну­ю­чи бо­йо­ве зав­да­н­ня по­бли­зу на­се­ле­но­го пун­кту Вер­хньо­то­ре­цьке До­не­цької обла­сті, отри­мав слі­пе по­ра­не­н­ня гру­дної клі­тки, не­су­мі­сне з жи­т­тям, — роз­по­вів Оле­ксандр Яцко. — Був справ­жнім па­трі­о­том сво­єї Ві­тчи­зни, від­ва­жно бо­ро­нив її від во­ро­га. За гі­дне ви­ко­на­н­ня вій­сько­во­го обов’яз­ку Оле­ксандр Штей­ко був на­го­ро­дже­ний ор­де­ном «За му­жність» ІІІ сту­пе­ня. А ще він був справ­жнім то­ва­ри­шем, який зав­жди при­йде на до­по­мо­гу. Щи­рою і до­брою лю­ди­ною, яка лю­би­ла жи­т­тя».

Про­ща­ю­чись з Оле­ксан­дром, одно­сель­ці ки­да­ли до­до­лу жи­ві кві­ти, всте­ля­ю­чи ни­ми до­ро­гу, по якій не­сли Ге­роя. Ту­жли­ва ме­ло­дія «Пли­ве ка­ча...» спов­ню­ва­ла сер­ця гли­бо­ким сму­тком та бо­лем. Сліз стри­ма­ти не міг ні­хто, пла­ка­ли за Са­шко рі­дні, одно­сель­ці та бо­йо­ві по­бра­ти­ми. Ві­чна пам’ять і сла­ва Ге­рою!

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.