Does Gorbachov mistake?

Або Impression (вра­же­н­ня) і не тіль­ки від книж­ки і про укра­їн­ський аван­гард

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Алі­на ДЖУЛАЙ, фо­то автора

«Укра­їн­ська куль­ту­ра му­сить ма­ти мо­дер­ний на­пря­мок; у нас є ре­а­лі­сти­чне, етно­гра­фі­чне ми­сте­цтво, ви­зна­не в сві­ті, а те­пер тре­ба пра­цю­ва­ти над су­ча­сним... Те, що ви кла­сик, — ду­же до­бре, ре­а­лізм теж, але да­вай­те да­мо їм шанс. Мо­же, і в них щось ви­йде?».

(М. Скри­пник)

«...ми­сте­цтво, як ви­раз ду­ші, є рух... Цін­не те, що за­галь­но­зна­чи­ме, й до сьо­го стре­мить чо­ло­ві­чий дух... На­ціо­наль­ну до­бу в ми­сте­цтві (вла­сне в тенденції до ми­сте­цтва) ми вже пе­ре­бу­ли, й ха­ра­ктер на­шо­го тем­пе­ра­мен­ту та­ки ви­явить се­бе в тій мі­рі, скіль­ки се бу­де по­трі­бним. Нам тре­ба до­гна­ти сьо­го­днї­шньий день. То­му плиж­ку­є­мо».

(Ми­хайл Се­мен­ко, «Кве­ро-фу­ту­різм», Ки­їв, 1914р.)

«Зміст, вну­трі­шнє зна­че­н­ня має від­чу­ва­ти­ся. Для ме­не зміст, що впа­дає у ві­чі, є по­твор­ною фор­мою... Іно­ді не­має по­тре­би одра­зу ж ба­чи­ти кра­су ре­чі. Де­які ре­чі на по­ча­тку мо­жуть зда­ва­ти­ся не­зро­зумі­ли­ми. По то­му з’яв­ля­є­ться кра­са. І ли­ше пі­сля то­го, для чу­тли­во­го гля­да­ча, вну­трі­шній зміст. Річ має «зву­ча­ти», і з тим зву­ком не­по­ква­пли­во при­хо­дить зміст».

(Ва­силь Кан­дин­ський — Га­брі­е­лі Мюн­тер, 31.01.1904р.)

«Ху­до­жник ко­льо­ру, ху­до­жник зву­ку і ху­до­жник об’єму є ті лю­ди, ко­трі від­кри­ва­ють при­хо­ва­ний світ і пе­ре­вті­лю­ють йо­го у ре­аль­ність».

(К. Ма­ле­вич)

«Ко­ли по­ка­зу­ва­ти вер­шин­ні яви­ща, не скла­да­є­ться вра­же­н­ня про­він­ції... Одне сло­во... на­ша спра­ва — ці яви­ща ви­сві­тлю­ва­ти і по­ня­т­тя про про­він­цій­ність са­ме со­бою зни­кне».

(Д.Гор­ба­чов)

« Усе гли бо ке по люб ляє мас ку ва - ти­ся...»

(Ф. Ні­цше)

Ав­тор — сам Гор­ба­чов ! А якісь кві­то­чки на об­кла­дин­ці... Це на­тяк на зо­ши­ти, з яки­ми піо­не­ри з та­бо­рів вер­та­ли­ся (там по­між пі­сень, вір­шів і по­ба­жань ту­ли­лись «роз­о­чки»: «Ну, шоб кра­си­во было»)? А ви­яв­ля­є­ться — це сти­лі­зо­ва­ні кві­ти з пол­тав­сько­го ки­ли­ма «укра­їн­сько­го ге­нія ди­зай­ну», фу­ту­ри­ста 1930-х ро­ків В. Єр­ми­ло­ва з ко­ле­кції Д. Гор­ба­чо­ва. А на­зва? Як зга­дує ав­тор, «са­ме сло­во під­слу­хав в одній об­ща­зі: «Дє­во­чки, да­вай­те роз­ка­зу­вать слу­чаї!» Я та­ке теж не­о­дно­ра­зо­во чу­ла на «ти­хом («мёр­твом») ча­се» в лі­тньо­му та­бо­рі, як сил ста­ва­ло. То­му, як ви­дно з усьо­го, люд­ські спіль­но­ти пра­гнуть не тіль­ки ков­ба­си чи згу­щен­ки, а й «роз­о­чек» і «слу­ча­їв». Ці­єї зу­стрі­чі мо­гло й не від­бу­ти­ся... «Ми­сте­цький Ар­се­нал» вже всьо­ме при­єм­но ди­вує між­на­ро­дним «Книж­ко­вим».

На зо­рі Не­за­ле­жно­сті опи­ня­юсь у Ні­дер­лан­дах, го­стюю в гол­ланд­ській ро­ди­ні. Ба­тьки (їхня донь­ка вчи­ться ма­ляр­ству) по­ка­зу­ють ху­до­жній аль­бом, де се­ред ін­ших ре­про­ду­кцій — «Чор­ний ква­драт» 1 Ма­ле­ви­ча («най­ві­до­мі­шо­го в сві­ті ки­я­ни­на», як з’ясу­є­ться пі­зні­ше). «Він теж

УКРА­Ї­НЕЦЬ ! 2 » — ра­до до ме­не . Я не при­ки­да­ла­ся ні­мою, та від­по­віді не ма­ла. Я ні­ко­ли про це не чу­ла! (Мої ба­тьки бу­ли не­бай­ду­жі що­до мо­єї ми­сте­цької обі­зна­но­сті). Про­те. Чо­му?!! Від­по­відь на це, як і на ба­га­то ін­ших за­пи­тань, дає за­хо­плю­ю­ча книж­ка «Дми­тро Гор­ба­чов. Слу­чаї». За­пи­са­ла Т. Фі­лев­ська, ви­да­ло «Арт­бук».

«МОТЛОХ — КО­ЛИСЬ ЦЕ ВСЕ СПАЛЯТЬ. А ТЕ­ПЕР ТАМ УСЕ НА МІ­СЦІ, НІ­ХТО НІ­ЧО­ГО НЕ ВКРАВ, НЕ ВАР­ТО РОЗКРУЧУВАТИ»

Так на по­ча­тку 1960-х пе­ре­да­ва­ли­ся вслі­пу но­во­при­зна­че­но­му хра­ни­те­лю ко­ле­кції Ки­їв­сько­го му­зею укра­їн­сько­го ми­сте­цтва Д. Гор­ба­чо­ву на­кру­че­ні на ва­ли кар­ти­ни зі спе­цфон­ду. Кар­ти­ни на ва­лах бу­ли офі­цій­но за­тав­ро­ва­ні сло­вом «фор­ма­лізм» 3. (2006 р. Чи­казь­кий куль­тур­ний центр. Ви­став­ка. По­пе­ре­дня умо­ва фон­ду, що робить її, — ви­клю­чно укра­їн­ські ко­ле­кції. Та, як ви­яви­лось, укра­їн­ський аван­гард в Укра­ї­ні був на­стіль­ки по­ни­ще­ний, що зро­би­ли шир­шу: «Укра­їн­ський мо­дер­нізм 1900—1930»). У це скла­дно по­ві­ри­ти, але тво­ри укра­їн­ських аван­гар­ди­стів про­сто рі­за­ли, мо­ти­ву­ю­чи це «контр­ре­во­лю­ці­єю». Ав­тор на­во­дить прі­зви­ща ви­ко­нав­ців. До­ля ви­яви­ла­ся по­бла­жли­ві­шою до 27-ме­тро­во­го пам’ятни­ка Ф. Сер- гє­є­ву (го­ло­ві гу­бви­кон­ко­му До­не­цької гу­бер­нії, псев­до­нім — «Ар­тем»), ство­ре­но­го І.Ка­ва­ле­рі­дзе 1927-го. Скуль­пту­ра в сти­лі аван­гард на крей­дя­ній кру­чі у Свя­то­гір­ська — одна з 44 най­ви­да­тні­ших пам’яток мо­ну­мен­таль­но­го ми­сте­цтва Укра­ї­ни, що охо­ро­ня­ю­ться дер­жа­вою. 1952-го у Льво­ві бу­ло зни­ще­но ще 2500 тво­рів, в т.ч. й аван­гар­ди­стів. Во­ни не уосо­блю­ва­ли аж так «шкі­дли­ву бур­жу­а­зну іде­о­ло­гію», як ім­пре­сіо­ні­сти, а от за фор­ма­лізм і на­ціо­на­лізм... під­ля­га­ли лі­кві­да­ції. «Ві­дір­ва­ність від на­ро­ду» — до­да­тко­вий і ва­го­мий ар­гу­мент про­ти не до кін­ця зро­зумі­ло­го.

1962-го ЦК Ком­пар­тії Укра­ї­ни до­ру­чає хра­ни­те­лю му­зею по­ка­за­ти бой­чу­кі­стів. Ав­тор зга­дує: «Я пам’ятаю, як роз­кру­тив ва­ли, там ро­бо­та «Пи­ля­рі» Бо­го­ма­зо­ва. Це ж під­вал, уя­віть со­бі, на­пів­тем­но, і ра­птом якийсь не­су­сві­тен­ний ко­лір... То­ді я став ве­ли­ким при­хиль­ни­ком аван­гар­ду, зокре­ма укра­їн­сько­го». 1970-го Д. Гор­ба­чов був по­збав­ле­ний пра­ва обі­йма­ти за­йма­ну по­са­ду за фор­ма­лізм і... «от на­пи­са­ли, що ви та­єм­но іно­зем­ців... Это же низ­ко­по­клон­ство пе­ред За­па­дом!»

«А ЧО­ГО ВО­НИ РЕАЛІСТИЧНО НЕ МА­ЛЮ­ЮТЬ?» — «... НЕ ВМІЮТЬ» — «НІ, ТУТ ЩОСЬ ІН­ШЕ»

Це діа­лог між ав­то­ром і мо­ло­дим ро­бі­тни­ком Дар­ни­цько­го ДВРЗ, ку­ди му­зей­ни­ки хо­ди­ли з ле­кці­я­ми. Він зму­сив по­ди­ви­ти­ся на пре­дмет з ін­шо­го бо­ку і, як ви­знає Гор­ба­чов, «пе­ре­на­стро­їв» ро­бі­тни­ка. «Ін­ше» хо­ва­лось і в сло­вах су­ча­сни­ка Л. Кур­ба­са — фран­цузь­ко­го те­о­ре­ти­ка те­а­тру, зокре­ма кон­це­пції «чут­тє­во­го атле­ти­зму», А. Ар­то (во­ни теж шу­ка­ли но­ву мо­ву ча­су, тіль­ки те­а­тру): «Ко­му­ні­сти­чна ре­во­лю­ція ігно­рує вну­трі­шній світ дум­ки». Те­о­ре­ти­ка­ми ми­сте­цтва се­ред укра­їн­ських аван­гар­ди­стів бу­ли: О. Бо­го­ма­зов («Жи­во­пис та еле­мен­ти», 1914, 1928), О. Ар­хи­пен­ко, М. Бой­чук, В. Бур­люк, О. Ек­стер, В. Кан­дин­ський («Про ду­хов­не в ми­сте­цтві», 1911; «Кра­пка і лі­нія на пло­щи­ні»,1926), К. Ма­ле­вич («Ху­до­жник», 1913; «Від ку­бі­зму до су­пре­ма­ти­зму», 1916), К. Редь­ко, В. Паль­мов. О.Бо­го­ма­зов пи­сав: «Сю­жет — ва­жли­вий (хо­ча Ма­ле­вич без ньо­го об­хо­див­ся), але са­ма бу­до­ва кар­ти­ни — вза­є­ми­ни між фор­ма­ми — там є дра­ма­тур­гія. Це і є «сю­жет». І на це на­ша пси­хі­ка ре­а­гує, на ри­тми... До­бре, якщо...сю­жет, ...як ма­те­рі­ал, пропу­ще­ний че­рез пла­сти­чну си­сте­му, ...а якщо сю­жет го­лов­не... — це вже гір­ше, ...не по-аван­гар­дно­му». О. Бо­го­ма­зов, В. Кан­дин­ський ра­зом з ін­ши­ми, на дум­ку В. Цві­ля, «вди­хну­ли жи­т­тя у світ не­о­ду­хо­тво­ре­них форм, ко­трі в ми­сте­цтві тра­ди­цій­но ві­ді­гра­ва­ли дру­го­ря­дну роль. ...від­кри­ли жи­т­тя там, де йо­го ні­хто не пе­ред­ба­чав. Во­ни... ство­ри­ли аль­тер­на­тив­ний світ без­пре­дме­тно­сті».

Укра­їн­ський аван­гард пра­гнув тво­ри­ти вла­сне й но­ве. По­дії роз­гор­та­ли­ся здо­бу­тка­ми. Гру­день 1908-го. У Ки­є­ві М. Куль­бін (ке­рів­ник пе­тер­бурзь­кої гру­пи «Три­ку­тник»), О. Ек­стер і Д. Бур­люк вла­што­ву­ють ви­став­ку гру­пи «Зве­но» (вва­жа­є­ться одним із пер­ших по­ка­зів аван­гар­дно­го ми­сте­цтва). То­ді ж у с. Чер­нян­ка (Хер­сон­щи­на, ма­є­ток гра­фа Мор­дви­но­ва) бра­ти В. і Д. Бур­лю­ки за­сно­ву­ють лі­те­ра­тур­но-ху­до­жнє об’єд­на­н­ня «Гі­лея» (за на­звою ці­єї зем­лі в істо­рії Ге­ро­до­та). Се­ред го­стей — В. Хлє­бні­ков і В. Ма­я­ков­ський. 1914-го у Ки­є­ві — ви­став­ка ми­сте­цько­го об’єд­на­н­ня «Кіль­це», ство­ре­но­го О. Ек­стер і О. Бо­го­ма­зо­вим. Йо­го кар­ти­ну ку­пу­ють Те­ре­щен­ки.

1917 рік. Лю­тне­ва ре­во­лю­ція. Пер­ші рі­ше­н­ня Укра­їн­ської Цен­траль­ної Ра­ди пе­ре­кон­ли­во до­во­дять рі­шу­чість укра­їн­ської вла­ди в ца­ри­ні роз­вою укра­їн­ської куль­ту­ри. 5 гру­дня 1917 р. ( в ін­ших дже­ре­лах — 22.ХІ.1917р.) за­сно­ва­на Укра­їн­ська (Дер­жав­на) ака­де­мія мис

тецтв. Пер­ший ре­ктор — Ф. Кри­чев­ський; про­фе­со­ри — М. Бой­чук 4 ,О. Му­ра­шко, Г. Нар­бут, О. Бо­го­ма­зов (1922 — 1930); слу­ха­чі — Т. Бой­чук, О. Пав­лен­ко, І. Па­дал­ка, В. Се­дляр. Ака­де­мія дає і ви­щу ху­до­жню осві­ту, і спри­яє під­три­ман­ню ху­до­жніх шкіл. Сер­йо­зність на­мі­рів вла­ди за­свід­чує й те, що книж­ки, кар­ти­ни, ма­люн­ки, кре­сле­н­ня одер­жу­ють без ми­та бі­бліо­те­ка й га­ле­рея Ака­де­мії. А укра­їн­ські дру­кар­ні зо­бов’яза­ні по­ста­ча­ти їх ви­да­ни­ми при­мір­ни­ка­ми з фа­ху на­вча­н­ня (про­во­ди­ться по май­стер­нях про­фе­со­рів ви­клю­чно за вла­сни­ми ме­то­да­ми). 1919 рік. Все­укра­їн­ська ра­да мис- тецтв за­кли­кає «бу­ду­ва­ти аван­гард ре­во­лю­цій­но­го ми­сте­цтва». Де­кре­том Ра­днар­ко­му від 27.07.1923 р. «Про за­хо­ди в спра­ві укра­ї­ні­за­ції шкіль­но-ви­хов­них і куль­тур­но-осві­тніх уста­нов» в усі ти­пи шкіл за­про­ва­джу­є­ться укра­їн­ська мо­ва. Це вва­жа­є­ться офі­цій­ним по­ча­тком укра­ї­ні­за­ції. «Яке су­во­ре у сто­лі­т­тя в га­ря­чій за­гра­ві ли­це!» — ви­го­ло­сить то­го ж ро­ку по­ет-сим­во­ліст Яків Сав­чен­ко.

1930 рік. На Ве­не­цій­ській бі­є­на­ле в ме­жах ра­дян­сько­го па­віль­йо­ну існує окре­мо укра­їн­ський роз­діл. Ні­ко­му, крім укра­їн­ців, не вда­ло­ся до­мог­ти­ся ви­окре­ми­ти­ся, аби їх по­ка­за­ли під на­звою «Укра­їн­ська се­кція» (існу­ють від­гу­ки й на укра­їн­ський аван­гард у Ве­не­ції 1928-го). У Паль­мо­ва вже на­пи­са­ні «В се­лі. Об’їжджа­ють ко­ня» і «Пор­трет до­чки»; у Бо­го­ма­зо­ва — «Хре­ща­тик» і «Пи­ля­рі», в Пе­три­цько­го — «Ту­ран­дот. Те­а­траль­ний ескіз» і «Кон­стру­ктив­на ком­по­зи­ція». Остан­ній вва­жав­ся чи не най­кра­щим тво­ром. То­го ж ро­ку їх по­ба- чать у Цю­ри­ху, а зго­дом час­тко­во — в Аме­ри­ці. (У ко­стю­мах, ство­ре­них за ескі­за­ми Ана­то­ля Пе­три­цько­го, ан­самбль Вір­сько­го по­ло­ни­ти­ме світ.) «Со­ко­ви­тість, — упев­не­ний Д. Гор­ба­чов, — озна­ка укра­їн­ської ху­до­жньої мен­таль­но­сті... А «Срі­бний вік» — це де­ся­тки, якщо не со­тні, ге­ні­їв. І во­но на 1920-ті ро­ки по­ши­ри­ло­ся».

GORBACHOV MISTAKES («ГОР­БА­ЧОВ ПОМИЛЯЄТЬСЯ»), АБО «ЯКИЙ УКРА­ЇН­СЬКИЙ АВАН­ГАРД? ЯКЩО АВАН­ГАРД, ТО НЕ УКРА­ЇН­СЬКИЙ. ЯКЩО УКРА­ЇН­СЬКИЙ, ТО НЕ АВАН­ГАРД»

Па­риж — центр роз­ви­тку аван­гар­ду . Йо­го пред­став­ни­ки: А. Ма­тісс, Ф. Ле­же, П. Пі­кас­со, Р. Де­ло­не. З фран­цузь­кої AVANT-GARDE: avant — пе­ре­до­ва, а garde — охо­ро­на (зга­дай­те ка­ва­лер­гар­дів — вій­сько­во­слу­жбов­ців спе­ці­аль­них пол­ків гвар­дій­ської важ­кої ка­ва­ле­рії у цар­ській ар­мії).

«В аван­гар­ди­змі фор­ми бу­ли не на­ту­ра­лі­сти­чні, а над­то ди­на­мі­зо­ва­ні. Во­ни ка­за­ли, що ми жи­ве­мо в про­мін­ні ко­смі­чної енер­гії. Ди­на­мізм був аде­кват ко­сміч-

но­ї­енер­гії », — пи­ше Д. Гор­ба­чов. «Лу­чизм» — на­зва твор­чих по­шу­ків М.Ла­ріо­но­ва та Н.Гон­ча­ро­вої . Ві­дмо­ва від «ко­пі­ю­ва­н­ня при­ро­ди», по­шук но­вих форм і за­со­бів ви­ра­зно­сті — ду­хов­ні за­са­ди укра­їн­ських аван­гар­ди­стів 1920-х — єд­на­ли­ся з про­те­стом про­ти вад дій­сно­сті, «ака­де­мі­чно­ї­кра­си», за­кли­ком до ре­ві­зії ду­хов­них цін­но­стей — «ви­би­ва­н­ня пу­блі­ки із за­ко­сте­ні­ло­го дрі­мо­тно­го ста­ну».

Аван­гар­дне жи­т­тя Оде­си ви­рує ви­став­ка­ми «Гру­пи не­за­ле­жних» та «Ін­тер­на­ціо­наль­них са­ло­нів» скуль­пто­ра В. Іздеб­сько­го (пер­ший — 1909—1910, дру­гий — 1910—1911; ви­став­ки про­хо­ди­ли і в Ки­є­ві). Уча­сник пер­шо­го са­ло­ну — Ан­рі Ма­тісс. Ще не бу­ли на­пи­са­ні йо­го жін­ки зі скри­пкою, ман­до­лі­ною та слав­но­зві­сні ода­лі­ски, про­те вже ми­лу­ва­ла око «Фі­гу­ра з па­ра­соль­кою». «Ма­тісс — фар­ба, Пі­кас­со — фор­ма, — два ве­ли­ких до­ро­го­вка­зи на ве­ли­ку ціль», — пи­сав В. Кан­дин­ський. Ек­спо­зи­ція ро­біт остан­ньо­го на дру­го­му са­ло­ні ста­но­ви­ла 54 оди­ни­ці. Ва­силь став і ав­то­ром об­кла­дин­ки ка­та­ло­гу (вва­жа­є­ться пер­шою аб­стра­ктною ком­по­зи­ці­єю в дру­ко­ва­ній гра­фі­ці). З 1917 по 1920 рр. в Ки­є­ві діє ху­до­жня сту­дія О. Ек­стер за уча­стю О. Бо­го­ма­зо­ва й І. Ра­би­но­ви­ча (від­ві­ду­ва­чі: Г. Ко­зін­цев, А. Пе­три­цький, В. Мел­лер, С. Ютке­вич). У Хар­ко­ві аван­гар­дизм пред­став­ля­ють «Го­лу­ба лі­нія», «Бу­дяк», «Ви­кусь», «Кіль­це» та фу­ту­ри­сти, згур­то­ва­ні нав­ко­ло се­стер Си­ня­ко­вих. Там пра­цю­вав і В. Єр­ми­лов (1928—1929 рр. — ху­до­жній ре­да­ктор жур­на­лу «Аван­гард»). Ще один центр укра­їн­сько­го фу­ту­ри­зму — зга­да­на Чер­нян­ка, де тво­ри­ли Бур­лю­ки.

Аван­гард не­стрим­ною хви­лею на­кри­вав і вже ге­ні­їв. 1925 рік. Ку­ок­ка­ла — не­ве­ли­чке фін­ське мі­сте­чко. З 1900-х у вла­сно­му ма­є­тку «Пе­на­ти» ме­шкає уро­дже­нець Чу­гу­є­ва (Хар­ків­щи­на) Іл­ля Рє­пін, ав­тор по­ло­тна про від­по­відь за­по­рож­ців Мох­ха­ме­ду ІV на йо­го про­по­зи­цію пе­ре­йти усі­єю Січ­чю в ту­ре­цьке під­дан­ство. (Про­фе­сор Д. Явор­ни­цький кон­суль­ту­вав ми­тця з при­во­ду ство­ре­н­ня кар­ти­ни.) «Вождь всіх на­ро­дів» від­прав­ляє до ху­до­жни­ка де­ле­га­цію. На­каз: по­вер­ну­ти­ся, щоб зро­би­ти­ся ра­дян­ським гро­ма­дя­ни­ном, аби ма­лю­вав, як ко­лись Ми­ко­лу ІІ. «Скіф» (так по­лю­бляв на­зи­ва­ти се­бе Іл­ля Юхи­мо­вич) гнів­но від­мов­ля­є­ться. (Чу­ков­ский К.И . Днев­ник ( 1901— 1929). — М.: Со­вет­ский пи­са­тель, 1991.). І до­дає (за­пи­си за 21.01.1935 р.): «По­ку­да Пи­тер зо­ве­тся Ле­нин­гра­дом, я не хо­чу ни­че­го об­ще­го с этим го­ро­дом». І да­лі: «...ко­гда Ре­пин ну­ждал­ся, г-жа Столь­берг, же­на пре­зи­ден­та, ку­пи­ла у Ре­пи­на кар­ти­ну: мы очень бе­дный на­род, у нас нет де­нег, но мы не да­дим Ре­пи­ну уми­рать с го­ло­ду». Му­жньо опа­но­ву­ю­чи кво­лість, 83-рі­чний ми­тець нев­пин­но пи­ше «Го­пак» — та­нок ко­за­ків, віль­них во­ї­нів­за­хи­сни­ків Ві­тчи­зни — гімн їхній не­здо­лан­ній си­лі. Їм до сна­ги по­бо­ро­ти не тіль­ки зем­не тя­жі­н­ня, злі­та­ю­чи на за­па­мо­ро­чли­ву ви­со­ту в за­паль­но­му тан­ку, а й будь-які ви­кли­ки До­лі, бо їх Ві­ра й Жит­тє­люб­ство не­пе­ре­мо­жні! І хо­ча кар­ти­на вва­жа­є­ться не­за­вер­ше­ною і з ри­са­ми ім­пре­сіо­ні­зму (з обов’яз­ко­вим за­крі­пле­н­ням мит­тє­во­сті), хі­ба це не аван­гард?! Де, за сло­ва­ми ро­до­на­чаль­ни­ка аб­стра­кціо­ні­зму Кан­дин­сько­го, «вну­трі­шньо -«еле­мен­том» вва­жа­є­ться не са­ма фор­ма, а при­та­ман­не їй вну­трі­шнє на­пру­же­н­ня»....А який сам шал тан­ку! Ві­до­мо, хто і на­ві­що ство­рив «Трі­умф во­лі». «Го­пак» Рє­пі­на — що це, як не «Трі­умф Ду­ху»!

За­для по­си­ле­н­ня ви­кла­да­цько­го скла­ду Ки­їв­сько­го ху­до­жньо­го ін­сти­ту­ту (ко­ли­шньо­ї­Ака­де­мі­ї­ми­стецтв) Іван Вро­на (ре­ктор з 1924 по 1930 рр.) за­про­шує О. Ар­хи­пен­ка, К. Ма­ле­ви­ча, В. Паль­мо­ва, В. Та­тлі­на. «Зав­дя­ки Скри­пни­ку лі­ві ху­до­жни­ки тут ма­ли ве­ли­кі мо­жли­во­сті, й по­ча­ла­ся емі­гра­ція лі­вих із Ро­сії, де їх цьку­ва­ли... Лі­ві на­ма­га­ли­ся сю­ди при­їха­ти, бо тут мо­гли ще жи­ти і пра­цю­ва­ти на сво­бо­ді», — пи­ше Гор­ба­чов. На по­ча­тку 20-х на­че зі джба­ну Хро­но­са че­рез він­ця ли­ли­ся рі­зно­ма­ні­тні на­прям­ки до­би: «су­пре­ма­тизм» (без­пре­дме­тни­цтво) кон­стру­кти­візм, фу­ту­ро­ку­бізм, фо­візм, ку­бо­фу­ту­ризм, екс­пре­сіо­нізм) та ін. Їх при­хиль­ни­ки во­лі­ли на­зи­ва­ти­ся пред­став­ни­ка­ми ре­во­лю­цій­но­го ми­сте­цтва — «лі­ви­ми». Та­лан­ти пе­ре­ма­га­ли. Ра­зом жи­ли на укра­їн­ській зем­лі, тво­ри­ли під укра­їн­ським не­бом... І сон­цем (осві­тле­н­ня рі­зне). І «ду­же хотіли бу­ти мо­дер­ни­ми, це по­лі­ти­ка бу­ла Скри­пни­ка , — за­ува­жує ав­тор. — Чо­го Бой­чу­ка і Ма­ле­вич не лю­бив, як і усі лі­ві? Ма­ле­вич ка­зав, що «фре­ска (бой­чу­кі­стів цьку­ва­ли за те, що во­ни ма­лю­ють під іко­ну) — це мо­на­стир­ська те­ма, а за­раз по­трі­бно гур­ко­ті­н­ня; з ін­шо­го бо­ку, вва­жа­ло­ся, що мо­ну­мен­таль­ний стиль Бой­чу­ка най­кра­щий у Ра­дян­сько­му Со­ю­зі, бо в со­ю­зі не бу­ло мо­ну­мен­таль­но­ї­шко­ли» (1929-го са­ме з бой­чу­кі­стів по­чне­ться цьку­ва­н­ня укра­їн­ської ін­те­лі­ген­ції). 1914 рік. У трак- та­ті Бо­го­ма­зо­ва з’яв­ля­є­ться пункт «Як кра­пка роз­ви­ва­є­ться в лі­нію, як лі­нія фор­мує фор­му, як фор­ма утво­рює ри­тмі­чну стру­кту­ру і так да­лі». 1915 рік. Про це та­кож пи­ше Ма­ле­вич. 1926-го у Ба­у­га­у­зі Кан­дин­ський ви­дає пра­цю Punktund Linie auf Flache («Кра­пка і лі­нія на пло­щи­ні»). До сло­ва. Arsenal Book Festival пред­ста­вив над­зви­чай­но гли­бо­ке до­слі­дже­н­ня Во­ло­ди­ми­ра Цві­ля «Не­ві­до­мий Кан­дин­ський». З ві­таль­ним сло­вом до автора звер­ну­ли­ся при­су­тні на за­хо­ді й пред­став­ни­ки Фран­ці­ї­та Ні­меч­чи­ни. Ва­го­ма ча­сти­на пра­ці — ви­сві­тле­н­ня пе­рі­о­ду жи­т­тя й твор­чо­сті ми­тця в Укра­ї­ні, ма­ло­ві­до­мі фа­кти біо­гра­фії. І зно­ву чи­та­є­мо про кон­фрон­та­ці­ї­між Кан­дин­ським і Ма­ле­ви­чем, між Ма­ле­ви­чем і Та­тлі­ним. Оста­н­ня но­си­ла від­вер­ті­ший ха­ра­ктер. Що це, як не до­каз не­стрим­них твор­чих по­шу­ків? Віл Дю­рант в «Істо­рі­ї­ци­ві­лі­за­ції » пи­сав: «...від­мін­но­сті тво­рять зі­ткне­н­ня, спів­став­ле­н­ня, дум­ку; мар­но­вір­ства вза­є­мо­зни­щу­ю­ться, від­кри­ва­ю­чи до­ро­гу ро­зу­му». Ко­ли ж це мо­но­по­лія бу­ла ру­ші­єм про­гре­су? Ви­клю­чно до­бро­со­ві­сна кон­ку­рен­ція. Аван­гар­ди­сти кон­ку­ру­ва­ли і на ви­кла­да­цькій ни­ві, ста­ю­чи ві­до­ми­ми в Єв­ро­пі. Ви­кла­дач Ба­у­га­у­зу Оскар Шлем­мер ли­шив та­кі спо­га­ди: «Мій учи­тель Хьоль­цель у Штут­гар­ті, Клее і Кан­дин­ський у Ба­у­га­у­зі; ...в Ро­сі­ї­Ма­ле­вич, і Ли­си­цький». А ні­ме­цький ху­до­жник Курт Швіт­терс 1926-го пи­сав: «...на ме­не впли­ну­ли Мо­хо­лі, Мон­дрі­ан і Ма­ле­вич... Ли­ше кіль­ка ро­ків то­му це бу­ли ще Кан­дин­ський, Клее, Ко­ко­шка...». Ди­пло­мо­ва­ний юрист В. Кан­дин­ський го­лов­ною ме­тою осві­ти вва­жав на­вчи­ти ми­сли­ти одра­зу в двох на­пря­мах — ана­лі­ти­чно­му й син­те­ти­чно­му; не­мо­жли­ва спе­ці­аль­на осві­та без об­ґрун­ту­ва­н­ня змі­сту люд­сько­ї­ді­яль­но­сті: «Ана­лі­зу­ю­чи до­свід ми­ну­ло­го, тре­ба на­вчи­ти мо­лодь зна­хо­ди­ти й об­ґрун­то­ву­ва­ти ор­га­ні­чний зв’язок га­лу­зей, уда­ва­но да­ле­ких одна від одної». А ще. По­ди­ві­ться на вбра­н­ня актор­ки те­а­тру «Бе­ре­зіль» Л.Кур­ба­са у ви­ста­ві «Газ» (1923р.) ав­тор­ства В. Мел­ле­ра. Чи не на­га­дує во­но то­го­ча­сні ви­тво­ри Ша­нель? (Ви­ве­де­на Ша­нель фор­му­ла еле­ган­тно­сті — скром­ність і жер­тва, що озна­чає вмі­н­ня ви­клю­чи­ти зай­ве: зай­вий ґу­дзик, во­лан, зай­вий мі­лі­метр у проймі.., — ні­що ін­ше, як пра­кти­чне за­сто­су­ва­н­ня за­по­ча­тко­ва­но­го ще Се­зан­ном і ку­бі­ста­ми ана­лі­ти­чно­го прин­ци­пу від­сі­ю­ва­н­ня не­сут­тє­вих ознак. Цим по­слу­го­ву­вав­ся в роз­ви­тку сти­лю і Ма­ле­вич.) От­же, аван­гард 1920-х був спіль­ним ху­до­жнім яви­щем для то­го­ча­сно­ї­Єв­ро­пи. А зав­дя­ки ще спіл­ці Societe Anonime (вла­што­ву­ва­ла ви­став­ки єв­ро­пей­сько­го аван­гар­ду в США) та її за­снов­ни­ці, ав­тор­ки біо­гра­фій «Бур­люк» і «Кан­дин­ський» ху­до­жни­ці Ке­трін Дрейєр, іме­на укра­їн­ських аван­гар­ди­стів ста­ва­ли ві­до­мі ще й Аме­ри­ці.

«Аван­гард — це ча­сти­на мо­дер­ні­сти­чно­го ру­ху, за­клю­чна... лан­ка. І в аван­гард вхо­дить п’ять чи шість на­прям­ків: це аб­стра­кціо­нізм, екс­пре­сіо­нізм, не­о­при­мі­ти­візм, ...сюр­ре­а­лізм. Ще да­да­їзм і так да­лі... Але чі­ткої від­мін­но­сті не­має... от якщо є кар­ти­на, то як ви ї ї на­зва­ли — так чи сяк — во­на про­сто гар

на. І це го­лов­не для куль­ту­ри », — за­пев

няє Дми­тро Гор­ба­чов.

То в чо­му ж помиляється адво­кат укра­їн­сько­го аван­гар­ду: у то­му, що так ди­ко, стра­шно ни­щи­ли по­ло­тна і ка­ту­ва­ли твор­ців?.. Укра­їн­ські ху­до­жни­ки: Со­фія На­ле­пин­ська-Бой­чук, Ми- хай­ло Бой­чук,Ти­мо­фій Бой­чук, Іван Па­дал­ка, Ва­силь Се­дляр, Оле­кса Но­ва­ків­ський, Ге­ор­гій Нар­бут, Ва­силь Се­мен­ко та ін. Укра­їн­ські по­е­ти й пи­сьмен­ни­ки: Гео (Ге­ор­гій) Шку­ру­пій, Ми­ко­ла Хви­льо­вий, Ми­хайль Се­мен­ко — по­ет-аван­гар­дист, ав­тор «Ма­ні­фе­сту пан­фу­ту­ри­зму», ре­да­ктор жур­на­лу укра­їн­сько­го аван­гар­ду «Но­ва ге­не­ра­ція», в яко­му про­па­гу­вав те­о­ре­ти­чні пра­ці К. Ма­ле­ви­ча, В.Та­тлі­на, О. Род­чен­ка, О. Ар­хи­пен­ка. За них усіх про їх сві­до­мий шлях дав від­по­відь з пе­ре­лі­ку остан­ній в по­е­зії, при­свя­че­ній до­чці:

Я не знаю — як ви­ро­стеш — бу­деш пи­та­ти ...і мо­же не ді­йде до те­бе про ме­не згад­ка. ...і я не ви­нен, що моя путь важ­ка, але я знаю, що за оці грі­хи моє жи­т­тя зма­га­ло­ся.

Чо­му в них у ро­ках жи­т­тя сто­ять 1920, 1922, 1933, 1935, 1937 остан­ні­ми? Ли­ше з 259 укра­їн­ських пи­сьмен­ни­ків 1930-го пі­сля 1938-го дру­ку­ва­ли­ся ли­ше 36 (сво­єю смер­тю вмер­ло сім). Слід­чий у спра­ві СВУ Брук: «Нам тре­ба укра­їн­ську ін­те­лі­ген­цію по­ста­ви­ти на ко­лі­на, це на­ше зав­да­н­ня, і ми йо­го ви­ко­на­є­мо: ко­го не по­ста­ви­мо — пе­ре­стрі­ля­є­мо» (бе­ре­зень, 1930). Д. Гор­ба­чов на­во­дить сло­ва одно­го НКВДи­ста: «Ми му­чи­ли так, що ви­три­му­вав один із ти­ся­чі». Ю. Лав­рі­нен­ко, ав­тор тер­мі­ну «Роз­стрі­ля­не Від­ро­дже­н­ня», пи­сав: «Усі про­ме­ні клар­не­ти­чної, ко­смі­чно-укра­їн­ської ве­сел­ки сі­че го­стрий дощ чор­них кра­пель кро­ві». Ду­хов­но-есте­ти­чна про­гра­ма від­ро­дже­н­ня бу­ла пред­став­ле­на «сві­тло­ри­тмом», що про­го­ло­шу­вав лі­нію «ду­хов­но­ї­су­ве­рен­но­сті», но­во­на­ро­дже­н­ня, звіль­не­н­ня від ком­пле­ксу ма­ло­ро­сій­ства». (І. Би­чко).

2007 рік. Гар­вард. Кон­фе­рен­ція «Укра­їн­ський мо­дер­нізм-2007». Пла­ну­є­ться ви­ступ укра­їн­сько­го ми­сте­цтво­знав­ця зі спро­сту­ва­н­ням існу­ва­н­ня укра­їн­сько­го аван­гар­ду. По­пе­ре­дньо в Ні­меч­чи­ні на ви­став­ці «Укра­їн­ський мо­дер­нізм 2007р.» Ка­зи­ми­ра Ма­ле­ви­ча на­зва­но Ukrainische Maler (укра­їн­ським ху­до­жни­ком). (А ще пе­ред тим. 1980-го ми­сте­цтво­зна­вець із Фран­ці­їВ.Д. Мар­ка­де (Ва­сю­тин­ська) в Лос-Ан­дже­ле­сі для ка­та­ло­гу ви­став­ки «The Avant-Gardein Russia 1910—1930. New Perspectives» по­дає ста­т­тю «Vasil Yermilov and Certain Aspectson the Early Twentieth Century», де впер­ше у сві­ті пи­ше про укра­їн­ський аван­гард. 1994-го у Ні­меч­чи­ні ви­да­но до­від­ник «Ху­до­жни­ки ХХ сто­лі­т­тя». Там у стат­ті про Ма­ле­ви­ча зна­чи­ться: «Укра­їн­ський жи­во­пи­сець та скуль­птор, ви­дат- ний ді­яч ро­сій­сько­ї­куль­ту­ри». 1996-го Д. Гор­ба­чов ви­дає пра­цю «Укра­їн­ський аван­гард 1920—1930»). І ось на кон­фе­рен­ці­їав­тор «Слу­ча­їв» у по­пе­ре­дньо на­дру­ко­ва­них ма­те­рі­а­лах ба­чить пер­шу фра­зу: Gorbachov mistakes («Гор­ба­чов помиляється»), бо ні­хто у сві­ті про укра­їн­ський аван­гард не пи­ше. А Мар­ка­де, хоч і пи­ше, однак теж mistake. Два дні до­по­віді про кі­но, те­атр, лі­те­ра­ту­ру — і укра­їн­ський аван­гард... Ко­ли на­ста­ла чер­га за­пе­ре­чень, ні­хто на це вже не зва­жав.

*** Пі­сля про­чи­та­н­ня книж­ки в дум­ках лиш одне: «Честь і сла­ва вір­ним!» Де­ся­ткам і со­тням жі­нок і чо­ло­ві­ків, які, ви­явив­ши своє по­кли­ка­н­ня, не зра­ди­ли йо­му під сту­го­ні­н­ня 1930-х. По­при всі тра­гі­зми й кар­ко­лом­но­сті укра­їн­ські аван­гар­ди­сти тво­ри­ли, ли­ша­ю­чись вір­ни­ми сво­їм пе­ре­ко­на­н­ням і люд­ській гі­дно­сті, в які б ха­щі й па­щі їх не ки­да­ла До­ля, і не тіль­ки. Впев­не­на, і за це їх ці­нує Світ.

По­гор­тай­те Роз­діл 4. «Обра­зо­твор­че ми­сте­цтво» «Істо­рі­їукраї нсько­ї­куль­ту­ри» (кни­га 1, том 5). До­ста­тньо лиш ре­про­ду­кцій. І ви зро­зу­мі­є­те, як нам без них... і тіль­ки з ре­а­лі­змом. Хо­ча, ні! Ки­їв, буль­вар Ле­сі Укра­їн­ки, ре­кла­ма на сі­ті­лай­ті: «Фе­сти­валь ка­ра­о­ке». Так, це ж май­же су­пре­ма­ти­чна ком­по­зи­ція Ма­ле­ви­ча на фо­ні йо­го ж та­ки чор­но­го ква­дра­ту! От­же, во­ни — по­руч ...

У книж­ці «Дми­тро Гор­ба­чов. Слу­чаї» на­ве­де­ні сло­ва ні­ме­цько­го по­е­та А. Грі­фі­у­са ХVII сто­лі­т­тя: «Что зна­чит в на­ши дни быть бе­ско­не­чно сме­лым ? Звать чер­ным чер­ное, а бе­лое звать бе­лым. По­зор­но гром­ких слов ти­ран­ству не сла­гать, Лгать толь­ко по ну­жде, а без ну­жды не лгать.

— Gorbachov mistakes. (Гор­ба­чов помиляється).

— No, he doesn’t. (Ні, він не помиляється). Гор­ба­чов Дми­тро Оме­ля­но­вич ко­льо­рів не плу­тає.

Ка­зи­мир Ма­ле­вич, «Лю­ди­на, що бі­жить».1933 р.

Ва­силь Се­дляр, «У шко­лі лі­кне­пу». 1924—1925 рр.

Н.Титаренко у ви­ста­ві «Газ» Г.Кай­зе­ра. Ре­жи­сер Лесь Кур­бас

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.