«Тре­ба до­по­мог­ти ди­ти­ні пі­зна­ти се­бе»

Ва­силь Кре­мень — про те, якою має бу­ти шкіль­на осві­та у ХХІ сто­літ­ті

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Ма­рія ПРОКОПЕНКО, «День»

Пе­ре­хід на 12-рі­чне на­вча­н­ня у шко­лі, пев­но, є най­більш обго­во­рю­ва­ною змі­ною за про­гра­мою ре­фор­ми осві­ти, яка впро­ва­джу­є­ться в Укра­ї­ні. 2002 ро­ку, ко­ли мі­ні­стром осві­ти був Ва­силь Кре­мень, у кра­ї­ні вже за­про­ва­джу­ва­ли 12-рі­чку. Че­рез ві­сім ро­ків, ко­ли цю по­са­ду обі­ймав Дми­тро Та­ба­чник, та­ку си­сте­му ска­су­ва­ли. «Це за­вда­ло ве­ли­ко­ї­шко­ди, бо бу­ли ви­дру­ку­ва­ні під­ру­чни­ки для 12-рі­чки і до­ве­ло­ся фа­кти­чно но­жи­ця­ми рі­за­ти про­гра­му, за рік ви­кла­да­ти про­гра­му двох ро­ків», — го­во­рить Ва­силь КРЕ­МЕНЬ, ака­де­мік На­ціо­наль­ної ака­де­мії на­ук Укра­ї­ни, пре­зи­дент На­ціо­наль­ної ака­де­мії пе­да­го­гі­чних на­ук Укра­ї­ни, пре­зи­дент то­ва­ри­ства « Зна­н­ня » Укра­ї­ни.

Одним з основ­них зав­дань НАПН є опра­цю­ва­н­ня но­во­ї­фі­ло­со­фі­ї­о­сві­ти. Про це, а ще про ви­хо­ва­н­ня ін­но­ва­цій­них лю­дей та під­го­тов­ку вчи­те­лів для но­во­ї­шко­ли ми ма­ли роз­мо­ву з Ва­си­лем Кре­ме­нем, який, до ре­чі, 25 черв­ня від­зна­чає юві­лей.

ТРИ ФУНКЦІЇ НА­ВЧА­Н­НЯ

— Су­ча­сна осві­та має го­ту­ва­ти людину до жи­т­тя і со­ці­аль­ної актив­но­сті у ХХІ сто­літ­ті, а не у ХХ. То­му за всі­єї по­ва­ги до ми­ну­ло­го, ми по­вин­ні збе­рег­ти кра­ще, що є, та при цьо­му мо­дер­ні­зу­ва­ти осві­ту. З огля­ду на це я ба­чу кіль­ка на­прям­ків, які й ста­нов­лять фі­ло­со­фію су­ча­сної осві­ти і на які ми му­си­мо зва­жа­ти при змі­ні осві­тян­ської ді­яль­но­сті.

По-пер­ше, люд­ство при­хо­дить до ін­но­ва­цій­но­го ти­пу про­гре­су. Він ха­рак те ри зу єть ся швид кою змі ною знань, ідей, те­хно­ло­гій, вза­га­лі — швид­кою змі­ною умов жи­т­тя й ді­яль­но­сті лю­ди­ни. Ми по­вин­ні го­ту­ва­ти людину, кон­ку­рен­тну за та­ких умов. По­трі­бно го­ту­ва­ти ін­но­ва­цій­ну людину, зда­тну спри­йма­ти змі­ни, тво­ри­ти їх і бу­ти ефе­ктив­ною в ре­аль­но­му се­ре­до­ви­щі.

У нас не­рід­ко пра­кти­чно єди­ною фун­кці­єю на­вчаль­но­го про­це­су є те, щоб ди­ти­на ма­кси­маль­но за­сво­ї­ла пев­ну су­му знань. У кра­що­му ра­зі — щоб за­сво­ї­ла їх твор­чо. Без­умов­но, ця фун­кція за­ли­ши­ться і в май­бу­тньо­му. Але в про­це­сі на­вча­н­ня ма­ють фор­му­ва­ти­ся ще як мі­ні­мум дві функції. А са­ме — по­трі­бно на­вчи­ти ди­ти­ну вчи­ти­ся впро­довж жи­т­тя й ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти отри­ма­ні зна­н­ня у пра­кти­чній ді­яль­но­сті, в по­бу­ті. По­ки у нас зна­н­ня­ми за­зви­чай ово­ло­ді­ва­ють тіль­ки для то­го, щоб про­де­мон­стру­ва­ти їх на іспи­ті, під час ЗНО то­що.

ВІД АВТОРИТАРНОЇ ПЕДАГОГІКИ — ДО ТОЛЕРАНТНОЇ

— Ін­ша сві­то­ва тен­ден­ція — нев­пин­не роз­ши­ре­н­ня ін­фор­ма­цій­но-ко­му­ні­ка­тив­но­го про­сто­ру, в яко­му пе­ре­бу­ває лю­ди­на. Ко­лись бу­ла одна га­зе­та, одна ра­діо­то­чка, а за­раз скрізь є ін­тер­нет, мо­біль­ні те­ле­фо­ни, те­ле­ба­че­н­ня. У цьо­му про­сто­рі лю­ди­на має бу­ти са­мо­до­ста­тньою, іна­кше во­на не змо­же усві­дом­ле­но ста­ви­ти­ся до рі­зно­ма­ні­т­тя всі­єї ці­єї ін­фор­ма­ції й не змо­же ефе­ктив­но її ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти.

Щоб під­го­ту­ва­ти людину до існу­ва­н­ня в су­ча­сно­му ін­фор­ма­цій­но­му про­сто­рі, тре­ба пе­ре­йти від авторитарної педагогіки до толерантної. Ва­жли­во, щоб ди­ти­на ро­сла як са­мо­до­ста­тня осо­би­стість, а не та­ка, яка ви­ма­гає па­тер­на­ліст­ських вза­є­мин. Це по­трі­бно не так для осві­ти, як для су­спіль­ства. Бо де­мо­кра­ти­чне су­спіль­ство — не там, де де­мо­кра­ти­чні пре­зи­дент та уряд, хоч і це по­трі­бно, а там, де є кри­ти­чна ма­са лю­дей, зда­тних жи­ти і пра­цю­ва­ти в де­мо­кра­ти­чно­му су­спіль­стві й не зда­тних — в ав­то­ри­тар­но­му. Цьо­го мо­же­мо до­сяг­ти, ли­ше якщо в осві­тньо­му про­це­сі будуть вза­єм­ні ша­но­бли­ві від­но­си­ни між ти­ми, хто нав­ча­є­ться, і ти­ми, хто на­вчає.

«КОМП’ЮТЕР МО­ЖЕ ЗА­МІ­НИ­ТИ КЛАСНО-УРОЧНУ СИ­СТЕ­МУ»

— Тре­тя тен­ден­ція су­ча­сно­сті — ци­фро­ве су­спіль­ство. Комп’ютер сьо­го­дні в кон­текс­ті осві­ти має що­най­мен­ше чо­ти­ри функції. По-пер­ше, це шлях до комп’ютер­ної гра­мо­тно­сті, без якої де­да­лі важ­че бу­ти кон­ку­рен­тним. Дру­ге — у на­вчаль­но­му про­це­сі комп’ютер є спосо­бом ін­тен­си­фі­ка­ції та ін­ди­ві­ду­а­лі­за­ції пі­зна­валь­ної ді­яль­но­сті лю­ди­ни. З ча­сом комп’ютер вза­га­лі мо­же за­мі­ни­ти класно-урочну си­сте­му на­вча­н­ня. Тре­тє — комп’ютер, під­клю­че­ний до ін­тер­не­ту, дає змо­гу зв’яза­ти­ся зі сві­том. По-че­твер­те, комп’ютер від­крив но­вий тип на­вчаль­ної ді­яль­но­сті — ди­стан­цій­ну осві­ту.

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ І ПАТРІОТИЗМ

— Ва­жли­ва тен­ден­ція — глобалізація. Сьо­го­дні роз­ви­ток будь-якої кра­ї­ни за­ле­жить, зокре­ма, від то­го, як її гро­ма­дя­ни спіл­ку­ю­ться зі сві­том. Лю­ди­на по­вин­на бу­ти кон­ку­рен­тною у гло­баль­но­му про­сто­рі. На моє пе­ре­ко­на­н­ня, ми ма­є­мо го­ту­ва­ти гло­ба­ліст­ську людину, але па­трі­о­та Укра­ї­ни. Для цьо­го по­трі­бні сер­йо­зні змі­ни в осві­ті. По-пер­ше, тре­ба під­го­ту­ва­ти людину сві­то­гля­дно, щоб во­на аде­ква­тно оці­ню­ва­ла від­но­си­ни сво­єї кра­ї­ни і свої осо­би­сто — зі сві­том. Щоб не бу­ло, як у на­шо­го пів­ні­чно­го су­сі­да, де лю­дей при­вча­ють до то­го, що всі нав­кру­ги — во­ро­ги і хо­чуть зни­щи­ти Ро­сію. Та­кож лю­ди­на по­вин­на, крім укра­їн­ської дер­жав­ної мо­ви, во­ло­ді­ти ан­глій­ською, мо­вою мі­жна­ро­дно­го спіл­ку­ва­н­ня — щоб за­без­пе­чи­ти свої кон­та­кти зі сві­том.

Та­кож на­го­ло­шу на зна­чен­ні па­трі­о­ти­зму і на­ціо­наль­но­го єд­на­н­ня. Са­ме це — шлях до кра­що­го жи­т­тя в кра­ї­ні. Бо глобалізація ве­де до за­го­стре­н­ня кон­ку­рен­ції, яка на­бу­ває пла­не­тар­но­го ха­ра­кте­ру, по­ши­рю­є­ться не тіль­ки на по­лі­ти­ку, а й на еко­но­мі­ку, ін­фор­ма­цій­ний про­стір. І ли­ше кра­ї­на, на­се­ле­н­ня якої най­біль­ше усві­до­мить свої на­ціо­наль­ні ін­те­ре­си і бу­де згур­то­ва­ним, змо­же ство­ри­ти кра­щі умо­ви для жи­т­тя. А для нас сьо­го­дні це вза­га­лі спо­сіб збе­ре­же­н­ня дер­жа­ви, адже су­сі­дня кра­ї­на ве­де гі­бри­дну вій­ну про­ти Укра­ї­ни.

Ва­жли­во ви­зна­чи­ти мі­сце в гео­по­лі­ти­ці на­шої дер­жа­ви і гро­ма­дян, фор му ва ти від по від ну сві до мість. Маю на ува­зі єв­ро­пей­ський ви­бір. У мо­є­му ба­чен­ні, це — прийня­т­тя цін­но­стей, які впро­довж сто­літь фор­му­ва­ли­ся в Єв­ро­пі, ада­пта­ція їх до укра­їн­ської дій­сно­сті. Дру­гий аспект — вступ до та­ких ор­га­ні­за­цій, як НАТО і ЄС, член­ство в яких на­да­ло б Укра­ї­ні мо­жли­вість ре­а­лі­зу­ва­ти свої ін­те­ре­си най­ефе­ктив­ні­ше.

ЧЕСНЕ БА­ГАТ­СТВО — ЦЕ МОРАЛЬНО

— У су­ча­сно­му сві­ті змі­ню­є­ться зміст тра­ди­цій­них ка­те­го­рій. Ми по­вин­ні не чі­пля­ти­ся за тра­ди­ції, адже це стри­но­жує людину, за­ва­жає їй ре­а­лі­зу­ва­ти­ся. Ска­жі­мо, бу­ти ба­га­тим. Ко­лись вва­жа­лось, що це по­га­но. Справ­ді, ба­гат­ство біль­шо­сті на­ших ба­га­тих за­сно­ва­не на не­спра­ве­дли­во­сті. Але ба­гат­ство чесне, отри­ма­не зав­дя­ки вла­сній пра­ці, є ви­явом ве­ли­ко­го вне­ску лю­ди­ни в роз­ви­ток су­спіль­ства. Ска­жі­мо, Білл Гейтс — най­ба­га­тша лю­ди­на сві­ту. Уя­віть, як­би то­го, що він ство­рив, не бу­ло. Де бу­ло б люд­ство? То­му я вва­жаю, що ав­то­ри­тар­ну пе­да­го­гі­ку в шко­лі мо­жна за­мі­ни­ти на пе­да­го­гі­ку мо­ти­ва­ції ди­ти­ни до то­го, щоб во­на бу­ла успі­шною, за­мо­жною.

У ЦЕН­ТРІ — ЛЮ­ДИ­НА

— Ми по­вин­ні утвер­джу­ва­ти ди­ти­но­цен­тризм у шко­лі, в уні­вер­си­те­ті — сту­ден­то­цен­тризм, у су­спіль­стві за­га­лом — лю­ди­но­цен­тризм. Під ди­ти­но­цен­три­змом я ро­зу­мію ма­кси­маль­не на­бли­же­н­ня на­вча­н­ня та ви­хо­ва­н­ня ди­ти­ни до її кон­кре­тних зді­бно­стей. За ве­ли­ким ра­хун­ком, ми по­вин­ні до­по­мог­ти ди­ти­ні пі­зна­ти се­бе, свої та­лан­ти і зді­бно­сті й роз­ви­ва­ти їх. То­ді в до­ро­сло­му ві­ці лю­ди­на фа­хо­во за­йма­ти­ме­ться улю­бле­ною спра­вою. І кра­ї­на роз­ви­ва­ти­ме­ться ма­кси­маль­но ефе­ктив­но.

ЯК ГО­ТУ­ВА­ТИ ВЧИ­ТЕ­ЛЯ НОВОЇ ШКО­ЛИ

— Будь-які змі­ни не будуть ді­є­ви­ми без фа­хо­вих вчи­те­лів. Не­об­хі­дно сут­тє­во під­ня­ти ав­то­ри­тет вчи­те­ля. Щоб у пе­ду­ні­вер­си­те­ти йшли кра­щі ви­пу­скни­ки, а не так, як сьо­го­дні, ко­ли ту­ди ча­сто по­сту­па­ють від­ста­лі учні. При са­мо­му від­бо­рі тре­ба вра­хо­ву­ва­ти не ли­ше знан­нє­ву скла­до­ву, а й ди­ви­ти­ся на те, чи зда­тна лю­ди­на бу­ти вчи­те­лем, лю­би­ти ді­тей... Для цьо­го по­трі­бні спе­ці­аль­ні те­сти. У нас в Ака­де­мії во­ни роз­ро­бле­ні, ми го­то­ві їх за­про­по­ну­ва­ти.

Учи­те­ля по­трі­бно го­ту­ва­ти де­що іна­кше, ніж за­раз, вар­то по­си­ли­ти пси­хо­ло­гі­чний аспект. Учи­тель має роз­рі­зня­ти силь­ні й слаб­кі сто­ро­ни в осо­би­сто­сті ко­жної ди­ти­ни, ре­а­гу­ва­ти на ко­жно­го учня, а не на клас у ці­ло­му. Та­кож по­трі­бно по­си­ли­ти ін­фор­ма­цій­ну гра­мо­тність вчи­те­лів. Без­умов­но, ду­же ба­га­то ва­жить пра­кти­чна під­го­тов­ка, якої в сьо­го­дні­шньо­го ви­пу­скни­ка уні­вер­си­те­ту не до­сить. По­трі­бно мо­ти­ву­ва­ти ви­пу­скни­ків ви­шів до ста­жу­ва­н­ня у кра­щих вчи­те­лів. Цей ме­ха­нізм ни­ні не від­пра­цьо­ва­ний, учи­тель не за­ці­кав­ле­ний у то­му, щоб ма­ти ста­же­ра.

За­раз На­ціо­наль­на ака­де­мія пе­да­го­гі­чних на­ук бе­ре участь у роз­роб­ці кон­це­пції під­го­тов­ки вчи­те­ля, якою за­йма­є­ться Мі­ні­стер­ство осві­ти і на­у­ки. Ду­маю, ми зна­йде­мо шля­хи до­ся­гне­н­ня цих та ін­ших рі­шень.

«СУЧАСНУ ШКІЛЬНУ ОСВІ­ТУ НЕ­МО­ЖЛИ­ВО УМІСТИТИ В 11 РО­КІВ»

— Я аб­со­лю­тно під­три­мую по­вер­не­н­ня до 12-рі­чки у шко­лі. Цей пе­ре­хід роз­по­чав­ся, ко­ли я був мі­ні­стром, і май­же де­сять ро­ків в Укра­ї­ні ді­я­ла та­ка си­сте­ма. За су­то во­люн­та­рист­ським рі­ше­н­ням цей пе­ре­хід бу­ло лі­кві­до­ва­но.

В Єв­ро­пі, крім Укра­ї­ни, Ро­сії та Бі­ло­ру­сі, біль­ше ні­хто не нав­ча­є­ться в се­ре­дній шко­лі так ма­ло, 11 ро­ків. Сучасну шкільну осві­ту не­мо­жли­во умістити в 11 ро­ків на­вча­н­ня, по­трі­бно що­най­мен­ше 12 ро­ків. У де­яких кра­ї­нах ді­ти вча­ться у шко­лі по 14 ро­ків, а в де­яких є обов’яз­ко­вою осві­та з п’яти ро­ків.

ФІЛОСОФІЯ ДЛЯ ЮНАЦТВА

— Ко­ли я був мі­ні­стром, за 12-рі­чної си­сте­ми на­вча­н­ня у низ­ці про­фі­лів бу­ло пе­ред­ба­че­но ви­кла­да­н­ня фі­ло­со­фії. Біль­ше то­го, я ра­зом з до­кто­ром фі­ло­соф­ських на­ук Во­ло­ди­ми­ром Ільї­ним пі­дго­ту­вав під­ру­чник, який ви­йшов у світ. Це по­сі­бник для про­філь­ної шко­ли в ме­жах 12-рі­чки.

Я — за ви­кла­да­н­ня фі­ло­со­фії, осо­бли­во на де­яких про­фі­лях. Але це не має бу­ти по­втор ви­шів­ської фі­ло­со­фії. Це має бу­ти філософія для юнацтва. Мо­жли­во, менш си­стем­но-на­у­ко­ва і біль­ше си­стем­но-пі­зна­валь­на. До ре­чі, від­крию не­ве­ли­ку та­єм­ни­цю: за­раз ми з ре­кто­ром Ки­їв­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту іме­ні Та­ра­са Шев­чен­ка Ле­о­ні­дом Гу­бер­ським і Во­ло­ди­ми­ром Ільї­ним го­ту­є­мо книж­ку з по­пу­ляр­ної фі­ло­со­фії для юнацтва, яку мо­жна бу­де ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти в шко­лах.

ПРО ВЛА­СНІ ШКО­ЛИ

— Я ро­дом із не­ве­ли­ко­го се­ла (Лю­би­то­ве Сум­ської обла­сті. — Ред.). Там бу­ла ма­ло­ком­пле­ктна во­сьми­рі­чна шко­ла. Я до­во­лі гар­но вчив­ся, за­кін­чив шко­лу з по­хваль­ною гра­мо­тою. По­тім три ро­ки хо­див вчи­ти­ся за сім кі­ло­ме­трів і за­кін­чив 11 кла­сів. До ре­чі, з то­го ча­су маю на­у­ку сто­сов­но ма­ло­ком­пле­ктних шкіл. Ко­ли ми, десь 15 лю­дей із мо­го се­ла, пі­шли у стар­шу шко­лу до су­сі­дньо­го се­ла, вчи­тель­ка хі­мії ви­кли­ка­ла нас до до­шки і всім, зокре­ма ме­ні, по­ста­ви­ла двій­ки. Бо ра­ні­ше у нас хі­мію ви­кла­дав учи­тель істо­рії. Він не знав хі­мії, і ми її не зна­ли. Но­ва вчи­тель­ка бу­ла на­стіль­ки сер­йо­зною та ви­мо­гли­вою, що під її ке­рів­ни­цтвом я став пе­ре­мож­цем олім­пі­а­ди з хі­мії в Ко­но­топ­сько­му ра­йо­ні та при­зе­ром в обла­сті.

«МАЙ­БУ­ТНЄ УКРА­Ї­НИ ЗА­ЛЕ­ЖИТЬ ВІД НА­У­КИ ТА ОСВІ­ТИ»

— На осві­ту в Укра­ї­ні йде 6 — 7% ВВП. У прин­ци­пі, це сві­то­ві нор­ми. На пра­кти­ці ця су­ма сла­бень­ка, ко­шти не зав­жди ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться ефе­ктив­но, але то вже ін­ше пи­та­н­ня. З на­у­кою у нас си­ту­а­ція вза­га­лі по­га­на. 2016 ро­ку її фі­нан­су­ва­ли ли­ше на 0,16% ВВП, то­ді як роз­ви­ну­ті кра­ї­ни, як Ізра­їль, на­да­ють на це 3% ВВП. То­му во­ни й роз­ви­ну­ті... Цьо­го ро­ку си­ту­а­ція де­що кра­ща. Впер­ше за остан­ні ро­ки зав­дя­ки уря­до­ві Во­ло­ди­ми­ра Грой­сма­на ми не ма­є­мо ско­ро­чень. Бо пе­ред цим пра­ців­ни­ків На­ціо­наль­ної ака­де­мії на­ук ско­ро­ти­ли на 37%. В ін­ших ака­де­мі­ях та­кож бу­ла по­ді­бна си­ту­а­ція.

Жи­т­тя сьо­го­дні та­ке, що роз­ви­не­ність су­спіль­ства за­ле­жить від роз­ви­тку лю­ди­ни. А роз­ви­ток лю­ди­ни ви­зна­ча­є­ться на­у­кою, яка про­ду­кує зна­н­ня, й осві­тою, яка олю­днює зна­н­ня і робить їх ді­яль­ні­сни­ми. То­му май­бу­тнє Укра­ї­ни — якщо ми хо­че­мо йо­го ма­ти — за­ле­жить від на­у­ки та осві­ти. І я ра­дий, що га­зе­та «День» цій те­ма­ти­ці по­стій­но при­ді­ляє ува­гу.

ФО­ТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.