«Це бу­ло справ­жнє пе­кло!»

З одно­го не­ве­ли­ко­го во­лин­сько­го се­ла Те­ре­шків­ці по­над 20 чо­ло­вік за­ги­ну­ли під му­ра­ми лу­цької тюр­ми 23 черв­ня 1941 ро­ку

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» -

черв­ня — чер­го­ва скор­бо­тна рі­чни­ця роз­стрі­лів укра­їн­ських на­ціо­на­лі­стів у Лу­цькій тюр­мі...

«УКРА­Ї­НУ ЗАПЛУТАВ ЧЕР­ВО­НИЙ ІМПЕРІАЛІЗМ»

У 1939 в Те реш ків ці з Га ли - чи ни при був Гри го рій Ко валь - чук. Не за ба ром став зя тем у ро - ди­ні Мар­чу­ків. Гри­го­рій був лю­ди ною осві че ною і ро зу мів, що Укра­ї­на має бу­ти віль­ною. І своє ба чен ня за ду мав пе ре да ти те - реш ків ча нам. На вко ло се бе він об’ єд нав мо ло дих лю дей ві ком 16— 35 ро ків. Їх бу ло 22.

Хлоп ці, щоб всту пи ти в гру - пу Ко­валь­чу­ка, пла­ти­ли вне­ски. Якою бу ла су ма — ніх то не пам’ятає (бо чле­нів гру­пи не­має се­ред жи­вих). Тіль­ки до­чка стра­че­но­го в Лу­цькій тюр­мі Оле­ксанд ра По рвансь ко го Ві ра Зай це ва зга ду ва ла: « Та то був зов сім не - гра мот ний. За що за ги нув — не знаю. Але ма ма ка за ла, що він хо див до Ко валь чу ка і за це за - пла­тив два ру­блі ».

Хло­пці ре­гу­ляр­но зби­ра­ли­ся на сход­ки. Про­во­ди­ли їх та­єм­но в лі­сі по­бли­зу се­ла або про­сто в лу­зі, по­се­ред по­ля. Гри­го­рій Ко­валь­чук чи­тав при­су­тнім тво­ри Шев­чен­ка, стат­ті із бро­шур і га­зет, пе­ре­ко­ну­ю­чи їх, що Укра­ї­на має бу­ти віль­ною. Гур­тків­ці слу­ха­ли, ві­ри­ли сло­вам сво­го ке­рів­ни­ка, мрі­я­ли про ща­сли­ве май­бу­тнє укра­їн­сько­го на­ро­ду. Хто вмів чи­та­ти — чи­та­ли, а хто вмів пи­са­ти — пе­ре­пи­су­ва­ли со­бі в зо­шит най­ці­ка­ві­ше про во­лю Укра­ї­ни.

Доч ка оу­нів ця Іва на По р - ван­сько­го Со­фія Ти­мо­щук зга­ду­ва ла, що іно ді та то да вав їй пе - ре пи су ва ти якісь кон с пек ти. Зок ре ма, па м’ я та ла, що пи са ла: « . .. Укра ї ну за плу тав чер во ний ім пе рі а лізм... » .

ЖИВІ Й МЕРТВІ ЗМІШАЛИСЯ

На­пе­ре­до­дні 1941 ро­ку Гри­го­рія Ко­валь­чу­ка ви­да­ли вла­ді. Йо­го за­а­ре­шту­ва­ли і при­му­си­ли на­зва­ти одно­дум­ців. По­ча­ли­ся аре­шти.

Ко­жну ніч аре­што­ву­ва­ли по 2—3 чо­ло­ві­ки. Лю­ди жи­ли в стра­ху і три­во­зі, бо за­би­ра­ли зов­сім мо­ло­дих і не­вин­них хло­пців. Усі аре­што­ва­ні бу­ли ув’язне­ні в Лу­цькій тюр­мі. П’ятьох за­су­ди­ли до стра­ти: Гри­го­рія Ко­валь­чу­ка, Сте­па­на Гу­ци­ка, Оле­ксан­дра Іло­ва, Мар­ка Ло­то­цько­го, а п’ято­го ні­хто не пам’ятає. Всіх ін­ших ма­ли ви­вез­ти на ка­тор­гу, але до Лу­цька уже під­хо­ди­ли на­ци­сти. Ви­рок су­ду був усе ще не ви­ко­на­ний. У тюр­мі на­зрі­вав не­спо­кій. 23 черв­ня в’язнів зі­гна­ли в одне при­мі­ще­н­ня, де бу­ло ті­сно і ду­шно. По­ча­ла­ся жор­сто­ка роз­пра­ва.

Зчи­ни­ла­ся стрі­ля­ни­на. Змішалися живі й мертві. Кров бриз­ка­ла по сті­нах, ча­сти­ни люд­ських тіл і ну­тро­щі роз­лі­та ли­ся в рі­зні сто­ро­ни — це бу­ло справ­жнє пе­кло. Там і зна­йшли свій остан­ній спо­чи­нок 20 те­ре­шків­чан — чле­нів гру­пи Ко­валь­чу­ка.

Двоє те­ре­шків­чан під час роз­стрі лу опи ни ли ся під тру па ми і ди­вом за­ли­ши­ли­ся жи­ви­ми — це Ми­хай­ло Ан­то­нюк і Гри­го­рій За­хар­чук. Во­ни по­вер­ну­ли­ся до­до - му (а йшли по­ля­ми аж два ти­жні) і до кін­ця сво­їх днів про­жи­ли в Те­ре­шків­цях.

Ми­хай­ло Ан­то­нюк зга­ду­вав: «Ко­ли усе за­ти­хло, я усві­до­мив, що жи­вий. Я чув, як три­чі хтось ко­ман­ду­вав: «Хто жи­вий — вста­ти!». Але я не вста­вав. Ли­ше пі­зно вно чі ви брав ся з- під тру пів, весь в кро­ві і бру­ді. По­чав доби­ра­ти­ся до­до­му. Рі­дні не по­ві­ри­ли сво­їм очам, але я був жи­вий!».

«МИ ЇХ ЛЮБИМО І ПАМ’ЯТАЄМО»

Син Гри­го­рія Ко­валь­чу­ка Єв­ген зга­ду­вав, що ба­тька вва­жа­ли вин­ним у роз­стрі­лі усіх в’яз - нів- те реш ків чан: « На тер пі ли ся біль­ше, ніж до­ста­тньо. Але я пе­ре­ко­на­ний, що мій та­то не хо­тів зла лю­дям і був актив­ним бор­цем за віль ну Укра ї ну. Він вар тий тіль­ки вдя­чно­сті і по­ша­ни».

Зга да ли про жертв кри ва вої роз­пра­ви ли­ше на зо­рі не­за­ле­жно­сті.

«Як тіль­ки з’яви­ла­ся мо­жли­вість, — зга­дує мі­сце­вий істо­рик Та­ма­ра Се­ре­да, — ми одра­зу по­ча ли упо ряд ко ву ва ти спис ки, шу ка ти ро ди чів за гиб лих по - літв’ яз нів. То ді лю ди ще не до кін ця ро зу мі ли, для чо го ми це ро­би­мо. А пе­ред на­ми від­кри­ва­ли­ся все но­ві й но­ві фа­кти про ді­яль ність ОУН у Те реш ків цях » . Та­ма­ра Се­ре­да й за­раз бе­ре­же най­ці­ка­ві­ші ві­до­мо­сті про на­ціо­наль­но- ви зволь ну бо роть бу ХХ сто - лі­т­тя на Го­ро­хів­щи­ні.

У 1997 ро­ці вдя­чні жи­те­лі се­ла вста но ви ли на про ти цер к ви мо ну мент із на пи сом: « Віч на пам’ ять по лег лим за Укра ї ну » . «Ми їх любимо і пам’ятаємо!» — без за пе реч но ка жуть кож но му те реш ків ча ни. День 23 чер в ня що ра зу на га ду ва ти ме жи те лям Те реш ків ців, що ко лись кра щі си­ни се­ла від­да­ли жи­т­тя за на­ціо­наль­ну ідею.

Кіль­ка ти­жнів то­му у Лу­цьку під час роз­ко­пок у Ста­ро­му мі­сті зна­йшли остан­ки роз­стрі­ля­них 23 черв­ня 1941 ро­ку. Мо­жли­во, там зна­йшли свій остан­ній спо­чи­нок і те­ре­шків­ча­ни... Ро­ман НОВОСАД, Во­лин­ська область, фо­то автора

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.