Ге­рої і зра­дни­ки

Про уро­ки Укра­їн­ської ре­во­лю­ції (1917 — 1921 рр.), які по­вто­ри­ли­ся 2014 ро­ку, роз­мір­ко­вує го­ло­ва ОУН Бо­г­дан ЧЕРВАК

Den (Ukrainian) - - Тема «дня» - Сві­тла­на БОЖКО, спе­ці­аль­но для «Дня»

Не­що­дав­но Ор­га­ні­за­ція укра­їн­ських на­ціо­на­лі­стів пе­ре­да­ла зі сво­їх ар­хі­вів Му­зею Укра­їн­ської ре­во­лю­ції 1917 — 1921 ро­ків осо­би­сті ре­чі та до­ку­мен­ти пол­ков­ни­ка ар­мі­ї­УНР, пер­шо­го го­ло­ви ОУН (з 1929 ро­ку) Єв­ге­на Ко­но­валь­ця.

Са­ме про ці істо­ри­чні ре­лі­квії, уро­ки Укра­їн­ської ре­во­лю­ції, сто­річ­чя яко­ї­ми від­зна­ча­є­мо цьо­го ро­ку, про ле­ген­дар­ні по­ста­ті, іме­на яких на дов­гі ча­си не­за­слу­же­но бу­ли за­бу­ті на­ши­ми су­ча­сни­ка­ми, «День» хо­тів по­го­во­ри­ти з ке­рів­ни­ком ОУН Бо­г­да­ном ЧЕРВАКОМ. Але те­му на­шо­ї­ро­змо­ви ско­ре­гу­ва­ли по­ді­ї­нав­ко­ло му­зею.

На по­ча­тку черв­ня гро­мад­сько­сті ста­ло ві­до­мо, що де­пар­та­мент ко­му­наль­но­ї­вла­сно­сті Ки­їв­сько­ї­мі­сько­ї­дер­жав­но­їа­дмі­ні­стра­ці­ї­на­ді­слав при­пис Му­зею Укра­їн­ської ре­во­лю­ції1917 — 1921 ро­ків ви­се­ли­ти­ся з Ки­їв­сько­го мі­сько­го бу­дин­ку вчи­те­ля до ли­сто­па­да 2017 ро­ку в зв’яз­ку з ре­кон­стру­кці­єю при­мі­ще­н­ня. В обме­жен­ні до­сту­пу до бу­дин­ку Цен­траль­но­ї­Ра­ди гро­мад­ськість вба­чає за­гро­зу при­ва­ти­за­ці­ї­та подаль­шо­го бу­дів­ни­цтва на мі­сці істо­ри­чно­ї­бу­дів­лі тор­го­во-роз­ва­жаль­но­го цен­тру, а то­му роз­гор­ну­ла акцію на за­хист му­зею і бу­дів­лі Цен­траль­но­ї­Ра­ди. Одни­ми із пер­ших цю акцію під­три­ма­ли укра­їн­ські на­ціо­на­лі­сти на чо­лі з го­ло­вою ор­га­ні­за­ці­ї­Бо­г­да­ном Черваком.

«ЧЕ­РЕЗ АГРЕСІЮ РО­СІЇ МИ ВТРА­ТИ­ЛИ УКРА­ЇН­СЬКУ ДЕР­ЖА­ВУ В 1921 РО­ЦІ»

— Па­не Бо­г­да­не, нев­же в рік 100-лі­т­тя Укра­їн­ської ре­во­лю­ції мо­же зни­кну­ти му­зей її іме­ні?

— Гро­мад­ськість ля­кає перш за все не­ви­зна­че­ність із май­бу­тнім му­зею. Адже ні­хто не по­яснив, чи за­ли­ши­ться пі­сля ре­кон­стру­кці­їв бу­дин­ку Цен­траль­но­ї­Ра­ди Му­зей Укра­їн­ської ре­во­лю­ції, чи там з’яв­ля­ться но­ві бі­знес-го­спо­да­рі, — го­во­рить Бо­г­дан Червак. — Але ду­маю, що зруй­ну­ва­ти бу­ди­нок в рік сто­річ­чя Укра­їн­ської ре­во­лю­ції, який є сим­во­лом ці­є­ї­ре­во­лю­ції , ні­хто не по­сміє.

Чо­му так ва­жли­во збе­рег­ти цю бу­дів­лю у її пер­вин­но­му ви­гля­ді? То­му що це зна­ко­ве мі­сце, сто ро­ків то­му в цій бу­дів­лі зна­хо­див­ся уряд Укра­їн­ської на­ро­дної ре­спу­блі­ки, там бу­ли ка­бі­не­ти очіль­ни­ків Укра­їн­ської дер­жа­ви. Ду­же гар­мо­ній­но впи­сав­ся в це при­мі­ще­н­ня Му­зей Укра­їн­ської ре­во­лю­ції, в яко­му упо­ряд­ко­ва­ні та си­сте­ма­ти­зо­ва­ні чи­слен­ні до­ку­мен­ти до­би усіх пе­рі­о­дів УНР і Укра­їн­ської ре­во­лю­ції, від­тво­ре­но дух то­го ча­су. Але най­го­лов­ні­ше — ек­спо­зи­ція му­зею ілю­струє мас­шта­бність Укра­їн­ської ре­во­лю­ції, по­ка­зує, що во­на охо­пи­ла всю те­ри­то­рію Укра­ї­ни. Адже у нас до­сі по­бу­тує дум­ка, що Цен­траль­на Ра­да, Ге­тьма­нат, Ди­ре­кто­рія, — це су­то ки­їв­ські по­дії, а не по­дії всі­єї Укра­ї­ни. А це не так.

До ре­чі, у нас був на­мір роз­ши­рю­ва­ти спів­пра­цю ОУН із му­зе­єм. Зокре­ма у цьо­му ро­ці від­зна­ча­ти­ме­мо 25 ро­ків, ко­ли остан­ній пре­зи­дент УНР на ви­гнан­ні й п’ятий го­ло­ва ОУН Ми­ко­ла Плав’юк пе­ре­дав сво­ї­пов­но­ва­же­н­ня пре­зи­ден­ту Ле­о­ні­до­ві Крав­чу­ку, що за­свід­чи­ло пра­во­на­сту­пни­цтво су­ча­сно­ї­Украї - ни із УНР. В ар­хі­ві ОУН збе­рі­га­є­ться де­які до­ку­мен­ти і ар­те­фа­кти тих ча­сів, які, без сум­ні­ву, за­ці­ка­ви­ли б ши­ро­кий за­гал і які ми хотіли пе­ре­да­ти му­зею.

Во­дно­час ми спо­ді­ва­ли­ся на до­по­мо­гу на­у­ков­ців му­зею у по­шу­ках ар­те­фа­ктів, які десь зни­кли. На­при­клад, до цьо­го ча­су не­ві­до­ма до­ля атри­бу­тів дер­жав­но­сті УНР, які М. Плав’юк уро­чи­сто від­дав Л. Крав­чу­ку. Їх ми ще ба­чи­ли в адмі­ні­стра­ці­їЛ. Ку­чми і В. Ющен­ка. Але вже в адмі­ні­стра­ці­ї­Яну­ко­ви­ча їх не бу­ло. А це атри­бу­ти ча­сів Іва­на Ма­зе­пи. Во­ни не мо­жуть при­кра­ша­ти ко­ле­кцію яко­гось до­стой­ни­ка, бо на­ле­жать укра­їн­ській на­ції.

В ар­хі­ві ОУН збе­рі­га­є­ться уся пе­ре­пи­ска пол­ков­ни­ка Ан­дрія Мель­ни­ка з Єв­ге­ном Ко­но­валь­цем, ін­ши­ми ви­зна­чни­ми ді­я­ча­ми УНР і ОУН. Ча­сти­ну цих до­ку­мен­тів та­кож пла­ну­ва­ло­ся пе­ре­да­ти Му­зею укра­їн­сько­ї­ре­во­лю­ції .

— У кві­тні — гру­дні 1918-го, у пе­рі­од Ге­тьма­на­ту, Укра­їн­ська дер­жа­ва, кон­тро­лю­ю­чи най­біль­шу за весь час Укра­їн­ської ре­во­лю­ції те­ри­то­рію, ве­ла пе­ре­мо­ви­ни про вхо­дже­н­ня до її скла­ду Кри­му та Ку­ба­ні, де про­жи­ва­ла ве­ли­ка кіль­кість укра­ї­но­мов­но­го на­се­ле­н­ня. І біль­шість укра­їн­ці­вїї вцьо­му пра­гнен­ні під­три­му­ва­ла. Чи ба­га­то укра­їн­ців знає про те, що Укра­їн­ська дер­жа­ва 1918 ро­ку бу­ла ви­зна­на 30 кра­ї­на­ми сві­ту, а це май­же по­ло­ви­на існу­ю­чих дер­жа­ву той час! Утім, ро­сій­ські іде­о­ло­ги і до­сі то­ро­чать, що Укра­ї­на ні­ко­ли не ма­ла сво­єї дер­жа­ви і не має до­сві­ду дер­жа­во­тво­ре­н­ня.

— УНР ма­ла свою ар­мію, вла­сну гро­шо­ву оди­ни­цю, ор­га­ни дер­жав­ної вла­ди, пра­пор, герб, між­на­ро­дне ви­зна­н­ня. Це бу­ла дер­жа­ва, яка від­бу­ла­ся, але яку ми, на жаль, не змо­гли збе­рег­ти. І це зна­ють і ро­зу­мі­ють на­ші во­ро­ги. То­му вся про­па­ган­да так зва­но­го «рус­ско­го ми­ра» спря­мо­ва­на на те, щоб до­во­ди­ти сві­ту, що Укра­ї­на на­чеб­то не ма­ла сво­є­ї­дер­жав­но­сті, і все, що є сьо­го­дні, — це тим­ча­со­ве. Істо­рія ж Укра­їн­ської ре­во­лю­ції, зокре­ма УНР, руй­нує ці сте­ре­о­ти­пи. Во­на по­ка­зує, що укра­їн­ці ма­ли свою дер­жа­ву вже на по­ча­тку ХХ сто­лі­т­тя, ми її про­го­ло­си­ли, ми її ви­бо­рю­ва­ли зі збро­єю в ру­ках, але че­рез агресію Ро­сі­ї­ми її втра­ти­ли. Фа­кти­чно, у 1991 ро­ці бу­ло від­нов­ле­но не­за­ле­жність Укра­ї­ни, ви­то­ки яко­ї­ся­га­ють до­би УНР.

ЄВ­ГЕН КОНОВАЛЕЦЬ ПРО­ТИ ПРОПАГАНДИ «РУС­СКО­ГО МИ­РА»

— Але лю­ди стар­шо­го по­ко­лі­н­ня на­віть тер­мі­ну та­ко­го, «Укра­їн­ська ре­во­лю­ція», не зна­ють. Ра­дян­ська істо­рі­о­гра­фія ви­кре­сли­ла це по­ня­т­тя з під­ру­чни­ків, із сві­до­мо­сті укра­їн­ців...

— Ко­му­ні­сти­чна, а зго­дом мо­сков­ська про­па­ган­да до­пу­ска­ють ли­ше не­га­тив­ну тра­ктов­ку по­дій, що від­бу­ва­ли­ся в Укра­ї­ні в 1917 — 1921 ро­ках. Та­кі по­ста­ті, як Гру­шев­ський, Пе­тлю­ра і Коновалець, на­зи­ва­ю­ться «во­ро­га­ми укра­їн­сько­го на­ро­ду» або пред­став­ни­ка­ми «укра­їн­сько­го бур­жу­а­зно­го на­ціо­на­лі­зму», що для «рус­ско­го ми­ра» рів­но­зна­чно пер­шо­му. Основ­ні по­дії, за тра­ктов­кою ра­дян­сько­їі мо­сков­сько­їі­сто­рі­о­гра­фії , від­бу­ва­ли­ся ли­ше в Пе­тер­бур­зі й Мо­скві. На­справ­ді ж мас­шта­бність по­дій, які роз­гор­ну­ли­ся в 1917 — 1921 рр. у Ки­є­ві й на те­ри­то­рі­ї­Укра­ї­ни, дає пов­не пра­во на­зи­ва­ти їх Укра­їн­ською ре­во­лю­ці­єю. У Ки­є­ві в ці дні на ву­ли­ці ви­хо­ди­ли со­тні ти­сяч лю­дей. Є сві­тли­ни, є ін­ші до­ку­мен­таль­ні свід­че­н­ня тих ча­сів.

Ме­тою по­дій у Ро­сі­ї­бу­ло збе­рег­ти ім­пе­рію, трі­шки осу­ча­сни­ти її, але збе­рег­ти. Во­дно­час ме­тою Укра­їн­ської ре­во­лю­ції бу­ло ство­ри­ти Укра­їн­ську дер­жа­ву. Якщо у І Уні­вер­са­лі Укра­їн­ська Цен­траль­на Ра­да за­яви­ла про по­лі­ти­чну ме­ту — здо­бу­т­тя укра­їн­ської ав­то­но­мії у скла­ді де­мо­кра­ти­чно­ї­фе­де­ра­тив­ної Ро­сій­сько­ї­ре­спу­блі­ки, то ІІІ Уні­вер­са­лом УЦР про­го­ло­си­ла Укра­їн­ську На­ро­дну Ре­спу­блі­ку (УНР), і май­же від­ра­зу мо­ло­да Укра­їн­ська дер­жа­ва за­зна­ла ро­сій­сько­ї­біль­шо­ви­цької агре­сії. Са­ме у роз­пал бо­йо­вих дій ІV Уні­вер­са­лом Цен­траль­но­ї­Ра­ди бу­ло про­го­ло­ше­но не­за­ле­жність УНР від Ро­сії. І зно­ву ми мо­же­мо про­ве­сти ана­ло­гію з су­ча­сни­ми по­ді­я­ми...

— Чим біль­ше опри­лю­дне­них істо­ри­чних фа­ктів, тим біль­ше роз­він- ча­них ра­дян­ських мі­фів. Зокре­ма, про роз­брат укра­їн­ської Га­ли­чи­ни і Цен­траль­ної Укра­ї­ни. На тих же сві­тли­нах 22 сі­чня 1919 акт Злу­ки Укра­їн­ської На­ро­дної Ре­спу­блі­ки із За­хі­дно-Укра­їн­ською На­ро­дною Ре­спу­блі­кою (ЗУНР), що за­свід­чив во­лю укра­їн­сько­го на­ро­ду до со­бор­но­сті, на Со­фій­ській пло­щі ві­та­ли со­тні ти­сяч ки­ян. Та­кий ве­ли­че­зний на­товп лю­дей я ба­чи­ла на вла­сні очі вже на ки­їв­сько­му Май­да­ні 2014 ро­ку. Але і то­ді, як і сто ро­ків­то­му, ро­сій­ська про­па­ган­да нав’язу­ва­ла дум­ку, що на Май­да­ні сто­ять ли­ше га­ли­ча­ни, а ки­я­ни йо­го не під­три­му­ють. Змі­ню­ю­ться ча­си, а про­па­ган­дист­ські те­хно­ло­гії, як і ра­ні­ше, за­мі­шу­ю­ться на бре­хні.

— Са­ме Му­зей Укра­їн­ської ре­во­лю­ції1917 — 1921 ро­ків си­сте­ма­ти­зу­вав ці зна­н­ня і до­ку­мен­ти. То­му та­ка ува­га до ньо­го, до по­дій, які від­бу­ва­ли­ся сто ро­ків то­му й які так спів­зву­чні по­ді­ям но­ві­тньо­їі­сто­рі­ї­Украї ни.

Іще одна ду­же ва­жли­ва де­таль — му­зей­ні екс­по­зи­ці­ї­ві­днов­лю­ють істо­ри­чну спра­ве­дли­вість, роз­по­від­а­ю­чи про лю­дей, які є сим­во­ла­ми ці­єї ре­во­лю­ції. Ми, як пра­ви­ло, зна­є­мо ли­ше іме­на Гру­шев­сько­го і Вин­ни­чен­ка. Ще го­во­ри­ли про Пе­тлю­ру, обе­ре­жно, але го­во­ри­ли. На­у­ков­ці му­зею зі­бра­ли ін­фор­ма­цію, до­ку­мен­ти про всіх ви­да­тних по­ста­тей, які тво­ри­ли Укра­їн­ську дер­жа­ву 100 ро­ків то­му, іме­на яких че­рез іде­о­ло­гі­чні мір­ку­ва­н­ня за­мов­чу­ва­ли­ся. Їхній вклад в Укра­їн­ську ре­во­лю­цію ве­ли­че­зний, і про них тре­ба на­га­ду­ва­ти.

Це, на­сам­пе­ред, пол­ков­ник ар­мії УНР, пер­ший го­ло­ва ОУН Єв­ген Коновалець. Якщо роз­ди­ви­ти­ся ува­жно фо­то тих ча­сів, то ви по­ба­чи­те: всю­ди, де є Гру­шев­ський і Вин­ни­чен­ко, там обов’яз­ко­во є Коновалець і Пе­тлю­ра, від рі­шень яких за­ле­жа­ла до­ля ін­ших лю­дей, до­ля дер­жа­ви. Але оскіль­ки Коновалець пі­зні­ше очо­лив ОУН, то вже вва­жа­ло­ся, що про ньо­го не тре­ба зга­ду­ва­ти.

Під час Укра­їн­ської ре­во­лю­ції бу­ло ба­га­то лю­дей, які не ма­ли іде­о­ло­гі­чно­го стри­жня, які по­тра­пля­ли під вплив во­ро­жо­їі­де­о­ло­гії , якою, на мою дум­ку, бу­ла іде­о­ло­гія со­ці­а­лі­зму. Скла­да­є­ться вра­же­н­ня, що під час УНР ми бу­ли за­слі­пле­ні іде­я­ми со­ці­а­лі­зму і то­му ви­яви­ли­ся без­по­ра­дни­ми, лег­ко під­да­ва­ли­ся впли­ву Мо­скви. На­то­мість жи­т­тя і бо­роть­ба Ко­но­валь­ця за­пе­ре­чує цей сте­ре­о­тип. Він один із тих, в біо­гра­фі­їя­ко­го, на від­мі­ну, ска­жі­мо, від Гру­шев­сько­го, Вин­ни­чен­ка чи на­віть Дон­цо­ва, ви не зна­йде­те жо­дно­го мо­мен­ту, який би свід­чив про йо­го не­по­слі­дов­ність. Усі ва­жли­ві дер­жав­ні рі­ше­н­ня він при­ймав ви­клю­чно в ін­те­ре­сах на­ці­їй не­за­ле­жно­сті Укра­ї­ни. І жо­дні ін­ші іде­о­ло­гі­чні впли­ви на ньо­го не ма­ли си­ли. Та­ких по­ста­тей в на­шій істо­рії, до ре­чі, ду­же ма­ло.

От, при­мі­ром, Іван Фран­ко. У ньо­го ве­ли­ке жи­т­тя, він про­йшов ве­ли­кий ево­лю­цій­ний сві­то­гля­дний шлях: був со­ці­а­лі­стом, со­ці­ал-де­мо­кра­том, лі­бе­ра­лом, ате­їстом, по­тім став на­ціо­нал-де­мо­кра­том, на­ціо­на­лі­стом і гли­бо­ко ві­ру­ю­чою лю­ди­ною. Істо­ри­чних по­ста­тей, які бу­ли ці­лі­сні, раз і на­зав­жди обра­ли свій шлях, ду­же ма­ло І один се­ред них — пол­ков­ник Єв­ген Коновалець. Га­ли­цько-бу­ко­вин­ський ку­рінь сі­чо­вих стріль­ців, який він очо­лю­вав, був одним із най­боє­зда­тні­ших вій­сько­вих під­роз­ді­лів то­ді­шніх укра­їн­ських зброй­них сил. Усі на­ма­га­н­ня біль­шо­ви­цьких агі­та­то­рів роз­кла­сти йо­го зсе­ре­ди­ни не ма­ли ре­зуль­та­ту, біль­ше то­го, ті агі­та­то­ри бо­я­ли­ся до ку­ре­ня на­бли­жа­ти­ся, бо та­ко­го агі­та­то­ра від­ра­зу роз­стрі­лю­ва­ли.

Під час УНР ду­же го­стро сто­я­ло пи­та­н­ня охо­ро­ни уря­до­вих при­мі­щень, бо їх ду­же ча­сто за­хо­плю­ва­ли якісь про­во­ка­то­ри чи від­вер­ті ро­сій­ські ди­вер­сан­ти. Єди­ний під­роз­діл, який міг за­без­пе­чи­ти охо­ро­ну, — це під­роз­діл Єв­ге­на Ко­но­валь­ця, йо­го бій­ці бу­ли ди­сци­плі­но­ва­ні, вір­ні при­ся­зі. Тоб­то фа­кти­чно Га­ли­цько-Бу­ко­вин­ський ку­рінь сі­чо­вих стріль­ців став про­обра­зом су­ча­сно­ї­На­ціо­наль­но­ї­гвар­ді­ї­Украї ни.

ПЕР­ША ОПЕ­РА­ЦІЯ «ШАТУН» БУ­ЛА ВИПРОБУВАНА НА ЗА­ВО­ДІ «АР­СЕ­НАЛ»

— «Лю­ди­ною із шов­ку і ста­лі» на­звав по­ет Єв­ген Ма­ла­нюк ін­шо­го актив­но­го ді­я­ча Укра­їн­ської ре­во­лю­ції, який пі­сля за­ги­бе­лі Ко­но­валь­ця очо­лив ОУН, — пол­ков­ни­ка Ан­дрія Мель­ни­ка.

— Ім’я пол­ков­ни­ка ар­мі­ї­УНР Ан­дрія Мель­ни­ка теж не­від’єм­не від істо­рі­їУкраї нсько­ї­ре­во­лю­ції . Са­ме Мель­ник у за­род­ку при­ду­шив ан­ти­укра­їн­ський за­ко­лот, який від­бу­вав­ся на за­во­ді «Ар­се­нал» у Ки­є­ві. Я вже ко­лись ка­зав, що пер­ша спе­цо­пе­ра­ція «шатун» бу­ла випробувана са­ме під час УНР, ко­ли біль­шо­ви­ки під­ня­ли бунт на за­во­ді «Ар­се­нал», на­ма­га­ли­ся роз­хи­та­ти по­лі­ти­чну си­ту­а­цію так, щоб ро­сій­ські оку­па­цій­ні вій­ська, які сто­ли десь під Чер­ні­го­вом, за­йшли і оку­пу­ва­ли Ки­їв. То­ді по­ста­ло пи­та­н­ня, як цей за­ко­лот ней­тра­лі­зу­ва­ти. Ке­рів­ни­цтво УНР вва­жа­ло, що це мо­жна зро­би­ти шля­хом пе­ре­го­во­рів, але Мель­ник і Коновалець за­яви­ли, що не­має ча­су на ро­змо­ви з во­ро­га­ми Укра­ї­ни. Ве­сти пе­ре­го­во­ри — озна­чає втра­ти­ти час, втра­ти­ти Укра­ї­ну. То­му всі за­ко­ло­тни­ки бу­ли або аре­што­ва­ні, або лі­кві­до­ва­ні. Та­кі жорс­ткі за­хо­ди про­ти то­го­ча­сних «се­па­ра­ти­стів» ма­ли ре­зуль­тат — за­ко­лот бу­ло при­пи­не­но.

Сьо­го­дні на мі­сці цих по­дій бі­ля стан­ці­ї­ме­тро «Ар­се­наль­на» сто­їть гар­ма­та. Їїв­ста­но­ви­ли у ра­дян­ські ча­си як про­слав­ля­н­ня біль­шо­ви­ків. Па­ра­докс по­ля­гає у то­му, що са­ме з цьо­го мі­сця Ан­дрій Мель­ник від­да­вав на­ка­зи сі­чо­вим стріль­цям роз­стрі­лю­ва­ти за­ко­ло­тни­ків. Пол­ков­ник Ан­дрій Мель­ник прожив дов­ге жи­т­тя. Йо­му до­ве­ло­ся очо­ли­ти ОУН під час Дру­го­ї­сві­то­во­ї­вій­ни. На емі­гра­ці­ї­він ство­рив Сві­то­вий кон­грес віль­них укра­їн­ців. Але зав­жди

до ньо­го звер­та­ли­ся «па­не пол­ков­ни­ку». Це бу­ла ша­на за йо­го ви­зна­чну роль у по­ді­ях Укра­їн­ської ре­во­лю­ції.

— Не­що­дав­но ОУН пе­ре­да­ла Му­зею Укра­їн­ської ре­во­лю­ції до­ку­мен­ти та осо­би­сті ре­чі пол­ков­ни­ка Єв­ге­на Ко­но­валь­ця. Роз­ка­жіть про ці ек­спо­на­ти. Як во­ни по­тра­пи­ли до ОУН?

— Се­ред пе­ре­да­них ар­те­фа­ктів — па­спорт Єв­ге­на Ко­но­валь­ця, ви­да­ний Ли­твою, кра­ї­ною, яка на­да­ла гро­ма­дян­ство укра­їн­сько­му на­ціо­на­лі­сту, пе­ре­слі­ду­ва­но­му ста­лін­ським ре­жи­мом, а та­кож осо­би­стий го­дин­ник. А ще осо­бли­ва ре­лі­квія — на­стіль­ний хрест , який про­тя­гом кіль­кох по­ко­лінь пе­ре­да­вав­ся в сім’ївід ба­тька до си­на. Єв­ген Коновалець був гли­бо­ко ві­ру­ю­чим хри­сти­я­ни­ном. Цей хрест су­про­во­джу­вав йо­го у всіх по­до­ро­жах. У фа­таль­ний день, ко­ли він пі­шов на зу­стріч з аген­том НКВС Су­д­опла­то­вим, який ви­да­вав се­бе за уча­сни­ка ан­ти­ра­дян­сько­го під­пі­л­ля, Коновалець за­ли­шив ре­лі­квію в го­те­лі у Рот­тер­да­мі.

Пі­сля за­ги­бе­лі Єв­ге­на Ко­но­валь­ця всі осо­би­сті ре­чі про­від­ни­ка укра­їн­ських на­ціо­на­лі­стів пе­ре­йшли до ОУН. Від то­го ча­су з’яви­ла­ся тра­ди­ція скла­да­ти при­ся­гу чле­на ОУН, три­ма­ю­чи ру­ку на Розп’ят­ті Ко­но­валь­ця. У та­кий спо­сіб скла­да­ли при­ся­гу уча­сни­ки По­хі­дних груп ОУН під час Дру­го­ї­сві­то­вої вій­ни. Це сим­вол на­шо­ї­бо­роть­би. Я до­бре пам’ятаю, ко­ли мій по­пе­ре­дник — Ми­ко­ла Плав’юк — ді­ста­вав Розп’ят­тя, клав на стіл по­руч із Бі­блі­єю і ка­зав, що тут не ви­ста­чає ще одно­го атри­бу­ту, який зав­жди був у ОУН, — зброї. Але то­ді ми жи­ли у мир­ний час, то­му зброя бу­ла уже не по­трі­бною. Але от що ці­ка­во і ва­жли­во, ко­ли в 2014 ро­ці роз­по­ча­ла­ся мо­сков­сько-укра­їн­ська вій­на і ми по­ча­ли при­йма­ти при­ся­гу у бій­ців ОУН на вій­сько­во­му по­лі­го­ні не­по­да­лік Жи­то­ми­ра, то вже по­руч із Бі­блі­єю і Розп’ят­тям зно­ву з’яви­ла­ся зброя. Цю тра­ди­цію від­но­вив Ва­силь Кін­дра­цький, бо­єць ба­таль­йо­ну ОУН, який два ро­ки то­му за­ги­нув у бою з мо­сков­ськи­ми оку­пан­та­ми на ша­хті Бу­тів­ка не­по­да­лік Во­дя­но­го.

— Які уро­ки ре­во­лю­ції 1917 — 1921 ро­ків­ми ма­є­мо за­сво­ї­ти перш за все?

— Уро­ки тре­ба ви­но­си­ти з по­ми­лок, яких ми допу­сти­ли­ся сто ро­ків то­му. Най­пер­ша з них — від­су­тність єд­но­сті у по­лі­ти­чно­му про­во­ді то­го­ча­сно­ї­дер­жа­ви, чим вда­ло ско­ри­ста­ла­ся Мо­сква. На жаль, цей урок сьо­го­дні ми ігно­ру­є­мо. А Мо­сква зно­ву пра­гне з цьо­го ско­ри­ста­ти­ся, щоб по­не­во­ли­ти укра­їн­ців і лі­кві­ду­ва­ти не­за­ле­жність Укра­ї­ни. Але є при­кла­ди, ко­ли ми мо­же­мо ска­за­ти, що зро­би­ли ви­снов­ки з по­дій Укра­їн­ської ре­во­лю­ції. Це, зокре­ма, усві­дом­ле­н­ня ро­лі Зброй­них сил для за­хи­сту дер­жа­ви. Сто ро­ків то­му ані Гру­шев­ський, ані Вин­ни­чен­ко, які бу­ли со­ці­ал-де­мо­кра­та­ми, не на­да­ва­ли то­му осо­бли­во­ї­ува­ги. Нав­па­ки, пе­ре­ко­ну­ва­ли сво­їх со­ра­тни­ків і су­спіль­ство, що Укра­їн­ська дер­жа­ва мо­же від­бу­ти­ся без сво­є­їар­мії . Ло­гі­ка їхня бу­ла ду­же про­ста: до вла­ди в Укра­ї­ні при­йшли со­ці­а­лі­сти, а в Ро­сії— біль­шо­ви­ки, які та­кож вва­жа­ють се­бе лі­ви­ми, а то­му со­ці­а­ліст із со­ці­а­лі­стом во­ю­ва­ти не бу­де.

Хо­ча ін­ше кри­ло — Коновалець, Пе­тлю­ра, Мі­хнов­ський — вва­жа­ли, що ке­ру­ва­ти­ся слід на­сам­пе­ред на­ціо­наль­ни­ми ін­те­ре­са­ми. А на­ціо­наль­ні ін­те­ре­си по­ля­га­ють у то­му, що тре­ба ма­ти свою дер­жа­ву, а за­хи­ща­ти дер­жа­ву має вла­сна ар­мія. На жаль, по­зи­ція Вин­ни­чен­ка і Гру­шев­сько­го пе­ре­мо­гла, а від­так не вда­ло­ся збу­ду­ва­ти силь­ну ар­мію, в ре­зуль­та­ті чо­го ми втра­ти­ли свою дер­жа­ву.

Ми той урок зба­гну­ли, і вже не­має дис­ку­сій, по­трі­бна чи ні Укра­ї­ні Укра­їн­ська ар­мія. Про­те по­ста­ло ін­ше пи­та­н­ня: якою має бу­ти за ду­хом ця ар­мія? І тут слід теж не за­бу­ва­ти уро­ки істо­рії. Збе­ре­гли­ся до­ку­мен­ти про те, як лег­ко біль­шо­ви­ки про­во­ди­ли свою агі­та­цію у вій­сько­вих ча­сти­нах. Два-три агі­та­то­ри без­пе­ре­шко­дно за­хо­ди­ли в укра­їн­ський ку­рінь і го­во­ри­ли про те, що зем­лю тре­ба по­вер­ну­ти се­ля­нам, за­во­ди — ро­бі­тни­кам, і все це змо­же зро­би­ти ли­ше мо­сков­ський уряд. Укра­їн­ці ві­ри­ли, ки­да­ли зброю або чи­ни­ли ще га­не­бні­ше — ішли во­ю­ва­ти за ра­дян­ську вла­ду.

Чо­му так від­бу­ва­ло­ся? То­му що ні­хто не хо­тів при­ді­ля­ти ува­ги па­трі­о­ти­чно­му ви­хо­ван­ню, тоб­то вій­сько­ві під­роз­ді­ли роз­гля­да­ла­ся як ін­сти­тут си­ли, а не як ін­сти­тут укра­їн­сько­го ду­ху, дер­жав­но­сті, який мав би успад­ку­ва­ти істо­рію на­ших пе­ре­мог над во­ро­гом. Якщо ми хо­че­мо, щоб су­ча­сна Укра­їн­ська ар­мія бу­ла боє­зда­тною, во­на по­вин­на ма­ти не ли­ше но­ві­тню те­хні­ку, су­ча­сні за­со­би ко­му­ні­ка­ці­їй до­брий ви­шкіл. Тре­ба по­дба­ти про те, що є в го­ло­вах укра­їн­ських ге­не­ра­лів і укра­їн­ських сол­да­тів. Якщо там бу­де істо­ри­чна пам’ять,пов’яза­на з Укра­їн­ською ре­во­лю­ці­єю, з ге­ро­ї­чни­ми по­дви­га­ми сі­чо­вих стріль­ців, а по­тім — Укра­їн­сько­ї­пов­стан­сько­їар­мії , то та­ка ар­мія бу­де не­пе­ре­мо­жною і змо­же від­во­ю­ва­ти Дон­бас і Крим.

ФО­ТО З АРХІВУ МУ­ЗЕЮ УКРА­ЇН­СЬКОЇ РЕ­ВО­ЛЮ­ЦІЇ (1917—1921 рр.)

ФО­ТО З АРХІВУ МУ­ЗЕЮ УКРА­ЇН­СЬКОЇ РЕ­ВО­ЛЮ­ЦІЇ (1917—1921 рр.)

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.