Бо­роть­ба за дер­жав­ність не за­вер­ше­на

У Ки­їв­сько­му уні­вер­си­те­ті від­бу­ла­ся кон­фе­рен­ція, при­свя­че­на 100-річ­чю укра­їн­ської ре­во­лю­ції

Den (Ukrainian) - - Тема «дня» - На­та­лія ПУШКАРУК

Дня­ми в Ін­сти­ту­ті між­на­ро­дних від­но­син Ки­їв­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту іме­ні Та­ра­са Шев­чен­ка від­був­ся кру­глий стіл «100 ро­ків укра­їн­ської ре­во­лю­ції 1917 — 1923 рр.: між­на­ро­дно-по­лі­ти­чний ви­мір». У дис­ку­сі­їв­зя­ли участь до­ктор по­лі­ти­чних на­ук і ди­ре­ктор Ін­сти­ту­ту між­на­ро­дних від­но­син Ва­ле­рій Ко­пій­ка, на­ро­дний де­пу­тат Укра­ї­ни, го­ло­ва ко­мі­те­ту в за­кор­дон­них спра­вах Вер­хов­но­ї­Ра­ди Укра­ї­ни Ган­на Гопко, го­ло­ва Укра­їн­сько­го ін­сти­ту­ту на­ціо­наль­ної пам’яті Во­ло­ди­мир В’ятро­вич, на­ро­дний де­пу­тат Укра­ї­ни Ві­ктор Романюк, до­кто­ри істо­ри­чних на­ук Іван Па­три­ляк, Ми­хай­ло Кір­сен­ко, Ми­ко­ла До­ро­шко, Ві­ктор Ма­тві­єн­ко і, зви­чай­но, сту­ден­ти.

■ «Що ста­не­ться че­рез сто ро­ків з Ре­во­лю­ці­єю Гі­дно­сті?» — з та­ким за­пи­та­н­ням, ближ­чим до на­шо­го сьо­го­де­н­ня, роз­по­ча­ла свою про­мо­ву Ган­на Гопко. Во­на звер­ну­ла ува­гу, перш за все, на ви­кли­ки, що сто­ять пе­ред Укра­їн­ською дер­жа­вою. «2019 рік: пре­зи­дент­ські, пар­ла­мент­ські ви­бо­ри, по­вер­не­н­ня від­со­тків бор­гу зов­ні­шньо­го за­по­зи­че­н­ня. Якщо Ро­сія по­бу­дує Пів­ні­чний по­тік-2 в об­хід Укра­ї­ни — це до­да­тко­ва втра­та двох мі­льяр­дів до­ла­рів США», — ска­за­ла во­на.

■ Во­дно­час во­на на­га­да­ла, що бо­роть­ба за на­шу не­за­ле­жність і дер­жав­ність не за­вер­ше­на і ва­жли­ви­ми є ті лю­ди, які при­хо­ди­ти­муть і ро­зу­мі­ти­муть істо­ри­чні про­це­си, зокре­ма по­ді­ї­ви­зволь­них зма­гань 1917 — 1921 рр.

■ «По­при те, що ми то­ді втра­ти­ли шанс по­бу­ду­ва­ти свою дер­жа­ву, для су­спіль­ства, для фор­му­ва­н­ня іден­ти­чно­сті, для ро­зу­мі­н­ня то­го, що ми є укра­їн­ця­ми, це бу­ло ва­жли­вим до­ся­гне­н­ням, як і під час Ре­во­лю­ці­ї­Гі­дно­сті, ко­ли су­спіль­ство, і захід, і схід Укра­ї­ни об’єд­на­ли­ся про­ти зов­ні­шньо­го во­ро­га, агре­со­ра — Ро­сії», — ска­за­ла Ган­на Гопко.

■ Крім то­го, де­пу­тат на­га­да­ла про не­що­дав­ню «зу­ми­сну про­во­ка­цію» з бо­ку пре­зи­ден­та Ро­сі­ї­Во­ло­ди­ми­ра Пу­ті­на, який на­ма­гав­ся при­пи­са­ти Ан­ну Яро­слав­ну — донь­ку кня­зя Ки­їв­ської Ру­сі Яро­сла­ва Му­дро­го і ко­ро­ле­ву Фран­ці­ї­до істо­рі­ї­Мо­ско­вії .

■ «Це один із по­ка­зни­ків, як ро­сій­ська гі­бри­дна ма­ши­на на­ма­га­є­ться нав’яза­ти фран­цузь­ко­му су­спіль­ству те, що є тя­глість ро­сій­сько-фран­цузь­ких від­но­син і во­на ся­гає ще то­го пе­рі­о­ду, ко­ли Ан­на Яро­слав­на ви­йшла за­між за фран­цузь­ко­го ко­ро­ля і ста­ла ко­ро­ле­вою Фран­ції, — за­зна­чи­ла Ган­на Гопко і про­дов­жи­ла: — Усі­ля­кі спро­би по­бу­ду­ва­ти чи від­но­ви­ти ро­сій­ську або єв­ра­зій­ську ім­пе­рію будуть про­валь­ни­ми ли­ше то­ді, ко­ли ми бу­де­мо до­бре зна­ти на­шу істо- рію са­мі й бу­де­мо її по­пу­ля­ри­зу­ва­ти». При цьо­му па­ні Ган­на на­га­да­ла про істо­ри­чну се­рію книг Бі­блі­о­те­ки га­зе­ти «День» — «Укра­ї­на Incognita. ТОП 25».

■ Не­що­дав­ню за­яву Во­ло­ди­ми­ра Пу­ті­на про бу­цім­то ро­сій­ське по­хо­дже­н­ня Ан­ни Яро­слав­ни про­ко­мен­ту­вав і го­ло­ва Ін­сти­ту­ту на­ціо­наль­но­ї­пам’яті Во­ло­ди­мир В’ятро­вич. «При­вла­сне­н­ня істо­рі­ї­Ро­сі­єю ро­би­ться для то­го, аби до­ве­сти одну з клю­чо­вих тез Пу­ті­на, з якою він пу­блі­чно ви­йшов 2008 ро­ку, що Укра­ї­на на­справ­ді не дер­жа­ва, оскіль­ки во­на ні­ко­ли не ма­ла дер­жав­ни­цько­ї­тра­ди­ції, істо­рії. Це при­чи­на то­го, що Пу­тін го­во­рить про істо­рію Укра­ї­ни і чо­му при­вла­сню­є­ться істо­рія Ру­сі», — на­го­ло­сив він. За йо­го сло­ва­ми, та­ке ж ви­крив­ле­не уяв­ле­н­ня по­ши­рю­є­ться й на укра­їн­ські на­ціо­наль­но-ви­зволь­ні зма­га­н­ня. «Ми ма­є­мо всі­ля­ко про­ти­ді­я­ти цьо­му, роз­по­від­а­ти на ши­ро­кий за­гал, що на­справ­ді від­бу­ло­ся то­ді, в 1917 — 1921 рр., і по­ка­зу­ва­ти, як укра­їн­ці у вкрай не­спри­я­тли­вих зов­ні­шньо­по­лі­ти­чних умо­вах та­ки спро­мо­гли­ся ство­ри­ти свою дер­жа­ву з усі­ма по­трі­бни­ми їй ін­сти­ту­ці­я­ми. Сто ро­ків то­му бу­ло ство­ре­но укра­їн­ський пар­ла­мент, уряд, Зброй­ні си­ли Укра­ї­ни, Ака­де­мію на­ук. Укра­ї­на про­во­ди­ла актив­ну зов­ні­шню по­лі­ти­ку і бу­ла ви­зна­на на мі­жна­ро­дно­му рів­ні. Це свід­чить про са­мо­до­ста­тню дер­жа­ву, яка по­ста­ла вна­слі­док ре­во­лю­ці­ї­та ви­зволь­них зма­гань 1917 — 1921 рр. Са­ме це за­пе­ре­чує те­зу Пу­ті­на про те, що Укра­ї­на — це ви­пад­ко­ве гео­по­лі­ти­чне утво­ре­н­ня, яке ви­ни­кло тіль­ки то­му, що 1991 ро­ку че­рез ін­три­ги За­хо­ду роз­ва­лив­ся Ра­дян­ський Со­юз», — від­зна­чив го­ло­ва Ін­сти­ту­ту на­ціо­наль­ної пам’яті Во­ло­ди­мир В’ЯТРО­ВИЧ.

■ Під час кру­гло­го сто­лу істо­ри­ки обго­во­ри­ли низ­ку акту­аль­них пи­тань, які ви­ни­ка­ють при роз­гля­ді Укра­їн­сько­ї­ви­зволь­но­ї­ре­во­лю­ції .

■ Чо­му лі­дер укра­їн­ської ре­во­лю­ції, го­ло­ва Цен­траль­ної Ра­ди Ми­хай­ло Гру­шев­ський був при­хиль­ни­ком фе­де­ра­лі­зму, ав­то­но­мі­їу скла­ді Ро­сій­сько­їім­пе­рії . Як слу­шно за­зна­чив істо­рик Ми­ко­ла ДО­РО­ШКО, «у Ки­є­ві у ве­ре­сні 1917 ро­ку про­по­ну­ва­ла­ся ідея все­ро­сій­сько­ї­фе­де­ра­ції , яка на­га­дує ту, що про­по­нує за­раз Во­ло­ди­мир Пу­тін та окре­мі ро­сій­ські по­лі­ти­ки. Во­ни нас за­про­шу­ють у ве­ли­ку дер­жа­ву під на­звою ледь не Ки­їв­ська Русь зі сто­ли­цею в Ки­є­ві. Чо­му ж Ві­ктор Ми­хай­ло­вич Гру­шев­ський, той чо­ло­вік, який за­по- ча­тку­вав які­сно но­ве ро­зу­мі­н­ня укра­їн­ської істо­рії, ку­пив­ся на та­ку ідею і так хо­тів очо­ли­ти ве­ли­че­зну де­мо­гра­фі­чну фе­де­ра­цію?»

■ Істо­рик Ві­ктор МА­ТВІ­ЄН­КО за­зна­чив, що це ста­ло­ся че­рез низ­ку при­чин, се­ред яких — брак вій­ська, адмі­ні­стра­тив­но­го апа­ра­ту, фі­нан­со­во­ї­си­сте­ми, а та­кож те, що ке­рів­ни­ки на­ціо­наль­но-ви­зволь­них зма­гань, які ви­сту­па­ли спад­ко­єм­ця­ми ви­зволь­них тра­ди­цій ки­ри­ло-ме­фо­ді­їв­ців, збе­ре­гли вір­ність іде­ям схі­дно­єв­ро­пей­сько­їі за­галь­но­ро­сій­сько­ї­фе­де­ра­ції .

■ «А на що во­ни мо­гли орі­єн­ту­ва­ти­ся, ко­ли во­ни ба­чи­ли під­ро­сій­ську Укра­ї­ну як кра­ї­ну, яка май­же пов­ні­стю бу­ла не­пи­сем­ною?» — за­зна­чив із цьо­го при­во­ду істо­рик Іван ПА­ТРИ­ЛЯК. Крім то­го, він до­дав, що лі­де­ри роз­гля­да­ли Укра­ї­ну як «край, де все укра­їн­ське бу­ло за­бо­ро­не­не за­ко­но­дав­чо, де на­віть на­зва «Укра­ї­на» бу­ла за­бо­ро­не­на за­ко­но­дав­чо. Ті по­лі­ти­ки бу­ли ізо­льо­ва­ні від Укра­ї­ни в ро­ки Пер­шої сві­то­вої вій­ни — між 1914 — 1917 рр. Гру­шев­ський був на той час у за­слан­ні. А то­ді від­бу­ва­ли­ся про­це­си, які пе­ре­тво­рю­ва­ли укра­їн­ський етнос на мо­дер­ну на­цію за ра­ху­нок ко­му­ні­ка­цій», — від­зна­чив істо­рик.

■ По-дру­ге, чо­му Укра­ї­на не всто­я­ла під час на­ціо­наль­но-ви­зволь­них зма­гань — Во­ло­ди­мир В’ятро­вич на­звав кіль­ка при­чин цьо­го:

■ «По­трі­бно ро­зу­мі­ти рі­вень на­ціо­наль­но­ї­сві­до­мо­сті на­се­ле­н­ня, який був до­сить низь­ким пі­сля сто­літь без­дер­жав­но­сті. А та­кож рі­вень роз­ви­тку тих, хто став на­ціо­наль­но-по­лі­ти­чною елі­тою. Це бу­ли лю­ди, які не ма­ли по­лі­ти­чно­го до­сві­ду. Ні­хто з них не вчив­ся на по­лі­ти­ка, не мав по­пе­ре­дньо­го до­сві­ду. Іно­ді в їхніх до­по­від­ях, за­явах ба­чи­мо ін­фан­ти­лізм, зокре­ма що­до спроб пе­ре­бу­до­ви Ро­сій­сько­їім­пе­рі­ї­на де­мо­кра­ти­чних за­са­дах», — за­зна­чив Во­ло­ди­мир В’ятро­вич. Крім то­го, укра­їн­ці опи­ни­ли­ся в уні­каль­ній гео­по­лі­ти­чній си­ту­а­ції— «на пе­ре­до­вій ро­сій­сько­біль­шо­ви­цько­ї­агре­сії », на­го­ло­сив він.

■ По-тре­тє, чо­му укра­їн­ці так по­га­но за­сво­ю­ють уро­ки істо­рі­ї­та чо­му, зокре­ма, не ро­блять ви­снов­ків із на­ціо­наль­но-ви­зволь­них зма­гань 1917 — 1921 рр. «Тим лю­дям, які за­зви­чай управ­ля­ють на­ми чи то з Мо­скви, чи то з ін­ших місць, не ви­гі­дно, щоб ми бу­ли осві­че­ни­ми, щоб ми зна­ли свою істо­рію», — від­зна­чив Іван Па­три­ляк.

■ Як при­клад він на­вів ко­ли­шньо­го мі­ні­стра осві­ти Укра­ї­ни Дми­тра Та­ба­чни­ка, «який зро­бив все, що мо­жна бу­ло зро­би­ти, аби лю­ди за­бу­ли свою істо­рію, де­кон­стру­ю­ва­ти укра­їн­ську істо­рію, по­вер­ну­ти­ся до ста­рих мі­фо­ло­гем, до ро­сій­сько-ім­пер­ських мі­фів про укра­їн­ську істо­рію». «То­му ми, оче­ви­дно, і не вчи­мо­ся на на­шій істо­рії, то­му що ба­га­то ко­му на­ше на­вча­н­ня за­ва­жає», — за­зна­чив Іван Па­три­ляк.

■ Він по­ру­шив та­кож те­му кіль­ко­сті за­ги­блих під час ре­во­лю­ції. «В лі­те­ра­ту­рі пи­шуть, що між 1917 і 1921 рр. за­ги­ну­ли що­най­мен­ше 100 тис. лю­дей. Це за­га­лом по кра­ї­ні. Це біль­ше, ніж Фін­лян­дія, Есто­нія, Ла­твія, Ли­тва, Поль­ща втра­ти­ли в бо­роть­бі за свою не­за­ле­жність. Во­ни здо­бу­ли її, а ми — ні», — за­зна­чив він.

■ По-че­твер­те, чо­му бал­тій­ські на­ро­ди збе­ре­гли не­за­ле­жність і дер­жав­ність, а бі­ло­ру­си та укра­їн­ці не змо­гли. За сло­ва­ми істо­ри­ка Ми­хай­ла КІРСЕНКА, «Укра­ї­на — єв­ро­пей­ська кра­ї­на, і в нас бу­ли аб­со­лю­тно всі за­ко­но­мір­но­сті єв­ро­пей­ських кра­їн, крім одні­єї-єди­но­ї­по­дії— Го­ло­до­мо­ру 1933 ро­ку. Він пе­ре­кре­слив усе. До цьо­го все мо­гло бу­ти іна­кше».

■ На­сам­кі­нець уча­сни­ки кру­гло­го сто­лу під­твер­ди­ли пра­гне­н­ня про­ве­сти ці­лу се­рію та­ких дис­ку­сій, при­свя­че­них укра­їн­ським на­ціо­наль­но-ви­зволь­ним зма­га­н­ням, які від­бу­ду­ться в уні­вер­си­те­ті уже про­тя­гом на­сту­пно­го на­вчаль­но­го ро­ку.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.