Мол­дав­ська дер­жа­ва –

Один із на­щад­ків Ру­сько­го ко­ро­лів­ства?

Den (Ukrainian) - - Iсторія Та «я» - Пе­тро КРАЛЮК, до­ктор фі­ло­соф­ських на­ук

■ Пе­ре­бу­ва­ю­чи в Ки­ши­не­ві, я не міг не від­ві­да­ти му­зею істо­рії Мол­до­ви. Зро­зумі­ло, ін­тер­пре­та­ція ми­ну­ло­го в та­ких за­кла­дах — це від­обра­же­н­ня до­мі­ну­ю­чих іде­о­ло­гем, які існу­ють у кра­ї­ні. За­раз у Мол­до­ві одним із ви­зна­чаль­них трен­дів є те, що мол­да­ва­ни — це ру­му­ни. Від­по­від­но, в кра­ї­ні чи­ма­ло лю­дей пра­гнуть при­єд­на­ти­ся до сво­го пів­ден­но­го су­сі­да. То­му істо­рія ці­єї кра­ї­ни ін­тер­пре­ту­є­ться в ру­мун­сько­му ду­сі. Все, що пов’язу­ва­ло Мол­да­вію зі слов’ян­ським сві­том, зокре­ма Укра­ї­ною, сві­до­мо чи не­сві­до­мо мар­гі­на­лі­зу­є­ться. Що­прав­да, та­ка мар­гі­на­лі­за­ція зу­стрі­ча­є­ться й в укра­їн­ській лі­те­ра­ту­рі, зокре­ма на­вчаль­ній, — у чо­му не раз до­во­ди­ло­ся пе­ре­свід­чу­ва­ти­ся.

У му­зеї є спе­ці­аль­на за­ла, де пред­став­ле­на чу­до­ва ке­ра­мі­ка Три­піль­ської куль­ту­ри. Що­прав­да, іме­ну­є­ться во­на куль­ту­рою Ку­ку­тень — від на­зви се­ла не­по­да­лік Ясс, де на­при­кін­ці ХІХ ст. зна­йшли ар­те­фа­кти ті­єї ар­хе­о­ло­гі­чної куль­ту­ри. Річ у тім, що Три­піль­ська куль­ту­ра існу­ва­ла не ли­ше на те­ре­нах Цен­траль­ної та Пра­в­обе­ре­жної Укра­ї­ни, а й на мол­дав­ських зем­лях — як пів­ні­чні­ше, так і пів­ден­ні­ше. От­же, ми й мол­да­ва­ни ма­є­мо спіль­ний спа­док.

■ Зві­сно, цей спа­док ду­же да­ле­кий. Але ко­ли звер­не­мо­ся до тра­ди­цій­ної куль­ту­ри мол­да­ван та укра­їн­ців, то по­ба­чи­мо чи­ма­ло спіль­но­го. У Ки­ши­нів­сько­му му­зеї при­ро­ди та етно­гра­фії пред­став­ле­но чи­ма­ло со­ро­чок-ви­ши­ва­нок. Во­ни ду­же по­ді­бні до по­діль­ських чи цен­траль­но­укра­їн­ських. У ки­ши­нів­ських ре­сто­ра­нах, які про­по­ну­ють тра­ди­цій­ні мол­дав­ські стра­ви, офі­ці­ан­ти та­ко­жне­зрід­ка одя­гну­ті в со­ро­чки­ви­ши­ван­ки. На ки­ши­нів­сько­му су­ве­нір­но­му рин­ку ви зна­йде­те чи­ма­ло су­ве­ні­рів, які пра­кти­чно не від­рі­зня­ю­ться від «тра­ди­цій­ної» укра­їн­ської су­ве­нір­ної про­ду­кції. Це й кра­є­ви­ди з со­ня­шни­ка­ми, хло­пця­ми та дів­ча­та­ми у ви­ши­тих стро­ях... На­віть мо­жна зна­йти су­ве­нір­ні де­рев’яні бу­ла­ви. Мій при­їзд до Мол­до­ви якраз при­пав на ве­ли­ко­дні дні. На ко­жно­му кро­ці зу­стрі­ча­ли­ся па­ски, ве­ли­ко­дні кра­шан­ки — все так, як у нас.

Та по­вер­ні­мось до му­зею істо­рії Мол­до­ви. Зві­сно, в екс­по­зи­ції чи­ма­ло ува­ги при­ді­ле­но екс­пан­сії рим­лян у за­хі­дне й пів­ні­чне При­чор­но­мор’я. Адже ру­му­ни та мол­да­ва­ни вва­жа­ють се­бе на­щад­ка­ми рим­лян. Це гар­ний міф, який на­справ­ді за­тем­нює чи­ма­ло не­про­стих про­це­сів етно­ге­не­зу ру­мун та мол­да­ван. Так, бі­ля вхо­ду до му­зею сто­їть ста­туя, яка зо­бра­жує Ка­пі­то­лій­ську (Рим­ську) вов­чи­цю, ко­тра го­дує Ро­му­ла і Ре­ма. Однак чи до­ре­чна ця ста­туя? Де­які мол­да­ва­ни, з яки­ми до­во­ди­ло­ся спіл­ку­ва­ти­ся, спри­йма­ють її до­во­лі ске­пти­чно.

■ В екс­по­зи­ції му­зею істо­рії Мол­до­ви пра­кти­чно ви­па­дає пе­рі­од Ки­їв­ської Ру­сі та Ру­сько­го ко­ро­лів­ства (у нас це дер­жав­не утво­ре­н­ня за­зви­чай іме­ну­ють Га­ли­цько-Во­лин­ським кня­зів­ством). Але жна той час Мол­да­вія бу­ла ті­сно пов’яза­на з ру­ськи­ми, пе­ред­усім га­ли­цьки­ми зем­ля­ми. На Га­ли­чи­ні бе­руть по­ча­ток дві ве­ли­кі рі­чки, які про­ті­ка­ють мол­дав­ськи­ми зем­ля­ми — Дні­стер та Прут. Пер­ша впа­дає в Чор­не мо­ре, дру­га — в Ду­най. Ці дві рі­ки, а та­кож Сі­рет, який бе­ре по­ча­ток на Бу­ко­ви­ні і про­ті­кає мол­дав­ськи­ми те­ре­на­ми, в пе­рі­од Се­ре­дньо­віч­чя ві­ді­гра­ва­ли ва­жли­ву роль у ко­му­ні­ка­ції, пе­ред­усім у сфе­рі тор­гів­лі. Са­ме на бе­ре­зі Дні­стра утво­рив­ся ве­ли­кий тор­го­вель­ний і по­лі­ти­чний центр — Га­лич. З’яви­ли­ся тут й ін­ші мі­ста. До ре­чі, бі­ля гир­ла Ду­наю по­ста­ло та­ке мі­сто, як Га­лац. Є дум­ка, що во­но бу­ло своє­рі­дним «двій­ни­ком» Га­ли­ча.

Га­ли­цькі кня­зі на­ма­га­ли­ся кон­тро­лю­ва­ти рі­чко­ву тор­гів­лю на Пру­ті й осо­бли­во на Дні­стрі. Це да­ва­ло їм чи­ма­лі до­хо­ди. Адже ци­ми рі­чка­ми йшли то­ва­ри че­рез Чор­не мо­ре із Ві­зан­тії, схі­дних кра­їн до Цен­траль­ної Єв­ро­пи. Не за­бу­вай­мо, що на той час го­лов­ни­ми транс­порт­ни­ми й тор­го­вель­ни­ми шля­ха­ми спо­лу­че­н­ня бу­ли са­ме рі­чки. На­ма­га­ли­ся кон­тро­лю­ва­ти цю тор­гів­лю й пра­ви­те­лі Ру­сько­го ко­ро­лів­ства, до скла­ду яко­го на­ле­жав Га­лич. Вла­сне, ця тор­гів­ля ви­яви­лась ва­жли­вим чин­ни­ком еко­но­мі­чно­го жи­т­тя се­ре­дньо­ві­чної Мол­дав­ської дер­жа­ви. Як Ки­їв­ська Русь сфор­му­ва­ла­ся на тор­го­вель­но­му шля­ху «із ва­ряг у гре­ки», так і Мол­дав­ська дер­жа­ва сфор­му­ва­ла­ся в ба­сей­ні Дні­стра, Пру­та й Сі­ре­та.

■ По­ча­тки Мол­дав­ської дер­жа­ви гу­бля­ться у тьмі ві­ків. Однак вва­жа­є­ться, що її пер­шим пра­ви­те­лем був Бо­г­дан, який по­хо­див із Ма­ра­мор­щи­ни. Цей ре­гіон, який ни­ні за­ймає зна­чну ча­сти­ну За­кар­пат­ської обла­сті і про­стя­га­є­ться на те­ре­ни те­пе­рі­шньої Ру­му­нії, був за­се­ле­ний слов’ян­ською лю­дні­стю, яка іден­ти­фі­ку­ва­ла се­бе ру­си­на­ми. На­віть на по­ча­тку ХХ ст., не­зва­жа­ю­чи на ін­тен­сив­ну ма­дя­ри­за­цію, во­ло­ську (ру­мун­ську) та ні­ме­цьку ко­ло­ні­за­ції, ру­си­ни­укра­їн­ці ста­но­ви­ли до­мі­ну­ю­чу етні­чну гру­пу Ма­ра­мор­щи­ни. А що вже го­во­ри­ти про епо­ху Се­ре­дньо­віч­чя! Зре­штою, ім’я пер­шо­го пра­ви­те­ля Мол­да­вії — Бо­г­дан свід­чить про йо­го слов’ян­ське (ру­ське), а не во­ло­ське по­хо­дже­н­ня. По­ка­зо­во, що в му­суль­ман­ських (пе­ре­ва­жно осман­ських і крим­сько­та­тар­ських) пи­сем­них дже­ре­лах Мол­да­вія іме­ну­є­ться Бо­г­да­ном чи Ка­ра-Бо­г­да­ном, тоб­то Чор­ним Бо­г­да­ном. Вва­жа­є­ться, що Бо­г­дан пра­вив у ство­ре­ній ним Мол­дав­ській дер­жа­ві в се­ре­ди­ні XIV cт. Це якраз був пе­рі­од, ко­ли роз­по­чав­ся за­не­пад Ру­сько­го ко­ро­лів­ства, а на йо­го зем­лі по­ча­ли пре­тен­ду­ва­ти поль­ські, угор­ські й ли­тов­ські пра­ви­те­лі. Господар Бо­г­дан сер­йо­зно зайняв­ся обла­шту­ва­н­ням сво­го дер­жав­но­го утво­ре­н­ня. Він на­віть кар­бу­вав вла­сні мо­не­ти, де бу­ла зо­бра­же­на го­ло­ва ту­ра й був на­пис: «Бо­г­дан Ва­і­во(да)». З ча­сом зо­бра­же­н­ня го­ло­ви ту­ра ста­ло гер­бом Мол­да­вії.

Го­во­ря­чи про ство­ре­н­ня Мол­дав­ської дер­жа­ви, до­слі­дник укра­їн­сько­го Се­ре­дньо­віч­чя, до­ктор істо­ри­чних на­ук Олег Одно­ро­жен­ко пи­сав: «Зем­ля Мол­дав­ська як дер­жав­не утво­ре­н­ня ви­ни­кло на те­ре­нах ко­ли­шньо­го Ру­сько­го ко­ро­лів­ства (Га­ли­цько-Во­лин­ської дер­жа­ви), на схі­дних схи­лах Кар­пат. Її по­ява при­па­ла на пе­рі­од по­лі­ти­чної де­зін­те­гра­ції Га­ли­цько-Во­лин­ської дер­жа­ви і за­пе­клої бо­роть­би Угор­сько­го ко­ро­лів­ства, Ко­ро­ни Поль­ської та Ве­ли­ко­го кня­зів­ства Ли­тов­сько­го за га­ли­цько-во­лин­ський спа­док». Цей до­слі­дник на­го­ло­шує, що «по­ча­тко­во те­ри­то­рія дер­жа­ви обме­жу­ва­ла­ся не­зна­чним про­сто­ром у до­ли­нах рі­чок Мол­да­вії, Би­стри­ці та Сі­ре­та пе­ре­ва­жно з укра­їн­ським (ру­ським) на­се­ле­н­ням». На по­ча­тко­во­му ета­пі існу­ва­н­ня Мол­дав­ської дер­жа­ви (дру­га по­ло­ви­на XIV — XV ст.) орі­єн­тов­но дві тре­ті лю­дно­сті ста­но­ви­ли ру­си­ни. Те са­ме сто­су­є­ться й прав­ля­чої елі­ти. За під­ра­хун­ка­ми О. Одно­ро­жен­ка, на той час до «па­нів ра­дних» (пред­став­ни­ків ви­щої прав­ля­чої вер­хів­ки) Мол­дав­ської дер­жа­ви на­ле­жа­ли 61 рід ру­сько­го по­хо­дже­н­ня і ли­ше 33 ро­ди во­ло­сько­го. Крім то­го, тут бу­ли пред­став­ле­ні п’ять ари­сто­кра­ти­чних ро­дів угор­сько­го і сім мі­ша­но­го по­хо­дже­н­ня (ру­сько-во­ло­сько­го й ру­сько-угор­сько­го). Не див­но, що сто­ли­ці се­ре­дньо­ві­чної Мол­да­вії (Сі­рет, Ба­ня-Мол­да­вія та Су­ча­ва) бу­ли роз­та­шо­ва­ні на ру­ській (укра­їн­ській) етні­чній те­ри­то­рії. На­зви дер­жав­них по­сад у кра­ї­ні теж, як пра­ви­ло, ма­ли ру­ське по­хо­дже­н­ня. Пра­ви­тель іме­ну­вав­ся воє­во­дою або го­спо­да­рем. Пред­став­ни­ки прав­ля­чої елі­ти — па­на­ми, бо­я­ра­ми.

■ Слов’ян­ський (ру­ський) еле­мент ви­явив­ся до­мі­ну­ю­чим у Мол­да­вії і в куль­тур­но­му пла­ні. Па­нів­ною кон­фе­сі­єю тут бу­ло пра­во­слав’я, яке ви­ко­ри­сто­ву­ва­ло цер­ков­но­слов’ян­ську мо­ву. Фа­кти­чно ру­ська кни­жна мо­ва, в осно­ві якої бу­ла цер­ков­но­слов’ян­ська, ста­ла дер­жав­ною мо­вою в Мол­дав­ській дер­жа­ві. Нею пи­са­ли­ся дер­жав­ні до­ку­мен­ти, лі­то­пи­сні тво­ри. Пер­ший збір­ник за­ко­но­дав­чих актів «Пра­ви­ла», ви­да­ний тут 1646 р., та­ко­жбув ці­єю мо­вою. Пер­шим ви­щим на­вчаль­ним за­кла­дом, який з’явив­ся в Мол­да­вії, ста­ла слов’яно-гре­ко-ла­тин­ська ака­де­мія, ство­ре­на за зраз­ком Ки­є­во­Мо­ги­лян­ської. Від­кри­то її бу­ло 1640 р. в Яс­сах.

По­сту­по­ва змі­на на­се­ле­н­ня Мол­да­вії та її прав­ля­чої елі­ти на ко­ристь во­ло­хів роз­по­ча­ла­ся на­при­кін­ці XV ст. А в на­сту­пно­му сто­літ­ті ру­ське й во­ло­ське на­се­ле­н­ня в Мол­дав­ській дер­жа­ві зрів­ня­ло­ся. Та­кож від­бу­ли­ся по­мі­тні змі­ни в се­ре­до­ви­щі прав­ля­чої вер­хів­ки. Ста­рі ру­ські ро­ди втра­ти­ли свій вплив. На­то­мість з’яви­ли­ся ну­во­ри­ші, що ча­сто ма­ли во­ло­ське по­хо­дже­н­ня. Уже в се­ре­ди­ні XVІІ ст. з’яв­ля­ю­ться пер­ші уря­до­ві гра­мо­ти, пи­са­ні во­ло­ською мо­вою. Що­прав­да, при на­пи­сан­ні ви­ко- ри­сто­ву­ва­ла­ся ки­ри­ли­ця. За­га­лом во­ло­ська (ру­мун­ська) мо­ва ви­ко­ри­сто­ву­ва­ла ки­ри­ли­цю аждо 60-х ро­ків ХІХ ст.

У XVІ — XVІІІ ст., вна­слі­док екс­пан­сії во­ло­ських еле­мен­тів, мо­жна го­во­ри­ти про пев­ну їхню кіль­кі­сну пе­ре­ва­гу над еле­мен­та­ми ру­ськи­ми в Мол­да­вії. Про­те ця пе­ре­ва­га не бу­ла зна­чною. То­му Мол­дав­ська дер­жа­ва ма­ла ду­а­лі­сти­чний (во­ло­сько-ру­ський) ха­ра­ктер.

■ Го­лов­ним сво­їм на­ціо­наль­ним ге­ро­єм мол­да­ва­ни вва­жа­ють го­спо­да­ря Сте­фа­на Ве­ли­ко­го (1429 — 1504). Зо­бра­же­н­ня пам’ятни­ка цьо­му пра­ви­те­лю в Ки­ши­не­ві мі­сти­ться на всіх (!) ку­пю­рах рі­зних но­мі­на­лів мол­дав­ських ле­їв. Сте­фан пра­вив кра­ї­ною 47 ро­ків. Упро­довж­цьо­го ча­су бо­ров­ся за не­за­ле­жність Мол­да­вії. За­ра­ди цьо­го всі­ля­ко змі­цню­вав цен­траль­ну вла­ду, на­ма­га­ю­чись яко­мо­га по­сла­би­ти впли­ви бо­яр. Сте­фан успі­шно про­ти­сто­яв силь­ним су­сі­дам — Осман­ській ім­пе­рії, Поль­щі та Угор­щи­ні. Зав­дя­ки та­лан­там цьо­го пра­ви­те­ля Мол­да­вія не ли­ше до­во­лі дов­го збе­рі­га­ла не­за­ле­жність, а й ста­ла по­мі­тною вій­сько­во-по­лі­ти­чною си­лою Схі­дної Єв­ро­пи.

Ім’я го­спо­да­ря Сте­фа­на Ве­ли­ко­го, ймо­вір­но, фі­гу­ру­ва­ло в укра­їн­сько­му фоль­кло­рі. У се­ре­ди­ні XVI ст. че­ський гра­ма­тик Ян Бла­го­слов за­пи­сав укра­їн­ську пі­сню «Ду­наю, Ду­наю, чо­му сму­тен те­чеш?». Во­на бу­ла вмі­ще­на в йо­го «Че­ській гра­ма­ти­ці», яка, що­прав­да, за­ли­ши­ла­ся в ру­ко­пи­сі й за жи­т­тя автора не бу­ла опу­блі­ко­ва­на. Це пер­ший ві­до­мий нам за­пис укра­ї­но­мов­но­го фоль­клор­но­го тво­ру. Ось текст ці­єї пі­сні: Ду­наю, Ду­наю, чо­му сму­тен те­чеш? На вер­сі Ду­наю три ро­ти ту стою. Пер­ша ро­та Ту­ре­цка, Дру­га ро­та Та­тар­ска, Тре­тя ро­та Во­ло­ска. В ту­ре­цкім ро­ті ша­бля­ми шер­мую, В та­тар­ськім ро­ті стрі­ла­ми стрі­ляю, В во­ло­ськім ро­ті Сте­фан-воє­во­да, В Сте­фа­но­вій ро­ті ді­вонь­ка пла­чет, І пла­чу­чи, по­від­а­ла: «Сте­фа­не, Сте­фа­не, Сте­фа­не-воє­во­да! Аль­бо ме пуй­ми, аль­бо ме ли­ши!» А што ж ми ре­чет Сте­фан-воє­во­да? «Кра­сна ді­во­ни­це, пуй­мил бих те, ді­вонь­ко, Не­ров­ной ми єсь, ли­шил бих те, ми­лень­ка ми єсь». Што ми ре­кла ді­вонь­ка: «Пу­сти мне, Сте­фа­не! Ска­чу я у Ду­най, у Ду­най гли­бо­кий. А хто мне до­пли­нет, єго я бу­ду». Ні­хто не до­пли­нул кра­сну ді­вонь­ку, До­пли­нул ді­вонь­ку Сте­фан-воє­во­да І узял ді­вонь­ку за бі­лу ру­чку: «Ді­вонь­ко-ду­шень­ко, ми­лень­ка ми бу­деш». ■ Як ба­чи­мо, по­дії, що від­бу­ва­ли­ся в Мол­да­вії, зна­хо­ди­ли від­обра­же­н­ня в укра­їн­сько­му фоль­кло­рі. Ру­си­ни-укра­їн­ці в пе­рі­од Се­ре­дньо­віч­чя роз­гля­да­ли цю зем­лю як свою. То­му де­які укра­їн­ські ді­я­чі, зокре­ма ко­за­цькі ва­таж­ки, пра­гну­ли зайня­ти стіл мол­дав­сько­го го­спо­да­ря. Та­ким був ві­до­мий ко­за­цький про­від­ник, яко­го вва­жа­ють за­снов­ни­ком За­по­різь­кої Сі­чі, — Дми­тро Бай­да-Ви­шне­ве­цький (1517— 1563/4). Втім, це йо­му не вда­ло­ся. А ось ко­шо­вий ота­ман Іван Під­ко­ва (1533 — 1578) став 1577 р. мол­дав­ським го­спо­да­рем. Се­ме­рій На­ли­вай­ко (? — 1597) пла­ну­вав ство­ри­ти в При­дні­стров’ї укра­їн­ську ко­за­цьку дер­жа­ву. 1652 р. син Бо­г­да­на Хмель­ни­цько­го, Ти­міш, одру­жив­ся з до­чкою мол­дав­сько­го го­спо­да­ря Ва­си­лія Лу­пу, Ро­зан­дою. Це да­ва­ло йо­му пев­ні під­ста­ви пре­тен­ду­ва­ти на мол­дав­ський пре­стол.

І вза­га­лі між­Мол­да­ві­єю та укра­їн­ськи­ми зем­ля­ми, осо­бли­во Га­ли­чи­ною, існу­ва­ли ті­сні еко­но­мі­чні, по­лі­ти­чні й куль­тур­ні зв’яз­ки. На жаль, ці зв’яз­ки до сьо­го­дні­шньо­го ча­су не є на­ле­жним чи­ном осми­сле­ні. І во­ни не бу­ли ви­пад­ко­ви­ми, але ста­ли ло­гі­чним про­дов­же­н­ням то­го фа­кту, що в пе­рі­од Се­ре­дньо­віч­чя зем­лі, які пі­зні­ше вва­жа­ли­ся Мол­да­ві­єю, бу­ли пов’яза­ні з Ру­ським ко­ро­лів­ством і фа­кти­чно бу­ли йо­го ча­сти­ною. А се­ре­дньо­ві­чна Мол­да­вія чи­ма­ло успад­ку­ва­ла від ці­єї дер­жа­ви.

Ве­ду­чий сто­рін­ки «Iсто­рія та «Я» — Iгор СЮНДЮКОВ. Те­ле­фон: 303-96-13. Адре­са еле­ктрон­ної по­шти (e-mail): master@day.kiev.ua

ФО­ТО З САЙ­ТА GAZETAPH.RO

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.