Зо­ло­тий вік

«16-22.06.2017»

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «Дня» - Ан­дрій ПЛАХОНІН

На­ро­ди ді­ля­ться на ті, хто шу­кає Зо­ло­тий вік у сво­є­му ми­ну­ло­му, на ті, хто про­жи­ває йо­го за­раз, і ті, хто бу­дує своє май­бу­тнє, чий Зо­ло­тий вік ще по­пе­ре­ду.

■ На зо­рі ан­ти­чної Гре­ції ра­псод (у дав­ній Гре­ції опо­від­ач — спів­ець, який ви­ко­ну­вав епі­чні по­е­ми, ко­ле­га Бо­я­на, при­двор­но­го спів­ця ки­їв­ських кня­зів) Ге­сі­од за­пи­сав міф, по­ши­ре­ний у ба­га­тьох дав­ніх на­ро­дів — від Близь­ко­го Схо­ду до Іра­ну й Ін­дії, про те, що істо­рія люд­ства є по­слі­дов­ною змі­ною істо­ри­чних епох (у пер­вин­но­му ва­рі­ан­ті по­ко­лінь), ко­жна з яких асо­ці­ю­є­ться з пев­ним ме­та­лом. Зо­ло­то, срі­бло, мідь і за­лі­зо — як і ни­ні, три ти­ся­чі ро­ків то­му та­ка по­слі­дов­ність ме­та­лів сим­во­лі­зу­ва­ла по­сту­по­вий за­не­пад, від іде­аль­ної ети­чної спіль­но­ти лю­дей, які жи­ли в гар­мо­нії одне з одним і з при­ро­дою, ко­ли, за сло­ва­ми рим­сько­го по­е­та Ові­дія, який пе­ре­по­вів цю істо­рію сім сто­літь по то­му, те­кли рі­ки з мо­ло­ка і не­кта­ру, а з кві­ту­чо­го ду­ба сам по со­бі — без будь-якої уча­сті в про­це­сі бджіл — со­чив­ся мед, до кри­ва­во­го ві­ку за­лі­за, де мо­раль­ні цін­но­сті і са­ме жи­т­тя не вар­ті зов­сім ні­чо­го.

■ Ге­сі­од, Вер­гі­лій, Ові­дій — з лег­кої ру­ки ве­ли­ких по­е­тів дав­ни­ни в осві­че­них і про­сто на­чи­та­них лю­дей з’яви­ла­ся зви­чка чер­па­ти свої іде­а­ли у да­ле­ко­му ми­ну­ло­му, і в цьо­му ж ми­ну­ло­му шу­ка­ти, ко­жен свій, Зо­ло­тий вік. Схе­мі Ге­сі­о­да зна­йшло­ся мі­сце на­віть у Ста­ро­му За­по­ві­ті, Кни­зі про­ро­ка Да­ни­ї­ла, а вже у ХІХ сто­літ­ті жер­твою йо­го пе­си­мі­сти­чно­го погляду на сьо­го­де­н­ня став на­віть Карл Маркс. Ми зна­є­мо йо­го фор­ма­цій­ну те­о­рію ли­ше у вуль­гар­ній ін­тер­пре­та­ції ра­дян­ських мар­кси­стів — як по­слі­дов­ну змі­ну су­спіль­но-еко­но­мі­чних фор­ма­цій, від ра­бо­вла­сни­цької до ко­му­ні­сти­чної, то­ді як у са­мо­го ве­ли­ко­го фі­ло­со­фа й еко­но­мі­ста су­спіль­но-еко­но­мі­чна фор­ма­ція зга­ду­є­ться ли­ше одна. Су­спіль­но-еко­но­мі­чною фор­ма­ці­єю, щось на кшталт па­ра­зи­та на ті­лі люд­сько­го су­спіль­ства, він на­звав фор­ми екс­плу­а­та­ції лю­ди­ни лю­ди­ною, які змі­ню­ють одна одну, раз по раз удо­ско­на­лю­ю­ться у сво­їй ци­ні­чно­сті і без­жа­лі­сно­сті, роз­ді­ля­ють два Зо­ло­ті ві­ки в істо­рії люд­ства, від­по­від­но у ми­ну­ло­му і май­бу­тньо­му, епо­хи за­галь­ної рів­но­сті, вла­сне ко­му­нізм.

■ Рим­ля­нам епо­хи ім­пе­рії був чу­жий пе­си­мізм Ге­сі­о­да. Чи ви­нен у цьо­му мир і про­цві­та­н­ня, по­да­ро­ва­ні си­лою рим­ської зброї і прав­ля­чим в ім­пе­рії За­ко­ном, чи ба­жа­н­ня си­тно і без­пе­чно жи­ти при­двор­них під­ле­сни­ків, але, по­чи­на­ю­чи з Ав­гу­ста Окта­віа­на, ко­жен но­вий ім­пе­ра­тор ствер­джу­вав, що Зо­ло­тий вік не десь у да­ле­ко­му ми­ну­ло­му, але на­став са­ме за­раз, із йо­го всту­пом на пре­стол. Че­рез більш ніж ти­ся­чо­лі­т­тя ідею Зо­ло­то­го ві­ку в сьо­го­ден­ні під­хо­пи­ли ті, що си­тно го­ду­ва­ли­ся від сто­лів ве­ли­ких сві­ту сьо­го — пап, ко­ро­лів, світ­ських і цер­ков­них во­ло­да­рів, — іта­лій­ські гу­ма­ні­сти епо­хи Від­ро­дже­н­ня, і від­то­ді рід­ко ко­ли пра­ви­тель Єв­ро­пи не на­ма­гав­ся при­пи­са­ти Зо­ло­тий вік со­бі. То­му під­твер­дже­н­ням слу­гу­ва­ло зо­ло­те ся­я­н­ня Ла­те­ран­сько­го па­ла­цу в Ри­мі, що при­йшло на змі­ну що­дня під­го­тов­лю­ва­но­му до кін­ця ча­сів Се­ре­дньо­віч­чю, си­те бла­го­ден­ству­ва­н­ня ві­кто­рі­ан­ської Ан­глії або пі­сля­во­єн­них Спо­лу­че­них Шта­тів, що про­стя­гну­ли свою ру­ку на всі кон­ти­нен­ти, на всі мо­ря.

■ У цьо­му вся при­ро­да лю­ди­ни: за ча­сів про­цві­та­н­ня по­ри­на­ти у са­мо­за­ми­лу­ва­н­ня, жи­ти сьо­го­дні­шнім днем, а в епо­ху не­щасть ті­ши­ти­ся мі­фа­ми про ко­ли­шню ве­лич, на­ді­я­ми, що це ми­ну­ле по­вер­не­ться, зно­ву по­вто­ри­ться Зо­ло­тий вік. Ми­ну­ле хви­лює уяву ди­кта­то­рів і під­ко­ре­них ни­ми на­ро­дів — від рим­ських фа­ші Мус­со­лі­ні, що ма­рив но­вим Ри­мом, до Ху­сей­на, що за­ба­жав від­ро­ди­ти Ва­ви­лон. За на­ка­зом ірак­сько­го лі­де­ра ко­жен де­ся­тий ка­мінь, із яких від­бу­до­ву­ва­ли древ­нє мі­сто, по­зна­чав­ся йо­го ім’ям. І на сті­нах но­во­збу­до­ва­но­го па­ла­цу На­ву­хо­до­но­со­ра й сьо­го­дні про­сту­пає не бі­блей­ське «ме­не, те­кел, фа­рес», а ім’я Сад­дам. Ми­ну­ле ва­бить, дра­тує, ми­ну­ле смі­є­ться, і ось Ху­сейн уже не дру­гий На­ву­хо­до­но­сор, але дру­гий Вал­та­сар.

■ Не Бог, і не не­ві­до­мі ко­смі­чні си­ли (чи від чо­го там Гумі­льов ви­во­див свою «па­сіо­нар­ність»), на­ро­ди са­мі обирають со­бі до­лі. Одні жи­вуть у ві­чній ті­ні від ру­їн сво­єї ко­ли­шньої ве­ли­чі — як гре­ки, опла­чу­ю­чи но­вий Зо­ло­тий вік дар­мо­ви­ми кре­ди­та­ми, або, як Ху­сейн або Пу­тін, люд­ськи­ми жер­тва­ми на­ма­га­ю­чись по­вер­ну­ти у світ жи­вих те, що пі­шло з ньо­го на­зав­жди. Ін­ші сьо­го­дні по­жи­на­ють по­сі­я­ний по­ко­лі­н­ня­ми по­пе­ре­дни­ків урожай. Ну а тре­ті... тре­ті на са­мо­му по­ча­тку шля­ху, їхній, ві­рю, й укра­їн­ців Зо­ло­тий вік ще по­пе­ре­ду.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.