До Дня Кон­сти­ту­ції. Го­лов­ний ви­сно­вок

«Ми не йшли в кон­текс­ті єв­ро­пей­ської тра­ди­ції — ми її тво­ри­ли», — екс­перт

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Іван КАПСАМУН, «День»

Чи на­вчи­ли­ся ми жи­ти за Кон­сти­ту­ці­єю? Пи­та­н­ня, яке не втра­чає сво­єї акту­аль­но­сті упро­довж ба­га­тьох ро­ків не­за­ле­жно­сті Укра­ї­ни. 28 черв­ня Го­лов­но­му до­ку­мен­ту кра­ї­ни ви­пов­ню­є­ться 21 рік. Ціл­ком до­ро­слий вік як для лю­ди­ни, що­бо­сми­сли­ти свою по­ве­дін­ку, — що ма­єш пра­во ро­би­ти, а що за­бо­ро­не­но за­ко­ном. Однак у на­шій кра­ї­ні існу­ють до­сить ве­ли­кі про­бле­ми як з куль­ту­рою до­три­ма­н­ня Кон­сти­ту­ції, так і з її не­до­тор­кан­ні­стю, адже ко­жна вла­да на­ма­га­є­ться вне­сти свої ко­ре­кти­ви в Основ­ний За­кон. На­віть за­раз при Пре­зи­ден­то­ві діє Кон­сти­ту­цій­на ко­мі­сія, яка роз­ро­бляє змі­ни до Кон­сти­ту­ції. В чо­му про­бле­ма? Го­во­ри­мо з до­кто­ром по­лі­ти­чних на­ук, на­ро­дним де­пу­та­том Укра­ї­ни IV — VIII скли­кань, гро­мад­ським ді­я­чем Ми­ко­лою ТОМЕНКОМ.

«МИ НЕ ЙШЛИ В КОН­ТЕКС­ТІ ЄВ­РО­ПЕЙ­СЬКОЇ ТРА­ДИ­ЦІЇ — МИ ЇЇ ТВО­РИ­ЛИ»

— Як би ви оха­ра­кте­ри­зу­ва­ли тра­ди­ції укра­їн­сько­го кон­сти­ту­ціо­на­лі­зму, зва­жа­ю­чи на та­кі істо­ри­чні до­ку­мен­ти, як «Ру­ська прав­да» Яро­сла­ва Му­дро­го (XI — XII стст.), Кон­сти­ту­ція Пи­ли­па Ор­ли­ка ( 1710 р.), від­по­від­ні до­ку­мен­ти ча­сів УНР (1917 — 1920 рр.)?

— Основ­ни­ми ха­ра­кте­ри­сти­ка­ми укра­їн­сько­го кон­сти­ту­ціо­на­лі­зму є її єв­ро­пей­ське спря­му­ва­н­ня. Більш то­го, ми не йшли в кон­текс­ті єв­ро­пей­ської тра­ди­ції — ми її тво­ри­ли. Ска­жі­мо, ре­да­кція «Ру­ської прав­ди» ча­сів ді­тей Яро­сла­ва Му­дро­го за­про­ва­джу­ва­ла ска­су­ва­н­ня кров­ної пом­сти або за­мі­ну її на ви­куп, що вза­га­лі пе­ре­ду­ва­ло тра­ди­ці­ям ба­га­тьох ни­ні­шніх єв­ро­пей­ських кра­їн. Тоб­то ми бу­ли в пер­ших ла­вах ци­ві­лі­зо­ва­но­го під­хо­ду. Вза­га­лі ду­ма­н­ня про за­кон­ність і по­ва­гу до прав лю­дей — це те, що ви­рі­зня­ло на­шу пер­шу ве­ли­ку дер­жа­ву, як ка­зав Ми­хай­ло Гру­шев­ський, Русь-Укра­ї­ну. Якщо чи­та­ти пра­цю Ми­ко­ла Ко­сто­ма­ро­ва «Дві ру­ські на­ро­дно­сті», то він чі­тко по­ка­зує рі­зни­цю між Мо­сков­щи­ною, де не ді­я­ло ні пра­во, ні за­кон, ні по­ва­га до лю­ди­ни, та Ки­є­вом як сто­ли­цею дер­жа­ви, де всі пред­став­ни­ки рі­зних рас і ре­лі­гій по­чу­ва­ли се­бе спо­кій­но і за­хи­ще­но. От­же, ми із са­мо­го по­ча­тку фор­му­ва­ли єв­ро­пей­ські тра­ди­ції, про­сто в рі­зні ча­си нас від­ри­ва­ли від них.

Дру­га по­зи­ція. Ми зав­жди па­ра­лель­но пра­цю­ва­ли, умов­но ка­жу­чи, над дво­ма Кон­сти­ту­ці­я­ми: сві­то­гля­дною і вла­сне пра­во­вою. Для нас бу­ло ду­же ва­жли­во в бо­роть­бі за вла­сну не­за­ле­жність про­пи­са­ти ба­зо­ві сві­то­гля­дні ре­чі, від­по­від­но скрізь був се­гмент, де ми об­ґрун­то­ву­ва­ли істо­ри­чне пра­во на са­мо­ви­зна­че­н­ня та свою дер­жа­ву. Все це по­хо­дить із Кон­сти­ту­ції Пи­ли­па Ор­ли­ка до чин­ної Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни, в якій всту­пна ча­сти­на і пер­ший роз­діл ма­ють іде­о­ло­гі­чний ха­ра­ктер.

Те­пер — про тип по­лі­ти­чно­го ре­жи­му. Оче­ви­дно, що в усіх до­ку­мен­тах, мо­жли­во, за ви­ня­тком ква­зі­кон­сти­ту­цій ра­дян­сько­го пе­рі­о­ду і до­ку­мен­та під­піль­ної чи ви­зволь­ної бо­роть­би за Укра­їн­ську дер­жа­ву, бо то­ді бу­ло не до де­мо­кра­тії, є апе­ля­ція до де­мо­кра- ти­чно­го ти­пу по­лі­ти­чно­го ре­жи­му. По­за­як де­мо­кра­тія для укра­їн­ців зав­жди бу­ла цін­ні­стю, по­чи­на­ю­чи від Кня­жої до­би, ко­ли, ска­жі­мо, князь, іду­чи в по­хід, зби­рав ра­ду, не ка­жу­чи вже про ча­си Ко­зач­чи­ни та ін­ші істо­ри­чні пе­рі­о­ди.

Якщо го­во­ри­ти про фор­му дер­жав­но­го прав­лі­н­ня, то тут є дві від­мін­но­сті між Ве­ли­кою (цен­траль­ною, схі­дною) і За­хі­дною Укра­ї­ною. Над­дні­прян­ська Укра­ї­на зав­жди біль­ше тя­жі­ла до пар­ла­мент­ської мо­де­лі — тут рі­зно­го ро­ду ко­за­цькі чи цен­траль­ні ра­ди ма­ли ши­ро­кі пов­но­ва­же­н­ня, і їхні ін­те­ре­си пред­став­ляв ке­рів­ник. Ча­си УНР — це кла­си­чний при­клад пар­ла­мент­ської мо­де­лі, оскіль­ки Гру­шев­ський був очіль­ни­ком дер­жа­ви, але на цю по­са­ду йо­го обрав за­ко­но­дав­чий ор­ган. У За­хі­дній Укра­ї­ні біль­ше тя­жі­ли до пре­зи­дент­ської ре­спу­блі­ки. Але факт за­ли­ша­є­ться фа­ктом: сьо­го­дні за будь-яких об­ста­вин укра­їн­ці вва­жа­ють, що пря­мі ви­бо­ри пре­зи­ден­та або їхнє пра­во оби­ра­ти гла­ву дер­жа­ви є чи не при­ро­дним пра­вом. Це дає ме­ні під­ста­ви ствер­джу­ва­ти, що кла­си­чні пар­ла­мент­ські мо­де­лі бу­дуть ду­же важ­ко сприйня­ті су­спіль­ством, оскіль­ки за та­кої мо­де­лі пре­зи­ден­та оби­рає не на­род, а пред­став­ни­цький ор­ган.

Фор­ма дер­жав­но­го устрою. Зви­чай­но, це уні­тар­на дер­жа­ва. І на­віть ко­ли сьо­го­дні Пу­тін чи Ме­двед­чук ка­жуть про фе­де­ра­тив­ний устрій, це ма­ні­пу­ля­ції та пе­ре­кру­чу­ва­н­ня фа­ктів. За ча­сів Дра­го­ма­но­ва чи Гру­шев­сько­го йшло­ся про фе­де­ра­цію як про ево­лю­цій­ні ідеї ви­хо­ду Укра­ї­ни із Ро­сій­ської ім­пе­рії. Ко­ли ж до­хо­ди­ло до фор­му­ва­н­ня вла­сної дер­жа­ви, якщо ана­лі­зу­ва­ти Гру­шев­сько­го, то істо­ри­чні зем­лі все­ре­ди­ні Укра­ї­ни не ма­ли по­лі­ти­чних пов­но­ва­жень, во­ни ма­ли ли­ше са­мов­ря­дні пов­но­ва­же­н­ня. Гру­шев­ський ду­мав про адмі­ні­стра­тив­но-те­ри­то­рі­аль­ний по­діл, а не про фе­де­ра­тив­ний устрій. Тоб­то зав­жди йшло­ся про уні­тар­ні мо­де­лі з ши­ро­ким мі­сце­вим са­мов­ря­ду­ва­н­ням, в осно­ві яких ма­ла бу­ти гро­ма­да.

Ще один мо­мент — роль ар­мії. Клю­чо­вим ви­снов­ком є ва­жли­вість са­ме про­фе­сій­ної і со­ці­аль­но за­хи­ще­ної ар­мії. Най­більш по­ка­зо­вим при­кла­дом тут є Кон­сти­ту­ція Пи­ли­па Ор­ли­ка. Во­на бу­ла ухва­ле­на пі­сля тра­гі­чної по­раз­ки під Пол­та­вою 1709 ро­ку, від­по­від­но в ній мі­сти­ла­ся від­по­відь на те, чо­му, вла­сне, про­гра­ли. Тоб­то бу­ла ці­ла низ­ка ста­тей про со­ці­аль­ний за­хист ро­дин, чле­ни яких во­ю­ють за Укра­їн­ську дер­жа­ву. Той істо­ри­чний кон­сти­ту­цій­ний до­свід якраз вчить, що до вій­сько­вих по­трі­бно ста­ви­ти­ся з ве­ли­кою по­ва­гою, дба­ти про їхній со­ці­аль­ний та іде­о­ло­гі­чний за­хист.

Мій за­галь­ний ви­сно­вок уро­ків укра­їн­сько­го кон­сти­ту­ціо­на­лі­зму — це та Кон­сти­ту­ція, яку всі зна­ють, до­три­му­ю­ться й ви­ко­ну­ють.

«КОН­СТИ­ТУ­ЦІЯ 1996 РО­КУ ЗНАЧНОЮ МІРОЮ НАПИСАНА В ІСТОРИЧНІЙ ТРА­ДИ­ЦІЇ УКРА­ЇН­СЬКО­ГО КОН­СТИ­ТУ­ЦІО­НА­ЛІ­ЗМУ»

— От­же, з яким ба­га­жем ми пі­ді­шли до на­пи­са­н­ня укра­їн­ської Кон­сти­ту­ції 1996 ро­ку? Чи вда­ло­ся по­єд­на­ти тра­ди­ції на­шо­го кон­сти­ту­ціо­на­лі­зму з су­ча­сни­ми умо­ва­ми не­за­ле­жної Укра­ї­ни?

— Вва­жаю, Кон­сти­ту­ція 1996 ро­ку значною мірою написана в історичній тра­ди­ції укра­їн­сько­го кон­сти­ту­ціо­на­лі­зму, вра­хо­ву­ю­чи єв­ро­пей­ський до­свід. Умов­но цей до­свід я роз­ді­ляю, як вже бу­ло ска­за­но, на сві­то­гля­дну ве­ли­ку Кон­сти­ту­цію та Кон­сти­ту­цію вла­сне пра­во­ву. Під сві­то­гля­дною Кон­сти­ту­ці­єю я ро­зу­мію іде­о­ло­гі­чні ре­чі — Пре­ам­бу­ла, а та­кож роз­ді­ли — «За­галь­ні за­са­ди», «Пра­ва, сво­бо­ди та обов’яз­ки лю­ди­ни і гро­ма­дя­ни­на», «Ви­бо­ри. Ре­фе­рен­дум». Не да­рем­но зна­че­н­ня цих роз­ді­лів, осо­бли­во «За­галь­ні за­са­ди» та «Ви­бо­ри. Ре­фе­рен­дум» від­не­се­ні до та­ких, що пар­ла­мент не мо­же їх змі­ни­ти 300-ма го­ло­са­ми. Та­кі іде­о­ло- гі­чні пи­та­н­ня, як уні­тар­ний ха­ра­ктер дер­жа­ви, де­мо­кра­ти­чний по­лі­ти­чний ре­жим, дер­жав­ний ха­ра­ктер укра­їн­ської мо­ви то­що, в ра­зі не­об­хі­дно­сті змін по­трі­бно ви­но­си­ти на все­укра­їн­ський ре­фе­рен­дум. А ін­ші ін­сти­ту­цій­ні ре­чі, як, на­при­клад, спів­від­но­ше­н­ня у вла­ді, пар­ла­мент мо­же змі­ню­ва­ти 300-ма го­ло­са­ми.

То­го 1996 ро­ку не мо­жна бу­ло пе­ред­ба­чи­ти й про­пи­са­ти, які мо­жуть бу­ти кон­флі­кти у вла­дно­му три­ку­тни­ку, зокре­ма що сто­су­є­ться та­ких роз­ді­лів, як «Вер­хов­на Ра­да Укра­ї­ни», «Пре­зи­дент Укра­ї­ни», «Ка­бі­нет Мі­ні­стрів Укра­ї­ни. Ін­ші ор­га­ни ви­ко­нав­чої вла­ди», «Пра­во­су­д­дя». Тут я при­хиль­ник то­го, що ці роз­ді­ли мо­жна вре­гу­льо­ву­ва­ти не змі­на­ми до Кон­сти­ту­ції, а змі­на­ми до від­по­від­них кон­сти­ту­цій­них за­ко­нів. Го­лов­на кри­ти­ка Кон­сти­ту­ції 1996 ро­ку сто­су­є­ться тих ре­чей, які не про­пи­са­ні в Основ­но­му За­ко­ні. Але в ньо­му й не мо­жна бу­ло все про­пи­са­ти до де­та­лей, для цьо­го існу­ють спе­ці­аль­ні кон­сти­ту­цій­ні за­ко­ни. Вза­га­лі я про­тив­ник ра­ди­каль­них змін Кон­сти­ту­ції, які сто­су­ю­ться за­са­дни­чих ре­чей. Якщо ж це сто­су­є­ться то­чко­вих ре­чей, при­мі­ром ска­су­ва­н­ня де­пу­тат­ської не­до­тор­кан­но­сті чи змен­ше­н­ня кіль­ко­сті на­ро­дних де­пу­та­тів, то це не руй­нує стру­кту­ру та іде­о­ло­гію Кон­сти­ту­ції.

Оці­ню­ю­чи в ці­ло­му дов­го­три­ва­лий кон­сти­ту­цій­ний про­цес, який фа­кти­чно три­вав май­же шість ро­ків — з 1990-го по 1996-й, і го­лов­не, сам ре­зуль­тат, мо­жу ска­за­ти, що він по­зи­тив­ний. Про­бле­ма ли­ше в то­му, що ко­жна вла­да, по­чи­на­ю­чи від Ле­о­ні­да Ку­чми, на­ма­га­ла­ся й на­ма­га­є­ться обі­йти, іна­кше про­тлу­ма­чи­ти або ні­ве­лю­ва­ти пра­кти­чни­ми ді­я­ми Кон­сти­ту­цію.

«ВЕР­ХОВ­НА РА­ДА УХВАЛИЛА КОН­СТИ­ТУ­ЦІЮ 1996 РО­КУ НЕ ЗАВДЯКИ, А ВСУПЕРЕЧ КУЧМІ ТА ЙО­ГО ОТОЧЕННЮ»

— Не­що­дав­но прем’єр-мі­ністр Во­ло­ди­мир Грой­сман по­хва­лив дру­го­го пре­зи­ден­та: «Найбільше для роз­ви­тку мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня в на­шій кра­ї­ні зро­бив Ле­о­нід Да­ни­ло­вич Ку­чма. При ньо­му бу­ла прийня­та Кон­сти­ту­ція, при ньо­му був прийня­тий за­кон про мі­сце­ве са­мов­ря­ду­ва­н­ня...». І справ­ді, в Укра­ї­ні до­сі існує міф, що, мов­ляв, са­ме завдяки Кучмі бу­ла ухва­ле­на Кон­сти­ту­ція. Але чи справ­ді це так? Як то­ді від­бу­вав­ся цей про­цес?

— Як екс­перт і на­у­ко­вець, я був актив­ним уча­сни­ком дис­ку­сії під час кон­сти­ту­цій­но­го про­це­су, до­лу­чав­ся до рі­зних на­у­ко­вих груп, ба­га­то пи­сав на цю те­му, а ще їздив кра­ї­ною й агі­ту­вав за не­д­опу­ще­н­ня ав­то­ри­тар­ної мо­де­лі кон­сти­ту­цій­но­го устрою, який про­по­ну­вав Ку­чма та йо­го ото­че­н­ня. Ко­ман­да Ку­чми на­пра­цю­ва­ла дві вер­сії Кон­сти­ту­ції, які значною мірою бу­ли каль­кою з Кон­сти­ту­ції Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції, по­чи­на­ю­чи з дво­па­ла­тно­го пар­ла­мен­ту і за­кін­чу­ю­чи ве­ли­ки­ми пов­но­ва­же­н­ня­ми для пре­зи­ден­та, зокре­ма й у фор­му­ван­ні мі­сце­вої вла­ди. Як то­ді ка­зав Дми­тро Та­ба­чник — нам по­трі­бен м’який ав­то­ри­та­ризм на пе­ре­хі­дний пе­рі­од. Та­ка мо­да то­ді бу­ла — об­ґрун­то­ву­ва­ти свої дії са­ме цим ар­гу­мен­том.

На­у­ко­ва спіль­но­та, ча­сти­на де­пу­тат­сько­го кор­пу­су, вла­сне де­мо­кра­ти­чна ча­сти­на елі­ти бу­ла про­ти та­кої мо­де­лі. І ко­ли Ку­чма зро­зу­мів, що йо­му не вда­сться про­ве­сти свій ва­рі­ант, він за­про­по­ну­вав тра­ди­цій­ний ав­то­ри­тар­ний сце­на­рій, ко­ли ке­рів­ник дер­жа­ви і йо­го ото­че­н­ня пи­шуть Кон­сти­ту­цію і ви­но­сять її на ре­фе­рен­дум. З цьо­го при­во­ду на­віть ви­йшов указ пре­зи­ден­та. Що­прав­да, ки­їв­ська мі­ська ра­да одра­зу ви­сту­пи­ла про­ти і за­кли­ка­ла не ви­ко­ну­ва­ти йо­го, бо він не­кон­сти­ту­цій­ний. Як­би не актив­на по­зи­ція гро­ма­ди, ча­сти­ни на­ро­дних де­пу­та­тів, на­у­ков­ців, де­мо­кра­ти­чну Кон­сти­ту­цію не вда­ло­ся бпро­го­ло­су­ва­ти. На мою дум­ку, пар­ла­мент про­го­ло­су­вав аде­ква­тний ва­рі­ант до­ку­мен­та. Це бу­ла си­ме­три­чна від­по­відь ко­ман­ді Ку­чми.

Зві­сно, 2004 ро­ку, ко­ли змі­ню­ва­ли пре­зи­дент­сько-пар­ла­мент­ську ре­спу­блі­ку на пар­ла­мент­сько-пре­зи­дент­ську фор­му прав­лі­н­ня, ва­рі­ант Основ­но­го За­ко­ну 1996 ро­ку кри­ти­ку­ва­ли. Але на мо­мент ухва­ле­н­ня ці­єї Кон­сти­ту­ції це був аб­со­лю­тно про­гре­сив­ний, єв­ро­пей­ський до­ку­мент. І Вер­хов­на Ра­да ухвалила йо­го не завдяки, а всупереч Кучмі та йо­го оточенню, яке ло­бі­ю­ва­ло рів­но про­ти­ле­жну за текс­том і ха­ра­кте­ром Кон­сти­ту­цію.

«ДАЙ БОЖЕ НАМ ДОЖИТИ ДО ТО­ГО ЧАСУ, ЩОБ НЕ ЗМІ­НЮ­ВА­ТИ КОН­СТИ­ТУ­ЦІЮ ПІД ОДНОГО ЧИ ІН­ШО­ГО ПРЕ­ЗИ­ДЕН­ТА»

— Чи мо­жна на­зва­ти змі­ни до Кон­сти­ту­ції 2004 ро­ку, які Кон­сти­ту­цій­ний Суд ска­су­вав 2010-го, а Вер­хов­на Ра­да від­но­ви­ла 2014-го, пра­виль­ни­ми і по­зи­тив­ни­ми для кра­ї­ни?

— Якщо го­во­ри­ти про іде­о­ло­гію Кон­сти­ту­ції, то в кон­це­пту­аль­но­му сен­сі шко­ди не зав­да­но. Зро­зумі­ло, що, з одного бо­ку, це був по­шук опти­маль­но­го ме­ха­ні­зму про­ти­ваг, а з дру­го­го — йшла бо­роть­ба в ча­сти­ні змен­ше­н­ня/збіль­ше­н­ня пов­но­ва­жень. Це був пев­ний ком­про­міс із прав­ля­чою до то­го вер­хів­кою Ку­чми — Яну­ко­ви­ча — Ме­двед­чу­ка, що­б­вла­да у мир­ний спо­сіб пе­ре­йшла до Ві­кто­ра Ющен­ка та йо­го ко­ман­ди. У та­кий спо­сіб­ста­ра вер­хів­ка то­ді фа­кти­чно по­сла­би­ла ін­сти­тут пре­зи­ден­та і по­си­ли­ла пар­ла­мент і уряд.

За ча­сів пре­зи­дент­ства Яну­ко­ви­ча бу­ло зро­зумі­ло, що, бу­ду­чи при­бі­чни­ком змен­ше­н­ня пов­но­ва­жень пре­зи­ден­та 2004 ро­ку, бо йо­му то­ді не вда­ло­ся зайня­ти цю по­са­ду, по­тім став­ши гла­вою дер­жа­ви, він по­вер­та­ти­ме со­бі пов­но­ва­же­н­ня, що, вла­сне, й від­бу­ло­ся в аб­со­лю­тно не­кон­сти­ту­цій­ний спо­сіб2010 ро­ку. Пі­сля Єв­ро­май­да­ну зно­ву за­пра­цю­ва­ли змі­ни 2004-го. Ці істо­ри­ко-по­лі­ти­чні об­ста­ви­ни ма­ли не тіль­ки суб’єктив­ний ха­ра­ктер, а й об’єктив­ні об­ста­ви­ни, ко­ли су­спіль­ство, ре­а­гу­ю­чи на кон­кре­тний по­лі­ти­чний пе­рі­од, на­при­клад, узур­па­цію вла­ди Яну­ко­ви­чем, вка­зу­ва­ло на те, що вла­ду пре­зи­ден­та по­трі­бно обме­жи­ти.

Ін­ша річ, ко­ли вже ни­ні­шній пар­ла­мент під­три­мав змі­ни до Кон­сти­ту­ції в ча­сти­ні пра­во­су­д­дя і зро­бив Пре­зи­ден­та фа­кти­чно ке­рів­ни­ком су­до­вої си­сте­ми на пе­ре­хі­дний пе­рі­од. Це не­при­пу­сти­мо. Я вза­га­лі про­ти то­го, що­би щось пи­са­ти в пе­ре­хі­дних по­ло- же­н­нях. Ми ж зна­є­мо, що і спе­ці­аль­ний ста­тус Дон­ба­су хо­ті­ли там про­пи­са­ти. Це все ку­чмів­ська істо­рія. У свій час пе­ре­хі­дні по­ло­же­н­ня пи­са­ли під Ку­чму, те­пер їх пи­шуть під Пе­тра По­ро­шен­ка. То­му дай Боже нам дожити до то­го часу, що­бне змі­ню­ва­ти Кон­сти­ту­цію під одного чи ін­шо­го пре­зи­ден­та, а що­бво­на бу­ла ста­лою кон­стан­тою в ор­га­ні­за­ції пра­во­вої дер­жа­ви, і що­бми біль­ше го­во­ри­ли про до­три­ма­н­ня Кон­сти­ту­ції, ніж про її змі­ну.

«СУСПІЛЬСТВУ ВА­ЖЛИ­ВО ДОМОГТИСЯ СКА­СУ­ВА­Н­НЯ НЕКОНСТИТУЦІЙНИХ ЗА­КО­НІВ ДО­БИ ЯНУ­КО­ВИ­ЧА»

— З чим, вла­сне, пов’ яза­но те, що ко­жен пре­зи­дент ство­рює при со­бі ко­мі­сію чи асам­блею і на­ма­га­є­ться вне­сти змі­ни в Кон­сти­ту­цію — хо­чуть біль­ше вла­ди?

— Це пов’яза­но з тим, що ко­жен на­ма­га­є­ться дов­ше по­бу­ти при вла­ді. Ця тра­ди­ція, зно­ву ж та­ки, по­ча­ла­ся з Ку­чми. Са­ме він по­чав ду­ма­ти, як за­ли­ши­ти­ся при вла­ді, тоб­то на тре­тій тер­мін. Для цьо­го Кон­сти­ту­цій­ний Суд то­ді аб­со­лю­тно в ан­ти­за­кон­ний і га­не­бний спо­сіб ухва­лив рі­ше­н­ня, що, мов­ляв, дру­гий тер­мін Ку­чми був пер­шим, а от­же, він мав пра­во ба­ло­ту­ва­ти­ся на ви­бо­рах. У тій си­ту­а­ції ду­же актив­но по­ве­ла се­бе гро­мад­ськість, ча­сти­на де­пу­тат­сько­го кор­пу­су, не допу­стив­ши не­га­тив­но­го сце­на­рію. То­ді Ку­чма та йо­го ото­че­н­ня за­ду­ма­ли ін­ший спо­сіб— по­ча­ли шу­ка­ти мо­де­лі пар­ла­мент­ської ре­спу­блі­ки (про­мо­то­ром був Ві­ктор Ме­двед­чук) для то­го, що­бу ра­зі не­мо­жли­во­сті обра­ти­ся пре­зи­ден­том, Ку­чма зміг би ста­ти прем’єр-мі­ні­стром із силь­ни­ми пов­но­ва­же­н­ня­ми. Це російська мо­дель — всі ми пам’ята­є­мо ро­та­цію Путіна і Ме­две­дє­ва. Але й це їм не вда­ло­ся зро­би­ти, то­му зго­дом че­рез зга­да­ний ком­про­міс під час по­ма­ран­че­вих по­дій во­ни та­ки змо­гли про­штов­хну­ти змі­ни із по­сла­бле­н­ням пре­зи­дент­ських пов­но­ва­жень (пар­ла­мент­сько-пре­зи­дент­ську фор­му прав­лі­н­ня).

По­тім у ча­си Яну­ко­ви­ча змі­ни та­кож за­ду­му­ва­ли­ся для то­го, що­бза­крі­пи­ти­ся що­най­мен­ше на два тер­мі­ни. І, вла­сне, сьо­го­дні, ко­ли фан­та­сти­чно не­по­пу­ляр­ний «На­ро­дний фронт» за­про­по­ну­вав не ду­же по­пу­ляр­но­му пре­зи­ден­ту якось так змі­ни­ти Кон­сти­ту­цію, щоб­ще дов­ше за­три­ма­ти­ся при вла­ді, це одного ря­ду по­дії. Я не зди­ву­ю­ся, якщо в День Кон­сти­ту­ції чи у День не­за­ле­жно­сті Пре­зи­дент ви­сту­пить з іні­ці­а­ти­вою вне­сти змі­ни до Кон­сти­ту­ції на ре­фе­рен­ду­мі.

До ре­чі, на­га­даю, що у нас до­сі не ска­со­ва­но За­кон «Про все­укра­їн­ський ре­фе­рен­дум» ча­сів Яну­ко­ви­ча, який є пря­мим кри- чу­щим по­ру­ше­н­ням чин­ної Кон­сти­ту­ції. Він пе­ред­ба­чає мо­жли­вість в об­хід пар­ла­мен­ту й екс­пер­тно-на­у­ко­во­го се­ре­до­ви­ща змі­ню­ва­ти кон­сти­ту­цій­ні за­ко­ни або при­йма­ти но­ву ре­да­кцію Кон­сти­ту­ції, що пря­мо су­пе­ре­чить XIII роз­ді­лу Основ­но­го За­ко­ну. В свій час ни­ні­шні очіль­ни­ки дер­жа­ви, зокре­ма ке­рів­ни­ки «БПП» і пред­став­ни­ки «НФ», ко­ли бу­ли в опо­зи­ції, на­пра­ви­ли до Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду по­да­н­ня про ви­зна­н­ня цьо­го за­ко­ну не­кон­сти­ту­цій­ним, звер­та­ли­ся до єв­ро­пей­ських ін­сти­ту­цій, які ска­за­ли, що це не­кон­сти­ту­цій­ний за­кон, але сьо­го­дні, пе­ре­бу­ва­ю­чи при вла­ді, Пре­зи­дент і йо­го ко­ман­да ро­блять усе, що­бКС не роз­гля­дав це рі­ше­н­ня, а Вер­хов­на Ра­да не ухва­лю­ва­ла но­вий За­кон «Про все­укра­їн­ський ре­фе­рен­дум». Та­ким чи­ном, ди­кта­тор­ський ін­стру­мент Яну­ко­ви­ча за­ли­ша­є­ться чин­ним. І я не ви­клю­чаю, що вла­да за­хо­че ним ско­ри­ста­ти­ся.

То­му для су­спіль­ства, осо­бли­во напередодні Дня Кон­сти­ту­ції, ва­жли­во до­ма­га­ти­ся ска­су­ва­н­ня неконституційних за­ко­нів до­би Яну­ко­ви­ча. Се­ред них За­кон «Про все­укра­їн­ський ре­фе­рен­дум», за­кон про так зва­ні ре­гіо­наль­ні мо­ви Кі­ва­ло­ва—Ко­ле­сни­чен­ка... Сьо­го­дні ва­жли­во при­ве­сти за­ко­но­дав­ство у від­по­від­ність до Кон­сти­ту­ції і пра­кти­ки жи­т­тя, а вже по­тім ду­ма­ти, що по­трі­бно по­кра­щу­ва­ти.

«ДО­КИ КОН­СТИ­ТУ­ЦІЯ НЕ БУ­ДЕ ЕЛЕМЕНТОМ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ДЛЯ ВСІХ, ДОТИ ГРОМАДЯНИН НЕ СТА­НЕ ЗАКОНОСЛУХНЯНИМ»

— У 2014-му зно­ву на­бу­ла чин­но­сті змі­не­на Кон­сти­ту­ція в ре­да­кції 2004-го, але чи мо­жна ска­за­ти, що ми сьо­го­дні на­справ­ді жи­ве­мо в пар­ла­мент­сько-пре­зи­дент­ській ре­спу­блі­ці?

— Я би на­віть ска­зав, що у нас по фа­кту пре­зи­дент­ська мо­дель. Фа­кти­чно йде­ться про те, що пар­тія Пре­зи­ден­та «Блок Пе­тра По­ро­шен­ка» за спів­пра­ці з «На­ро­дним фрон­том» пов­ні­стю ви­бу­ду­ва­ла вер­ти­каль вла­ди в кра­ї­ні. Про яку пар­ла­мент­сько­пре­зи­дент­ську мо­дель мо­жна го­во­ри­ти, якщо пе­ред клю­чо­ви­ми го­ло­су­ва­н­ня­ми у Вер­хов­ній Ра­ді ке­рів­ни­ки фра­кцій зби­ра­ю­ться в Адмі­ні­стра­ції Пре­зи­ден­та? Ко­лись ми це ви­смі­ю­ва­ли, ко­ли по­ді­бне бу­ло в ча­си Ку­чми—Ме­двед­чу­ка. Я вва­жаю, що від­бу­ва­є­ться аб­со­лю­тне зне­ва­жа­н­ня Кон­сти­ту­ції, ко­ли го­ло­ва пар­ла- мен­ту і ке­рів­ни­ки фра­кцій вно­чі їздять до Пре­зи­ден­та і слу­ха­ють — як го­ло­су­ва­ти чи не го­ло­су­ва­ти за ті чи ін­ші за­ко­ни. Це не­при­пу­сти­ма річ. Кон­сти­ту­цій­ний па­ра­докс в Укра­ї­ні по­ля­гає в то­му, що ха­ра­ктер і ор­га­ні­за­ція вла­ди й по­лі­ти­чно­го ре­жи­му на пра­кти­ці аб­со­лю­тно не від­по­від­а­ють ду­ху та бу­кві Кон­сти­ту­ції. І це го­лов­ний ви­сно­вок напередодні Дня Кон­сти­ту­ції.

— А в ці­ло­му що­до кра­ї­ни, су­спіль­ства, чи є про­грес в до­три­ман­ні Кон­сти­ту­ції? Бри­тан­ці, на­при­клад, уже 800 ро­ків жи­вуть за Ве­ли­кою хар­ті­єю воль­но­стей, яка, по су­ті, й не є Кон­сти­ту­ці­єю, але для них За­кон по­над усе.

— На жаль, куль­ту­ра спо­від­у­ва­н­ня Кон­сти­ту­ції в су­спіль­стві та­кож низь­ка. Чо­му? Бо якщо Пре­зи­дент, го­ло­ва Вер­хов­ної Ра­ди, на­ро­дні де­пу­та­ти, мі­ні­стри, вза­га­лі чи­нов­ни­ки го­во­рять, що Кон­сти­ту­ція не­до­ско­на­ла і во­на по­тре­бує змін, це озна­чає, що ке­рів­ни­ки дер­жа­ви не хо­чуть її ви­ко­ну­ва­ти, мов­ляв, ко­ли ми її змі­ни­мо, то­ді й ви­ко­ну­ва­ти­ме­мо. Як у та­кій си­ту­а­ції діє су­спіль­ство? Во­но так са­мо ка­же, що цей за­кон ми не бу­де­мо ви­ко­ну­ва­ти, бо са­ма вла­да до­во­дить, що він по­га­ний. Існує мо­да, ко­ли усі­ля­кі адво­ка­ти і юри­сти ду­ма­ють над тим, як обі­йти, а не ви­ко­ну­ва­ти за­кон. Ця ан­ти­пра­во­ва мен­таль­ність є ве­ли­ким злом, то­му тіль­ки по­вер­не­н­ня в пра­во­ве ду­ма­н­ня мо­же змі­ни­ти си­ту­а­цію. Про­цес по­ви­нен ру­ха­ти­ся з двох бо­ків. У ба­га­тьох кра­ї­нах сві­ту, осо­бли­во з пост­ра­дян­сько­го про­сто­ру, для то­го, що­бо­три­ма­ти гро­ма­дян­ство, по­трі­бно скла­сти іспит з істо­рії, мо­ви та Кон­сти­ту­ції. То­му до­ки в нас Кон­сти­ту­ція не бу­де елементом гро­ма­дян­сько­го сум­лі­н­ня і відповідальності для всіх, доти громадянин не ста­не законослухняним.

ФОТО БОРИСА КОРПУСЕНКА

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

ФОТО УКРІНФОРМ

28 черв­ня 1996 р. Ки­їв

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.