Як тво­ря­ться мiфи?

«Сар­ма­тизм» в укра­їн­ській та поль­ській істо­рії

Den (Ukrainian) - - Iсторія Та «я» -

Дми­тро ВИРСЬКИЙ, до­ктор істо­ри­чних на­ук, про­від­ний на­у­ко­вий спів­ро­бі­тник від­ді­лу укра­їн­ської істо­рі­о­гра­фії Ін­сти­ту­ту істо­рії Укра­ї­ни НАНУ

Ба­ро­ко, з йо­го по­єд­на­н­ням не­по­єд­ну­ва­но­го, ста­ло го­лов­ним сти­лем ран­ньо­мо­дер­ної рі­чпо­спо­лит­ської куль­ту­ри. Так са­мо хи­мер­но ви­гля­дав і сар­ма­тизм — про­від­на дер­жав­на іде­о­ло­гія «шля­хет­сько­го на­ро­ду». По­ча­ла­ся во­на з гео­гра­фії — на­у­ки під­не­се­ній Ре­не­сан­сом і Ве­ли­ки­ми гео­гра­фі­чни­ми від­кри­т­тя­ми. Від­чи­та­ні у «ре­спу­блі­ці вче­них» ан­ти­чні гео­гра­фи-кар­то­гра­фи (Стра­бон etc) опо­ві­ли, що на мі­сці Ре­чі По­спо­ли­тої бу­ла ко­лись Сар­ма­тія. Ан­ти­чні ж етно­гра­фи й істо­ри­ки по­да­ли пев­ні ві­до­мо­сті й про са­мих сар­ма­тів. Осо­бли­во ви­гра­шно ви­гля­дав факт, що ті слав­ні вар­ва­ри якийсь час успі­шно во­ю­ва­ли з дав­ні­ми рим­ля­на­ми — на­ро­дом, ко­трий мав най­ви­щий «рей­тинг» се­ред пер­шо­пред­ків єв­ро­пей­ців. Са­ме та­кою ж во­йов­ни­чі­стю пред­ків лю­би­ли по­хи­зу­ва­тись і на­щад­ки ста­ро­жи­тніх гер­ман­ців — дав­ній куль­тур­ний взі­рець/кон­ку­рент для схі­дних су­сі­дів. Іде­о­ло­ги Поль­ської Ко­ро­ни вза­га­лі якійсь час ва­га­ли­ся — чи не ви­бра­ти за ан­ти­чно­го пред­ка ван­да­лів (пам’ять про яких та­кож бу­ла гу­чною), але се­ре­дньо­ві­чний ан­ти­гер­ма­нізм по­ля­ків тут дав­ся взна­ки і сар­ма­ти зви­тя­жи­ли (зре­штою, й су­сі­ди-угор­ці ви­зна­ли се­бе на­щад­ка­ми гу­нів Ат­ті­ли за схо­жих об­ста­вин).

■ Ці­ка­во, що про іра­но­мов­ність сар­ма­тів на той час ві­до­мо не бу­ло, від­так їх спо­кій­но за­ра­ху­ва­ли у про­то­слов’ яни. Це ма­ло ви­гра­шний кон­текст на схі­дно­слов’ ян­ських те­ре­нах Ре­чі По­спо­ли­тої, які, ра­зом із Поль­щею, скла­да­ли слов’ян­ську біль­шість у дер­жа­ві Ягел­ло­нів. Вза­га­лі, мо­жли­вість ви­ко­ри­ста­н­ня вже існу­ю­чо­го за ран­ньо­го мо­дер­ну пан­сла­ві­зму ( з йо­го при­ві­ле­єм пер­шо­го «ца­ря сві­ту» — Оле­ксан­дра Ма­ке­дон­сько­го, ні­би­то на­да­ним слов’янам — ве­те­ра­нам йо­го по­хо­дів) да­ва­ла Поль­ській Ко­ро­ні мо­жли­вість по­зи­ціо­ну­ва­ти се­бе як лі­де­ра Pax Slavica (зна­ні спро­би по­шу­ка­ти сар­ма­тів «за кор­до­ном» — у че­хів, сло­ва­ків, ро­сі­ян та аж у Хор­ва­тії-Дал­ма­ції). Утім, вель­ми ела­сти­чний образ сар­ма­тів як мо­біль­них ли­ца­рів-вер­шни­ків до­зво­ляв до­шу­ку­ва­тись сар­мат­сько­го ко­рі­н­ня і в та­тар (а от­же, як ма­кси­мум, — пре­тен­ду­ва­ти на зо­ло­то­ор­дин­ську спад­щи­ну, а як мі­ні­мум — ле­гі­ти­мі­зу­ва­ти ста­тус та­тар ли­тов­ських). Па­су­вав він і до » уча­сті » в етно­ге­не­зі чи, при­найм­ні, елі­то­ге­не­зі ли­тов­ців та ін­ших при­бал­тів, во­ло­хів-мол­да­ван, ба на­віть угор­ців і схі­дних нім­ців (пру­са­ків і ли­вон­ців).

■ Уя­ву то­го­ча­сних укра­їн­ців сар­ма­тизм за­хо­пив, утім, як і ли­тов­ці, пов­ні­стю роз­чи­ня­тись у ньо­му во­ни не ба­жа­ли ( хо­ча « на­де­тні­чний» під­хід сар­мат­ської те­о­рії для упо­слі­дже­ної на­ції був яв­но прийня­тні­шим за та­ке со­бі вар­вар­ське « Го­ре пе­ре­мо­же­ним! » пра­ктик се­ре­дньо­ві­чно­го Поль­сько­го ко­ро­лів­ства XIV— XV ст.). Від­так, якщо ли­тов­ці ого­ло­си­ли се­бе ще й на­щад­ка­ми ви­со­ко­рі­дних рим­лян, то укра­їн­ці зна­йшли со­бі ро­ксо­ла­нів ( бли­ску­чих, ся­ю­чих ала­нів) — най­до­бле­сні­ше ( за ан­ти­чни­ми ав­то­ра­ми) се­ред сар­ма­тів плем’я (от­же, маємо спра­ву із за­яв­кою на по­тен­цій­ну ге­ге­мо­нію і в фор­ма­ті кон­стру­йо­ва­ної «но­вої Сар­ма­тії»). У «за­па­сі» ру­ських ін­те­ле­кту­а­лів бу­ли ще й гу­чні за ан­ти­чних ча­сів скі­фи ( от­же, ва­га­н­ня — ко­го ви­бра­ти? — на кшталт поль­ських «ван­даль­ських» па­трі­о­тів — тут та­кож ма­ли мі­сце). За­ува­жу та­кож, що мо­тив успі­шно­го про­ти­сто­я­н­ня з Рим­ською ім­пе- рі­єю (у її вже пі­зній ві­зан­тій­ській фор­мі) акцен­ту­вав­ся і в украй по­пу­ляр­но­му сю­же­ті про мор­ські ви­пра­ви дав­ніх ру­сів на Цар­го­ро­дКон­стан­ти­но­поль.

■ Пі­сля Ко­за­цької ре­во­лю­ції — ко­ли з’ явив­ся за­пит на ви­хід за рам­ки над­то шля­хет­сько­го сар­ма­ти­зму — роз­по­чи­на­є­ться ве­ли­ка кар’єра ко­зар­ської те­о­рії (де су­ча­сні ко­за­ки — це на­щад­ки лі­то­пи­сних ко­зар- хо­зар). Утім, бу­ду­є­ться во­на на ціл­ком «сар­мат­ських» за­са­дах (дав­ній на­род-за­во­йов­ник — пре­док елі­тної гру­пи у су­спіль­стві; так са­мо як і сар­ма­тів, ко­зар хи­бно спри­йма­ли за слов’ян). Сим­пто­ма­ти­чним був та­кож мо­тив, що са­ме ко­за­ри-хо­за­ри сто­я­ли на ві­стрі drang nach Westen, на­ти­ску на За­хід ( гре­ко­рим­ську Ой­ку­ме­ну), а пред­ки по­ля­ків — то вла­сне зра­дни­ки, ко­трі зруй­ну­ва­ли сар­мат­ську єд­ність і при­вла­сни­ли її здо­бу­тки.

■ Да­лі ближ­че зу­пи­нюсь на «укра­їн­ських» кон­текс­тах сар­ма­ти­зму за­га­лом. Ці­ка­ві тут « впі­зна­ва­но укра­їн­ські » сар­мат­ські спро­би уяв­но­го істо­ри­чно­го ре­ван­шу над ор­дин­ця­ми — ось вла­сне С. Орі­хов­ський- Ро­ксо­лан твер­див, що сар­ма­ти бу­ли слов’ ян­ські за­во­йов­ни­ки, що під­ко­ри­ли пер­ві­сних або­ри­ге­нів «та­тар­сько­го» по­хо­дже­н­ня. Утім, в ор­дин­сько­му пи­тан­ні, як уже йшло­ся ви­ще, сар­ма­тизм був вель­ми ела­сти­чний — зокре­ма, В. Дем­бо­ле­цький охо­че за­яв­ляв, що та­та­ри — то ті са­мі сар­ма­ти — і ли­ше ві­рою від­рі­зня­ю­ться ( от­же, на­слі­ду­ва­ти їх — це та­ке со­бі « свій, до сво­го, по своє » ) . У кон­текс­ті зо­ло­то­ор­дин­ської спад­щи­ни, при­кме­тна осо­бли­ва лю­бов усіх шля­хет­ських вій­сько­вих ми­сли­те­лів до кін­но­ти, а та­кож спе­ци­фі­чне пе­ре­ко­на­н­ня, що вій­ни ви­гра­ю­ться в по­лі, а не у фор­те­цях. Вза­га­лі, пев­ний орі­єн­та­лі­за­цій­ний дрейф Поль­щі у XVII ст. від­зна­чи­ли на­віть чу­жо­зем­ці.

■ По-сво­є­му укра­їн­ською бу­ла ідея об’ єд­на­н­ня т. зв. Єв­ро­пей­ської Сар­ма­тії (пе­ре­ва­жно Ре­чі По­спо­ли­тої) з Сар­ма­ті­єю Азій­ською (Мо­ско­ві­єю і та­тар­ськи­ми ха­на­та­ми). На­зва­ти ста­ро­дав­ній « ру­ський світ » сар­мат­ським — і на цій під­ста­ві спря­му­ва­ти си­ли всі­єї дер­жа­ви на екс­пан­сію у схі­дно­му і пів­ден­но­му на­прям­ках — спра­ва для ран­ньо­мо­дер­но­го укра­їн­ця ціл­ком ком­фор­тна. Ві­дмо­ва ж рі­чпо­спо­лит­сько­го уря­ду від цих зов­ні­шньо­по­лі­ти­чних прі­о­ри­те­тів, впов­ні окре­сле­на на се­ре­ди­ну ХVII ст., під­ва­жи­ла-зруй­ну­ва­ла й укра­їн­ську ло­яль­ність сар­мат­ській ві­тчи­зні.

■ Ви­су­ва­н­ня ко­ле­ктив­но­го ли­цар­ства сар­ма­тів на пер­ший план, із пі­до­зрі­лим став­ле­н­ням до не­ви­бор­них кня­зів-ти­ра­нів, зна­йшло в Укра­ї­ні свій ві­дгук (осо­бли­во в зв’ яз­ку із до­во­лі ди­на­мі­чни­ми про­це­са­ми зга­са­н­ня дав­ніх кня­зів­ських ро­дів — стов­пів Ру­сі — плюс із від­чу­тною по­ло­ні­за­ці­єю/ де­укра­ї­ні­за­ці­єю ре­шти пан­ської елі­ти). Утім, укра­їн­ськи­ми ли­ца­ря­ми (зі ста­ту­сом про­від­ної/ пред­став­ни­цької вер­стви у мі­сце­во­му су­спіль­стві) ста­ли ко­за­ки, а не шля­хта (при­чи­ною тут бу­ла на­дмір­на мі­лі­та­ри­за­ція Укра­ї­ни, де шля­хтич-гро­ма­дя­нин і зем­ле­вла­сник мав мен­ший « пі­ар » , ніж ко­зак-во­їн). І та­ких «пе­ре­су­вань- зсу­вів » рі­чпо­спо­лит­ських ідей бу­ло чи­ма­ло ( зга­дай­мо ось кон­цепт се­ре­ди­ни ХVI ст., що пред­став­ляв при­кор­до­н­ня Ру­сі/ За­хі­дної Укра­ї­ни як « шко­лу во­ї­на » ; він зго­дом « те­ри­то­рі­аль­но » змі­стив­ся на За­по­ріж­жя, а у ХVIII ст. Січ вже по­да­ва­ла­ся як « вій­сько­ва шко­ла се­ля­ни­на- пов­стан­ця»).

■ Хре­сто­но­сний мо­тив сар­ма­ти­зму — який вза­га­лі-то не був йо­го ви­на­хо­дом і мо­но­по­лі­єю — та­кож лег­ко ін­те­гру­вав­ся в укра­їн­ський сві­то­гляд і зна­хо­див у ньо­му жи­виль­ні дже­ре­ла. «Пі­дмі­на» вір­но­сті «ста­рій ві­рі»-контр­ре­фор­ма­цій­но­му ка­то­ли­ци­зму на від­да­ність не менш ста­ро­дав­ньо­му пра­во­слав’ю тут не скла­да­ла тру­дно­щів.

■ Утім, укра­їн­ською спе­ци­фі­кою бу­ло те, що ані сар­ма­тизм, ані ро­ксо­лан­ство, ані хо­за­ризм не ви­йшов на те­ре­нах Укра­ї­ни — хоч якось сер­йо­зно — за рам­ки та­ко­го со­бі «по­ясне­н­ня для вче­них». Опа­ну­ва­ти ма­си, як це ста­ло у ко­лі поль­ської шля­хти, ці іде­о­ло­гі­чні кон­це­пти не змо­гли (а чи не всти­гли). Че­рез це, з одно­го бо­ку, не ді­йшло і до вуль­га­ри­за­ції те­о­рії (у Поль­щі це — ого­ло­ше­н­ня сар­ма­тів до­бри­ми ка­то­ли­ка­ми, пер­шо­шля­хти­ча­ми, а та­кож пре­зен­тист­ське при­пи­су­ва­н­ня сар­мат­ським пред­кам су­ча­сних ін­сти­ту­тів — ви­бор­ної мо­нар­хії, пра­ва liberum veto і т. д.),а з ін­шо­го, ці фе­но­ме­ни в Укра­ї­ни зна­чно по­сту­па­ли­ся поль­ським ана­ло­гам за мас­шта­бом і впли­вом. Від­так, мо­дер­ні/по­стмо­дер­ні спро­би «ві­дро­дже­н­ня» еле­мен­тів укра­їн­сько­го сар­ма­ти­зму вкрай не­ви­ра­зні й не впли­во­ві.

■ Да­лі по­да­мо кіль­ка при­кла­дів ав­то­рів і текс­тів, які ма­ють «за­слу­ги» пе­ред укра­їн­ським сар­ма­ти­змом. Ясна річ, спе­ці­аль­них ре­фле­ксій на цю те­му на рів­ні гдан­ща­ни­на Мар­ти­на Опі­тца (Opitius, 1597 — 1639) не маємо. Усі зна­ні «вче­ні коментарі» сто­сов­ні укра­їн­сько­го сар­ма­ти­зму по­зна­че­ні пе­ча­ткою при­на­гі­дно­сті — біль­шою чи мен­шою мі­рою. При­найм­ні жо­дних «окре­мих тво­рів» що­до цьо­го пи­та­н­ня не за­ли­ши­ло­ся.

■ На­пев­но най­біль­шою зір­кою укра­їн­сько­го сар­ма­ти­зму ХVI ст. є Ста­ні­слав Орі­хов­ський-Ро­ксо­лан (1513 — 1566). Цей су­пе­ре­чли­вий пер­со­наж укра­їн­сько-поль­сько­го при­кор­до­н­ня, який, сим­пто­ма­ти­чно, зна­ний і з ін­те­ре­су до обра­зу «Хи­ме­ри», вель­ми під­хо­дить на роль пер­шо­кла­си­ка цьо­го істо­ри­чно­го фе­но­ме­ну. Той слав­ний «Ро­ксо­лан» від­зна­чив­ся і на істо­рі­о­гра­фі­чній ни­ві, де йо­му на­ле­жить чи­ма­ло по­чи­нань, хо­ча до «ме­трів» істо­рі­о­пи­са­н­ня цьо­го «три­бу­на шля­хет­сько­го» (біль­ше ора­то­ра-ма­ні­пу­ля­то­ра, ніж гли­бо­ко­го ми­сли­те­ля) на­вряд чи мо­жна за­ра­ху­ва­ти. По­ча­ток. За­кін­че­н­ня чи­тай­те в на­сту­пно­му ви­пу­ску сто­рін­ки «Істо­рія та Я»

ГРАФІКА СЕРГІЯ ЯКУ­ТО­ВИ­ЧА

Укра­їн­ський ко­зак — уза­галь­не­не зо­бра­же­н­ня. Ста­ло­ся так, що у ХVI—XVII ст. укра­їн­ськи­ми ли­ца­ря­ми бу­ли ви­зна­ні ко­за­ки, а не шля­хта, пе­ре­дов­сім че­рез за­галь­ну мі­лі­та­ри­за­цію су­спіль­но­го жи­т­тя

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.