Спра­ви рук «ка­тів одно­кла­со­вих»

До 80-річ­чя по­ча­тку Ве­ли­ко­го Те­ро­ру в СРСР і Укра­ї­ні

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Іван КАПСАМУН, Ва­лен­тин ТОРБА, «День»

30ли­пня 1937 ро­ку бу­ло ви­да­но на­каз НКВД СРСР № 00447 «Про ре­пре­су­ва­н­ня ко­ли­шніх кур­ку­лів, кар­них зло­чин­ців та ін­ших ан­ти­ра­дян­ських еле­мен­тів», що ста­ло по­ча­тком «Ве­ли­ко­го Те­ро­ру». Це мас­шта­бна кам­па­нія ма­со­вих ре­пре­сій гро­ма­дян, що бу­ла роз­гор­ну­та в СРСР у 1937—1938 рр. з іні­ці­а­ти­ви ке­рів­ни­цтва й осо­би­сто Йо­си­па Ста­лі­на для лі­кві­да­ції ре­аль­них і по­тен­цій­них по­лі­ти­чних опо­нен­тів, за­ля­ку­ва­н­ня на­се­ле­н­ня, змі­ни на­ціо­наль­ної та со­ці­аль­ної стру­кту­ри су­спіль­ства. З сер­пня 1937 по гру­день 1938 ро­ку в СРСР бу­ло аре­што­ва­но 1 500 000 лю­дей, по­над 700 000 з яких бу­ло роз­стрі­ля­но.

В бе­ре­зні цьо­го ро­ку Пре­зи­дент Пе­тро По­ро­шен­ко ви­дав указ «Про за­хо­ди у зв’яз­ку з 80-ми ро­ко­ви­на­ми Ве­ли­ко­го те­ро­ру — ма­со­вих по­лі­ти­чних ре­пре­сій 1937—1938 ро­ків». Го­лов­ною ме­тою до­ку­мен­та є гі­дне вша­ну­ва­н­ня пам’яті жертв «Ве­ли­ко­го Те­ро­ру» — ма­со­вих по­лі­ти­чних ре­пре­сій, до­не­се­н­ня до укра­їн­сько­го су­спіль­ства та сві­то­вої спіль­но­ти об’єктив­ної ін­фор­ма­ції про зло­чи­ни, вчи­не­ні у XX сто­літ­ті ко­му­ні­сти­чним то­та­лі­тар­ним ре­жи­мом на те­ри­то­рії Укра­ї­ни.

«На­сам­пе­ред тре­ба ска­за­ти, що 80 ро­ків так зва­но­го « Ве­ли­ко­го Те­ро­ру» — це ли­ше одна з дат, яка пов’яза­на із про­ве­де­н­ням ма­со­вих ре­пре­сій в Ра­дян­сько­му Со­ю­зі, — ко­мен­тує «Дню» ві­до­мий пу­блі­цист і ди­пло­мат Юрій Щербак. — Це ще не озна­чає, що са­ме від­то­ді по­ча­ли­ся ре­пре­сії укра­їн­сько­го ру­ху опо­ру і укра­їн­ської на­ціо­нал-де­мо­кра­тії. То­му що то­таль­ні ре­пре­сії, які бу­ли про­ве­де­ні про­ти так зва­них пе­тлю­рів­ців, тих хто під­три­му­вав дер­жа­ву Ско­ро­пад­сько­го, чи тих, хто про­сто ви­зна­чив се­бе укра­їн­ським па­трі­о­том, по­ча­ли­ся на­ба­га­то ра­ні­ше 1937-го ро­ку. В 1937-му ро­ці ре­пре­сії бу­ли перш за все спря­мо­ва­ні на вер­хів­ку пар­тії, яку Ста­лін зни­щив, і по­чав ство­рю­ва­ти її під се­бе. То­ді за­бо­ро­ня­лось зга­ду­ва­ти про те, хто са­ме сто­яв у дже­рел ре­во­лю­ції 1917-го ро­ку. Ра­зом з тим в 1937-му ро­ці бу­ла зни­ще­на не ли­ше вер­хів­ка пар­тії, а й ба­га­то про­стих, нор­маль­них лю­дей».

Ці­ле­спря­мо­ва­не зни­ще­н­ня укра­їн­ської елі­ти ма­ло сер­йо­зні на­слід­ки пі­сля роз­па­ду Ра­дян­сько­го Со­ю­зу. Як на­слі­док, хво­ре су­спіль­ство отри­ма­ло в 1990-х вер­хів­ку, яка за­мість ре­аль­но­го дер­жа­во­тво­ре­н­ня за­йма­ла­ся по­бу­до­вою кла­но­во-олі­гар­хі­чної си­сте­ми і гра­бун­ком кра­ї­ни (по­ка­зо­вий при­клад — де­ся­ти­рі­чне пре­зи­дент­ство Ле­о­ні­да Ку­чми). Цю те­му дня­ми фа­кти­чно тор­кнув­ся у сво­є­му по­сті на «Фейс­бу­ці» пи­сьмен­ник Ан­дрій Кур­ков: «При спіл­ку­ван­ні з су­ча­сної елі­тою Ли­тви з’ясо­ву­є­ться, що пра­кти­чно ко­жен дру­гий або ко­жна дру­га на­ро­ди­ли­ся на за­слан­ні, в Си­бі­ру або в Ка­зах­ста­ні. При спіл­ку­ван­ні з су­ча­сної елі­тою Укра­ї­ни ду­же лег­ко ро­зу­мі­єш, чо­му у нас сво­бо­ду і ре­аль­ну не­за­ле­жність ці­ну­ють зов­сім не так, як в Ли­тві».

По­при пра­виль­ну кон­ста­та­цію са­мої про­бле­ми, по­рів­ня­н­ня не­ко­ре­ктне. Від­по­від­ною бу­ла і ре­а­кція під до­пи­сом:

«Ле­ся Ро­ман­чук, тер­но­піль­ська ав­тор­ка, на­ро­ди­ла­ся на за­слан­ні, ми на­ро­ди­ли­ся в Ду­бос­са­рах, ку­ди ба­бу­ся вте­кла, щоб не опи­ни­ти­ся на за­слан­ні, ко­ли по­са­ди­ли ді­да», — Бра­ти Ка­пра­но­ви.

«То­му що у нас при вла­ді син­ки ко­ли­шніх пар­тно­мен­кла­тур­ни­ків, ди­ре­кто­рів за­во­дів та ін­шої ко­му- ні­сти­чної на­во­ло­чі. А тих, хто від­чув весь тя­гар ко­му­ні­сти­чних ре­пре­сій, про­сто ви­ті­сни­ли з вла­ди ( і ме­на на­зи­ва­ти не бу­ду) » , — Volodymyr Mulyk.

Ситуація одно­зна­чно по­тре­бує по­ясне­н­ня, яке у сво­є­му ко­мен­та­рі на ФБ на­пи­са­ла го­лов­ний ре­да­ктор « Дня » Ла­ри­са Івшина: «Наш пер­ший пар­ла­мент ви­рвав не­за­ле­жність то­му, що там бу­ли лю­ди, які і са­мі, і їх ба­тьки ви­бо­рю­ва­ли не­за­ле­жність. Але у 1994 ро­ці від­бу­лась контр­ре­во­лю­ція під егі­дою «чер­во­но­го ди­ре­кто­ра», яку про­спа­ла біль­шість пре­кра­сно­ду­шних. У 1999-му це за­крі­пи­ли, при від­вер­тій під­трим­ці Ро­сії. Два Ру­хи теж цьо­му спри­я­ли... Два Май­да­ни, на­дри­ва­ю­чись, на­ма­га­лись змі­ни­ти си­ту­а­цію, але не ма­ли, не ба­чи­ли (з рі­зних при­чин) аль­тер­на­ти­ви... А тим ча­сом, май­же не по­мі­че­ний су­спіль­ством, зав­дя­ки жур­на­лі­стам і пи­сьмен­ни­кам, ві­ді­йшов у кра­щий світ справ­жній Ге­рой, яко­му від­да­ють на­ле­жне і ли­тов­ці, — лі­дер Но­риль­сько­го пов­ста­н­ня в ГУЛАГу — Єв­ген Сте­па­но­вич Гри­цяк...».

Вла­сне, і су­спіль­ство має від­чу­ва­ти свою від­по­від­аль­ність, адже во­но та­кож ви­яви­ло­ся не­го­то­вим під­три­ма­ти справ­жню елі­ту.

«Ми ма­є­мо вже три по­ко­лі­н­ня лю­дей, які роз­ви­ва­ли­ся, якщо не в умо­вах пов­ної де­мо­кра­тії, то в умо­вах на­пів, або на чверть сво­бо­ди, — ка­же Юрій Щербак. — Я маю на ува­зі перш за все по­ко­лі­н­ня «ші­ст­де­ся­тни­ків » , а по­тім і на­сту­пні ге­не­ра­ції, які зда­тні бу­ли сфор­му­ва­ти вла­сну елі­ту. Спра­ва в то­му, що прав­ля­ча олі­гар­хі­чна вер­хів­ка не до­пу­ска­ла пред­став­ни­ків на­ціо­наль­но-па­трі­о­ти­чної ча­сти­ни ці­єї елі­ти до вла­ди. Са­ма дум­ка про те, що РФ — є го­лов­ним во­ро­гом Укра­ї­ни і пра­гне зни­щи­ти наш на­род, на­шу куль­ту­ру, мо­ву, на­ціо­наль­ну пам’ять, ні­де не зву­ча­ла. Це тра­ге­дія, що 25 ро­ків ми бу­ду­ва­ли фан­том­ну дер­жа­ву, по­ді­бну до УРСР, яка бу­ла са­те­лі­том Мо­скви. Вер­хів­ка вла­ди при цьо­му на­ма­га­лась отри­ма­ти при­хиль­ність від Крем­ля під час ви­бо­рів і в ба­га­тьох мо­мен­тах бу­ла від ньо­го за­ле­жна. За ве­ли­кою мі­рою, май­же всі пре­зи­ден­ти Укра­ї­ни так чи іна­кше за­ле­жа­ли від Мо­скви. На жаль, ли­ше вій­на роз­кри­ла цю ве­ли­ку істи­ну. Вій­на від­кри­ла очі на те, хто є на­шим смер­тель­ним во­ро­гом. За­раз три­ває пе­ре­хі­дний пе­рі­од від ми­ро­лю­бної Укра­ї­ни, яка бу­ла спов­не­на лю­бо­ві до на­чеб­то «бра­тньо­го» ро­сій­сько­го на­ро­ду, до Укра­ї­ни, яка по-справ­жньо­му ро­зу­міє свої гео­по­лі­ти­чні ці­лі і яка по­вин­на жорс­тко бу­ду­ва­ти свою по­лі­ти­ку в XXI сто­літ­ті на ін­те­гра­цію із за­хі­дни­ми кра­ї­на­ми, стру­кту­ра­ми та НАТО. За­раз від­бу­ва­є­ться фор­му­ва­н­ня но­вої по­лі­ти­чної елі­ти. По­ки що її пред­став­ни­ків не­ба­га­то, але во­ни все ж та­ки є. Про­сто їхній час ще не на­став».

Дій­сно, кри­ва, яка бу­ла за­по­ча­тко­ва­на в 90-х, про­дов­жує за­ли­ша­ти­ся го­лов­ною для ни­ні­шньої по­лі­ти­чної вер­хів­ки. Від­по­від­но фор­му­є­ться по­ко­лі­н­ня мо­ло­дих, яких то­чно не на­звеш аль­тер­на­ти­вою. Олесь Дов­гий — яскра­вий при­клад. Або на­віть біль­шість з так зва­них єв­ро­опти­мі­стів, які фа­кти­чно є мо­ло­дою за­па­сною лан­кою від ро­ди­ни Ку­чми — Пін­чу­ка. То­му ва­жли­во пі­сля ба­га­тьох ви­про­бу­вань, на­сам­пе­ред, орі­єн­ту­ва­ти­ся в си­ту­а­ції, зна­ти справ­жню істо­рію Укра­ї­ни, а го­лов­не — вмі­ти пле­ка­ти і під­три­му­ва­ти ін­ших.

ФОТО З САЙТА WIKIPEDIA.ORG

Пам’ятник жер­твам ста­лін­ських ре­пре­сій в Пар­ку ми­стецтв Му­зе­он

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.