Ки­їв–Віль­нюс: істо­ри­чні зв’яз­ки

По­сол Ма­рюс ЯНУКОНІС: «Ми ма­є­мо по­ка­за­ти сві­то­ві єв­ро­пей­ське ко­рі­н­ня Укра­ї­ни»

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ан­тон СЕСТРІЦИН, Лі­тня шко­ла жур­на­лі­сти­ки «Дня»-2017

Укра­ї­ну і Ли­тву пов’язує дав­нє істо­ри­чне ко­рі­н­ня, оби­дві кра­ї­ни три­ва­лий час вхо­ди­ли до Ве­ли­ко­го кня­зів­ства Ли­тов­сько­го, пі­сля цьо­го — до Ре­чі По­спо­ли­тої. До від­нов­ле­н­ня не­за­ле­жно­сті Ли­тви в 1990 ро­ці і здо­бу­т­тя не­за­ле­жно­сті Укра­ї­ни в 1991 ро­ці оби­дві дер­жа­ви пе­ре­бу­ва­ли у скла­ді Ра­дян­сько­го Со­ю­зу. Га­зе­та «День» на свої сто­рін­ках ду­же ба­га­то при­ді­ляє мі­сця спіль­ним сто­рін­кам істо­рії укра­їн­ської та ли­тов­ської дер­жа­ви. То­му не ви­пад­ко­во «День» за­про­сив вдру­ге по­сла

Ли­тви Ма­рю­са ЯНУКОНІСА ста­ти ле­кто­ром у Лі­тній шко­лі жур­на­лі­сти­ки. У сво­є­му всту­пно­му сло­ві ди­пло­мат по­дя­ку­вав за за­про­ше­н­ня і від­зна­чив: «ду­же до­бре, що га­зе­та «День» ор­га­ні­зує та­кі кур­си, то­му що сво­бо­да сло­ва є одні­єю з най­го­лов­ні­ших під­став су­ча­сної де­мо­кра­ти­чної дер­жа­ви». На йо­го дум­ку, у в Укра­ї­ні ве­ли­ка сво­бо­да сло­ва, ба­га­то рі­зних ме­діа і це є ве­ли­ким до­ся­гне­н­ням Укра­ї­ни.

Окрім то­го, По­сол за­зна­чив: «Ме­ні при­єм­но чу­ти, що тут є пред­став­ни­ки Острозь­кої ака­де­мії, яка для нас ду­же ва­жли­ва й сим­во­лі­чна, то­му що Острог пов’яза­ний із ро­ди­ною Острозь­ких. Та­кож при­єм­но, що тут є пред­став­ни­ки з Оде­си. Я сам по­вер­нув­ся кіль­ка днів то­му із цьо­го мі­ста, де брав участь у ві­зи­ті ко­ра­блів НАТО, які за­йшли в Оде­ський порт. Це теж по­ка­зує со­лі­дар­ність і до­по­мо­гу Укра­ї­ні, яка існує з бо­ку за­хі­дно­го су­спіль­ства, зокре­ма НАТО».

«МІНДАУГАС БУВ НА­ШОЮ ФУН­ДА­МЕН­ТАЛЬ­НОЮ ІСТОРИЧНОЮ ПОСТАТТЮ»

Лю­бов РИБАЛКО

Оде­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні I.I. Ме­чни­ко­ва:

— В істо­рії Ли­тви є ці­ка­ва та кон­тро­вер­сій­на сто­рін­ка, яка сто­су­є­ться ко­ро­ну­ва­н­ня Мін­да­у­га­са у ре­зуль­та­ті прийня­т­тя хри­сти­ян­ства та ви­зна­н­ня ва­са­лі­те­ту рим­ської ку­рії. Міндаугас був гар­ним стра­те­гом та дер­жав­ним ді­я­чем, об’єд­нав ли­тов­ські пле­ме­на й утво­рив дер­жа­ву. Чи лег­ко бу­ло до­ся­гну­ти кон­сен­су­су між лю­дьми в то­му, що істо­рія дер­жав­но­сті Ли­тви по­чи­на­є­ться від ко­ро­ля Мін­да­у­га­са?

Ма­рюс ЯНУКОНIС:

— Я дя­кую вам, що ви так до­бре зна­є­те ли­тов­ську істо­рію. По­ча­ток на­шої дер­жав­но­сті ми пов’язу­є­мо якраз із ко­ро­лем Мін­да­у­га­сом. Він був пер­шим і остан­нім ко­ро­лем Ли­тви, то­му що пі­зні­ше мо­нар­хії вже не існу­ва­ло, бу­ли тіль­ки ве­ли­кі кня­зі ли­тов­ські. Та­кож був пе­рі­од Ве­ли­ко­го кня­зів­ства Ли­тов­сько­го до 1569 ро­ку, ко­ли під час Лю­блін­ської унії ми об’єд­на­ли­ся з Поль­щею в єди­ну дер­жа­ву, яка зва­ла­ся Річ По­спо­ли­та або Річ По­спо­ли­та двох на­ро­дів. Са­ме цей пе­рі­од ду­же ті­сно пов’яза­ний із Укра­ї­ною, то­му що ве­ли­ка ча­сти­на укра­їн­ських те­ри­то­рій вхо­ди­ла в цю дер­жа­ву.

На мою дум­ку, та­кі дру­жні сто­сун­ки та тра­ди­цій­на істо­ри­чна спів­пра­ця між Ли­твою і Укра­ї­ною якраз ма­ють ко­рі­н­ня в цьо­му пе­рі­о­ді. І ми вва­жа­є­мо цей пе­рі­од ду­же ва­жли­вим для ста­нов­ле­н­ня єв­ро­пей­сько­го фун­да­мен­ту в Укра­ї­ні. Ма­буть, це най­ви­ща цін­ність цьо­го пе­рі­о­ду, бо це бу­ла єв­ро­пей­ська дер­жа­ва, яка ма­ла від­но­си­ни з усім за­хі­дним сві­том. На­віть на по­ча­тку XV ст. бу­ла ще одна спро­ба ко­ро­ну­ва­ти ко­ро­ля ли­тов­сько­го Ві­та­у­та­са в Лу­цьку. Ми це на­зи­ва­є­мо пер­шим єв­ро­пей­ським са­мі­том у 1429 ро­ці. Але це бу­ла не­вда­ла спро­ба, і ко­ро­на­ція не від­бу­ла­ся. Ми як по­соль­ство при­ді­ля­є­мо ба­га­то ува­ги на­шим істо­ри­чним зв’яз­кам і пра­цю­є­мо над кіль­ко­ма про­е­кта­ми, один з яких я вже на­звав. Це на­ша істо­ри­чна спад­щи­на, пов’яза­на із кня­зя­ми Острозь­ки­ми. Князь Ко­стян­тин Іва­но­вич Острозь­кий був одним із вій­сько­вих лі­де­рів Ли­тви. Він пе­ре­міг у де­кіль­кох ду­же ва­жли­вих би­твах, одна із них під Ор­шею, ко­ли бу­ло роз­би­то більш по­ту­жну мо­сков­ську ар­мію. Ми зна­є­мо, що князь Острозь­кий був пра­во­слав­ним, він ба­га­то ува­ги при­ді­ляв роз­ви­тку ре­лі­гії. Та­кож він був ме­це­на­том і бу­ду­вав цер­кви у Віль­ню­сі та в Укра­ї­ні. За­раз у Віль­ню­сі існує єди­на укра­їн­ська гре­ко-ка­то­ли­цька цер­ква, яку бу­ло по­бу­до­ва­но пі­сля Ор­шан­ської би­тви. Там і за­раз цер­ква й укра­їн­ський мо­на­стир.

Князь Острозь­кий був по­хо­ва­ний у Ки­є­во-Пе­чер­ській лав­рі, в Успен­сько­му со­бо­рі, який бу­ло зни­ще­но під час Дру­гої сві­то­вої вій­ни. Там був ве ли чез ний над гроб ний пам’ятник, ре­не­сан­со­вий, ду­же уні­каль­ний. По­ді­бні при­кла­ди за­раз є тіль­ки в Іта­лії та Поль­щі. Ми ма­є­мо на­мір від­бу­ду­ва­ти цей пам’ятник. Це ве­ли­че­зний і ду­же до­ро­гий проект, але ми ру­ха­є­мо­ся впе­ред із йо­го ре­а­лі­за­ці­єю. За­раз ми за­лу­чи­ли Поль­щу до цьо­го про­е­кту і бу­де­мо ду­же ра­ді, якщо змо­же­мо це зро­би­ти як спіль­ний проект Поль­щі, Ли­тви й Укра­ї­ни. Це бу­де одним із яскра­вих при­кла­дів то­го, як ми на пра­кти­ці пра­цю­є­мо над ви­сві­тле­н­ням і збе­ре­же­н­ням на­шої спад­щи­ни.

Ін­ші про­е­кти сто­су­ю­ться ба­га­тьох зам­ків в Укра­ї­ні, які пов’яза­ні з пе­рі­о­дом Ве­ли­ко­го кня­зів­ства Ли­тов­сько­го. Я маю на ува­зі Кам’яне­цьПо­діль­ський за­мок, Му­ка­чів­ський за­мок, а та­кож па­лац Ви­шне­ве­цьких. Для цьо­го па­ла­цу ми по­да­ру­ва­ли ко­ле­кцію кар­тин. Це ва­жли­ва ча­сти­на на­шої ди­пло­ма­ти­чної спів­пра­ці, то­му що це не тіль­ки істо­рія, а й єв­ро­пей­ське ко­рі­н­ня Укра­ї­ни, яке ми ма­є­мо по­ка­зу­ва­ти сві­ту. Світ ду­же ма­ло про це знає. На­віть ми, в Ли­тві, від­кри­ва­є­мо но­ві фа­кти та но­ві сто­рін­ки на­шої спіль­ної істо­рії, адже не все ві­до­мо для су­спіль­ства. Ми ма­є­мо це про­па­гу­ва­ти і в Ли­тві, і в Укра­ї­ні, й пе­ред­усім на За­хо­ді.

По­вер­та­ю­чись до ва­шо­го за­пи­та­н­ня про кон­сен­сус, хо­чу від­зна­чи­ти, що ли­тов­ці зав­жди ро­зумі­ли, що Міндаугас був на­шою фун­да­мен­таль­ною історичною постаттю. На­віть під час ра­дян­ських ча­сів існу­вав цей кон­сен­сус, який бу­ло ви­зна­но всі­ма істо­ри­ка­ми Ли­тви. В ра­дян­ські ча- си стри­му­ва­ли істо­ри­чні до­слі­дже­н­ня, але ми збе­рі­га­ли в під­ру­чни­ках цей час як пе­рі­од ли­тов­ської істо­рії, і це бу­ло ві­до­мо. Мо­жли­во, Міндаугас у той пе­рі­од не був за­галь­но ві­до­мим, а от Ві­та­у­тас — нав­па­ки. Я б на­віть ска­зав, що ві­до­мим був пе­рі­од він Мін­да­у­га­са до Лю­блін­ської унії, а пе­рі­од пі­сля унії був тро­хи стер­тий зі сві­до­мо­сті ли­тов­ців, то­му що це бу­ла дер­жа­ва спіль­на з Поль­щею і де­які на­ші па­трі­о­ти вва­жа­ли, що ми ма­є­мо ша­ну­ва­ти ли­ше свою істо­рію, а не спіль­ну з Поль­щею, то­му пі­сля унії фор­маль­но на­ша істо­рія по­чи­на­ла ся з ХІ Х сто літ тя.

«МА­Є­МО СПРИЙМАТИ ІСТО­РІЮ ТА­КОЮ, ЯКОЮ ВО­НА Є»

Ми­ко­ла СIРУК:

— Ві­до­мо, що по­ля­ки й до­сі на­зи­ва­ють Віль­нюс — Віль­но, на­го­ло­шу­ю­чи тим са­мим, що це поль­ське мі­сто. Як ви ви­рі­шу­є­те це пи­та­н­ня?

М. Я.: — Укра­ї­на й Ли­тва — су­сі­ди Поль­щі, й у нас ба­га­то спіль­ної істо­рії. Ми не при­хо­ву­є­мо і дій­сно вва­жа­є­мо, що в 20-х ро­ках ХХ сто­лі­т­тя Поль­ща оку­пу­ва­ла Віль­ню­ський край. Це факт. Ми му­си­мо про­дов­жу­ва­ти ви­вча­ти істо­рію і на­ші фа­хів­ці по­вин­ні про це го­во­ри­ти. Зви­чай­но, існує ро­ман­ти­ка і но­сталь­гія Поль­щі. Це сто­су­є­ться не тіль­ки Віль­ню­са, а і Льво­ва. По­ля­ки на­зи­ва­ють йо­го Львув. Це бу­ли ва­жли­ві мі­ста в поль­ській істо­рії, але за­раз це потрібно ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти не для яки­хось по­лі­ти­чних су­пе­ре­чок, а нав­па­ки, для то­го, щоб по­ка­зу­ва­ти спіль­ну спад­щи­ну і при­ва­блю­ва­ти ту­ри­стів. Це я ка­жу і про Львів, і про Віль­нюс. Це нас тіль­ки зба­га­чує. Ко­ли я на­вчав­ся в шко­лі, то нас учи­ли, що Віль­нюс — це ли­тов­ське мі­сто, але якщо по­ди­ви­тись на Віль­нюс із ви­со­ти, то мо­жна по­ба­чи­ти ці­ка­вий факт. Я якось по­чав ра­ху­ва­ти цер­кви у Віль­ню­сі. Ви­яви­ло­ся, що по­ло­ви­на цер- ков — ри­мо-ка­то­ли­цькі, а це на­ша го­лов­на ре­лі­гія, а ін­ша по­ло­ви­на — пра­во­слав­ні хра­ми. З цьо­го ро­би­мо ви­сно­вок, що істо­рія Віль­ню­са бу­ла муль­ти­куль­тур­ною. Це нас зба­га­чує. Існує ве­ли­кий вплив і поль­ської, і єв­рей­ської, і пра­во­слав­ної куль­ту­ри. Ма­є­мо сприймати істо­рію та­кою, якою во­на є.

Спів­пра­ця між пар­ти­зан­ськи­ми ру­ха­ми у Ли­тві й Укра­ї­ні — це ще одна сто­рін­ка, яка нас об’єд­нує. Вза­га­лі За­хі­дну Укра­ї­ну й Ли­тву об’єд­нує одна кон­кре­тна осо­би­стість — Єв­ген Ко­но­ва­лець, який на­віть мав ли­тов­ський па­спорт. То­му спів­пра­ця між ли­тов­ськи­ми та укра­їн­ськи­ми «Лі­со­ви­ми бра­та­ми» бу­ла ду­же ті­сною. Тре­ба ска­за­ти, час­тко­во й то­му, що во­ни та­кож бо­ро­ли­ся з Поль­щею. Поль­ський еле­мент був ду­же ва­жли­вим. Це бу­ло пе­ред Дру­гою сві­то­вою вій­ною, але цей пар­ти­зан­ський рух про­дов­жу­вав­ся і пі­сля неї. У нас цих лю­дей вва­жа­ють ге­ро­я­ми. Це ду­же ва­жли­ва ча­сти­на істо­рії і ці­ло­го істо­ри­чно­го на­ра­ти­ву За­хі­дної Укра­ї­ни. Для нас це ду­же близь­ко. У мо­їй ро­ди­ні та­кож бу­ли пар­ти­за­ни, а ма­ма бу­ла де­пор­то­ва­на у Си­бір і про­жи­ла там 12 ро­ків. Їй бу­ло три ро­ки, ко­ли її ви­се­ли­ли з Ли­тви ра­зом із ро­ди­ною. Це не якась осо­бли­ва істо­рія, адже та­кі істо­рії є у ко­жної дру­гої ли­тов­ської ро­ди­ни.

«ШЛЯХ ДО ЄС І НАТО, ЗВИ­ЧАЙ­НО Ж, НЕ БУВ ЛЕГКИМ»

Оле­ксандр САВЧЕНКО,

стар­ший лей­те­нант Зброй­них сил Укра­ї­ни:

— Укра­ї­на за­раз іде шля­хом, який Ли­тва вже по­до­ла­ла. Якою для вас бу­ла до­ро­га до НАТО і ЄС? Як ви до­ла­ли тру­дно­щі? Чи прав­да, що у Ли­тві по­бо­ю­ва­лись, що НАТО не за­сто­сує 5 ста­т­тю у ра­зі на­па­ду Ро­сії на кра­ї­ни Бал­тії? Чи існу­ють та­кі по­бо­ю­ва­н­ня за­раз?

М. Я.: — Що­до 5 стат­ті НАТОв­ської уго­ди, то у нас ні­ко­ли не бу­ло сум­ні­вів. Якщо ми під­пи­са­ли цю уго­ду, то всі пун­кти є чин­ни­ми і во­ни ді­ють. У нас не бу­ло й не­має сум­ні­вів що­до цьо­го. Дай Бо­же, щоб не бу­ло по­тре­би цю ста­т­тю за­сто­со­ву­ва­ти, але Альянс про це за­раз дис­ку­тує. Є 5 ста­т­тя, от­же, її тре­ба ви­ко­ну­ва­ти.

Шлях до ЄС і НАТО, зви­чай­но ж, не був легким. Ми по­да­ли офі­цій­не звер­не­н­ня що­до член­ства в НАТО ще у 1994-му. Наш то­ді­шній пре­зи­дент Бра­за­у­скас на­пи­сав ли­ста Ген­се­ку НАТО із про­ха­н­ням прийня­ти Ли­тву до Альян­су. Укра­ї­на цьо­го не зро­би­ла до­сі й ви­ко­ри­сто­вує трі­шки ін­шу та­кти­ку. Укра­їн­ське ке­рів­ни­цтво так і го­во­рить, що за­раз ме­тою є до­ся­гне­н­ня стан­дар­тів НАТО, а про член­ство по­го­во­ри­мо тро­хи пі­зні­ше, ко­ли Укра­ї­на бу­де го­то­вою.

У 1994 ро­ці дер­жа­ви НАТО на­віть не хо­ті­ли дис­ку­ту­ва­ти на цю те­му. Це бу­ла за­над­то вра­зли­ва те­ма для за­хо­ду, бо всі го­во­ри­ли, що не тре­ба під­ви­щу­ва­ти кон­фрон­та­цію з Ро­сі­єю. Ка­за­ли, що у Бал­тій­сько­му ре­гіо­ні скла­дна ситуація, то­му не тре­ба по­спі­ша­ти з член­ством у НАТО. По­лі­ти­чно це бу­ла не­зру­чна те­ма для за­хо­ду. Дер­жа­ви-чле­ни Альян­су, осо­бли­во, кра­ї­ни Скан­ди­на­вії, та­кі, як Да­нія та Шве­ція, яка не є чле­ном НАТО, але за­сто­со­вує їхні стан­дар­ти, нам до­по­ма­га­ли бу­ду­ва­ти обо­рон­ну си­сте­му, на­ші Зброй­ні си­ли.

Пі­сля 2000 ро­ку ситуація змі­ни­лась і ви­ни­кли та­кі умо­ви, за яких у 2004-му ми ста­ли кра­ї­ною-чле­ном НАТО. Ва­жли­вим фа­кто­ром ста­ли те­ра­кти про­ти США 11 ве­ре­сня 2001 ро­ку. Це тро­хи змі­ни­ло гло­баль­ну си­ту­а­цію. То­ді всі по­ба­чи­ли за­гро­зу те­ро­ри­зму, і на­віть Росія по­ка­зу­ва­ла свої до­брі на­мі­ри спів­пра­ці з НАТО про­ти те­ро­ри­зму. За­галь­на по­лі­ти­чна атмо­сфе­ра то­ді по­кра­щи­ла­ся. Це бу­ли ро­ки, ко­ли НАТО й Росія пра­гну­ли збли­же­н­ня. НАТО про­по­ну­ва­ло Ро­сії рі­зні фор­ма­ти спів­пра­ці і Росія теж, зі сво­го бо­ку, хо­ті­ла спів­пра­цю­ва­ти.

На мою дум­ку, це за­галь­не по­кра­ще­н­ня по­лі­ти­чної си­ту­а­ції і при­ве­ло до то­го, що бу­ло до­ся­гну­то кон­сен­су­су що­до всту­пу бал­тій­ських кра­їн у НАТО. Ще му­шу ви­зна­ти, що нам ба­га­то в чо­му до­по­ма­га­ла Поль­ща, яка всту­пи­ла в Aльянс в 1999 ро­ці. По­ля­ки по­лі­ти­чно нас під­три­му­ва­ли. А пре­зи­дент Ква­снев­ський осо­би­сто ло­бі­ю­вав член­ство кра­їн Бал­тії в НАТО. Ми з Поль­щею ство­ри­ли спіль­ний ба­таль­йон ЛІТПОЛБАТ. За­раз ма­є­мо спіль­ну ли­тов­сько-поль­сько-укра­їн­ську бри­га­ду.

Ін­те­гра­ція з ЄС — тро­хи ін­ша істо­рія. В ЄС все кон­кре­тно. Зві­сно, існу­ють за­галь­ні за­са­ди, на­при­клад, де­мо­кра­тія, рин­ко­ва еко­но­мі­ка, до­три­ма­н­ня прав лю­ди­ни то­що. Але ін­те­гра­ція у ЄС — це ду­же кон­кре­тна, чі­тка, що­ден­на пра­ця з гар­мо­ні­за­ції всі­єї пра­во­вої ба­зи. Це і за­ко­ни, і нор­ми ЄС. Ми це зро­би­ли в ко­жно­му се­кто­рі. На­при­клад, у транс­пор­ті або сіль­сько­му го­спо­дар­стві. Якщо кра­ї­на ви­ко­нує всі по­ло­же­н­ня, то во­на ро­бить крок у на­прям­ку член­ства в ЄС. Не зро­би­ла — про­дов­жу­є­мо пе­ре­го­во­ри. Так і від­бу­ва­є­ться з Укра­ї­ною.

«БА­ГА­ТО НА­ШИХ ЛІ­ДЕ­РІВ ЗДОБУЛИ ЗА­ХІ­ДНУ ОСВІ­ТУ»

Ми­ко­ла СIРУК:

— Па­не По­сол, а як би ви про­ко­мен­ту­ва­ли те, що Пре­зи­дент По­ро­шен­ко не­що­дав­но за­явив про не­об­хі­дність на­да­н­ня Укра­ї­ні ПДЧ. Яка по­зи­ція Ли­тви з цьо­го при­во­ду?

М. Я.:

— Це за­кон­на ви­мо­га Укра­ї­ни. Зві­сно, тре­ба зва­жа­ти на ре­аль­ну си­ту­а­цію, яка існує за­раз у сві­ті, але Укра­ї­на має на це пра­во. Якщо всі кри­те­рії бу­дуть ви­ко­на­ні, то мо­жна го­во­ри­ти про на­да­н­ня ПДЧ. Рі­ше­н­ня са­мі­ту в Бу­ха­ре­сті за­ли­ша­ю­ться в дії. У 2008 ро­ці бу­ло ска­за­но, що Укра­ї­на і Гру­зія ста­нуть чле­на­ми НАТО. Це го­во­рить са­ме за се­бе.

Ма­рія ГОРШКОВА,

Хмель­ни­цький на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет:

— Ми зна­є­мо, що Ай­ва­рас Абро­ма­ві­чус за­кін­чу­вав Мі­жна­ро­дний уні­вер­си­тет «Кон­кор­дія», Вал­дас Адам­кус — Мюн­хен­ський уні­вер­си­тет, Да­ля Грі­ба­у­скай­те — Джор­дж­та­ун­ський уні­вер­си­тет у Ва­шинг­то­ні. Яку роль ві­ді­гра­ла ця елі­та в дер­жа­во­тво­рен­ні та чо­му ва­жли­во спи­ра­ти­ся са­ме на та­кі по­ста­ті? Під час зу­стрі­чі з го­стя­ми Лі­тньої шко­ли жур­на­лі­сти­ки «Дня» Ігор Ка­ба­нен­ко, Ігор Сме­шко та Єв­ген Мар­чук за­зна­чи­ли, що «мі­цність дер­жа­ви має три­ма­ти­ся на пле­чах про­фе­сіо­на­лів».

М. Я.:

— Я ду­маю, що ви са­мі від­по­ві­ли на своє пи­та­н­ня. Та­кою бу ла на ша си ту а ція, що ве ли ка кіль­кість на­ших лі­де­рів отри­ма­ла за­хі­дну осві­ту. Це нам до­по­мо­гло ста­ти єв­ро­пей­ською кра­ї­ною і пе­ре­йня­ти всі стан­дар­ти та нор­ми Єв­ро­пи. Зви­чай­но, вся на­ша елі­та, по­чи­на­ю­чи з 90-х ро­ків, на­ма­га­ла­ся здо­бу­ти осві­ту на за­хо­ді. Це осо­бли­во сто­су­є­ться на­ших зброй­них сил. Ми бу­ли ви­му­ше­ні ство­рю­ва­ти з ну­ля два мі­ні­стер­ства: обо­ро­ни й за­кор­дон­них справ. Це бу­ли аб­со­лю­тно но­ві ка­дри, но­ві лю­ди, які ма­ли на ме­ті здо­бу­ти за­хі­дну осві­ту. Всі на­ші вій­сько­ві, вклю­чно з ти­ми, хто мав ра­дян­ський до­свід, всі про­йшли пе­ре­пі­дго­тов­ку на за­хо­ді. Я під­кре­слюю — весь офі­цер­ський склад без ви­ня­тків.

«УКРА­Ї­НА МАЄ БУ­ТИ ЧА­СТИ­НОЮ ІНІ­ЦІ­А­ТИ­ВИ ТРИМОР’Я»

Ан­тон СЕСТРIЦИН:

уні­вер­си­тет Карл­тон, От­та­ва:

— Не­що­дав­но лі­де­ри 20 кра­їн Цен т раль ної та Схід ної Єв­ро пи, зокре­ма Ли­тви, бра­ли участь у са­мі­ті Тримор’я, який від­був­ся у Вар­ша­ві. До­лу­чив­ся до них і пре­зи­дент США До­нальд Трамп. Чо­му, на ва­шу дум­ку, Укра­ї­ну не за­лу­чи­ли до цьо­го фор­ма­ту?

М. Я.:— Я не мо­жу да­ти від­по­відь, чо­му Укра­ї­ну не за­про­си­ли, бо ме­ні важ­ко ска­за­ти. По­ля­ки бу­ли ор­га­ні­за­то­ра­ми і, мо­жли­во, та­ке ста­ло­ся ви­пад­ко­во, але, на мою дум­ку, Укра­ї­на має бу­ти ча­сти­ною ці­єї іні­ці­а­ти­ви. Якщо ми го­во­ри­мо про спів­пра­цю в фор­ма­ті між­мор’я, або ін­тер­ма­рі­ум, не­мо­жли­во ви­клю­чи­ти Укра­ї­ну з цьо­го про­це­су, то­му що Укра­ї­на є при­ро­дною ча­сти­ною цьо­го про­це­су гео­гра­фі­чно, по­лі­ти­чно і пра­кти­чно. Зви­чай­но, за­раз це ду­же по­пу­ляр­на те­ма, яка дис­ку­ту­є­ться і в Укра­ї­ні, зокре­ма, як ство­ри­ти та­кий про­стір спів­пра­ці. На­віть є дум­ки, щоб ство­ри­ти якийсь по­лі­ти­чний альянс між ци­ми кра­ї­на­ми, від­бу­ва­ю­ться са­мі­ти на рів­ні спі­ке­рів пар­ла­мен­тів. Але ми ду­ма­є­мо, що, перш за все, по­вин­на бу­ти про­ста пра­кти­чна спів­пра­ця. Я не ду­маю, що ми го­то­ві за­раз до по­лі­ти­чно­го альян­су, бо рі­зні кра­ї­ни вхо­дять у цей по­лі­ти­чний про­стір, який на­ма­га­ю­ться за­раз роз­ши­ри­ти до Адрі­а­ти­чно­го мо­ря. Але як про­стір пра­кти­чно­го спів­ро­бі­тни­цтва — це ду­же пер­спе­ктив­но для еко­но­мі­ки, транс­порт­них шля­хів, енер­ге­ти­ки та ін­ших пи­тань. Та­кож істо­ри­чна спад­щи­на грає ду­же ве­ли­ку роль.

«2015 РІК СТАВ ДЛЯ НА­ШОЇ КРА­Ї­НИ ПЕРЕЛОМНИМ: МИ ПОБУДУВАЛИ ТЕРМІНАЛ СКРАПЛЕНОГО ГА­ЗУ...»

Оле­ксандр ПОДВИШЕННИЙ,

На­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет «Острозь­ка ака­де­мія»:

— Па­не Януконіс, Укра­ї­на має ту ж са­му про­бле­му, що й Ли­тва, — це енер­ге­ти­чна за­ле­жність від Ро­сії. У ва­шій кра­ї­ні вже є термінал для при­йо­му скрапленого га­зу, що час­тко­во ви­рі­шує про­бле­му. А з ін шо го бо ку, у лип ні пре зи дент Ли­тви Да­ля Грі­ба­у­скай­те під час зу­стрі­чі з пре­зи­ден­том США у Вар­ша­ві по­скар­жи­ла­ся йо­му на бу­дів­ни­цтво Бі­ло­рус­сю АЕС в Острів­ці. Як вва­жа­є­те, на­скіль­ки ре­аль­но зу­пи­ни­ти бу­дів­ни­цтво бі­ло­ру­ської АЕС, яка зна­хо­ди­ться фа­кти­чно на кор­до­ні з Ли­твою? Яка по­зи­ція МАГАТЕ з цьо­го при­во­ду?

М. Я.:

— Енер­ге­ти­ка ду­же ва­жли­ва для на­шо­го жи­т­тя і я ду­маю, що це сфе­ра, яка в остан­ні 10 ро­ків ре­во­лю­цій­но змі­ни­ла­ся. І справ­ді, 2015 рік став для на­шої кра­ї­ни переломним: ми побудували термінал скрапленого га­зу й дві лі­нії еле­ктро­пе­ре­дач до Поль­щі та Шве­ції. У нас не бу­ло енер­ге­ти­чно­го з’єд­на­н­ня з За­хо­дом. Бу­ду­чи май­же де­сять ро­ків чле­на­ми ЄС і НАТО, ми не бу­ли пов’яза­ні з цим рин­ком. Це бу­ла пев­на ізо­ля­ція Бал­тій­ських кра­їн. А за­раз Ли­тва має ка­бель до Поль­щі та Шве­ції, Есто­нія має до Фін­лян­дії. Бу­де бу­ду­ва­ти­ся ще один ка­бель до Поль­щі, а та­кож га­зо­вий ін­тер­ко­не­ктор з ці­єю кра­ї­ною.

Зви­чай­но, термінал скрапленого га­зу кар­ди­наль­но змі­нив на­шу си­ту­а­цію. Ми на 100% бу­ли за­ле­жни­ми від ро­сій­сько­го га­зу, а за­раз ця за леж ність за ли ши ла ся десь на 40%. Сьо­го­дні ми мо­же­мо оби­ра­ти: ку­пу­ва­ти нам газ у Ро­сії чи на За­хо­ді, зва­жа­ю­чи на те, чия ці­на є більш при­ва­бли­вою.

Ан­тон СЕСТРIЦИН:

—А в якої кон­кре­тно кра­ї­ни на За­хо­ді ви за­ку­по­ву­є­те газ?

М. Я.: — У Нор­ве­гії. Остан­нім ча­сом по­ча­ли ку­пу­ва­ти у США. На­віть одна пар­тія на­ді­йшла з Ні­ге­рії. За­раз не­має рі­зни­ці, де ку­пу­ва­ти. Все за­ле­жить від си­ту­а­ції на рин­ку. Де з’яв­ля­є­ться віль­ний газ, там і ку­пу­є­мо. Та основ­ну уго­ду в нас укла­де­но з Нор­ве­гі­єю.

Що ж до ці­ни на газ, то во­на те­пер є кон­ку­рен­тною і весь час змі­ню єть ся, ста нов ля чи при близ но $300-350 за 1000 ку­бо­ме­трів. Ко­ли Росія по­ба­чи­ла, що ми дій­сно по­бу­ду­є­мо термінал, а у ре­аль­ність цьо­го про­е­кту во­на не ві­ри­ла, «Газ­пром» мо­мен­таль­но зни­зив ці­ну на газ на 40%. До то­го ми ку­пу­ва­ли ро­сій­ський газ по ці­ні май­же $500 за 1000 ку­бо­ме­трів. Ні­меч­чи­на ку­пу­ва­ла цей са­мий газ за $350, хо­ча ту­ди на­ба­га­то да­лі.

Пи­та­н­ня що­до Бі­ло­ру­ської АЕС ду­же ва­жли­ве для нас і для ЄС. Ми ви­ма­га­є­мо, щоб бу­ли за­сто­со­ва­ні най­ви­щі еко­ло­гі­чні стан­дар­ти. Про­бле­ма в то­му, що Бі­ло­русь не дає нам пов­ну ін­фор­ма­цію про те, що во­ни ро­блять, які про­це­ду­ри за­сто­со­ву­ють.

Ми ду­ма­є­мо, що бу­дів­ни­цтво та­кої АЕС — це еко­ло­гі­чна по­тен­цій­на за­гро­за не тіль­ки для Бі­ло­ру­сі, а й для нас, і для Єв­ро­пи та­кож. Ми ді­є­мо за­раз че­рез Брюс­сель, че­рез Єв­ро­пей­ську Ко­мі­сію, щоб за­сто­су­ва­ти всі мо­жли­ві ін­стру­мен­ти і при­вер­ну­ти ува­гу до ці­єї про­бле­ми.

«ПОЛІТИЧНІ ВІД­НО­СИ­НИ МІЖ ЛИ­ТВОЮ І РО­СІ­ЄЮ МО­ЖНА НАЗВАТИ ЗАМОРОЖЕНИМИ»

Ма­ри­на ЛIБЕРТ,

Брюс­сель­ський віль­ний уні­вер­си­тет:

— Як за­раз роз­ви­ва­ю­ться від­но­си­ни між Ли­твою та Ро­сі­єю?

— Росія, перш за все, — наш су­сід, і ми не мо­же­мо її ігно­ру­ва­ти. Пра­кти­чна спів­пра­ця за­ли­ша­є­ться з Ро­сі­єю. Це тор­гів­ля, транс­порт­ні зв’яз­ки, люд­ські та куль­тур­ні кон­та­кти. На­ша по­лі­ти­чна по­зи­ція ду­же чі­тка. Ми ро­зу­мі­є­мо сьо­го­дні­шню ро­сій­ську по­лі­ти­ку, на­мі­ри Крем­ля. На жаль, ця по­лі­ти­ка і тен­ден­ції за­га­лом ду­же пе­си­мі­сти­чні. І, при­чо­му, це від­бу­ва­є­ться не ли­ше з вла­дою, а й із су­спіль­ством. По­вер­та­є­ться культ Ста­лі­на, на­віть се­ред мо­ло­ді, що для нас є па­ра­до­ксаль­ним.

Політичні від­но­си­ни між Ли­твою і Ро­сі­єю мо­жна назвати замороженими. Не від­бу­ва­ю­ться ві­зи­ти ви­со­ко­го рів­ня. Існує діа­лог, але він, як го во рять ан г лійсь кою, critical dialogue. Нас ду­же не­по­ко­їть мі­лі­та­ри­за­ція Ка­лі­нін­град­ської обла­сті, яка зна­хо­ди­ться менш ніж у 300 км від Віль­ню­са. Там від­бу­ва­є­ться те ж са­ме, що в Кри­му. Во­ни ство­рю­ють там по­ту­жний вій­сько­вий плац­дарм. Там є ра­ке­ти ве­ли­кої даль­но­сті то­що.

Ма­рія ОРИЩИНА,

На­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет «Острозь­ка ака­де­мія», Львів­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет ім. I. Фран­ка:

— Як ві­до­мо, у ве­ре­сні від­бу­ду­ться спіль­ні ро­сій­сько-бі­ло­ру­ські на­вча­н­ня «За­хід-2017». Ба­га­то хто з ва­ших су­сі­дів за­яв­ляє про най­біль­шу за­гро­зу са­ме кра­ї­нам Бал­тії. Яка по­зи­ція у цьо­му пи­тан­ні Ли­тви? І чи по­си­ли­ться обо­ро­на на кор­до­нах на пе­рі­од на­вчань?

М. Я.: — Я ду­маю, що Ли­тва ре­а­гує на ці на­вча­н­ня, як і Укра­ї­на. У нас спіль­не ба­че­н­ня в цьо­му пи­тан­ні. Ба­чи­мо ті об’єктив­ні за­гро­зи, які існу­ють, то­му що ці на­вча­н­ня від­бу­ва­ти­му­ться бі­ля на­ших кор­до­нів. Ми до цьо­го вже зви­кли, бо це не пер­ші на­вча­н­ня. Ні­хто то­чно не знає, яким бу­де мас­штаб цих на­вчань, яким бу­де їхній сце­на­рії, які об­ся­ги вій­сько­вої си­ли бу­де за­лу­че­но. Ми не зна­є­мо, чи існує ре­аль­на за­гро­за під час цих на­вчань. Але за­га­лом ро­сій­ська за­гро­за зро­стає — ми це ба­чи­мо з по­ве­дін­ки Ро­сії. Її по­лі­ти­ка стає все більш не­про­гно­зо­ва­ною. І це го­лов­не пи­та­н­ня для нас.

«ТРЕ­БА ПІД­ВИ­ЩУ­ВА­ТИ СПРОМОЖНІСТЬ СУ­СПІЛЬ­СТВА РЕАГУВАТИ НА ФЕЙКОВІ НОВИНИ»

Оле­ксан­дра КЛЬОСОВА,

Ки­їв­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет ім. Т.Г. Шев­чен­ка:

— Укра­ї­на ба­га­то ро­ків пе­ре­бу­ває під впли­вом ро­сій­ської про­па­ган­ди, а за­раз фа­кти­чно у ста­ні ін­фор­ма­цій­ної вій­ни. Чи ма­ють ро­сій­ські ЗМІ вплив на ау­ди­то­рію Ли­тви? І як у Ли­тві ви­рі­шу­є­ться мов­не пи­та­н­ня у ме­ді­а­про­сто­рі? Чи за­сто­со­ву­є­ться прин­цип квот?

М. Я.:

— По-пер­ше, ми всі від­чу­ва­є­мо вплив ро­сій­ської про­па­ган­ди. У Ли­тві не існує за­бо­ро­ни на ро­сій­ські те­ле­ка­на­ли. Укра­їн­ці іно­ді бу­ва­ють зди­во­ва­ні, ко­ли по­вер­та­ю­ться з Ли­тви, адже в Укра­ї­ні ро­сій­ські ка­на­ли за­бо­ро­не­ні. Зви­чай­но, цей вплив є, і ми зна­є­мо, що Росія ба­га­то ін­ве­стує в про­па­ган­ду, у роз­ви­ток те­ле­ба­че­н­ня, то­му ці ка­на­ли є при­ва­бли­ви­ми. На­ші на­ціо­наль­ні ка­на­ли не ма­ють ре­сур­сів, щоб ство­ри­ти та­кий фор­мат, і ча­сти­на на­шо­го на­се­ле­н­ня до­бре знає ро­сій­ську мо­ву, отож ми ма­є­мо ви­зна­ти, що ча­сти­на на­се­ле­н­ня все ж ди­ви­ться ро­сій­ське те­ле­ба­че­н­ня, по­при те, що всі ро­зу­мі­ють, що та­ке Росія і яку по­лі­ти­ку во­на про­во­дить. Ми ма­є­мо теж від­по­від­а­ти, по­ши­рю­ю­чи прав­ди­ву ін­фор­ма­цію, — це єди­ний шлях. Тре­ба під­ви­щу­ва­ти спроможність су­спіль­ства реагувати на фейкові новини.

Був та­кий при­клад, який по­ка­зав, що на­ше су­спіль­ство не так лег­ко під­да­є­ться про­па­ган­ді. У ро­сій­ських ме­діа по­ши­ри­ли ін­фор­ма­цію, що ні­ме­цький вій­сько­вий, який за­раз пе ре бу ває у скла ді кон тин ген ту НАТО в Ли­тві, зґвал­ту­вав ли­тов­ську дів­чи­ну. Це був фейк. Він про­йшов по всіх ро­сій­ських ка­на­лах, але в нас ні­хто цьо­му не по­ві­рив. Ре­а­кція бу­ла ду­же стри­ма­на. На­ші офі­цій­ні пред­став­ни­ки від­ра­зу ска­за­ли, що це не­прав­да, що вза­га­лі це ви­га­да­на істо­рія, і на­віть не бу­ло дис­ку­сії що­до цьо­го пи­та­н­ня. Ні­хто в це не по­ві­рив. Це по­ка­зує, що ли­тов­ське су­спіль­ство має іму­ні­тет до та­ких ре­чей. Росія ро­би­ла по­ді­бне в Ні­меч­чи­ні з істо­рі­єю так зва­ної Лі­зи. Ду­же схо­жий ви­па­док.

Що ж до мов­них квот у на­ших ме­діа, то їх у нас не­має. В Укра­ї­ні тро­хи ін­ша ситуація. Тут вплив ро­сій­ської мо­ви ду­же ве­ли­кий і та­кож існує тра­ди­ція, що кра­ї­на в де­яких ча­сти­нах — фа­кти­чно дво­мов­на, не офі­цій­но, а де-фа­кто. У нас є га­зе­ти і про­гра­ми ро­сій­ською і поль­ською мо­ва­ми, але це не­зна­чна ча­сти­на. 84% на­шо­го на­се­ле­н­ня — етні­чні ли­тов­ці.

«В НАС У СТРАТЕГІЧНИХ СФЕРАХ РО­СІЙ­СЬКО­ГО КАПІТАЛУ МАЙ­ЖЕ НЕ­МАЄ»

Ка­рі­на ХАЧАТАР’ЯН,

Сум­ський дер­жав­ний уні­вер­си­тет:

— Отри­ма­ти пра­во на про­жи­ва­н­ня в Ли­тві до­во­лі не­важ­ко. Для отри­ма­н­ня не­об­хі­дно від­кри­ти фір­му чи бі­знес, здо­бу­ти осві­ту або пра­це­вла­шту­ва­тись у Ли­тві. Цим ско­ри­ста­ло­ся чи­ма­ло ро­сі­ян. Чи не ма­є­те ви по­бо­ю­вань, що в май­бу­тньо­му Росія змо­же шан­та­жу­ва­ти Ли­тву, при­кри­ва­ю­чись по­ня­т­тям про за­хист ро­сі­ян за кор­до­ном?

М. Я.:

— Ні, ду­маю, що в нас не­має та­ко­го по­бо­ю­ва­н­ня за­раз. Цей про­цес — кон­тро­льо­ва­ний. Зви­чай­но, по­вин­ні бу­ти ви­ко­на­ні пев­ні умо­ви, які до­зво­ля­ють лю­ди­ні отри­ма­ти пра­во на про­жи­ва­н­ня, пра­цю або на­вча­н­ня. Існу­ють слу­жби і ін­сти­ту­ції, які це кон­тро­лю­ють. По­ки що ми не ба­чи­мо в цьо­му за­гро­зу. Си­сте­ма отри­ма­н­ня та­ко­го до­зво­лу на про­жи­ва­н­ня в Ли­тві не є най­лі­бе­раль­ні­шою в Єв­ро­пі. У Поль­щі цей про­цес більш лі­бе­раль­ний. Це я тро­хи кри­ти­кую свою кра­ї­ну, але об’єктив­но. Ми по­кра­щи­ли умо­ви для тих, хто хо­че пра­цю­ва­ти в Ли­тві. Це сто­су­є­ться і укра­їн­ців. Ці­ка­во, що ми при­йма­є­мо ду­же ве­ли­ку кіль­кість опо­зи­цій­них ро­сі­ян. Во­ни при­їжджа­ють жи­ти до Віль­ню­са. Я га­даю, що в Укра­ї­ну при­їжджає ще біль­ше. Знаю ба­га­то та­ких лю­дей у Ки­є­ві. У нас у стратегічних сферах ро­сій­сько­го капіталу май­же не­має. Я ка­жу про енер­ге­ти­чну сфе­ру чи ва­жли­ві транс­порт­ні під­при­єм­ства.

Ан­тон СЕСТРIЦИН:

— В Укра­ї­ні існує про­бле­ма «від­то­ку міз­ків» за кор­дон. Ця про­бле­ма по­ча­ла­ся за ча­сів роз­па­ду Ра­дян­сько­го Со­ю­зу і три­ває до­ни­ні. Чи існує та­ка са­ма про­бле­ма в Ли­тві? Роз­ка­жіть, будь ла­ска, про гран­ти і сти­пен­дії, які Ли­тва на­дає укра­їн­ським сту­ден­там? Чи при­їжджа­ють ли­тов­ські сту­ден­ти на­вча­ти­ся в Укра­ї­ну?

М. Я.:

— Дій­сно, та­ка про­бле­ма емі­гра­ції ще існує. Ми втра­ти­ли до­сить зна­чну ча­сти­ну на­се­ле­н­ня, по­чи­на­ю­чи з 90-х ро­ків. Але «втра­ти­ли» — це не ду­же пра­виль­не сло­во. Так, ба­га­то ли­тов­ців ви­їха­ло, але ча­сти­на по­вер­ну­ла­ся, і ті, хто ви­їхав, не втра­ти­ли зв’язок із Ли­твою. У них за­ли­ши­ло­ся ба­га­то ро­дин­них зв’яз­ків, во­ни ку­пу­ють не­ру­хо­мість у Ли­тві, або по­вер­та­ють гро­ші, ін­ве­сту­ють у Ли­тву. То­му справ­жнє зав­да­н­ня для дер­жа­ви — ство­ри­ти та­кі умо­ви, щоб во­ни від­чу­ва­ли се­бе по­трі­бни­ми Ли­тві. Бо ми ро­зу­мі­є­мо, що це не­ре­аль­но — всіх лю­дей по­вер­ну­ти на­зад до Ли­тви. Рі­зни­ця рів­ня жи­т­тя — во­на об’єктив­на і во­на існує. Якщо лю­ди­на в Ли­тві отри­мує за­ро­бі­тну пла­ту, ска­жі­мо, одну ти­ся­чу єв­ро, то во­на спо­кій­но мо­же отри­му­ва­ти в Нор­ве­гії 3000—4000 єв­ро, ми про­сто не мо­же­мо кон­ку­ру­ва­ти з та­ки­ми зар­пла­та­ми. А умо­ви ду­же про­сті й лег­кі, то­му що в єв­ро­пей­ських кра­ї­нах, кра­ї­нах ЄС, гро­ма­дя­ни Ли­тви ко­ри­сту­ю­ться всі­ма ти­ми пра­ва­ми, що й ін­ші гро­ма­дя­ни ЄС. Для нас не існує про­бле­ми ле­галь­но зна­йти ро­бо­ту, або на­вча­ти­ся, або про­сто жи­ти.

В укра­їн­ців ситуація тро­хи ін­ша, хо­ча укра­їн­ці теж ду­же до­бре ін­те­гро­ва­ні в Єв­ро­пу. А про­бле­ма по­ля­гає в то­му, що нам потрібно шу­ка­ти шля­хи, як ми мо­же­мо ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти їхній та­лант, їхні зна­н­ня, бо ду­же рі­зні лю­ди емі­гру­ють: від про­стих ро­бо­чих спе­ці­аль­но­стей до лі­ка­рів то­що.

Що­до на­вча­н­ня в Ли­тві, то ми ба­чи­мо, що ли­тов­ські уні­вер­си­те­ти за­раз ста­ють усе більш по­пу­ляр­ни­ми се­ред укра­їн­ських сту­ден­тів. За­раз ми ма­є­мо близь­ко 400 сту­ден­тів з Укра­ї­ни, які на­вча­ю­ться в ли­тов­ських уні­вер­си­те­тах, це до­сить зна­чна ци­фра.

Ли­тов­ський уряд на­дає ко­жно­го ро­ку близь­ко 40 сти­пен­дій кон­кре­тно для укра­їн­ських сту­ден­тів. Ми хо­ті­ли б, щоб ця ци­фра бу­ла біль­шою, але по­ки що та­ка ситуація.

Лі­тня шко­ла жур­на­лі­сти­ки діє за під­трим­ки Цен­тру ін­фор ма ції та до ку мен та ції НАТО в Укра­ї­ні.

Шлях до ЄС і НАТО, зви­чай­но ж, не був легким. Ми по­да­ли офі­цій­не звер­не­н­ня що­до член­ства в НАТО ще у 1994-му. Наш то­ді­шній пре­зи­дент Бра­за­у­скас на­пи­сав ли­ста Ген­се­ку НАТО із про­ха­н­ням прийня­ти Ли­тву до Альян­су. Укра­ї­на цьо­го не зро­би­ла до­сі й ви­ко­ри­сто­вує трі­шки ін­шу та­кти­ку. Укра­їн­ське ке­рів­ни­цтво так і го­во­рить, що за­раз ме­тою є до­ся­гне­н­ня стан­дар­тів НАТО, а про член­ство по­го­во­ри­мо тро­хи пі­зні­ше, ко­ли Укра­ї­на бу­де го­то­вою

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.