Не­ві­до­мий Бо­го­мо­лець

Як ака­де­мі­ко­ві вда­ва­ло­ся ви­зво­ля­ти ко­лег зі ста­лін­ських ка­ті­вень

Den (Ukrainian) - - Особистість - Юрій ВІЛЕНСЬКИЙ

«Іти­хо, як во­да в по­су­ди­ні, сто­я­ло жи­т­тя... » У цьо­му ряд­ку від­би­та, вла­сне, і гло­баль­на ме­та ме­ди­ци­ни — за­хи­ща­ти її не­оці­нен­ний дар. Одним з про­ві­сни­ків но­вих мо­жли­во­стей та­кої під­трим­ки кон­стант бу­т­тя, усе більш яскра­во з пли­ном ча­су, під­но­си­ться укра­їн­ський ге­ній при­ро­до­знав­ства Оле­ксандр Оле­ксан­дро­вич Бо­го­мо­лець. Па­ра­до­ксаль­но, але йо­го від­кри­т­тя, хо­ча б у ва­рі­ан­тах за­хи­сних си­ро­ва­ток, пі­зна­ні і ре­а­лі­зо­ва­ні до­сі да­ле­ко не пов­ні­стю. Про­те ось істо­рія, яка ні­би ма­лює ін­шо­го Бо­го­моль­ця, при­чо­му в май­же мі­сти­чно­му зв’яз­ку з до­лею ін­шо­го ки­їв­сько­го ти­та­на ме­ди­чної на­у­ки — Миколи Ми­хай­ло­ви­ча Амо­со­ва. Зро­зумі­ло, ли­ше крізь час.

На по­ча­тку п’ ят­де­ся­тих хі­рург з Брян­ська Амо­сов, фор­маль­но ще не до­ктор на­ук, ба­ло­ту­вав­ся на ва­кан­сію за­ві­ду­ва­ча ка­фе­дри хі­рур­гії одно­го з фа­куль­те­тів у сто­ли­чно­му ме­дін­сти­ту­ті. Вче­на ра­да, а до її скла­ду вхо­ди­ла ці­ла низ­ка по­ва­жа­них уче­них, бу­ла від­но­сно но­ва­чка на­ла­што­ва­на до­сить ске­пти­чно. Си­ту­а­цію пе­ре­ла­мав про­фе­сор Оле­ксій Оле­ксан­дро­вич Фе­до­ров­ський. От­же, Амо­со­ва, хай і не аб­со­лю­тною біль­ші­стю го­ло­сів, бу­ло обра­но. Тим ча­сом мо­гло ста­ти­ся так, що го­лос Фе­до­ров­сько­го в ці ви­рі­шаль­ні мо­мен­ти про­сто б не про­зву­чав. Йо­го б не бу­ло се­ред жи­вих або, в кра­що­му ви­пад­ку, він би пе­ре­бу­вав у ГУЛАГу...

Річ у тім, що в до­сто­пам’ятно­му трид­цять во­сьмо­му вче­но­го, що очо­лю­вав у Ки­є­ві Ін­сти­тут пе­ре­ли­ва­н­ня кро­ві, бу­ло за­а­ре­што­ва­но. Від «ви­лу­че­н­ня » йо­го бу­кваль­но ди­вом вря­ту­вав ака­де­мік Бо­го­мо­лець, про цей вра­жа­ю­чий для то­го ча­су факт ме­ні одно­го дня роз­по­ві­ла до­чка Оле­ксія Оле­ксан­дро­ви­ча — Оле­на Оле­ксі­їв­на Фе­до­ров­ська, яка про­дов­жу­ва­ла, вже в на­шо­му сто­літ­ті, пра­цю­ва­ти в то­му ж ін­сти­ту­ті. Вря­то­ва­ний був ви­на­хі­дни­ком « На­тро­га » , но­ві­тньо­го за­со­бу для кон­сер­ва­ції і збе­ре­же­н­ня до­нор­ської кро­ві. І ма­буть, апе­лю­ю­чи ва­жли­ві­стю ці­єї роз­роб­ки для обо­рон­них ці­лей, пре­зи­ден­то­ві АН Укра­ї­ни все ж вда­ло­ся зі­рва­ти з обви­ну­ва­че­но­го фа­хів­ця яр­лик «во­ро­га на­ро­ду». Але для цьо­го тре­ба бу­ло бу­ти Бо­го­моль­цем!

Скла­ло­ся так, що ме­ні не­о­дно­ра­зо­во до­во­ди­ло­ся роз­мов­ля­ти і на­віть при­я­те­лю­ва­ти з си­ном пер­шо­бу­дів­ни­ка су­ча­сної на­у­ко­вої по­ту­жно­сті Укра­ї­ни, лю­ди­ною з не­зви­чай­но від­кри­тою до­бро­зи­чли­вою на­ту­рою, чле­ном-ко­ре­спон­ден­том АН УРСР Оле­гом Оле­ксан­дро­ви­чем Бо­го­моль­цем, а та­кож йо­го дру­жи­ною Зо­єю В’яче­сла­вів­ною Спі­лі­о­ті. На­бли­жа­ло­ся сто­річ­чя від дня на­ро­дже­н­ня ор­га­ні­за­то­ра на­у­ки в ре­спу­блі­ці, і я опу­блі­ку­вав у «Прав­ді Укра­ї­ни» но­та­тку про ство­рю­ва­ний в Ін­сти­ту­ті фі­зіо­ло­гії ім. О. О. Бо­го­моль­ця йо­го ме­мо­рі­аль­ний му­зей. І те­пер, у то­му ж ка­бі­не­ті, ми не­рід­ко дов­го го­во­ри­ли з ор­га­ні­за­то­ром збо­рів. А по­тім Олег Оле­ксан­дро­вич за­про­сив ме­не на про­бний пе­ре­гляд кі­но­філь­му, при­свя­че­но­го май­бу­тньо­му сто­рі­чно­му юві­лею ба­тька. Він і ка­дри ці­єї вда­лої, фа­кти­чно ба­га­то в чо­му ав­тор­ської кар­ти­ни ко­мен­ту­вав ду­же жва­во.

Ми­нав час, і я іно­ді став бу­ва­ти у Бо­го­моль­ців у квар­ти­рі на дру­го­му по­вер­сі вель­ми скром­ної бу­дів­лі по­бли­зу ін­сти­ту­ту. У ве­ли­кій кім­на­ті, з ве­ли­ким обі­днім сто­лом, на­кри­тим ви­ши­тою ска­тер­ти­ною, якою те­пер уже пра­кти­чно не ко­ри­сту­ва­ли­ся, в ку­то­чку бі­ля ві­кна на сто­ли­ку ле­жав за­по­ві­тний «Ко­бзар» у по­ло­тня­ній па­лі­тур­ці, який, пе­ред смер­тю від су­хот на ка­тор­зі, де­ся­ти­рі­чно­му си­но­ві по­да­ру­ва­ла та, що на­ле­жа­ла до ре­во­лю­ціо­не­рів- на­ро­до­воль­ців, йо­го ма­ма Со­фія Бо­го­мо­лець. Про­ку­рор на­віть ви­ма­гав для неї стра­ти, але во­на бу­ла ва­гі­тна... Пер­віс­тка, що на­ро­див­ся в тю­рем­но­му ла­за­ре­ті, спу­сти­ли на ру­ки до ді­да в кор­зи­ні з ві­кна ка­ме­ри на Лук’янів­ці, оскіль­ки лі­кар Оле­ксандр Ми­хай­ло­вич Бо­го­мо­лець, ба­тько ма­лень­ко­го Са­ші, та­кож пе­ре­бу­вав під слід­ством.

Одна з кім­нат, де ра­ні­ше ме­шкав ака­де­мік, ни­ні по­ро­жня. Між ін­шим, Олег Оле­ксан­дро­вич одно­го дня роз­по­вів ме­ні про ви­па­док з май­же не­ймо­вір­ним сю­же­том. До Ки­є­ва, не­за­ба­ром пі­сля звіль­не­н­ня мі­ста, він по­вер­нув­ся ра­ні­ше ба­тька, що за­три­мав­ся в Мо­скві че­рез хво­ро­бу. Аби­як ула­шту­ва­ли квар- ти­ру, що збе­ре­гла­ся. Вій­на ще три­ва­ла, ін­ко­ли до мі­ста про­ри­ва­ли­ся во­ро­жі лі­та­ки, які від­би­вав зе­ні­тний во­гонь. І ось в одну з но­чей оско­лок че­рез від­кри­те ві­кно вле­тів до кім­на­ти, що при­зна­ча­ла­ся для Оле­ксан­дра Оле­ксан­дро­ви­ча, і про­бив пан­цир­ну сі­тку під­го­тов­ле­но­го ліж­ка.

Про не­ви­ба­гли­вість пре­зи­ден­та Ака­де­мії на­ук Укра­ї­ни, вже то­ді ши­ро­ко ви­зна­но­го у сві­ті, ме­ні чи­ма­ло опо­від­а­ла і Зоя В’яче­сла­вів­на, осо­бли­во ко­ли не ста­ло Оле­га Оле­ксан­дро­ви­ча. Бо­го­мо­лець з’яв­ляв­ся вдо­ма пі­зно- пі­зно вве­че­рі, ду­же втом­ле­ний, адже він, ба­га­то в чо­му, са­мо­туж­ки від­нов­лю­вав Олімп укра­їн­ської на­у­ко­вої дум­ки. Був він сум­ний, дру­жи­ни Оль­ги Ге­ор­гі­їв­ни вже не бу­ло, але хво­ро­бу, а пре­зи­дент дов­го стра­ждав на ту­бер­ку­льоз, пе­ре­но­сив сто­ї­чно. Ні­би пе­ред­чу­вав, як ба­га­то тре­ба всти­гну­ти. В Мо­скві, пе­ред по­їзд­кою до Ки­є­ва, Бо­го­мо­лець пе­ре­ніс спон­тан­ний пнев­мо­то­ракс, роз­рив плев­ри. Це одне з важ­ких ускла­днень актив­но­го ту­бер­ку­льо­зно­го про­це­су. Але про ге­ро­ї­чну мов­ча­зну би­тву пре­зи­ден­та з під­сту­пним не­ду­гом бу­ло то­ді ма­ло ко­му ві­до­мо.

Зро­зумі­ло, в бе­сі­дах з Оле­гом Оле­ксан­дро­ви­чем ми не раз тор­ка­ли­ся бла­го­ро­дної мі­сії та зу­силь ба­тька у фа­таль­ні пе­ре­дво­єн­ні ро­ки. Так, йо­му вда­ло­ся звіль­ни­ти з ув’язне­н­ня хар­ків­ських фі­зи­ків Лей­пун­сько­го і При­ходь­ка, зго­дом ла­у­ре­а­тів Ле­нін­ської пре­мії. А одно­го дня, зга­ду­вав Олег Оле­ксан­дро­вич, ба­тько, по­вер­нув­шись з Па­ри­жа з Усе­сві­тньої ви­став­ки, що про­во­ди­ла­ся в трид­цять сьо­мо­му ро­ці, де бу­ли пред­став­ле­ні і до­ся­гне­н­ня укра­їн­ської ме­ди­ци­ни, ді­знав­ся від си­на, що дня­ми за­а­ре­што­ва­но гру­пу де­мо­гра­фів на чо­лі з ака­де­мі­ком Во­блим. Не роз­дя­га­ю­чись, Бо­го­мо­лець від­ра­зу ви­ру­шив до Ко­сі­о­ра, який то­ді ще очо­лю­вав пар­тій­ну вла­ду в Ки­є­ві. Че­рез де­кіль­ка днів уче­ні по­вер­ну­ли­ся на свої ро­бо­чі мі­сця.

— Як все це вда­ва­ло­ся? — за­пи­ту­вав я Оле­га Бо­го­моль­ця. — Ма­буть, ба­тько якимсь пря­мим шля­хом ви­хо­див на Кремль?

— Ні, ста­лін­ським фа­во­ри­том він не був, во­ни зу­стрі­ча­ли­ся ли­ше один раз. Але Ста­лін ці­ну­вав Бо­го­моль­ця як уче­но­го, всі ви­щі ре­га­лії — де­пу­та­та, ор­де­но­но­сця, фі­гу­ри між­на­ро­дно­го мас­шта­бу, йо­му бу­ло при­сво­є­но. Без­пар­тій­ність укра­їн­сько­го на­у­ко­во­го де-

мі­ур­га Мо­скві бу­ла на­віть ви­гі­дна. Дум­ка Бо­го­моль­ця ча­сто вва­жа­ла­ся без­за­пе­ре­чною. Так, у со­ро­ко­во­му ро­ці він вря­ту­вав від фа­таль­них не­при­єм­но­стей Єв­ге­на Оска­ро­ви­ча Па­то­на. І зно­ву, як­би не Бо­го­мо­лець, кра­ї­на в дні вій­ни не ма­ла б тан­ко­вої бро­ні з па­то­нів­ським швом. Чо­му по­єдин­ки за­кін­чу­ва­ли­ся вда­ло? Про­сто Бо­го­мо­лець ки­дав­ся в та­кі ри­зи­ко­ва­ні бої з від­кри­тим за­бра­лом, і з йо­го ар­гу­мен­та­ми і зав­зя­т­тям ча­сом ра­ху­ва­ли­ся на­віть у єжов­сько­му ві­дом­стві.

— Ви зга­да­ли про зу­стріч зі Ста­лі­ним. Ко­ли і як це від­бу­ва­ло­ся?

— На по­ча­тку со­рок тре­тьо­го ро­ку до Уфи, де в ева­ку­а­ції роз­мі­щу­ва­ли­ся основ­ні ін­сти­ту­ти АН УРСР на чо­лі з О. О. Бо­го­моль­цем, на­ді­йшов тер­мі­но­вий виклик від во­ждя. Ба­тько від­чу­вав се­бе не ду­же до­бре, і я су­про­во­джу­вав йо­го в по­їзд­ці. Уве­че­рі, з го­те­лю, ба­тька по­ве­зли до Крем­ля. Вже пі­зно вно­чі йо­го і П. Г. Ти­чи­ну прийняв Ста­лін. Він по­ці­ка­вив­ся ста­ном укра­їн­ської на­у­ки і куль­ту­ри, під­кре­слив­ши, що по­ча­ло­ся звіль­не­н­ня ре­спу­блі­ки. Сво­їм спів­ро­змов­ни­кам за­про­по­ну­вав під­го­ту­ва­ти для «Прав­ды» і «Изве­стий» стат­ті з роз­ду­ма­ми про Укра­ї­ну в бла­го­твор­них тур­бо­тах ра­дян­ської вла­ди. Ба­тьку, зда­є­ться, бу­ло за­про­по­но­ва­но ви­сту­пи­ти у «Изве­сти­ях». Як він зро­зу­мів, ста­лін­ська іні­ці­а­ти­ва бу­ла, ймо­вір­но, ви­кли­ка­на тим, що в ці мі­ся­ці пе­ред­ба­ча­ло­ся ство­ре­н­ня укра­їн­сько­го уря­ду «в ек­зи­лі», у ви­гнан­ні. І потрібно бу­ло про­ти­сто­я­ти цій ін­фор­ма­ції.

У ту ж ніч ба­тько на­пи­сав ста­т­тю, текст бу­ло на­прав­ле­но на пе­ре­гляд до Ста­лі­на. Че­рез день во­на з’яви­ла­ся у пре­сі. Все бу­ло збе­ре­же­но, « ре­цен­зент » ли­ше до­дав свою улю­бле­ну фра­зу — «та­ко­вы фа­кты».

— Зда­ва­ло­ся б, і пі­сля смер­ті О. Бо­го­моль­ця в со­рок шо­сто­му ро­ці йо­го вче­н­ня і ство­ре­ні на­пря­ми ма­ли б під­три­му­ва­тись?

— Ви зна­є­те, все ста­ло­ся нав­па­ки, пі­сля го­ре­зві­сної « па­влов­ської се­сії » про прі­о­ри­те­ти нер­ві­зму у всіх іпо­ста­сях ме­ди­ци­ни по­ча­ли­ся го­ні­н­ня і на бо­го­моль­цев­ський ко­ле­ктив. До Ки­є­ва, на чо­лі роз­гром­ної ко­мі­сії, при­був ака­де­мік К. М. Би­ков, при­зна­че­ний ні­би го­лов­ним «ін­кві­зи­то­ром». Основ­ний удар обру­шив­ся і на ме­не, я тим­ча­со­во очо­лю­вав ін­сти­тут. Ста­но­ви­ще змі­нив фо­то­граф на­шо­го ін­сти­ту­ту, який мав ви­хід на се­кре­та­ря ЦК КП(б)У Мель­ни­ко­ва, і то­му вда­ло­ся при­бор­ка­ти Би­ко­ва. Але ді­ти­ще ба­тька бу­ло все ж ро­зі­гна­не, і по­тім, у злит­ті спо­рі­дне­них від­ді­лів, ви­ник ни­ні­шній Ін­сти­тут фі­зіо­ло­гії.

Ака­де­мі­ка Бо­го­моль­ця, за йо­го за­по­ві­том, бу­ло по­хо­ва­но в ку­то­чку ство­ре­но­го ним уні­каль­но­го пар­ку на то­ді­шній Ви­но­гра­дній, а ни­ні ву­ли­ці йо­го іме­ні. Ця не­ве­ли­чка при­ро­дна оа­за з фру­кто­ви­ми та ін­ши­ми де­ре­ва­ми, ви­са­дже­ни­ми тут за­снов­ни­ком ін­сти­ту­ту, і сьо­го­дні є при­кра­сою і на­віть вті­хою для сто­ли­ці. Але щоб її вбе­рег­ти від бу­ді­вель­них за­гар­бни­ків, бу­ли не­об­хі­дні му­жні зу­си­л­ля, яких до­кла­ли Ка­те­ри­на Оле­гів­на Бо­го­мо­лець, її чо­ло­вік, ви­дний уче­ний- фі­зіо­лог, про­фе­сор Ва­дим Яки­мо­вич Бе­ре­зов­ський та їхня до­чка, ни­ні на­ро­дний де­пу­тат Оль­га Бо­го­мо­лець. Цей парк, йо­го дух, йо­го образ, вла­сне, за­кли­ка­ють нас — на­ма­га­ти­ся жи­ти за Бо­го­моль­цем.

ФОТО З АРХІВУ НАН УКРА­Ї­НИ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.