Тра­гі­чно й за­хо­пли­во

В укра­їн­ський і сві­то­вий про­кат ви­йшов фільм Крі­сто­фе­ра Но­ла­на «Дюн­керк»

Den (Ukrainian) - - Культура - Дми­тро ДЕСЯТЕРИК, «День»

Філь­ми про Дру­гу сві­то­ву по­ча­ли зні­ма­ти від­ра­зу пі­сля її за­кін­че­н­ня. Втім, вар­ті­сні ху­до­жні ро­бо­ти з’яви­ли­ся, ко­ли ви­ро­сло по­ко­лі­н­ня ре­жи­се­рів, що не про­сто за­ста­ли вій­ну, а й ма­ли до­ста­тній ча­со­вий­від­ступ для її на­ле­жно­го обра­зно­го осми­сле­н­ня.

Швид­ко сфор­му­ва­ли­ся два під­хо­ди. Пер­ший­пе ре­дба­чав ма­кси­маль­ну ви­до­ви­щність. У цьо­му су­бжан­рі, якийв Аме­ри­ці на­пів­жар­то­ма на­зи­ва­ють war porn («вій­сько­ве пор­но», під­кре­слю­ю­чи са­ме акцент на чи­сту дію), передусім ва­жать сце­ни бо­їв, ба­га­то­ти­ся­чні ма­сов­ки у фор­мі, на­пру­же­ні на­ра­ди пол­ко­вод­ців, при­кла­ди до­бле­сті то­що.

На­при­клад, у «Би­тві за Бри­та­нію» (ре­жи­сер ГайХе­міл­тон, Ве­ли­ко­бри­та­нія, 1969) ре­кон­стру­йо­ва­ні по­ві­тря­ні бої над Бри­тан­ськи­ми остро­ва­ми, а у «То­ра! То­ра! То- ра!» (Рі­чард Флай­шер, Кін­дзі Фу­ка­са­ку, То­сіо Ма­су­да, Япо­нія — США, 1970) й«Перл-Хар­бо­рі» (Майкл Бей, США, 2001) від­тво­ре­ний на­пад япон­ців на Перл-Хар­бор. Най­більш за­хо­пли­ва ча­сти­на «Вря­ту­ва­ти ря­до­во­го Райа­на» (Сті­вен Спіл­берг США, 1998) — пер­ші 20 хви­лин, що по­ка­зу­ють по­ча­ток ви­сад­ки со­ю­зних військ в Нор­ман­дії в 1944-му; да­лі верх бе­руть сен­ти­мен­ти. Фільм при­ніс сла­ву Мет­ту Дей­мо­ну.

У дру­гій­ка­те­го­рії, нав­па­ки, основ­на те­ма — пе­ре­жи­ва­н­ня ін­ди­ві­да в пе­клі вій­ни. Тут одна з кра­щих — « Тон­ка чер­во­на лі­нія » (Тер­ренс Ма­лік, США, 1998) — дра­ма про кри­ва­ву би­тву за Гу­а­дал­ка­нал. В одній­сю­жет ній­пло­щи­ні па­нує те са­ме «вій­сько­ве пор­но», а в дру­гій­зву­чать вну­трі­шні мо­но­ло­ги во­ю­ю­чих, при­чо­му не тіль­ки про вій­ну, а й про лю­бов, про пам’ять, на­віть про та­єм­ни­ці сві­то­бу­до­ви. Схо­жий­прий ом — від­обра­же­н­ня по­дій­че­рез вну­трі­шні мо­но­ло­ги ге­ро­їв — за­сто­су­вав і Клін Іствуд у «Ли­стах з Іво­дзі­ми» (США — Япо­нія, 2006). Фільм по­ка­зує бої за стра­те­гі­чно ва­жли­вийя­по нськи­йо­стрів Іво­дзі­ма в 1944-му, скла­да­ю­чи та­ким чи­ном ди­ло­гію з «Пра­по­ра­ми на­ших ба­тьків» то­го ж ре­жи­се­ра. Осо­би­сті мо­ти­ви є фун­да­мен­том для сю­же­ту дра­ми «З мір­ку­вань со­ві­сті» (Мел Гіб­сон, США, 2016), при­свя­чен ій­ка­пра­лу Де­смон­ду Дос­су, який­че­рез ре­лі­гій­ні пе­ре­ко­на­н­ня від­мо­вив­ся бра­ти зброю, але пі­шов до­бро­воль­цем у са­ні­та­ри йу­ря­ту­вав де­ся­тки жит­тів.

«Дюн­керк» (США — Ве­ли­ко­бри­та­нія — Фран­ція) — про ева- ку­а­цію мо­рем ти­сяч ан­глій­ських, бель­гій­ських і фран­цузь­ких вій­сько­вих, за­бло­ко­ва­них нім­ця­ми на пів­ні­чно­му узбе­реж­жі Фран­ції в 1940 ро­ці.

Сю­же­тні лі­нії по­зна­че­ні ти­тра­ми-ко­ор­ди­на­та­ми: «Пірс. Ти­ждень», «Мо­ре. День» і «По­ві­тря. Го­ди­на». Від­по­від­но, ді­є­ться на пля­жі, за­би­то­му де­мо­ра­лі­зо­ва­ним вій­ськом, на мо­рі, по яко­му під ні­ме­цьки­ми бом­ба­ми ко­ра­блі со­ю­зни­ків ева­ку­ю­ють лю­дей; й у по­ві­трі, де бри­тан­ські ви­ни­щу­ва­чі на­ма­га­ю­ться про­ти­ді­я­ти Лю­фтваф­фе. Са­мих нім­ців ре­жи­сер не по­ка­зує, пе­ре­тво­рю­ю­чи їх на ано­нім­ну, і від то­го ще стра­шні­шу, за­гро­зу.

Та­ка стру­кту­ра до­зво­ляє без шко­ди для ці­лі­сно­сті на­си­чу­ва­ти сю­жет ма­сою сцен-флеш­бе­ків, і, го­лов­не — під­три­му­ва­ти ша­ле­ну ди­на­мі­ку. Но­лан одра­зу бе­ре на­дзви­чай­но ви­со­кий темп, пря­мо з пер­ших ка­дрів вте­чі мо­ло­до­го бри­тан­сько­го сол­да­та від во­ро­жих куль ву­ли­ця­ми спо­ро­жні­ло­го мі­сте­чка. За­га­лом, у філь­мі все га­разд з ви­ще­зга­да­ним war porn. Всі мор­ські йпо­ві­тря­ні бої, всі ка­та- стро­фи на­ма­льо­ва­ні або зня­ті без­до­ган­но (опе­ра­тор — Хой­те ван Хой­те­ма), але якість ви­ко­на­н­ня єів ін­ших по­ді­бних по­ста­нов­ках. Силь­ний­бік «Дюн­кер­ка» — са­ме за­хо­пли­ва щіль­ність по­дій, ство­рю­ва­ти яку до­по­ма­гає ком­по­зи­тор Ханс Цим­мер (пра­цю­вав з Но­ла­ном та­кож у «Тем­но­му ри­ца­рі» й «По­ча­тку»). Йо­го мі­ні­ма­лі­сти­чна му­зи­ка зву­чить з на­по­ле­гли­ві­стю без­жаль­но­го ме­тро­но­ма і до­во­дить на­пру­же­ність до ме­жі мо­жли­во­го. Ко­ли при­хо­дить час, Цим­мер пу­скає де­що па­те­ти­чні, але до­ре­чні про­тя­жні син­те­за­тор­ні гар­мо­нії — як у «По­ча­тку», тіль­ки цьо­го ра­зу за­мість па­ра­до­ксів (під)сві­до­мо­сті в кадр за­пли­ває фло­ти­лія ци­віль­них су­ден, що при­йшли на по­ря­ту­нок ото­че­ним; кон­траст не­від­пор­ний, сльо­зи на­вер­та­ю­ться са­мі со­бою.

Но­лан силь­нийу ма­ні­пу­лю­ван­ні емо­ці­я­ми за­лу, і цьо­го ра­зу пе­ре­вер­шив се­бе. Так, у «Дюн­кер­ку» не­має пси­хо­ло­гі­чної ви­тон­че­но­сті «Чер­во­ної лі­нії» — ге­рої пер­шо­го пла­ну хо­ча йзі­гра­ні то­чни­ми йта­ла­но­ви­ти­ми акто­ра­ми, все ж ли­ша­ю­ться у рам­ках стан­дар­тних обра­зів лю­дей­вій ни та ти­по­вих ре­а­кційх оро­бро­сті, стра­ху, роз­па­чу, — про­те зав­да­н­ня бу­ло ін­ше, і ви­ко­на­не во­но ціл­ком успі­шно.

«Дюн­керк» не став про­ри­вом у вій­сько­вій дра­мі. Але, без­умов­но, Но­ла­ну, Цим­ме­ру і ван Хой­те­мі вда­ло­ся взя­ти но­ву ви­со­ту в жан­ро­во­му кі­ні як та­ко­му.

Па­те­ти­чно ка­жу­чи, во­ни від­во­ю­ва­ли своє мі­сце в істо­рії.

ФОТО ЗСАЙТА DUNKIRKMOVIE.COM

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.