Ан­ти­укра­їн­ський за­кон Па­ре­то

Пу­блі­ци­сти­чна про­во­ка­ція еко­но­мі­ста

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Оле­ксандр ПРИЛИПКО

Чо­му Укра­ї­на, ба­га­та на та­лан­ти, при­ро­дні да­ри і во­лю лю­дей­до сво­бо­ди, жи­ве в бі­дно­сті і не­спра­ве­дли­во­сті? На це по­пу­ляр­не, са­кра­мен­таль­не і фун­да­мен­таль­не за­пи­та­н­ня від­по­вів ві­до­мий еко­но­міст, гро­мад­ський­ді­яч, уче­нийі пу­блі­цист Оле­ксандр Сав­чен­ко. Йо­го кни­га «АНТИУКРАЇНЕЦЬ або во­ля до бо­роть­би, по­раз­ки чи зра­ди» ви­йшла у ви­дав­ни­цтві «Сам­міт-Кни­га» на­кла­дом у 2000 при­мір­ни­ків. На­во­джу кіль­кість ко­пійяк ілю­стра­цію по­пи­ту на су­ча­сну су­спіль­но-по­лі­ти­чну дум­ку. Со­тні ти­сяч лю­дей у нас зайня­ті у сфе­рі дер­жав­но­го управ­лі­н­ня, але лі­те­ра­ту­рою про­фе­сій­но­го рів­ня ці­ка­ви­ться ли­ше не­ве­ли­чка гру­па ін­те­ле­кту­а­лів. То­му що жи­т­тя на ке­рів­них по­са­дах не по­тре­бує зна­н­ня су­спіль­ства, для йо­го успі­шно­сті до­ста­тньо ви­ко­ну­ва­ти ку­лу­ар­ні пра­ви­ла, ро­зу­мі­ти за­ду­ми во­ждів і кор­по­ра­цій. Про це свід­чить на­клад ви­да­н­ня про­фе­со­ра Сав­чен­ка і сам він, який­знає кон­стру­кцію на­шої си­сте­ми зсе­ре­ди­ни. Тим і ці­ка­ва ця книж­ка.

Її на­пи­са­ла лю­ди­на, яку не на­звеш ві­дір­ва­ним від пра­кти­ки «чи­стим те­о­ре­ти­ком», як і «про­фе­сіо­на­лом», якийв­ріс у ко­рум­по­ва­ну си­сте­му, спри­йма­ю­чи її сво­їм при­ро­дним се­ре­до­ви­щем. Пан Оле­ксандр був за­сту­пни­ком мі­ні­стра фі­нан­сів, го­ло­ви На­ціо­наль­но­го бан­ку Укра­ї­ни, пра­цю­вав ви­ко­нав­чим ди­ре­кто­ром Єв­ро­пей­сько­го бан­ку ре­кон­стру­кції і роз­ви­тку в Лон­до­ні... Про­те, не упо­ді­бню­ю­чись фун­кціо­не­рам цих стру­ктур, які роз­мір­ко­ву­ють на пен­сії про ма­кро­по­ка­зни­ки еко­но­мі­ки, Оле­ксандр Во­ло­ди­ми­ро­вич у центр по­ру­ше­них про­блем по­ста­вив сві­то­гля­дні ре­чі. Во­ни йза­хо­пи­ли ме­не сво­єю пря­мо­тою, но­ви­зною і смі­ли­ві­стю. Не пе­ре­ка­зу­ва­ти­му всі дум­ки 120-сто­рін­ко­вої книж­ки, зу­пи­ню­ся ли­ше на тих, що вра­зи­ли осо­би­сто ме­не.

ПО- ПЕР­ШЕ, Оле­ксандр Сав­чен­ко сут­тє­во по­пра­вив ві­до­мо­го по­лі­то­ло­га Се­мю­е­ля Хан­тінг­то­на, ав­то­ра кон­це­пції етно­куль­тур­но­го по­ді­лу ци­ві­лі­за­цій, ви­ді­лив­ши Мо­сков­сько-пра­во­слав­ну ци­ві­лі­за­цію з цен­тром у Ро­сії, яка від­рі­зня­є­ться від усіх ін­ших гі­лок хри­сти­ян­ства не ли­ше ві­зан­тій­ською тра­ди­ці­єю, а йна­слід­ка­ми 300-рі­чно­го та­тар­сько­го іга, від­чу­же­н­ням від Від­ро­дже­н­ня, Ре­фор­ма­ції, Про­сві­тни­цтва. Ар­ха­ї­чне мо­сков­ське пра­во­слав’я при­ду­шує во­лю лю­дей­до змін і про­гре­су, вір­ність і по­кір­ли­вість вла­ді во­но зво­дить у ранг до­бро­че­сно­стей, а мі­фа­ми про бра­тер­ство на­ро­дів при­кри­ває по­лі­ти­ку на­силь­ни­цько­го утри­ма­н­ня під­кон­троль­них ім­пе­рії те­ри­то­рій. Рі­зні за сво­ї­ми вну­трі­шні­ми пе­ре­ко­на­н­ня­ми «рус­ские лю­ди» — від Фе­до­ра До­сто­єв­сько­го до Во­ло­ди­ми­ра Пу­ті­на — у сво­є­му пра­во­слав­но­му сві­ті за­сму­чу­ю­ться що­до про­ли­тої аб­стра­ктної ди­тя­чої сльо­зи, але щи­ро за­кли­ка­ють во­ю­ва­ти за Кон­стан­ти­но­поль або Ба­гдад. Це пра­гне­н­ня по­ста­ви­ти пра­во­слав­ну ві­ру ви­ще за за­галь­но­люд­ські цін­но­сті і від­ді­ляє мо­сков­ське хри­сти­ян­ство від укра­їн­сько­го, єв­ро­пей­сько­го, аме­ри­кан­сько­го. На­силь­ство — го- лов­нийін­стру­мент у бу­дів­ни­цтві мо­сков­сько-пра­во­слав­ної ци­ві­лі­за­ції, і дії Пу­ті­на ло­гі­чні для дер­жав­ної по­лі­ти­ки, па­ра­ди­гму якої за­кла­ли Іван Гро­зний, Пе­тро Пер­ший, Йо­сип Ста­лін... Те, що лю­ди­ні за­хі­дної куль­ту­ри уяв­ля­є­ться хи­бою, в Ро­сії ви­гля­дає ціл­ком прийня­тною які­стю лю­ди­ни. Як ка­жуть, що ро­сі­я­ни­ну до­бре, то нім­цю смерть.

ПО-ДРУ­ГЕ, ав­тор книж­ки ви­сло­вив пра­кти­чні по­ра­ди ни­ні­шнім укра­їн­ським по­лі­ти­кам що­до то­го, як, на йо­го дум­ку, слід здій­сню­ва­ти про­це­ду­ри по­вер­не­н­ня те­ри­то­рій, за­хо­пле­них Ро­сі­єю. Крим і Дон­бас по­вин­ні ста­ти важ­ким тя­га­рем для ро­сій­сько­го бю­дже­ту, але не для укра­їн­сько­го. Якщо еко­но­мі­чні сан­кції і по­лі­ти­чнийтиск зму­сять агре­со­ра від­мо­ви­ти­ся від ті­єї фор­ми ане­ксії, яка пра­кти­ку­є­ться за­раз, Укра­ї­ні не слід єди­ній­прий ма­ти на се­бе зо­бов’яза­н­ня від­ро­дже­н­ня міст, сіл, усі­єї ін­фра­стру­кту­ри Кри­му і До­не­цька. «Якщо все ро­би­ти пра­виль­но, — ствер­джує ав­тор, який уміє ра­ху­ва­ти, — на утри­ма­н­ня за­хо­пле­них те­ри­то­рійРо­сії до­ве­де­ться що­ро­ку ви­тра­ча­ти близь­ко 10 млрд до­ла­рів, плюс ін­ве­сту­ва­ти в них ще близь­ко 2—3 млрд». Цей фі­нан­со­ви­йтя­гар, ра­зом із за­бо­ро­ною всьо­го ро­сій­сько­го екс­пор­ту до Укра­ї­ни, зда­тний­ста­ти ва­же­лем для де­мон­та­жу ни­ні­шньої крем­лів­ської вла­ди.

ПО- ТРЕ­ТЄ, впер­ше на мо­їй пам’яті еко­но­міст і фі­нан­сист по­ста­вив про­бле­ми куль­ту­ри в ряд най­ва­жли­ві­ших. Пе­ред су­спіль­ством сто­їть ду­же скла­дне зав­да­н­ня за­без­пе­че­н­ня укра­їн­ців які­сни­ми куль­тур­ни­ми то­ва­ра­ми і по­слу­га­ми, ствер­джує О.Сав­чен­ко, на­по­ля­га­ю­чи на збіль­шен­ні ви­трат у цій сфе­рі більш ніж на 0,5% від ВВП Укра­ї­ни. І справ­ді, яким мо­же бу­ти су­спіль­ство, яке зро­стає на ім­порт­но­му ін­те­ле­кту­аль­но­му і ду­хов­но­му ма­те­рі­а­лі? Як мо­жна про­во­ди­ти на­ціо­наль­ну по­лі­ти­ку, якщо лю­ди не від­чу­ва­ють від­мін­но­стей­між сво­єю і чу­жою спад­щи­ною? Ці­ка­во, що ви­тра­ти на укра­їн­ську куль­ту­ру і на­у­ку і в СРСР бу­ли мен­ши­ми, ніж у всіх ін­ших ре­спу­блі­ках Ра­дян­сько­го Со­ю­зу. Ви­тра­ти на роз­ви­ток куль­ту­ри (друк, те­ле­ба­че­н­ня, сфе­ра ми­стецтв) в УРСР не пе­ре­ви­щу­ва­ли 3,8 кар­бо­ван­ця на лю­ди­ну, то­ді як в РРФСР во­ни ся­га­ли 12,8. Цим, до ре­чі, і по- ясню­є­ться той­факт, що укра­їн­ські слу­жи­те­лі муз у пер­ші ро­ки не­за­ле­жно­сті за­ро­бля­ли пе­ре­ва­жно в Ро­сії, де та­ри­фі­ка­ція ін­те­ле­кту­аль­ної пра­ці і ни­ні за­ли­ша­є­ться ви­щою за укра­їн­ську.

На­ре­шті, ПО-ЧЕТВЕРТЕ. Зміст усі­єї книж­ки про­фе­со­ра Сав­чен­ка про­ни­за­ний­ду­хом ін­но­ва­цій­но­сті. Не­за­ле­жно від то­го, чи йде­ться про обо­ро­ну кра­ї­ни, еко­но­мі­ку, со­ці­аль­ну або гу­ма­ні­тар­ну сфе­ри, всю­ди ав­тор за­кли­кає чи­та­ча пе­ре­о­сми­сли­ти ко­ли­шній­до­свід і від­ки­ну­ти тя­гар ми­ну­ло­го. Справ­ді, у нас у кра­ї­ні ду­же дов­го ко­ри­сту­ю­ться ре­ча­ми, що від­слу­жи­ли свій­тер­мін. Дим­лять тру­би за­во­дів, по­бу­до­ва­них за пла­ном Оле­ксія Ко­си­гі­на, кру­тя­ться ка­дри кі­но­стрі­чок, зня­тих за ча­сів мо­ло­до­сті Дні­про­ге­су, по­ро­жні бі­блі­о­те­ки, на­то­мість лю­дно в цер­квах. Лю­ди мер­знуть узим­ку в хру­щов­ках, де змі­ни­ло­ся вже три по­ко­лі­н­ня, і ша­ну­ють тра­ди­ції кол­го­спно­го ла­ду. Ми — від­ста­ла кра­ї­на, і без по­ту­жно­го рив­ка впе­ред не змо­же­мо ви­жи­ти у сві­ті, що змі­нив­ся. І, щоб здій­сни­ти цей ри­вок, передусім тре­ба змі­ни­ти шка­лу цін­но­стей, по­ста­вив­ши лю­ди­ну ви­ще за по­лі­ти­чну до­ціль­ність і ра­ціо­на­лізм еко­но­мі­ки.

Укра­їн­ці по­стій­но ду­ма­ють про гро­ші то­му, що 80% на­се­ле­н­ня, за єв­ро­пей­ськи­ми нор­ма­ми, — бі­дня­ки, лю­ди, вкрай ну­жден­ні і ма­ло при­сто­со­ва­ні до са­мо­ствер­дже­н­ня. Це ко­рінь усіх про­блем. По­ки лю­ди­на не ста­не ба­га­тою, во­на не ста­не віль­ною. Якщо еко­но­мі­ка зро­ста­ти­ме, а про­цен­тне спів­від­но­ше­н­ня між бі­дни­ми і ба­га­ти­ми за­ли­ши­ться на ко­ли­шньо­му рів­ні, то не­має сен­су в та­ко­му зро­стан­ні ВВП. Ли­ше лі­де­ри, які при­ве­дуть укра­їн­ців до за­мо­жно­го жи­т­тя, за­слу­го­ву­ють на на­шу під­трим­ку, все ін­ше — від лу­ка­во­го, ре­зю­мує ав­тор.

Що­дня пар­ла­мент і уряд ви­ро­бля­ють без­ліч до­ку­мен­тів ре­фор­ма­тор­сько­го пла­ну. Так нам го­во­рять. Але ми сум­ні­ва­є­мо­ся в справ­жньо­му зна­чен­ні за­ко­нів і ука­зів. Ми не від­чу­ва­є­мо їх на со­бі, не бачимо змін. Зов­сім не то­му, що монстр ко­ру­пції по­їдає все. Про­бле­ма глиб­ша. Во­на в си­сте­мі спосо­бу жи­т­тя, що склав­ся в Укра­ї­ні, де 20% на­се­ле­н­ня не ли­ше во­ло­ді­ють усім, але йне до­пу­ска­ють до во­ло­ді­н­ня ре­шту. Ко­ру­пція — ли­ше ін­стру­мент за­хи­сту край­ніх форм мо­но­по­лі­зму, що до­сяг ве­ли­че­зних мас­шта­бів у на­шій­кра­ї­ні. Чо­му так ста­ло­ся — про це йна­пи­сав про­фе­сор О. Сав­чен­ко. Не­хай­не бен­те­жить вас про­во­ка­цій­на на­зва книж­ки. Антиукраїнець — це раб, який­жи­ве в ко­жно­му з нас; же­брак, го­то­вийп ро­да­ти­ся за їжу; ман­курт, який­не знає сво­єї куль­ту­ри і мо­ви; при­хо­жа­нин, який­лю­бить цер­кву без Бо­га; під­при­є­мець, який ство­рює пре­фе­рен­ції для сво­го бі­зне­су і за­шмор­гу для чу­жо­го. Чи по­го­джу­ва­ти­ме­мось ми із за­ко­ном Па­ре­то, за яким зу­си­л­ля 20% ство­рю­ють ре­зуль­тат для 80%, — ось у чо­му пи­та­н­ня.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.