«Кри­хкий стан» ре­пу­та­ції

Якпо­ва­жна куль­тур­на ін­сти­ту­ція — PinchukArtCentre до­зво­ляє со­бі дис­кри­мі­на­цію ба­тьків із ма­лю­ка­ми

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ма­рія СЕМЕНЧЕНКО

Це міг би бу­ти ще один пер­фор­манс у рам­ках мас­шта­бної між­на­ро­дної ви­став­ки «Кри­хкий стан» у PinchukArtCentre. А чо­му б і ні? Аб­сур­дна си­ту­а­ція, яка ста­ла­ся 20 ли­пня, впов­ні пе­ре­дає ідею ви­став­ки. В опи­сі екс­по­зи­ції йде­ться, що «кри­хкий стан ча­сто пе­ре­дає де­лі­ка­тний мо­мент ура­зли­во­сті і са­ме це ви­зна­че­н­ня мо­же ста­ти най­то­чні­шим опи­сом ото­чу­ю­чо­го нас сві­ту. Тер­мін Fragile State — це ре­фле­ксія про кри­хкий стан сві­то­во­го по­ряд­ку, або у більш аб­стра­ктно­му сен­сі — во­но має від­но­ше­н­ня до іде­о­ло­гі­чних, куль­тур­них та со­ці­аль­них ура­зли­во­стей».

А те­пер уявіть со­бі. Лю­ди ви­ши­ку­ва­ли­ся до вхо­ду в бу­дів­лю, щоб по­ба­чи­ти цю ви­став­ку про вра­зли­вість (ро­бо­ти де­ся­ти про­від­них ху­до­жни­ків сві­ту, зокре­ма Ма­ри­ни Абра­мо­вич, Ай Вей­вея, Ду­гла­са Гор­до­на, Кар­ло­са Мот­ти, Оска­ра Му­рі­льо, Сан­тья­го Сьєр­ри, Бар­те­ле­мі То­гу, Яна Фа­бра, Ур­са Фі­ше­ра та Де­мі­є­на Хьор­ста). Се­ред ба­жа­ю­чих по­тра­пи­ти на ви­став­ку — і жін­ка з ві­зо­чком, в яко­му спить одно­рі­чне ма­ля. Над­хо­дить її чер­га. «Так, будь ла­ска, за­ходь­те, — ка­жуть їй охо­рон­ці. — Але ві­зок тре­ба за­ли­ши­ти, з ві­зо­чком не мо­жна».

Не мо­же­те без ві­зо­чка? То­ді, оче­ви­дно, ця ви­став­ка, це ми­сте­цтво, ця куль­тур­на ін­сти­ту­ція — не для вас. Так са­мо, як не для вас і пра­во на віль­не пе­ре­су­ва­н­ня та пра­во не бу­ти дис­кри­мі­но­ва­ни­ми за сі­мей­ним ста­ном у сті­нах цьо­го за­кла­ду. Жін­ка, яка ра­зом з ди­ти­ною по­бу­ва­ла в ба­га­тьох му­зе­ях сві­ту, по­тра­пи­ти у PinchukArtCentre так і не змо­гла. Їй за­про­по­ну­ва­ли взя­ти на ру­ки спля­чу ди­ти­ну і так по­ди­ви­ти­ся кіль­ка по­вер­хів ви­став­ки. У ХХІ сто­літ­ті, у сто­ли­ці єв­ро­пей­ської кра­ї­ни, у ми­сте­цько­му цен­трі, який вва­жає се­бе про­гре­сив­ним і спо­від­ує єв­ро­пей­ські цін­но­сті, ма­мі від­мо­ви­ли у ком­фор­тно­му і зру­чно­му для неї та ди­ти­ни, а го­лов­не — у віль­но­му — пе­ре­су­ван­ні пу­блі­чним про­сто­ром.

Оле­ксан­дра Во­дни­цька, а са­ме во­на не змо­гла по­тра­пи­ти з ві­зо­чком до PinchukArtCentre, роз­по­від­ає: «Ра­зом зі зна­йо­мим з ін­шої кра­ї­ни ми з Аль­бі­ною, мо­єю донь­кою, ви­рі­ши­ли від­ві­да­ти PinchukArtCentre. Я до­сить ча­сто від­ві­ду­ва­ла йо­го до на­ро­дже­н­ня ди­ти­ни, це одне з мо­їх улю­бле­них місць. Я хо­ті­ла по­ка­за­ти зна­йо­мо­му, яке кла­сне є мі­сце у Ки­є­ві».

«ЩОБ МІЖ ВІДВІДУВАЧАМИ І ТВОРАМИ НЕ БУ­ЛО ПЕРЕШКОД»

Оле­ксан­дра зі­зна­є­ться, що бу­ла не­при­єм­но зди­во­ва­на, ко­ли її з ві­зо­чком не за­хо­ті­ли впу­сти­ти до му­зею. Во­на по­ду­ма­ла, що це, мо­же, но­ві й не­до­свід­че­ні охо­рон­ці, які не зна­ють, що в усьо­му сві­ті мо­жна за­хо­ди­ти в му­зеї та га­ле­реї з ди­тя­чим ві­зо­чком. Крім то­го, у пра­ви­лах не­має за­бо­ро­ни на ди­тя­чі ві­зо­чки (а як­би та­кий пункт і був — це пря­ма до­ро­га до су­до­вих по­зо­вів за озна­кою дис­кри­мі­на­ції). Крім то­го, PinchukArtCentre від­кри­тий для лю­дей на ін­ва­лі­дних віз­ках, а ди­тя­чий ві­зо­чок зна­чно вуж­чий і більш ма­нев­ре­ний. Але ж ні, з ним не мо­жна.

У той день Оле­ксан­дра так і не змо­гла до­дзво­ни­ти­ся до адмі­ні­стра­то­ра, щоб ді­зна­ти­ся при­чи­ну від­мо­ви. До неї ні­хто не ви­йшов із по­ясне­н­ня­ми. Вже пі­зні­ше во­на на­пи­са­ла кіль­ка ли­стів ке­рів­ни­цтву ін­сти­ту­ції і отри­ма­ла від­по­відь. Ось ури­вок: «Ми дій­сно про­си­мо від­ві­ду­ва­чів арт-цен­тру за­ли­ша­ти ди­тя­чі ві­зо­чки на пер­шо­му по­вер­сі бі­ля охо­ро­ни. У пра­ви­лах, які ви ба­чи­ли на вхо­ді, за­зна­че­но, що вхід із гро­мі­зд­ки­ми ре­ча­ми не до­зво­ля­є­ться. Це об­умов­ле­но ар­хі­те­ктур­ни­ми осо­бли­во­стя­ми істо­ри­чної бу­дів­лі, які на­кла­да­ють пев­ні обме­же­н­ня при пе­ре­су­ван­ні про­сто­ром арт-цен­тру, а та­кож тим, що на­ші ку­ра­то­ри на­ма­га­ю­ться ма­кси­маль­но на­бли­зи­ти ми­сте­цтво до від­ві­ду­ва­чів, щоб між ни­ми та творами не бу­ло перешкод. Ми ча­сто пред­став­ля­є­мо ін­ста­ля­ції та скуль­пту­ри ве­ли­ко­го роз­мі­ру, які мо­жуть бу­ти ви­пад­ко­во по­шко­дже­ні».

При­кме­тно, що з ма­лень­ки­ми ді­тьми, які вже не їздять у ві­зо­чках і які є більш ру­хли­ви­ми та актив­ни­ми, до му­зею вхід до­зво­ле­ний, а от ді­ти у ві­зо­чках не­суть, на дум­ку пра­ців­ни­ків арт-цен­тру, не­без­пе­ку для екс­по­на­тів. І тут хо­че­ться вко­тре по­дя­ку­ва­ти Му­зею Ха­нен­ків, де до­ві­ря­ють ба­тькам і до­пу­ска­ють ма­лю­ків ма­кси­маль­но близь­ко до ми­сте­цтва.

Що ж до ар­хі­те­кту­ри, то в му­зеї обла­што­ва­ний до­во­лі ве­ли­кий ліфт, а за­ли про­сто­рі і зру­чні для пе­ре­су­ва­н­ня ві­зо­чком. Ту­ди, де є вузь­кі про­хо­ди чи спе­ци­фі­чні умо­ви для екс­по­зи­ції, ба­тьки з ві­зо­чка­ми і са­мі не пі­дуть.

Тож це справ­ді — про вра­зли­вість і кри­хкий стан. Про вра­зли­вість ба­тьків з ма­лю­ка­ми у су­спіль­стві і про кри­хкість та­ко­го «екс­по­на­та» як ре­пу­та­ція куль­тур­ної ін­сти­ту­ції.

УСІ РІВ­НІ, АЛЕ ХТОСЬ РІВНІШИЙ

Цей ви­па­док Оле­ксан­дра Во­дни­цька опи­са­ла у со­цме­ре­жах, зокре­ма, у Facebook-гру­пі «Ки­їв, дру­жній до ба­тьків і ма­лю­ків». Це не пер­ший ви­па­док, ко­ли пу­блі­чні за­кла­ди — при­ва­тні та дер­жав­ні — дис­кри­мі­ну­ють мо­ло­дих ба­тьків, не до­зво­ля­ю­чи їм зай­ти все­ре­ди­ну з ві­зо­чком чи на­віть з ма­лень­ки­ми ді­тьми. Але ця си­ту­а­ція осо­бли­ва, бо йде­ться про ве­ли­ку куль­тур­ну ін­сти­ту­цію, яка спи­ра­є­ться на між­на­ро­дні стан­дар­ти і пра­кти­ки і від якої най­мен­ше очі­ку­єш дис­кри­мі­на­ції. Тож під час обго­во­ре­н­ня цьо­го ви­пад­ку ба­тьки ви­рі­ши­ли ор­га­ні­зу­ва­ти акцію під­трим­ки Оле­ксан­дри і ра­зом від­сто­я­ти свої пра­ва. Тож 1 сер­пня близь­ко двох де­ся­тків мам з ві­зо­чка­ми ста­ли у чер­гу на ви­став­ку «Кри­хкий стан».

«До си­ту­а­ції з PinchukArtCentre я на­віть не ду­ма­ла, що це про­бле­ма — при­вез­ти ди­ти­ну на віз­ку. Але пі­сля цьо­го ви­пад­ку у со­цме­ре­жах ба­тьки по­ча­ли пи­са­ти, що їх не пу­ска­ли в апте­ку, по­лі­клі­ні­ку, шко­лу. Я ні­ко­ли ра­ні­ше не сти­ка­ла­ся з цим ви­дом дис­кри­мі­на­ції. Ми від­ві­да­ли без­ліч му­зе­їв з ко­ля­скою, по­чи­на­ю­чи з пер­шо­го мі­ся­ця жи­т­тя Аль­бі­ни, а оскіль­ки во­на на­ро­ди­ла­ся за­кор­до­ном, ні­яких про­блем з цим не бу­ло, — роз­по­від­ає Оле­ксан­дра Во­дни­цька. — Ми бу­ли в Perez Art Museum (США), у всіх га­ле­ре­ях ра­йо­ну Wynwood Art District (США), по по­вер­нен­ню у Ки­їв ми від­ві­ду­ва­ли «Ми­сте­цький Ар­се­нал», ІЗОЛЯЦІЮ, На­ціо­наль­ний ху­до­жній му­зей Укра­ї­ни. Му­зей Ха­нен­ків вза­га­лі про­по­нує спе­ці­аль­ні екскур­сії в про­е­кті «Куль­тур­ний де­крет» і для зру­чно­сті ба­тьків і ма­лю­ків на­дає ві­зо­чки в ко­ри­сту­ва­н­ня. Не­що­дав­но ми зно­ву по­до­ро­жу­ва­ли з донь­кою і бу­ли в Museo de Arte de Puerto Rico (Пу­ер­то-Рі­ко), де у за­лі з су­ча­сним ми­сте­цтвом одним із екс­по­на­тів бу­ли скля­ні ста­кан­чи­ки з во­дою, роз­став­ле­ні на під­ло­зі — і теж не бу­ло жо­дних пре­тен­зій до на­шо­го ві­зо­чка. Тож хо­че­ться отри­ма­ти від­по­відь, чо­му все-та­ки не мо­жна з ко­ля­ска­ми при­хо­ди­ти в PinchukArtCentre, якщо в ін­ва­лі­дно­му крі­слі мо­жна, і з ді­тка­ми, які хо­дять, теж. Ми не ви­ма­га­є­мо яки­хось спе­ці­аль­них при­ві­ле­їв для ба­тьків з ма­лень­ки­ми ді­тьми, але хо­че­мо до­три­ма­н­ня на­ших прав».

«Ко­ли ста­ла­ся ця си­ту­а­ція, це силь­но нас обу­ри­ло. Як лю­дей, які на­ма­га­ю­ться жи­ти актив­но та які пра­цю­ють над тим, щоб про­стір був дру­жнім для ба­тьків і ма­лю­ків. Осо­бли­во то­му, що ця куль­тур­на ін­сти­ту­ція де­кла­рує, що спо­від­ує єв­ро­пей­ські цін­но­сті. А для нас єв­ро­пей­ські цін­но­сті — це не тіль­ки екс­по­зи­ції сві­то­во­го рів­ня. Це, пе­ре­д­усім, та­кі цін­но­сті як до­сту­пність, ін­клю­зія і рів­ні мо­жли­во­сті, — ко­мен­тує Оль­га Мир­ца­ло, за­снов­ни­ця Facebook-спіль­но­ти «Ки­їв, дру­жній до ба­тьків і ма­лю­ків», іні­ці­а­тор­ка кі­но­се­ан­сів для мам з ма­лю­ка­ми у «Жов­тні», ма­ма дво­рі­чно­го Лев­ка.

«Я — ма­ма з віз­ком, для ме­не пи­та­н­ня мо­біль­но­сті і до­сту­пно­сті — одне з го­лов­них. Щоб я ра­зом з ди­ти­ною мо­гла ді­ста­ти­ся всю­ди, ку­ди ме­ні тре­ба і де ме­ні ці­ка­во, щоб ди­ти­на зро­ста­ла в ото­чен­ні куль­ту­ри, щоб у на­шо­му жит­ті бу­ли не ли­ше дім і ди­тя­чий май­дан­чик, — го­во­рить Оле­на Гон­ча­рен­ко, ма­ма дво­рі­чної Со­ло­мії. — Я при­йшла на цю акцію, бо ме­не вся ця істо­рія обу­ри­ла і за­сму­ти­ла».

До­ки ма­ми з ві­зо­чка­ми зби­ра­ли­ся бі­ля вхо­ду до PinchukArtCentre, ви­я­ви­ло­ся, що ін­сти­ту­ція за де­сять днів пе­ре­гля­ну­ла свою по­лі­ти­ку і ви­рі­ши­ла впу­сти­ти всіх мам з ві­зо­чка­ми. Це ста­ло при­єм­ною не­спо­ді­ван­кою для уча­сниць акції. Вві­чли­ві охо­рон­ці до­по­ма­га­ли за­но­си­ти ві­зо­чки з ма­лю­ка­ми до бу­дів­лі, до­ла­ю­чи схо­ди. Бу­ло ра­ді­сно усві­дом­лю­ва­ти, що ін­сти­ту­ція від­сте­жує си­ту­а­цію і на­ма­га­є­ться щось ви­пра­ви­ти. Вже за­йшов­ши до бу­дів­лі, від­ві­ду­ва­чки ді­зна­ли­ся, що мо­жуть огля­ну­ти... ли­ше че­твер­тий по­верх. І ще шо­стий, де ка­фе, теж від­кри­тий для них. А дру­гий, тре­тій і п’ятий по­вер­хи з екс­по­зи­ці­єю для них за­кри­ті. Ви­йшли та­кі со­бі «по­тьом­кін­ські се­ла». Жур­на­лі­сти, які зні­ма­ли бі­ля вхо­ду в центр, по­ба­чи­ли, що мам за­пу­ска­ють і ще й до­по­ма­га­ють їм. До­звіл на зйом­ку все­ре­ди­ні жур­на­лі­стам не да­ли, тож там зні­мав ли­ше опе­ра­тор від PinchukArtCentre.

КО­ЛИ ДИС­КРИ­МІ­НА­ЦІЮ МАСКУЮТЬ ПІД ТУРБОТУ

Огля­нув­ши єди­ний до­зво­ле­ний по­верх екс­по­зи­ції, уча­сни­ці акції спу­сти­ли­ся на дру­гий по­верх, де роз­мі­щу­є­ться адмі­ні­стра­ція за­кла­ду. Хо­ті­ли отри­ма­ти ар­гу­мен­то­ва­ну від­по­відь, чо­му не мо­жуть огля­ну­ти всю ви­став­ку. До них ви­йшла ме­не­джер з осві­тніх про­е­ктів арт-цен­тру Оль­га Ши­шло­ва. Тут вар­то від­зна­чи­ти, що у PinchukArtCentre справ­ді є чу­до­ві по­дії, ле­кції, екскур­сії та про­гра­ми для ді­тей, зокре­ма для ді­тей з ін­ва­лі­дні­стю. І Оль­га Ши­шло­ва чу­до­во їх про­во­дить. Втім, на по­став­ле­ні ба­тька­ми за­пи­та­н­ня, мав би від­по­від­а­ти хтось із ке­рів­ни­цтва.

Як по­ясни­ла Оль­га Ши­шло­ва, екс­по­на­ти на дру­го­му, тре­тьо­му і п’ято­му по­вер­хах мо­жуть бу­ти не­без­пе­чни­ми для мам і ді­тей (а для ін­ших від­ві­ду­ва­чів?), ді­ти у ві­зо­чках мо­жуть бу­ти не­без­пе­чни­ми для екс­по­на­тів (а від­ві­ду­ва­чі, які ро­блять сел­фі на тлі ро­біт, і ді­ти, які са­мо­стій­но бі­га­ють за­ла­ми?). І ще обме­же­н­ня до­сту­пу до де­яких екс­по­на­тів є рі­ше­н­ням ку­ра­то­рів і ми­тців (на­при­клад, Ма­ри­на Абра­мо­вич ста­вить ві­ко­ве обме­же­н­ня для від­ві­ду­ва­чів — ли­ше лю­ди стар­ші 12 ро­ків). Пра­ців­ни­ки за­кла­ду щи­ро не ро­зу­мі­ють, що це є дис­кри­мі­на­ці­єю і що во­ни не впов­но­ва­же­ні ко­мусь до­зво­ля­ти, а ко­мусь за­бо­ро­ня­ти віль­но пе­ре­су­ва­ти­ся ви­став­кою. Крім то­го, цей мо­мент є при­ни­зли­вим для ба­тьків, яких, оче­ви­дно, вва­жа­ють не­до­ста­тньо сер­йо­зни­ми та аде­ква­тни­ми, щоб кон­тро­лю­ва­ти сво­їх ді­тей і ба­чи­ти не­без­пе­ку для се­бе та ма­лю­ків.

«Ми хо­че­мо віль­но­го пе­ре­су­ва­н­ня гро­мад­ським про­сто­ром згі­дно за­ко­ну про за­по­бі­га­н­ня дис­кри­мі­на­ції. Лю­ди, які ро­би­ли ва­ші екс­по­зи­ції, пе­ре­бу­ва­ють у за-

ко­но­дав­чо­му про­сто­рі Укра­ї­ні і по­вин­ні від­по­від­но до за­ко­ну фор­му­ва­ти свої пра­ви­ла без­пе­ки. Те, що ви обме­жу­є­те на­ше пе­ре­су­ва­н­ня в пу­блі­чно­му про­сто­рі, є дис­кри­мі­на­ці­єю. Ви дис­кри­мі­ну­є­те нас за сі­мей­ним ста­ном, то­му що ми — ма­ми, ми з ві­зо­чка­ми, і ви нас не пу­ска­є­те. Ви мо­же­те не пу­сти­ти ме­не у свій при­ва­тний бу­ди­нок, але сю­ди, згі­дно з укра­їн­ським за­ко­но­дав­ством, ви не ма­є­те пра­ва ме­не не пу­сти­ти», — звер­ну­ла­ся Оль­га Мир­ца­ло до Оль­ги Ши­шло­вої.

«Є пра­ви­ла, які про­пи­са­ні на­шою слу­жбою без­пе­ки, ку­ра­то­ра­ми і ди­ре­кто­ром. Якщо ви хо­че­те окре­мої ор­га­ні­зо­ва­ної екскур­сії, щоб прой­ти всі по­вер­хи з ві­зо­чка­ми, пи­шіть ли­ста, і ми ор­га­ні­зо­ва­но вас тут прийме­мо. Є спів­ро­бі­тни­ки, які слід­ку­ва­ти­муть за ва­шою без­пе­кою і без­пе­кою екс­по­на­тів. У нас ви­став­ки змі­ню­ю­ться до­во­лі ча­сто, і на ко­жній ви­став­ці є свої осо­бли­во­сті, на­віть сто­сов­но пе­ре­бу­ва­н­ня зви­чай­них лю­дей», — па­ри­ру­ва­ла Оль­га Ши­шло­ва.

Діа­лог не ві­дбув­ся. Пі­сля акції в уча­сниць за­ли­ши­ли­ся до­во­лі су­пе­ре­чли­ві вра­же­н­ня. З одно­го бо­ку, арт­центр час­тко­во пе­ре­гля­нув свої дис­кри­мі­на­цій­ні пра­ви­ла і пу­стив на ви­став­ку мам з ві­зо­чка­ми. З ін­шо­го — обме­же­н­ня і дис­кри­мі­на­ція все­ре­ди­ні за­кла­ду не зни­кли і на­штов­ху­ва­ли на дум­ку, а чи не бу­ла ця змі­на по­ве­дін­ки вла­што­ва­на для жур­на­лі­стів? Ма­ми так і не отри­ма­ли від­по­віді, чо­му не мо­жна за­хо­ди­ти з ві­зо­чка­ми, а пред­став­ни­ки за­кла­ду так і не зро­зумі­ли, в чо­му по­ля­гає дис­кри­мі­на­ція.

«У нас ду­же ба­га­то мо­ло­дих ба­тьків, які не зна­ють сво­їх прав. І ду­же ча­сто уста­но­ви, які на­кла­да­ють ці обме­же­н­ня, так са­мо не зна­ють, що во­ни по­ру­шу­ють пра­ва ба­тьків, — під­су­мо­вує Оль­га Мир­ца­ло. — Перш за все, від са­мих ба­тьків за­ле­жить, як до них бу­де ста­ви­ти­ся су­спіль­ство. І у та­ких ви­пад­ках го­лов­не — не мов­ча­ти».

ФО­ТО БОРИСА КОРПУСЕНКА

ФО­ТО БОРИСА КОРПУСЕНКА

ФО­ТО АВ­ТО­РА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.