«Зна­н­ня — це осно­ва на­ціо­наль­ної без­пе­ки»

У рам­ках Лі­тньої шко­ли жур­на­лі­сти­ки «Дня» від­бу­ла­ся зу­стріч із ко­ли­шнім ме­ром Лу­ган­ська та екс-го­ло­вою Лу­ган­ської ОДА Оле­ксі­єм ДАНИЛОВИМ

Den (Ukrainian) - - Подробиці -

Оле­ксандр САВЧЕНКО, Лі­тня шко­ла жур­на­лі­сти­ки «Дня»-2017

Що укра­їн­ці зна­ють про се­бе і чи го­то­ві во­ни вчи­ти­ся на вла­сних по­мил­ках? Го­ло­ва гро­мад­ської ор­га­ні­за­ції «Су­спіль­не око» Оле­ксій Да­ни­лов пе­ре­ко­на­ний, що в укра­їн­ців по­ки що з цим — про­бле­ма. Не всі усві­дом­лю­ють не ли­ше гли­би­ну істо­ри­чно­го ко­рі­н­ня сво­єї на­ції, але й не ці­кав­ля­ться тим, що у них «під но­га­ми» сьо­го­дні. Да­ни­лов був і ме­ром, і го­ло­вою обла­сті на Лу­ган­щи­ні в над­скла­дні й не­о­дно­зна­чні пе­рі­о­ди. На йо­го очах ре­гіон бу­кваль­но від­да­ли на по­та­лу кон­кре­тним кла­нам, і по­ча­лась чер­го­ва хви­ля зро­сій­ще­н­ня зе­мель Дон­ба­су вже в умо­вах на­чеб­то не­за­ле­жно­сті Укра­ї­ни. Чо­му так ста­ло­ся? Які на­слід­ки? І як ви­хо­ди­ти з си­ту­а­ції?

«ДО­КИ НЕ ПРИЙДЕ КЕРМАНИЧ, ЯКИЙ ПОЧНЕ ЗА­ЙМА­ТИ­СЯ СПРАВАМИ СА­МЕ ДЕР­ЖА­ВИ, НІ­ЧО­ГО НЕ БУ­ДЕ»

Ва­лен­тин ТОРБА: — Якщо звер­ну­ти­ся до на­шої спіль­ної бі­ди — вій­ни, то хто і ко­ли, на ва­шу дум­ку, від­крив две­рі во­ро­гу до на­шої осе­лі?

— Ми на ба­га­то ре­чей про­сто не звер­та­ли ува­ги, ду­же по­верх­не­во ста­ви­ли­ся до істо­рії й ро­зу­мі­н­ня при­чин­но-на­слід­ко­вих зв’яз­ків. Я пе­ре­ко­на­ний, що Ку­чма не має пра­ва пред­став­ля­ти Укра­ї­ну в Мін­ську. То­му що сво­го ча­су, ко­ли в 1994 ро­ці ми під­пи­су­ва­ли Бу­да­пешт­ський ме­мо­ран­дум, який, по су­ті, є ли­ше де­кла­ра­ці­єю, то за цим ме­мо­ран­ду­мом обов’яз­ко­во ма­ла бу­ти ухва­ле­на ще й від­по­від­на уго­да. Це мав ро­би­ти то­ді­шній пре­зи­дент, але цьо­го не від­бу­лось. Як­би під­пи­са­ли уго­ду, то, мо­жли­во, сьо­го­дні ми б ма­ли ін­шу си­ту­а­цію.

Дру­га річ, яку я хо­чу ска­за­ти, — це про на­шу на­дмір­ну за­хо­пле­ність Єв­ро­со­ю­зом. Во­ни, без­умов­но, на­ші пар­тне­ри, але нім­ців ці­ка­вить Ні­меч­чи­на, фран­цу­зів — Фран­ція, а ро­сі­ян — Ро­сія. Це при­ро­дна річ. А укра­їн­ців має ці­ка­ви­ти Укра­ї­на. Це сто­су­є­ться на­шої гли­бин­ної істо­рії, куль­тур­но­го на­дба­н­ня, на­ціо­наль­ної пам’яті і, зре­штою, на­ціо­наль­ної іден­ти­фі­ка­ції.

У нас, на пре­ве­ли­кий жаль, існує по­верх­не­вий по­гляд на по­дії, які від­бу­ва­ли­ся у 2013 ро­ці: їх по­мил­ко­во називають ре­во­лю­ці­єю. Ні­якої ре­во­лю­ції не бу­ло. То­му що, по-пер­ше, ре­во­лю­ція — це змі­на по­лі­ти­чно­го устрою, чо­го у нас не від­бу­ло­ся, а по-дру­ге — змі­на вла­сни­ків. У нас вла­сни­ка­ми кра­ї­ни як бу­ли олі­гар­хи, так і за­ли­ши­лись. Якщо не­має змі­ни си­сте­ми, то на­вряд чи бу­де щось вза­га­лі змі­ню­ва­ти­ся.

В.Т.: — Але спро­ба де­мон­ту­ва­ти си­сте­му за до­по­мо­гою пов­ста­н­ня при на­яв­но­сті во­ро­га, як ми ба­чи­мо, мо­жуть при­зве­сти до не­по­прав­них на­слід­ків.

— Пи­та­н­ня но­мер один — це ін­фор­мо­ва­ність на­се­ле­н­ня. Я пі­шов із си­сте­ми вла­ди у 2007 ро­ці сві­до­мо, то­му що ро­зу­мів, що там на­вряд чи за тих умов мо­жна щось змі­ню­ва­ти. До­ки не прийде керманич, який почне за­йма­ти­ся справами са­ме дер­жа­ви, ні­чо­го не бу­де. А для цьо­го по­трі­бне дер­жав­не ми­сле­н­ня — не про­сто тор­гів­ця чи ди­ре­кто­ра за­во­ду. Для цьо­го по­трі­бно ми­сли­ти мас­шта­бно, ка­те­го­рі­я­ми істо­рії й на­ціо­наль­ної пам’яті. На­род у свою чер­гу має ці­ка­ви­ти­ся ре­аль­ним ста­ном ре­чей. Адже за­раз лю­ди фа­кти­чно не ма­ють до­сте­мен­ної ін­фор­ма­ції, що са­ме від­бу­ва­є­ться в кра­ї­ні. І це при то­му, що ми на­чеб­то жи­ве­мо в еру ін­фор­ма­цій­них те­хно­ло­гій.

«ВЛА­ДА ВОЛІЄ ТРИ­МА­ТИ БІЛЬ­ШІСТЬ УКРА­ЇН­ЦІВ У НЕЗНАННІ»

Юлія КАРМАНСЬКА, Схі­дно­єв­ро­пей­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні Ле­сі Укра­їн­ки: — Які на­строї па­ну­ва­ли у схі­дних ре­гіо­нах на по­ча­тку 1990-х ро­ків — одра­зу пі­сля про­го­ло­ше­н­ня не­за­ле­жно­сті? Чи фор­му­ва­ла­ся за ці ро­ки на Дон­ба­сі якась окре­ма іден­ти­чність і з чи­єї по­да­чі від­бу­ва­ло­ся роз­ді­ле­н­ня Схі­дної та За­хі­дної Укра­ї­ни?

— Звер­не­мось до істо­рії про те, як фор­му­ва­ла­ся те­ри­то­рія До­не­цької та Лу­ган­ської обла­стей. Там бу­ло чо­ти­ри пе­рі­о­ди фор­му­ва­н­ня — йде­ться про остан­ні кіль­ка сто­літь. Спо­ча­тку бу­ли ро­сій­сько­ту­ре­цькі вій­ни, ко­ли по­трі­бні бу­ли «ча­вун­ні ядра» для вій­ни в Кри­му. То­ді, на­при­кін­ці ХVIII сто­лі­т­тя, по­ча­ли актив­но з’яв­ля­ти­ся по­се­ле­н­ня. До то­го там зде­біль­шо­го був ди­кий степ, хо­ча, зви­чай­но, лю­ди жи­ли в тих мі­сцях і в більш дав­ні ча­си. Пі­сля то­го, як вій­на за­кін­чи­ла­ся, ро­бо­ти не бу­ло, по­се­ле­н­ня по­ча­ли по­ти­хень­ку за­не­па­да­ти.

Дру­гий пе­рі­од по­чав­ся в ХIX ст. — пі­сля від­мі­ни крі­па­цтва в 1861 ро­ці. То­ді здій­сню­ва­ла­ся чер­го­ва хви­ля за­се­ле­н­ня те­ри­то­рії Дон­ба­су.

Зго­дом роз­по­ча­ла­ся про­ми­сло­ва ре­во­лю­ція, і Дон­бас став за­без­пе­чу­ва­ти по­тре­би в ру­ді, ме­та­лі то­що. Це вже тре­тій етап. Все це сти­му­лю­ва­ло осво­є­н­ня ре­гіо­ну, де мен­таль­ність на­пря­му бу­ла за­ле­жна від умов пра­ці. З’яви­ли­ся ко­паль­ні, з’яви­ли­ся ме­та­лур­гій­ні за­во­ди. Але пі­сля ре­во­лю­ції 1917 ро­ку ця те­ри­то­рія зно­ву ста­ла за­не­па­да­ти. Про це ма­ло хто знає, але це факт. По­тім — гро­ма­дян­ська вій­на, Го­ло­до­мор, Дру­га сві­то­ва вій­на 1939 — 1945 ро­ків бу­кваль­но шква­лом про­не­сли­ся ци­ми зем­ля­ми. І ли­ше пі­сля Дру­гої сві­то­вої Ра­дян­ський Со­юз по­чав від­ро­джу­ва­ти ву­гіль­ну про­ми­сло­вість на Дон­ба­сі. Ву­гі­л­ля ста­ло хлі­бом про­ми­сло­во­сті — на ша­хти їха­ли з усіх ку­то­чків Ра­дян­сько­го Со­ю­зу, в то­му чи­слі і з За­хі­дної Укра­ї­ни. Мій та­то, на­при­клад, при­їхав пра­цю­ва­ти із Хмель­ни­цької обла­сті.

Че­твер­тий етап роз­ви­тку ре­гіо­ну пов’яза­ний із вій­сько­вою та хі­мі­чною про­ми­сло­ві­стю. Ли­си­чан­ський на­фто­пе­ре­ро­бний за­вод, Сє­ве­ро­до­не­цький «АЗОТ», Ру­бі­жан­ський «кра­сі­тєль», як йо­го називають, — всі ці за­во­ди бу­ли уосо­бле­н­ням но­вої істо­ри­чної хви­лі Дон­ба­су. На цих те­ри­то­рі­ях із 1970-х ро­ків по­ча­ло бу­ду­ва­ти­ся ба­га­то під­зем­них вій­сько­вих за­во­дів, в то­му чи­слі се­кре­тних об’єктів. Як ві­до­мо, пі­сля роз­па­ду Ра­дян­сько­го Со­ю­зу ду­же ве­ли­ка кіль­кість лю­дей ли­ши­ла­ся ро­бо­ти. І дер­жа­ва за­мість то­го, щоб ни­ми за­йма­ти­ся, пра­це­вла­што­ву­ва­ти, ки­ну­ла їх на­при­зво­ля­ще.

Сво­го ча­су Ку­чма вва­жав (це вже ча­си не­за­ле­жно­сті), що ву­гі­л­ля нам не тре­ба, бо во­но ко­штов­не, а ро­сій­ський газ для нас бу­де май­же без­ко­штов­ний. Це бу­ла стра­те­гі­чна по­мил­ка. Ро­сія ці­єю по­мил­кою ско­ри­ста­ла­ся на свою ко­ристь. Ро­сі­я­ни, на­при­клад, по­ча­ли спла­чу­ва­ти вій­сько­во­слу­жбов­цям вій­сько­ві пен­сії. Ма­ло хто про це знає, але на­ші вій­сько­ві по­ча­ли отри­му­ва­ти дві пен­сії. Кремль зав­дя­ки цим пен­сі­ям фа­кти­чно за­вер­бу­вав ду­же ба­га­то вій­сько­вих. То­ді ро­сій­ська про­па­ган­да на схо­ді Укра­ї­ни теж по­чу­ва­ла се­бе до­сить віль­но, що да­ва­ло мо­жли­вість на­ві­ю­ва­ти мі­сце­вим жи­те­лям оман­ли­ві сте­ре­о­ти­пи, на кшталт то­го, що Дон­бас го­дує всю кра­ї­ну. В 2013 ро­ці, ко­ли ще не бу­ло вій­ни, у рей­тин­гу обла­стей за об­ся­гом зі­бра­них по­да­тко­вих пла­те­жів до зве­де­но­го бю­дже­ту Укра­ї­ни мо­жна по­ба­чи­ти, що Лу­ган­ська область бу­ла на 16 мі­сці, а До­не­цька — на 19-му.

Цю ін­фор­ма­цію до лю­дей тре­ба бу­ло до­во­ди­ти вча­сно і в пов­ній мі­рі для тве­ре­зо­го усві­дом­ле­н­ня вла­сних пер­спе­ктив. Але, му­шу ска­за­ти, що й за­раз вла­да воліє три­ма­ти біль­шість укра­їн­ців у незнанні.

«МИ МА­Є­МО ВИ­ХО­ДИ­ТИ З УСВІ­ДОМ­ЛЕ­Н­НЯ ТО­ГО, ЩО ДОН­БАС — НА­ША ЗЕМ­ЛЯ»

Лю­бов РИБАЛКО, Оде­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет іме­ні І. І. Ме­чни­ко­ва: — Чо­му, на ва­шу дум­ку, не да­ли за­хи­сти­ти Дон­бас у 2014 ро­ці, ко- ли у вій­сько­вих бу­ли ре­аль­ні мо­жли­во­сті зай­ти і від­сто­я­ти Лу­ганськ та ін­ші мі­ста, за­мість цьо­го їм бу­ла да­на ко­ман­да від­сту­пи­ти?

— Що ми до­сте­мен­но зна­є­мо про си­ту­а­цію і по­дії 2014 ро­ку? Ду­же ма­ло, хо­ча від­бу­ва­ло­ся все це ли­ше три ро­ки то­му. Ми не зна­є­мо, чим са­ме шан­та­жу­вав Пу­тін світ і які са­ме від­бу­ва­ли­ся пе­ре­мо­ви­ни за ла­штун­ка­ми. Дру­гий мо­мент — в яко­му ста­ні зна­хо­ди­ли­ся на­ші Зброй­ні си­ли? Сьо­го­дні ми тро­хи огов­та­ли­ся, але що ми ма­ли то­ді? На мою дум­ку, Укра­ї­ні все ж та­ки тре­ба бу­ти більш зав­зя­тою. Не ска­жу на­ха­бною, бо на­ха­бно се­бе по­во­дить ро­сій­ський оку­пант, але ми ма­є­мо весь час ви­хо­ди­ти з усві­дом­ле­н­ня то­го, що це на­ша зем­ля.

Ро­сія бре­ше на весь світ і шан­та­жує весь світ. Чи мо­жна їх пе­ре­ви­хо­ва­ти? Це про­сто не­мо­жли­во. То­му нам са­мим тре­ба ви­бу­до­ву­ва­ти вла­сну стра­те­гію по­ве­дін­ки на ро­ки і сто­лі­т­тя. Для цьо­го не­об­хі­дно зна­ти не ли­ше се­бе, а й во­ро­га. Ось низ­ка цифр у тен­ден­ції. З 1991 ро­ку до сьо­го­дні укра­їн­ців в Укра­ї­ні ста­ло на 10 млн мен­ше, а ро­сі­ян у РФ ста­ло тіль­ки на 4 млн мен­ше. Чо­му? Во­ни кра­ще за нас жи­вуть? На­справ­ді від­по­відь по­ля­гає в то­му, що му­суль­ман­ське на­се­ле­н­ня РФ має ве­ли­ку чи­сель­ність. Сьо­го­дні кіль­кість му­суль­ман, які слу­жать у ро­сій­ській ар­мії, на­ба­га­то біль­ша, ніж кіль­кість етні­чних ро­сі­ян. Це ве­ли­че­зна за­гро­за для са­мої Ро­сії. Пу­тін це ро­зу­міє, то­му й спря­мо­вує ува­гу на Укра­ї­ну. Вій­на про­ти Укра­ї­ни до­зво­ляє йо­му фо­к­усу­ва­ти­ся на нас, від­прав­ля­ти на на­ші зем­лі свою го­ло­ту, зре­штою — він має на ме­ті за­хо­пи­ти на­шу дер­жа­ву. Але цьо­го ні­ко­ли не ста­не­ться. Істо­рія це до­во­дить.

До ре­чі, хто знає, звід­ки фра­за «Хто не ска­че, той мо­скаль»? Це ста­ло­ся пі­сля то­го, як за­кін­чи­ла­ся Дру­га сві­то­ва вій­на, ко­ли на­ші хло­пці з УПА бу­ли на Га­ли­чи­ні, Во­ли­ні й їх пе­ре­слі­ду­ва­ло НКВД. У них бу­ли ка­мін­ці, по яких во­ни стри­ба­ли, щоб не бу­ло мо­кро­го слі­ду пі­сля до­щу, а ро­сі­я­ни чов­га­ли, бо во­ни зви­кли так — слі­ди­ти бру­дом. То­му на­віть, якщо че­кіст пе­ре­в­дя­гав­ся у фор­му УПА, йо­го мо­жна бу­ло «роз­ку­си­ти» зокре­ма по та­кій по­ве­дін­ці.

«МИ МА­Є­МО НАПЕРЕД РОЗУМІТИ, ЩО БУ­ДЕ ПІ­СЛЯ ТО­ГО, ЯК ПУ­ТІН ПІ­ДЕ З ДОН­БА­СУ»

Ка­рі­на ХАЧАТАР’ЯН, Сум­ський дер­жав­ний уні­вер­си­тет: — Ко­ли Дон­бас бу­де звіль­не­ний, яким ви ба­чи­те про­цес при­ми­ре­н­ня? Чи змо­жуть лю­ди, яких на сьо­го­дні­шній день вва­жа­ють вну­трі­шні­ми пе­ре­се­лен­ця­ми, жи­ти ра­зом із ти­ми, хто під­три­му­вав «ЛНР»? Яку по­лі­ти­ку слід про­во­ди­ти на те­ри­то­рії Дон­ба­су для йо­го ре­ін­те­гра­ції?

— По­лі­ти­ка ре­ін­те­гра­ції Дон­ба­су ду­же про­ста — хто не пра­цює, той не їсть. Це — фун­да­мен­таль­на річ, і сто­су­є­ться тих, у ко­го не­ма ба­жа­н­ня пра­цю­ва­ти й за­без­пе­чу­ва­ти се­бе, а є ба­жа­н­ня від ко­гось щось отри­му­ва­ти. Ми не ма­є­мо пра­ва го­во­ри­ти, що на Дон­ба­сі всі — ле­да­рі, які че­ка­ли від Ро­сії по­да­чок. Там ду­же ба­га­то ро­бо­тя­щих лю­дей. І Укра­ї­на по­вин­на до­ве­сти, що для тих, хто хо­че бу­ду­ва­ти своє май­бу­тнє, в на­шій кра­ї­ні є від­по­від­ні пер­спе­кти­ви.

До­по­ки Ро­сій­ська Фе­де­ра­ція не роз­ва­ли­ться, я не ба­чу, як Пу­тін пі­де з Дон­ба­су. Але ми му­си­мо вже наперед розуміти, що бу­де пі­сля то­го, як він пі­де з Дон­ба­су? Яки­ми ма­ють бу­ти на­ші на­сту­пні кро­ки? По-пер­ше, ми не по­вин­ні за­бу­ва­ти про Крим. По-дру­ге, всі укра­їн­ці чі­тко ма­ють усві­дом­лю­ва­ти, що їх че­кає у віль­ній Укра­ї­ні. Це сто­су­є­ться і тих, хто під­три­мав вла­ду оку­пан­та. Ко­ли роз­ва­лю­вав­ся СРСР, бу­ло ба­га­то лю­дей, які під­три­му­ва­ли ко­му­ні­стів і ко­ли­шню вла­ду. Але ж не мо­жна бу­ло їх за це ка­ра­ти... Так са­мо і за­раз. За ви­ня­тком тих, хто вби­вав, у ко­го ру­ки в кро­ві, тут не має бу­ти ні­якої ам­ні­стії.

Ви пам’ята­є­те, був та­кий Стрєл­ков? А є кри­мі­наль­на спра­ва на цьо­го по­кидь­ка? Чо­му не­має за­о­чно­го ви­ро­ку по За­хар­чен­ку і Пло­тни­цько­му? Зре­штою, з ни­ми на­віть зу­стрі­ча­ю­ться в Мін­ську. Під Мін­ськи­ми уго­да­ми сто­їть під­пис Ку­чми по­ряд із під­пи­сом За­хар­чен­ка і Пло­тни­цько­го. Ска­жіть, будь ла­ска, як це так?

«МИ ДОКОРІННО МА­Є­МО ЗМІ­НИ­ТИ СВОЄ СТАВЛЕННЯ ДО ОСВІ­ТИ, ДО ЗДО­БУ­Т­ТЯ ЗНАНЬ»

Ма­рія НИТКА, Львів­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет ім. І. Фран­ка: — Ни­ні­шня вій­на бу­ла бом­бою спо­віль­не­ної дії, яку за­кла­ли ще у 1990-х ро­ках. Яким є го­лов­ний фа­ктор, що по­сла­бив на­ші по­зи­ції обо­ро­ни?

— Без­умов­но, Ро­сія є агре­со­ром і оку­пан­том, але з на­шо­го бо­ку за ро­ки не­за­ле­жно­сті ні­чо­го не бу­ло зро­бле­но для то­го, щоб змі­цни­ти се­бе зсе­ре­ди­ни. І це сто­су­є­ться не ли­ше вій­сько­во­го по­тен­ці­а­лу. На мою дум­ку, одним із стра­те­гі­чних про­ра­хун­ків бу­ло зни­ще­н­ня си­сте­ми осві­ти, хо­ча цей фа­ктор не пов’язу­ють із обо­ро­ною. Я ж вва­жаю осві­ту одним із ва­жли­ві­ших фа­кто­рів на­ціо­наль­ної без­пе­ки. Нам тре­ба розуміти, що еко­но­мі­чно світ ру­ха­є­ться ду­же швид­ко. Ми ж від­ста­є­мо, бо в нас сьо­го­дні ви­ші не пра­цю­ють на май­бу­тнє. На­вча­н­ня ли­ши­ло­ся ста­ре, при цьо­му орі­єн­то­ва­не на отри­ма­н­ня гро­шей, а не на­да­н­ня знань. Спла­чу­є­те — і отри­му­є­те ди­плом. На­ві­що він у та­ко­му ра­зі по­трі­бен? Якщо ви сьо­го­дні спро­бу­є­те зна­йти фа­хів­ця — які­сно­го ін­же­не­ра, агро­но­ма, вам бу­де скла­дно це зро­би­ти. Про­те ми мо­же­мо зна­йти без­ліч юри­стів, еко­но­мі­стів, по­лі­то­ло­гів, ви­ба­чте, жур­на­лі­стів то­що. В цьо­му по­ля­гає про­бле­ма.

Скіль­ки лю­дей у нас пі­сля за­кін­че­н­ня де­ся­ти кла­сів на­вча­н­ня в Ра­дян­сько­му Со­ю­зі йшло в ін­сти­ту­ти, уні­вер­си­те­ти у від­со­тках? 33%. І цей по­ка­зник при­та­ман­ний усьо­му сві­то­ві: тре­ти­на лю­дей іде вчи­ти­ся у ви­щі на­вчаль­ні за­кла­ди, ще тре­ти­на йде за­йма­ти­ся про­фе­сій­ною осві­тою, а оста­н­ня тре­тя ча­сти­на — це лю­ди, які ні­ку­ди не йдуть, і це їхній ви­бір. Во­ни є у будь-яко­му су­спіль­стві. А ска­жіть, будь ла­ска, скіль­ки в нас за­раз лю­дей здо­бу­ли ви­щу осві­ту пі­сля за­кін­че­н­ня шко­ли? 85%. Усі во­ни ро­зум­ні й ком­пе­тен­тні спе­ці­а­лі­сти? Оче­ви­дно, що ні. У нас в ком­па­нії «Су­спіль­не око» є хло­пчик, яко­му 20 ро­ків. Це ге­ні­аль­на лю­ди­на. Так ось, він пров­чив­ся два ро­ки в уні­вер­си­те­ті, по­тім все це ки­нув і пі-

шов на кур­си про­гра­му­ва­н­ня. Пров­чив­ся він там два мі­ся­ці, ки­нув і пі­шов на­вча­ти­ся са­мо­стій­но. За рік він став про­фе­сіо­на­лом у сво­їй спра­ві. При цьо­му він має ве­ли­кий за­пас ча­су для ре­а­лі­за­ції се­бе та подаль­шо­го са­мо­на­вча­н­ня. Як ба­чи­мо, спра­ва не в на­яв­но­сті ди­пло­ма. От­же, зна­н­ня — це, якщо хо­че­те, осно­ва на­ціо­наль­ної без­пе­ки. В осно­ві дер­жав­ної пі­ра­мі­ди — осві­че­ний, сві­до­мий гро­ма­дя­нин.

Ще одна про­бле­ма, про яку ма­ло хто хо­че го­во­ри­ти. Не мо­же вчи­тель отри­му­ва­ти 3 — 4,5 ти­ся­чі за­ро­бі­тної пла­ти. За та­кі гро­ші за­раз вкрай скла­дно про­жи­ти. Сту­ден­то­ві до­по­ма­га­ють ба­тьки, а хто до­по­мо­же вчи­те­лю? Ко­ли за­пи­ту­ють, як так ста­ло­ся, що лю­дей по­ма­ни­ли гро­ши­ма, на­обі­ця­ли щось, і во­ни пі­шли за оку­пан­том, то му­шу на­га­да­ти: в Лу­ган­ській та До­не­цькій обла­стях вза­га­лі без­ро­бі­т­тя до вій­ни скла­да­ло 48%. Лю­ди ні­чим не займалися. Окрім то­го, зруй­но­ва­но си­сте­му осві­ти, зне­ці­не­но зна­н­ня, не­ма по­ва­ги до вче­н­ня. Ци­ми лю­дьми ду­же лег­ко ма­ні­пу­лю­ва­ти. От­же, ми докорінно ма­є­мо змі­ни­ти своє ставлення до осві­ти, до здо­бу­т­тя знань. У на­вчан­ні — ко­рінь усьо­го. Іна­кше мо­же хтось при­йти й ка­за­ти, як нам жи­ти, та во­ди­ти нас за но­са, зокре­ма нав’язу­ва­ти нам своє уяв­ле­н­ня про істо­рію та, зре­штою, про нас са­мих.

«КО­ЛИ КУЧМУ ОБИ­РА­ЛИ 1994 РО­КУ, ВІН КА­ЗАВ, ЩО БУДУВАТИМЕ З РО­СІ­ЄЮ МОСТИ. ПІ­СЛЯ ЦЬО­ГО БРАТАННЯ Й ПО­ЧА­ЛА­СЯ БІ­ДА»

Оле­ксандр САВЧЕНКО, стар­ший лей­те­нант Зброй­них сил Укра­ї­ни: — Як ви ста­ви­те­ся до тор­го­вель­ної бло­ка­ди оку­по­ва­них те­ри­то­рій?

— Я, по­чи­на­ю­чи з пер­шо­го дня, ко­ли став­ся цей без­лад, мав ду­же чі­тку по­зи­цію: по­трі­бно бу­ло за­кри­ти всі кор­до­ни. Ко­ли ми піджив­лю­є­мо еко­но­мі­ку оку­по­ва­них те­ри­то­рій укра­їн­ськи­ми гро­ши­ма, то як це на­зи­ва­є­ться? Ко­ла­бо­ра­ція.

Ю. К.: — Чи вар­то все-та­ки за­про­ва­ди­ти ві­зо­вий ре­жим із РФ?

— Якщо у нас існу­ють спец­слу­жби, то має бу­ти ре­єстр всіх, хто пе­ре­бу­ває на те­ри­то­рії Укра­ї­ни. Ме­ні бай­ду­же: ро­сі­я­нин він, узбек, ні­мець — я пе­ре­тнув кор­дон, в ме­не для цьо­го бе­руть мій па­спорт, де все вка­за­но, і во­ни ма­ють зна­ти, по­вер­нув­ся я чи ще не по­вер­нув­ся. Зре­штою, во­ни по­вин­ні мо­ні­то­ри­ти мої на­строї, мої на­хи­ли, мою по­ве­дін­ку. Це тре­ба бу­ло ро­би­ти ще за­зда­ле­гідь, і ні­чо­го тут стра­шно­го не­має. Ми ж пу­ска­є­мо ро­сі­ян, по­чи­на­ю­чи з 1991 ро­ку, «під со­усом», мов­ляв, «ми — бра­ти... » . Ко­ли Ку­чмe, на­при­клад, оби­ра­ли 1994 ро­ку, він ка­зав, що будуватиме з Ро­сі­єю мости, бо це — на­ші бра­ти то­що. Оце пі­сля то­го, як по­ча­лось це братання, і по­ча­лась бі­да. То­му ме­не ди­вує за­пі­зні­лість іні­ці­а­тив Оле­ксан­дра Тур­чи­но­ва.

«ТЕ, ЩО ВІД­БУ­ВА­Є­ТЬСЯ НА ДОН­БА­СІ, ЦЕ — НАСЛІДОК ТО­ГО, ЩО МИ СИСТЕМНО НЕ ЗАЙМАЛИСЯ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯМ»

Окса­на СКІЛЬСЬКА, При­кар­пат­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет ім. В. Сте­фа­ни­ка, Львів­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет ім. І. Фран­ка: — Сьо­го­дні ви за­йма­є­тесь про­е­ктом «Су­спіль­не око», що пра­гне на­да­ти мо­жли­вість гро­ма­дя­нам зро­зу­мі­ти ре­аль­ний стан справ у дер­жа­ві для уни­кне­н­ня ма­ні­пу­ля­цій. Зре­штою, ви до­сить від­вер­то і пря­мо на­зи­ва­є­те не ли­ше про­бле­ми в кра­ї­ні, а й кон­кре­тні прі­зви­ща. Чи на­ма­га­є­ться хтось «пе­ре­кри­ти по­ві­тря» вам?

— Ми не да­є­мо не­га­тив­ної ін­фор­ма­ції. Вся ін­фор­ма­ція, яка є, во­на тіль­ки по­зи­тив­на. Існує ре­аль­ний стан ре­чей і ро­зу­мі­н­ня, що з цим ро­би­ти. Ін­ша спра­ва, чи існує та­ке ро­зу­мі­н­ня у кер­ма­ни­чів. По­ки у нас не­має про­зо­рої, зро­зумі­лої та ясної для всіх си­сте­ми ко­ри­сту­ва­н­ня ін­фор­ма­ці­єю про ре­аль­ний стан, ми ні­чо­го не зро­би­мо. Пі­ке­ти, акції, фле­шмо­би — все це не має ні­яко­го які­сно­го ефе­кту для змін. Тіль­ки про­зо­рість, ясність і чі­ткий план роз­ви­тку. Як ми зна­є­мо, ко­ли вми­ка­єш сві­тло, тар­га­ни одра­зу роз­бі­га­ю­ться. То­му нам в Укра­ї­ні не­об­хі­дно «вві­мкну­ти сві­тло», щоб жо­дно­го «тар­га­на» не за­ли­ши­лось. Те, що від­бу­ва­є­ться за­раз на Дон­ба­сі, це наслідок то­го, що ми системно не займалися державотворенням. Гру­бо ка­жу­чи, ні­хто не вми­кав сві­тло.

ФО­ТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.