В по­шу­ках мо­ра­лі й ав­то­ри­те­тів

«Змі­ни­ти си­ту­а­цію мо­жна ли­ше під­ви­щив­ши вар­тість ін­те­ле­кту, знань, осві­ти», — екс­перт

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Іван КАПСАМУН, Ва­лен­тин ТОРБА, «День»

На­шу ува­гу при­вер­нув пост у FB Оле­ксія ДАВИДЕНКА. До сло­ва, ко­ли­шньо­го де­пу­та­та Ки­їв­ської мі­ської ра­ди. Оле­ксій на­пи­сав, що «в укра­їн­сько­му су­спіль­стві пра­кти­чно не за­ли­ши­ло­ся мо­раль­них ав­то­ри­те­тів» (скрін до­да­є­ться). Цим до­пи­сом ав­тор за­че­пив ду­же ва­жли­ву та чу­тли­ву те­му. Го­лов­не са­мо­му не впа­сти в мо­ра­лі­за­тор­ство. Про мо­раль­них ав­то­ри­те­тів в Укра­ї­ні го­во­рять ча­сто, однак на­вряд чи біль­шість з тих, хто по­си­ла­є­ться на них, за­ми­слю­ю­ться що­до змі­сту са­мо­го по­ня­т­тя і осо­бли­во­сті йо­го ви­ко­ри­ста­н­ня і зна­че­н­ня в на­шій кра­ї­ні.

■ «Я на­пи­сав цей пост, то­му що до кін­ця сам не мо­жу ро­зі­бра­тись — хто за­раз мо­же бу­ти для су­спіль­ства справ­жнім мо­раль­ним ав­то­ри­те­том і яким він має бу­ти, — ді­ли­ться дум­ка­ми з «Днем» Оле­ксій Да­ви­ден­ко. — В свій час, тре­ба ви­зна­ти, для ме­не пев­ною мі­рою мо­раль­ни­ми ав­то­ри­те­та­ми бу­ли де­я­кі лю­ди з Ро­сії. Але вій­на роз­би­ла ба­га­то ілю­зій що­до них. Ду­маю, що та­кі ж са­мі змі­ни в став­лен­ні до ба­га­тьох ро­сі­ян від­чу­ває і укра­їн­ське су­спіль­ство. Хо­ча, й в РФ за­ли­ша­ю­ться лю­ди, які є взір­цем мо­раль­ної стій­ко­сті, як, на­при­клад, Лія Ахе­джа­ко­ва».

■ «Я вва­жаю, що в свій час ро­сій­ська ін­те­лі­ген­ція са­кра­лі­зу­ва­ла се­бе. Во­ни по­зи­ціо­ну­ва­ли­ся як со­вість на­ції, — про­дов­жу­є­мо те­му з укра­їн­ським про­за­ї­ком, кри­ти­ком, лі­те­ра­ту­ро­знав­цем, пу­блі­ци­стом і ви­дав­цем Ми­хай­лом СЛАБОШПИЦЬКИМ. — Але, на­справ­ді, що то бу­ла за ро­сій­ська ін­те­лі­ген­ція? Во­ни ки­да­ли бом­би, за­йма­лась те­ро­ри­змом то­що. По­чи­на­ю­чи із Пу­шкі­на, Лер­мон­то­ва і за­кін­чу­ю­чи Сол­же­ни­ци­ним, во­ни існу­ва­ли в ім­пер­сько­му ди­скур­сі. То­му до­сить вра­зли­во на­зи­ва­ти ро­сій­ську ін­те­лі­ген­цію со­ві­стю на­ції і мо­раль­ни­ми ав­то­ри­те­та­ми. Укра­їн­ська ра­дян­ська ін­те­лі­ген­ція ви­ро­ста­ла в то­му ж клі­ма­ті. У су­спіль­ства то­ді за­бра­ли ре­лі­гію і по­ча­ли за­мі­ню­ва­ти так зва­ни­ми мо­раль­ни­ми ав­то­ри­те­та­ми. За­мість свя­ще­ни­ка при­йшов пи­сьмен­ник, який мав гу­ма­ні­зу­ва­ти вла­ду і по­вто­рю­ва­ти, що якщо вла­да не від Бо­га, то во­на від на­ро­ду».

■ Хто ж для ав­то­ра зга­да­но­го по­сту був або є мо­раль­ним ав­то­ри­те­том в Укра­ї­ні? «Се­ред укра­їн­ців я зав­жди з ве­ли­кою ці­ка­ві­стю при­слу­хав­ся до Лю­бо­ми­ра Гу­за­ра. Але йо­го не ста­ло і я від­чу­ваю по­ро­жне­чу, — ка­же Оле­ксій Да­ви­ден­ко. — Та­кож ме­ні зав­жди був і є ці­ка­вим Бо­рис Па­тон, як вче­ний і му­дра лю­ди­на. Ба­га­то хто на­зи­ває мо­раль­ним ав­то­ри­те­том Лі­ну Ко­стен­ко. Я з цим аб­со­лю­тно по­го­джу­юсь, але Ко­стен­ко є при­кла­дом лю­ди­ни, яка сто­їть окре­мо, во­на ре­а­гує на дій­сність то­чко­во і пев­ним чи­ном ізо­лю­є­ться від за­га­лу. І та­ка по­ве­дін­ка зро­зумі­ла, адже го­ло­слів­ність тих, хто на­тя­гує на се­бе ман­тію ав­то­ри­те­тів, від­штов­хує тих, хто та­ки­ми ав­то­ри­те­та­ми є на­справ­ді. Ця ма­са псев­до­ав­то­ри­те­тів ма­ють до­ступ до ЗМІ, до те­ле­ба­че­н­ня, їх роз­кру­чу­ють в со­ці­аль­них ме­ре­жах. Це ви­крив­ляє і спо­тво­рює ре­аль­ність. Аде­ква­тним лю­дям від них хо­че­ться сто­я­ти осто­ронь. То­му я б хо­тів, щоб бу­ли пу­блі­чні лю­ди, на яких дій­сно мо­жна рів­ня­ти­ся».

■ Хто для су­спіль­ства мо­же вва­жа­ти­ся мо­раль­ним ав­то­ри­те­том? «Це той, хто перш за все діє згі­дно сво­їх сфор­мо­ва­них мо­раль­них прин­ци­пів, а не за іде­о­ло­гі­чни­ми чи си­ту­а­тив­ни­ми до­мі­нан­та­ми, — від­по­від­ає «Дню» за­сту­пник го­ло­ви Ін­сти­ту­ту со­ціо­ло­гії НАН Укра­ї­ни Єв­ген ГОЛОВАХА. — Та­ких лю­дей у нас ду­же ма­ло. Окрім то­го, ми ма­є­мо не ли­ше низь­кий ін­те­ле­кту­аль­ний рі­вень, але і ду­хов­ний. Та­ким чи­ном, на­віть ро­зум­ні лю­ди ча­сто зо­рі­єн­то­ва­ні на аван­тю­ризм. Во­ни не пройшли шко­ли фор­му­ва­н­ня і за­хи­сту вла­сних пе­ре­ко­нань, як ті ж са­мі ди­си­ден­ти. На жаль, з ті­єї ко­гор­ти ди­си­ден­тів, яка бу­ла у ви­то­ках на­шої не­за­ле­жно­сті, за­ли­ши­лось не­ба­га­то пред­став­ни­ків. Во­ни є уосо­бле­н­ням то­го, яким має бу­ти мо­раль­ний ав­то­ри­тет. За пост­ра­дян­ські ча­си по­ді­бної ге­не­ра­ції про­сто не утво­ри­ло­ся».

■ Чо­му? «Це об­умов­ле­но кіль­ко­ма фа­кто­ра­ми, — на­го­ло­шує Єв­ген Головаха. — Одним із ви­зна­чаль­них чин­ни­ків є скла­дність на­шо­го пост­ра­дян­сько­го роз­ви­тку, ко­ли по­ста­ло пи­та­н­ня на­віть фі­зи­чно­го ви­жи­ва­н­ня мо­раль­них ав­то­ри­те­тів. Адже зна­є­мо, що ін­те­ле­кту­аль­на пра­ця, яка не є ма­со­вою, май­же ні­чо­го не ко­штує. Дру­ге — це пи­та­н­ня то­го, де во­ни все ж та­ки отри­му­ють дже­ре­ла фі­нан­су­ва­н­ня. Так ви­йшло, що та­ки­ми дже­ре­ла­ми є по­лі­ти­ко-олі­гар­хі­чні угру­пу­ва­н­ня або між­на­ро­дні гран­ти. З пер­ши­ми все зро­зумі­ло, але й у дру­го­му ви­пад­ку теж є свої про­бле­ми. Якщо бе­реш грант, то му­сиш пи­са­ти і го­во­ри­ти в рам­ках, які ви­ма­га­ють умо­ви гран­ту. Існує ще одна про­бле­ма, яка пов’яза­на із ра­ди­ка­лі­за­ці­єю ду­мок. Та­кі дум­ки зна­хо­дять ши­ро­ке по­ши­ре­н­ня се­ред су­спіль­ства і то- му ін­те­ле­кту­аль­ні ви­снов­ки зу­стрі­ча­ю­ться із ша­ле­ною про­ти­ді­єю. Чу­ти гли­бо­кий ана­ліз хо­чуть да­ле­ко не всі, адже існує ве­ли­ка спо­ку­са спо­жи­ва­ти по­вер­хо­ві, але га­ла­сли­ві дум­ки. Якщо су­спіль­ство ре­а­лі­зує хо­ча б ча­сти­ну з то­го, до чо­го ін­ко­ли за­кли­ка­ють по­лі­ти­ки, то мо­же ста­ти­ся ве­ли­ка бі­да. Та­кі по­вер­хо­ві за­кли­ки ізо­лю­ють аде­ква­тну і по­справ­жньо­му екс­пер­тну дум­ку. Та­ким чи­ном, в на­ро­ді ав­то­ри­те­та­ми по­чи­на­ють на­зи­ва­ти зов­сім не тих, хто по змі­сту сво­є­му гі­дний так на­зи­ва­ти­ся».

■ Звід­си, до ре­чі, і про­бле­ма, що на­віть за на­яв­но­сті мо­раль­них ав­то­ри­те­тів в су­спіль­стві їх не чу­ють. На­при­клад, був у нас Єв­ген Гри­цяк (ві­ді­йшов в ін­ший світ бу­кваль­но два мі­ся­ці то­му) — лі- дер Но­риль­сько­го пов­ста­н­ня, яке фа­кти­чно ско­ли­хну­ло і пі­дір­ва­ло ста­лін­сько-гу­ла­гів­ську си­сте­му, ро­зум­на і мо­раль­на лю­ди­на. Хто, крім «Дня» і, мо­жли­во, окре­мих жур­на­лі­стів, ці­ка­вив­ся йо­го по­дви­гом, по­зи­ці­єю?

■ Ін­ший при­клад — Бо­г­дан Гав­ри­ли­шин (та­кож ві­ді­йшов в ін­ший світ), ве­ли­кий укра­ї­нець, на­у­ко­вець, мо­раль­на лю­ди­на, яка всі­ма сво­ї­ми за­ява­ми, а го­лов­не — ді­я­ми, на­ма­га­ла­ся зро­би­ти з Укра­ї­ни су­ча­сну мо­дер­ні­зо­ва­ну кра­ї­ну. Хто до­слу­хав­ся? То­му одна з го­лов­них про­блем — це нев­мі­н­ня су­спіль­ства, зокре­ма біль­шо­сті гро­мад­ських акти­ві­стів, жур­на­лі­стів, по­лі­ти­ків та ін., роз­би­ра­ти­ся в лю­дях, до­слу­ха­ти­ся до про­фе­сіо­на­лів, під­три­му­ва­ти ро­зум­них.

■ «Від­бу­ла­ся аб­со­лю­тна де­валь­ва­ція по­ня­т­тя «мо­раль­но­го ав­то­ри­те­ту», — ка­же Ми­хай­ло Сла­бо­шпи­цький. — Це тра­пи­лось зокре­ма то­му, що ко­жна ко­ман­да ви­став­ля­ла сво­їх так зва­них ав­то- ри­те­тів. На­при­клад, був Єв­ген Свер­стюк, але для жо­дної вла­ди він не був мо­раль­ним ав­то­ри­те­том. На­то­мість за­га­лу про­по­ну­ва­лись лю­ди, які асо­ці­ю­ва­лись із вла­дою, а от­же ото­то­жню­ва­лись із лі­дер­ством і ав­то­ри­те­тні­стю. Це спо­тво­рю­ва­ло цей ін­сти­тут. Або ска­жі­мо всі зна­ють Лю­бо­ми­ра Гу­за­ра. Уні­каль­на лю­ди­на, але ста­ла во­на та­кою са­ма по со­бі. А те­пер при­га­да­є­мо ча­си, ко­ли в Укра­ї­ні фор­му­ва­ла­ся кла­но­во-олі­гар­хі­чна си­сте­ма, сво­го ро­ду на­віть кри­мі­наль­ний ре­жим. То­ді про­су­ва­ли і по­ва­жа­ли лю­дей з спе­ци­фі­чни­ми мо­раль­ни­ми яко­стя­ми. І ре­жим цей ви­явив­ся на­стіль­ки мі­цним, що йо­го не мо­гли зла­ма­ти на­віть два май­да­ни. Суть ще і в то­му, що пі­сля отри­ма­н­ня не­за­ле­жно­сті з’ясу­ва­ло­ся, що ве­ли­че­зна кіль­кість укра­їн­ської ін­те­лі­ген­ції по- кір­но нав­ви­пе­ред­ки по­бі­гла під но­ву вла­ду. Я ро­зу­мію, ко­ли мі­ні­стром еко­ло­гії, а по­тім по­слом став Юрій Щер­бак, яко­го я знаю як та­ла­но­ви­ту і по­ря­дну лю­ди­ну. Він ще за ра­дян­ських ча­сів «Ле­ні­ним не ди­хав». Але бу­ли та­кі, хто лег­ко змі­ню­вав вла­сні пе­ре­ко­на­н­ня, а по­тім бі­га­ли від одно­го пре­зи­ден­та до ін­шо­го, або від одні­єї пар­тії до ін­шої. То­му для усві­дом­ле­н­ня то­го чи є лю­ди­на мо­раль­ним ав­то­ри­те­том, тре­ба по­ди­ви­тись на­скіль­ки во­на зда­тна ви­три­ма­ти ви­про­бу­ва­н­ня «пря­ни­ком» вла­ди».

■ Яким мо­же бу­ти ви­хід? «Змі­ни­ти си­ту­а­цію мо­жна ли­ше під­ви­щив­ши вар­тість ін­те­ле­кту, знань, осві­ти, — вва­жає Єв­ген Головаха. — То­ді по­чну­ться роз­ви­ва­тись до­мі­нан­ти ком­пе­тен­тно­сті, осві­че­но­сті, а от­же і мо­ра­лі». Те­ма мо­раль­них ав­то­ри­те­тів ду­же скла­дна, мо­жна на­віть ска­за­ти, що це сво­го ро­ду роз­слі­ду­ва­н­ня. Мо­раль­ні­стю має бу­ти про­ни­за­но на­сам­пе­ред су­спіль­ство, яке бу­де зда­тним за­хи­ща­ти сво­їх мо­раль­них ав­то­ри­те­тів. Іна­кше де­гра­да­ція.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.