Про дру­жбу двох Ва­си­лів

Ку­ба­нець і бе­ре­сте­єць об’єд­на­ли­ся, що­бзб ері­га­ти укра­їн­ський «ма­те­рик»

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Сер­гій ЛАЩЕНКО

Під час вій­ни Ро­сія зав­жди діє за пе­ре­ві­ре­ною і від­шлі­фо­ва­ною ім­пер­ською схе­мою. Спо­ча­тку оку­пує те­ри­то­рію, по­тім зни­щує (де­пор­тує чи за­ля­кує) тих, хто мо­же чи­ни­ти опір, і на­ре­шті ви­хо­вує но­ве по­ко­лі­н­ня. А во­но вже ско­рі­ше пі­де за­гар­бу­ва­ти чу­жі те­ри­то­рії, аніж бо­ро­ти­ме­ться за ви­зво­ле­н­ня рі­дно­го краю. Бо ре­гіо­ну від­ра­зу нав’язу­є­ться ін­ша тра­ктов­ка істо­рії.

■ Ска­жі­мо, у стат­ті «Свя­зи с Ку­ба­нью не пре­кра­щаю...» на­у­ко­вець Во­ло­ди­мир На­у­мен­ко з Кра­сно­да­ра так пи­ше про сво­го зем­ля­ка, кра­є­знав­ця Ва­си­ля Ор­ла (1928—1987): «Го­ни­мый чи­нов­ни­чьим прои­зво­лом, он выну­жден был в са­мом ра­сцве­те твор­че­ских сил по­ки­нуть ро­дную Ку­бань и пе­ре­е­хать на по­сто­ян­ное ме­сто жи­тель­ства на Украи­ну, но свя­зи со сво­ей ма­лой Ро­ди­ной не пре­рывал ни­ко­гда...» По­ду­ма­ло­ся: чо­му ж ав­тор тра­ктує пе­ре­їзд в Укра­ї­ну, ні­би якусь тра­ге­дію? Це ж не­аби­який по­зи­тив — пе­ре­їха­ти на ма­те­рик, де па­трі­о­тів Укра­ї­ни біль­ше, і де пра­цю кра­є­знав­ця є ко­му оці­ни­ти. Тут ра­ді­ти тре­ба! Та, оче­ви­дно, на Ку­ба­ні по-ін­шо­му пи­са­ти не за­ве­де­но, адже Укра­ї­на тра­кту­є­ться, як «не­справ­жня» Ро­сія, а то й вза­га­лі — ко­ло­нія За­хо­ду. А як бу­ло на­справ­ді? Сві­тло на по­дії про­ли­ває ли­сту­ва­н­ня Ва­си­ля Ор­ла з про­фе­со­ром Ва­си­лем Гор­ба­чу­ком (1927— 2013), який ви­хо­вав ці­лу ко­гор­ту па­трі­о­тів, ви­кла­да­ю­чи мо­ву і лі­те­ра­ту­ру в Слов’ян­ську, що на Дон­ба­сі. Що­прав­да, 1964 ро­ку Ва­силь Ти­хо­но­вич був ще мо­ло­дим укра­їн­ським фі­ло­ло­гом і про­жи­вав у Він­ни­ці. Але чо­мусь убо­лі­вав за до­лю сво­го ку­бан­сько­го тез­ки і ро­ве­сни­ка. Ва­силь Орел від­по­від­ав вза­єм­ні­стю.

■ От­же, не в «по­га­ній» Укра­ї­ні спра­ва, яка мо­гла б чи­мось пе­ре­шко­ди­ти ку­бан­сько­му кра­є­знав­ству, а в то­му, що хтось си­сте­ма­ти­чно обру­бу­вав зв’яз­ки між Ку­бан­ню та Укра­ї­ною. Ва­силь Орел спо­ча­тку пи­сав Гор­ба­чу­ко­ві ро­сій­ською, а да­лі вже укра­їн­ською: «Ша­нов­ний дру­же! Одер­жав ваш до­ро­гий по­да­ру­нок — при­мір­ни­ки жур­на­лу «Ві­тчи­зна», щи­ра вдя­ка вам за це. Ме­ні ду­же при­єм­но, що Вам спо­до­ба­лось опо­віда­н­ня. Про Ку­ха­рен­ка ду­же ма­ло чо­го на­пи­са­но, ще менш на­дру­ко­ва­но. Зі­брав ду­же ці­ка­ві ре­чі про Ку­ха­рен­ка. Які дум­ки? З одно­го бо­ку, мо­же і є ко­ристь бу­ти на Ку­ба­ні, та як я по­був у Кра­сно­да­рі та по­ро­змов­ляв з «власть іму­щи­ми», то зро­бив ви­снов­ки — не­ма чо­го за­ли­ша­тись на Ку­ба­ні. Ось що ме­ні ска­зав ко­ли­шній го­ло­ва спіл­ки пи­сьмен­ни­ків Ку­ба­ні по­ет Ба­кал­дін: «Ты за­ни­ма­е­шься УКРАИНИЗАЦИЕЙ, мы это­го не по­зво­лим, вам МА­ЛО КРЫМА, КУ­БАНЬ МЫ НЕ ОТДАДИМ!» Ба­га­тень­ко бу­ло ще чо­го ска­за­но, але хва­тить і цьо­го, щоб уяви­ти со­бі ста­но­ви­ще на Ку­ба­ні (...) Що, че­ка­ти по­ки дій­сно ме­не про­го­ло­сять на­ціо­на­лі­стом або ще яку грязь зна­йдуть? Зда­є­ться, цьо­го робить не­ма чо­го. Яка тут мо­же бу­ти ме­та? Ме­та одна — во­ни не хо­тять, та й не мо­жуть за­бу­ти то­го, як во­ни ла­со жи­вуть на Ку­ба­ні. Що бу­ду ро­би­ти я? По-пер­ше, тре­ба по­ки­ну­ти Ку­бань, на жаль, це так. Зі­брав ма­те­рі­а­ли до двох кни­жок: «Я.Г. Ку­ха­рен­ко — лі­те­ра­тур­но-біо­гра­фі­чний на­рис» і «Укра­їн­ські те­а­траль­ні тру­пи на Ку­ба­ні». Пер­ша ча­сти­на — до­жов­тне­вий пе­рі­од.

■ Зда­є­ться, що цьо­го до­сить. Як до цьо­го до­да­ти, що я вже по­чав пи­са­ти по­вість «Нев­ський гра­ніт» про зу­стріч Ку­ха­рен­ка з Шев­чен­ком, то й ви­йде, що ме­ні ви­ста­чить пра­ці й на Укра­ї­ні. Укра­їн­ський чи­тач вже тро­хи знає, що я пи­шу про Ку­бань, і йо­му все одно, де цей пи­сьмен­ник жи­ве, чи на Ку­ба­ні, чи на Укра­ї­ні. Нав­па­ки, на Укра­ї­ні ще лі­пше — дру­ку­є­мо-то не в ку­бан­ських із­да­ні­ях! (...) Де­кіль­ка слів про се­бе: ме­ні 36 ро­ків, 1950 ро­ку за­кін­чив Кра­сно­дар­ський пе­дін­сти­тут, пра­цю­вав у шко­лах, був зав. на­вчаль­ною ча­сти­ною, ди­ре­кто­ром шко­ли, пра­цю­вав у від­ді­лі куль­ту­ри, в ре­да­кці­ях га­зет. Ота­кі спра­ви. Пи­шіть, я зав­жди ра­дію ва­шим ли­стам...». ОРЕЛ В.Н. 23.VI.1964 р.

***

■ Як ба­чи­мо, ку­ба­нець май­же віль­но пи­сав укра­їн­ською! Во­но й не див­но, бо пів­сто­лі­т­тя то­му ко­за­цька «ба­ла­чка» лу­на­ла май­же в ко­жній ста­ни­ці. І це та об­ста­ви­на, яка ду­же рі­дни­ла обох Ва­си­лів. І один, і дру­гий на­ро­ди­ли­ся по­за ме­жа­ми Укра­їн­ської РСР. Ва­силь Орел — в ста­ни­ці Ва­сю­рин­ській на Ку­ба­ні (Ро­сія), а Ва­силь Гор­ба­чук — в се­лі Мі­жліс­ся на Бе­ре­стей­щи­ні (Бі­ло­русь). І один і дру­гий змал­ку чу­ли нав­ко­ло се­бе укра­їн­ську мо­ву. Ма­ло то­го, Ва­силь Гор­ба­чук був свід­ком ге­ро­ї­чної та жер­тов­ної бо­роть­би УПА на бі­ло­ру­сько­му По­ліс­сі. На­то­мість, чер­во­них пар­ти­за­нів зав- жди зга­ду­вав, як зло­ді­їв і ма­ро­де­рів. Упро­довж де­ся­ти ро­ків я мав мо­жли­вість спіл­ку­ва­ти­ся з Ва­си­лем Ти­хо­но­ви­чем, то­му до­бре знаю, що в йо­го фі­ло­ло­гі­чно­му ви­бо­рі опо­се­ред­ко­ва­но «вин­ні» са­ме укра­їн­ські пов­стан­ці.

■ Про­фе­сор зав­жди з хви­лю­ва­н­ням роз­по­від­ав про один ви­па­док. Якось у них на ху­то­рі зу­пи­нив­ся пов­стан­ський рій. Але по­тім, се­ред но­чі, бій­ці Опо­ру ви­му­ше­ні бу­ли йти да­лі. Ви­дно, по­мі­ти­ли чи від­чу­ли при­су­тність тих, хто за ни­ми по­лю­вав. Ін­ту­ї­ція ко­ман­ди­ра не під­ве­ла, до­ве­ло­ся ви­ри­ва­ти­ся з кіль­ця. То­ді, при­кри­ва­ю­чи сво­їх, був тяж­ко по­ра­не­ний ші­стнад­ця­ти­рі­чний пов­ста­нець на псев­до «Ве­се­лий». Ку­ля про­би­ла ле­ге­ні, але хло­пець міг би ви­жи­ти... ці­ною зра­ди. Ен­ка­ве­ди­сти пе­ре­бин­ту­ва­ли йо­го і за­ве­зли до ра­йон­ної лі­кар­ні. Однак, ви­брав­ши мо­мент, ко­ли мед­се­стра за­дрі­ма­ла, пов­ста­нець від’єд­нав від се­бе кра­пель­ни­ці і все, що за­без­пе­чу­ва­ло жит­тє­ді­яль­ність. По­мер, щоб під тор­ту­ра­ми не ви­да­ти, де бо­їв­ка пе­ре­бу­ва­ла ті­єї но­чі. Як­би ви­дав, то ро­ди­ну Гор­ба­чу­ків, по­за вся­ким сум­ні­вом, де­пор­ту­ва­ли б до Си­бі­ру. Це не єди­ний при­клад жер­тов­но­сті бій­ців на­ро­дної ар­мії, яка на­ма­га­ла­ся за­хи­сти­ти бе­ре­стей­ський люд від агре­сив­ної ра­дян­щи­ни, але най­більш пам’ятний. Ва­силь зро­зу­мів, що зброй­но пе­ре­мог­ти во­ро­га не вда­сться. Тре­ба ря­ту­ва­ти мо­ву, яка є го­лов­ним стри­жнем укра­їн­сько­го сві­ту. То­му й по­їхав учи­ти­ся до Льво­ва... І ко­му ж, як не бе­ре­стей­цю, зро­зу­мі­ти ку­бан­ське сер­це?

■ У кві­тні цьо­го ро­ку рі­дні, дру­зі й на­у­ков­ці від­зна­ча­ли 90-річ­чя з дня на­ро­дже­н­ня про­фе­со­ра Гор­ба­чу­ка. А 10 сі­чня 2018-го ви­пов­ни­ться 90 ро­ків з дня на­ро­дже­н­ня Ва­си­ля Ор­ла. Те­пер, ко­ли ім­пе­рія на­га­да­ла укра­їн­цям, як лег­ко во­на мо­же «від­ку­шу­ва­ти» те­ри­то­рії, як опе­ра­тив­но мо­же при­си­ла­ти ту­ди сво­їх ба­кал­ді­них, гі­ві і мо­то­рол, при­клад щи­рої дру­жби бе­ре­стей­ця і ку­бан­ця стає ду­же сим­во­лі­чним. І, як ні­ко­ли, акту­аль­ним. Пам’ятай­мо про на­ших «кра­щих», про тих, хто у важ­кі ча­си на­ма­гав­ся збе­рег­ти від руй­на­ції укра­їн­ський ма­те­рик.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.