Януш Кор­чак із на­ми

За­хист ди­ти­ни і ди­тин­ства — про­бле­ма ві­чна

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Оле­на ПРОСКУРА, Бер­лін

По­ста­т­тю, ко­тра про­кла­дає, до­бу­до­вує міст від ко­ли­шніх епох че­рез ХХ ст. до май­бу­тньо­го у ві­чно­сті, є по­стать ве­ли­ко­го пе­да­го­га, лі­ка­ря, та­ла­но­ви­то­го пи­сьмен­ни­ка, вір­но­го й від­да­но­го за­хи­сни­ка ди­ти­ни, ди­тин­ства і си­ріт, му­дро­го по­ра­дни­ка ро­ди­нам Яну­ша Кор­ча­ка.

Наш ни­ні­шній уклін пам’яті ви­да­тної осо­би­сто­сті ХХ сто­лі­т­тя, на­шої вдя­чної пам’яті Яну­шу Кор­ча­ку за­свід­чує на­яв­ність про­блем ві­чних і по­тре­бу ви­ві­ре­ної істо­рі­єю та су­ча­сні­стю стра­те­гії їх розв’яза­н­ня, ствер­джу­ю­чи не­спро­мо­жність їх пов­но­го по­до­ла­н­ня на­ві­чно і на­віть по­пе­ре­дже­н­ня. Йде­ться про про­бле­ми ро­ди­ни, ди­ти­ни в ро­ди­ні, про­бле­ми вза­є­мин ді­тей і ба­тьків; ди­ти­ни, ро­ди­ни та су­спіль­ства і не­здо­лан­ної, та­кож ві­чної про­бле­ми си­ріт­ства.

Януш Кор­чак (Ген­рік Гольд­шмідт, 22 ли­пня 1878 р., Вар­ша­ва — 6 сер­пня 1942 р., Тре­блін­ка) — ві­до­мий поль­ський пе­да­гог, лі­кар, пре­кра­сний жур­на­ліст, та­ла­но­ви­тий пи­сьмен­ник, твор­ча осо­би­стість, актив­ний гро­мад­ський ді­яч. Свою до­лю він оби­рав і ви­зна­чав усві­дом­ле­но. Ймо­вір­но, ще з юна­цьких ро­ків. Як спра­ве­дли­во пи­шуть до­слі­дни­ки, не­ба­га­то бу­ло на зем­лі та­ких по­дви­жни­ків, чиє ім’я ста­ло б сим­во­лом, а жи­т­тя — ле­ген­дою. Це — про Яну­ша Кор­ча­ка.

Ми­ну­ло 75 ро­ків від дня тра­гі­чної за­ги­бе­лі Пе­да­го­га ра­зом із ви­хо­ван­ця­ми й вір­ни­ми по­мі­чни­ка­ми-пе­да­го­га­ми. Ймо­вір­но, в усіх кра­ї­нах сві­ту і в на­ші ча­си ви­да­ю­ться пра­ці Кор­ча­ка, до­слі­дни­ки до­по­ма­га­ють ро­ди­нам і шко­лам усві­дом­лю­ва­ти їхнє су­ча­сне зву­ча­н­ня. Про­те біо­гра­фі­чні да­ні про са­мо­го ав­то­ра та йо­го ро­ди­ну ре­кон­стру­ю­ва­ти до­сить скла­дно. Однак рід­кі­сна ду­хов­на ви­со­кість По­ста­ті за­без­пе­чує не­пе­рерв­ну за­ці­кав­ле­ність до­слі­дни­ків що­до йо­го ди­тин­ства. Так, ві­до­ма поль­ська пи­сьмен­ни­ця і ді­яч куль­ту­ри па­ні Йо­ан­на Оль­чак-Ро­ні­кер від­кри­ла для се­бе са­ме їй да­ну рід­кі­сну мо­жли­вість від­шу­ка­ти й від­тво­ри­ти най­ві­ро­гі­дні­ші біо­гра­фі­чні ві­до­мо­сті про ро­ди­ну Гольд­шміт, про Яну­ша Кор­ча­ка та йо­го ди­тин­ство. Книж­ку па­ні Йо­ан­ни Оль­ча­кРо­ні­кер «Януш Кор­чак. Сто­рін­ка­ми біо­гра­фії» укра­їн­ські чи­та­чі, зав­дя­чу­ю­чи ви­дав­ни­цтву «Дух і Лі­те­ра», отри­ма­ли 2012 ро­ку.

Януш Кор­чак до­во­лі ра­но ви­зна­чив­ся з ви­бо­ром про­фе­сій­но­го на­прям­ку. Оче­ви­дно, цьо­му спри­я­ли не ли­ше пев­ні осо­би­сті яко­сті, а й ро­дин­ні об­ста­ви­ни, пов’яза­ні з три­ва­лою скла­дною хво­ро­бою ба­тька, втра­тою ба­тька і пов’яза­ни­ми з цим ма­те­рі­аль­ни­ми не­ста­тка­ми. Уже під час на­вча­н­ня в гім­на­зії Ген­рік з 5 кла­су по­чав пра­цю­ва­ти ре­пе­ти­то­ром, до­по­ма­га­ю­чи в на­вчан­ні ді­тям у ро­ди­нах дру­зів. Йо­го за­ро­бі­тки бу­ли сут­тє­вою ма­те­рі­аль­ною до­по­мо­гою ма­те­рі...

Про прин­ци­пи ви­со­кої від­по­від­аль­но­сті й обов’яз­ку в жит­тє­вій по­зи­ції, про ви­бір мі­сця про­фе­сій­ної пра­ці — ди­тя­чий бу­ди­нок для єв­рей­ських ді­тей-си­ріт у Вар­ша­ві та ін­тер­нат «Наш Дім», а по­пе­ре­дньо про пев­ний до­свід пра­ці в ін­тер­на­тах для ді­тей-си­ріт у Ки­є­ві, — ба­га­то­рі­чний про­цес і ре­зуль­та­ти ці­єї пра­ці, Бо­гу дя­ку­ва­ти, ві­до­мі. Во­ни вра­жа­ють сво­єю гу­ман­ні­стю, ду­хов­ні­стю у став­лен­ні до ко­жної ди­ти­ни, вда­лим по­шу­ком най­від­по­від­ні­ших за змі­стом і ме­то­да­ми ор­га­ні­за­ції жи­т­тя ді­тей, під­го­тов­ки цих хло­пчи­ків і дів­ча­ток до до­ро­сло­го жи­т­тя. Ди­тя- чий бу­ди­нок пра­цю­вав як справ­жня на­у­ко­во-до­слі­дна ла­бо­ра­то­рія.

Януш Кор­чак мав хист пра­цю­ва­ти, зо­се­ре­джу­ва­тись, шу­ка­ти, ана­лі­зу­ва­ти про­фе­сій­но і від­по­від­аль­но, з по­ва­гою, лю­бов’ю, ба­тьків­ською та во­дно­час ма­те­рин­ською дум­кою про ко­жно­го ви­хо­ван­ця. В цьо­му пе­ре­ко­ну­ють йо­го та­ла­но­ви­ті пра­ці, їхня спря­мо­ва­ність, про­бле­ми, жан­ри йо­го ве­ли­кої твор­чої спад­щи­ни. Все ж ви­ни­кає пи­та­н­ня, що бу­ло го­лов­ним у тих та­ла­но­ви­тих на­прям­ках йо­го ді­яль­но­сті — пра­кти­чно-пе­да­го­гі­чних з ва­го­мим ком­по­нен­том на­у­ко­во­го ана­лі­зу та своє­ча­сної ко­ре­кції що­до ор­га­ні­за­ції жи­т­тя ді­тей-си­ріт, ма­ю­чи на ува­зі весь ком­плекс від­по­від­аль­но­сті за їхнє те­пе­рі­шнє і май­бу­тнє, ді­яль­ність жур­на­лі­ста з впли­вом на гро­мад­ську дум­ку (га­зе­та, ра­діо), пра­цю за пи­сьмо­вим сто­лом... Мо­жна до­лу­чи­ти й ін­ші на­прям­ки.

Во­че­видь, основ­ною, най­ва­жли­ві­шою, най­скла­дні­шою про­бле­мою, яку ви­зна­чив і в опра­цю­ва­н­ня якої вкла­дав усі зу­си­л­ля та яка об’єд­нує на­прям­ки й ви­снов­ки йо­го ба­га­то­гран­но­го на­тхнен­но­го, твор­чо­го до­роб­ку, бу­ла про­бле­ма ди­тин­ства і люд­ства, ди­ти­ни і ро­ди­ни, ви­хо­ва­н­ня ди­ти­ни в ро­ди­ні, ди­ти­ни і до­ро­сло­го, ди­тин­ства в су­спіль­стві. До­свід, який вда­ло­ся збе­рег­ти люд­ству, за­свід­чує, що про­бле­ма є уні­вер­саль­ною.

За­клик Кор­ча­ка про те, що не­має ді­тей, а є лю­ди — з ін­шим за­па­сом до­сві­ду, знань, обра­зом ми­сле­н­ня, ви­яв­ле­н­ня по­чут­тів, во­че­видь, був по­ро­дже­ний йо­го бо­лі­сни­ми спо­сте­ре­же­н­ня­ми за ста­но­ви­щем ді­тей у си­ро­тин­цях в йо­го (і на­шу) епо­ху, які­стю і на­слід­ка­ми спіл­ку­ва­н­ня в ро­ди­нах ба­тьків з ді­тьми під час йо­го лі­кар­ської пра­кти­ки. Бо­лі­сну за­ле­жність до­лі ди­ти­ни як у ди­тин­стві, так і в май­бу­тньо­му від го­тов­но­сті до її ро­зу­мі­н­ня ба­тька­ми вже від мо­мен­ту на­ро­дже­н­ня. Ця го­тов­ність, як пе­ре­кон­ли­во по­ка­зав Я. Кор­чак, най­ча­сті­ше спон­тан­но не ви­ни­кає, що й ста­ло спо­ну­кою до­слі­джу­ва­ти, ви­сві­тлю­ва­ти цю на­два­жли­ву про­бле­му люд­ства, при­вер­ну­ти ува­гу до її усві­дом­ле­н­ня і до не­об­хі­дно­сті ці­ле­спря­мо­ва­ної осві­ти в су­спіль­стві при під­го­тов­ці мо­ло­ді до ро­лі ба­тьків­ства-ма­те­рин­ства, до ство­ре­н­ня ро­ди­ни і вза­єм­ної від­по­від­аль­но­сті в ро­ди­ні. На це бу­ла спря­мо­ва­на йо­го ба­га­то­гран­на, та­ла­но­ви­та і ча­сто ви­сна­жли­ва ді­яль­ність — пра­кти­чна ро­бо­та у клі­ні­ці, у си­ро­тин­цях (на­віть ці­ло­до­бо­ва), жур­на­ліст­ська ро­бо­та на ра­діо (бе­сі­ди ста­ро­го лі­ка­ря), в пе­рі­о­ди­чних ви­да­н­нях, уні­каль­ний до­ро­бок ху­до­жньо-фа­хо­вих ви­дань.

Зав­дя­ки по­дви­жни­цькій пра­ці пе­да­го­гів, які не­втом­но упро­довж де­ся­ти­літь спи­ра­ю­ться на скар­би до­сві­ду Яну­ша Кор­ча­ка і на ви­дав­ни­цтва, в Укра­ї­ні ви­да­но ці­лу низ­ку йо­го праць. Ска­жі­мо, книж­ка, яка на­бу­ла ці­ни осо­бли­во­го скар­бу, під на­звою: «Як лю­би­ти ди­ти­ну». Са­ме — ди­ти­ну! Але ж лю­бо­ві по­тре­бу­ють УСІ ді­ти. По­ня­т­тя «усі» та­кож існує, во­но пра­во­мір­не і з по­гля­ду справ­жньо­го гу­ма­ні­зму та від­по­від­аль­но­сті «спра­цьо­вує» по­вер­хо­во і не дає мо­раль­но­го ре­зуль­та­ту, що ви­ма­гає від­по­від­аль­но­сті за ко­жну ди­ти­ну, за її до­лю. Пра­во ко­жної ди­ти­ни на лю­бов і по­ва­гу має бу­ти на­да­но й са­ме їй ін­ди­ві­ду­аль­но, осо­би­сто. Від­по­від­аль­ний пси­хо­лог Януш Кор­чак са­ме та­ким чи­ном кон­кре­ти­зу­вав свої на­ста­но­ви. Про­грам­ні на­ста­но­ви пе­ре­да­ні в на­звах тво­рів: «Ко­ли я зно­ву ста­ну ма­лень­ким», «Кай­ту­сьча­рів­ник», «Мо­ськи, Йо­ськи і Сру­лі», «Юзь­ки, Яськи, Фран­ки», «Ко­роль Ма­цюсь Пер­ший». Ці до­ско­на­ло ді­бра­ні на­зви ди­тя­чих кни­жок до­по­ма­га­ють від са­мо­го по­ча­тку ви­вче­н­ня основ­но­го спря­му­ва­н­ня фі­ло­соф­ської кон­це­пції Яну­ша Кор­ча­ка, звер­не­ної до ма­те­рі, ба­тька, ви­хо­ва­те­ля, вчи­те­ля, лі­ка­ря, пра­кти­ка, до­слі­дни­ка, — від са­мо­го по­ча­тку усві­до­ми­ти ідею ав­то­ра: так, зро­зумі­ло, є ді­ти, але по­ва­га, лю­бов, тур­бо­та про до­лю ко­жно­го з них бу­де ді­є­вою, дасть ба­жа­ний ре­зуль­тат ли­ше за умо­ви, ко­ли во­на спря­мо­ва­на осо­би­сто до кон­кре­тної дів­чин­ки, кон­кре­тно­го хло­пчи­ка, зва­жа­ю­чи і спи­ра­ю­чись са­ме на йо­го ни­ні­шні по­тре­би, на­строї, мо­жли­во­сті, стан здо­ров’я, вдум­ли­во вра­хо­ву­ю­чи їхні при­чи­ни.

Тво­ри Яну­ша Кор­ча­ка по­трі­бні сьо­го­дні і бу­дуть не­об­хі­дни­ми в май­бу­тньо­му, їх по­трі­бно на­вчи­ти­ся чи­та­ти і розуміти. Ча­сто ав­тор ви­слов­лю­вав­ся до­сить чі­тко, від­вер­то. Той ба­тько, та ма­ти, той ви­хо­ва­тель, учи­тель, та лю­ди­на, ко­тра чи­та­ла і чи­тає пра­ці Яну­ша Кор­ча­ка, не­се біль­ше те­пла, му­дро­сті, ра­до­сті, від­по­від­аль­но­сті, по­трі­бної тур­бо­ти про ди­ти­ну й ди­тин­ство і в ро­ди­ні, і від­по­від­но до фа­ху та ран­гу, який по­сі­дає в су­спіль­стві.

По­трі­бно ві­ри­ти, що люд­ство усві­дом­лює вар­тість гу­ма­ні­сти­чно­го скар­бу, по­ли­ше­но­го у тво­рах ви­да­тно­го фі­ло­со­фа і пе­да­го­га ХХ сто­лі­т­тя Яну­ша Кор­ча­ка.

...У за­кла­дах про­фе­сій­ної пе­да­го­гі­чної осві­ти ці істо­ри­чні здо­бу­тки та ав­тор­ські си­сте­ми за­йма­ють від­по­від­не, на­ле­жне мі­сце у на­вчаль­них про­гра­мах. Так, уже упро­довж де­ся­ти­літь ор­га­ні­чно вхо­дять ідеї Яну­ша Кор­ча­ка в ор­га­ні­за­цію і зміст осві­тньо­го про­це­су Клов­сько­го лі­цею № 77 м. Ки­є­ва. В ньо­му ж пра­цює му­зей Яну­ша Кор­ча­ка. Є в Ки­є­ві, і не тіль­ки в Ки­є­ві, шко­ли іме­ні Ва­си­ля Су­хом­лин­сько­го...

ФО­ТО З САЙТА WIKIPEDIA.ORG

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.