Фе­но­мен чор­но­лян

Ко­ли­шні жи­те­лі Чор­но­лі­ски на Кі­ро­во­град­щи­ні, яка зни­кла чо­тир­над­цять ро­ків то­му, вста­но­ви­ли пам’ятник сво­є­му се­лу

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Ін­на ТІЛЬНОВА, Кро­пив­ни­цький

Дев’ятий рік по­спіль ко­рін­ні чор­но­ля­ни (так во­ни са­мі се­бе називають) зби­ра­ю­ться бі­ля ко­за­цької кри­ни­ці, яка чи не єди­на з «об’єктів ін­фра­стру­кту­ри » за­ли­ши­ла­ся на те­ри­то­рії ко­ли­шньо­го се­ла Чор­но­лі­ска, що в Знам’ян­сько­му ра­йо­ні на Кі­ро­во­град­щи­ні. Час зі­бра­н­ня — не­змін­ний (най­ближ­ча не­ді­ля до цер­ков­но­го свя­та Пе­тра й Пав­ла), при­від — так са­мо: ра­зом зга­да­ти мо­ло­дість, рі­дне се­ло і по­ді­ли­ти­ся но­ви­на­ми. Цьо­го ро­ку у них осо­бли­ва при­чи­на з’ їха­ти­ся — це вста­нов­ле­н­ня пам’ятно­го зна­ку се­лу, в яко­му во­ни на­ро­ди­ли­ся і яке зни­кло 14 ро­ків то­му.

Офі­цій­но вва­жа­ють, що се­ло Чор­но­лі­ска за­сно­ва­не 1750 ро­ку, про­те мі­сце­ві жи­те­лі упев­не­ні, що лю­ди тут жи­ли за­дов­го до 1750-го ро­ку. Чор­но­лі­ска бу­ла роз­та­шо­ва­на в на­про­чуд ма­льов­ни­чій мі­сци­ні — на бе­ре­зі рі­чки Ін­гу­лець, бі­ля Чор­но­го лі­су. Тут зем­ля ба­га­та не тіль­ки чор­но­зе­ма­ми, а й ар­хе­о­ло­гі­чни­ми зна­хід­ка­ми — око­ли­ці се­ла уси­па­ні за­ли­шка­ми скіф­ської, чер­ня­хів­ської та чор­но­лі­ської куль­ту­ри. Близь­кою для мі­сце­вих є й те­ма ви­зволь­ної бо­роть­би ча­сів Хо­ло­дно­яр­ської ре­спу­блі­ки.

Що­ро­ку до ко­за­цької кри­ни­ці при­їжджа­ють чор­но­ля­ни з рі­зних ку­то­чків Укра­ї­ни: Знам’ян­ки, Кри­во­го Ро­гу, Дні­пра, Ки­є­ва і на­віть Кри­му (чор­но­ля­нин Єв­ген Лень по­при ане­ксію Кри­му по­стій­но бу­ває на ба­тьків­щи­ні: на­ве­сні, ко­ли «гроб­ки», і влі­тку, ко­ли зби­ра­ю­ться зга­ду­ва­ти Чор­но­лі­ску). Цьо­го ро­ку у мі­сце, де за­хо­ва­на їхня пу­по­ви­на, при­їха­ло орі­єн­тов­но со­рок одно­сель­ців.

Да­та « смер­ті » се­ла фі­ксо­ва­на — це 2003 рік, са­ме то­ді з се­ла ви­їха­ла йо­го оста­н­ня жи­тель­ка, 74-рі­чна Ва­лен­ти­на Ма­ру­щак. Ни­ні їй 85, і во­на з ро­ди­ною си­на Ми­ко­ли жи­ве у Кро­пив­ни­цько­му. Са­ме пан Ми­ко­ла ра­зом зі сво­ї­ми дру­зя­ми-одно­сель­ця­ми — Ми­ко­лою Ша­тнім, Ми­ко­лою Во­ро­ним та Ле­о­ні­дом Тур­чи­ном — вті­лив у жи­т­тя ідею пам’ятни­ка Чор­но­лі­сці. Ка­мінь ва­гою пів­то­ри тон­ни зна­йшли бі­ля фун­да­мен­ту ста­рої цер­кви, ви­го­то­ви­ли та­бли­чку з да­та­ми жи­т­тя та смер­ті се­ла: 1750— 2003, а бі­ля цифр зо­бра­зи­ли ста­ру ха­тку й са­док.

До ре­чі, ці­ка­вий факт, що свід­чить про зв’язок чор­но­лян зі сво­їм кра­єм: Ми­ко­ла Ма­ру­щак п’є во­ду тіль­ки із ста­рої ко­за­цької кри­ни­ці, ті­єї са­мої, бі­ля якої дев’ять ро­ків тра­ди­цій­но зби­ра­ю­ться чор­но­ля­ни. По­при те, що жи­ве в обла­сно­му цен­трі — за 50 кі­ло­ме­трів від сво­єї ба­тьків­щи­ни, — ре­гу­ляр­но при­їздить, щоб на­бра­ти пи­тної во­ди з кри­ни­ці сво­го ди­тин­ства. «Існує ле­ген­да, що ще чу­ма­ки з неї бра­ли во­ду, ко­ли їха­ли в Крим по сіль, бо во­да тут осо­бли­ва — по­дов­гу не псу­є­ться. А ще ді­ди роз­по­від­а­ли, що і Шев­чен­ко міг пи­ти з ці­єї кри­ни­чки. Ця кри­ни­ця — во­на наш та­лі­сман. Є во­на — є ми», — роз­по­від­ає Ми­ко­ла Ма­ру­щак.

Він зі­зна­є­ться в лю­бо­ві до сво­го се­ла з лег­ким су­мом. Ка­же, що все ро­бив для то­го, щоб во­но жи­ло, вже бу­ду­чи жи­те­лем обла­сно­го цен­тру і пра­цю­ю­чи на за­во­ді, на­ма­гав­ся про­ве­сти осві­тле­н­ня на ву­ли­ці Чор­но­лі­ски... «У ме­не бу­ла на­дія йо­го від­но­ви­ти, але не ви­йшло. Я ду­же лю­бив цю зем­лю, весь час від­да­вав цьо­му се­лу...»

За­раз у пла­нах па­на Ми­ко­ли змон­ту­ва­ти ама­тор­ський фільм про рі­дне се­ло (у до­ма­шньо­му ар­хі­ві він має ві­део­за­пи­си чор­но­лян, яких уже не­має в жи­вих), на­зби­ра­ло­ся і чи­ма­ло фо­то­гра­фій.

Дру­гий Ми­ко­ла, який пра­цю­вав над пам’ятни­ком, на прі­зви­ще Ша­тній, ни­ні жи­ве на Ки­їв­щи­ні. Він не ба­чить ні­чо­го над­зви­чай­но­го у то­му, що їх з одно­сель­ця­ми так ма­нить рі­дна зем­ля. «Є ком­плекс при­чин, які тя­гну­ться хто­зна-звід­ки. Я знаю, що мої зем­ля­ки так чи іна­кше бу­ли до­ти­чні до укра­їн­ських ви­зволь­них зма­гань рі­зних ро­ків. Та­кий у нас дух, та­ка мен­таль­ність — лю­би­ти рі­зну зем­лю. Ми во­ю­ва­ли про­ти біль­шо­ви­цької агре­сії, за­ли­ши­ли свої слі­ди у Хо­ло­дно­му Яру. Двоє на­ших зем­ля­ків зі Знам’ян­сько­го ра­йо­ну — Оле­ксандр Ка­плун і Сер­гій Ка­пе­лю­ха — від­да­ли своє жи­т­тя за Укра­ї­ну в но­ві­тній вій­ні — ро­сій­сько-укра­їн­ській, за­ги­ну­ли в зо­ні АТО. Ми не мо­же­мо по­хва­ли­ти­ся яко­юсь уні­каль­ною істо­рі­єю, але лю­ди в нас се­ли­ли­ся осо­бли­ві — па­трі­о­ти. Я сам від­сто­яв весь Май­дан і ли­ше на­при­кін­ці з по­ди­вом ді­знав­ся, що по­ряд зі мною був мій су­сід із Чор­но­лі­ски, тіль­ки ін­шо­го по­ко­лі­н­ня — Са­шко Ка­плун. Пі­сля то­го він пі­шов слу­жи­ти на схід... Я цим ду­же пи­ша­ю­ся. Ми дій­сно дру­жні. Ко­ли я ви­сту­пав пе­ред чор­но­ля­на­ми під час на­шої остан­ньої зу­стрі­чі, я ска­зав, що ми втра­ти­ли се­ло, але му­си­мо від­сто­я­ти Укра­ї­ну. У на по­пе­ре­ду ба­га­то бо­роть­би. Якщо ти лю­биш ма­лу ба­тьків­щи­ну, то по­ви­нен бу­ти го­то­вий бо­ро­ти­ся і за свою ве­ли­ку Ба­тьків­щи­ну», — так по­яснює фе­но­мен Чор­но­лі­ски Ми­ко­ла Ша­тній.

У сім­де­ся­тих ро­ках ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя Чор­но­лі­ска на­лі­чу­ва­ла до ста дво­рів. Про­те че­рез по­лі­ти­ку укру­пне­н­ня, яку про­ва­ди­ли за ра­дян­ських ча­сів, се­ло по­тра­пи­ло у пе­ре­лік «не­пер­спе­ктив­них» і по­ча­ло за­не­па­да­ти. П’ять кі­ло­ме­трів від до­ро­ги, шість — від за­лі­зни­ці — ви­яви­ли­ся за­ве­ли­кою від­стан­ню для то­го, щоб три­ма­ти зв’язок із «ци­ві­лі­за­ці­єю». Ча­сти­на чор­но­лян ви­їха­ли до су­сі­дньо­го се­ла Ци­бу­ле­во­го, ін­ші роз’їха­ли­ся по всій Укра­ї­ні.

У пе­рі­од 70—80 ро­ків вна­слі­док та­ко­го «укру­пне­н­ня» з ма­пи Кі­ро­во­град­ської обла­сті зни­кло 151 се­ло...

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.