Ба­бин Яр... як плац дарм для «рус­ско­го ми­ра»

Ві­та­лій НАХМАНОВИЧ: «Укра­їн­ська дер­жа­ва в осо­бі Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни має взя­ти на се­бе ре­аль­ну від­по­від­аль­ність за ком­пле­ксне розв’яза­н­ня про­бле­ми дов­ко­ла Ме­мо­рі­а­лу Го­ло­ко­сту»

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ми­ко­ла СІРУК, «День»

До­сить див­ною скла­да­є­ться ситуація дов­ко­ла ство­ре­н­ня в Ки­є­ві Ме­мо­рі­аль­но­го цен­тру Го­ло­ко­сту «Ба­бин Яр». З одно­го бо­ку, дня­ми в укра­їн­ських ЗМІ ви­йшла низ­ка ін­терв’ю, зокре­ма ген­ди­ре­кто­ра фун­да­ції «Ме­мо­рі­аль­ний центр Го­ло­ко­сту «Ба­бин Яр» по­ля­ка Ма­ре­ка Сі­ве­ця і чле­на На­гля­до­вої ра­ди ці­єї фун­да­ції ро­сій­сько­го олі­гар­ха Пав­ла Фу­кса. Во­ни оби­два ра­ту­ва­ли за яко­мо­га швид­шу ре­а­лі­за­цію цьо­го про­е­кту. Зокре­ма Сі­вець за­явив, що до 2021 ро­ку ме­мо­рі­ал вар­ті­стю 100 млн до­ла­рів бу­де збу­до­ва­но, й на це вже по­ча­ли зби­ра­ти ко­шти, а пер­ший ескіз ці­єї екс­по­зи­ції з’яви­ться вже во­се­ни.

З дру­го­го бо­ку, до­сі не­має ре­а­кції дер­жав­них ор­га­нів на та­кий по­во­рот, що рад­ше на­га­дує без­від­по­від­аль­ність вла­ди що­до та­ко­го ва­жли­во­го для Укра­ї­ни мо­мен­ту, як ме­мо­ра­лі­за­ція істо­ри­чної пам’яті. «День» звер­нув­ся із за­пи­та­ми до ві­це-прем’єр-мі­ні­стра Укра­ї­ни з гу­ма­ні­тар­них пи­тань В’яче­сла­ва Ки­ри­лен­ка і ке­рів­ни­ка Го­лов­но­го де­пар­та­мен­ту з пи­тань гу­ма­ні­тар­ної по­лі­ти­ки Адмі­ні­стра­ції Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни Юрія Ру­ба­на з про­ха­н­ням про­ко­мен­ту­ва­ти си­ту­а­цію дов­ко­ла ство­ре­н­ня «Ме­мо­рі­аль­но­го цен­тру Го­ло­ко­сту «Ба­бин Яр». Однак до­сі ми не отри­ма­ли від них від­по­віді.

У ма­те­рі­а­лі «Ме­мо­рі­ал «Ба­бин Яр». На­пів­за­кри­тий фор­мат» (https://day.kyiv.ua/uk/article/den -planety/memorial-babyn-yar-napivzakrytyy-format) за 2 сер­пня 2017 ро­ку го­ло­ва Укра­їн­сько­го ін­сти­ту­ту на­ціо­наль­ної пам’яті Во­ло­ди­мир В’ЯТРОВИЧ на­го­ло­сив, що ре­а­лі­за­ція ва­жли­вих для Укра­ї­ни і для укра­їн­ської істо­рії про­е­ктів як Ме­мо­рі­ал Го­ло­ко­сту «Ба­бин Яр» ма­ють від­бу­ва­тись за уча­стю Укра­їн­ської дер­жа­ви.

«День» звер­нув­ся до істо­ри­ка і етно­по­лі­то­ло­га, про­від­но­го на­у­ко­во­го спів­ро­бі­тни­ка Му­зею істо­рії м. Ки­є­ва, від­по­від­аль­но­го се­кре­та­ря Гро­мад­сько­го ко­мі­те­ту для вша­ну­ва­н­ня пам’яті жертв Ба­би­но­го Яру Ві­та­лія НАХМАНОВИЧА з про­ха­н­ням роз­по­ві­сти, чо­му одна ор­га­ні­за­ція, до скла­ду якої вхо­дить троє ро­сій­ських олі­гар­хів, фа­кти­чно нав’язує Укра­їн­ській дер­жа­ві свій по­гляд на те, що уві­чне­н­ня за­ги­блих у Ба­би­но­му Яру, де, окрім єв­ре­їв, за­ги­ну­ли вій­сько­во­по­ло­не­ні, три ром­ські та­бо­ри, укра­їн­ські на­ціо­на­лі­сти, ра­дян­ські під­піль­ни­ки, мо­ря­ки Дні­пров­ської фло­ти­лії, хво­рі з пси­хі­а­три­чної лі­кар­ні, має від­бу­тись са­ме під при­змою Го­ло­ко­сту?

«ДЕР­ЖА­ВА ПОВ­НІ­СТЮ ВІДСТОРОНИЛАСЯ ВІД ПРОБЛЕМАТИКИ БА­БИ­НО­ГО ЯРУ»

— Я вва­жаю, що в да­но­му ви­пад­ку тре­ба йти від роз­гля­ду гло­баль­ної си­ту­а­ції. На­справ­ді те, що від­бу­ва­є­ться в Ба­би­но­му Яру, мо­жна по­рів­ня­ти з тим, що від­бу­ло­ся в Кри­му й на Дон­ба­сі. Тре­ба чі­тко ро­зу­мі­ти: справ­ді, є Пу­тін, є агре­сив­на Ро­сія, але во­ни за­йшли ту­ди, ку­ди їх пу­сти­ли, де бу­ло спри­я­тли­ве се­ре­до­ви­ще, або, іна­кше ка­жу­чи, «по­ро­жне­ча Укра­ї­ни». Але во­ни не змо­гли зай­ти ту­ди, де вже по­ча­лось «біль­ше» Укра­ї­ни.

Від­су­тність про­тя­гом 25 ро­ків сві­до­мої етно­на­ціо­наль­ної по­лі­ти­ки ство­ри­ла та­ку си­ту­а­цію, що пев­на ча­сти­на те­ри­то­рії Укра­ї­ни (бу­де­мо від­вер­ти­ми, на­ба­га­то мен­ша, ніж мо­жна бу­ло очі­ку­ва­ти) ви­яви­лась актив­но го­то­вою до сприйня­т­тя ідеї ін­те­гра­ції до но­вої ро­сій­сько-ра­дян­ської ім­пе­рії.

Аб­со­лю­тно та­ка са­ма ситуація від­бу­ва­є­ться що­до Ба­би­но­го Яру. Якщо за ра­дян­ських ча­сів дер­жа­ва ве­ла сві­до­му по­лі­ти­ку на­силь­ни­цько­го впро­ва­дже­н­ня сво­єї, оче­ви­дно спо­тво­ре­ної мо­де­лі пам’ яті про тра­ге­дію Ба­би­но­го Яру і бо­ро­лась з гро­мад­ські­стю, яка на­ма­га­лась від­сто­ю­ва­ти вла­сну ві­зію пам’яті, то з кін­ця 1980-х ро­ків дер­жа­ва кар­ди­наль­но по­мі­ня­ла свій під­хід. Те­пер во­на під­три­мує будь-які гро­мад­ські іні­ці­а­ти­ви в цьо­му мі­сці й спри­яє їм, але, так би мо­ви­ти, «в іде­аль­но­му сен­сі». Тоб­то да­ють до­зво­ли, по­тім при­хо­дять, вкло­ня­ю­ться, кла­дуть кві­ти, ви­го­ло­шу­ють про­мо­ви та йдуть геть. Але будь-якої актив­ної дер­жав­ної не те що по­лі­ти­ки, на­віть по­зи­ції не­має.

Дер­жа­ва пов­ні­стю відсторонилася від проблематики Ба­би­но­го Яру. І весь час будь-які ідеї що­до вша­ну­ва­н­ня пам’яті жертв Ба­би­но­го Яру, чи то на рів­ні це­ре­мо­ній, чи вста­нов­ле­н­ня пам’ятни­ків, чи про­е­ктів му­зе­їв і ме­мо­рі­аль­них цен­трів йдуть ви­клю­чно з бо­ку гро­мад­сько­сті.

Але гро­мад­ськість не є об’єд­на­ною. При­чо­му це ви­яв­ля­є­ться на двох рів­нях. З одно­го бо­ку, існу­ють об’єктив­ні об­ста­ви­ни, які пов’яза­ні з тим, що в Ба­би­но­му Яру, крім єв­ре­їв, бу­ло роз­стрі­ля­но ще ба­га­то рі­зних груп жертв. Хо­ча у сві­то­во­му й за­галь­но­укра­їн­сько­му сприйнят­ті Ба­бин Яр, бе­зу­мов­но, асо­ці­ю­є­ться з Го­ло­ко­стом, але в ре­аль­ній істо­ри­чній пам’яті це — мі­сце роз­стрі­лу ба­га­тьох рі­зних груп лю­дей, а та­кож ін­ших, вже по­во­єн­них, по­дій, на­сам­пе­ред, Ку­ре­нів­ської ка­та­стро­фи. І все це ре­аль­но уві­чню­є­ться, й у пам’ять цих по­дій вже по­став­ле­но по­над 30 рі­зних пам’ятни­ків чи груп пам’ятних зна­ків. Оче­ви­дно, це ро­би­ться рі­зни­ми спіль­но­та­ми, які ото­то­жню­ють се­бе як на­щад­ки жертв.

При цьо­му між со­бою ці спіль­но­ти пра­кти­чно не вза­є­мо­ді­ють. Ко­жну з них ці­ка­вить її вла­сна пам’ять і аб­со­лю­тно не ці­ка­вить пам’ять ін­ших груп. У кра­що­му ра­зі во­ни про­сто ігно­ру­ють одне одно­го. У гір­шо­му — по­чи­на­є­ться кон­ку­рен­ція й пу­блі­чні су­пе­ре­чки на те­му, чи ма­ють та­кі чи та­кі гру­пи вза­га­лі бу­ти тут уві­чне­ні, чи має ко­мусь бу­ти біль­ша пам’ять, а ко­мусь — мен­ша.

Це — об’єктив­на ситуація, яку не мо­жна прив’яза­ти до злої во­лі яки­хось кон­кре­тних лю­дей. Це від­би­ток за­галь­но­го ста­ну укра­їн­сько­го су­спіль­ства, адже во­но у нас до­сі вкрай роз’єд­на­не. І ре­аль­но укра­їн­ська по­лі­ти­чна на­ція тіль­ки за­раз фор­му­є­ться.

Дру­га, і це вже суб’єктив­на про­бле­ма по­ля­гає в то­му, що на­віть усе­ре­ди­ні цих спіль­нот існує ба­га­то рі­зних ор­га­ні­за­цій, які між со­бою теж кон­ку­ру­ють. Оче­ви­дно, що Ба­бин Яр — зна­ко­ве мі­сце, і той, хто кон­тро­лю­ва­ти­ме тут ме­мо­рі­аль­ну ча­сти­ну, отри­має до­да­тко­ві по­лі­ти­чні ди­ві­ден­ди. І та­ка ситуація існує впро­довж усьо­го ча­су не­за­ле­жно­сті.

«НІГІЛІСТИЧНЕ СТАВ­ЛЕ­Н­НЯ ДО ПОХОВАНЬ — РАДЯНСЬКА СПАДЩИНА, Й НІ­ЧО­ГО БІЛЬШОГО»

— І які нам тре­ба з усьо­го цьо­го ро­би­ти ви­снов­ки?

— В ре­зуль­та­ті ми ба­чи­мо на мі­сце­во­сті без­ліч пам’ятни­ків, які аб­со­лю­тно між со­бою не пов’яза­ні й аб­со­лю­тно не спів­від­но­ся­ться між со­бою, на­віть у ху­до­жньо­му сен­сі. А на за­гал — зов­сім за­не­дба­на те­ри­то­рія, яка час­тко­во є пар­ком від­по­чин­ку, а час­тко­во — про­сто лі­со­пар­ком, і во­дно­час мі­сцем, де сто­ять де­ся­тки пам’ятни­ків, не­зро­зумі­лі біль­шо­сті пе­ре­хо­жих. Му­зею до­сі не­має, бо це, з одно­го бо­ку, ве­ли­ка ін­ве­сти­ція, а з дру­го­го — ко­жно­го ра­зу є на­ма­га­н­ня по­бу­ду­ва­ти му­зей пря­мо на мі­сці роз­стрі­лу чи на мі­сці кла­до­ви­ща, тоб­то ближ­че до епі­цен­тру тра­ге­дії. Та­ка ло­гі­ка зро­зумі­ла, однак во­на є аб­со­лю­тно ди­кою. Лю­ди вза­га­лі не вра­хо­ву­ють, що має бу­ти якась по­ва­га до поховань. Це, знов-та­ки, аб­со­лю­тно радянська тра­ди­ція, бо ж радянська вла­да зни­щи­ла Ба­бин Яр і нав­ко­ли­шні кла­до­ви­ща. Це нігілістичне став­ле­н­ня до поховань — радянська спадщина, й ні­чо­го більшого.

Але ми ба­чи­мо, хоч скіль­ки б но­вих пам’ятни­ків ста­ви­ли, все одно бу­де оче­ви­дно, що це не ме­мо­рі­аль­на те­ри­то­рія. І всі це ба­чать, однак га­да­ють: про­бле­ма в то­му, що тре­ба по­ста­ви­ти ін­ші, кра­щі пам’ятни­ки чи зве­сти ве­ли­кий ме­мо­рі­аль­ний центр. На­справ­ді ж тре­ба, на­сам­пе­ред, впо­ряд­ку­ва­ти те­ри­то­рію, адже від зве­де­н­ня ве­ли­ко­го ме­мо­рі­а­лу ні­чо­го не змі­ни­ться, бо це все одно бу­де ме­мо­рі­ал на смі­тни­ку.

— Пан Фукс ствер­джує, що про­ект Ме­мо­рі­аль­но­го цен­тру під­три­ма­ли всі єв­рей­ські ор­га­ні­за­ції. Що ви ска­же­те про це?

— Це оче­ви­дна ма­ні­пу­ля­ція. Пан Фукс ото­то­жнює з усі­ма єв­рей­ськи­ми ор­га­ні­за­ці­я­ми Все­укра­їн­ський єв­рей­ський кон­грес, очо­лю­ва­ний Ва­ди­мом Ра­би­но­ви­чем. Утім, по-пер­ше, спра­ва в то­му, що не Ра­би­но­вич під­три­мує про­ект Фу­кса, а Пав­ло Фукс на­ра­зі став одним із очіль­ни­ків про­е­кту, який ще де­сять ро­ків то­му за­по­ча­тку­вав Ра­би­но­вич. Зро­зумі­ло, остан­ній йо­го під­три­мує. По-дру­ге, якщо Ра­би­но­вич — за про­ект, то, ска­жі­мо, спів­го­ло­ва Асо­ці­а­ції єв­рей­ських ор­га­ні­за­цій і гро­мад Укра­ї­ни Йо­сип Зі­сельс — про­ти. Але вза­га­лі-то існує з де­ся­ток все­укра­їн­ських та чо­ти­рип’ять де­ся­тків ли­ше ки­їв­ських єв­рей­ських ор­га­ні­за­цій, які свою по­зи­цію з цьо­го пи­та­н­ня вза­га­лі не озву­чи­ли. По-тре­тє, в та­ких пи­та­н­нях не мо­жна зва­жа­ти ли­ше на по­зи­цію ке­рів­ни­ків гро­мад­ських ор­га­ні­за­цій. Це про­бле­ма за­галь­но­су­спіль­но­го зна­че­н­ня, і оче­ви­дно, що по­гля­ди ві­до­мих жур­на­лі­стів та ми­тців, пра­во­за­хи­сни­ків та вче­них ма­ють не мен­шу ва­гу, ніж дум­ки лю­дей, основ­на че­сно­та яких по­ля­гає у вмін­ні спри­тно роз­по­ді­ля­ти іно­зем­ні гран­ти.

— Ма­буть, чи­ма­ло за­ле­жить і від мі­ської вла­ди. Але як то­ді це спри­йма­ти, що, за сло­ва­ми Фу­кса і Сі­ве­ця, іні­ці­а­то­ром про­е­кту Ме­мо­рі­а­лу Го­ло­ко­сту «Ба­бин Яр» був мер Ки­є­ва Ві­та­лій Кли­чко?

— Це теж не­прав­да. Так, Ві­та­лій Кли­чко ми­ну­ло­го ро­ку пу­блі­чно під­три­мав цей про­ект, йо­го брат уві­йшов до скла­ду На­гля­до­вої ра­ди Цен­тру. Але це все від­бу­ва­ло­ся на тлі між­на­ро­дно­го від­зна­че­н­ня 75-х ро­ко­вин тра­ге­дії, ко­ли на­ші ви­со­ко­по­са­дов­ці, за зга­да­ною зви­чкою, го­то­ві бу­ли під­три­ма­ти бу­дья­кі іні­ці­а­ти­ви, тим па­че та­кі гу­чні.

«ІНІ­ЦІ­А­ТО­РИ НА­МА­ГА­Ю­ТЬСЯ ПРО­ШТОВ­ХНУ­ТИ ІДЕЮ «РА­ДЯН­СЬКОЇ ЄД­НО­СТІ»

— Чи за­знав цей про­ект остан­нім ча­сом змін?

— Уже в мо­мент ви­ни­кне­н­ня цей про­ект був, м’яко ка­жу­чи, ду­же кон­тро­вер­сій­ним. По-пер­ше, му­зей­но-ме­мо­рі­аль­ний центр мав бу­ти при­свя­че­ний ви­ня­тко­во єв­рей­ській тра­ге­дії Ба­би­но­го Яру, що зна­йшло від­би­ток і в про­е­кті ар­хі­те­ктур­но­го рі­ше­н­ня. По-дру­ге, зво­ди­ти йо­го від по­ча­тку пла­ну­ва­ли на ко­ли­шньо­му Єв­рей­сько­му цвин­та­рі, де гру­пі іні­ці­а­то­рів, які ство­ри­ли та­кий со­бі Фонд пам’яті «Ба­бин Яр», вда­ло­ся орен­ду­ва­ти зе­мель­ну ді­лян­ку. До ре­чі, са­ме остан­ній чин­ник спри­чи­нив­ся до то­го, що про­ти ре­а­лі­за­ції цьо­го про­е­кту ви­сту­па­ли ві­до­мі укра­їн­ські та іно­зем­ні ра­би­ни, у то­му чи­слі го­лов­ний ра­бин Укра­ї­ни Азрі­ель Хай­кін. Що, зокре­ма, й за­ва­ди­ло йо­го ре­а­лі­за­ції.

Але ми­ну­ло­го ро­ку з іні­ці­а­ти­ви па­на Фу­кса про­ект на­був між­на­ро­дно­го зна­че­н­ня і від­так з Ме­мо­рі­а­лу Ба­би­но­го Яру мав пе­ре­тво­ри­ти­ся на Ме­мо­рі­ал та Му­зей Го­ло­ко­сту в ко­ли­шньо­му Ра­дян­сько­му Со­ю­зі. З на­у­ко­во­го по­гля­ду, це ні­се­ні­тни­ця. На те­ре­нах ко­ли­шньо­го Ра­дян­сько­го Со­ю­зу пе­ре­слі­ду­ва­н­ня і зни­ще­н­ня єв­ре­їв від­бу­ва­ло­ся в аб­со­лю­тно рі­зні спосо­би. А ось із су­то по­лі­ти­ко-іде­о­ло­гі­чно­го по­гля­ду, тут все зро­зумі­ло. В та­кий спо­сіб іні­ці­а­то­ри на­ма­га­ю­ться че­рез істо­ри­чну пам’ять єв­рей­ської гро­ма­ди про­штов­хну­ти ідею «ра­дян­ської єд­но­сті», на­справ­ді то­го ж са­мо­го «рус­ско­го ми­ра».

І я пе­вен, що це не про­сто їхня осо­би­ста іні­ці­а­ти­ва. Зро­зумі­ло, що пан Фукс так са­мо, як і йо­го пар­тне­ри по про­е­кту Ми­хай­ло Фрі­дман, Гер­ман Хан та Ві­ктор Пін­чук, — лю­ди гли­бо­ко пост­ра­дян­ської сві­до­мо­сті, тим біль­ше, що пер­ші троє все своє до­ро­сле жи­т­тя про­ве­ли в Мо­скві, де вчи­ли­ся, ство­рю­ва­ли бі­знес і ста­ва­ли мі­льяр­де­ра­ми. Але річ ще й у то­му, що Фрі­дман у сьо­го­дні­шній Ро­сії — по­стать зна­ко­ва. І я не ві­рю, що він міг під час ро­сій­сько-укра­їн­ської вій­ни роз­по­ча­ти в Ки­є­ві мі­жна­ро­дний по­лі­ти­ко-іде­о­ло­гі­чний про­ект без пря­мої сан­кції Крем­ля. Ідею «Го­ло­кост у СРСР», на мою дум­ку, бу­ло за­твер­дже­но на Ста­рій пло­щі. При цьо­му для Мо­скви цей про­ект ви­гра­шний май­же з усіх бо­ків. — Чо­му ви так вва­жа­є­те? — Якщо во­ни зво­дять цей Ме­мо­рі­ал і він пра­цює, то це на­віть кра­ще за « Рос­со­тру­дни­че­ство » . Адже про­ект роз­ра­хо­ва­но не ли­ше на гро­ма­дян Укра­ї­ни, а на­сам­пе­ред на чи­слен­них ту­ри­стів з усьо­го сві­ту, яким бу­дуть роз­по­від­а­ти, як укра­їн­ські ко­ла­бо­ра­ціо­ні­сти зни­щу­ва­ли єв­ре­їв. Якщо йо­го зво­дять, і нав­ко­ло Ме­мо­рі­а­лу по­чи­на­ю­ться очі­ку­ва­ні скан­да­ли або якщо вза­га­лі їм не да­ють йо­го зве­сти, то це та­кож чу­до­во — ан­ти­се­міт­ська Укра­ї­на не дає ство­ри­ти Ме­мо­рі­ал Го­ло­ко­сту. Хай би як ви­йшло, Пу­ті­ну все бу­де до­бре. — І як мо­жна за­по­біг­ти цьо­му? — Пе­ред Укра­ї­ною сто­їть на­галь­ний ви­клик. І тут є єди­ний ви­хід із ці­єї си­ту­а­ції. Укра­їн­ська дер­жа­ва в осо­бі Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни має взя­ти на се­бе ре­аль­ну від­по­від­аль­ність за ком­пле­ксне розв’яза­н­ня про­бле­ми Ба­би­но­го Яру. Тоб­то зро­би­ти на­ре­шті те, що не ро­би­ло­ся всі по­пе­ре­дні ро­ки.

«МУ­ЗЕЇ ГО­ЛО­КО­СТУ І БА­БИ­НО­ГО ЯРУ МО­ЖНА БУ­ЛО Б ОБ’ЄД­НА­ТИ В ОДИН ОБ’ЄКТ»

— І що са­ме, на ва­шу дум­ку, в цій си­ту­а­ції ро­би­ти Укра­їн­ській дер­жа­ві?

— Це має бу­ти три­єди­на кон­це­пція. По-пер­ше, по­трі­бно ство­ри­ти ме­мо­рі­аль­ний парк і при­ве­сти до ла­ду цю те­ри­то­рію. По-дру­ге, має бу­ти ство­ре­ний му­зей Ба­би­но­го Яру. По-тре­тє, має бу­ти ство­ре­ний му­зей Го­ло­ко­сту.

Це ма­ють бу­ти два окре­мих му­зеї. На жаль, сьо­го­дні на рів­ні іде­о­ло­гії ми не до­ро­сли до то­го, щоб це був один об’єкт. Го­ло­кост аб­со­лю­тно не ім­пле­мен­то­ва­но в на­ціо­наль­ну істо­рію Укра­ї­ни. Це скла­дний про­цес осми­сле­н­ня не про­сто сві­то­во­го яви­ща, а ви­ро­бле­н­ня укра-

Ми­ну­ло­го ро­ку з іні­ці­а­ти­ви па­на Фу­кса про­ект на­був між­на­ро­дно­го зна­че­н­ня і від­так з Ме­мо­рі­а­лу Ба­би­но­го Яру мав пе­ре­тво­ри­ти­ся на Ме­мо­рі­ал та Му­зей Го­ло­ко­сту в ко­ли­шньо­му Ра­дян­сько­му Со­ю­зі. З на­у­ко­во­го по­гля­ду, це ні­се­ні­тни­ця. На те­ре­нах ко­ли­шньо­го Ра­дян­сько­го Со­ю­зу пе­ре­слі­ду­ва­н­ня і зни­ще­н­ня єв­ре­їв від­бу­ва­ло­ся в аб­со­лю­тно рі­зні спосо­би. А осьіз су­то по­лі­ти­ко- іде­о­ло­гі­чно­го по­гля­ду, тут все зро­зумі­ло. В та­кий спо­сіб іні­ці­а­то­ри на­ма­га­ю­ться че­рез істо­ри­чну пам’ ять єв­рей­ської гро­ма­ди про­штов­хну­ти ідею «ра­дян­ської єд­но­сті», на­справ­ді то­го ж са­мо­го «рус­ско­го ми­ра»

їн­сько­го по­гля­ду на ньо­го. І скла­дність цьо­го зав­да­н­ня об­умов­ле­на тим, що тут був Го­ло­до­мор. На­справ­ді не­має ін­ших кра­їн, де май­же одно­ча­сно від­бу­ва­ла­ся та­ка кіль­кість мас­шта­бних ге­но­ци­дів, про­ве­де­них дво­ма най­жа­хли­ві­ши­ми то­та­лі­тар­ни­ми ре­жи­ма­ми ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя. Це на­дає ви­ня­тко­вих мо­жли­во­стей­для ін­те­ле­кту­аль­но­го осми­сле­н­ня, але для цьо­го нам ще на­ле­жить прой­ти дов­гий шлях.

У прин­ци­пі, му­зеї Го­ло­ко­сту і Ба­би­но­го Яру мо­жна бу­ло б об’єд­на­ти в один об’єкт. Зни­ще­н­ня ки­їв­ських єв­ре­їв — це то­чка, в якій пе­ре­ти­на­є­ться істо­рія Ба­би­но­го Яру, що по­ча­ла­ся під час вій­ни і три­ває, фа­кти­чно, до сьо­го­дні, та істо­рія Го­ло­ко­сту, яка охо­пи­ла всю Єв­ро­пу. Але, на­го­ло­шую, це ду­же скла­днийін­те­ле­кту­аль­ний­ви­клик, і ми на­ра­зі до ньо­го не го­то­ві. То­му ре­аль­но сьо­го­дні ство­ри­ти два му­зеї — Ба­би­но­го Яру і Го­ло­ко­сту, а та­кож упо­ряд­ку­ва­ти цю те­ри­то­рію. При­чо­му му­зеї за жо­дних умов не ма­ють бу­ти роз­та­шо­ва­ні на мі­сцях поховань, а ство­ре­н­ня ме­мо­рі­аль­но­го пар­ку має вза­га­лі при­пи­ни­ти будь-які подаль­ші бу­ді­вель­ні впра­ви на цьо­му про­сто­рі.

І Пре­зи­дент Укра­ї­ни — це єди­на лю­ди­на, яка за сво­єю по­са­дою мо­же, так би мо­ви­ти, в при­му­со­во­му по­ряд­ку по­са­ди­ти всі за­ці­кав­ле­ні гру­пи за один стіл і ска­за­ти: а те­пер ми бу­де­мо до­мов­ля­тись. Тоб­то дер­жа­ва має бу­ти про­від­ною си­лою в цьо­му про­це­сі. Що ж до фі­нан­су­ва­н­ня, то має бу­ти ство­ре­на фун­да­ція на прин­ци­пах дер­жав­но-при­ва­тно­го пар­тнер­ства.

Та­кож у дер­жа­ві існує Украї нськийін­сти­тут на­ціо­наль­ної пам’яті, який­фа­кти­чно від­сто­ро­не­ний­від біль­шо­сті ме­мо­рі­аль­них про­е­ктів. Під час ство­ре­н­ня ін­сти­ту­ту за ча­сів Ющен­ка йо­му бу­ли під­по­ряд­ко­ва­ні за­по­від­ник « Ба- бин Яр», ме­мо­рі­а­ли жертв Го­ло­до­мо­ру та «Би­ків­нян­ські мо­ги­ли». Але за ча­сів Яну­ко­ви­ча ін­сти­тут пе­ре­тво­рив­ся на ви­ня­тко­во на­у­ко­ву уста­но­ву, йу­сі ці об’єкти бу­ло пе­ре­да­но до Мі­ні­стер­ства куль­ту­ри, де во­ни за­раз і за­ли­ша­ю­ться. А пра­виль­но бу­ло б скон­цен­тру­ва­ти їх в Ін­сти­ту­ті на­ціо­наль­ної пам’яті, адже нам по­трі­бна ці­лі­сна по­лі­ти­ка пам’яті сто­сов­но ра­дян­ських і на­цист­ських ре­пре­сій.

А про­від­ною уста­но­вою, яка б роз­ро­бля­ла кон­це­пцію му­зе­їв Го­ло­ко­сту і Ба­би­но­го Яру, має ста­ти Ін­сти­тут істо­рії Укра­ї­ни НАНУ. Зро­зумі­ло, що він мав би за­лу­ча­ти фа­хів­ців з ін­ших уста­нов і на­віть з ін­ших кра­їн.

«ПРО­ЕКТ МЕ­МО­РІ­АЛЬ­НО­ГО ЦЕН­ТРУ ГО­ЛО­КО­СТУ «БА­БИН ЯР» СТВО­РЮ­Є­ТЬСЯ ЯК ТИПОВО КОЛОНІАЛЬНИЙ»

— Сі­вець якраз ска­зав, що во­ни за­лу­чи­ли між­на­ро­дну гру­пу, яку очо­лює гол­ланд­ський вче­ний Ка­рел Берк­гоф.

— Ген­ди­ре­ктор фун­да­ції «Ме­мо­рі­аль­ний­центр Го­ло­ко­сту «Ба­бин Яр» Сі­вець та­кож ка­же, що во­ни весь час ве­дуть якісь обго­во­ре­н­ня. Але ко­ли у від­по­відь на йо­го звер­не­н­ня Ін­сти­тут на­ціо­наль­ної пам’яті за­про­по­ну­вав про­ве­сти низ­ку пу­блі­чних дис­ку­сійз уча­стю їхніх спон­со­рів з фі­кса­ці­єю та опри­лю­дне­н­ням по­зи­ційу­ча­сни­ків і з зо­бов’яза­н­ня­ми вра­ху­ва­ти ре­зуль­та­ти цих дис­ку­сій, той са­мий Сі­вець дав за­дньо­го і ска­зав, що у ньо­го не­має на це до­сить пов­но­ва­жень. Тоб­то всі ці зу­стрі­чі від­бу­ва­ю­ться про люд­ське око, щоб по­тім по­да­ти дов­гий­спи­сок уче­них, з яки­ми на­чеб­то «по­ра- ди­ли­ся». Усе це ду­же схо­же на чи­слен­ні істо­рії скан­даль­них за­бу­дов з по­зір­ни­ми «гро­мад­ськи­ми слу­ха­н­ня­ми» з уча­стю на­йма­них ба­бусь та під охо­ро­ною «ті­ту­шок».

А Берк­гоф, справ­ді, ві­до­мий фа­хі­вець з істо­рії на­цист­сько­го оку­па­цій­но­го ре­жи­му, без­по­се­ре­дньо за­ймав­ся Ба­би­ним Яром. Але про­бле­ма в то­му, що він, як і май­же всі чле­ни ці­єї ро­бо­чої гру­пи, не звід­си і має аб­со­лю­тно ін­ший­по­гляд. У Єв­ро­пі не ба­чи­ли ні­чо­го стра­шні­шо­го за Го­ло­кост, і для них при­ро­дно ви­окрем­лю­ва­ти йо­го з усі­єї істо­рії ХХ сто­лі­т­тя. Але, хо­ча Го­ло­кост за сво­їм зна­че­н­ням — це, справ­ді, яви­ще сві­то­во­го мас­шта­бу, в ко­жній­кра­ї­ні по­гляд на ньо­го має бу­ти ін­ший, бо він так са­мо є (або не є) ча­сти­ною мі­сце­вої істо­рії. То­му, зві­сно, Берк­го­фа, як і де­яких ін­ших фа­хів­ців, мо­жна за­про­си­ти до спів­пра­ці. Зав­жди ко­ри­сно по­слу­ха­ти лю­ди­ну з ін­шо­го бо­ку, во­на дасть ін­ший­по­гляд, і ти по­ба­чиш щось но­ве. Але осно­ву ма­ють ста­но­ви­ти укра­їн­ські вче­ні, які ма­ють за­про­по­ну­ва­ти са­ме укра­їн­ське ба­че­н­ня істо­рії Го­ло­ко­сту та істо­рії Ба­би­но­го Яру.

На­ра­зі про­ект Ме­мо­рі­аль­но­го цен­тру Го­ло­ко­сту «Ба­бин Яр» ство­рю­є­ться як типово колоніальний. Укра­ї­на спри­йма­є­ться ви­ня­тко­во як те­ри­то­рія, на­се­ле­на не­пи­сьмен­ни­ми або­ри­ге­на­ми, де ци­ві­лі­зо­ва­ні ро­сі­я­ни, по­ля­ки, ін­ші єв­ро­пей­ці ма­ють ство­ри­ти му­зей­для ту­ри­стів з усьо­го сві­ту. Але ж на­справ­ді са­ме укра­їн­ці ма­ють ство­ри­ти тут му­зей­та ме­мо­рі­ал, і не для ту­ри­стів, а для сво­їх ді­тей— шко­ля­рів і сту­ден­тів, ко­трі при­хо­ди­ти­муть сю­ди для то­го, щоб осми­сли­ти вла­сне ми­ну­ле йпо­мір­ку­ва­ти над вла­сним май­бу­тнім.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.