Ве­ли­кий те­рор: по­ча­ток і апо­гей

Den (Ukrainian) - - Подробиці -

ВУкра­ї­ні 5 сер­пня о 12.00 хви­ли­ною мов­ча­н­ня вша­ну­ва­ли пам’ять жертв Ве­ли­ко­го те­ро­ру. Сим­во­лі­чні сві­чки пам’яті за­па­ли­ли укра­їн­ські те­ле­ка­на­ли, при­пи­нив­ши на хви­ли­ну транс­ля­цію сво­їх про­грам. А вран­ці цьо­го дня в Ки­є­ві й ін­ших мі­стах про­йшли по­ми­наль­ні за­хо­ди: адже, за да­ни­ми Укра­їн­сько­го ін­сти­ту­ту на­ціо­наль­ної пам’яті, за пе­рі­од Ве­ли­ко­го те­ро­ру 1937 — 1938 ро­ків на те­ри­то­рії УРСР бу­ло за­су­дже­но до 200 ти­сяч осіб, із яких близь­ко двох тре­тин — до роз­стрі­лу. Ре­шту від­пра­ви­ли до в’язниць і ҐУЛАҐу; за­сла­н­ням від­бу­ло­ся менш ніж 1% аре­што­ва­них, а звіль­ни­ли ли­ше 0,3%.

Про­те кіль­кість жертв Ве­ли­ко­го те­ро­ру не зво­ди­ться до цих стра­шних чи­сел. По-пер­ше, міль­йо­ни лю­дей по­тра­пи­ли до ка­те­го­рії т.зв. «чле­нов се­мей измен­ни­ков ро­ди­ны» (ЧСИР), яких ви­га­ня­ли з ква­лі­фі­ко­ва­ної ро­бо­ти, ви­си­ла­ли з ве­ли­ких міст, а то й від­прав­ля­ли без бо­дай фор­маль­ної ви­ди­мо­сті пра­во­су­д­дя в спе­ці­аль­ні та­бо­ри в Ка­зах­ста­ні. По-дру­ге, май­же пов­ні­стю роз­кла­ла­ся Чер­во­на ар­мія: якщо си­ла-си­лен­на ко­ман­ди­рів, від мар­ша­лів до лей­те­нан­тів, ви­яви­ла­ся «фа­шист­ськи­ми шпи­гу­на­ми», «змов­ни­ка­ми» та «те­ро­ри­ста­ми», то їхні на­ка­зи ціл­ком мо­жуть бу­ти «шкі­дни­цьки­ми», тоб­то тре­ба не раз по­ду­ма­ти, чи їх ви­ко­ну­ва­ти, чи не так? Ар­мія ж, де не ви­ко­ну­ю­ться на­ка­зи, — озбро­є­на юр­ба; зі зро­зумі­лих при­чин — май­же то­таль­но п’яна. По-тре­тє, в су­спіль­стві за­па­ну­ва­ла атмо­сфе­ра то­таль­ної не­до­ві­ри, до­но­си пи­са­ли­ся міль­йо­на­ми, лю­ди «не пі­зна­ва­ли» на ву­ли­ці сво­їх зна­йо­мих із чи­сла «ЧСИР», на пер­ма­нен­тних збо­рах тру­до­вих ко­ле­кти­вів «ви­кри­ва­ли» сво­їх ко­лег як «зло­чин­ців» і «во­ро­гів на­ро­ду», при­чо­му те­ро­ри­зо­ва­ний люд за ви­ро­ки цим ко­ле­гам го­ло­су­вав одно­стай­но. І, на­ре­шті, го­лов­ним на­слід­ком Ве­ли­ко­го те­ро­ру ста­ла гли­бин­на де­фор­ма­ція усьо­го су­спіль­ства й окре­мих ін­ди­ві­дів, ко­ли істе­ри­чна пу­блі­чна де­мон­стра­ція від­да­но­сті «спра­ві Ста­лі­на та пар­тії» у біль­шо­сті по­єд­ну­ва­ла­ся з то­таль­ною зне­ві­рою та де­мо­ра­лі­за­ці­єю. Іна­кше ка­жу­чи, ті, хто зу­мів збе­рег­ти свою честь і гі­дність, не став­ши ані ка­том чи до­но­щи­ком, ані без­воль­ною жер­твою, ре­аль­ною чи по­тен­цій­ною, ста­ли від­чу­тною мен­ші­стю су­спіль­ства, зокре­ма укра­їн­сько­го.

■ Те, що пам’ять жертв Ве­ли­ко­го те­ро­ру за­раз в Укра­ї­ні вша­но­ву­ють на всіх рів­нях — і дер­жав­но­му, і гро­мад­сько­му, і мас-ме­дій­но­му, — ста­ло на­слід­ком три­ва­лих про­це­сів су­спіль­но­го очи­ще­н­ня та від­хо­ду від сте­ре­о­ти­пів ми­ну­ло­го, ко­ли зло­чи­ни біль­шо­ви­цької вла­ди або за­мов­чу­ва­ли­ся, або при­мен­шу­ва­ли­ся. Ни­ні­шня де­ко­му­ні­за­ція — це, зокре­ма, й про­ти­сто­я­н­ня, вклю­чно зі зброй­ним, тим ро­сій­ським си­лам (вклю­чно з дер­жа­вою), які вже по­вер­ну­ли в пра­кти­ку низ­ку еле­мен­тів Ве­ли­ко­го те­ро­ру і, від­чу­ва­є­ться, бе­руть йо­го ча­си за взі­рець.

Отож ані не­об­хі­дність вша­ну­ва­н­ня жертв Ве­ли­ко­го те­ро­ру (хо­ча се­ред них бу­ло і чи­ма­ло біль­шо­ви­ків, але ті біль­шо­ви­ки зде­біль­шо­го ма­ли, обра­зно ка­жу­чи, якісь люд­ські ри­си), ані да­та цьо­го вша­ну­ва­н­ня не ви­кли­ка­ють сум­ні­ву. Адже 5 сер­пня 1937 ро­ку, згі­дно з опе­ра­тив­ним та­єм­ним на­ка­зом НКВД СССР № 00447 «Про опе­ра­цію з ре­пре­су­ва­н­ня ко­ли­шніх кур­ку­лів, кри­мі­наль­них зло­чин­ців й ін­ших ан­ти­ра­дян­ських еле­мен­тів», на єв­ро­пей­ській ча­сти­ні Со­ю­зу по­ча­ли­ся ма­со­ві аре­шти та без­су­дні роз­стрі­ли всіх, хто вва­жав­ся вла­ді «пі­до­зрі­лим». Цьо­го ж чи­сла по­ча­ло­ся «очи­ще­н­ня» ҐУЛАҐу від «най­більш по­тен­цій­но не­без­пе­чних «еле­мен­тів»; во­но про­во­ди­ло­ся ду­же про­сто: без но­во­го слід­ства роз­стріль­ні (ви­клю­чно!) ви­ро­ки за­о­чно ви­но­си­ли «трій­ки». У ме­жах ці­єї опе­ра­ції, зокре­ма в ур­очи­щі Сан­дар­мох бу­ла роз­стрі­ля­на ці­ла низ­ка пер­шо­ря­дних до­стой­ни­ків укра­їн­ської куль­ту­ри...

А от ото­то­жне­н­ня 5 сер­пня 1937 ро­ку з по­ча­тком Ве­ли­ко­го те­ро­ру ви­кли­кає ве­ли­кий сум­нів. Не ви­пад­ко­во Ігор Сюн­дю­ков у «Дні» ми­ну­ло­го ти­жня за­зна­чив, що це — да­та «офі­цій­но­го по­ча­тку» цьо­го стра­хі­т­тя все­сві­тньо­го мас­шта­бу. Пра­виль­но, про­те на яких під­ста­вах він став офі­цій­ним? І хто бу­ли ті екс­пер­ти й уря­дов­ці, які ви­зна­ча­ли «офі­цій­ність»? То­му що і за пер­шу по­ло­ви­ну то­го ж 1937 ро­ку ста­лін­ська ко­ман­да всти­гла чи­ма­ло.

У сі­чні в Мо­скві про­йшов від­кри­тий про­цес у спра­ві «Па­ра­лель­но­го ан­ти­ра­дян­сько­го тро­цькіст­сько­го цен­тру». У лю­то­му — бе­ре­зні від­був­ся пле­нум ЦК ВКП(б), май­же пов­ні­стю при­свя­че­ний об­ґрун­ту­ван­ню ма­со­вих ре­пре­сій у се­ре­до­ви­щі пар­тій­ної та го­спо­дар­ської но­мен­кла­ту­ри (до ре­чі, зі 73-х про­мов­ців 56 у 1937— 1940 ро­ках бу­ли роз­стрі­ля­ні, двоє вко­ро­ти­ли со­бі ві­ку). У бе­ре­зні бу­ли ви­кри­ті «япон­сько-тро­цькіст­ські ди­вер­сій­ні гру­пи у на­фто­вій про­ми­сло­во­сті». У трав­ні — ви­кри­та «змо­ва фіз­куль­тур­ни­ків», які на­чеб­то «ве­ли актив­ну ро­бо­ту з під­го­тов­ки те­ро­ри­сти­чних актів про­ти ке­рів­ни­ків ВКП(б)». У трав­ні — за­а­ре­што­ва­но гру­пу най­ви­щих ко­ман­ди­рів вклю­чно з мар­ша­лом Ту­ха­чев­ським, зви­ну­ва­че­них у «вій­сько­во-фа­шист­ській змо­ві» в Чер­во­ній ар­мії. У черв­ні від­був­ся бли­ска­ви­чний про­цес над уча­сни­ка­ми ці­єї «змо­ви» (Ту­ха­чев­ський, Убо­ре­вич, Якір, При­ма­ков та ін.), й одра­зу ж, іще під час про­це­су, по­ча­ли­ся ма­со­ві аре­шти се­ред ко­ман­дно­го скла­ду ар­мії та фло­ту. У черв­ні ж бу­ло ви­кри­те «тюрк­сько-та­тар­ське на­ціо­на­лі­сти­чне під­пі­л­ля» в Азер­бай­джа­ні, Кри­му, Та­тар­ста­ні, Узбе­ки­ста­ні, Та­джи­ки­ста­ні, Ка­зах­ста­ні. І, на­ре­шті, пів­річ­чя за­вер­ши­ло­ся ще одним пле­ну­мом ЦК ВКП(б), на яко­му нар­ком вну­трі­шніх справ Єжов («ежо­вые ру­ка­ви­цы») до­по­вів про існу­ва­н­ня змо­ви в усіх лан­ках пар­тії та дер­жа­ви. Від­так 2 ли­пня по­літ­бю­ро ЦК ВКП(б) зо­бов’яза­ло НКВД у най­сти­слі­ші тер­мі­ни під­го­ту­ва­ти­ся й роз­по­ча­ти опе­ра­цію про­ти «ко­ли­шніх кур­ку­лів, кри­мі­наль­них зло­чин­ців та ін­ших ан­ти­ра­дян­ських еле­мен­тів». На­ре­шті, на­при­кін­ці ли­пня (то­чний день не вста­нов­ле­но) бу­ла ро­зі­сла­на вка­зів­ка по­літ­бю­ро що­до «здій­сне­н­ня фі­зи­чних ме­то­дів впли­ву» при до­пи­тах у хо­ді роз­слі­ду­ва­н­ня «контр­ре­во­лю­цій­них зло­чи­нів». І тіль­ки пі­сля цьо­го Єжов під­пи­сав на­зва­ний ви­ще на­каз, здій­сню­ю­чи вка­зів­ки ЦК.

■ Тоб­то НКВД і «за­лі­зний нар­ком» — то бу­ли ли­ше ін­стру­мен­ти в ру­ках вла­ди, тоб­то ста­лін­сько­го по­літ­бю­ро. То­му по­ча­ток Ве­ли­ко­го те­ро­ру слід від­не­сти до тих днів і но­чей (а «ве­ли­кий вождь», як ві­до­мо, мав зви­чку зби­ра­ти своє «вузь­ке ко­ло» са­ме но­ча­ми), ко­ли ухва­лю­ва­ли­ся рі­ше­н­ня «ди­ре­ктив­них ор­га­нів» (ЦК, по­літ­бю­ро) й «ін­стан­ції» (Ста­лі­на). Не мо­жна за­пе­ре­чи­ти, що пі­сля 5 сер­пня 1937 ро­ку, в на­сту­пні мі­ся­ці, Ве­ли­кий те­рор, обра­зно ка­жу­чи, ся­гнув сво­го апо­гею. Ра­зом із тим прив’яз­ка по­ча­тку цьо­го те­ро­ру до 5 сер­пня, до на­ка­зу № 00447, як на ме­не, об’єктив­но пе­ре­адре­со­вує на­ших су­ча­сни­ків у по­шу­ках ви­то­ків тра­ге­дії на «ор­га­ни», на їхньо­го ке­рів­ни­ка (був же тер­мін «ежов­щи­на»!), ви­во­дя­чи з-під уда­ру ВКП(б) і її ген­се­ка.

Сер­гій ГРАБОВСЬКИЙ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.