Уро­ки Єв­ге­на Гри­ця­ка

Сьо­го­дні лі­де­ру Но­риль­сько­го пов­ста­н­ня 1953 р. ми­нув би 91 рік

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Іван КАПСАМУН, Ва­лен­тин ТОРБА, Ва­дим ЛУБЧАК, «День»

Єв­ге­на Сте­па­но­ви­ча не ста­ло бу­кваль­но кіль­ка мі­ся­ців то­му — до сво­го дня на­ро­дже­н­ня він не до­жив три мі­ся­ці (по­мер 14 трав­ня 2017 р.). Єв­ген Гри­цяк про­жив до­сить дов­ге, на­си­че­не і ці­ка­ве жи­т­тя, на до­лю яко­го при­па­ло не­ма­ло ви­про­бу­вань. Це справ­ді ле­ген­дар­на лю­ди­на, справ­жній укра­їн­ський на­ціо­на­ліст, ко­ли не­за­ле­жної Укра­ї­ни ще не бу­ло, ба­га­то­рі­чний в’язень ра­дян­ської то­та­лі­тар­ної си­сте­ми, ве­ли­кий ін­те­ле­кту­ал та справ­жній мо­раль­ний ав­то­ри­тет, дав­ній друг «Дня». Одна з ха­ра­ктер­них рис Єв­ге­на Сте­па­но­ви­ча — він, по­при скла­дний жит­тє­вий шлях, був від­кри­тим до знань. По­слі­дов­ник Ма­ха­тми Ган­ді, він зав­жди про­па­гу­вав не­на­силь­ни­цький спро­тив си­сте­мі, ду­хов­ний роз­ви­ток лю­ди­ни й су­спіль­ства, го­во­рив, що укра­їн­цям вар­то зійти з то­го шля­ху бо­роть­би, до яко­го ми зви­кли, в яко­му си­лі про­ти­сто­їть ли­ше си­ла і який що­ра­зу при­зво­дить нас до по­раз­ки.

«До не­на­силь­ни­цьких ме­то­дів бо­роть­би я ді­йшов нав­по­ма­цки. Це вже пі­сля Но­риль­сько­го пов­ста­н­ня я ви­вчив ме­то­ди­ку Ма­ха­тми Ган­ді, ін­ду­ських йо­гів і став пе­ре­ко­на­ним при­хиль­ни­ком са­ме не­на­силь­ни­цько­го спро­ти­ву. Я зро­зу­мів, що з ті­єї люд­ської енер­гії, яка все тіль­ки ла­має, зни­щує, тро­щить, ні­ко­ли ні­чо­го до­бро­го не ви­хо­дить. Але, во­дно­час, про­те­сту­ва­ти мир­но лю­ди пе­ре­ва­жно не вмі­ють, — роз­по­від­ав Єв­ген Гри­цяк у 2013-му до 60-річ­чя Но­риль­сько­го пов­ста­н­ня. — Ко­ли ми на­шим ба­ра­ком та­ки пов­ста­ли, се­ред нас ви­яви­ло­ся тіль­ки два штрейк­бре­хе­ри із 45, ре­шта — сто­я­ли до кін­ця. На пев­но­му ета­пі бу­ло ду­же скла­дно ке­ру­ва­ти лю­дьми, скла­дно бу­ло утри­ма­ти їх від за­сто­су­ва­н­ня на­силь­ства. Бо на­справ­ді це б тіль­ки по­слу­гу­ва­ло при­во­дом та ви­прав­да­н­ням для адмі­ні­стра­ції та­бо­ру, яка б нас роз­стрі­ля­ла. Са­ме утри­му­ва­ти лю­дей від на­силь­ства й бу­ло най­скла­дні­шим».

На­га­да­є­мо, що пов­ста­н­ня в Но­риль­сько­му кон­цта­бо­рі (Тай­мир­ський, а те­пер Дол­га­но-Не­не­цький округ Кра­сно­яр­сько­го краю Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції) роз­по­ча­ло­ся 25 трав­ня 1953 р. й три­ва­ло до 4 сер­пня 1953 р., під­ня­ло близь­ко 20 ти­сяч по­лі­ти­чних в’язнів, пред­став­ни­ків 86 на­ціо­наль­но­стей і ста­ло про­я­вом не­на­силь­ни­цько­го опо­ру то­та­лі­тар­ній си­сте­мі. Як при­пу­ска­ють істо­ри­ки, са­ме Но­риль­ське пов­ста­н­ня спри­чи­ни­ло Вор­ку­тин­ське та Кін­гір­ське, ста­ло одні­єю з при­чин «від­ли­ги», по­яви ші­ст­де­ся­тни­цтва, ди­си­дент­ства та зре­штою — роз­па­ду СРСР. Під час Но­риль­сько­го пов­ста­н­ня ра­зом із пред­став­ни­ка­ми 85 ін­ших на­ціо­наль­но­стей укра­їн­ці (а їх бу­ло по­над 70%) від­сто­ю­ва­ли вла­сні пра­ва та гі­дність са­ме не­на­силь­ни­цьки­ми ме­то­да­ми.

В остан­ньо­му п’ ятни­чно­му но­ме­рі («День», № 135-136 за 4 сер­пня 2017 р.) у нас ви­йшла ста­т­тя «В по­шу­ках мо­ра­лі і ав­то­ри­те­ту», в якій ми, від­ре­а­гу­вав­ши на пост у FB, під­ня­ли пи­та­н­ня мо­раль­них ав­то­ри­те­тів в Укра­ї­ні. Скла­дна те­ма, яка по­тре­бує осо­бли­во­го під­хо­ду і на­віть сво­го ро­ду роз­слі­ду­ва­н­ня. Адже одні­єю з про­блем є нев­мі­н­ня по­мі­ча­ти і при­слу­хо­ву­ва­ти­ся до сво­їх мо­раль­них ав­то­ри­те­тів. Одним з при­кла­дів якраз був Єв­ген Гри­цяк.

«Мо­жли­во, дій­сно, сьо­го­дні го­во­рять про брак мо­раль­них ав­то­ри­те­тів, бо про­сто та­кі лю­ди, як та­то, пев­ною мі­рою за­ли­ши­ли­ся не роз­пи­та­ни­ми, — ко­мен­тує «Дню» донь­ка Єв­ге­на Сте­па­но­ви­ча Мар­та ГРИ­ЦЯК (на фото). — Зна­є­те, за жи­т­тя Єв­ге­ном Сте­па­но­ви­чем ду­же ці­ка­ви­лись про­сті лю­ди — з на­шо­го се­ла, су­сі­дніх, з обла­сті... лю­ди їха­ли зві­ду­сіль. Для ко­гось він був на­ро­дним ці­ли­те­лем, лі­ка­рем ду­ші і ті­ла, для ко­гось — дру­гом-по­ра­дни­ком, ви­со­ким ін­те­ле­кту­а­лом, до яко­го зав­жди мо­жна звер­ну­ти­ся за по­ра­дою. Ще за Ра­дян­сько­го Со­ю­зу ким він тіль­ки не був для лю­дей — адво­ка­том, юри­стом, кон­суль­тан­том — з усіх нав­ко­ли­шніх сіл при­хо­ди­ли до Гри­ця­ка з «не­ви­рі­ше­ни­ми про­бле­ма­ми», і та­то зав­жди до­по­ма­гав їх ви­рі­ши­ти. На­пи­са­ти за­яву, звер­не­н­ня, ко­му якийсь лист при­йде із-за кор­до­ну (знає та­то ту чу­жу мо­ву чи ні), всі при­хо­ди­ли до ньо­го, і він зав­жди до­по­ма­гав. Бу­ли ви­пад­ки, що лю­ди отри­му­ва­ли спа­док — чи то в Поль­щі, чи Ка­на­ді — і зав­жди Єв­ген Сте­па­но­вич до­по­мо­же офор­ми­ти той спа­док, під­ка­же, ку­ди і як пра­виль­но звер­ну­ти­ся, на­вчіть, як ді­я­ти. Тоб­то йо­го всі зна­ли, як ка­жуть у се­лі, між сво­ї­ми лю­дьми. А жур­на­лі­сти ці­ка­ви­ли­ся зна­чно рід­ше. Бу­ли з ра­йон­ки, з обла­сних ви­дань, якось при­їзди­ла Ва­лен­ти­на До­бро­та... Але си­стем­ний ін­те­рес і ці­ка­вість до та­та — до йо­го «но­риль­ської істо­рії», жит­тє­вих ін­те­ре­сів, зре­штою, до фі­ло­со­фії йо­го жи­т­тя про­яв­ляв ли­ше «День». Мо­раль­ні ав­то­ри­те­ти бу­ли і, на ща­стя, ще за­ли­ша­ю­ться. Про­сто, по­вто­рюсь, їм тре­ба на­да­ва­ти на­ле­жну ува­гу, роз­пи­ту­ва­ти за жи­т­тя».

На­ше ви­да­н­ня зро­би­ло ма­кси­мум для то­го, щоб ім’я Єв­ге­на Гри­ця­ка ста­ло ві­до­ме Укра­ї­ні і сві­то­ві. Єв­ген Сте­па­но­вич був ча­стим го­стем ре­да­кції «Дня», а га­зе­та — під­го­ту­ва­ла сво­їм чи­та­чам де­ся­тки зна­ко­вих ма­те­рі­а­лів про ньо­го, йо­го уро­ки та ви­со­ку ети­чну план­ку, ін­те­лі­ген­тність, жит­тє­ву му­дрість. На шпаль­тах га­зе­ти дру­ку­ва­ли­ся ін­терв’ю із лі­де­ром пов­ста­н­ня у че­твер­то­му та­бо­рі, бу­ло ор­га­ні­зо­ва­но кру­глі сто­ли за йо­го уча­стю. На­ші жур­на­лі­сти їзди­ли у рі­дне се­ло Єв­ге­на Сте­па­но­ви­ча, щоб зня­ти кіль­ка ві­део у рам­ках про­е­кту «Де­ньTV». Чо­го, зда­є­ться, не зро­бив жоден цен­траль­ний ка­нал.

«Для ме­не мо­раль­ним ав­то­ри­те­том є лю­ди­на, яка про­йшла че­рез пев­ні мо­раль­ні і фі­зи­чні ви­про­бо­ву­ва­н­ня і не зра­ди­ла са­ма со­бі, сво­їм пе­ре­ко­на­н­ням. Іна­кше ка­жу­чи, не зла­ма­лась, — ко­мен­тує «Дню» істо­рик, го­ло­ва Укра­їн­сько­го ін­сти­ту­ту на­ціо­наль­но пам’яті Во­ло­ди­мир В’ЯТРОВИЧ. — Єв­ген Гри­цяк був са­ме та­кою лю­ди­ною. Це бу­ло осо­бли­ве по­ко­лі­н­ня, яке бо­ро­ло­ся в над­скла­дних умо­вах за не­за­ле­жність кра­ї­ни, — чи то зі збро­єю в ру­ках, чи то не­на­силь­ни­цьки­ми ме­то­да­ми. Це по­ко­лі­н­ня, яке ми з впев­не­ні­стю мо­гли б на­зва­ти мо­раль­ни­ми ав­то­ри­те­та­ми, від­хо­дить. На жаль, на­ші су­ча­сни­ки не­до­оці­ню­ва­ли цих лю­дей і не так ча­сто з ни­ми спіл­ку­ва­ли­ся, не зав­жди да­ва­ли по­трі­бну оцін­ку їм. Мо­жли­во то­му но­ве по­ко­лі­н­ня і ви­яви­лось не на­стіль­ки мо­раль­но стій­ким. Це тре­ба на­до­лу­жи­ти, адже за­ли­ши­лись їхні пра­ці, ін­терв’ю, філь­ми».

Вла­сне, ви­зна­н­ня по­трі­бне бу­ло не са­мо­му Єв­ге­но­ві Сте­па­но­ви­чу, а укра­їн­цям, щоб по­ясни­ти йо­го по­стать, на­бли­зи­ти­ся до йо­го ідей. Осо­бли­во мо­ло­до­му по­ко­лін­ню, зокре­ма в по­лі­ти­ці, яке по­тре­бує пра­виль­них орі­єн­ти­рів.

«Одна з най­більш силь­них рис Єв­ге­на Гри­ця­ка — це ці­лі­сність йо­го осо­би­сто­сті. Він був мо­но­лі­тним, — ка­же Во­ло­ди­мир В’ятрович. — На жаль, в мо­лод­шо­му по­ко­лін­ні по­лі­ти­ків ми рад­ше зу­стрі­ча­є­мо лю­дей кла­пти­ко­вих, екле­кти­чних, які на­ма­га­ю­ться при­сто­со­ву­ва­тись до су­спіль­них сим­па­тій. Єв­ген Гри­цяк і лю­ди йо­го по­ко­лі­н­ня ма­ли більш твер­ді пе­ре­ко­на­н­ня. Гри­цяк не змі­ню­вав­ся за­ле­жно від яко­їсь по­лі­ти­чної кон’юн­кту­ри. За­раз ми ма­є­мо но­ву хви­лю ви­про­бу­вань, які пов’яза­ні із вій­ною. В цьо­му гор­ни­лі вже на­ро­джу­є­ться по­ко­лі­н­ня зов­сім но­вої яко­сті, і йо­му вар­то чер­па­ти на­тхне­н­ня у та­ких лю­дей, як Єв­ген Гри­цяк. Так і бу­де сфор­мо­ва­на но­ва ге­не­ра­ція укра­їн­ців, се­ред яких бу­дуть ті, ко­го ми змо­же­мо на­зва­ти мо­раль­ни­ми ав­то­ри­те­та­ми».

«Єв­ген Гри­цяк, як і до ре­чі Єв­ген Свер­стюк, по­ка­за­ли свою вну­трі­шню скром­ність, ви­ва­же­ність, аб­со­лю­тну змі­стов­ність, — про­дов­жує Во­ло­ди­мир В’ятрович. — Во­ни не за­ци­клю­ва­лись на сво­їх осо­би­стих ам­бі­ці­ях та їх не мо­жна бу­ло зви­ну­ва­ти­ти в то­му, що во­ни на­ма­га­лись отри­ма­ти якісь свої ди­ві­ден­ди. Пра­гне­н­ня до сво­бо­ди — це пев­на енер­гія. І во­на при­та­ман­на укра­їн­цям. Але будь-яка енер­гія мо­же бу­ти ви­ко­ри­ста­на як для по­бу­до­ви чо­гось, так і для руй­ну­ва­н­ня. Тож са­мої енер­гії за­ма­ло. По­трі­бні орі­єн­ти­ри і ба­че­н­ня для то­го, щоб зро­зумі­ли — сво­бо­да до­по­мо­гла укра­їн­цям за­ли­ши­ти­ся укра­їн­ця­ми, а з ін­шо­го бо­ку, при від­су­тно­сті вну­трі­шньої ди­сци­плі­ни при­зво­ди­ла до анар­хії».

Сво­їм ва­жли­вим до­ся­гне­н­ням Єв­ген Сте­па­но­вич на­зи­вав ви­да­н­ня кни­ги «Ав­то­біо­гра­фія йо­га» укра­їн­ською мо­вою. Це ро­бо­та Па­ра­ма­хан­са Йо­га­нан­да, що пе­ре­кла­де­на вже ба­га­тьма мо­ва­ми сві­ту, в то­му чи­слі вже дав­но і ро­сій­ською, але не укра­їн­ською. Він пе­ре­клав і зна­йшов мо­жли­вість ви­да­ти цю кни­гу.

« Єв­ген Сте­па­но­вич ме­не вра­зив не­ймо­вір­ною рів­но­ва­гою, він на­га­ду­вав тих свя­тих, про­бу­дже­них лю­дей, у яких ся­ють очі від впі­зна­н­ня ви­щих не­зем­них цін­но­стей, во­дно­час ці очі щи­рі, чи­сті, на­че ди­ви­ться на те­бе не­мов­ля. Я не по­ві­ри­ла сво­їм очам, що в Укра­ї­ні є та­ка лю­ди­на і світ про ньо­го так ма­ло знає. Він по­ді­лив­ся дум­кою і зна­н­ням про ін­дій­ську фі­ло­со­фію, гли­бо­ким зна­н­ням Ґан­ді, Ві­ве­ка­нан­ди, Та­ґо­ра. Та­ке не зу­стрі­ча­єш і се­ред про­фе­сій­них ін­до­ло­гів, схо­до­знав­ців з ти­ту­ла­ми ака­де­мі­ків і до­кто­рів на­ук, а та­кож се­ред ба­га­тьох ме­шкан­ців Ін­дії. Я бу­ла зво­ру­ше­на, — роз­по­від­ає «Дню» пі­сля зу­стрі­чі з Єв­ге­ном Гри­ця­ком го­ло­ва прав­лі­н­ня Схі­дно­єв­ро­пей­сько­го ін­сти­ту­ту роз­ви­тку Мрі­ду­ла ГОШ («День», № 80 за 15 трав­ня 2017 р.). — Єв­ген Гри­цяк — ве­ли­кий укра­ї­нець, який щи­ро лю­бив свою кра­ї­ну і не про­дав­ся. Йо­го дум­ки що­до остан­ніх по­дій теж вра­жа­ють! У ко­жно­му сло­ві стіль­ки му­дро­сті без по­шу­ку сла­ви, вла­ди або ма­те­рі­аль­но­го зба­га­че­н­ня. Йо­го фе­но­мен ще бу­де ви­вча­ти ака­де­мі­чне ко­ло. Ейн­штейн ска­зав про Ґан­ді — «Ко­лись лю­ди бу­дуть зди­во­ва­ні, що та­ка лю­ди­на у пло­ті і кро­ві вза­га­лі існу­ва­ла і кро­ку­ва­ла на­шим сві­том». Ме­ні зда­є­ться, про Гри­ця­ка бу­дуть зга­ду­ва­ти ци­ми ж сло­ва­ми».

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.