Не­ро­зга­да­ні та­єм­ни­ці Оле­га Оль­жи­ча

До 110-річ­чя від дня на­ро­дже­н­ня

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Бо­г­дан ЧЕРВАК, го­ло­ва ОУН

Не­що­дав­но ми від­зна­чи­ли 110 ро­ків від дня на­ро­дже­н­ня Оле­га Кан­ди­би-Оль­жи­ча. Уже, при­найм­ні, 25 ро­ків йо­го жи­т­тя і ді­яль­ність до­слі­джу­є­ться в не­за­ле­жній Укра­ї­ні. Адже за ра­дян­ських ча­сів на цю по­стать бу­ло на­кла­де­но «та­бу» че­рез при­на­ле­жність до Ор­га­ні­за­ції укра­їн­ських на­ціо­на­лі­стів (ОУН).

За цей час ґрун­тов­но до­слі­дже­но на­у­ко­ву ді­яль­ність і по­е­ти­чну твор­чість Оль­жи­ча. Про­те, на жаль, так не мо­же­мо ска­за­ти про йо­го біо­гра­фію та по­лі­ти­чну ді­яль­ність. Ось та­кий па­ра­докс, О. Оль­жич, який най­біль­ше про­сла­вив Укра­ї­ну як ді­яч ОУН, за­ли­ша­є­ться не­до­слі­дже­ним і на­ле­жно не­о­сми­сле­ним.

■ Іде­ться, зокре­ма, про остан­ні ро­ки і дні йо­го жи­т­тя та об­ста­ви­ни смер­ті. Як ві­до­мо, під час Дру­гої сві­то­вої вій­ни О. Оль­жич, фа­кти­чно, очо­лив ді­яль­ність ОУН на укра­їн­ських зем­лях, оскіль­ки го­ло­ва ОУН пол­ков­ник Ан­дрій Мель­ник на той час пе­ре­бу­вав у ні­ме­цько­му кон­цта­бо­рі «За­ксен­га­у­зен». Для Оль­жи­ча осо­би­стою тра­ге­ді­єю став роз­гром на­ціо­на­лі­сти­чно­го під­пі­л­ля в Ки­є­ві в 1941 — 1942 ро­ках. Адже він, як ні­хто ін­ший, до­клав ве­ли­че­зних зу­силь, щоб у цен­трі Укра­ї­ни від­ро­ди­ло­ся укра­їн­ське жи­т­тя й утво­ри­ли­ся не­об­хі­дні по­лі­ти­чні об­ста­ви­ни мо­жли­во­го про­го­ло­ше­н­ня не­за­ле­жно­сті Укра­ї­ни.

Зро­би­ти вда­ло­ся чи­ма­ло. У Ки­є­ві ви­да­ва­ли­ся укра­їн­ські га­зе­ти, від­кри­ли­ся укра­їн­ські цер­кви, бу­ло на­ла­го­дже­но і нор­ма­лі­зо­ва­но до пев­ної мі­ри жи­т­тя в мі­сті, яке пу­хло з го­ло­ду і за­мер­за­ло че­рез від­су­тність ву­гі­л­ля. Вре­шті, ство­ре­но Укра­їн­ську на­ціо­наль­ну ра­ду — по­лі­ти­чний ін­сти­тут, який ви­яв­ляв во­лю укра­їн­ців від­но­ви­ти дер­жав­ну не­за­ле­жність Укра­ї­ни. Аре­шти в Ки­є­ві по­кла­ли всьо­му край. Біль­ше то­го, нім­ці роз­стрі­ля­ли весь актив ОУН, зокре­ма по­е­те­су Оле­ну Те­лі­гу, яку Оль­жич без­успі­шно на­ма­гав­ся ева­ку­ю­ва­ти з Ки­є­ва. До ре­чі, тре­ба ви­зна­ти, що О. Те­лі­га не ви­ко­на­ла на­ка­зу про­від­ни­ка по­ки­ну­ти Ки­їв, бо вва­жа­ла для се­бе та­кий крок зра­дою дру­зів.

■ Пе­ред Оль­жи­чем сто­я­ло но­ве на­дзав­да­н­ня — від­но­ви­ти ді­яль­ність ОУН. За­ра­ди цьо­го він ви­їжджає на Во­линь і Га­ли­чи­ну, де на той час кон­цен­тру­ва­ли­ся основ­ні укра­їн­ські си­ли.

Але не­спо­ді­ва­но у трав­ні 1944 ро­ку у Льво­ві ге­ста­по за­а­ре­шту­ва­ло йо­го без­по­се­ре­дньо на кон­спі­ра­тив­ній квар­ти­рі, яка вва­жа­ла­ся пе­ре­ві­ре­ною, а от­же на­дій­ною. Хто «здав» Оль­жи­ча, до цьо­го ча­су до­сте­мен­но не ві­до­мо.

■ Ві­до­мо ли­ше, що лі­де­ра на­ціо­на­лі­стів за­про­то­ри­ли до кон­цта­бо­ру «За­ксен­га­у­зен», де в жор­сто­кий спо­сіб ви­би­ва­ли свід­че­н­ня. По­стає пи­та­н­ня, що ці­ка­ви­ло нім­ців, які свід­че­н­ня міг дати Оль­жич?

На ці за­пи­та­н­ня Про­від ОУН шу­кав від­по­віді уже пі­сля вій­ни.

■ Існу­ють дві вер­сії, які ті­сно пов’яза­ні між со­бою. Уже 1943 ро­ку Олег Оль­жич до­ру­чив окре­мим ді­я­чам ОУН в Укра­ї­ні зі­бра­ти, опу­блі­ку­ва­ти і по­ши­ри­ти книж­ку «Ре­во­лю­ція рве кай­да­ни», в якій ма­ли бу­ти ви­кла­де­ні всі фа­кти зло­чи­нів ні­ме­цьких фа­ши­стів про­ти укра­їн­сько­го на­ро­ду. Та­ку книж­ку бу­ло на­пи­са­но. Ру­ко­пис існу­вав у трьох при­мір­ни­ках. Один мав бу­ти від­прав­ле­ний на За­хід. Дру­гий — на схі­дні те­ре­ни Укра­ї­ни. Тре­тій пла­ну­ва­ли ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти для ро­бо­ти з член­ством ОУН. От­же, нім­ці, за­а­ре­што­ву­ю­чи Оль­жи­ча, шу­ка­ли ру­ко­пис, оскіль­ки на той час усі три при­мір­ни­ки бу­ли у ньо­го.

Ін­ша вер­сія та­ка. Арешт Оль­жи­ча збіг­ся з аре­шта­ми ін­ших ві­до­мих ді­я­чів ОУН, які ма­ли ті­сні кон­та­кти з пред­став­ни­ка­ми кра­їн ан­ти­гі­тле­рів­ської ко­а­лі­ції. Так, в Іта­лії бу­ло за­а­ре­што­ва­но чле­на ПУН Єв­ге­на Она­цько­го. У Фран­ції — Оле­ксу Бой­кі­ва. Ге­ста­по роз­шу­ку­ва­ло Яро­сла­ва Гай­ва­са, Те­о­фі­ла Ба­кБой­чу­ка та Яко­ва Шу­мел­ду. На до­пит у ге­ста­по по­стій­но ви­кли­ка­ли Ми­ко­лу Ка­пу­стян­сько­го. Це бу­ли лю­ди, які не при­хо­ву­ва­ли сво­їх зв’яз­ків з пред­став­ни­ка­ми кра­їн ан­ти­гі­тле­рів­ської ко­а­лі­ції.

■ Усе це від­бу­ва­ло­ся в той час, ко­ли нім­ці вже зна­ли про на­мір со­ю­зни­ків ви­са­ди­ти свій де­сант у Єв­ро­пі і вжи­ва­ли за­хо­дів, щоб з’ясу­ва­ти, де са­ме це від­бу­де­ться, щоб цьо­му про­ти­ді­я­ти.

Олег Оль­жич, як уже йшло­ся, був ке­рів­ни­ком ОУН на укра­їн­ських зем­лях. Мав ті­сні кон­та­кти з УПА. В ар­хі­ві ОУН мі­стя­ться до­ку­мен­ти, які пря­мо свід­чать про те, що укра­їн­ські на­ціо­на­лі­сти пла­ну­ва­ли ма­со­ве пов­ста­н­ня про­ти фа­ши­стів і пов’язу­ва­ли йо­го з ви­сад­кою де­сан­ту в Єв­ро­пі, тоб­то від­кри­т­тям так зва­но­го дру­го­го фрон­ту.

■ Ось як про це пи­сав Яків Шу­мел­да, со­ра­тник Оль­жи­ча, один із до­слі­дни­ків при­чин йо­го аре­шту і за­ги­бе­лі: « Смерть д- ра Оле­га Кан­ди­би сплі­та­ла­ся, як ми при­пу­ска­ли, з дня­ми де­сан­тів за­хі­дних алі­ян­тів у Нор­ман­дії, що бу­ло смер­тель­ною за­гро­зою для Рай­ху. Оль­жич був, по­біч ген. Миколи Ка­пу­стян­сько­го, 64- лі­тньо­го то­ді чле­на ПУН, яко­го ча­сто тя­га­ло ге­ста­по на до­пи­ти, остан­нім ще жи­вим чле­ном ПУН, які в 1930-х ро­ках жи­ли де­який час у кра­ї­нах Но­во­го сві­ту. Оль­жич був пов’яза­ний ар­хе­о­ло­гі­чною пра­цею з Гар­вард­ським уні­вер­си­те­том у 1930- х ро­ках. Був він на лі­сті тих, яких ґе­ста­по пі­до­зрі­ва­ло у при­хиль­но­сті, або зв’ яз­ках із за­хі­дни­ми алі­ян­та­ми. Ко­ли ж алі­ян­ти по­ча­ли офен­зи­ву із за­хо­ду, пе­ред уря­дом Рай­ху му­сі­ло ви­ри­на­ти ма­ре­во укра­їн­ських пар­ти­за­нів. Плян ма­со­во­го пов­ста­н­ня існу­вав у Вій­сько­во­му шта­бі ПУН; але він був пов’яза­ний з де­сан­том у пів­ден­ній Ев­ро­пі» (жур­нал «Укра­їн­ський істо­рик, 1985 р.).

■ От­же, існує при­пу­ще­н­ня, яке ґрун­ту­є­ться на кон­кре­тних істо­ри­чних фа­ктах, що арешт Оле­га Оль­жи­ча був зу­мов­ле­ний не ли­ше йо­го чі­ткою ан­ти­ні­ме­цькою по­зи­ці­єю як лі­де­ра ОУН, а й мо­жли­ви­ми зв’яз­ка­ми з пред­став­ни­ка­ми кра­їн Єв­ро­пи і США, які у черв­ні 1944 ро­ку за­вда­ли на­ци­стам сер­йо­зно­го уда­ру в Нор­ман­дії.

Мо­жна зро­би­ти при­пу­ще­н­ня, що ге­ста­по до­пи­ту­ва­ло Оль­жи­ча як лю­ди­ну, яка во­ло­ді­ла фа­кта­ми про зло­чи­ни на­ци­зму і мо­гла ко­ор­ди­ну­ва­ти ді­яль­ність на­ціо­на­лі­сти­чно­го під­пі­л­ля в Укра­ї­ні з ді­я­ми со­ю­зни­ків у Єв­ро­пі. Але це тіль­ки при­пу­ще­н­ня.

■ Окре­ма те­ма — вза­є­ми­ни Оле­га Оль­жи­ча і Ро­ма­на Шу­хе­ви­ча, які ста­ли осо­бли­во ті­сни­ми пі­сля роз­гро­му ОУН у Ки­є­ві. Оби­два на­ле­жа­ли до ОУН, але рі­зних її «фра­кцій». Пі­сля роз­ко­лу ОУН 1940 ро­ку Оль­жич за­ли­шив­ся з Ан­дрі­єм Мель­ни­ком. Шу­хе­вич при­єд­нав­ся до Сте­па­на Бан­де­ри. Під час вій­ни, ко­ли ста­ло оче­ви­дним, що Мо­сква зно­ву вста­но­вить оку­па­цій­ний ре­жим на укра­їн­ських зем­лях, Оль­жич і Шу­хе­вич спіль­но шу­ка­ли ви­хід із цьо­го «істо­ри­чно­го глу­хо­го ку­та». Бу­ла дум­ка ство­ри­ти «ку­рінь смер­ті», який мав здій­сни­ти рейд у тил во­ро­га. Так, на їхню дум­ку, мо­жуть на­ро­ди­ти­ся но­ві Кру­ти — ще один сим­вол не­ско­ре­но­сті на­ції.

Оль­жич за­ли­шав­ся при­хиль­ни­ком ідеї гли­бо­ко­го під­пі­л­ля, яке ма­ло із­се­ре­ди­ни під­ри­ва­ти ра­дян­ський ре­жим. Шу­хе­вич ві­рив, що УПАпе­ре­мо­же.

■ При цьо­му вра­жає фор­мат ми­сле­н­ня цих лю­дей. Жо­дних ком­про­мі­сів з во­ро­гом. Ні­я­кої зне­ві­ри. Фа­на­ти­чна ві­ра у пе­ре­мо­гу, на­віть то­ді, ко­ли пе­ре­мо­га ви­гля­дає при­ма­рою. Ось при­клад укра­їн­ців, які ін­те­ре­си на­ції та дер­жа­ви став­лять по­над ін­те­ре­си своєї «фра­кції».

З ча­сом істо­ри­ки, по­лі­ти­ки, до­слі­дни­ки жи­т­тя і бо­роть­би О. Оль­жи­ча ма­ють дати оста­то­чні від­по­віді на всі пи­та­н­ня що­до остан­ніх ро­ків і днів йо­го ді­яль­но­сті, аре­шту і за­ги­бе­лі. Бо тіль­ки так мо­жна від­но­ви­ти істо­ри­чну спра­ве­дли­вість що­до одно­го з най­ви­зна­чні­ших ді­я­чів на­ціо­наль­но-ви­зволь­но­го ру­ху під час Дру­гої сві­то­вої вій­ни.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.