Ко­ли в Укра­ї­ні з’яв­ля­ться справ­жні пар­тії?

«Ба­га­то мо­їх ро­ве­сни­ків у по­лі­ти­ці вже ма­ють міль­йо­ни на ра­хун­ках. Але я все одно ба­га­тший, ніж во­ни, то­му що у ме­не є ідеї», — Оле­ксандр СОЛОНТАЙ

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка -

Се­ред не­ба­га­тьох по­лі­ти­ків (і це не­ви­пад­ко­во), яких ре­да­кція за­про­си­ла ста­ти ле­кто­ра­ми для уча­сни­ків Лі­тньої шко­ли жур­на­лі­сти­ки «Дня», — Оле­ксандр СОЛОНТАЙ, екс­перт Ін­сти­ту­ту по­лі­ти­чної осві­ти, гро­мад­ський ді­яч та один із лі­де­рів пар­тії «Си­ла лю­дей» . Він на­ле­жить до ще хай не ду­же ві­до­мих, але лю­дей, які пі­сля Май­да­ну зро­би­ли ви­бір — не йти в олі­гар­хі­чні про­е­кти, а бу­ду­ва­ти по­лі­ти­чну си­лу «зни­зу». Оле­ксандр у від­по­від­ях на за­пи­та­н­ня лі­тньо­шко­ля­рів го­во­рив не про­сто те­о­ре­ти­чні ре­чі, а ча­сто по­ясню­вав, як це пра­цює на пра­кти­ці. Го­во­ри­ли і про якість пар­ла­мен­ту, і про мо­жли­ві сце­на­рії пе­ре­бі­гу по­дій на май­бу­тніх пре­зи­дент­ських ви­бо­рах, і про Єв­ро­май­дан, і про мі­сце­ве са­мов­ря­ду­ва­н­ня.

«НЕПРАЦЮЮЧИЙ ПАРЛАМЕНТ СЬО­ГО­ДНІ — ЦЕ БІДА»

Ка­ри­на ХАЧАТАР’ЯН, Сум­ський дер­жав­ний уні­вер­си­тет:

— Як би ви оці­ни­ли ни­ні­шній стан укра­їн­сько­го пар­ла­мен­ту?

— Якщо го­во­ри­ти за­га­лом про ро­бо­ту, то це не­аде­ква­тна Вер­хов­на Ра­да. Не біда, що за­раз лі­то, а ви не на пля­жі? — Не біда. А де­пу­та­ти вва­жа­ють, що біда. То­му во­ни одра­зу пі­сля за­кін­че­н­ня се­сії за­без­пе­чи­ли пля­жі сво­ї­ми ті­ла­ми. Не ка­та­стро­фа, що ви за­раз не вдо­ма? — Не ка­та­стро­фа. А для них не ка­та­стро­фа, що пар­ла­мент­ські ко­мі­те­ти не пра­цю­ють, ко­а­лі­цій­на уго­да не ви­ко­ну­є­ться, план за­ко­но­дав­чих ро­біт не вті­лю­є­ться.

У кра­ї­ні вій­на, а парламент не пра­цює! Ін­ша річ, як­би во­ни ішли на ка­ні­ку­ли за гра­фі­ком. А у них же бор­ги, по­чи­на­ю­чи з пер­шої осін­ньої се­сії 2014 ро­ку. В ко­жній се­сії за­ли­ши­ли­ся не­до­пра­цьо­ва- ни­ми вне­се­н­ня змін до Кон­сти­ту­ції, які не ді­йшли до кін­ця, за­ко­ни еко­но­мі­чних ба­зо­вих ре­форм, у них на­віть із пре­ам­бу­ли ко­а­лі­цій­ної уго­ди за­ли­ши­ли­ся бор­ги. Во­ни на­че сту­ден­ти, які пе­ре­йшли на тре­тій курс, а бор­ги з пре­дме­тів тя­гну­ться ще з пер­шо­го. Ось чо­му не див­но, що в Укра­ї­ні лю­ди до­ві­ря­ють ко­му зав­го­дно, тіль­ки не вла­ді.

Для ме­не ду­же ва­жли­вий кри­те­рій — пра­цю­ва­ти. Ця Вер­хов­на Ра­да, так са­мо як і по­пе­ре­дні, не до­три­му­є­ться цьо­го кри­те­рію. Але якщо ра­ні­ше дер­жа­ва бу­ла пре­зи­дент­сько-пар­ла­мент­ська, то пі­сля Єв­ро­май­да­ну ми зно­ву ста­ли пар­ла­мент­сько-пре­зи­дент­ською дер­жа­вою (хоч сьо­го­дні ре­аль­на вла­да все одно в ру­ках Пре­зи­ден­та). То­му непрацюючий парламент сьо­го­дні — це біда. Це озна­чає, що ба­га­то ін­сти­ту­цій у дер­жа­ві пра­цю­ють мля­во або не пра­цю­ють вза­га­лі.

«ПЕРЕЙТИ В ПО­ЛІ­ТИ­КУ ІДЕОЛОГІЧНИХ ЗМАГАНЬ МО­ЖУТЬ ТІЛЬ­КИ ПАР­ТІЇ, ЯКІ МА­ЮТЬ ІДЕОЛОГІЮ»

Iло­на ЛОЖЕНКО, КНУТКіТ ім. I. Кар­пен­ка-Ка­ро­го:

— Ко­ли, на ва­шу дум­ку, в Укра­ї­ні з’яв­ля­ться справ­жні іде­о­ло­гі­чні пар­тії, які зма­га­ли­ся б на рів­ні пла­тформ, а не клу­би із за­хи­сту ін­те­ре­сів? Чи діє в Укра­ї­ні за­кон про фі­нан­су­ва­н­ня пар­тій?

— Я вам ска­жу біль­ше: одне із до­ся­гнень в Укра­ї­ні — це За­кон «Про дер­жав­не фі­нан­су­ва­н­ня пар­тій » , який діє. То­му є сенс усім гро­ма­дя­нам зро­зу­мі­ти, що ко­ли ти ки­да­єш бю­ле­тень у скринь­ку, ти ки­да­єш ча­сти­ну сво­їх по­да­тків по­лі­ти­кам, за яких го­ло­су­єш. На­при­клад, за­раз шість фра­кцій, які пред­став­ле­ні в пар­ла­мен­ті, уже отри­ма­ли дер­жав­не фі­нан­су­ва­н­ня. Ви, мо­жли­во, по­мі­ти­ли, що, не­зва­жа­ю­чи на те, що не­має ви­бо­рів, збіль­ши­ла­ся кіль­кість те­ле­ро­ли­ків, з’ яви­ли­ся про­мо по­лі­ти­чних пар­тій. Це і є дер­жав­не фі­нан­су­ва­н­ня.

Але ситуація та­ка, що зві­ту­ва­ти за пар­тій­ні гро­ші по­трі­бно бу­ло ра­ні­ше, ніж на­ді­йшло дер­жав­не фі­нан­су­ва­н­ня. Зві­ти тре­ба бу­ло зда­ва­ти на­пе­ред, а по­тім фор­му­ва­ло­ся і на­да­ва­ло­ся дер­жав­не фі­нан­су­ва­н­ня. Пар­тія « Си­ла лю­дей » , зви­чай­но, та­кож по­да­ла свій пар­тій­ний звіт. Так ви­яви­ло­ся, що ми бу­ли ба­га­тші, ніж пар­тія По­ро­шен­ка, Яце­ню­ка, Ля­шка й ще ко­гось, ра­зом узя­тих. Ми — ма­лень­ка пар­тія по­рів­ня­но з ни­ми, але в нас все в «бі­лу». А во­ни — ве­ли­кі пар­тії, але в них все в «чор­ну». Ба­га­тша за нас ви­яви­ла­ся тіль­ки «Ба­тьків­щи­на». Адже во­ни ба­га­то чо­го ле­га­лі­зу­ва­ли в ті ча­си, ко­ли за пре­зи­дент­ства Яну­ко­ви­ча їх «пре­су­ва­ли».

Міль­йо­ни дер­жав­но­го фі­нан­су­ва­н­ня, які за­йшли на ра­хун­ки пар­тій, по­трі­бно ви­тра­ча­ти ле­галь­но. На ни­ні­шньо­му ета­пі вже з’яви­ли­ся ле­галь­ні пра­ців­ни­ки, ле­галь­ні офі­си, орен­да, ме­блі, акції, ре­кла­ма, ре­да­кції. Але це ли­ше вер­хів­ка айс­бер­га. Ба­зо­ві гро­ші по­ки так і не з’яви­ли­ся на пар­тій­них ра­хун­ках. Дру­га хви­ля дер­жав­но­го фі­нан­су­ва­н­ня ре­аль­но за­пра­цює то­ді, ко­ли в парламент зай­дуть іде­о­ло­гі­чні пар­тії, для яких ці гро­ші ста­нуть за­со­бом для існу­ва­н­ня. От то­ді це дер­жав­не фі­нан­су­ва­н­ня бу­де ро­би­ти пар­тію під­кон­троль­ною пла­тни­кам по­да­тків.

Однак про­сто взя­ти не­і­де­о­ло­гі­чні пар­тії й за­мі­ни­ти на іде­о­ло­гі­чні за до­по­мо­гою дер­жав­но­го фі­нан­су­ва­н­ня не­мо­жли­во. Дер­жав­не фі­нан­су­ва­н­ня ли­ше змі­цнює фей­ко­ві олі­гар­хі­чні про­е­кти, які зав­дя­ки фі­нан­су­ван­ню ста­ють більш стій­ки­ми. Перейти в по­лі­ти­ку су­спіль­но­го слу­жі­н­ня та ідеологічних змагань мо­жуть ли­ше ті пар­тії, які ма­ють ідеологію. Ці пар­тії по­вин­ні вклю­ча­ти в се­бе лі­де­рів, для яких са­ма по­лі­ти­ка не є бі­зне­сом.

Яка сьо­го­дні ситуація? Мо­ло­да лю­ди­на ва­шо­го ві­ку ди­ви­ться на по­лі­ти­ків і ду­має, що по­лі­ти­ка — це кру­тий «Мер­се­дес», гро­ші, ста­тус, одяг, фото, ре­сто­ра­ни, те­ле­ві­зор. Щоб з’яви­ли­ся іде­о­ло­гі­чні пар­тії, ма­ють бу­ти іде­о­ло­гі­чні по­лі­ти­ки, лі­де­ри, які ці пар­тії ство­рять. Ко­ли бу­деш жи­ти за гро­ші су­спіль­ства, що їх да­ли то­бі гро­ма­дя­ни, ло­ви­ти тих, хто кра­де у су­спіль­ства, жи­ти скром­но, бу­ти пов­ні­стю підзві­тним, під­кон­троль­ним, не ма­ти при­ва­тно­го бі­зне­су, то­ді ти бу­деш на­ле­жа­ти су­спіль­ству. І це кру­ті­ша шту­ка, ніж «ба­бло», то­му що ти змо­жеш зби­ра­ти ідеї і вті­лю­ва­ти їх.

Ба­га­то мо­їх ро­ве­сни­ків пред­став­ля­ють най­гір­ші мо­де­лі су­ча­сних укра­їн­ських по­лі­ти­ків. У них май­же не­має ідей, які во­ни вті­ли­ли, за­те є міль­йо­ни на ра­хун­ках. Але я все одно ба­га­тший, ніж во­ни. У ме­не не­має міль­йо­на на ра­хун­ку і ні­ко­ли не бу­де, однак я знаю ре­чі, про­е­кти, за­хо­ди, ідеї, які бу­ли вті­ле­ні і які ще по­трі­бно вті­ли­ти. Для то­го щоб сфор­му­ва­ти іде­о­ло­гі­чну ко­ман­ду по­лі­ти­ків, ме­ні по­трі­бні та­кі ж са­мі хло­пці й дів­ча­та, як я, які ми­слять та­ки­ми са­ми­ми ка­те­го­рі­я­ми.

Біда укра­їн­ської по­лі­ти­ки — не в то­му, що го­ру бе­руть де­мо­кра­ти, лі­бе­ра­ли чи на­ціо­на­лі­сти, а в то­му, що укра­їн­ською по­лі­ти­кою за­прав­ля­ють лю­ди, для яких жо­дна ідея не є цін­ною, во­ни не ві­рять ні в що, за­йма­ю­ться імі­та­ці­єю і за­ро­бля­н­ням гро­шей.

«РЕВОЛЮЦІЯНА ГРА­НІ­ТІ, «УКРА­Ї­НА БЕЗ КУ­ЧМИ», ПО­МА­РАН­ЧЕ­ВІ ПО­ДІЇ, ЄВ­РО­МАЙ­ДАН — ЦЕ ВСЕ ВІД­КЛА­ДЕ­НІ РЕ­ВО­ЛЮ­ЦІЇ»

Бо­г­да­на КАПIЦА, На­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет «Острозь­ка ака­де­мія»:

— В ін­терв’ю «Дню» ми­ну­ло­го ро­ку ви за­зна­чи­ли: «Я не див­люсь на Єв­ро­май­дан як на ре­во­лю­цію, яка вже за­вер­ши­лась». Що ви ма­ли на ува­зі? І ко­ли на­ста­не її за­вер­ше­н­ня?

— У Єв­ро­май­да­ну бу­ли пев­ні ви­мо­ги. Ми мо­же­мо го­во­ри­ти про за­вер­ше­н­ня ре­во­лю­ції в то­му ра­зі, якщо хо­ча б 50% цих ви­мог бу­де ви­ко­на­но. Про­ана­лі­зу­є­мо, що ви­ко­на­но. По-пер­ше, в’язні ви­йшли з тю­рем і по­лі­ти­чні ре­пре­сії в Укра­ї­ні за­кін­чи­ли­ся.. По-дру­ге, по­до­ла­на кон­сти­ту­цій­на узур­па­ція, дер­жа­ва, згі­дно з Кон­сти­ту­ці­єю, зно­ву ста­ла пар­ла­мент­сько-пре­зи­дент­ською. По-тре­тє, не­що­дав­но за­вер­шив­ся пов­ний цикл ра­ти­фі­ка­ції Уго­ди про асо­ці­а­цію, як ре­зуль­тат, ми отри­ма­ли без­ві­зо­вий ре­жим.

Що не ви­ко­на­но? Чи по­ка­ра­ні вин­ні за по­би­т­тя сту­ден­тів, за ре­пре­сії, за вбив­ства на Май­да­ні? Чи ре­фор­мо­ва­но пра­во­охо­рон­ну си­сте­му? Ні. За ці три ро­ки укра­їн­ці ста­ли бі­дні­ши­ми. Ро­зрив між ба­га­ти­ми і бі­дни­ми ли­ше зріс.

Вла­сне, Пу­тін то­му й вторг­ся в Укра­ї­ну, щоб від­во­лі­кти си­лу, енер­гію, ме­діа, укра­їн­ське су­спіль­ство та світ від ре­а­лі­за­ції зав­дань Єв­ро­май­да­ну. Час­тко­во це йо­му вда­ло­ся, але він ду­мав, що за­хо­пить схід, пів­день, роз­ва­лить Укра­ї­ну... По­ми­лив­ся. Укра­їн­ська на­ція, нав­па­ки, зце­мен­ту­ва­ла­ся, окро­пи­ла­ся кров’ю. Але ми пла­ти­мо ве­ли­че­зну ці­ну за те, щоб ма­ти шанс у май­бу­тньо­му вті­ли­ти зав­да­н­ня Єв­ро­май­да­ну.

По­годь­те­ся, не­ви­ко­на­но­го я на­ра­ху­вав біль­ше, ніж ви­ко­на­но­го, то­му са­ме до то­го ча­су, до­ки не бу­де ви­ко­на­но біль­шу по­ло­ви­ну ви­мог, ми не мо­же­мо го­во­ри­ти про за­кін­че­н­ня ре­во­лю­ції. І Ре­во­лю­ція на гра­ні­ті, і «Укра­ї­на без Ку­чми», і по­ма­ран­че­ві по­дії, і Єв­ро­май­дан — це все від­кла­де­ні ре­во­лю­ції. Во­ни всі три­ва­ють одно­ча­сно і три­ва­ти­муть до­ти, до­ки не бу­де ви­ко­на­но їхніх ви­мог.

Ма­рія НИТКА, Львів­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет ім. I. Фран­ка:

— Під час і пі­сля Єв­ро­май­да­ну га­зе­та «День» про­ве­ла чо­ти­ри кру­глих сто­ли, на яких за­кли­ка­ла акти­ві­стів, уча­сни­ків тих по­дій об’єд­на­ти­ся, щоб не бу­ти ви­ко­ри­ста­ни­ми ти­ми, хто по фа­кту кон­тро­лю­вав сце­ну Май­да­ну. Та, на жаль, так і ста­ло­ся, акти­ві­сти на пар­ла­мент­ських ви­бо­рах ста­ли ча­сти­ною рі­зних по­лі­ти­чних про­е­ктів. Чо­му?

— Пер­ший мо­мент — ми бу­ли не на то­му рів­ні. Ми тіль­ки по­чи­на­ли свою по­лі­ти­чну ро­бо­ту. До то­го ча­су я був ві­до­мим гро­мад­ським ді­я­чем, але не по­лі­ти­ком. Дру­гий мо­мент — від­по­від­аль­ність са­мо­го на­ро­ду. Лю­ди вмі­ють ор­га­ні­зо­ву­ва­ти­ся в бі­зне­сі, у ко­опе­ра­ти­ви ОСББ, гро­мад­ські об’єд­на­н­ня, во­лон­тер­ські ор­га­ні­за­ції, до­бро­воль­чі ба­таль­йо­ни, на­віть для па­тру­лю­ва­н­ня ву­лиць. За­раз во­ни до­ро­ста­ють і до по­лі­ти­чної ор­га­ні­за­ції, тоб­то во­ни вже зда­тні ор­га­ні­зо­ву­ва­ти­ся в по­лі­ти­чні спіль­но­ти і то­му з ча­сом по­чнуть за­би­ра­ти вла­ду у псев­до­по­лі­ти­ків.

По­лі­тик — це про­фе­сія, скла­дні­ша за будь- яку ін­шу. Для то­го щоб на­вчи­ти­ся про­фе­сії по­лі­ти­ка, лю­ди про­хо­дять де­ся­тки ро­ків ви­про­бу­ва­н­ня, на­вча­н­ня, во­ни йдуть у мі­сце­ву вла­ду, по­лі­ти­чну пар­тію, пра­цю­ють з іде­о­ло­гі­єю. По­чи­на­ють як по­мі­чни­ки по­лі­ти­ків в

адмі­ні­стра­ці­ях, за­йма­ю­ться по­лі­ти­кою зран­ку до но­чі. Дер­жав­не управ­лі­н­ня — важ­ка пра­ця. Па­ра­лель­но во­ни хо­дять на ви­бо­ри, здо­бу­ва­ють під­трим­ку, за­йма­ю­ться кра­уд­фан­дин­гом і фан­дрей­зин­гом, вча­ться пу­блі­чно­го жи­т­тя і най­го­лов­ні­ше — вча­ться обро­бля­ти за­пи­ти сво­єї ці­льо­вої ау­ди­то­рії, не втра­ча­ю­чи її.

М. Н.: — Що ж пі­шло не так, чо­му від­бу­ла­ся кон­сер­ва­ція мо­ло­дих лю­дей, які про­я­ви­ли се­бе під час Май­да­ну?

— Ви зна­є­те хо­ча б одно­го на­ро­дно­го де­пу­та­та, яко­му лю­ди ски­ну­ли­ся гро­ши­ма, щоб він по­тра­пив до ВР? Я знаю мо­ло­дих лю­дей, які впер­ше по­тра­пи­ли до пар­ла­мен­ту, але у свій спи­сок їх взя­ли олі­гар­хи. А че­рез те, що за те­бе за­пла­тив олі­гарх, ти не ста­єш по­лі­ти­ком. По­лі­ти­ком ти ста­єш то­ді, ко­ли йдеш до ви­бор­ців, щоб по­чу­ти їхні по­тре­би і взя­ти на се­бе зо­бов’яза­н­ня, а по­тім ідеш у Ра­ду і пра­цю­єш там на їхні по­тре­би і за їхні гро­ші. Ча­сти­на тих, ко­му за­раз 30—35 ро­ків, так не ро­блять, то­му що во­ни ба­чи­ли ін­шу пра­кти­ку в усіх по­пе­ре­дніх пар­ла­мен­тах.

У тих пар­ла­мен­тах бу­ли й ін­ші. Оди­ни­ці. Але си­сте­ма їх зни­щу­ва­ла. Ва­дим Ге­тьман, Іван Гав­ди­да, Ми­хай­ло Си­ро­та... Си­сте­ма, щоб за­кон­сер­ву­ва­ти­ся, вби­ва­ла тих, хто був про­ти неї, і пе­ре­тво­ри­ла по­лі­ти­ку на ви­со­ко­лі­кві­дний бі­знес. Вря­ту­ва­ло нас ли­ше те, що за ці ро­ки ви­ро­сло су­спіль­ство. Са­ме во­но да­ло зі сво­їх лав по ві­ку ін­ших лю­дей, які ба­зу­ю­ться на при­ва­тній вла­сно­сті й на сво­бо­ді дум­ки. Це су­спіль­не на­дба­н­ня, яке у нас є, і має да­ти но­вих по­лі­ти­ків.

При­йшов час но­вої по­лі­ти­ки, і сьо­го­дні вар­то про­яв­ля­ти біль­ше від­по­від­аль­но­сті тим лю­дям, які в ній при­су­тні. Не­мо­жли­во го­во­ри­ти: «Я про­ти олі­гар­хів» — і за­хо­ди­ти в парламент за їхні­ми ви­бор­чи­ми спи­ска­ми, або: «Я про­ти ко­ру­пціо­не­рів» — і ра­зом з ни­ми си­ді­ти у ВР. Одна річ, ко­ли я ду­маю, що лю­ди­на по­ми­ля­є­ться і ще на­бу­де по­лі­ти­чно­го до­сві­ду, а ін­ша, ко­ли во­на обро­стає не­при­ро­дни­ми для по­лі­ти­ка ста­тка­ми. Ко­ли зви­чай­ний на­ро­дний де­пу­тат стає ба­га­тшим за кан­цле­ра Ні­меч­чи­ни, то я, що­най­мен­ше, пе­ре­стаю з ним спіл­ку­ва­ти­ся. То­му я біль­шу ува­гу в сво­їй ро­бо­ті ро­блю на спіл­ку­ван­ні з но­ви­ми лю­дьми, адже є на­дія, що во­ни за­ли­ша­ться та­ки­ми, яки­ми во­ни є у сво­їх по­гля­дах.

Пе­ре­ко­на­ний, що мо­ло­дій ге­не­ра­ції, тоб­то вам, лег­ше, ніж мо­їй. То­му що всі, хто з вас ана­лі­зує по­лі­ти­ку, мо­жуть по­ба­чи­ти рі­зни­цю між ти­ми, які за­пи­су­ю­ться в олі­гар­хі­чні про­е­кти і на­зи­ва­ю­ться, на­при­клад, « єв­ро­опти­мі­ста­ми», і на­ми, які бу­ду­ють справ­жню пар­тію « зни­зу » . Дру­гий ва­рі­ант на­ба­га­то важ­чий, але він пра­виль­ний.

Ма­рія ОРИЩИНА,

На­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет «Острозь­ка ака­де­мія»:

— За сло­ва­ми ба­га­тьох екс­пер­тів, Пе­тро По­ро­шен­ко вже ство­рив пе­ред­ви­бор­чий штаб і актив­но го­ту­є­ться до дру­гої ка­ден­ції. На­пра­цьо­ву­ю­ться пев­ні стра­те­гії, зокре­ма те, що в дру­го­му ту­рі ба­жа­ним опо­нен­том мо­же бу­ти Юрій Бой­ко. Чи не на­га­дує це вам 1999 рік?

— Зви­чай­но, го­лов­ною ме­тою є дру­гий тур, у яко­му опо­нен­том має ста­ти оче­ви­дний не­гі­дник, на тлі яко­го По­ро­шен­ко бу­де ви­гля­да­ти яв­но кра­щим. І справ­ді, ко­лись так зро­бив Ку­чма. На­пе­ре- до­дні 1999- го він пе­ре­са­джав ба­га­то лю­дей, де­ко­го на­віть бу­ло зни­ще­но фі­зи­чно, роз­ко­лов де­кіль­ка пар­тій, роз­ва­лив «Ка­нів­ську че­твір­ку», а по­тім ви­вів у дру­гий тур ко­му­ні­ста Си­мо­нен­ка і вдру­ге став пре­зи­ден­том.

Але я ду­маю, що у По­ро­шен­ка це не ви­йде. Він — не Ку­чма. Ста­ном на сьо­го­дні, за ре­зуль­та­та­ми рей­тин­гів, у дру­го­му ту­рі По­ро­шен­ко про­грає Са­до­во­му і Ти­мо­шен­ко. Хо­ча рік то­му він про­гра­вав ли­ше Ти­мо­шен­ко, а три ро­ки вза­га­лі ні­ко­му не про­гра­вав. Че­рез рік він з по­ди­вом ді­зна­є­ться, що про­грає на­віть Бой­ку. Я це ве­ду до то­го, що він не ви­йде у дру­гий тур. А якщо за­сто­сує ті ж ме­то­ди, які за­сто­су­вав Ку­чма 1999-го, то пре­зи­дент­ських ви­бо­рів в Укра­ї­ні не бу­де, а бу­де пов­ста­н­ня про­ти По­ро­шен­ка.

М. О.: — Чи є шанс, що на по­лі­ти­чній аре­ні з’яви­ться но­вий лі­дер, на­при­клад, йо­го ви­су­не гро­ма­дян­ське су­спіль­ство, і це бу­де лю­ди­на, яка ра­ні­ше не бу­ла при­че­тною до по­лі­ти­ки?

— До пре­зи­дент­ських ви­бо­рів за­ли­ши­ло­ся рік і сім мі­ся­ців. Тоб­то за май­же 20 мі­ся­ців є шанс, щоб лю­ди­на, яка ще не ба­ло­ту­ва­ла­ся у пре­зи­ден­ти, ста­ла по­ту­жним кан­ди­да­том і про­ри­ва­ла­ся в дру­гий тур. Це мо­же бу­ти на­віть но­ва лю­ди­на, але во­на по­вин­на ма­ти укра­їн­ську сві­до­мість, або на неї по­вин­ні зро­би­ти став­ку сер­йо­зні та ві­до­мі си­ли.

Окса­на СКIЛЬСЬКА,

Львів­ський на­ціо­наль­ний уні­вер­си­тет ім. I. Фран­ка:

— У лю­то­му 2017 ро­ку на сай­ті те­ле­ка­на­ла ZIK бу­ли опри­лю­дне­ні ре­зуль­та­ти опи­ту­ва­н­ня укра­їн­ців що­до рів­ня до­ві­ри до вла­ди. Пе­ре­ва­жна біль­шість укра­їн­ців не до­ві­ря­ю­тьПре­зи­ден­то­ві, Ка­бі­не­ту Мі­ні­стрів та Вер­хов­ній Ра­ді. Ви­ни­кає пи­та­н­ня — що не­об­хі­дно зро­би­ти укра­їн­ським по­лі­ти­кам, щоб по­вер­ну­ти до­ві­ру сво­їх гро­ма­дян?

— Укра­їн­ським по­лі­ти­кам тре­ба ста­ти по­лі­ти­ка­ми. Це не­ре- аль­но, а от­же, цим по­лі­ти­кам по­вер­ну­ти до­ві­ру — не­мо­жли­во. Хо­ча во­ни ма­ли та­кі шан­си, то­му що Укра­ї­на пе­ре­жи­ла тра­гі­чні по­дії. Спо­ча­тку Єв­ро­май­дан, по­тім — оку­па­ція Кри­му, да­лі — ре­аль­на вій­на на схо­ді, яка три­ває до­сі. Та­кі по­дії мо­жуть щось на­дла­ма­ти все­ре­ди­ні лю­ди­ні, ко­ли во­на по­чи­нає бо­ро­ти­ся за свою дер­жа­ву. Але, як ба­чи­мо, не в на­шо­му ви­пад­ку.

Для то­го щоб з’яви­ла­ся до­ві­ра до по­лі­ти­ків, вар­то по­пе­ре­ди­ти на­сту­пни­ків, щоб во­ни не по­вто­рю­ва­ли по­ми­лок по­пе­ре­дни­ків. Тоб­то ста­ви­тись до по­лі­ти­ки не як до спосо­бу отри­ма­ти кру­ті квар­ти­ри, від­по­чи­нок, ра­хун­ки, пен­сію, со­ці­аль­ний фонд, ма­ши­ни, гро­ші, фір­ми, ста­тки, а як до ді­яль­но­сті, яка ба­зу­є­ться на слу­жін­ні ідеї та лю­дям. А ще — за свою ро­бо­ту по­трі­бно зві­ту­ва­ти. То­ді до­ві­ра зро­ста­ти­ме.

Я був в одній єв­ро­пей­ській кра­ї­ні, в яку при­їхав ви­вча­ти де­мо­кра­тію, ви­бо­ри... І, че­сно ка­жу­чи, пер­ші кіль­ка го­дин мав сум­нів, чи ту­ди я при­їхав. За­пи­тую: «Скіль­ки ча­су ва­ша по­лі­ти­чна си­ла пе­ре­бу­ває при вла­ді? » А ме­ні від­по­від­а­ють: «58 ро­ків». Пі­сля Укра­ї­ни у ме­не хи­бне ми­сле­н­ня, то­му я то­чно по­ду­мав не про де­мо­кра­тію, а про те, як це во­ни утри­му­ють вла­ду стіль­ки ча­су. На­справ­ді ж, там все че­сно і де­мо­кра­ти­чно. За цю пар­тію ре­аль­но го­ло­су­ють ви­бор­ці, то­му що во­ни по­стій­но по­ка­зу­ють ре­зуль­тат і зві­ту­ють про свої до­ся­гне­н­ня. Для Укра­ї­ни це по­ки фан­та­сти­ка.

Хо­ча пев­на по­зи­тив­на ди­на­мі­ка спо­сте­рі­га­є­ться. Со­ці­о­ло­гі­чні опи­ту­ва­н­ня що­до до­ві­ри/не­до­ві­ри до рі­зних ін­сти­ту­цій у кра­ї­ні фі­ксу­ють ва­жли­ву річ, що як дер­жа­ва і су­спіль­ство ми йде­мо впе­ред. Рей­тинг по­ка­зав, що укра­їн­ці, так са­мо як і п’ять ро­ків то­му, до­ві­ря­ють цер­кві та гро­мад­ським ор­га­ні­за­ці­ям. А ще ко­мусь укра­їн­ці до­ві­ря­ли п’ять ро­ків то­му? Ні. Але ста­ном на сьо­го­дні ми спо­сте­рі­га­є­мо те­кто­ні­чні змі­ни: з’яви­лась до­ві­ра до во­лон­те­рів та мі­сце­вої вла­ди. На мі­сце­во­му рів­ні най­біль­ше до­ві­ря­ють ме­рам. Чо­му? Пря­мий на­слі­док ре­фор­ми мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня та де­цен­тра­лі­за­ції. З’яви­ли­ся лю­ди на мі­сцях — сіль­ські, мі­ські го­ло­ви, за­сту­пни­ки мі­ських го­лів, які щось ро­блять і ма­ють до­ві­ру 70, 80, 90%.

Ще один фе­но­мен з по­зи­тив­ним ба­лан­сом до­ві­ри — су­сід­ські об’єд­на­н­ня (ОСББ, ор­га­ни са­мо­ор­га­ні­за­ції — квар­таль­ні, ра­йон­ні, ву­ли­чні ко­мі­те­ти). Це ко­ло­саль­на рі­зни­ця між тим, що бу­ло і що є за­раз. І най­го­лов­ні­ше — це все гро­ма­дян­ське су­спіль­ство. А де дер­жа­ва? І на­ре­шті, з’ явив­ся «шма­то­чок дер­жа­ви». З’яв­ля­є­ться до­ві­ра до Зброй­них сил Укра­ї­ни. Зав­дя­ки до­бро­ба­там, вій­сько­вим, во­лон­те­рам, ге­ро­ям вій­ни, ге­ро­ям ае­ро­пор­ту, тоб­то хло­пцям, які ви­кли­ка­ли й ви­кли­ка­ють ве­ли­ку до­ві­ру.

«МІ­СЬКІ ГО­ЛО­ВИ ТРИМАЮТЬ ГРО­ШІ НА ДЕПОЗИТАХ, ТО­МУ ЩО БІЛЬ­ШІСТЬ РО­БІТ ВИМАГАЮТЬ ПІДГОТОВКИ»

Ан­тон СЕСТРИЦИН,

ви­пу­скник уні­вер­си­те­ту Карл­тон, От­та­ва:

— Не­що­дав­но ві­це-прем’єр-мі­ністр Ген­на­дій Зуб­ко за­явив, що «в ор­га­нів мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня сьо­го­дні на депозитах є 55 млрд ко­штів». Ви­тра­ча­ти во­ни ці гро­ші не ква­пля­ться, а пи­тань, які має ви­рі­шу­ва­ти му­ні­ци­па­лі­тет, ба­га­то. Як зму­си­ти ме­рів вкла­да­ти гро­ші у гро­ма­ду, а не фі­нан­су­ва­н­ня бан­ків­ської си­сте­ми?

— Наш уряд про­сто ді­став ме­рів і все мі­сце­ве са­мов­ря­ду­ва­н­ня за­ява­ми, що у них ба­га­то гро­шей. Більш то­го, в уря­ді за­яви­ли: «Фі­нан­со­ва де­цен­тра­лі­за­ція від­бу­ла­ся, тоб­то ми вже да­ли стіль­ки гро­шей на мі­сця, що їх на­віть не ви­ко­ри­сто­ву­ють, во­ни про­сто ле­жать на ра­хун­ках » . У від­по­відь ме­ри тер­плять-тер­плять, але за­яв­ля­ють: « Ми мо­же­мо вла­шту­ва­ти так, що на ра­хун­ках не бу­де ні­чо­го, про­сто не хо­че­ться шко­ди­ти сво­їй гро­ма­ді».

А те­пер по­ясню на при­кла­ді. За­раз лі­то, це хо­ро­ший час для то­го, щоб асфаль­ту­ва­ти до­ро­ги? Так. А чи мо­жли­во бу­ло це зро­би­ти, ска­жі­мо, у кві­тні? Ні, то­му що то­ді на по­ча­тку мі­ся­ця на­віть сніг па­дав. А ко­ли біль­ше над­хо­ди­ло гро­шей від по­да­тків — на­ве­сні чи влі­тку? Зви­чай­но, на­ве­сні, то­му що лі­то — час від­пу­сток. От­же, який був сенс ме­рам три­ма­ти гро­ші на ра­хун­ках дер­жав­них ка­зна­чейств, якщо мо­жна бу­ло на пів­ро­ку по­кла­сти ці ко­шти до бан­ку і за­ро­би­ти на цьо­му від­со­тки? Ось мі­ські го­ло­ви й по­кла­ли їх на де­по­зит, то­му що біль­шість ро­біт вимагають підготовки.

Ін­ший при­клад — мер ве­ли­ко­го мі­ста, з яким я спіл­ку­вав­ся. Йо­му для підготовки но­во­го об’єкта по­трі­бно 200 млн грн. Де на­ко­пи­чу­ва­ти цю су­му — у ка­зна­чей­стві? Але тут ви­ни­кає ри­зик: будь-який ка­зна­чей­ський ба­ланс — про­бле­ма, то­му що де­пу­та­ти по­стій­но на­ма­га­ти­му­ться пе­ре­роз­по­ді­ли­ти ці гро­ші. І на­віть якщо гро­шей на об’єкт не ви­ста­чає, все одно кра­ще по­кла­сти їх на де­по­зит. Так мен­ше ри­зи­ків. І в цьо­му не­має жо­дної про­бле­ми.

У нас за три ро­ки де­цен­тра­лі­за­ції де­я­кі мі­ста ви­ко­ри­ста­ли по­над мі­льярд гри­вень. Про­ї­да­н­ня гро­шей ча­сто ста­но­вить 90% бю­дже­ту мі­ста. Уряд не ту­ди ди­ви­ться — за­мість то­го, щоб ти­сну­ти на гро­ма­ди сво­ї­ми під­ря­дни­ка­ми, кра­ще б ство­ри­ли пря­му за­ле­жність від фі­нан­со­вої під­трим­ки. Тоб­то ого­ло­си­ли: « Ті, хто з вас вкла­дав в еко­но­мі­чний роз­ви­ток і за рік до­ся­гнув та­ко­го ре­зуль­та­ту, як ство­ре­н­ня но­вих ро­бо­чих місць, отри­ма­ють до­да­тко­ву су­бвен­цію».

«НА ПРЕ­ЗИ­ДЕНТ­СЬКИХ ВИ­БО­РАХ ПО­РО­ШЕН­КО СПРОБУЄ ЗА­СТО­СУ­ВА­ТИ ТЕ­ХНО­ЛО­ГІЮ КУ­ЧМИ 1999-го, АЛЕ У НЬО­ГО НЕ ВИ­ЙДЕ»

Лі­тня шко­ла жур­на­лі­сти­ки2017 про­хо­ди­ла за під­трим­ки Цен­тру ін­фор­ма­ції та до­ку­мен­та­ції НАТО в Укра­ї­ні.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.