«Про вій­ну, яка ни­ні від­бу­ва­є­ться на схо­ді, тре­ба го­во­ри­ти на пов­ний го­лос!»

При­ма На­ціо­наль­ної опе­ри Ксе­нія Іва­нен­ко яскра­во за­яви­ла про се­бе як ці­ка­вий хо­ре­о­граф на «Ба­лет-фе­сті-2017», а на рі­дній сце­ні ство­ри­ла ко­ло­ри­тну Се­кле­ту у ви­ста­ві «За дво­ма зай­ця­ми»

Den (Ukrainian) - - Культура - Ла­ри­са ТАРАСЕНКО

По­ки в те­а­трах по­ра лі­тніх від­пу­сток, є мо­жли­вість спо­кій­но по­спіл­ку­ва­ти­ся з ар­ти­ста­ми, по­го­во­ри­ти про най­ва­жли­ві­ші по­дії ми­ну­ло­го, до­во­лі на­пру­же­но­го се­зо­ну. На­ша бе­сі­да з со­ліс­ткою ба­ле­ту На­ціо­наль­ної опе­ри Укра­ї­ни Ксе­ні­єю ІВА­НЕН­КО, яка ві­до­ма не тіль­ки як ви­ко­на­ви­ця ха­ра­ктер­но­го ам­плуа, а й як по­ста­нов­ник вла­сних хо­ре­о­гра­фі­чних мі­ні­а­тюр.

Ду­же ма­ло най­де­ться ви­став у ре­пер­ту­а­рі те­а­тру, в яких би не тан­цю­ва­ла про­тя­гом май­же 25 ро­ків ро­бо­ти на ки­їв­ській сце­ні Ксе­нія: Дів­чи­на в чор­но­му і Дів­чи­на в бі­ло­му («Бо­ле­ро» М. Ра­ве­ля), Ма­дам Хор­тонс («Грек Зор­ба» М. Те­о­до­ра­кі­са), Ки­ли­на («Лі­со­ва пі­сня» М. Ско­руль­сько­го), Ле­ді Ка­пу­лет­ті, Го­ду­валь­ни­ця («Ро­мео і Джу­льєт­та» С. Про­коф’єва), Етру­ський та­нець («Спар­так» А. Ха­ча­ту­ря­на), Ча­клун­ка Медж («Силь­фі­да» Х. Ле­вен­схоль­да), До­ля («Кар­мен-сю­ї­та» Ж. Бі­зе — Р. Ще­дри­на), Ні­за, Гел­ла («Май­стер і Мар­га­ри­та»), Бі­ла Ки­ця, Зла фея Ка­ра­бос, Ко­ро­ле­ва («Спля­ча кра­су­ня» П. Чай­ков­сько­го), Іспан­ський та­нець, Угор­ський та­нець («Ле­бе­ди­не озе­ро» П. Чай­ков­сько­го), Іспан­ська ляль­ка, Дру­жи­на Ра­дни­ка Шталь­ба­у­ма («Лу­скун­чик» П. Чай­ков­сько­го), Бер­та, Ба­тіль­да («Жі­зель» А. Ада­на), Ма­чу­ха, Крив­ля­ка, Іспан­ський та­нець («Пе­пе­лю­шка» С. Про­коф’єва), Со­ло­ха («Ніч пе­ред Рі­здвом» Є.Стан­ко­ви­ча), Ін­ду­ський та­нець («Ба­я­дер­ка» Л. Мін­ку­са), Со­ліс­тка («Кор­сар» А. Ада­на), Го­спо­ди­ня ча­рів­но­го са­ду («Сні­го­ва ко­ро­ле­ва»), Дів­чи­на на свя­ті кві­тів («Три­ку­тний ка­пе­люх» М. Д. Фа­льї). А най­сві­жі­ша і най­ре­зо­нан­сні­ша актор­ська ро­бо­та — Се­кле­та у но­во­му ба­ле­ті «За дво­ма зай­ця­ми» Ю. Шев­чен­ка.

У де­кіль­кох кон­цер­тах Ксе­нія Іва­нен­ко про­по­ну­ва­ла пу­блі­ці ав­тор­ські хо­ре­о­гра­фі­чні мі­ні­а­тю­ри, і гля­да­чі ма­ли мо­жли­вість оці­ни­ти її ба­лет­мей­стер­ський хист. То­му не див­но, що й жу­рі Мі­жна­ро­дно­го кон­кур­су хо­ре­о­гра­фів «Ба­лет-фест-2017», який по­ка­за­ли у Львів­сько­му на­ціо­наль­но­му те­а­трі опе­ри та ба­ле­ту ім. С. Кру­шель­ни­цької, від­да­ло пе­ре­ва­гу са­ме на­шій ге­ро­ї­ні, при­су­див­ши їй пер­шу пре­мію; а дру­ге й тре­тє мі­сця ви­бо­ро­ли та­кож ки­ян­ки — Ан­на Ге­рус і Сві­тла­на Крю­ко­ва.

Цей кон­курс від­бу­ва­є­ться вже тре­тій рік по­спіль і на­бу­ває по­пу­ляр­но­сті, не про­сто че­рез свою го­лов­ну ме­ту — ви­яв­ле­н­ня но­вих тен­ден­цій у су­ча­сно­му сце­ні­чно­му тан­ці, від­кри­т­тя мо­ло­дих та­ла­но­ви­тих хо­ре­о­гра­фів, а й у подаль­шій спів­пра­ці пе­ре­мож­ців з ба­ле­тною тру­пою те­а­тру. Так, Ар­тем Шо­шин, який то­рік здо­був пер­ше мі­сце, в на­сту­пно­му се­зо­ні вже по­ста­вив одно­актний ба­лет. Та­кий під­хід до спра­ви, зві­сно ж, ду­же при­ва­блює мо­ло­дих по­ста­нов­ни­ків і, во­дно­час, ви­рі­шує твор­чо-ка­дро­ву про­бле­му те­а­тру, вли­ває сві­жу кров у ака­де­мі­чні «жи­ли». Ідея чу­до­ва, бо хо­ре­о­гра­фам-кон­кур­сан­там на­да­ю­ться всі сце­ні­чні мо­жли­во­сті: май­дан­чик, сві­тло, те­хні­чні за­со­би, ре­пе­ти­цій­ний час, ко­ле­ктив про­фе­сій­них ви­ко­нав­ців, а це, вла­сне, ар­ти­сти ба­ле­ту львів­сько­го те­а­тру.

Ни­ні пер­ше мі­сце Ксе­нії Іва­нен­ко жу­рі при­су­ди­ло за не­стан­дар­тні по­ста­нов­ки «Інь і Янь» на му­зи­ку І.Стра­він­сько­го з ба­ле­ту «Ве­сна свя­щен­на» і «Ми віль­ні ме­те­ли­ки» на му­зи­ку А. Шні­тке. До­по­мо­гли Ксе­нії ви­бо­ро­ти пе­ре­мо­гу й роз­ді­ли­ли з нею успіх Уля­на Кор­чев­ська, со­ліс­тка ба­ле­ту Львів­ської опе­ри, і ки­я­нин Ма­рат Ра­гі­мов, ко­трий за кіль­ка ро­ків ро­бо­ти в сто­ли­чно­му ба­ле­ті за­явив про се­бе як про пер­спе­ктив­но­го тан­ців­ни­ка (Мер­ку­ціо в «Ро­мео і Джу­льєт­ті», Чі­пол­лі­но, Іван Бе­здом­ний у «Май­стрі і Мар­га­ри­ті»). Ці двоє та­ла­но­ви­тих тан­ців­ни­ків ста­ли, на дум­ку по­ста­нов­ни­ка, і на­тхнен­ни­ка­ми, і спів­ав­то­ра­ми в на­пру­же­ній та ін­тен­сив­ній ро­бо­ті, бо за три дні тре­ба бу­ло вті­ли­ти до­сить скла­дний му­зи­чно-пла­сти­чний ма­те­рі­ал.

— Чо­му ви обра­ли са­ме як осно­ву му­зи­ку Іго­ря Стра­він­сько­го?

— Одні­єю з кон­кур­сних ви­мог бу­ла етно­те­ма­ти­ка, і му­зи­ка ба­ле­ту І.Стра­він­сько­го да­ла ме­ні всі мо­жли­во­сті для пла­сти­чно­го рі­ше­н­ня. Ми ще під­клю­чи­ли удар­ни­ка, який не ли­ше під­си­лив ди­на­мі­ку і дра­ма­тизм но­ме­ра, а й ви­сту­пив пов­но­прав­ним уча­сни­ком ко­лі­зії, зі­грав­ши роль суд­ді, який на­че по­єд­нує дві енер­гії — жі­но­чу та чо­ло­ві­чу, які, про­йшов­ши всі ста­дії бо­роть­би за пер­шість, кон­флі­кти, від­тор­же­н­ня, все ж у фі­на­лі зли­ва­ю­ться, сим­во­лі­зу­ю­чи са­ме жи­т­тя.

— Для дру­го­го но­ме­ра теж за­да­ва­ла­ся те­ма­ти­ка?

— Так, дру­гий но­мер за ви­мо­га­ми кон­кур­су по­ви­нен був роз­кри­ти укра­їн­ську те­ма­ти­ку, й усі уча­сни­ки му­зи­чним ма­те­рі­а­лом взя­ли укра­їн­ські на­ро­дні пі­сні або рок-ба­ла­ди ві­до­мих на­ших ви­ко­нав­ців, гур­тів. Ми пі­ді­йшли до цьо­го не­стан­дар­тно, за­про­по­ну­вав­ши но­мер на му­зи­ку Аль­фре­да Шні­тке «Ми віль­ні ме­те­ли­ки» до філь­му «І все ж я ві­рю». Нас спи­та­ли, як ми прив’яже­мо це до Укра­ї­ни? Ка­жу, що клю­чо­ве сло­во тут — «віль­ні». Дів­чин­ка в яскра­во-си­ній су­кні та у він­ку з жов­тих кві­тів кру­жляє се­ред со­тень та­ких же яскра­вих і віль­них, як во­на, ме­те­ли­ків, що транс­лю­ва­ли­ся на екра­ні. Для цьо­го но­ме­ра бу­ла ство­ре­на сце­но­гра­фія: на за­дни­ку змі­ню­ва­ли­ся ка­дри: жи­тнє по­ле, люд­ські ру­ки, ме­те­ли­ки. Но­мер ді­лив­ся на чо­ти­ри ча­сти­ни, три з них за­ну­рю­ва­ли гля­да­ча в атмо­сфе­ру аб­со­лю­тно­го ща­стя, яке пе­ре­жи­ває і ге­ро­ї­ня мі­ні­а­тю­ри, на­че під­ви­щу­ю­чи що­раз гра­дус по­зи­ти­ву, але все ж че­твер­та ча­сти­на, на жаль, — тра­гі­чна. На ме­те­ли­ків на­кла­да­є­ться мі­шень, і во­ни по­чи­на­ють по одно­му зни­ка­ти, за­ли­ша­ю­чи пі­сля се­бе кри­ва­ві па­тьо­ки, по­ки в при­ціл не по­тра­пляє остан­ній ме­те­лик — на­ша дів­чин­ка...

— Чи не над­то був силь­ний шок для гля­да­ча?

— Мо­жли­во! За дві з по­ло­ви­ною хви­ли­ни ми роз­по­від­а­є­мо про той біль, який пе­ре­жи­ває ни­ні Укра­ї­на, втра­ча­ю­чи ко­жно­го дня на вій­ні сво­їх си­нів, які бо­ро­нять са­ме віль­ну Укра­ї­ну. Але ця істо­рія не ли­ше про нас, во­на — про всі кон­флі­кти, які ли­хо­ма­нять пла­не­ту сьо­го­дні. Ні­хто не знає, ко­ли мо­же ста­ти та­кою от мі­шен­ню, яка вмить роз­тро­щить усі на­дії, спо­ді­ва­н­ня, зви­чай­не ща­стя пов­сяк­ден­но­сті, яке ми на­віть іно­ді не ці­ну­є­мо. Я вва­жаю, що про вій­ну, яка ни­ні від­бу­ва­є­ться на схо­ді, тре­ба го­во­ри­ти на пов­ний го­лос! Сві­то­ві, який, хай як це жа­хли­во зву­чить, звик ба­чи­ти на екра­нах те­ле­ві­зо­рів сце­ни смер­ті, на­силь­ства, во­єн, на­га­ду­ва­ти про те, що лю­ди­на на­ро­джу­є­ться для жи­т­тя, ща­стя. На то­рі­шньо­му кон­кур­сі я пред­став­ля­ла но­мер на та­ку ж те­ма­ти­ку під пі­сню гур­ту «Да­ха­Бра­ха» — «Ко­зак»: там жін­ка, яка сим­во­лі­зує ма­те­рин­ство, при­ти­ска­ла до гру­дей за­гор­не­не в пе­лю­шки ди­тя, а да­лі троє хло­пців зав­зя­то тан­цю­ва­ли бо­йо­вий го­пак, по­ки на­гла смерть не вкла­да­ла їх на си­ру зем­лю, а пе­лю­шки зго­рьо­ва­ної ма­те­рі не пе­ре­тво­рю­ва­ли­ся на са­ван. За цей но­мер ми то­ді отри­ма­ли приз гля­да­цьких сим­па­тій. Мо­же, то­му на цьо­го­рі­чний кон­курс бу­ла за­яв­ле­на ця скла­дна, але ду­же ва­жли­ва те­ма. Ми­сте­цтво не по­вин­но сто­я­ти осто­ронь ці­єї го­строї про­бле­ми, мо­вою тан­цю, співу, му­зи­ки має ви­кли­ка­ти в лю­дях обу­ре­н­ня, про­тест про­ти без­глу­здя вій­ни...

...Пі­сля по­вер­не­н­ня з кон­кур­су у Льво­ві Ксе­нія Іва­нен­ко одра­зу вклю­чи­ла­ся в тво­ру ро­бо­ту. Ми­ну­лий се­зон для ар­тис­тки був ду­же на­пру­же­ний, а на­сту­пний обі­цяє бу­ти теж не менш ці­ка­вим. Вра­хо­ву­ю­чи те, що лю­ди­на во­на ді­яль­на, і ро­бо­ту на сце­ні На­ціо­наль­ної опе­ри по­єд­нує з ви­кла­да­цькою ді­яль­ні­стю на ка­фе­дрі хо­ре­о­гра­фії в Уні­вер­си­те­ті те­а­тру, кі­но і те­ле­ба­че­н­ня ім. І.К.Кар­пен­ка-Ка­ро­го, у неї ви­ста­чає ча­су і на­тхне­н­ня на твор­чу са­мо­ре­а­лі­за­цію як по­ста­нов­ни­ка. Для сту­ден­тів актор­сько­го фа­куль­те­ту Ксе­нія ста­вить пла­сти­чні ви­ста­ви, цей екс­пе­ри­мент ще на ста­дії роз­роб­ки, але на­сту­пно­го на­вчаль­но­го ро­ку бу­де ре­пре­зен­то­ва­ний на сце­ні сту­дент­сько­го те­а­тру.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.