Ма­ма Алі­на

Пе­ре­жив­ши важ­ке по­ра­не­н­ня си­на, во­на до­ни­ні за­ли­ша­є­ться за­хи­сни­цею і для чу­жих ді­тей, які про­йшли пе­кло не­ого­ло­ше­ної вій­ни на схо­ді Укра­ї­ни

Den (Ukrainian) - - Суспільство -

«Чу­до­вий ра­нок по­ча­тку ти­жня зі­псо­ва­но. Ну що ж, «хо­ро­ші» лю­ди, ну ні­як ви не хо­че­те ви­рі­шу­ва­ти про­бле­ми « на­тов­ців » мир­ним шля­хом. Че­кай­те вій­ни!». По­ді­бні за­пи­си — не­рід­кі на сто­рін­ці Алі­ни Кри­вов’язюк у со­ці­аль­ній ме­ре­жі. У мі­сте­чку Ро­жи­ще не за­бу­ли то­рі­шньої істо­рії, ко­ли ко­ли­шні во­ї­ни «ки­ну­ли» вла­ду на са­мо­ті під час уро­чи­сто­го кон­цер­ту з на­го­ди Дня за­хи­сни­ка Укра­ї­ни. Це від­бу­ло­ся, як по­ясни­ла по­тім Алі­на (во­на — се­кре­тар ра­йон­но­го об’єд­на­н­ня уча­сни­ків АТО) че­рез ігно­ру­ва­н­ня вла­дою смо­ло­ски­пної хо­ди в пам’ять за­ги­блих ге­ро­їв. До за­ли, де від­бу­ва­ли­ся уро­чи­сто­сті, во­ни все ж при­йшли, бо вій­сько­вий ко­мі­сар мав на­го­ро­ди­ти — по­смер­тно — одно­го із за­ги­блих. Не ви­йшли, і ко­ли ві­та­ла го­ло­ва рай­держ­адмі­ні­стра­ції, бо на­го­ро­джу­ва­ли ва­жли­вих для «атов­ців», як ка­же Алі­на, лю­дей — во­лон­те­рів. І пі­сля цьо­го — ви­йшли. « Ко­ли хло­пці зі­бра­лись на пло­щі для уро­чи­стої хо­ди, то ви, ца­рі, на­віть не пі­ді­йшли і не при­ві­та­ли їх зі свя­том. У пе­ред­день Дня Не­за­ле­жно­сті Укра­ї­ни, ко­ли бу­ли при­су­тні у нас на збо­рах, ви не за­про­си­ли цих хло­пців на за­хід до Дня Не­за­ле­жно­сті. Хо­ча, дя­ку­ю­чи їм, ви спо­кій­но спи­те в сво­їх ліж­ках, при­ту­лив­шись, хто до сво­їх чо­ло­ві­ків, хто до сво­їх дру­жин, хто обійняв­ши свою ди­ти­ну», — Алі­на ні­ко­ли не кри­вить ду­шею, звер­та­ю­чись до вла­ди. І ка­же, що бу­де стіль­ки ча­су пра­цю­ва­ти в ор­га­ні­за­ції із за­хи­сту « атов­ців » , скіль­ки їй до­зво­лять во­ни са­мі: «Я пра­цюю на за­во­ді Кром­берг в чо­ти­ри змі­ни, і весь віль­ний від ро­бо­ти час про­во­джу в офі­сі ор­га­ні­за­ції. За це ні­хто ме­ні ні зар­пла­ти не пла­тить, ні до­по­ма­гає. Во­на ме­ні не по­трі­бна. Але я за сво­їх хло­пців «пе­ре­гри­зу» вам гор­ла, якщо ви ста­не­те по­пе­рек їхньої до­ро­ги!»

*** Алі­ні Кри­вов’язюк — тіль­ки 40 ро­ків. Але «ма­мою» її на­зи­ва­ють не ли­ше троє вла­сних ді­тей, а й ко­ли­шні сол­да­ти, які про­йшли че­рез пе­кло не­ого­ло­ше­ної вій­ни на схо­ді Укра­ї­ни, на­віть її ро- ве­сни­ки. По- ма­те­рин­ськи во­на їх за­хи­щає, по- ма­те­рин­ськи й по­сва­рить. І чу­жу ди­ти­ну (на­віть якщо це вже зрі­лий чо­ло­вік) за­хи­щає так са­мо, як би ко­жна ма­ма за­хи­ща­ла свою. «З ни­ми тре­ба про­сто го­во­ри­ти, про­сто їх слу­ха­ти. Із вій­ни во­ни по­вер­та­ю­ться в па­ра­лель­ний світ, де не зав­жди їх хо­чуть ро­зу­мі­ти. На по­ча­тку ці­єї не­ого­ло­ше­ної вій­ни бу­ло зов­сім ін­ше став­ле­н­ня до тих, ко­го ки­ну­ли в пе­кло, яке во­ни про­йшли з гі­дні­стю; во­ни стра­жда­ли, аби у нас тут був мир, і во­рог не ді­йшов сю­ди. То­ді в ти­лу їм від­да­ва­ли, як ка­жуть, остан­нє. Я при­йшла в ор­га­ні­за­цію, бо ба­чи­ла, як хло­пцям, ко­трі ре­аль­но бу­ли в бо­ях, до­во­ди­ться по­тім до­би­ва­ти­ся по­свід­чень, пільг, які їм на­ле­жать за за­ко­ном. Це наш обов’ язок, су­спіль­ства, вла­ди все це їм за­без­пе­чи­ти. Я б вза­га­лі хо­ті­ла, щоб ко­жен про­йшов вій­ну і став уча­сни­ком бо­йо­вих дій. Хай би не бу­ло ні­яких пільг «атов­цям» вза­га­лі, але щоб «атов­ця­ми» бу­ли ми всі. То­ді б ро­зумі­ли » , — ка­же Алі­на.

То­му во­на ра­зом зі сво­єю ро­ди­ною пра­цю­ва­ла й у ро­жи­щен­ській « Са­мо­обо­ро­ні » , по­тім бу­ла го­ло­вою об’єд­на­н­ня ба­тьків уча­сни­ків АТО, а те­пер пра­цює в ра­йон­но­му об’єд­нан­ні уча­сни­ків АТО. «І зно­ву 51-а бри­га­да. Для то­го щоб ви­пла­ти­ти ма­те­рі­аль­ну до­по­мо­гу хло­пцям, які бу­ли в по­ло­ні, во­ни ма­ють да­ти під­твер­дже­н­ня сво­го пе­ре­бу­ва­н­ня в по­ло­ні. У двох хло­пців та­ких до­ку­мен­тів не бу­ло. Во­ни зро­би­ли звер­не­н­ня у вій­сько­ву ча­сти­ну. Одно­му від­по­відь при­йшла з під­твер­дже­н­ням про пе­ре­бу­ва­н­ня в по­ло­ні, а ін­шо­му — ні. Він мі­сяць був у то­му пе­клі, йо­го звід­ти за­би­ра­ли то­чно не я з ва­ми, а від­по­від­ні слу­жби, а до­ку­мен­тів — не­ма. В цьо­го «на­тов­ця» втра­че­ні всі до­ку­мен­ти. Ви ж зна­є­те, що се­па­ра­ти­сти ро­би­ли з їхні­ми па­спор­та­ми, вій­сько­ви­ми кви­тка­ми то­що. В ці­єї лю­ди­ни й по­свід­че­н­ня УБД не­ма. Він звер­тав­ся в ча­сти­ну — від­фут­бо­ли­ли, жін­ка теж звер­та­лась — та ж істо­рія. А те­пер ска­жіть ви ме­ні — це хло­пці са­мі по­вин­ні об­би­ва­ти по­ро­ги?!! Чи військ­ко­ма­ти, вій­сько­ві ча­сти­ни?.. На цей час я не в ра­йо­ні й на­віть не на Во­ли­ні, але ко­ли при­їду — бу­де­мо тру­си­ти » . У цьо­му емо­цій­но­му, але спра­ве­дли­во­му мо­но­ло­зі — вся Алі­на, те, чим во­на пе­ре­йма­є­ться.

*** Одні­єї но­чі ма­те­рі на­снив­ся сон, на­че по­се­ред кім­на­ти в їхньо­му до­мі — пта­ше­ня. Во­но роз­гу­бле­но роз­див­ля­ло­ся нав­сі­біч, а за ним ча­ту­ва­ла кі­шка. Ма­ти у сні взя­ла це пта­ше­ня і по­кла­ла йо­го в гні­здо до ве­ли­кої пта­хи, бі­ля якої вже ту­ли­ли­ся пта­ше­ня­та. Десь у той час, у ті дні її син не зміг ви­їха­ти з по­бра­ти­ма­ми на зав­да­н­ня, бо по­ла­ма­ла­ся ма­ши­на. Він дзво­нив і скар­жив­ся, як та ма­ши­на йо­го вже за­дов­ба­ла, бо че­рез неї за­ли­шив­ся на мі­сці дис­ло­ка­ції. А по­бра­ти­ми по­їха­ли, і ба­га­то з них так і не по­вер­ну­ли­ся на­зад або бу­ли по­ра­не­ні.

Сон, який на­снив­ся то­ді, Алі­на до де­та­лей пам’ ятає до­ни­ні. Як і сло­ва си­на: « Пе­ре­дай ме­ні трі­ше­чки ща­стя», ска­за­ні ним у від­по­відь на її за­пи­та­н­ня, що ж пе­ре­да­ти з до­му. Во­ло­ди­мир Кри­вов’язюк слу­жив у 24-й яво­рів­ській бри­га­ді, по­віс­тку в ар­мію отри­мав у жов­тні 2013 ро­ку. Під­пи­сав кон­тракт, бо хо­тів у май­бу­тньо­му ста­ти вій­сько­вим. Вив­чив­ся на во­дія-те­хні­ка, у бе­ре­зні 2014-го уже рив око­пи на Сум­щи­ні. Кра­сний Ли­ман, Ям­піль, Сє­ве­ро­до­нецьк, Ми­ко­ла­їв­ка, Крим­ське — це не весь пе­ре­лік «га­ря­чих то­чок», де він не раз ди­вив­ся в очі смер­ті... Отри­мав та­ке важ­ке по­ра­не­н­ня, що міг втра­ти­ти ру­ку, і дя­ку­ва­ти Бо­гу, що йо­го ві­ді­бра­ли для лі­ку­ва­н­ня в го­спі­та­лі бун­де­све­ру в Гам­бур­зі... А йо­му бу­ло тіль­ки 20.

Для га­зе­ти Алі­на ві­ді­бра­ла зні­мок, який я й очі­ку­ва­ла. Це фото її ону­чки Оле­ксан­дри, яку в ро­ди­ні ла­ска­во на­зи­ва­ють «бу­бо­чкою » . Якось так скла­ло­ся, що не­ма у ма­те­рі спіль­но­го знім­ка з си­ном, ко­ли лі­ку­вав­ся, бу­ло не до фо­то­се­сій. Не­має й знім­ків з « атов­ця­ми » , які б під­хо­ди­ли для га­зе­ти. Не по­зу­ва­ла ні­ко­ли. А ось « бу­бо­чка » — це не тіль­ки ро­дин­на ра­дість, а й під­твер­дже­н­ня то­го, що вій­ни ма­ють за­кін­чу­ва­тись, ді­ти на­ро­джу­ва­тись, а лю­ди — спіл­ку­ва­ти­ся одне з одним, а не во­ро­гу­ва­ти.

Не­віс­тка Кри­вов’ язю­ків, дру­жи­на Во­ло­ді, — з До­неч­чи­ни.

На­та­лія МАЛІМОН, «День», Луцьк

ФОТО НАДАНО АЛІНОЮ КРИ­ВОВ’ЯЗЮК

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.