«Шко­ла за Ско­во­ро­дою»

«Учи­тель ро­ку-2016» Оле­на Бур­ла­ка — про ре­фор­му осві­ти та про­гре­сив­ні ме­то­ди ви­кла­да­н­ня

Den (Ukrainian) - - Суспільство -

Із пер­ша­чків 2018 ро­ку за но­вою ре­фор­мою осві­ти має стар­ту­ва­ти пе­ре­хід на 12-рі­чне на­вча­н­ня. З огля­ду на акту­аль­ність ре­фор­ми, ці­ка­во ді­зна­ти­ся дум­ку вчи­те­лів- пра­кти­ків, адже са­ме во­ни від­по­від­а­ють за якість на­вча­н­ня. Про це ми й по­го­во­ри­ли з Оле­ною БУРЛАКОЮ, яка отри­ма­ла зва­н­ня «Учи­тель ро­ку-2016» в ка­те­го­рії « Істо­рія » . Па­ні Оле­на — спе­ці­а­ліст ви­щої ка­те­го­рії з до­сві­дом ро­бо­ти вже по­над 17 ро­ків, за­раз пра­цює у Го­ро­ди­щен­сько­му еко­но­мі­чно­му лі­цеї.

«МИ НА­РЕ­ШТІ МА­Є­МО ПОДОЛАТИ СТЕРЕОТИП «ПРЕСТИЖУ»

— Чо­го очі­ку­ва­ти від пе­ре­хо­ду на 12-рі­чне на­вча­н­ня?

— Пе ре хід на 12- річ ну осві ту під­три­мую. Су­спіль­ству ча­сто по­да­ють цей аспект ре­фор­ми як ме­ха­ні­чне збіль­ше­н­ня ро­ків на­вча­н­ня, однак тут найісто­тні­ше — роз­ме­жу­ва­н­ня на про­фі­лі. Ді­тям тре­ба да­ти мо­жли­вість дій­сно обра­ти той на­прям на­вча­н­ня, який зна­до­бить ся їм на да лі. Що прав да, тут існує про­бле­ма: ча­сто ви­бір про­фе­сії є си­ту­а­тив­ним як із бо­ку ді­тей, так і з бо­ку ба­тьків, що ча­сто-гу­сто спря мо ву ють своє ча до всу пе - реч йо­го на­хи­лам до ті­єї про­фе­сії, де «лег­ші» й біль­ші гро­ші то­що. А за но­вої си­сте­ми ви­бір по­трі­бно бу­де зро­би­ти усві­дом­ле­но. Якщо ді­тям дій­сно да­дуть мо­жли­вість обра­ти на­прям на­вча­н­ня і во­ни від­по­від­аль­но обе­руть те, що їм до ду­ші, то не бу де пе ре вто ми, бу де «сро­дна пра­ця» за Ско­во­ро­дою.

До то го ж пе ред ба ча єть ся іс - тот не ско­ро­че­н­ня на­вчаль­них пред ме тів шля хом ін тег ра ції на - вчаль них дис цип лін. Я не про ти та­бли­чки мно­же­н­ня, але ко­си­ну­си й си­ну­си жо­дно­го ра­зу в жит­ті ме­ні не зна­до­би­ли­ся, а скіль­ки бу­ло втра че но ча су! Ди ти на не має бу­ти уні­вер­са­лом.

Ми на­ре­шті ма­є­мо подолати сте рео тип « пре сти жу » , за яким усі ді ти, на віть сла бень кі, ма ють на­вча­ти­ся в уні­вер­си­те­тах. Це ді­ста­ло­ся у спад­щи­ну від ша­ле­них 1990-х, ко­ли мо­жна бу­ло ку­пи­ти мі­сце і ди­плом, але я знаю ба­га­то лю­дей, які пі­сля «уні­ве­ру» тор­гу­ють у ма­га­зи­ні по­руч із ти­ми, хто вза­га­лі ні­чо­го не за­кін­чу­вав. Єди­не, що по­ки не зро­зумі­ло, — на ба­зі чо го фор му ва ти муть ся про фе - сій­ні лі­цеї. Для на­да­н­ня фа­ху тре­ба ма­ти на­вчаль­но-ма­те­рі­аль­ну ба­зу. На­при­клад, якщо го­ту­є­мо ку­ха­рів, то ма­ють бу­ти обла­дна­ні на­вчаль­ні ком­пле­кси. Ку­ди в цій си­ту а ції по ді нуть ся те пе ріш ні ко - ле­джі та про­фе­сій­ні лі­цеї?

«НА­ВЧА­Н­НЯ — ЦЕ ГРА БА­ГА­ТЬОХ АКТОРІВ»

— У чо му проб ле ми су час ної шко­ли та як із ни­ми бо­ро­тись?

— Проб ле ми су час ної осві ти ком п лек с ні: ми, до рос лі, всі друж но по ста ра ли ся зни зи ти ав - то­ри­тет шко­ли в очах учнів. Ба­га­то учи те лів до сі до зво ля ють со бі про во ди ти не якіс ні та не ці ка ві уро ки, гру бо роз мов ля ти, зне ва - жа ти ді тей. Бать ки час то че рез свою не ком пе тен т ність пап лю - жать шко­лу і вчи­те­ля. То­му й має мо си мет рич ну ре ак цію ді тей, адже ві­до­мо: хоч скіль­ки ви ви­хо­вуй­те ді­тей, во­ни все одно бу­дуть схо­жи­ми на вас.

Тре ба змі ню ва ти фі ло со фію осві­ти й пра­кти­ку. Учи­тель не мо­же до­зво­ли­ти со­бі вчи­ти ді­тей по­ста ро му. Ми ма є мо йти в но гу з онов­ле­н­ням ме­то­дик, форм і ме­то­дів на­вча­н­ня. Це по­тре­бує від нас по стій ної са мо ос ві ти, праг нен ня зро­би­ти на­вчаль­но-ви­хов­ний про­цес ці­ка­вим і ко­ри­сним для учнів. У шко лі ма ють за па ну ва ти вза є - мо­по­ва­га і пар­тнер­ські від­но­си­ни. Зі сво го бо ку, бать ки ма ють по - стій но пі ді грі ва ти в ди ти ни ба - жа­н­ня вчи­ти­ся, під­три­му­ва­ти по­зи тив ну мо ти ва цію. Усі ма ють зро­зу­мі­ти, що на­вча­н­ня — це гра ба­га­тьох акторів, і успі­шною во­на бу­де то­ді, ко­ли всі ста­ра­ти­му­ться.

НА­САМ­ПЕ­РЕД — ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

— То яким має бу ти зви чай - ний шкіль­ний урок? Як за­ці­ка­ви­ти учнів й отри­ма­ти ма­кси­маль­ну ко­ристь?

— Шкіль­ний урок у будь-якій си­ту­а­ції по­ви­нен, на­сам­пе­ред, ви­ко­ну­ва­ти фун­кцію формування особистості ди­ти­ни. Ма­є­мо ви­хо­ва- ти актив­них, сві­до­мих гро­ма­дян, па­трі­о­тів із роз­ви­не­ним ін­те­ле­ктом. На­ші ви­пу­скни­ки ма­ють бу­ти мо­біль­ни­ми, го­то­ви­ми до ви­кли­ків до­ро­сло­го жи­т­тя. У них має бу­ти роз­ви­не­не кри­ти­чне ми­сле­н­ня, вмі­н­ня орі­єн­ту­ва­ти­ся в оке­а­ні ін­фор­ма­ції. То­му урок по­бу­до­ва­ний за схе­мою «за­зу­брив — здав — за­був» дав­но не­акту­аль ний. Су­ча­сний урок має бу­ти ма­кси­маль­но пра­кти­чним, тоб­то орі­єн­ти­ром му­сить бу­ти не так су­ма знань, як від­пра­цю­ва­н­ня вмі­н­ня опе­ру­ва­ти ін­фор­ма­ці­єю: ана­лі­зу­ва­ти, по­рів­ню­ва­ти рі­зні то­чки зо­ру, від­окрем­лю­ва­ти «зер­но від по­ло­ви». Для формування кри­ти­чно­го ми­сле­н­ня вар­то да­ва­ти мо­жли­вість дис­ку­ту­ва­ти, ар­гу­мен­ту­ва­ти. Ва­жли­во роз­ви­ва­ти вмі­н­ня са­мо­стій­но орі­єн­ту­ва­ти­ся в ін­фор­ма­ції та бу­ду­ва­ти стра­те­гії роз­ви­тку — тут до­по­мо­жуть на­вчаль­ні про­е­кти.

Су час ний урок має, без умов - но, бу ду ва ти ся від по від но до но - віт ніх пе да го гіч них ме то дик. Однак не тре­ба за­бу­ва­ти і про по­зи тив ний до свід ми ну ло го. Іно ді ми, вчи­те­лі, аж так за­хо­плю­є­мо - ся рі­зно­ма­ні­тни­ми но­ва­ці­я­ми, що це ви­гля­дає швид­ше як са­мо­ціль. На­віть най­акту­аль­ні­ші ін­но­ва­ції, за сто со ва ні не до реч но, не ма ти - муть жо­дно­го ефе­кту.

Та кож важ ли вим є ще один мо мент у шко лі: на вчаль но- ви - хов­ний про­цес по­ви­нен бу­ти си­стем ним і на вчаль ний ком по нент уро ків обов’ яз ко во му сить під - кріп лю ва тись ак тив ною ви хов - ною ро бо тою. Весь освіт ній прос - тір шко­ли має бу­ти ін­но­ва­цій­ним та орі­єн­то­ва­ним на особистість.

«КОРОТШЕ, ТРЕ­БА ПРА­ЦЮ­ВА­ТИ!»

— Що на ди хає вчи те ля на твор чу пра цю? Як під три му ва ти мо­ти­ва­цію та гар­ний на­стрій?

— По- пер ше, оби ра ю чи цю про­фе­сію, тре­ба при­слу­ха­ти­ся до сво­го по­кли­ка­н­ня. Жо­дні ма­те­рі­аль­ні сти­му­ли — ви­со­кі зар­пла­ти, най кра щі умо ви пра ці — не бу - дуть ді єви ми, як що ця ро бо та не для вас. Якщо не мо­жеш тер­пі­ти ді­тей, то в шко­лі ні­чо­го ро­би­ти.

По-дру­ге, ма­ють на­ди­ха­ти ді­ти. Хоч це па­фо­сно зву­чить, але ми фор­му­є­мо май­бу­тнє ді­тей, бо в шко­лі ди­ти­на про­во­дить біль­шу ча­сти­ну сво­го жи­т­тя. Ді­тям шко­ла по­трі­бна, це мі­сце їхньо­го са­мо­ви­ра­же­н­ня, во­ни по­тре­бу­ють вчи­тель­сько­го (пар­тнер­сько­го) то­ва­ри­ства, оскіль­ки зайня­тість ба­тьків за­раз ду­же ви­со­ка. У наш час ча­сто са­ме шко­ла є єди­ним мі­сцем по­зи­тив­но­го впли­ву на ди­ти­ну.

По-тре­тє, ва­жли­вим чин­ни­ком на­тхне­н­ня є про­фе­сій­не спіл­ку­ва­н­ня з ко­ле­га­ми: за­раз в Укра­ї­ні по­ши­рю­є­ться рух не­фор­маль­ної осві­ти вчи­те­лів, які ці­кав­ля­ться рі­зни­ми ін­но­ва­ці­я­ми. По­бу­вав­ши на та­ких фо­ру­мах, дій­сно ста­єш до ро­бо­ти з но­ви­ми си­ла­ми. Але тут сам вчи­тель має не бо­я­ти­ся ви­йти із зо­ни ком­фор­ту: по­їха­ти, ча­сто сво­їм ко­штом чи за ра­ху­нок вла­сних ви­хі­дних, по­си­ді­ти дов­ше за комп’юте­ром, про­ве­сти той не­стан­дар­тний урок, не бо­я­чись по­ми­лок. Коротше, тре­ба пра­цю­ва­ти.

На­о­ста­нок, на­ди­ха­ти­ме дій­сно ви­со­кий ста­тус у су­спіль­стві. На жаль, за­раз із цим ма­є­мо про­бле­ми, бо у ба­га­тьох не­до­лі­ках си­сте­ми, ви­прав­ле­н­ня яких не під си­лу про­сто­му вчи­те­лю, зви­ну­ва­чу­ють нас.

Ва­жли­во та­кож ма­кси­маль­но очи­сти­ти осві­тню си­сте­му від па­пе­рів, зві­тно­сті, оскіль­ки, за­до­воль­ня­ю­чи бю­ро­кра­ти­чні за­пи­ти чи­нов­ни­ків, ми не ма­є­мо ча­су ефе­ктив­но під­го­ту­ва­ти­ся до уро­ку то­що. Ма­є­мо ще ду­же ба­га­то не­по­трі­бних па­пе­рів. Іно­ді опу­ска­ю­ться ру­ки від дріб’яз­ко­вої ре­гла­мен­та­ції: мов­ляв, про­водь­те до Дня во­лон­те­ра фле­шмоб, а якщо зі­бра­ли до­по­мо­гу для во­ї­нів АТО, то це вже не те, бо вся область «фле­шмо­бить»... Ма­рія МАТЯЖ, Лі­тня шко­ла жур­на­лі­сти­ки «Дня»-2016

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.