Про на­ро­дний ари­сто­кра­тизм

Лю­бов Ян­ків-Ві­тков­ська до­слі­джує ко­смос і дав­ні «ко­ди», які про­не­сли свою енер­ге­ти­ку че­рез де­ся­тки ві­ків

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка -

До ці­єї роз­мо­ви нас спо­ну­кав до­пис у со­цме­ре­жі па­ні Любові ЯН­КІВ-ВІТКОВСЬКОЇ, до­цен­та ка­фе­дри ви­щої гео­де­зії та астро­но­мії На­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту «Львів­ська по­лі­те­хні­ка», го­ло­ви Львів­сько­го астро­но­мі­чно­го то­ва­ри­ства, до яко­го во­на до­лу­чи­ла сві­тли­ни з осо­бли­вою ви­шив­кою: «це ви­ши­ван­ки із се­ла Ча­грів, але та­кі ж і по­ді­бні еле­мен­ти бу­ли на обру­сах, пор­тьє­рах та ру­шни­ках у се­лі, звід­ки ро­дом мої пра­пра­ді­ди... Це око­ли­ці Ро­га­ти­на-Га­ли­ча, тоб­то май­же із цен­траль­но­го ра­йо­ну Га­ли­цько­го ко­ро­лів­ства. І хоч би як по­тім пе­ре­йме­но­ву­ва­ли на­ші мі­ста і се­ла по­чер­го­ві ко­ло­ні­за­то­ри, на ста­рих обру­сах у ви­шит­ті на­ві­ки збе­ре­гла­ся пра­дав­ня істо­рія на­шої дер­жа­ви!» Як про­ко­мен­ту­ва­ла го­лов­ний ре­да­ктор «Дня» Ла­ри­са ІВШИНА, це: «Пре­кра­сний і пе­ре­кон­ли­вий до­каз — пам’ять про Ко­ро­лів­ство Ру­ське жи­ве в на­ро­ді, ви­ши­ван­ки — на­ші своє­рі­дні ма­ну­скри­пти, свід­че­н­ня на­ро­дно­го ари­сто­кра­ти­зму. Три­зуб Во­ло­ди­ми­ра, ко­ро­на Да­ни­ла, ха­ра­ктер — ле­ва...». На­га­да­є­мо, 15 ве­ре­сня на Фо­ру­мі ви­дав­ців у Льво­ві бу­де пред­став­ле­но но­ву і, пе­ред­ба­чу­є­мо, дис­ку­сій­но-сен­са­цій­ну кни­гу Бі­блі­о­те­ки «Дня» «Ко­ро­на, або Спад­щи­на Ко­ро­лів­ства Ру­сько­го». За­мо­ви­ти її мо­жна вже за­раз за по­си­ла­н­ням https://day.kyiv.ua/uk/library/books/korona-abospadshchyna-korolivstva-ruskogo.

Про шля­хе­тність, яка «про­мов­ляє» у ви­шив­ці, та про зв’язок етно­гра­фі­чно­го і ко­смі­чно­го ми роз­мов­ля­ли з Лю­бов’ю Ми­ко­ла­їв­ною. А по­ча­ли із за­пи­та­н­ня: звід­ки в лю­ди­ни, чий про­фе­сій­ний ін­те­рес ста­нов­лять фі­зи­ка та астро­но­мія, за­хо­пле­н­ня ста­ро­вин­ною ви­шив­кою, її зна­ка­ми і ко­да­ми?

— По-пер­ше, моя по­кій­на ма­ма ба­га­то ви­ши­ва­ла, і вро­ди­ні ви­ши­ва­н­ня ішло па­ра­лель­но з чи­та­н­ням кни­жок, — роз­по­від­ає па­ні Лю­бов. — Удо­ма обрус, по­кри­ва­ло на ліж­ку, ве­ре­та, про­сти­ра­дло бу­ли пра­пра­ба­бу­си­ні, з ма­ми­ної й та­то­вої родини пе­ре­да­ні у спа­док. І ви­ши­ва­ти я на­вчи­ла­ся ду­же швид­ко. Це бу­ло як хо­бі. А під­си­ли­ло за­хо­пле­н­ня те, що вті ро­ки, ко­ли я на­вча­ла­ся, все це бу­ло за­бо­ро­не­но, все укра­їн­ське. І ма­ма та її се­стра, на­вча­ю­чи ви­ши­ва­н­ня, по­ка­зу­ю­чи узо­ри, зна­ки, ви­хо­ву­ва­ли нас. На еле­мен­тах ви­ши­ва­н­ня ма­ма на­вча­ла ме­не па­трі­о­ти­зму — що та­ке три­зуб, що та­ке лев, що та­ке ко­ро­на... Від­кри­то цьо­го то­ді не мо­жна бу­ло ро­би­ти, адже це був­пе­рі­од ко­му­ні­сти­чно­го ре­жи­му.

І по­тім, ми ще вди­тинств і зна­ли, що тре­ба дів­чи­ні ви­ши­ти со­бі со­ро­чку, ру­шник до ве­сі­л­ля, тоб­то та­ким бу­ло до­ма­шнє ви­хо­ва­н­ня. Крім то­го, мій чо­ло­вік пра­цю­вав ди­пло­ма­том у Поль­щі, по­тім На­дзви­чай­ним і Пов­но­ва­жним По­слом у Ла­твії. Тож я, як дру­жи­на ди­пло­ма­та, по­вин­на бу­ла пред­став­ля­ти свою дер­жа­ву на­ле­жно: роз­по­від­а­ти про її куль­ту­ру, істо­рію. Зу­стрі­ча­ю­чись із ін­ши­ми дру­жи­на­ми ди­пло­ма­тів, роз­по­від­а­ла їм про Укра­ї­ну. А оскіль­ки Україна — це обов’яз­ко­во і ви­шив­ка, то­му я більш де­таль­но та ґрун­тов­но ви­вча­ла все, що пов’яза­не з ви­шив­кою.

Моя про­фе­сія та­кож зо­бов’язує на­ни­зу­ва­ти до сво­їх ле­кцій­них кур­сів з основ ко­смі­чно­го мо­ні­то­рин­гу ці­ка­ві для сту­ден­тів еле­мен­ти. Зро­зумі­ло, що ця на­у­ка дає мо­жли­вість роз­по­від­а­ти про ко­смос ці- ка­во. На­у­ка про ко­смос та об’єкти, які є в не­бе­сній сфе­рі, — це одна з етно­гра­фі­чних скла­до­вих ко­жно­го на­ро­ду. В укра­їн­ській ви­шив­ці є ко­смі­чні зна­ки, якщо по­ди­ви­ти­ся на ри­сун­ки три­піль­ської ке­ра­мі­ки, на узо­ри на ру­шни­ках — то ба­га­то з них пов’яза­ні зі схе­ма­ти­чни­ми зна­ка­ми астро­но­мі­чних об’єктів. На­ші еле­мен­ти ви­шив­ки ду­же близь­кі до тих зна­ків, які ма­ла пра­дав­ня зем­на ци­ві­лі­за­ція. Ці зна­ки бу­ли по­ді­бні вко­смі­чно­му — взо­бра­жен­ні пла­нет, су­зір’їв, і в нас — укра­їн­сько­му етно­гра­фі­чно­му обі­гу.

Ці всі зна­ки на­ші у ви­ши­ван­ці ті­сно пе­ре­пле­те­ні з ко­смі­чни­ми зна­ка­ми — ру­хом Сон­ця, ру­хом пла­нет, лі­то­чи­сле­н­ням. Во­ни ор­га­ні­чно по­єд­на­ні ра­зом, не шту­чно. І ко­льо­ри Сон­ця на ле­во­ві — це на­ша жит­тє­дай­на зір­ка, зав­дя­ки якій існує жи­т­тя на зем­лі, і не­бо — го­лу­бий ко­лір... Все чі­тко. І як ме­ні ві­до­мо, гре­цькою мо­вою сло­во «ви­шив­ка» пе­ре­кла­да­є­ться як... «ко­смос». Про­сто внас ще про це ма­ло го­во­ри­ться. Вив­чен­ню ко­смо­су та­кож не при­ді­ля­є­ться на­ле­жної ува­ги. На мою дум­ку, ви­вче­н­ня основ астро­но­мії має бу­ти на пер­шо­му кур­сі на всіх фа­куль­те­тах у ви­шах, адже по­ступ у пі­знан­ні сві­ту без зна­н­ня за­ко­нів­ко­смо­су не­мо­жли­вий. а чи нам по­трі­бна осві­че­на на­ція, чи нам по­трі­бні не­уки?

До ре­чі, ми зі сту­ден­та­ми про­во­ди­мо для ді­ток май­стер-кла­си з астро­но­мії і за­ду­ма­ли на­пи­са­ти книж­ку про те, що ми ба­чи­мо на не­бі, як спо­сте­рі­га­ти за не­бом. І са­ме вукра­їн­сько­му ду­сі.

— Ви­ши­ван­ки, які ви по­ка­за­ли, за­ці­ка­ви­ли нас і як зна­ки ті­єї на­шої істо­рії, яка бу­ла при­тлум­ле­на і яку вар­то акту­а­лі­зу­ва­ти. Якою є ва­ша дум­ка з цьо­го при­во­ду?

— Ціл­ком по­го­джу­ю­ся з та­ким твер­дже­н­ням. Я на­ро­ди­ла­ся вмі­сті Ро­га­ти­ні. І зав­жди, хай би де ми пра­цю­ва­ли, на Рі­здво й Ве­ли­ко­дні свя­та при­їжджа­ли до ба­тьків. Ба­тьки вже по­мер­ли, але там ба­га­то дру­зів, які зав­жди за­про­шу­ють нас на свя­тку­ва­н­ня Дня мі­ста (6 серпня. — Ред.). Тож тут, се­ред інших ці­ка­вих за­хо­дів від­бу­ва­є­ться і ви­став­ка ви­ши­ва­нок. Ці фо­то ви­ши­ва­нок — із ці­єї ви­став­ки. Хо­ча внас удо­ма, як по­шу­ка­ти, то теж зна­йду­ться та­кі кар­тин­ки: ле­ви, ор­ли, со­ко­ли — еле­мен­ти з ко­ро­на­ми. І три­зу­би. Як ме­не вчи­ли в ди­тин­стві че­рез вір­ши­ки: «Лев і три­зуб — то твій знак». Це якраз бу­во­брус із се­ла Ча­грів. А ще близь­ко се­ло Ви­шнів, мі­сте­чко Жу­рав­но, Бу­ка­чів­ці, Чер­нів. Це та­кий три­ку­тник, звід­ки ро­дом пра­пра­ба­тьки мо­єї ма­те­рі. Ну, і Га­лич, зві­сно. У ди­тин­стві, роз­по­від­а­ю­чи каз­ки, ма­ма ка­за­ла, що ці краї бі­ля Га­ли­ча — Ча­грів, Ви­шнів, На­ста­ши­не — бу­ли око­ли­ця­ми, де ме­шка­ли ро­до­ви­ті бо­я­ри, го­спо­да­рі, які на­ле­жа­ли до по­чту Да­ни­ла Га­ли­цько­го. За ле­ген­дою, бу­ла та­ка Нас­тка Ча­гро­ва (На­ста­ши­не і Ча­грів — два се­ла по­руч), ко­ха­на кня­зя Осмо­ми­сла чи Да­ни­ла Га­ли­цько­го, ко­тра за­по­ло­ни­ла кня­зя не ли­ше сво­єю кра­сою, а й му­дрі­стю і шля­хе­тні­стю. Ну і, зві­сно, На­стя Лі­сов­ська, зна­на у сві­ті як Ро­ксо­ля­на, ви­хо­ву­ва­ла­ся в ари­сто­кра­ти­чно­му га­ли­цько­му ду­сі: зна­ла кіль­ка мов, умі­ла ро­зу­мі­ти лю­дей, ін­шу ре­лі­гію, цим во­на і за­по­ло­ни­ла сер­це во­ло­да­ря по­ту­жної то­ді дер­жа­ви. Тут, у на­ших кра­ях, ти­ся­чо­лі­т­тя­ми фор­му­вав­ся осо­бли­вий дух, осо­бли­ве ви­хо­ва­н­ня. У та­ких ле­ген­дах я ви­хо­ву­ва­ла­ся, по­тім я їх роз­по­від­а­ла сво­їм до­ням, але во­ни «під­крі­плю­ва­ли­ся» ви­ши­ван­ка­ми — оті три­зу­би, лев... Це все бу­ло в сер­цях на­ших лю­дей. У Ро­га­ти­ні під час свя­тку­ва­н­ня Дня мі­ста ми спіл- ку­ва­ли­ся з ци­ми ста­рень­ки­ми ви­ши­валь­ни­ця­ми, а по­тім за па­ру го­дин ме­ні то­ва­ри­шка ви­си­лає ви­ши­ван­ки сво­єї ба­бу­сі з Ра­де­хо­ва, де теж є всі ці зна­ки... А ко­ли я пе­ре­гля­ну­ла свої ар­хі­ви з ви­шив­ка­ми, то зна­йшла схо­жі ор­на­мен­ти із Ки­є­ва, Чер­ні­го­ва, За­по­ріж­жя.... На­ше ко­ро­лів­ство ся­гає да­ле­ко за су­ча­сні ме­жі Укра­ї­ни.

Але якщо го­во­ри­ти про наш Ро­га­тин, то він роз­ви­вав­ся не ли­ше з 1390 ро­ку і ча­су, ко­ли бу­ло за­про­ва­дже­но Ма­где­бурзь­ке пра­во. За поль­ською вер­сі­єю, Ро­га­тин з’явив­ся че­рез об’єд­на­н­ня се­ла Фи­ли­по­ви­чі, з во­лі їхньо­го ко­ро­ля. Але по­се­ле­н­ня Ро­га­тин дав­но існу­ва­ло до то­го, там на­віть був ар­хі­ман­дрит...

До ре­чі, бі­ля Ро­га­ти­на є ху­тір Пе­ре­нів­ка — фа­кти­чно Пе­ру­нів­ка. І там був свій Ро­га­тин­ський Сто­ун­хендж, тоб­то ще за язи­чни­цьких ча­сів­лю­ди вна­ших кра­ях бу­ли ду­же ро­зум­ні, роз­ви­ва­ли­ся й пі­зна­ва­ли світ на до­сить на­у­ко­во­му рів­ні.

— У нас го­ту­є­ться до дру­ку но­ва книж­ка, яка має на­зву «Ко­ро­на, або Спад­щи­на Ко­ро­лів­ства Ру­сько­го». Нам зда­є­ться, що нам за­раз вар­то бра­ти з ми­ну­ло­го ті аспе­кти, які нас мо­жуть «жи­ви­ти», — вла­сне, із на­шої шля­хет­ської істо­рії. Те шля­хет­ство, яке ми ма­є­мо пле­ка­ти, ви­ро­щу­ю­чи і се­бе, і свою елі­ту. Як ви ду­ма­є­те, чи зна­ки, що є на ви­шив­ках, ті ж ле­ви в ко­ро­нах, про­мов­ля­ють до су­ча­сни­ків?

— Во­ни про­мов­ля­ють, і па­ні Ла­ри­са ду­же влу­чно на­пи­са­ла у сво­є­му по­сті у «Фейс­бу­ці» про ари­сто­кра­тизм. Оця шля­хе­тність є. Про­сто це спе­ці­аль­но при­за­бу­то і ча­сом зни­ще­но, але во­но про­мов­ляє до нас, бо має осо­бли­ву енер­ге­ти­ку, це наш ко­смі­чний код, який не мо­жна зни­щи­ти ні­ко­му. Тут не йде­ться про якийсь роз­по­діл: ари­сто­кра­ти — це па­ни. Ари­сто­кра­тизм був­ха­ра­ктер­ним для на­шо­го ре­гіо­ну як озна­ка тих, хто пра­цює че­сно, пе­ре­тво­рює на­шу зем­лю, пі­знає світ, вчи­ться, до­по­ма­гає ін­шим... Тут жи­ли лю­ди, які вмі­ли чи­та­ти, ви­ши­ва­ти, зна­ли, що ви­ши­ва­ти по­трі­бно та­ки­ми ни­тка­ми, які збе­ре­жу­ться на ві­ки, і во­ни бу­ли у змо­зі при­дба­ти ці ни­тки — про­сті се­ля­ни за­мов­ля­ли їх у Фран­ції, в Ки­таї... У дав­ни­ну ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли ни­тки ко­но­пля­ні й лля­ні, фар­бо­ва­ні на­ту­раль­ни­ми барв­ни­ка­ми, а вже пі­зні­ше — шер­стя­ні чи шов­ко­ві. Я тро­шки знаю про це, бо вме­не по та­то­вій лі­нії пра­ді­дусь був­тка­чем, мав­тка­цький вер­стат. Це бу­ли зви­чай­ні се­ля­ни, але це бу­ли шля­хе­тні лю­ди, се­ля­ни — не се­лю­ки. Шля­хе­тність по­ля­га­ла вто­му, що во­ни да­ва­ли вчи­ти ді­тей у гім­на­зію, ви­щі на­вчаль­ні за­кла­ди... Між ін­шим, я ро­би­ла до­слі­дже­н­ня го­ту­ю­чись до на­ших на­у­ко­вих се­мі­на­рів «Цер­ква і до­слі­дже­н­ня ко­смо­су», і ви­яви­ла, що в XVI сто­літ­ті укра­їн­ців-ма­гі­стрі­ву Єв­ро­пі бу­ло най­біль­ше. тоб­то ви­си­ла­ли укра­їн­ці ді­тей учи­ти­ся вєв ро­пей­ські уні­вер­си­те­ти, а де­які укра­їн­ці з на­шо­го краю на­віть ста­ли ві­до­ми­ми вче­ни­ми в дав­ні ча­си.

Але на­ша шля­хе­тність нам і за­шко­ди­ла, бо че­рез на­шу до­бро­ту і по­ря­дність нас лег­ко обду­рю­ва­ли, по­тім гра­бу­ва­ли, за­во­йо­ву­ва­ли... А то­ді за­бо­ро­ня­ли все укра­їн­ське, щоб стер­ти на­шу істо­ри­чну пам’ять і пе­ре­тво­ри­ти на ра­бів... Ім­пер­ська іде­о­ло­гія зни­щу­ва­ла все, що на­га­ду­ва­ло про на­ші ко­ре­ні...На­віть на ви­ши­ван­ках ви­по­рю­ва­ли три­зу­би, си­ньо-жов­ті ор­на­мен­ти, пе­ре­слі­ду­ва­ли за це, аре­што­ву­ва­ли за но­сі­н­ня ви­ши­ва­нок, чи за те, що спів­а­ли укра­їн­ські пі­сні...

...Мій ба­тько від­си­дів у Вор­ку­ті «про­сто так» — ли­ше че­рез те, що він на­вчав­ся у гім­на­зії в Бе­ре­жа­нах... а при­від був про­стий — зни­щи­ти укра­їн­ську елі­ту... То­ді пі­сля вій­ни гім­на­зію пе­ре­ве­ли в пе­д­учи­ли­ще, і це був­пер­ший курс пе­д­учи­ли­ща. Бу­ла спе­ці­аль­но сфа­бри­ко­ва­на спра­ва: то­ді­шня ко­му­ні­сти­чна вла­да вби­ла сво­го фун­кціо­не­ра, а ви­ну по­кла­ла на мі­сце­вих сту­ден­тів, то­ді май­же ці­лий курс бу­ло за­а­ре­што­ва­но, та­та за­су­ди­ла «трій­ка», і в 19 ро­ків він по­тра­пив у Вор­ку­ту. По­тім йо­го ре­а­бі­лі­ту­ва­ли, але до­ля йо­го бу­ла по­ні­ве­че­на... І я про це ді­зна­ла­ся, аж ко­ли вже за­кін­чи­ла шко­лу. Ма­ма ме­ні на­тя­ка­ми по­ясни­ла, що ме­ні не вар­то всту­па­ти ні на істо­ри­чний фа­куль­тет, ні на іно­зем­них мов, ку­ди го­ту­ва­ла­ся, а ли­ше на фі­зи­чний або ма­те­ма­ти­чний, то­му що та­кі бу­ли «роз­кла­ди». І це не ли­ше за Ра­дян­сько­го Со­ю­зу, так і дав­ні­ше бу­ло — сто­лі­т­тя­ми ми бу­ли ко­ло­ні­зо­ва­ні. Але як­би ми не ма­ли ці­єї сво­єї шля­хе­тно­сті ду­ху, то нас би зни­щи­ли. Вби­ва­ли нас, за­а­ре­што­ву­ва­ли, змі­ню­ва­ли на­зви міст і сіл, спа­лю­ва­ли книж­ки... Але куль­ту­ра, мо­ва збе­ре­гли­ся че­рез ви­шив­ку. Та­ка гли­би­на і си­ла цьо­го ко­ду ви­шив­ки! Вар­то зга­да­ти й ари­сто­кра­тизм ду­ху на­ших вій­сько­ви­ків, які во­ю­ва­ли за не­за­ле­жність на­шо­го краю, до кін­ця бу­ли у кри­їв­ках і не зда­ва­ли­ся, ве­ли під­піль­ну бо­роть­бу, бо во­ни при­ся­гли­ся на вір­ність укра­їн­сько­му на­ро­ду. А вто­му се­лі, звід­ки мій ді­дусь і ба­бу­ся, пам’ятаю, пе­ре­хо­ву­ва­ли жін­ку з під­пі­л­ля аж до кін­ця 80 ро­ків­ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя. Це все бу­ло. Чи є ще та­ка ар­мія у сві­ті? Це ве­ли­ка на­ша істо­рія, а ще пе­ред на­ми ве­ли­ке май­бу­тнє, бо шля­хе­тність на­ших пред­ків­ге­не­ти­чно за­пи­са­на вко­жно­му укра­їн­це­ві. А це є для нас то­чкою опо­ри у сві­ті. То­му ви ду­же пра­виль­но все ро­би­те, що ви­сві­тлю­є­те ці пи­та­н­ня. Ми пе­ред­пла­чу­є­мо ва­шу га­зе­ту вже ду­же ба­га­то ро­ків, на­ша ро­ди­на слід­кує за ва­ши­ми пу­блі­ка­ці­я­ми. І ду­же вда­ла ва­ша ідея що­до кни­ги.

Під­го­ту­ва­ла Оль­га ХАРЧЕНКО, «День» Фо­то Дми­тра БЕРКІЯ і з «Фейс­бук»-сторінки Любові ЯН­КІВ-ВІТКОВСЬКОЇ

ФО­ТО З «ФЕЙС­БУК»-СТОРІНКИ ЛЮБОВІ ЯН­КІВ-ВІТКОВСЬКОЇ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.