У за­мкне­них ко­лах бю­ро­кра­тії

На че­твер­то­му ро­ці вій­ни для де­яких бій­ців до­сі існує про­бле­ма із отри­ма­н­ням статусу уча­сни­ка бо­йо­вих дій. Чо­му За­кон пра­цює ви­бір­ко­во?

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Ва­лен­тин ТОРБА, «День»

Ко­ли бі­ля Мі­ні­стер­ства обо­ро­ни ви­ни­ка­ють ті чи ін­ші пі­ке­ти чи акції, це ви­кли­кає пі­до­зру — ко­му ви­гі­дні по­ді­бні не­о­дно­зна­чні ін­фор­ма­цій­ні при­во­ди? В свій час один з де­пу­та­тів (Сер­гій Мель­ни­чук, ко­ли­шній ко­ман­дир «Ай­да­ру») на­віть па­лив ши­ни на По­віт р о флот­сько­му про­спе­кті, ство­рив­ши по­трі­бну кар­тин­ку для ро­сій­ських ЗМІ. Але цьо­го ра­зу ого­ло­ше­н­ня го­ло­ду­ва­н­ня кіль­ко­ма бій­ця­ми (одно­го з яких я знаю осо­би­сто) бі­ля КПП Мі­н­обо­ро­ни го­во­ри­ло про те, що хло­пці дій­сно по­тра­пи­ли в ситуацію, ко­ли, як-то ка­жуть, до­пе­кло. При­чи­на акції — вій­сько­вим не да­ва­ли статусу уча­сни­ків бо­йо­вих дій (УБД). Да­ни­ло Тур­чин ро­дом із мі­ста Сва­то­ве Лу­ган­ської обла­сті. В 2013-му про­хо­див на­вча­н­ня у Ме­ди­чно­му учи­ли­щі мі­ста Лу­ганськ. Тут йо­го і за­ста­ли — спо­ча­тку Май­дан, а по­тім і вій­на. Із акти­ві­ста Да­ни­ло пе­ре­тво­рив­ся у вій­сько­во­го — пі­шов до­бро­воль­цем в «Ай­дар». Да­лі бу­ла Са­вур-Мо­ги­ла, по­ра­не­н­ня і, зре­штою, під­то­че­не здо­ров’я (в око­пах він за­хво­рів на брон­хі­аль­ну астму).

На дво­рі че­твер­тий рік вій­ни, а Да­ни­ло і йо­го по­бра­ти­ми до­сі не мо­гли отри­ма­ти статусу УБД. В ти­лу їх че­ка­ла сті­на із «бу­ма­жных-ва­жных» вій­сько­вих чи­нов­ни­ків, які впер­то не по­мі­ча­ли їхніх за­слуг пе­ред кра­ї­ною. Ли­ше пі­сля ого­ло­ше­н­ня го­ло­ду­ва­н­ня і роз­го­ло­су в со­ці­аль­них ме­ре­жах до хло­пців ви­йшов ма­йор Сил спе­ці­аль­них опе­ра­цій (ССО) Оле­ксій Ні­кі­фо­ров з від­по­від­ни­ми по­свід­че­н­ня­ми. Ко­ли від­бу­ва­лась ця ім­про­ві­зо­ва­на акція (в спе­ку і зли­ву), то при­га­дав­ся ви­па­док ко­ли­шньо­го спі­ке­ра Вер­хов­ної Ра­ди Во­ло­ди­ми­ра Ли­тви­на, який на кіль­ка го­дин злі­тав в Ко­со­во, а по­тім отри­мав УБД. То­ді ще не бу­ло вій­ни в Укра­ї­ні, але той же Ли­твин сво­ї­ми ді­я­ми під час ра­ти­фі­ка­ції Хар­ків­ських угод зро­бив все, щоб її на­бли­зи­ти. І ось бій­ці, які ста­ли на за­хист сво­єї зем­лі, по­тра­пи­ли у па­ву­ти­н­ня ти­ло­во­го бю­ро­кра­ти­зму.

«Ме­ні до­ве­ло­ся го­ло­ду­ва­ти п’ять днів під сті­на­ми Мі­н­обо­ро­ни та 13 мі­ся­ців до­би­ва­тись прав­ди для отри­ма­н­ня УБД, то­му що ар­мій­ська си­сте­ма по­бу­до­ва­на на прин­ци­пах кор­по­ра­тив­них від­но­син, — роз­по­від­ає «Дню» Да­ни­ло Тур­чин. — Що ж до шта­бу ССО, то там всі дру­зі і один одно­го зна­ють де­ся­тки ро­ків. На­при­клад, в одно­му із цен­трів ССО дів­ча­та отри­му­ють УБД за два дні. Во­ни во­зять ліж­ка в зо­ну АТО, де ні­ко­ли на­віть не бу­ло бо­йо­вих дій, а ко­ли по­вер­та­ю­ться, то са­мі ро­блять до­ку­мен­ти, про­во­дять їх по від­по­від­них ін­стан­ці­ях, сте­жать, щоб ні­де ні­чо­го не за­гу­би­лось. Я, як зви­чай­ний вій­сько­вий, не мо­жу сте­жи­ти за сво­ї­ми до­ку­мен­та­ми і вза­га­лі про­це­ду­рою. В мо­є­му ви­пад­ку ті, хто був від­по­від­аль­ний за па­пе­ро­ву ча­сти­ну спра­ви, про­сто не за­хо­ті­ли від­по­від­аль­но за­йма­тись до­ку­мен­та­ми. Ще один при­клад не­до­ско­на­ло­сті си­сте­ми. Ме­ні на­ре­шті ви­да­ли УБД, але за но­ви­ми правилами ви­да­ють ли­ше по­свід­че­н­ня, без до­від­ки. Ра­ні­ше бу­ла ще й до­від­ка про без­по­се­ре­дню участь в бо­йо­вих ді­ях. Ко­ли я при­хо­джу до вій­сько­во­го шпи­та­лю, то у ме­не лі­ка­рі ви­ма­га­ють цю до­від­ку. Але ж за но­ви­ми правилами во­на не по­трі­бна! Во­ни від­по­від­а­ють: так, ми це зна­є­мо, але у нас пра­ви­ла ще не змі­ни­ли­ся. Ви­хо­дить за­мкне­не ко­ло».

Прес-офі­цер ССО Оле­ксандр Кін­дра­тен­ко в ко­мен­та­рі «Дню» так по­яснив ситуацію: «На­справ­ді дії пі­ке­ту­валь­ни­ків під Мі­н­обо­ро­ни біль­ше на­га­ду­ва­ли дії те­ро­ри­стів, які по­стій­но роз­ши­рю­ва­ли свої ви­мо­ги і до Мі­н­обо­ро­ни, і до ССО, зокре­ма. Ві­двер­то ка­жу­чи, з са­мо­го по­ча­тку по­зи­ція уча­сни­ків пі­ке­ту під Мі­н­обо­ро­ни не бу­ла ні­ко­му ві­до­мою. Остан­ньою ви­мо­гою бу­ло ство­ре­н­ня не­за­ле­жної ко­мі­сії по роз­гля­ду їхньо­го пи­та­н­ня Мі­н­обо­ро­ни Укра­ї­ни, а та­кож при­тя­гне­н­ня, на їхню дум­ку, вин­них до від­по­від­аль­но­сті. Вій­сько­ва ча­сти­на в якій слу­жи­ли ці хло­пці, бу­ла прийня­та в стру­кту­ру ССО в трав­ні 2016 ро­ку. До то­го во­на зна­хо­ди­лась в скла­ді ВМС. Тоб­то, свої зав­да­н­ня ці вій­сько­во­слу­жбов­ці ви­ко­ну­ва­ли ще пе­ре­бу­ва­ю­чи в стру­кту­рі ВМС. То­му во­ни хо­ті­ли пе­ре­ве­стись в 72-у бри­га­ду. Що­до цьо­го був від­по­від­ний на­каз пер­шо­го за­сту­пни­ка на­чаль­ни­ка Ген­шта­бу про їхнє при­зна­че­н­ня на по­са­ди. Але ці вій­сько­во­слу­жбов­ці від­мо­ви­лись ви­ко­ну­ва­ти да­ний на­каз і са­мо­віль­но за­ли­ши­ли вій­сько­ву ча­сти­ну. Як­би во­ни пе­ре­бу­ва­ли на слу­жбі або нор­маль­но пе­ре­ве­лись до 72-ї бри­га­ди, то про­цес на­да­н­ня УБД три­вав би на­ба­га­то швид­ше. Са­ме в цьо­му і бу­ла скла­дність да­ної си­ту­а­ції. Ко­ман­ду­ва­н­ня іні­ці­ю­ва­ло про­ве­де­н­ня роз­слі- ду­ва­н­ня що­до по­шу­ку їхніх до­ку­мен­тів. Це все ду­же дов­гий про­цес. Зав­дя­ки ССО, до­ку­мен­ти вій­сько­во­слу­жбов­ців бу­ли зна­йде­ні, надані вій­сько­вій ча­сти­ні, де бу­ло під­го­тов­ле­но ці­лий па­кет до­ку­мен­тів, які не­об­хі­дні для отри­ма­н­ня статусу УБД. Ці до­ку­мен­ти бу­ли надані ко­ман­ду­ван­ню, ко­ман­ду­ва­н­ня по­да­ло їх до Ген­шта­бу, де від­по­від­на ко­мі­сія прийня­ла по­зи­тив­не рі­ше­н­ня що­до на­да­н­ня УБД».

За ін­фор­ма­ці­єю, що на­ді­йшла від ві­дом­чих ко­мі­сій що­до на­да­н­ня статусу уча­сни­ка бо­йо­вих дій осо­бам, які бра­ли участь у про­ве­ден­ні ан­ти­те­ро­ри­сти­чної опе­ра­ції, ста­ном на 08.08.2017 ста­тус уча­сни­ка бо­йо­вих дій на­да­но 306 199 осо­бам. За­кон Укра­ї­ни «Про ста­тус ве­те­ра­нів вій­ни, га­ран­тії їх со­ці­аль­но­го за­хи­сту» в стат­ті 12 пе­ред­ба­чає ши­ро­кий спектр пільг для уча­сни­ків бо­йо­вих дій. Вій­на три­ває і, бе­зу­мов­но, тя­гар цих пільг, який нев­пин­но збіль­шу­є­ться, ля­гає на дер­жа­ву.

Про­те са­ме на­да­н­ня УБД є одним із мо­ти­ва­цій­них фа­кто­рів для сол­да­та. І ко­ли вій­сько­во­му до­во­ди­ться ви­гри­за­ти своє пра­во на піль­ги, то­ді як шта­бі­сти отри­му­ють їх з вір­ту­о­зні­стю ка­бі­не­тно­го бю­ро­кра­та, мо­ти­ва­ція ця отри­мує зво­ро­тній ефект. Офі­цер ЗСУ Ми­ко­ла Греков, який без­по­се­ре­дньо за­ймав­ся пи­та­н­ня­ми, що пов’яза­ні з отри­ма­н­ням вій­сько­ви­ми УБД, в сво­є­му ко­мен­та­рю «Дню» ви­сло­вив ба­га­то ске­пти­чних ду­мок, що­до ці­єї про­це­ду­ри.

«Існує чі­тка про­це­ду­ра оформ­ле­н­ня до­ку­мен­тів, які, як пра­ви­ло, ви­да­ю­ться по рі­шен­ню ко­мі­сії, — го­во­рить Ми­ко­ла Греков. — Ці ко­мі­сії ство­рю­ю­ться у від­по­від­них під­роз­ді­лах, в мі­ні­стер­стві то­що. Ін­ко­ли ко­ман­ду­ва­н­ня вій­сько­вих ча­стин, в яких слу­жать хло­пці, не на­ле­жно до­три­му­ю­ться про­це­ду­ри. Мо­жли­во, це пов’яза­но з ра­дян­ськи­ми ана­хро­ні­зма­ми став­ле­н­ня до сол­да­та. Бу­ває так, що во­ни не­своє­ча­сно по­да­ють до­ку­мен­ти до ко­мі­сій, ін­ко­ли до­ку­мен­ти про­сто гу­бля­ться. Це ро­би­ться або че­рез ха­ла­тність, або нав­ми­сно, вна­слі­док вну­трі­шніх кон­флі­ктів. На жаль, на сьо­го­дні в ЗСУ ще ду­же ба­га­то ви­пад­ків, ко­ли вій­сько­ві, які во­ю­ва­ли, так і не отри­ма­ли до­сі УБД. В основ­но­му в та­ких за­трим­ках вин­не ко­ман­ду­ва­н­ня вій­сько­вих ча­стин. Рід­ше — вин­ні са­мі хло­пці. Той са­мий чи­нов­ник, який про­був ти­ждень в зо­ні АТО, знає, як пра­виль­но офор­ми­ти від­по­від­ні до­ку­мен­ти, ку­ди їх по­да­ти, щоб отри­ма­ти УБД і від­по­від­ні піль­ги для се­бе. Про­стий сол­дат про це мо­же про­сто не за­ми­слю­ва­тись. Окре­мо існує про­бле­ма із сол­да­та­ми, які не ма­ють укра­їн­сько­го гро­ма­дян­ства. Ці лю­ди, на­віть якщо і ма­ють на ру­ках всі до­ку­мен­ти, все одно не мо­жуть отри­ма­ти УБД».

Про кон­кре­тний ви­па­док із зга­да­ни­ми вій­сько­ви­ми Греков по­яснив: «Що­до хло­пців, які пі­ке­ту­ва­ли Мі­н­обо­ро­ни і го­ло­ду­ва­ли, то в їхньо­му ви­пад­ку до­ку­мен­ти про­сто бу­ли за­гу­бле­ні і не пе­ре­да­ні на отри­ма­н­ня УБД. Це бу­ло обов’яз­ком ті­єї вій­сько­вої ча­сти­ни, в яких во­ни слу­жать. Від­по­від­аль­ність за це має бра­ти на се­бе най­ви­ще ке­рів­ни­цтво, адже по­ді­бні си­стем­ні ви­пад­ки свід­чать про не­ре­фор­мо­ва­ність ар­мії, про до­мі­на­цію бю­ро­кра­тії, ха­ла­тність та не­на­ле­жне став­ле­н­ня до бій­ців. Де­які з них в си­лу сво­го ха­ра­кте­ру не мо­жуть впи­су­ва­тись в си­сте­му за­галь­ної по­ко­ри, але як­би во­ни бу­ли ін­ши­ми, то не ста­ли б на за­хист Укра­ї­ни в 2014 ро­ці. Їм дер­жа­ва має зав­дя­чу­ва­ти тим, що во­рог не про­су­нув­ся да­лі ча­сти­ни Лу­ган­ської і До­не­цької обла­стей».

Спра­ви в ар­мії є від­обра­же­н­ням справ в кра­ї­ні. По­ро­ки, які за­га­ня­ють кра­ї­ну в кри­зу, зре­штою руй­ну­ють і ар­мію. Ми­ко­ла Греков звер­нув ува­гу на не­гі­дне став­ле­н­ня вій­сько­во­го ке­рів­ни­цтва до­вій­сько­во­слу­жбов­ці­ві­зоку­по­ва­ни­хте­ри­то­рій.По­ка­зо­вий­при­клад:де­пу­та­ти­прийня­ли­рі­ше­н­ня­ви­да­ва­ти­со­бі­по­14ти­сяч гри­вень в місяць для на­йму жи­тла в Ки­є­ві. В свою чер­гу, для на­йму жи­тла для вій­сько­во­слу­жбов­ці віз оку­по­ва­ної те­ри­то­рії ви­ді­ля­є­ться 2400 гри­вень і 3200 гри­вень для сі­мей із трьох і чо­ти­рьох лю­дей від­по­від­но. Про­сто­му ж пе­ре­се­лен­цю ви­ді­ля­є­ться 420 і 800 грн. Ось та­кі див­ні про­пор­ції, які ні­як не від­по­від­а­ють ре­аль­ним по­тре­бам вій­сько­вих і ци­віль­них гро­ма­дян. Ви­хо­дить, що ті, хто во­ю­вав та за­знав сут­тє­вих втрат, по­став­ле­ні в умо­ви ви­жи­ва­н­ня, при­то­му, що де­пу­тат­ський кор­пус ві­двер­то не хо­че на­віть фор­маль­но обме­жу­ва­ти се­бе в бла­гах. І все це на тлі три­ва­лих від­пу­сток під час до­ле­но­сних для дер­жа­ви по­дій, сел­фі із да­ле­ких кра­їн під час кри­ва­вої вій­ни, яка, су­дя­чи з усьо­го, ще дов­го не скін­чи­ться.

Ми­ко­ла ГРЕКОВ, офі­цер ЗСУ: На жаль, на сьо­го дні в ЗСУ ще ду­же ба­га­то ви­пад­ків, ко­ли війсь ко­ві, які во­ю­ва­ли, так і не отри­ма­ли до­сі УБД. В основ­но­му в та­ких за трим ках вин не ко­ман­ду­ва­н­ня вій­сько­вих ча­стин. Рід­ше — вин­ні са­мі хло­пці

«ДЛЯ НЕДОБРОЗИЧЛИВЦІВ «З-ЗА БУГРА» СТА­НО­ВИ­ТИ­МЕ ДОБРУ НАГОДУ ЗАЙВИЙ РАЗ ПОГОВОРИТИ ПРО «ПОЛЬ­СЬКИЙ ІМПЕРІАЛІЗМ», ЩОБ ВІДВЕРНУТИ УВА­ГУ ВІД ВЛА­СНО­ГО»

Оль­га ГНАТЮК,

істо­рик, про­фе­сор Iн­сти­ту­ту сла­ві­сти­ки Поль­ської ака­де­мії на­ук та На­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту «Ки­є­во-Мо­ги­лян­ська ака­де­мія»:

— Спо­ді­ва­ю­ся, що но­ві зраз­ки за­кор­дон­них па­спор­тівз Го­строю Бра­мою та пан­те­о­ном за­хи­сни­ків Льво­ва не бу­дуть впро­ва­дже­ні в жи­т­тя. З’явив­ся від­кри­тий лис­т­про­тест поль­ських гро­ма­дян до мі­ні­стра вну­трі­шніх справ. Маю на­дію, що ці зу­си­л­ля, як і від­по­від­ні ре­а­кції мі­ні­стерств за­кор­дон­них спра­вЛитв и та Укра­ї­ни, да­дуть ре­зуль­тат. Це про­явв ну­трі­шньої поль­ської по­лі­ти­ки, адре­со­ва­ної до ті­єї ча­сти­ни су­спіль­ства, яка жи­ви­ться мі­фом «схі­дних Кре­сів». Однак це не спри­я­ти­ме від­но­ві до­ві­ри в між­на­ро­дних вза­є­ми­нах, зокре­ма з Україною та Ли­твою. Для недоброзичливців«з-за бугра» ста­но­ви­ти­ме добру нагоду зайвий раз поговорити про «поль­ський імперіалізм», щоб відвернути ува­гу від вла­сно­го. Під­су­мо­ву­ю­чи, всі га­да­ні «вну­трі­шні здо­бу­тки» озна­ча­ють ве­ли­че­зні втра­ти у поль­ській за­кор­дон­ній по­лі­ти­ці. Не ли­ше схі­дній; адже це ма­ти­ме вплив на імідж Поль­щі, яка оста­то­чно втра­тить ста­тус екс­пер­та зі схі­дних справ та імідж від­по­від­аль­но­го грав­ця на між­на­ро­дній аре­ні.

«НАЙБЛИЖЧИМ ЧА­СОМ ІСТО­РІЮ НЕ ВДАСТЬСЯ «ДЕПОЛІТИЗУВАТИ»

Лу­каш ЯСIНА,

істо­рик, ана­лі­тик Поль­сько­го ін­сти­ту­ту між­на­ро­дних справ:

— Істо­рія справ­ді є «на­рі­жним ка­ме­нем» поль­сько-укра­їн­ських від­но­син. Її де­що ви­со­кий вплив на су­ча­сні ві­дно­си­ни обох кра­їн пов’яза­ний із не­ви­рі­ше­н­ням ба­га­тьох про­блем, що тор­ка­ю­ться ми­ну­ло­го, а та­кож від­су­тні­стю ро­зу­мі­н­ня ва­жли­во­сті ці­єї спра­ви у поль­ських та укра- їн­ських по­лі­ти­чних еліт. Бу­ло б, однак, не­спра­ве­дли­во пе­ре­ки­да­ти від­по­від­аль­ність за цю ситуацію тіль­ки на поль­ську сто­ро­ну, яка, на від­мі­ну від укра­їн­ської, про­тя­гом остан­ніх двад­ця­ти ро­ків зро­би­ла чи­ма­ло, щоб ці пи­та­н­ня ви­рі­ши­ти. Істо­рія, ра­зом із си­ту­а­ці­єю на кор­до­ні, — це єди­на сер­йо­зна про­бле­ма всу­ча­сних поль­сько-укра­їн­ських від­но­си­нах. Утім, во­на й на­да­лі впли­ва­ти­ме на сві­до­мість еліт во­бох кра­ї­нах, че­рез що зро­стає її зна­че­н­ня і мо­жли­вість ви­ко­ри­ста­н­ня для по­лі­ти­чних ці­лей як у Поль­щі, так і вУкра­ї­ні.

Найближчим ча­сом істо­рію не вдасться «деполітизувати». Україна, на­при­клад, не ро­бить жо­дних кро­кі­ву сфе­рі істо­ри­чної по­лі­ти­ки, які б вка­зу­ва­ли на ро­зу­мі­н­ня поль­ської вра­зли­во­сті. Вар­то від­так зго­ди­ти­ся з «по­лі­ти­за­ці­єю» ми­ну­ло­го й на­ма­га­ти­ся по­га­си­ти кон­флі­кти чи при­найм­ні укла­сти сво­го ро­ду «про­то­кол роз­бі­жно­стей» у по­гля­дах. Ва­жли­во, щоб укра­їн­ські ко­мен­та­то­ри зро­зумі­ли, що вПоль­щі ні­хто не по­го­ди­ться з одно­сто­рон­ньою істо­ри­чною по­лі­ти­кою, ко­ли тіль­ки по­ля­ки бе­руть від­по­від­аль­ність за тра­гі­чні сторінки у від­но­си­нах. Що­до цьо­го існує кон­сен­сус біль­шо­сті поль­ських по­лі­ти­чних еліт.

То­му не­об­хі­дно зо­се­ре­ди­ти­ся на най­ва­жли­ві­ших аспе­кта­хполь­сько­укра­їн­ськи­хві­дно­син.Поль­ща­на­да­лі­під­три­му­є­Укра­ї­нув­ба­га­тьо­хпи­та­н­нях,що­не­зав­жди­по­мі­ча­ю­тьу са­мій Укра­ї­ні, зо­се­ре­дже­ній дов­ко­ла кри­ти­ки су­сі­да на ґрун­ті істо­рії. Вар­то за­ува­жи­ти, що Поль­ща бо­ре­ться та­кож за енер­ге­ти­чну без­пе­ку Укра­ї­ни у пи­тан­ні «Пів­ні­чно­го по­то­ку-2». До то­го ж з-над Ві­сли по­хо­дить, за рі­зни­ми під­ра­хун­ка­ми, де­кіль­ка від­со­тків укра­їн­сько­го ВВП, які пра­це­вла­што­ва­ні в Поль­щі укра­їн­ські гро­ма­дя­ни ви­си­ла­ють до­до­му.

Не ду­маю, що «па­спорт­не» пи­та­н­ня слід роз­гля­да­ти вка­те­го­рі­ях поль­ської вну­трі­шньо­по­лі­ти­чної бо­роть­би. Іні­ці­а­ти­ва бу­ла на­слід­ком про­гра­ми вша­ну­ва­н­ня сто­лі­т­тя поль­ської не­за­ле­жно­сті — ана­ло­гі­чної до ті­єї, яку ре­а­лі­зує укра­їн­ський ІНП на со­ту рі­чни­цю «Укра­їн­ської ре­во­лю­ції». Іні­ці­а­то­ри про­е­кту не ви­яви­ли до­ста­тньої вра­зли­во­сті що­до укра­їн­ської сто­ро­ни. Цих не­по­трі­бних по­ми­лок при­пу­ска­ю­ться оби­дві кра­ї­ни; вар­то по­рів­ня­ти цю ситуацію з не­у­сві­дом­ле­н­ням в Укра­ї­ні то­го, що вша­ну­ва­н­ня пам’яті ви­ко­нав­ців ма­со­вих убивств по­ля­ків та­ксам о не спри­яє по­ро­зу­мін­ню. Ма­є­мо ще одну про­бле­му, яку слід розв’яза­ти.

«У ПОЛЬ­ЩІ НЕ ДУМАЮТЬ КАТЕГОРІЯМИ НА­СЛІД­КІВ»

Ма­чей ЗАНЄВIЧ,

пу­блі­цист, го­лов­ний ре­да­ктор пор­та­лу Eastbook:

— Істо­ри­чна по­лі­ти­ка остан­нім ча­сом ста­ла в Поль­щі одним із го­лов­ним ме­то­дів мо­бі­лі­за­ції еле­кто­ра­ту прав­ля­чої пар­тії ПіС. Від­по­від­но до по­ши­ре­но­го ни­ні­шньою вла­дою на­ра­ти­ву, Поль­ща як силь­на дер­жа­ва з ба­га­тою куль­ту­рою та по­тен­ці­а­лом ста­ти ве­ли­ким ре­гіо­наль­ним лі­де­ром бу­ла во­дно­час скрив­дже­на су­сі­да­ми — Ні­меч­чи­ною і СРСР під час Дру­гої сві­то­вої вій­ни та Україною у «во­лин­ські рі­зні». Акцен­ту­ва­н­ня на по­не­се­них крив­дах і мо­раль­ній ви­що­сті Поль­щі, яка бо­ро­ла­ся про­ти всіх то­та­лі­та­ри­змів та бан­де­рів­ців, ста­но­вить фун­да­мент істо­ри­чної по­лі­ти­ки ПіС. Це ще мі­цні­ше на­кру­чує на­цію, у сві­до­мо­сті якої гли­бо­ко при­хо­ва­ний ком­плекс ниж­чо­сті, що ви­во­ди­ться з по­раз­ки під час вій­ни та пі­зні­шої ра­дян­ської оку­па­ції. Па­ра­до­ксаль­но, але су­ча­сна поль­ська вла­да не ба­чить су­пе­ре­чно­сті в та­кій істо­ри­чній по­лі­ти­ці та бу­ду­ван­ні при­я­зних від­но­син з Ки­є­вом, що та­кож мі­сти­ться в її про­гра­мі.

На мою дум­ку, внай­ближ­чій пер­спе­кти­ві по­лі­ти­за­ція істо­рії по­си­ли­ться ще біль­ше. По­ді­бні про­це­си ба­чи­мо вці­ло­му ре­гіо­ні — вУгор­щи­ні, Ли­тві та Укра­ї­ні. На жаль, у на­шій спіль­ній істо­рії за­ба­га­то не­за­го­є­них ран, які лег­ко роз’ятри­ти. То­му не слід ди­ву­ва­ти­ся, що Поль­ща май­же істе­ри­чно ре­а­гує на ко­жну ву­ли­цю, на­зва­ну іме­нем Бан­де­ри, і ко­жен сим­вол УПА в пу­блі­чно­му про­сто­рі. Для нас — це зна­чно більш бо­лі­сне пи­та­н­ня, ніж Ме­мо­рі­ал за­хи­сни­ків Льво­ва на поль­ських па­спор­тах для укра­їн­ців. По­ля­ки, зре­штою, на то­му ж шля­ху роз­бу­до­ви на­ціо­наль­ної іден­ти­чно­сті, що­прав­да, на де­кіль­ка кро­ків­по­за­ду Укра­ї­ни.

Ні­хто вполь­сько­му МВС, на мій по­гляд, не ми­слив­про іні­ці­а­ти­ву з па­спор­та­ми вме­жах про­ду­ма­ної істо­ри­чної по­лі­ти­ки. У від­чут­ті ве­ли­че­зної ча­сти­ни су­спіль­ства ці об’єкти є одни­ми з най­ва­жли­ві­ших сим­во­лів поль­сько­сті. Про них скла­де­но чи­ма­ло пі­сень, про них мо­жна про­чи­та­ти влі­те­ра­ту­рі, на них про­ли­ва­ла­ся кров по­ля­ків. Ні­чо­го див­но­го, що за проект Го­строї Бра­ми вкон­кур­сі про­го­ло­су­ва­ла біль­шість лю­дей. Ме­ні зда­є­ться, що від ре­шток «поль­сько­сті» цих місць пам’яті не мо­же від­мо­ви­ти­ся жо­ден по­ляк. Про­бле­ма по­ля­гає вто­му, що вПоль­щі не думають категоріями на­слід­ків, які мо­же ма­ти це рі­ше­н­ня, і не звер­та­ють ува­ги на вра­зли­вість су­сі­дів. Ні­хто, без­пе­ре­чно, не хо­че ане­ксу­ва­ти Віль­нюс чи Львів, але біль­шість не звер­тає ува­ги на те, що цей проект спри­ймуть як не­при­я­зний же­сту­бі­кУкра­ї­ни­і­Ли­тви.Ці­скла­до­ві—істо­ри­чнай­мі­жна­ро­дна­по­лі­ти­ка—уго­ло­ві­се­ре­дньо­ста­ти­сти­чно­го­по­ля­ка­і­сну­ю­тьокре­мо.Чи­ма­ло при­хиль­ни­ків зо­бра­же­н­ня цих об’єкті­ву па­спор­ті одно­ча­сно при­я­зно став­ля­ться до Укра­ї­ни.

Аби Ме­мо­рі­ал ор­лят не бувв мі­ще­ний у до­ку­мен­тах, а поль­сько-укра­їн­ські ві­дно­си­ни не за­зна­ли по­гір­ше­н­ня, Укра­ї­ні не слід зді­йма­ти над­зви­чай­ної бу­рі нав­ко­ло ці­єї си­ту­а­ції і на­ма­га­ти­ся ви­рі­ши­ти спра­ву ди­пло­ма­ти­чни­ми ка­на­ла­ми чи на рів­ні МЗС. Із Поль­щею тро­хи так: що силь­ні­ше на неї ти­сну­ти, то більш не­по­ру­шною во­на бу­де. Та­ка ри­са з но­вою си­лою про­я­ви­ла­ся за ча­сі­вПіС. То­му емо­цій­на ре­а­кція ви­кли­че ли­ше спро­тив з бо­ку Вар­ша­ви і ма­ти­ме на­слід­ком подаль­ше по­гір­ше­н­ня від­но­син між на­ши­ми дер­жа­ва­ми, що не по­трі­бно ні Поль­щі, ні, ду­маю, Укра­ї­ні.

Ві­тес ЮРКОНIС,

Iн­сти­ту­ту між­на­ро­дних від­но­син і по­лі­ти­чних на­ук, Віль­нюс:

— Між Ли­твою і Поль­щею є ба­га­то не­ви­рі­ше­них «за­мо­ро­же­них» пи­тань, які на­кла­да­ють тінь на дво­сто­рон­ні ві­дно­си­ни. Ми ба­чи­мо низ­ку рі­зно­ма­ні­тних про­во­ка­цій чи пев­них на­тя­ків­по цей чи ін­ший бік. Про­те во­стан­ніх за­явах пре­зи­дент Ли­тви Да­ля Грі­ба­у­скай­те осо­бли­во на­го­ло­си­ла, що ми ви­сту­па­є­мо за до­бро­су­сід­ські ві­дно­си­ни і що жо­дна кра­ї­на, хоч би якою во­на бу­ла, нам не го­во­ри­ти­ме, як і що ро­би­ти, ми са­мі са­мо­стій­но мо­же­мо ви­рі­ши­ти про­бле­ми шля­хом діа­ло­гу.

Тут маю на­го­ло­си­ти, що «заморожені» пи­та­н­ня сто­су­ю­ться і Віль­ню­са, і Вар­ша­ви. І їх вже дав­но час ви­рі­ши­ти і сер­йо­зні­ше по­гля­ну­ти, що мо­жна ра­зом зро­би­ти що­до схі­дних пар­тне­рів, як це бу­ло за ча­сів пре­зи­дент­ства Ква­сьнєв­сько­го і Адам­ку­са.

Що­до остан­ніх про­во­ка­цій з бо­ку поль­ської вла­ди, осо­бли­во істо­рії з но­вим па­спор­том. Ми зна­є­мо, що в Поль­щі на­пру­же­на вну­трі­шньо­по­лі­ти­чна си­ту­а­ція. Во­дно­час ви­ни­кає до­сить го­стра си­ту­а­ція че­рез за­пла­но­ва­ні на осінь ро­сій­сько-бі­ло­ру­ські на­вча­н­ня «За­хід-2017». Усе це ні­би під­штов­хує до спільних дій і спільних по­зи­цій. А для цьо­го по­трі­бна по­лі­ти­чна во­ля як у Вар­ша­ві, так і у Віль­ню­сі.

А всьо­му цьо­му пе­ре­шко­джа­ють вну­трі­шні «з’ясов­ки» в Поль­щі, ви­ко­ри­ста­н­ня будь-яких пи­тань у вну­трі­шній бо­роть­бі. Я вва­жаю, що по­ча­сти це по­яснює, чо­му за­раз з Вар­ша­ви над­хо­дять та­кі си­гна­ли. Усе це є свід­че­н­ням то­го, що там ве­де­ться вну­трі­шня бо­роть­ба, яка не має жо­дно­го сто­сун­ку до зов­ні­шньої по­лі­ти­ки. І Ли­тві тре­ба три­ма­ти хо­ло­дну го­ло­ву і не ре­а­гу­ва­ти ду­же го­стро.

Во­дно­час я б не уза­галь­ню­вав ви­сту­пу одно­го чи кіль­кох по­лі­ти­кі­ві не­ро­би в ви­снов­ку про­те, що від­бу­ва­є­ться різ­кий по­во­ро­ту поль­сько­ли­тов­ських від­но­си­нах. У нас вже бу­ли пе­рі­о­ди по­гір­ше­н­ня від­но­син, ри­то­ри­чних го­стрих обмі­ні­ву став­лен­ні одне до одно­го. Ду­маю, що це не дасть ко­ри­сті ні Ли­тві, ні Поль­щі. Ми зна­є­мо, що є та­кі, хто ра­діє цьо­му, і во­ни жи­вуть у Крем­лі.

У прин­ци­пі, остан­ні­ми ро­ка­ми дво­сто­рон­ні ві­дно­си­ни за­ли­ша­ю­ться не ду­же го­стри­ми, але й не ду­же гар­ни­ми. І це при то­му, що існує ду­же ве­ли­кий по­тен­ці­ал для вза­є­мо­дії, і для цьо­го є ба­га­то ніш. Але во­ни про­сто не ви­ко­ри­сто­ву­ю­ться че­рез від­су­тність по­лі­ти­чної во­лі. Утім, я га­даю, що зов­ні­шня си­ту­а­ція все одно під­штов­ху­ва­ти­ме до то­го, аби бу­ти згур­то­ва­ні­ши­ми як кра­ї­нам Бал­тії, так і кра­ї­нам Ви­ше­гра­да і без­по­се­ре­дньо Ли­тви та Поль­щі. І якраз агре­сія Крем­ля у Схі­дній Укра­ї­ні і в ці­ло­му ву­сьо­му ре­гіо­ні нам не за­ли­шає ве­ли­ко­го ви­бо­ру.

Тим па­че, що та­кі діа­ло­ги ма­ли мі­сце де­сять ро­кі­ві біль­ше то­му. Ми на­віть на­зи­ва­ли одне одно­го стра­те­гі­чни­ми пар­тне­ра­ми. Я не ба­чу при­чи­ни, для чо­го це не від­но­ви­ти. По­трі­бна ли­ше по­лі­ти­чна во­ля. Я знаю, що в Ли­тві пев­на гру­па по­лі­ти­ків го­то­ва роз­по­ча­ти та­кий діа­лог.

Мар­кі­ян ЛУБКIВСЬКИЙ,

ди­пло­мат, екс-по­сол Укра­ї­ни у Хор­ва­тії, член по­лі­тра­ди гро­мад­сько-по­лі­ти­чно­го ру­ху Ва­лен­ти­на На­ли­вай­чен­ка «Спра­ве­дли­вість»:

— Україна і Поль­ща, які пе­ре­жи­ва­ють сьо­го­дні не най­кра­щі ча­си у по­лі­ти­чних від­но­си­нах, не ма­ють пра­ва на непорозуміння, вра­хо­ву­ю­чи скла­дне істо­ри­чне ми­ну­ле двох кра­їн, вя­ко­му зав­жди грав­руй­нів - ну роль фа­ктор Ро­сії.

Ма­є­мо усві­до­ми­ти, що Ро­сія зав­жди бу­де «бе­не­фе­ці­а­ром» укра­їн­сько-поль­ських чвар. Во­на зав­жди на­ма­га­ти­ме­ться вно­си­ти роз­брат у сто­сун­ки між Україною та Поль­щею.

Са­ме то­му на­ші дві дер­жа­ви ма­ють зро­би­ти все для то­го, аби не да­ти Ро­сії мо­жли­вість роз­сва­ри­ти на­ші кра­ї­ни, що осла­бить їхню стій­кість пе­ред ро­сій­ським ти­ском.

Пер­ше, що тре­ба зба­гну­ти, що укра­їн­сько-поль­сько­го при­ми­ре­н­ня не до­ся­гну­ти за один день. Цей пе­рі­од бу­де скла­дним і три­ва­лим.

Поль­ська вла­да пі­шла хи­бним шля­хом ви­ко­ри­ста­н­ня скла­дно­го істо­ри­чно­го ми­ну­ло­го між дво­ма кра­ї­на­ми, гра­ю­чи на вже при­па­лих пи­лом істо­рії, але все ще го­стрих по­чу­т­тях по­ля­ків. Це — гра на ко­ро­тко­стро­ко­ву, а не на стра­те­гі­чну пер­спе­кти­ву.

Поль­ські ке­рів­ни­ки сьо­го­дні за­га­лом ве­дуть до­во­лі жорс­тку «по­лі­ти­ку си­ли і лі­нію за­хи­сту поль­сько­го ін­те­ре­су». Це сто­су­є­ться і по­зи­ціо­ну­ва­н­ня Поль­щі все­ре­ди­ні Єв­ро­со­ю­зу і по­лі­ти­ки що­до Укра­ї­ни. Поль­ща на­ма­га­є­ться ста­ти дру­гим цен­тром впли­ву ЄС на йо­го схі­дних те­ре­нах, кон­ку­ру­ю­чи з Ні­меч­чи­ною та Фран­ці­єю.

З та­ких по­зи­цій по­ля­ки на­ма­га­ю­ться ви­бу­до­ву­ва­ти по­лі­ти­ку і що­до Укра­ї­ни. З то­чки зо­ру прав­ля­чої пар­тії «Пра­во і Спра­ве­дли­вість», та­ка по­лі­ти­ка дає го­ло­си ви­бор­ців, хо­ча остан­нім ча­сом по­зи­ції ПіС де­що по­хи­тну­ли­ся.

Однак поль­ській вла­ді тре­ба усві­до­ми­ти, що по­лі­ти­чна коротко- зо­рість у від­но­си­нах з Україною є шкі­дли­вою для са­мої Поль­щі: ан­ти­укра­їн­ські ви­па­ди гра­ють не ли­ше на по­гір­ше­н­ня дво­сто­рон­ніх від­но­син з Україною, да­ють до­да­тко­ві ко­зи­рі Ро­сії, але й не­о­дно­зна­чно спри­йма­ю­ться у са­мо­му Єв­ро­со­ю­зі.

Поль­ща має зба­гну­ти, що Україна — не­за­ле­жна, вто­му чи­слі і від неї дер­жа­ва, до якої тре­ба ста­ви­ти­ся не че­рез при­зму ми­ну­ло­го, а май­бу­тньо­го, не зверх­ньо, а як із со­бою рів­ною.

Україна має на­ве­сти лад у се­бе вдо­ма, по­до­лав­ши ко­ру­пцію, зли­дні і ха­ос, під­няв­ши рі­вень жи­т­тя лю­дей хо­ча б до поль­сько­го, що сут­тє­во по­мі­ня­ло б до нас став­ле­н­ня з бо­ку по­ля­ків. На­ші без­лад, від­ста­лість і рі­вень зло­чин­но­сті ма­ють не остан­ній вплив на став­ле­н­ня по­ля­ків до укра­їн­ців.

Нам та­кож тре­ба від­мо­ви­ти­ся від хи­бної те­зи про те, що, мов­ляв, Поль­ща є адво­ка­том Укра­ї­ни у Єв­ро­пі: ми не вчи­ни­ли ні­чо­го та­ко­го, щоб нас за­хи­ща­ти. На­ба­га­то ефе­ктив­ні­ше бу­ло б, не че­ка­ю­чи, ко­ли Україна одер­жить ста­тус кан­ди­да­та на вступ до ЄС, роз­по­ча­ти з Поль­щею дво­сто­рон­ній пе­ре­го­вор­ний про­цес що­до всіх клю­чо­вих пи­тань дво­сто­рон­ніх від­но­син для їх якнай­швид­шо­го ви­рі­ше­н­ня (на зра­зок «всту­пних переговорів до ЄС», які Поль­ща як кан­ди­дат на вступ про­во­ди­ла з кра­ї­на­ми-чле­на­ми ЄС, зокре­ма із су­сі­да­ми).

Се­ред ва­жли­вих кро­ків та дій, які до­по­мо­гли б при­йти двом кра­ї­нам до оста­то­чно­го по­ро­зу­мі­н­ня, я ба­чу та­кі:

— роз­ви­ну­ти ма­кси­маль­но актив­ну вза­є­мо­дію на всіх дер­жав­них рів­нях: пар­ла­мент­сько­му, уря­до­во­му, пре­зи­дент­сько­му;

— актив­ні­шою має бу­ти роль МЗС двох кра­їн, які ма­ли б ре­гу­ляр­но про­во­ди­ти кон­суль­та­ції з від­кри­тих пи­тань укра­їн­сько-поль­ських пи­тань;

— за­по­ча­тку­ва­ти актив­ний діа­лог на рів­ні укра­їн­ських і поль­ських пар­тій, пе­ред­усім, прав­ля­чих;

— двом кра­ї­нам вар­то зайня­ти­ся ВЕ­ЛИ­КИМ СПІЛЬНИМ ПРО­Е­КТОМ, яким мо­же ста­ти, на­при­клад, роз­бу­до­ва ін­фра­стру­кту­ри на укра­їн­сько-поль­сько­го дер­жав­но­го кор­до­ні. Це — на­ве­де­н­ня ла­ду на існу­ю­чих пе­ре­хо­дах, від­кри­т­тя но­вих, по­бу­до­ва які­сних до­ріг з укра­їн­сько­го бо­ку;

— важливим тут ба­чу ре­гіо­наль­не спів­ро­бі­тни­цтво, зокре­ма вза­є­мо­дію у фор­ма­ті Україна—Поль­ща— Ли­тва. Ва­жли­во, щоб Україна ста­ла ча­сти­ною іні­ці­а­ти­ви «Трьох мо­рів»;

— тре­ба шу­ка­ти не­стан­дар­тні фор­ма­ти. Для укра­їн­сько-поль­ських від­но­син сьо­го­дні вкрай важливим є фа­ктор США. То­му, ду­маю, зу­стріч трьох пре­зи­ден­тів, мі­ні­стрів за­кор­дон­них справ, ін­ші три­сто­рон­ні фор­му­ли вза­є­мо­дії мо­гли б спри­я­ти збли­жен­ню. Са­ме то­му я на­по­ля­гав­на ва­жли­во­сті уча­сті Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни у са­мі­ті у Вар­ша­ві 6 ли­пня ц.р.;

— акти­ві­за­ція вза­є­мо­дії у вій­сько­вій сфе­рі, спіль­на участь у ми­ро­твор­чих опе­ра­ці­ях, про­е­ктах НАТО, по­вер­не­н­ня до ро­бо­ти успі­шних фор­ма­тівз ми­ну­ло­го, на зра­зок «УкрПол­ба­ту»;

— ство­ре­н­ня спіль­но­го укра­їн­сько-поль­сько­го Фо­ру­му при­ми­ре­н­ня та по­ро­зу­мі­н­ня, до яко­го б уві­йшли укра­їн­ські та поль­ські ав­то­ри­те­тні ін­те­ле­кту­а­ли для від­най­де­н­ня фор­мул, що до­зво­ли­ли б двом на­ро­дам оста­то­чно зня­ти всі істо­ри­чні непорозуміння.

Під­су­мо­ву­ю­чи: тре­ба ма­ти силь­ну дво­сто­рон­ню по­лі­ти­чну во­лю і ба­жа­н­ня до здій­сне­н­ня усіх пе­ре­лі­че­них ви­ще кро­ків на­зу­стріч. Не­ма­ло­ва­жли­вою є і роль ЗМІ, які мо­гли б ста­ти важливим чин­ни­ком укра­їн­сько-поль­сько­го збли­же­н­ня, ви­сві­тлю­ю­чи кон­кре­тні дії двох кра­їн на збли­же­н­ня. Пі­дго­ту­вав Ми­ко­ла СІРУК, «День»; Оле­ксандр АВРАМЧУК, Вар­ша­ва

«КРА­ЩЕ СІСТИ ЗА СТІЛ І З’ЯСУ­ВА­ТИ «ЗАМОРОЖЕНІ» ПИ­ТА­Н­НЯ» «УКРАЇНА І ПОЛЬ­ЩА НЕ МА­ЮТЬ ПРА­ВА НА НЕПОРОЗУМІННЯ»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.