З ві­рою у ме­ди­ци­ну

Кра­щих лі­ка­рів і фельд­ше­рів з усі­єї кра­ї­ни на­го­ро­ди­ли ор­де­ном Свя­то­го Пан­те­лей­мо­на

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Ма­рія ПРОКОПЕНКО, фо­то Артема СЛІПАЧУКА, «День»

«Ме­ди­ци­на за будь- якої вла­ди є ме­ди­ци­ною. Зав­жди з’яв­ля­ю­ться но­ві апа­ра­ти, те­хно­ло­гії. Ска­за­ти, що за ча­сів не­за­ле­жно­сті ме­ди­кам ста­ло лег­ше ма­те­рі­аль­но, не мо­жу. Про­сто атмо­сфе­ра при­єм­ні­ша. Що те­пер ми більш від­кри­ті сві­ту. Іно­зем­ні фа­хів­ці при­їздя­тьдо нас, ми обмі­ню­є­мось­до­сві­дом», — роз­по­від­ає лі­кар з Іва­но-Фран­ків­ська Сте­пан Ла­бен­ський.

Лі­кар вже то­чно не пам’ятає, скіль­ки ча­су пра­цює, — по­ча­лось все у 1974-му чи 1975 ро­ці. У 1986-му він ство­рив від­ді­ле­н­ня кіс­тко­во­гній­ної ін­фе­кції в Іва­но-Фран­ків­ській обла­сній клі­ні­чній лі­кар­ні і ке­ру­вав ним 28 ро­ків. За­раз пра­цює там лі­ка­рем. Па­ці­єн­ти, яких він вря­ту­вав від ам­пу­та­цій, і че­рез 20 ро­ків зга­ду­ю­ть­про це зі сльо­за­ми. «Мо­жна ви­да­ли­ти лю­ди­ні по­ло­ви­ну шлун­ка, «ви­ки­ну­ти» ле­ге­ню — і то­ді во­на не від­чу­ва­ти­ме та­ко­го мо­раль­но­го дис­ком­фор­ту, як якщо за­бра­ти в неї кін­ців­ку. Так, во­на мо­же ста­ти слаб­шою фі­зи­чно, але одя­гне со­ро­чку, піджак і йде со­бі. А якщо не­має кін­ців­ки — це пе­ре­жи­ва­ють більш трав­ма­ти­чно», — роз­мір­ко­вує Сте­пан Ва­си­льо­вич. Він по­стій­но на­ма­га­є­ться по­су­ну­ти «рам­ку мо­жли­во­стей» су­ча­сної ме­ди­ци­ни: ко­ли на­яв­не обла­дна­н­ня не зда­тне до­по­мог­ти па­ці­єн­там, при­ду­мує своє.

Сте­пан Ва­си­льо­вич став одним з 21 но­мі­нан­та на отри­ма­н­ня ор­де­на Свя­то­го Пан­те­лей­мо­на, який вру­ча­ли у Ки­є­ві. Ві­дзна­ку при­су­джу­ва­ли у п’яти но­мі­на­ці­ях: «Кра­щий лі­кар», «Кра­щий ме­дик», «Но­ва­тор охо­ро­ни здо­ров’я», «Мі­жна­ро­дне спів­ро­бі­тни­цтво у га­лу­зі охо­ро­ни здо­ров’я» і «Слу­жі­н­ня су­спіль­ству». Уро­чи­ста це­ре­мо­нія від­бу­лась 9 серпня, у Де­ньСвя­то­го ве­ли­ко­му­че­ни­ка і ці­ли­те­ля Пан­те­лей­мо­на.

ГОЛОВНЕ — ВМІ­Н­НЯ РО­ЗУ­МІ­ТИ ЧУЖЕ ГОРЕ

Оль­га Ар­сен­ті­їв­на Ку­шнір, яку но­мі­ну­ва­ли у ка­те­го­рії «Кра­щий ме­дик», на­га­дує ари­сто­кра­тку: в дов­гій зо­ло­та­вій су­кні і з іде­аль­ною по­ста­вою. Вла­сне, во­на, стар­ший фельд­шер Цен­тру екс­тре­ної ме­ди­чної до­по­мо­ги та ме­ди­ци­ни ка­та­строф у Тер­но­по­лі, є елі­тою су­спіль­ства. У про­фе­сії Оль­га Ар­сен­ті­їв­на май­же 40 ро­ків. А пер­ший сер­йо­зний до­свід отри­ма­ла у 19, ко­ли не­спо­ді­ва­но до­ве­лось при­йма­ти по­ло­ги у су­сід­ки.

Ін­ша но­мі­нан­тка у цій ка­те­го­рії, Ва­лен­ти­на Ми­халь­чук із За­по­ріж­жя, у про­фе­сії не­ймо­вір­ні 52 ро­ки. І 40 з них во­на пра­цює го­лов­ною мед­се­строю За­по­різь­кої обла­сної клі­ні­чної ди­тя­чої лі­кар­ні, ни­ні під її ке­рів­ни­цтвом — 350 мед­се­стер. Ко­лись Ва­лен­ти­на Ми­ко­ла­їв­на мрі­я­ла ста­ти ди­тя­чим лі­ка­рем, але ба­тько на­по­ліг, щоб пі­сля во­сьмо­го кла­су во­на пі­шла до ме­ду­чи­ли­ща — і скоріше змо­гла за­ро­бля­ти «на ку­сень хлі­ба». Втім, Ва­лен­ти­на Ми­халь­чук лю­бить свою про­фе­сію. Вва­жає, що головне у ній — вмі­н­ня ро­зу­мі­ти чуже горе і про­фе­сій­ність.

А Лю­дми­ла Но­ві­ко­ва з Кр­ама­тор­ська, крім ро­бо­ти, обо­жнює кві­ти. То­му на те­ри­то­рії Кр­ама­тор­сько­го мі­сько­го он­ко­ди­спан­се­ру, де пра­цює стар­шою мед­се­строю, ра­зом з ко­ле­га­ми ви­са­джує тро­ян­ди — і це да­рує ра­дість па­ці­єн­там з тяж­ки­ми ді­а­гно­за­ми. За­раз та­кі ра­до­сті осо­бли­во по­трі­бні і пра­ців­ни­кам он­ко­ди­спан­се­ру: че­рез вій­ну у за­клад при­їжджа­ють па­ці­єн­ти і з До­не­цької, і з Лу­ган­ської обла­стей, їх ста­ло у три-чо­ти­ри ра­зи біль­ше.

«Ме­дик має ви­ко­ну­ва­ти свою ро­бо­ту не­за­ле­жно від яки­хось на­го­род», — ствер­джує Ми­ро­сла­ва Сав­чак, фельд­шер­ка пун­кту екс­тре­ної ме­ди­чної до­по­мо­ги «Чи­жи­ків» у Львів­ській обла­сті, яку і ви­зна­ли кра­щим ме­ди­ком. Пункт до­по­мо­ги об­слу­го­вує 21 се­ло, ма­ши­на ста­рень­ка, з обла­дна­н­ня — най­не­об­хі­дні­ше. «Нас ря­тує те, що від­стань до лікарень не над­то ве­ли­ка — до 20—30 кі­ло­ме­трів. Ко­ли ви­пад­ки ду­же тяж­кі, ви­кли­ка­є­мо лі­кар­ську до­по­мо­гу — ма­ши­ну з кра­щим обла­дна­н­ням і гру­пою ме­ди­ків», — го­во­рить фельд­шер­ка.

Ще Ми­ро­сла­ва дві­чі їзди­ла у зо­ну АТО як ме­дик. «Ми з чо­ло­ві­ком бу­ли на Май­да­ні, 18 лю­то­го 2014 ро­ку йо­го по­ра­ни­ли. Він хо­тів іти в АТО, але не зміг зро­би­ти це за ста­ном здо­ров’я. То­му за­йма­ли­ся во­лон­тер­ством, чо­ло­вік ча­сто від­во­зив до­по­мо­гу на пе­ре­до­ву. В АТО я бу­ла до­бро­воль­цем. Спо­ча­тку по­їха­ла ту­ди під час від­пус­тки, пі­зні­ше — вже на пів­то­ра ро­ку. Чо­ло­вік по­ста­вив­ся до цьо­го з ро­зу­мі­н­ням. У прин­ци­пі, там теж зви­чна ро­бо­та — як на «швид­кій», так і на по­лі бою є і со­ма­ти­чні хво­рі, і по­ра­не­ні», — ді­ли­ться Ми­ро­сла­ва Сав­чак.

БЕЗКІНЕЧНЕ СА­МОВ­ДО­СКО­НА­ЛЕ­Н­НЯ

Ін­ко­ли ви­лі­ку­ва­ти лю­ди­ну не­мо­жли­во. То­ді ме­ди­ки до­по­ма­га­ють їй гі­дно прой­ти жит­тє­вий шлях до кін­ця. Лю­дми­ла Ан­дрі­ї­шин пра­цює в Іва­но-Фран­ків­сько­му обла­сно­му клі­ні­чно­му цен­трі па­лі­а­тив­ної до­по­мо­ги, за­ві­дує ви­їзним кон­суль­та­тив­ним від­ді­ле­н­ням. 20 ро­ків то­му, одною з пер­ших в Укра­ї­ні, во­на по- ча­ла ор­га­ні­зо­ву­ва­ти си­сте­му на­да­н­ня па­лі­а­тив­ної до­по­мо­ги. На здо­бу­т­тя на­го­ро­ди її ви­су­ну­ли в но­мі­на­ції «Но­ва­тор в охо­ро­ні здо­ров’я».

«Все по­чи­на­лось з хо­спі­су на 30 лі­жок. На сьо­го­дні це пев­на си­сте­ма, є від­ді­ле­н­ня в інших ра­йо­нах обла­сті, ви­їзна слу­жба, на­вчаль­но-тре­нін­го­вий центр, який по фа­кту пра­цює на всю кра­ї­ну, — пе­ре­ра­хо­вує Лю­дми­ла Ан­дрі­ї­шин. — Ко­ли ме­ні за­про­по­ну­ва­ли йти на цю по­са­ду, я, ане­сте­зі­о­лог за фа­хом, ти­ждень роз­ду­му­ва­ла. По­пе­ре­дньо читала про це. У Ра­дян­сько­му Со­ю­зі пер­ший хо­спіс ство­ри­ли у Ле­нін­гра­ді, і в на­ших га­зе­тах про це ба­га­то дру­ку­ва­лось. Ко­ли при­йшла на цю ро­бо­ту, ба­га­то де вчи­лась. Зна­йшла у Ні­меч­чи­ні книж­ку зі спи­ском усіх існу­ю­чих там хо­спі­сів. Обра­ла ті, які са­ма хо­ті­ла б по­ба­чи­ти, на­пи­са­ла ту­ди, і від­по­ві­ли аб­со­лю­тно всі — на­віть ті, хто не міг прийня­ти. Пер­ше та­ке на­вча­н­ня бу­ло у хо­спі­сі під Кель­ном».

Як зі­зна­є­ться Лю­дми­ла Іва­нів­на, до­свід при­йшов «на без­кі­не­чно­му са­мов­до­ско­на­лен­ні». Со­тні про­чи­та­них кни­жок, які при­во­зи­ла з від­ря­джень і які над­си­ла­ли фа­хів­ці з усьо­го сві­ту, ти­ся­чі па­ці­єн­тів... «По­тре­ба в па­лі­а­тив­ній до­по­мо­зі ве­ли­че­зна. У на­шій обла­сті, на­при­клад, це як мі­ні­мум 12 ти­сяч лю­дей про­тя­гом ро­ку», — за­зна­чає лі­кар­ка. За­раз во­на пра­цює у ро­бо­чій гру­пі, що роз­ро­бляє по­ло­же­н­ня для ре­фор­му­ва­н­ня си­сте­ми на­да­н­ня па­лі­а­тив­ної до­по­мо­ги в Укра­ї­ні. Ка­же, що за­галь­на нор­ма­тив­на ба­за вже на­пра­цьо­ва­на, але для ді­тей її по­ки не­має. Ще Лю­дми­ла Ан­дрі­ї­шин на­го­ло­шує, що си­сте­ма ме­ди­ци­ни змі­ню­є­ться важ­ко, це три­ва­лий про­цес, але во­на у хо­ро­ших зру­ше­н­нях пе­ре­ко­на­на — і го­то­ва за­для них пра­цю­ва­ти. Зві­сно, їй ві­риш.

ДО­ВІД­КА

Ор­ден Свя­то­го Пан­те­лей­мо­на є від­зна­кою за про­фе­сіо­на­лізм і ми­ло­сер­дя, що має про­фе­сій­но-фа­хо­ву спря­мо­ва­ність. На­го­ро­да при­су­джу­є­ться за гу­ма­ні­сти­чну і бла­го­ро­дну ді­яль­ність у га­лу­зі охо­ро­ни здо­ров’я, яка по­зи­тив­но впли­ває на сві­до­мість та ду­хов­ний роз­ви­ток укра­їн­сько­го на­ро­ду, спря­мо­ва­на на збе­ре­же­н­ня та змі­цне­н­ня здо­ров’я гро­ма­дян кра­ї­ни і ви­хо­вує то­ле­ран­тне став­ле­н­ня одне до одно­го.

Ві­дзна­ка має три­ва­лу істо­рію. Як роз­по­від­а­є­ться на сай­ті на­го­ро­ди (orden-panteleimon.com.ua), у 2009 ро­ці Мі­ні­стер­ство охо­ро­ни здо­ров’я (то­ді йо­го очо­лю­вав Ва­силь Кня­зе­вич, ни­ні — го­ло­ва По­ва­жної ра­ди ор­де­на) за­про­ва­ди­ло в Укра­ї­ні за­охо­чу­валь­ну ві­дзна­ку «Хрест Пан­те­лей­мо­на Ці­ли­те­ля». Її вру­ча­ли тим, хто має ви­да­тні осо­би­сті за­слу­ги та спри­яє роз­ви­тку га­лу­зі охо­ро­ни здо­ров’я та ме­ди­чної на­у­ки. Ві­дзна­ку бла­го­сло­ви­ли пред­сто­я­те­лі трьох най­біль­ших хри­сти­ян­ських цер­ков Укра­ї­ни. З ча­су за­сну­ва­н­ня ор­де­ном на­го­ро­ди­ли по­над двад­ця­тьв­че них, лі­ка­рів, гро­мад­ських ді­я­чів, бла­го­дій­ни­ків, пред­став­ни­ків ду­хо­вен­ства.

До­три­му­ю­чись осно­во­по­ло­жних за­сад за­сну­ва­н­ня від­зна­ки та про­дов­жу­ю­чи тра­ди­цію на­го­ро­дже­н­ня, у 2017 ро­ці за­по­ча­тку­ва­ли гро­мад­ську ві­дзна­ку за про­фе­сіо­на­лізм та ми­ло­сер­дя ор­ден Свя­то­го Пан­те­лей­мо­на.

По­шу­ком і ви­су­не­н­ням кан­ди­да­тів на здо­бу­т­тя пре­мії за­йма­ю­ться ре­гіо­наль­ні екс­пер­тні ра­ди та На­ціо­наль­на ек­спер­тна ко­мі­сія. Оста­н­ня ви­зна­чає кра­щих кан­ди­да­тів, яких ре­ко­мен­дує По­ва­жній ра­ді. До скла­ду По­ва­жної ра­ди вхо­дять ав­то­ри­те­ти у ме­ди­чній, куль­тур­ній, гро­мад­ській, жур­на­ліст­ській, ду­хов­ній сфе­рах. Са­ме во­ни цьо­го ро­ку обра­ли п’ять ла­у­ре­а­тів з 21 но­мі­нан­та.

Кра­щим лі­ка­рем цьо­го ро­ку ви­зна­ли за­ві­ду­ва­ча ка­фе­дри за­галь­ної хі­рур­гії та вій­сько­вої ме­ди­ци ни Оде­сько­го на­ці ональ­но­го ме­дич но го уні вер си те ту Ми хай ла Ка­шта­лья­на. Зва­н­ня кра­що­го ме­ди ка от ри­ма­ла фельд шер пун кту екс­тре­ної та не­від­кла­дної до­по­мо­ги «Чи­жи­ків» Пу­сто­ми­тів­сько­го ра­йо­ну на Львів­щи­ні Ми­ро­сла­ва Сав­чак. У но­мі­на­ції «Но­ва­тор охо­ро­ни здо­ров’я» пе­ре­мож­цем став лі­кар-ком­бу­сті­о­лог опі­ко­во­го від­ді­ле­н­ня мі­ської клі­ні­чної лі­кар­ні №2 мі­ста Дні­про Сер­гій Слє­са­рен­ко. За слу­жі­н­ня су­спіль­ству по­смер­тно на­го­ро­ди­ли фельд­ше­ра«кі­бор­га» Іго­ря Зі­ни­ча. А за мі­жна­ро­дне спів­ро­бі­тни­цтво в охо­ро­ні здо­ров’я від­зна­чи­ли Ху­бер­ту­са фон Фос­са, ві­до­мо­го ні­ме­цько­го пе­ді­а­тра і бла­го­дій­ни­ка.

Ві­дзна­ку кра­що­му лі­ка­рю, яким ви­зна­ли Михайла Ка­шта­лья­на з Оде­си, вру­чив Свя­тій­ший Па­трі­арх Ки­їв­ський і всі­єї Ру­си-Укра­ї­ни Фі­ла­рет, який є чле­ном По­ва­жної ра­ди ор­де­на Свя­то­го Пан­те­лей­мо­на

Обов’язок — ря­ту­ва­ти ті­ла і ду­ші. Ви­зна­ча­ю­чи, ко­му вру­чи­ти на­го­ро­ду за про­фе­сіо­на­лізм і ми­ло­сер­дя, осо­бли­ву ува­гу при­ді­ли­ли лю­дям, які ря­ту­ють вій­сько­вих, — у лі­кар­нях і на по­лі бою

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.